Продовжуваний злочин та повторність злочинів: питання розмежування

Розмежування продовжуваних злочинів та злочинів, вчинених повторно, являє собою практичну цікавість при кримінально-правовій кваліфікації. Вирішення питання розмежування цих двох, на перший погляд, подібних видів злочину, полягає в тому, що існують риси, особливості або ж ознаки, які поєднують якісь елементи цих двох видів злочинів. Так, наприклад, О. Ільїна наголошує, що традиційною проблемою, яка супроводжує інститут повторності злочинів є власне проблема відмежування його від продовжуваних злочинів [1, с. 248-249].

Е. Гергієвський наводить розгорнутий перелік рис, які характеризують продовжувані злочини, а саме:

1) продовжуваний злочин повинен складатися з ряду діянь (тобто - не менш, ніж двох діянь, однорідних або тотожних);

2) усі діяння, що складають продовжуваний злоин, повинні бути поєднані єдиним умислом;

3) злочинні епізоди (діяння) продовжуваного злочину повинні бути поєднані спільною формою вини;

4) між злочинними епізодами, як правило, має бути невеликий проміжок часу;

5) діяння вчиняється, як правило, в одній та тій самій обстановці;

6) епізоди, які складають про довжуваний злочин, можуть бути як злочинними у своїй основі, так й іншими видами деліктів [2, с. 15].

Поняття продовжуваного злочину вказує на те, що в діях особи з точки зору кримінального закону має місце лише один злочин, при повторності ж злочинів поведінка особи являє собою щонайменше два самостійних злочини, кожен з яких тягне за собою кримінально-правові наслідки.

Цікавою є позиція О. Пінаєва, який зазначає наступне: «Декілька розкрадань відповідно до чинного закону повинні кваліфікуватись як повторні лише у тих випадках, якщо спричинена ними шкода у підсумку не утворює більш тяжкого виду посягання. Якщо ж шкода від кількох розкрадань утворює більш тяжкий його вид (повторні дрібні, наприклад, - значний, значні - великий і т.п.), то все вчинене належить кваліфікувати не лише як повторне розкрадання, а й як єдиний злочин більш тяжкого виду» [3, с. 113].

Отже, повторність злочинів кваліфікується і за правилами кваліфікації повторності злочинів, і за правилами кваліфікації продовжуваного злочину.

Основним моментом при розмежуванні повторності злочину від його продовжуваності є те, що при вчиненні суб'єктом продовжуваного злочину існує лише один злочин. При повторності ж злочинів поведінка особи являє собою два чи більше самостійних злочини, кожен з яких тягне за собою кримінально-правові наслідки.

Візьмемо до уваги продовжуване розкрадання. Загальними ознаками цього суспільно-небезпечного діяння є:

1) єдиний спосіб діяння;

2) спрямованість умислу винного на досягнення єдиного результату.

Інші ознаки продовжуваного злочину визнаються далеко не всіма вчинеми. Зокрема, деякими з них виділяється така ознака продовжуваного розкрадання, як незначний проміжок часу між окремими актами поведінки, що утворюють продовжуваний злочин. Багато авторів дотримуються позиції, що згадана ознака є факультативною, додатковою.

О. Бойцов, окреслюючи свою позицію щодо ознак продовжуваного розкрадання, зазначає, що до них відносяться наступні:

- суб'єкт один раз вчиняє певну дію, у результаті чого отримує можливість систематично, упродовж тривалого часу, без додаткової плати вчиняти вилучення майна (щомісячно отримувати пенсію, надбавку до заробітної плати, тощо), котрі в силу неконкретизованості умислу кваліфікуються як єдине продовжуване розкрадання, залежно від розміру фактично вилученого майна;

- злочинець діє з конкретизованим умислом на розкрадання певного обсягу матеріальних цінностей, але технічно реалізує свій умисел не одразу, а частинами, у декілька прийомів, завдяки чому його викриття до повної реалізації умислу дає можливість кваліфікувати вчинене, як замах на розкрадання у запланованому обсязі [4, с. 588].

Окремо виділяються думки вчених, які наголошують на існуванні ще одного виду продовжуваного розкрадання - мова йде про випадки, коли особа вчиняє декілька спроб заволодіти одним і тим же предметом. Якщо всі спроби були невдалими, то дії особи пропонуються кваліфікувати, як єдине продовжуване незакінчене розкрадання. Відповідно, якщо особа бажаним майном заволоділа - її дії утворюють закінчене продовжуване розкрадання.

В. Щепельков та Н. Пряхіна зазначають, що теорія продовжуваного злочину, як виду ускладненого одиничного злочину, розроблялась перш за все на прикладі розкрадання [5, с. 37]. Це зумовлено тим, що для згаданого виду злочину характерною ознакою є вчинення злочинних посягань у декілька етапів, прийомів, актів (дій).

Єдиного, універсального підходу щодо розмежування продовжуваного злочину від повторності в судовій практиці немає. Слід звернути увагу на те, що існує думка, що продовжуваний злочин містить у собі меншу суспільну небезпеку, аніж повторний. злочин кримінальний право

Відтак, можна констатувати, що ознаками, які відрізняють повторність злочинів від продовжуваних злочинів є те, що:

- особа (або ж група осіб) вчиняє два або більше самостійних одиничних злочинів;

- одиничні злочини, що утворюють повторність, вчиняються неодночасно, тобто відокремлені один від одного певним проміжком часу;

- для повторності немає значення, була чи не була особа засуджена раніше за вчинений злочин;

- повторність виключається, якщо за раніше вчинений злочин особа була звільнена від кримінальної відповідальності, закінчилися строки давності притягнення до кримінальної відповідальності, чи на цей злочин поширилася амністія або судимість за нього було погашено чи знято.

Якщо провести паралель між цими ознаками та ознаками продовжуваного злочину, то в першу чергу слід зупинитись на тому, що є спільного, а що відмінного.

Першою ознакою повторності злочинів буде те, що особа або група осіб вчиняють два або більше самостійних злочини. Якщо брати кількісний показник - кілька (два або більше) злочини, ця риса буде спільною для продовжуваного та повторного злочинів. Щодо якісної ознаки, а саме вчинення двох чи більше самостійних злочинів, то тут слід зауважити, що відмінність полягає у тому, що в продовжуваному злочині всі дії, які до нього входять, становлять єдиний злочин, а не декілька самостійних.

Одиничні злочини, що утворюються повторність, вчиняються неодночасно. Вони віддалені один від одного певним часовим проміжком. У продовжуваному злочині також є подібна ознака, проте низка а вторів вважає, що згаданий проміжок не може тривати надто довго, оскільки це вплине в подальшому на кримінально-правову кваліфікацію вчиненого. Розумні строки таких проміжків конкретно визначеними неможливо, проте слід зазначити, що при вчиненні продовжуваного злочину має існувати безперервний зв'язок в часі між злочинними діями.

Складно розрізняти продовжуваний і повторний злочин в тих випадках, коли суб'єкт посягає на один і той же конкретизований елемент (наприклад, одного і того ж потерпілого, майно, що знаходиться в одному й тому ж місці). Це питання постає тоді, коли неодноразові злочинні посягання не характеризуються наявністю єдиної підготовчої злочинної діяльності, а вчинене визнається єдиним продовжуваним злочином за ознакою схожості способу посягання (наприклад - неодноразове привласнення коштів із каси касиром).

Для того, аби відмежувати продовжуваний злочин із неконкретизованим умислом від повторних злочинів, окрім того, що потрібно встановити юридичну схожість способів вчинення злочинних актів, необхідно ще й визначити соціальну їх подібність, однотипність, а саме - схожість їх в технічному розумінні цього слова. Необхідність такої деталізації способу цілком логічна, якщо поняття неконкретизованого умислу свівставляти з поняттям способу посягання саме у вузькому, соціальному, технічному сенсі цього слова.

Неконкретизований умисел, як і інші види умислу, має свій момент початку та закінчення. Початковим моментом неконкретизованого умислу при продовжуваному злочині є усвідомлення винним реальної можливості його вчинення шляхом неодноразових злочинних дій і бажання реалізовувати його до тих пір, доки не з'являться обставини, які цьому стануть на заваді. Так, наприклад, громадянка Н., котра працювала на хутряній фабриці, систематично викрадала овечі шкури. Для початку вона обрала один спосіб для їх викрадення: щодня вона підсовувала під воротами фабрики по одній шкурі вівці, а потім, пройшовши прохідну, непомітно витягувала її і відносила додому. Таким способом їй вдалось вкрасти шість шкур. Проте, через певний проміжок часу, охорона на виробництві посилилась і громадянці Н. довелось змінювати спосіб викрадення зазначених вище шкур. Наступним її способом була домовленість зі слюсарем фарбрики, аби той зберігав шкури, які вона планує вкрасти, у приміщенні свого кабінету, а ввечері передавав їй їх через вікно.

Згадану діяльність громадянки Н. не можна вважати продовжуваним злочином, вчинюваним з конкретизованим умислом. Саме тому суд кваліфікував злочин як повторну крадіжку, наголосивши на різні способи вчинення діяння та різну обстановку, а також беручи до уваги інші деталі вчинюваного злочину громадянкою Н.

Продовжуваний злочин характеризується соціальною однотипністю способу вчинення злочинних дій, що є доказом єдності та стійкості умислу в процесі вчинення злочину. Втрата можливості реалізації умислу, що проявляється в зміні попередньо обраного способу посягання, свідчить про те, що злочин з невизначеним умислом завершено.

Слід окремо зазначити, що не можуть створювати повторності кілька тотожних епізодів одного злочину (продовжуваного), які охоплені єдиним умислом. Продовжуваним визнається злочин, що складається з декількох тотожних злочинних актів, які поєднані єдиним умислом і спрямовані на досягнення однієї загальної мети. Всі злочинні акти продовжуваного злочину мають одну єдину мету, якою всі вчинки об'єднані між собою.

Висновки