Адміністративні процедури державного регулювання авіаційного транспорту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Адміністративні процедури державного регулювання авіаційного транспорту

Administrative procedures for state regulation of aviation transport

Брусакова О.В.

кандидат філософських наук, декан факультету № 6

Харківського національного університету внутрішніх справ

Анотація

адміністративний державний авіаційний транспорт

За предмет дослідження взято особливості адміністративних процедур державного регулювання авіаційного транспорту в Україні. Метою роботи є аналітична оцінка характеристик адміністративних процедур, діючих у галузі авіатранспорту України. У роботі проаналізовано сутність поняття «адміністративна процедура», охарактеризовано притаманні цьому поняттю особливості. Із врахуванням специфіки правовідносин у сфері транспортної авіації України, визначено типові види державних адміністративних процедур, що властивості галузі на сучасному етапі розвитку. Зроблено висновки щодо необхідності досягнення балансу інтересів усіх учасників правовідносин, що виникають при проведенні адміністративних процедур у авіатранспортній галузі, та необхідності урахування пріоритетів безпеки, а також сприяння прибутковості галузі, сформульовано рекомендації.

Ключові слова: авіаційний транспорт, авіація, адміністративна процедура, державне регулювання, ліцензування, сертифікація, Державіаслужба, Державна авіаційна служба України.

Аннотация

Предметом исследования выбраны особенности административных процедур государственного регулирования авиационного транспорта в Украине. Целью работы является аналитическая оценка характеристик административных процедур, действующих в области авиатранспорта Украины.

В работе проанализированы сущность понятия «административная процедура», охарактеризованы присущие этому понятию особенности. С учетом специфики правоотношений в сфере транспортной авиации Украины, определены типовые виды государственных административных процедур, свойственных отрасли на современном этапе развития.

Сделаны выводы о необходимости достижения баланса интересов всех участников правоотношений, возникающих при проведении административных процедур в авиатранспортной отрасли, необходимости учета приоритетов безопасности, а также содействие прибыльности отрасли, сформулированы рекомендации.

Ключевые слова: авиационный транспорт, авиация, административная процедура, государственное регулирование, лицензирование, сертификация, Государственная авиационная служба Украины.

Abstract

The subject of the research is the peculiarities of administrative procedures of state regulation of air transport in Ukraine. The purpose of the work is an analytical assessment of the characteristics of administrative procedures in force in the field of air transport of Ukraine. The essence of the concept of "administrative procedure" is analyzed in the work, the peculiarities of this concept are characterized. Taking into account the specifics of legal relations in the field of transport aviation of Ukraine, the typical types of state administrative procedures that the properties of the industry at the present stage of development are identified. Conclusions were made on the need to achieve a balance of interests of all participants in legal relations arising from administrative procedures in the air transport industry, and the need to take into account safety priorities and promote profitability of the industry, formulated recommendations.

Key words: aviation transport, aviation, administrative procedure, accreditation, state regulation, licensing, certification, State Aviation Service of Ukraine.

Постановка проблеми

Проміж складових транспортної галузі, сфера авіатранспорту вирізняється технологічною складністю повітряних апаратів, їх виробництва та експлуатації, високими швидкісними якостями, які забезпечують авіації статус міжнародного та міжконтинентального виду транспорту. Із зазначеного випливає відразу дві важливі особливості притаманні авіації.

По-перше, порівняно з іншими видами транспорту (автомобільним, залізничним, водним), внаслідок своїх унікальних властивостей, транспортна авіація також має підвищений рівень небезпеки, якому піддаються навіть не стільки пасажири, скільки інші особи, які при цьому можуть бути взагалі непов'язані із використанням авіатранспорту. Що в свою чергу обумовлює необхідність підвищеної уваги до регламентації діяльності авіатран- спортної галузі на державному рівні, в тому числі вироблення та закріплення відповідних адміністративних процедур.

По-друге, міжнародний характер авіаційної діяльності, з одного боку, надає авіаційній галузі властивостей певного маркеру успішності розвитку держави, її міжнародного статусу у світовій спільноті. А з іншого боку, потребує вироблення, прийняття та додержання відповідних міжнародних стандартів, вимог та правил. Виконання таких правил, між іншим, також реалізується зокрема й через відповідні адміністративні процедури.

Таким чином, ефективні адміністративні процедури державного регулювання галузі авіаційного транспорту України є необхідною складовою для нормального існування та успішного розвитку національної авіатранспортної галузі. При цьому на формування адміністративних процедур на авіатранспорті впливу завдають особливості економічного і виробничого потенціалу нашої держави, а також міжнародні вимоги, стандарти та загально прийняті світові практики. Разом з тим, оскільки дія, як внутрішніх, так і зовнішніх факторів є динамічною, то здійснення регулюючого впливу держави вимагає глибокого розуміння сутності та врахування особливостей адміністративних процедур, що впроваджуються та використовуються Україною у галузі авіаційного транспорту.

Аналіз останніх досліджень. Необхідно зазначити, що загальні властивості та сутність адміністративних процедур були та й до тепер залишаються предметом наукового інтересу великої кількості вітчизняних і зарубіжних науковців-адміністративістів. Разом із загально-теоретичними аспектами цієї теми багатьма вченими розглядалися також особливості адміністративних процедур у окремих галузях господарювання і в тому числі в сфері авіатранспорту. Вагомий внесок у дослідження правових процедур зробили такі провідні вчені як: В. Авер'янов, С. Алексєєв, Д. Астахов, Я. Баган, О. Бандурка, І. Барциц, Д. Бахрах, В. Бевзенко, О. Безпалова, Ю. Битяк, С. Братель, А. Верещагін, В. Галунько, Н. Губерська, Н. Дараганова, Е. Демський, О. Джафарова, О. Доценко, Т. Затонацька, О. Кашперський, В. Колпаков, Т. Коломоєць, А. Комзюк, В. Костицький, О. Кузьменко, О. Лагода, Р. Мельник, В. Міщук, О. Миколенко, В. Развадовський, В. Ратніков, Д. Приймаченко, А Собакарь, С. Стеценко, В. Тимощук, М. Тищенко, Є. Федорчук, А. Філатова, С. Шатрава, В. Шкарупа, А. Школик та багато інших. Незважаючи на велику кількість наукових напрацювань, вчені і досі не дійшли єдиної думки з питаннях щодо визначення сутності та особливостей притаманних поняттю «адміністративна процедура». Разом з тим, проблеми адміністративних процедур державного регулювання в галузі авіаційного транспорту також потребують додаткового розгляду.

Починаючи дослідження змісту поняття «адміністративна процедура», відразу зазначимо, що на теперішній час юристи по різному підходять до його визначення. Ю. Фролов з цього приводу відмічає, що: «поняття «адміністративний процес», «адміністративна процедура» та «адміністративне провадження», незважаючи на їх активне використання в теорії адміністративного права та юридичній (адміністративній) практиці, досі не мають чіткого однозначного визначення і потребують уточнення їх змістового наповнення» [1, с. 692].

Т. Мотрук наголошує, що: «незважаючи на започатковане у 1998 р. впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні та розроблений на її основі проект Адміністративно-процесуального кодексу, вітчизняним вченим-адміністративістам так і не вдалося дійти до спільного знаменника щодо визначення змісту поняття адміністративної процедури, а законодавцю - прийняти відповідний кодифікований нормативно-правовий акт» [2, с. 186].

Таких самих поглядів додержується С. Братель, який звертає увагу на те, що: «термін «адміністративна процедура» неоднаково визначається вченими-адміністративістами та фахівцями інших галузей права» [3, с. 66].

В цілому ми поділяємо викладені погляди, проте маємо звернути увагу на те, що зміст терміну «адміністративна процедура» все таки було закріплено у державному нормативно-правовому акті, хоча і не на рівні Закону. Постанова Кабінету Міністрів України від 08.12.2009 року № 1346 визначала «адміністративну процедуру» як: «установлений в акті порядок дій фізичних та юридичних осіб, спрямований на реалізацію їх прав і виконання обов'язків або визначення повноважень державного органу, його посадової та службової особи». Зазначена Постанова стосувалась методології проведення антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів, проте вона втратила свою силу у 2011 році.

Провівши пошук по законодавчій базі України можна отримати майже пів сотні термінів, які містять в собі слово «процедура». Безпосередньо авіації стосуються такі з них: передпольотна та післяпольотна оглядові процедури, а також ряд процедур заходження на посадку.

Найбільший інтерес у базі законодавства викликає термін «дозвільна (погоджувальна) процедура», який здебільшого стосується галузі господарського права. Закон України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» визначає дозвільну процедуру, як «сукупність дій, що здійснюються адміністраторами та дозвільними органами під час проведення погодження (розгляду), оформлення, надання висновків тощо, які передують отриманню документа дозвільного характеру» [4].

Таким чином, термін «адміністративна процедура» дійсно розтлумачений законодавством недостатньо. Та, як і зазначали процитовані вище науковці, спостерігаються особливості його вживання представниками різних галузей права. Тож, для розкриття сутності цього терміну доцільно проаналізувати зміст та походження самого слова «процедура» та приділити увагу супутнім термінам, з якими асоціюється поняття «адміністративної процедури».

Узагальнюючи зібрані дані, поняття «адміністративної процедури» у межах державного регулювання транспортної авіації України доцільно розглядати як формалізований алгоритм нормативно скоординованих дій, що відбуваються між уповноваженим органом або посадовою особою та суб'єктом авіаційної діяльності з метою забезпечення прав та законних інтересів останнього, а також захисту інтересів держави, що веде до набуття (підтвердження) відповідного статусу, виникнення сукупності прав і обов'язків.

Неможна стверджувати, що сформульоване визначення розкриває усі особливості адміністративних процедур державного регулювання, які здійснюються в галузі транспортної авіації, проте його використання має бути корисним для проведення їх класифікації.

Ми спробуємо виділити основні типи адміністративних процедур виходячи з таких особливостей авіатранспортної галузі, як: переважний приватний характер господарювання, підвищений рівень небезпеки, фінансово вразлива виробнича та господарська база, потужний міжнародний вплив.

Відповідно до визначеної специфіки правовідносин, типових для авіатранспортної галузі, підвищене практичне значення мають такі види адміністративних процедур: дозвільні, контрольно-наглядові, нормотворчі.

У першу чергу звернемо увагу на питання нормотворчих процедур оскільки правові документи, що створюються в результаті їх реалізації, самі по собі також регламентують окремі адміністративні процедури.

Державіаслужба інформує про таку динаміку прийняття нормативно-правових актів в галузі цивільної авіації України протягом 2014-2019 років: 1) закони України, прийняті Верховною Радою України: 0; 0; 0; 1; 0; 0 загалом 1; 2) акти Кабінету Міністрів України: 0; 0; 1; 5; 4; 9 загалом 19; 3) спільні накази центральних органів виконавчої влади України: 0; 0; 0; 2; 2; 4 загалом 8; 4) авіаційні правила України: 1; 1; 2; 4; 7; 13 загалом 28.

Таким чином, залишаючи поза увагою значення прийнятих документів для галузі, можна констатувати, що основний об'єм реалізованих нормотворчих процедур проводиться на підзаконному рівні та переважне місце у цьому належить створенню авіаційних правил України.

Авіаційні правила України, розробляються та візуються відповідальними посадовими особами, оформлюються відповідно до вимог чинного законодавства з питань діловодства (наприклад, Наказу Міністерства юстиції України № 1000/5 від 18.06.2015 року [5] або Постанови Кабінету Міністрів України № 55 від 17.01.2018 року [6], допускається також створення і використання галузевих та внутрішніх інструкцій з діловодства), затверджуються наказом Голови Державіаслужби та реєструються у міністерстві юстиції України. Відповідальність за розроблення, прийняття та впровадження Авіаційних правил України несе Державна авіаційна служба України.

Переходячи до розгляду контрольно-наглядових процедур слід зазначити, що повноваження щодо «здійснення постійного нагляду та інспектування дотримання встановлених законодавством ... вимог, (а також) розслідування актів незаконного втручання» [7] закріплені Повітряним кодексом України за уповноваженим органом, тобто Державіаслужбою. Проте здійснення контролю і нагляду з боку інших державних органів стосовно діяльності у авіатранспортній галузі також невиключене (наприклад, здійснення перевірок, отримання звітів, відповідей на запити тощо). Оскільки особливістю контрольно-наглядових процедур є те, що вони у своїй переважній більшості здійснюються за ініціативою владних суб'єктів, то ключовою особливістю цих процедур є сувора відповідність їх проведення нормам чинного законодавства.

Останніми у обраній нами класифікації адміністративних процедур є дозвільні процедури. Проте саме їх провадження видається найбільшим за обсягом.

Певним чином спрямованість дозвільних процедур, як і спрямованість контрольно-наглядових, можна розцінювати як таку, що націлена на забезпечення безпеки авіатранспортної галузі. Але у Повітряному кодексі визначена й інша мета дозвільних процедур, а саме: «створення умов для розвитку авіаційної діяльності, повітряних перевезень та їх обслуговування, ... організація використання повітряного простору України» [7] тощо.

Типовими видами дозвільних процедур в галузі транспортної авіації є сертифікація, ліцензування та реєстрація. Необхідно відмітити, що не всі вони реалізуються виключно Державіаслужбою. Так, наприклад, реєстрація безпілотних повітряних суден, максимальна злітна вага яких не перевищує 20 кілограмів і які використовуються для розваг та спортивної діяльності, здійснюється відповідними федераціями.

Якщо процедура реєстрації спрямована у першу чергу на облік, то ліцензування і сертифікація мають інші особливості.

Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», який на сьогодні втратив чинність, містив таке визначення ліцензування: «ліцензування - видача, переоформлення та анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів, контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов, видача розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпоряджень про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування» [8]. Дане визначення фактично перераховує основні етапи і види робіт із здійснення цієї адміністративної процедури.

Сьогодні чинне законодавство, в Законі України «Про ліцензування видів господарської діяльності», закріплює таке визначення цієї процедури: ліцензування - засіб державного регулювання провадження видів господарської діяльності, спрямований на забезпечення безпеки та захисту економічних і соціальних інтересів держави, суспільства, прав та законних інтересів, життя і здоров'я людини, екологічної безпеки та охорони навколишнього природного середовища» [9]. Таки чином законодавець фокусується на основній проблемі ліцензування - досягненні балансу регулюючого впливу держави і створенням сприятливих ринкових механізмів розвитку галузі господарювання.

Майже десять років тому О. Кашперський, досліджуючи особливості та розвиток ліцензування, наголошував, що «внаслідок повної відсутності критеріїв віднесення окремих видів господарської діяльності до таких, що ліцензуються, ліцензуванню підлягають найрізноманітніші види підприємницької діяльності, навіть такі, які того не потребують [10, с. 1166]. Проте, авіаційна діяльність відноситься до специфічних видів робіт, що можуть створювати небезпеку для широкого кола осіб, які не беруть безпосередню участі в їх здійсненні, що багатьма науковцями визнається достатньої підставою для запровадження ліцензійних процедур.

На сьогоднішній день пунктом 24 статті 7 Повітряного кодексу чітко закріплено необхідність здійснення ліцензування діяльності з перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів повітряним транспортом [7].

Самі ж ліцензійні умови провадження відповідної господарської діяльності визначені Постановою Кабінету Міністрів України у 2017 році [11]. А у 2019 законодавцем несені зміни до змісту важливих документів процедури ліцензування: «Заяви про отримання ліцензії» та «Опису документів, що додаються до заяви про отримання ліцензії» [12]. Наразі «Ліцензійні умови встановлюють вичерпний перелік документів, що додаються до заяви про отримання ліцензії на право провадження господарської діяльності з перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів повітряним транспортом, а також вичерпний перелік вимог, обов'язкових до виконання під час провадження зазначеної діяльності» [12, ч. 1].

Наступний найпоширеніший різновид адміністративних процедур державного регулювання - сертифікація. Визначення цієї процедури надається у багатьох нормативно правових актах України. Щодо транспортної авіації, то до 2017 року значення терміну було закріплене у Законі України «Про Державну програму авіаційної безпеки цивільної авіації». Термін визначався як: «процедура підтвердження відповідності аеропорту, аеродрому, авіапідприємства, експлуатанта встановленим вимогам забезпечення авіаційної безпеки» [13]. Цей же документ до втрати чинності містив і визначення «сертифікації персоналу», сутність якої зводилась до «підтвердження відповідності персоналу кваліфікаційним вимогам з питань авіаційної безпеки» [13]. Сьогодні чинний Повітряний кодекс України визначає сертифікацію, як (схвалення), тобто процедуру підтвердження відповідності суб'єкта або об'єкта авіаційної діяльності встановленим вимогам законодавства, у тому числі авіаційним правилам України, та видачі відповідного сертифіката» [7]. Під самім же сертифікатом розуміється «документ (сертифікат, схвалення, схвальний лист тощо), який видається за результатами сертифікації і засвідчує відповідність суб'єкта або об'єкта авіаційної діяльності вимогам авіаційних правил України» [7].

Із аналізу терміну зрозуміло, що проведення сертифікації можливе з широкого кола питань, наприклад, для визначення відповідності суб'єктів, об'єктів, процесів, послуг тощо. Офіційний сайт Державіаслужби пропонує сторінку із «Зводом авіаційних правил», яка представляє з себе перелік посилань на нормативні документи згруповані по окремим напрямкам. З питань сертифікатів серед них є групи посилань, що стосуються: сертифікації учбових організацій та тренажерів; сертифікації льотного персоналу; медичної сертифікації; сертифікації експлуатантів, що виконують льотні роботи (літаки, вертольоти); сертифікації експлуатантів, що виконують транспортні перевезення (літаки); сертифікації аеродромів, аеропортів та ЗМП; сертифікації диспетчерів з УПР та організацій з підготовки; сертифікації суб'єктів, які здійснюють підготовку персоналу з організації та/або продажу повітряних перевезень тощо [14]. Окремою сторінкою сайту Державіаслужба пропонує згруповані реєстри сертифікатів [15], яких також чимало.

Порівнюючи сутність ліцензування та сертифікації, Л. Лосюк звертає увагу, що «на відміну від ліцензування, (яке) має обов'язковий характер, сертифікація поділяється на обов'язкову та добровільну. Остання здійснюється в тих випадках, коли у законодавстві не передбачена обов'язкова сертифікація, а проводиться за ініціативою заявника - суб'єкта господарювання з метою запобігання реалізації продукції, небезпечної для життя, здоров'я та майна громадян і навколишнього природного середовища» [16, с. 536].

В літературі правничих питань сутність сертифікації розкривається, як діяльність, яка «є обов'язковою частиною обґрунтування можливості здійснення підприємницької діяльності і тим самим охоплюється поняттям її легалізації. Сертифікація спрямована на забезпечення прав споживачів та підтримання авторитету національного товаровиробника на ринках товарів, послуг та робіт [17, с. 124]. Таким чином, приймаючи до уваги членство України у міжнародних авіаційних організаціях та визначення узгодження національних процедур сертифікації із закордонною практикою, отримання відповідних сертифікатів фактично виконує функцію вхідного білету до міжнародного ринку авіаційних товарів та послуг.

Висновки

Підводячи підсумок дослідження необхідно виділити такі головні ознаки адміністративних процедур державного регулювання галузі транспортної авіації України: по-перше, формалізований нормативно-правовий характер; по-друге чітка послідовність дій та повноважень; по-третє, спрямованість зазначених процедур на підвищення рівня безпеки та сприяння розвитку і розбудові авіатранспортної галузі.

Адміністративні процедури державного регулювання авіатранспортної галузі наразі характеризуються: зосередженістю переважним чином у сфері компетенції Державної авіаційної служби України, яка регламентує їх будову здебільшого через Авіаційні правила України. Сукупність національних авіатранспортних адміністративних процедур наразі не є незмінною. Під впливом міжнародних організацій та стандартів, вона цілеспрямовано розвивається та спрямовується на впровадження прийнятих у світі практик. Серед різновидів адміністративних процедур (дозвільних, контрольно-наглядових, нормотворчих) велика кількість нормативно-правових підзаконних актів (Авіаційних правил України) стосується саме дозвільних процедур, типовими формами реалізації яких є провадження реєстрації, ліцензування, сертифікації.

Список використаних джерел

1. Фролов Ю.М. Адміністративні процедури: зміст та особливості. Форум права. 2013. № 3. С. 692-698. URL: http:// irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=2&I21DBN = UJRN&P21DBN = UJRN&IMAGE_FILE_DOWNLOAD=1&Image_fNe_name=PDF/FPJndex.htm_2013_3_114.pdf.

2. Мотрук Т.В. Поняття адміністративної процедури у співвідношенні до поняття адміністративного процесу. Науковий вісник Ужгородського національного університету, Серія ПРАВО. 2017. № 42. С. 186-189. URL: http://www.visnyk-juris. uzhnu.uz.ua/file/No.42/45.pdf.

3. Братель С.Г. Поняття та ознаки адміністративних процедур. Науковий вісник Херсонського державного університету (Серія: Юридичні науки). 2014. № 1. Том 2. С. 66-69.

4. Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності: Закон України від 06.09.2005 р. № 2806-IV. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2005, № 48, ст. 483. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2806-15#Text.

5. Про затвердження Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях: Наказ Міністерства юстиції України від 18.06.2015 р. № 1000/5. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0736-15.

6. Деякі питання документування управлінської діяльності: постанова Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 р. № 55. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/55-2018-п.

7. Повітряний кодекс України від 19.05.2011 р. № 3393-VI / Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2011, № 48-49, ст. 536. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3393-17#Text.

8. Про ліцензування певних видів господарської діяльності: Закон України від 01.06.2000 р. № 1775-III. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1775-14#Text.

9. Про ліцензування видів господарської діяльності: Закон України від 02.03.2015 р. № 222-VIII. URL: https://zakon.rada.gov. ua/laws/show/222-19#Text.

10. Кашперський О.В. Поняття та зміст ліцензування певних видів господарської діяльності. Форум права. 2011. № 1. С. 1164-1169. URL: http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=2&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&IMAGE_FILE_DOWNLOAD=1&Image_file_name=PDF/FPJndex.htm_2011JJ87.pdf.

11. Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів повітряним транспортом: постанова Кабінету Міністрів України від 10.03.2017 р. № 134. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/134-2017-п#n8.

12. Про внесення змін у додатки до Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів повітряним транспортом: постанова Кабінету Міністрів України від 10.05.2018 р. № 345. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/345-2018-п#n2.

13. Про Державну програму авіаційної безпеки цивільної авіації : Закон України від 20.02.2003 р. № 545-IV. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/545-15.

14. Офіційний сайт Державної авіаційної служби України, «Звід авіаційних правил». URL: https://avia.gov.ua/npdrd/slug-2.

15. Офіційний сайт Державної авіаційної служби України, «Сертифікати». URL: https://avia.gov.ua/npdrd/slug-3.

16. Лосюк Л.В. Загальні аспекти законодавчого регулювання сертифікації в україні. Форум права. 2011. № 2. С.535-538.URL:http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=2&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&IMAGE_FILE_DOWNLOAD=1&Image_file_name=PDF/FP_index.htm_2011_2_85.pdf.

17. Підприємницьке право України : підручник / за заг. ред. РБ. Шишки. Х.: Еспада, 2000. 480 с.

Размещено на Allbest.ru