Невиконання судового рішення у кримінальному законодавстві пострадянських держав

Размещено на http://www.allbest.ru/

НЕВИКОНАННЯ СУДОВОГО РІШЕННЯ У КРИМІНАЛЬНОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ ПОСТРАДЯНСЬКИХ ДЕРЖАВ

Тертична А.А.,

аспірант кафедри кримінального права та кримінології

юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Статтю присвячено дослідженню нормативно-правової регламентації невиконання судового рішення у кримінальному законодавстві пострадянських держав. У роботі досліджено чотирнадцять кримінальних кодексів пострадянських держав та проаналізовано зміст відповідних положень щодо предмета невиконання судового рішення, об'єктивної та суб'єктивної сторін, суб'єкта цього виду злочину, кваліфіковані види невиконання судового рішення, а також санкції, які передбачені за вчинення такого виду злочину.

Проаналізувавши кримінальне законодавство пострадянських держав щодо нормативно-правової регламентації невиконання судового рішення, можна простежити в цьому напрямі певну схожість такої регламентації (так, наприклад, розуміння предмета злочину, хоча майже в кожній державі сформульовано по-своєму, все таки можна охопити одним поняттям «судове рішення»; у більшості кримінальних кодексів пострадянських держав, аналогічно до Кримінального кодексу України, об'єктивна сторона сформульована як «невиконання судового рішення або перешкоджання його виконанню»; для більшості держав характерним є передбачення кримінальної відповідальності за невиконання судового рішення загального суб'єкта злочину та відсутність кваліфікованих складів злочину). Водночас цікавим виглядає підхід пострадянського законодавця щодо закріплення суб'єктивної сторони невиконання судового рішення - у роботі такий підхід поділяється три групи (у кримінально-правовій нормі не міститься жодних вказівок на зміст суб'єктивної сторони; у кримінально-правовій нормі міститься вказівка на умисну форму вини невиконання судового рішення; суб'єктивна сторона характеризується крізь категорію «злісне»), які хоч не суттєво, проте відрізняються.

Звичайно, з окреслених вище тенденцій є певні винятки, які всі відображено в роботі. Так, КК Білорусі, КК Вірменії, КК Таджикистану, КК Туркменістану не передбачають кримінальної відповідальності загального суб'єкта злочину за невиконання судового рішення, а КК Азербайджану, КК Грузії, КК Казахстану, КК Молдови, КК Російської Федерації, КК Узбекистану містять кваліфіковані види розглядуваного злочину.

Ключові слова: кримінальне законодавство пострадянських держав, невиконання судового рішення, кваліфіковані види складу злочину, караність.

COURT DECISION NON-ENFORCEMENT IN CRIMINAL LEGISLATION FORMER SOVIET REPUBLICS STATES

The article is devoted to the study of the legal regulation of non-enforcement of a court decision in the criminal law of the post-Soviet states. The paper examines the fourteen criminal codes of the post-Soviet states and analyzes the content of the relevant provisions on the subject of non-enforcement of a judicial decision, the objective and subjective sides, the subject of this type of crime, the qualified types of non-enforcement of a court decision, as well as the sanctions provided for the commission of such kind of crime.

After analyzing the criminal law of the post-Soviet states regarding the legal regulation of non-enforcement of a court decision, one can trace in this direction a certain similarity of such regulation (for example, understanding the subject of crime, although almost in every state formulated in its own way, nevertheless one can cover one concept of “judicial decision”; in the vast majority of the criminal codes of the post-Soviet states, in the same way as the Criminal Code of Ukraine, the objective side is formulated as “non-enforcement of a court decision or obstruction of its implementation”; for most states, there is a prediction of criminal liability for non-enforcement of the court decision of the general subject of the crime and the lack of qualified elements of the crime). At the same time, the approach of the post-Soviet legislator to the strengthening of the subjective side of the non-enforcement of a court decision is interesting - the work of this approach is divided into three groups (the criminal law does not contain any indications on the content of the subjective side; in the criminal law there is an indication of the intentional form the fault of non-enforcement of a court decision, the subjective side is characterized by the category of “malicious”), which, although not substantially, but differ.

Of course, from the above trends there are some exceptions, which are all reflected in the work. Thus, the Criminal Code of Belarus, the Criminal Code of Armenia, the Criminal Code of Tajikistan, and the Criminal Code of Turkmenistan do not criminalize the general subject of a crime for failure to comply with a court decision, and the Criminal Code of Azerbaijan, the Criminal Code of Georgia, the Criminal Code of Kazakhstan, the Criminal Code of Moldova, the Criminal Code of the Russian Federation, the Criminal Code of Uzbekistan contain qualified forms of the considered crime.

Key words: criminal legislation of former soviet republics states, non-enforcement of a court decision, qualified types of crime, punishment.

Невиконання судового рішення є поширеним явищем. Не дивно, що в законодавстві кожної пострадянської держави передбачена кримінальна відповідальність за невиконання судового рішення - з огляду на важливість охоронюваних цією статтею цінностей це є логічним та виправданим. Пізнавально та цікаво, на нашу думку, буде відобразити ключові положення кримінального законодавства пострадянських держав щодо нормативно-правового регулювання цього виду злочину, простежити загальні тенденції та виокремити відмінності такого нормативно-правового регулювання.

У цій роботі проаналізовано нормативно-правову регламентацію закріплення кримінальної відповідальності за невиконання судового рішення у кримінальному законодавстві пострадянських держав, а саме положення таких нормативно-правових актів: Кримінального кодексу Республіки Азербайджан (далі - КК Азербайджану), Кримінального кодексу Республіки Білорусь (далі - КК Білорусі), Кримінального кодексу Республіки Вірменія (далі - КК Вірменії), Кримінального кодексу Грузії (далі - КК Грузії), Кримінального кодексу Естонської Республіки (далі - КК Естонії), Кримінального кодексу Республіки Казахстан (далі - КК Казахстану), Кримінального кодексу Киргизької Республіки (далі - КК Киргизстану), Кримінального кодексу Латвійської Республіки (далі - КК Латвії), Кримінального кодексу Литовської Республіки (далі - КК Литви), Кримінального кодексу Республіки Молдова (далі - КК Молдови), Кримінального кодексу Російської Федерації (далі - КК Російської Федерації), Кримінального кодексу Республіки Таджикистан (далі - КК Таджикистану), Кримінального кодексу Туркменістану (далі - КК Туркменістану) та Кримінального кодексу Республіки Узбекистан (далі - КК Узбекистану).

Кримінальна відповідальність за невиконання судового рішення досліджували у працях такі вітчизняні вчені, як Г.І. Богонюк, М.О. Букач, В.А. Головчук, М.О. Князьков, К.О. Летягіна, В.В. Налуцишин, Д.А. Харьковський. Звичайно, фрагментарно, в межах дослідження зарубіжного досвіду нормативно-правової регламентації невиконання судового рішення, ці вчені розглядали окремі кримінальні кодекси пострадянських держав, проте комплексно це питання ще не порушувалося.

Мета статті - провести порівняльно-правовий аналіз нормативно-правової регламентації кримінальної відповідальності за невиконання судового рішення у кримінальному законодавстві пострадянських держав, зокрема дослідити предмет, об'єктивну та суб'єктивну сторони суб'єкта, кваліфіковані види та караність невиконання судового рішення в цих державах. кримінальний правовий судовий законодавство

Розпочнемо з характеристики предмета невиконання судового рішення в кримінальному законодавстві пострадянських держав. КК Киргизстану та КК Російської Федерації містять ідентичні формулювання для окреслення предмета невиконання судового рішення: «вирок суду, рішення суду чи інший судовий акт, що вступили в законну силу» [1; 2]. Трішки відрізняється формулювання, вжите у КК Білорусі, - «вирок, рішення чи інший судовий акт, що вступили в законну силу» [3]. В інших кодексах пострадянських держав містяться такі формулювання для окреслення предмета невиконання судового рішення: «судовий акт, що зобов'язує вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення» - КК Узбекистану [4]; «ефективний вирок суду, вирок суду чи інший акт суду» - КК Вірменії [5]; «вирок суду чи інше судове рішення, що вступили в законну силу» - КК Грузії [6]; «рішення, вирок, ухвала, постанова чи наказ суду, що вступили в законну силу» - КК Азербайджану [7]; «вирок суду, рішення суду чи іншого судового акту чи виконавчого документу більше шести місяців» - КК Казахстану [8]; «рішення суду, не пов'язане з покаранням» - КК Литви [9]; «рішення судової інстанції» - КК Молдови [10]; «вирок або рішення суду» - КК Латвії [11]; «вирок суду, рішення суду чи інший судовий акт» - КК Таджикистану [12]; «вирок, рішення, постанова чи ухвала суду, що вступили в законну силу» - КК Туркменістану [13]; «звернене до виконання вирок чи рішення суду, за відсутності ознак злочинів, передбачених статтями 121, 122, 166² та 176¹ КК Естонії» - КК Естонії [14].

Щодо об'єктивної сторони, то тут підхід законодавця більш-менш ідентичний - у більшості кримінальних кодексів пострадянських держав, аналогічно до Кримінального кодексу України, об'єктивна сторона сформульована як «невиконання судового рішення або перешкоджання його виконанню» (КК Азербайджану, КК Білорусі, КК Грузії, КК Казахстану, КК Киргизстану, КК Латвії, КК Російської Федерації, КК Таджикистану, КК Туркменістану) [1-3; 6-8; 11-13]. У КК Естонії законодавець передбачив кримінальну відповідальність лише за невиконання рішення суду - без згадки про перешкоджання [14]. У КК Литви передбачена кримінальна відповідальність за «ухилення» від виконання судового рішення [9], у КК Молдови об'єктивна сторона невиконання судового рішення сформульована як «невиконання або ухилення» [10], схоже формулювання містить КК Узбекистану («ухилення від виконання або перешкоджання») [4]. Специфічним є формулювання об'єктивної сторони у КК Вірменії - «відмова привести до виконання або створення перешкод до виконання» [5].

Щодо правового регулювання суб'єктивної сторони, то тут підхід законодавця пострадянських держав можна поділити на три групи:

1) у кримінально-правовій нормі не міститься жодних вказівок на зміст суб'єктивної сторони: КК Білорусі, КК Грузії, КК Казахстану, КК Литви, КК Туркменістану, КК Узбекистану [3; 4; 6; 8; 9; 13];

2) у кримінально-правовій нормі міститься вказівка на умисну форму вини невиконання судового рішення: КК Вірменії, КК Естонії, КК Латвії, КК Молдови [5; 10; 11; 14];

3) суб'єктивна сторона характеризується крізь категорію «злісне»: КК Азербайджану, КК Киргизстану, КК Російської Федерації, КК Таджикистану [1; 2; 7; 12].

Підходи законодавця пострадянських держав щодо нормативно-правового регулювання суб'єкта невиконання судового рішення, на нашу думку, можна поділити на дві групи:

1) загальний суб'єкт: КК Азербайджану, КК Грузії, КК Естонії, КК Казахстану, КК Киргизстану, КК Латвії, КК Литви, КК Молдови, КК Російської Федерації, КК Узбекистану [1; 2; 4; 6-11; 14];

2) спеціальний суб'єкт:

- законодавець закріплює кримінальну відповідальність одного спеціального суб'єкта: посадова особа (КК Білорусі) [3] чи офіційна особа (КК Вірмени) ^[5];

- законодавець визначає суб'єкта невиконання судового рішення шляхом переліку окремих категорій осіб: за КК Таджикистану, представник влади, державний службовець місцевого органу державної влади та органів самоврядування селищ та сіл, службовець державної установи, комерційної чи іншої організації [12]; за КК Туркменістану, представник влади, державний службовець, службовець комерційної чи іншої організації [13].

Щодо кваліфікованих видів, то тут варто зазначити, що в більшості пострадянських держав вони відсутні. Це КК Білорусі, КК Вірменії, КК Естонії, КК Киргизстану, КК Латвії, КК Литви, КК Таджикистану, КК Туркменістану [1; 3; 5; 9; 11-14]. Лише у нормах, що передбачають кримінальну відповідальність за невиконання судового рішення КК Азербайджану, КК Грузії, КК Казахстану, КК Молдови, КК Російської Федерації, КК Узбекистану, присутні кваліфіковані види невиконання судового рішення такого змісту:

а)КК Азербайджану та КК Узбекистану - вчинене посадовою особою [4; 7];

б)КК Грузії - вчинене представником державної влади, посадовцем державного органу чи органу місцевого самоврядування [6];

в)КК Казахстану - вчинене особою з використанням свого службового становища;

- ті самі діяння (невиконання або перешкоджання виконанню - А.Т.), передбачені частинами першою чи другою цієї статті (ст. 430 КК Казахстану - А.Т.), за якими сума стягнення перевищує десять тисяч місячних розрахункових показників, встановлених законодавством Республіки Казахстан на момент вчинення злочину, а так само перешкоджання їх виконанню [8];

г)КК Молдови - умисне невиконання посадовою особою рішення судової інстанції, а так само перешкоджання його виконанню [10];

ґ) КК Російської Федерації - злісне невиконання представником влади, державним службовцем, муніципальним службовцем, а також службовцем державної чи муніципальної установи, комерційної чи іншої організації вироку суду, рішення суду чи іншого судового акта, що набрали законної сили, а так само перешкоджання їх виконанню [2].

Як ми бачимо, більшість кваліфікованих видів невиконання судового рішення в досліджених пострадянських державах передбачають вчинення цього злочину спеціальним суб'єктом - лише КК Казахстану у ч. 3 ст. 430 пов'язує кваліфікований вид злочину із сумою стягнення.

Вважаємо за необхідне відобразити зміст санкцій статей кримінальних кодексів пострадянських держав, які закріплюють відповідальність за невиконання судового рішення:

- санкція ч. 1 ст. 306 КК Азербайджану передбачає покарання у виді штрафу в розмірі від двох тисяч до чотирьох тисяч манатів, або громадських робіт на строк від трьохсот двадцяти до чотирьохсот вісімдесяти годин, або виправних робіт на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на строк до трьох років. Санкція ч. 2 ст. 306 КК Азербайджану передбачає покарання у виді штрафу в розмірі від п'яти тисяч до семи тисяч манатів, або виправних робіт на строк до двох років, або позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років чи без нього [7];

- санкція ст. 423 КК Білорусі передбачає покарання у виді штрафу чи позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю [3];

- санкція ст. 353 КК Вірменії передбачає покарання у виді штрафу в розмірі від трьохсоткратного до п'ятисоткратного розміру мінімальної заробітної плати, або арешт на строк від одного до трьох місяців, або позбавлення волі на строк не більше двох років [5];

- санкція ч. 1 ст. 381 КК Грузії передбачає покарання у виді штрафу чи суспільно корисної праці на строк від ста вісімдесяти до двохсот сорока годин, або позбавлення волі на строк до двох років. Санкція ч. 2 ст. 381 КК Грузії передбачає покарання у виді штрафу чи суспільно корисної праці на строк від двохсот сорока трьохсот шести десяти годин, або позбавлення волі на строк від двох до чотирьох років із позбавленням права обіймати посади чи займатися діяльністю на строк до трьох років [6];

- санкція ст. 176-2 КК Естонії передбачає покарання у виді штрафу, або арешту, або позбавлення волі на строк до п'яти років [14];

- санкція ч. 1 ст. 430 КК Казахстану передбачає покарання у виді залучення до громадських робіт на строк до восьмисот годин, або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на той самий строк. Санкція ч. 2 ст. 430 КК Казахстану передбачає покарання у виді залучення до громадських робіт на строк до однієї тисячі двохсот годин, або обмеження волі на строк від трьох до п'яти років, або позбавлення волі на той самий строк із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років. Санкція ч. 3 ст. 430 КК Казахстану передбачає покарання у виді обмеження волі на строк від п'яти до семи років, або позбавлення волі на той самий строк із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років [8];

- санкція ст. 338 КК Киргизстану передбачає покарання у виді громадських робіт на строк від вісімдесяти до двохсот сорока годин, або штрафу в розмірі від ста до однієї тисячі розрахункових показників, або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк від одного до двох років [1];

- санкція ст. 296 КК Латвії передбачає покарання у виді штрафу до шістдесяти місячних заробітних плат [11];

- санкція ст. 245 КК Литви передбачає покарання у виді публічних робіт чи штрафу, чи обмеження волі, чи арешту [9];

- санкція ч. 1 ст. 320 КК Молдови передбачає покарання у виді штрафу у розмірі до п'ятсот п'ятдесяти до шістсот п'ятдесяти умовних одиниць, чи неоплачуваною працею на користь суспільства на строк від ста п'ятдесяти до двохсот годин, чи позбавлення волі на строк до двох років. Санкція

ч.2 ст. 320 КК Молдови передбачає покарання у виді штрафу у розмірі від шістсот п'ятдесяти до вісімсот п'ятдесяти умовних одиниць, чи неоплачуваною працею на користь суспільства на строк від ста вісімдесяти до двохсот сорока годин, чи позбавленням волі на строк до трьох років із позбавленням в обох випадках права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк від двох до п'яти років [10];

- санкція ч. 1 ст. 315 КК Російської Федерації передбачає покарання у виді штрафу в розмірі до п'ятдесяти тисяч рублів чи в розмірі заробітної плати чи іншого доходу засудженого за період до шести місяців, або обов'язкових робіт на строк до двохсот сорока годин, або виправних робіт на строк до одного року, або арештом на строк до трьох місяців, або позбавленням волі на строк до одного року. Санкція ч. 2 ст. 315 КК Російської Федерації передбачає покарання у виді штрафу в розмірі до двохсот тисяч рублів чи в розмірі заробітної плати чи іншого доходу засудженого за період до вісімнадцяти місяців, або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певної діяльністю на строк до п'яти років, або обов'язкових робіт на строк до чотирьохсот вісімдесяти годин, або примусових робіт на строк до двох років, або арешту на строк до шести місяців, або позбавлення волі на строк до двох років [2];

- санкція ст. 363 КК Таджикистану передбачає покарання у виді штрафу у розмірі від двохсот до п'ятисот мінімальних показників для розрахунків або позбавленням волі на строк до двох років [12];

- санкція ст. 209 КК Туркменістану передбачає покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років, або штрафу в розмірі від десяти до тридцяти середньомісячних розмірів оплати праці, чи виправних робіт на строк до двох років [13];

- санкція ч. 1 ст. 232 КК Узбекистану передбачає покарання у виді штрафу до ста мінімальних розмірів заробітної плати, або обов'язкових громадських робіт до трьохсот шістдесяти годин, або виправних робіт до трьох років, або обмеження волі до одного року, або позбавлення волі до одного року.

Санкція ч. 2 ст. 232 КК Узбекистану передбачає покарання у виді штрафу від ста до двохсот мінімальних розмірів заробітної плати, або позбавлення певного права до п'яти років, або обмеження волі від двох до п'яти років, або позбавлення волі до п'яти років [4].

Таким чином, ми бачимо, що в пострадянських державах у кримінальних кодексах за невиконання судового рішення передбачені такі види покарання - штраф, публічні роботи, громадські роботи, виправні роботи, обов'язкові роботи, примусові роботи, позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, арешт, обмеження волі, позбавлення волі.

Таким чином, хоча предмет невиконання судового рішення однаково сформульований лише у КК Киргизстану та КК Російської Федерації, кожна інша пострадянська держава по-своєму його характеризує, всі такі підходи можна охопити поняттям «судове рішення», лише КК Казахстану додатково передбачає такий предмет як виконавчий документ.

У більшості кримінальних кодексів пострадянських держав (КК Азербайджану, КК Білорусі, КК Грузії, КК Казахстану, КК Киргизстану, КК Латвії, КК Російської Федерації, КК Таджикистану, КК Туркменістану), аналогічно до Кримінального кодексу України, об'єктивна сторона сформульована як «невиконання судового рішення або перешкоджання його виконанню».

Щодо правового регулювання суб'єктивної сторони, то тут підхід законодавця пострадянських держав можна поділити на три групи: 1) у кримінально-правовій нормі не міститься жодних вказівок на зміст суб'єктивної сторони; 2) у кримінально- правовій нормі міститься вказівка на умисну форму вини невиконання судового рішення; 3) суб'єктивна сторона характеризується крізь категорію «злісне».

У більшості кримінальних кодексів пострадянських держав передбачена кримінальна відповідальність загального суб'єкта злочину за невиконання судового рішення - відрізняються лише КК Білорусі, КК Вірменії, КК Таджикистану, КК Туркменістану, які в основному складі злочину закріплюють кримінальну відповідальність спеціального суб'єкта.

У більшості пострадянських держав відсутні кваліфіковані склади злочину «невиконання судового рішення». В тих державах, де вони наявні (КК Азербайджану, КК Грузії, КК Казахстану, КК Молдови, КК Російської Федерації, КК Узбекистану), кваліфіковані склади розглядуваного злочину пов'язуються із вчиненням цього злочину спеціальним суб'єктом - лише КК Казахстану у ч. 3 ст. 430 пов'язує кваліфікований вид злочину з сумою стягнення.

У пострадянських державах у кримінальних кодексах за невиконання судового рішення передбачені такі види покарання - штраф, публічні роботи, громадські роботи, виправні роботи, обов'язкові роботи, примусові роботи, позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, арешт, обмеження волі, позбавлення волі.

Список використаних джерел

1. Кримінальний кодекс Киргизької Республіки: від 01.10.1997 р. № 68. (дата звернення: 27.05.2019).

2. Кримінальний кодекс Російської Федерації: від 13.06.1996 р. № 63-ФЗ (ред. от 23.04.2019 р.). Правовая справочно-консультационная система «Кодексы и законы РФ». (дата звернення: 27.05.2019).

3. Кримінальний кодекс Республіки Білорусь від 09.07. 1999 г. № 275-З. Национальный правовой Интернет-портал Республики Беларусь. (дата звернення: 27.05.2019).

4. Кримінальний кодекс Республіки Узбекистан від 22.09.1994 р. № 2012-XII. (дата звернення: 27.05.2019).

5. Кримінальний кодекс Республіки Вірменія від 29.04.2003 р. № ЗР-528. (дата звернення: 27.05.2019).

6. Кримінальний кодекс Грузії: від 22.07.1999 р. № 2287-вс. (дата звернення: 27.05.2019).

7. Кримінальний кодекс Республіки Азербайджан від 30.12.1999 р. № 787- (дата звернення: 27.05.2019).

8. Кримінальний кодекс Республіки Казахстан від 03.07.2014 р. № 226-V. (дата звернення: 27.05.2019).

9. Кримінальний кодекс Литовської Республіки від 26.09.2000 р. № VIII-1968. Юридическая Россия. (дата звернення: 27.05.2019).

10. Кримінальний кодекс Республіки Молдова від 18.04.2002 р. № 985-XV. (дата звернення: 27.05.2019).

11. Кримінальний кодекс Латвійської Республіки від 08.07.1998 р. Юридическая Россия. (дата звернення: 27.05.2019).

12. Кримінальний кодекс Республіки Таджикистан від 21.05.1998 р. № 574. (дата звернення: 27.05.2019).

13. Кримінальний кодекс Туркменістану від 12.06.1997 р. № 222-1. (дата звернення: 27.05.2019).

14. Кримінальний кодекс Естонської Республіки від 01.09.2002 р (дата звернення: 27.05.2019).

Размещено на Allbest.ru