Актуальне питання вчення про право та державу в працях І. Канта: теоретичний аспект

Анотація

The author of the article is Semenovich V.

The article is devoted to the questions of the doctrine of the law and works of I. Kant. The article investigates the state and legal opinion of I. Kanta. The state-legal concept, which has been researched in various works, such as I. Kanta and his followers, is described.

The author focus on analysis of the question of the right in the writings of I. Kant, as a thinker and ideologist of the political and legal thought about the law and the state.

The author comes to the questions of the doctrine of law and state were reflected in the writings of I. Kant. Kant's philosophy left a deep impression in the history of world thought. Hegel judiciously estimated that in the teachings of Kant there is a major transition to the latest philosophical and legal thought. I. Kant achieved a significant expansion and deepening of philosophical and legal analysis in comparison with his predecessors.

The author observes that today, the thought of the classics, the voice of reason must be reflected to a large extent on the development of a civilized society.

The author notes that the important conclusion of the Kant's philosophy of law is that peaceful intent, politics, law, morality are not isolated things of progress in society, in their unity they form the context in which it only can fully appreciate the actions of contemporary politicians, countries, peoples and nations.

Keywords: State, law, form of law, state form, human nature.

Аналіз останніх досліджень

Андреєва І.С., Гулига О.В., І. Кант, Каринська М.І., Курбатов В.І., Мамут Л.С., Новгородцев П.І. тощо.

Мета

Метою дослідження наукової статті є аналіз питання про право в працях І. Канта як мислителя та ідеолога політико-пра- вової думки про право та державу.

Постановка проблеми

І. Канта прийнято називати засновником німецької класичної філософії. Ним започатковано традиції до європейського духовного розвитку. І. Канта порівнюють із Сократом, тому що філософія його людяна. Давньогрецький вчений вперше в історії філософії відвернувся від космосу й розпочав вивчати людську природу, що поклало основу до розуміння про приватні права людини. Для Канта проблема людини є на першому місці. Він не забуває про всесвіт, але головна тема для нього - це людина. Він міркував про закони буття та свідомості лише з однією метою - щоб людина стала більш людяною.

Виклад основного матеріалу дослідження

На діяльність І. Канта завжди звертали увагу як його прихильники, так і суперечники. Вони розглядали думку І. Канта не лише як засновника німецької класичної філософії, а й як мислителя.

На думку Г. Кельзена, юридична наука в повному її розумінні не є наукою про факти, як соціологія, історія тощо, а являє собою особливу нормативну науку, яка володіє своєю методологією. Кантівські концепції та дослідження його вчень іншими мислителями знайшли своє відображення в неокантівській капіталістичній теорії ХХ ст., але вона не мала підґрунтя для подальшого розвитку, тому й не набула поширення.

Філософсько-правові погляди І. Канта внесли вагомий вплив на розвиток системи гуманітарних знань, зокрема юридичних наук. Його видатними працями вважаються й на сьогодні такі, як: "Основи метафізики моралі" ("Кантовы основы метафизики морали", 1803). [ 8,с.63]

Необхідність держави (об'єднання "багатьох людей, підлеглих правовим законам"). І. Кант пов'язує не з практичними, чутливо поміжними індивідами, груповими та загальними потребами членів суспільства, а й з категоріями, які в цілому належать розсудливому, розумопоглина- ючому світу. Звідси зрозуміло, чому держава не заклопотана про матеріальне забезпечення громадян, про задоволення їх соціальних і культурних проблем, про їх працю, здоров'я, освіту.

На думку І. Канта, держава (civitas) - це об'єднання безлічі людей, підлеглих правовим законам. Оскільки ці закони необхідні як апріорні закони, тобто як закони, що самі по собі випливають з понять зовнішнього права взагалі, форма держави є форма держави взагалі, тобто держава в ідеї, така, яка вона має бути у відповідності з чистими принципами права, причому ця ідея слугує вектором (norma) для будь-якого дійсного об'єднання в спільноті" [1, с.16].

Питання про виникнення держави,- І. Кант трактує майже як і Ж.Ж. Руссо, звертаючи увагу на той аспект, що його визначення раціональні, апріорні й що він має на увазі не будь-яке державне утворення чи державу, а державу ідеальну, якою вона має бути відповідно до чистих принципів права.

Початковий пункт кантівського аналізу - це гіпотеза звичайного стану, позбавленого будь-якої законної гарантії. Моральний обов'язок, почуття поваги до морального права спонукати людей залишити цей першопочатковий стан і перейти до життя в громадському суспільстві. Перехід до останнього не має характеру випадковості. Актом, за допомогою якого ізольовані індивіди утворюють народ і державу, вважається договір.

Кантівське тлумачення природи цього договору тісно пов'язане з ідеями про автономію волі, про індивіди як моральних суб'єктів. Перша й головна умова договору, що укладається, є зобов'язання будь-якої створеної організації зовнішнього примусу (чи монархічної державності, чи політично- поєднаного народу) визнавати в кожному індивіді особу, яка без всякого примусу розуміє обов'язок "не робити іншого знаряддям для досягнення своїх цілей" і здатної даний обов'язок виконати [ 2, с.32].

Формі держави І. Кант не надає особливого значення. Головним вважає, що це методи володарювання, тобто політичний режим, а не форма правління. Досліджуючи питання про політичний режим, І. Кант приділяє значну увагу співвідношенню виконавчої та законодавчої влади. Якщо вони об'єднані в одній особі, то тоді настане деспотія. Тому І. Кант не надавав особливого значення традиційній класифікації форм держави за числом правлячих осіб (монархії, аристократії, демократії), вважаючи її вираженням букви, а не духу державного ладу. Він вважає, що громадянський лад кожної держави повинен бути республіканським [3, с.30].

Громадянський лад заснований:

- по-перше, на принципах свободи членів суспільства;

- по-друге, на залежності всіх від єдиного законодавства;

- по-третє, на законі рівності всіх.

І. Кант не очікує й вважає даремним бажати, щоб королі філософствували або філософи були королями. Верховенство народу, про що проголошує І. Кант у своїх трактатах (як і Ж.Ж. Руссо), обумовлює свободу, рівність і незалежність усіх громадян у державі. Але він зовсім не розмірковує на дійсно поширену, необмежену демократію.

На думку автора, І. Кант вважав найбільш сприятливим, реально досяжним устроєм держави - конституційну монархію, тобто монархію, що спирається на конституцію. Так, на думку І. Канта, державні форми, - це всього лише буква початкового законодавства до цивільного стану, й вони можуть існувати до тих пір, поки, як приналежність механізму державного ладу, вважаються за старою та тривалою звичкою, отже, лише суб'єктивно є необхідними. Але дух початкового договору накладає на чинну владу зобов'язання робити спосіб правління відповідним ідеї початкового договору і, якщо цього не можна добитися відразу, поступово й послідовно так змінювати це правління, щоб воно за своєю дією узгоджувалося з єдино правомірним устроєм [4, с.250].

За І. Кантом, право - це сукупність умов, що обмежують свавілля одного індивіду по відношенню до іншого під кутом зору загального закону свободи та запобігання юридичним конфліктам у суспільстві. Право покликане регулювати зовнішню поведінку людей, а основним завданням права є гарантування моралі такого соціального простору, в якому змогла б вільно реалізуватися свобода індивіда.

І. Кант розрізняє три правові категорії:

1) природне право, яке має своїм джерелом апріорні принципи;

2) позитивне право, джерелом якого є воля законодавця;

3) справедливість - домагання, не передбачене законом і тому не забезпечене примусом [5,с.152].

Розглядаючи співвідношення приватного та публічного права, І. Кант виступає як прихильник відмежування цивільного суспільства від держави [10, с. 13].

Приватне право, за І. Кантом, - це відносини індивідів як приватних власників. Дані відносини повинні будуватися на основі свободи, рівності, незалежності. Не повинно бути привілеїв у сфері права. І. Кант у своїх працях доводить: " саме будь людиною, чинни по праву... Не зроби з ким-небудь не по праву". Він виступає проти середньовічної нерівності, проти прав привілеїв [ 6,с.31].

І. Кант розрізняє право на річ і речове право. "Право на річ - це право приватного користування річчю, якою я володію (спочатку або в силу встановлення) спільно з усіма іншими... Під словами речове право (ius reale) мається на увазі не тільки право на річ (ius in re), а й сукупність усіх законів, що стосуються речового права" [ 7, с.498].

До числа інших прав у системі приватного права І. Кант виділяє шлюбне право, батьківське право, право господаря будинку, спадкове право тощо. І. Кант вважає, що приватне право відповідає не природному, а цивільному стану (status civilis) суспільства, підкоряється, розподіляється справедливості, відповідає стану публічного права. Він стверджує, що з приватного права в природному стані витікає постулат публічного права: ти повинен при відносинах неминучого співіснування з усіма іншими людьми перейти з цього стану в стан правовий.

Підставою для цього можна аналітично вивести з поняття права в зовнішніх стосунках на противагу насильству (violentia).

Публічне право регулює відносини осіб як громадян. За І. Кантом, головним у цих відносинах є право народу брати участь у прийнятті конституції [1,с.56].

Висновки