Особливості правового режиму Світового океану

Peculiarities of the legal regime of the world ocean

The purpose of the article is to define the legal regime of the oceans in international law. The article analyzes the legal status of the World Ocean as an object of regulation of international acts, in particular the UN Convention on the Law of the Sea and the policies of the European Union. The threats to the sustainable use and inviolability of the status of the oceans have been found to be transnational in nature. Currently, the most complete attempt to manage international marine waters is the UN Convention on the Law of the Sea (UNCLOS).

Key words: World Ocean, ocean, sea, marine resources, marine environment, protection and protection of the World Ocean, UN Convention on the Law of the Sea, EU maritime policy.

Пocтaнoвкa прoблеми. Океани - джерело життя на землі. Вони є життєво важливими для нашого соціального, економічного та загального добробуту, оскільки на них орієнтовано приблизно 90 відсотків світової торгівлі. Зокрема вони є шляхами транзиту для енергетичних ресурсів, наприклад через підводні кабелі, забезпечуючи третину традиційних вугле-водневих ресурсів, а також є об'єктом дослідження нових форм енергії, таких як хвилі, вітер та припливна енергія. Проте Світовому океану все більше загрожує значний масив небезпек - від піратства до зміни клімату. Попередження цих небезпек має базуватись на ефективному спільному правовому регулюванні міжнародною спільнотою.

Відтак, метою cтaтті є визначення правового режиму Світового океану у міжнародному праві.

Результaти дocлідження. Основний комплекс проблем пов'язаний з особливостями міжнародно-правового режиму Світового океану та морських просторів загалом, пов'язано із тим, що географічно існує єдиний морський простір, який юридично поділений на внутрішні морські води, територіальне море, виключну морську економічну зону (ВЕЗ), континентальний шельф, відкрите море та район (ділянку морського дна, яка не відноситься до шельфу жодної країни). Режим національного законодавства держав поширюється на внутрішні морські води та територіальне море, а щодо ВЕЗ та континентального шельфу, то там діє обмежений режим відносно ресурсів. Відкрите море та район частково підпадають під юрисдикцію міжнародного та національного права. Відсутність спеціальних норм міжнародного права, присвячених комплексним захо-дам територіальної охорони морського середовища, не дає прибережним державам створювати у ВЕЗ і на шельфі комплексні охоронювані території, з таким режимом, який відповідає режиму охорони державних природних заповідників [1].

Наразі згідно офіційного географічного класифікатора існує один Світовий океан - величезна водойма, яка охоплює 71 відсоток Землі, географічно розділена на окремі названі регіони. Межі між цими регіонами розвивалися з часом з різних історичних, культурних, географічних та наукових причин [2].

Історично існує чотири названі басейни океану: Атлантичний, Тихий, Індійський та Арктичний. Однак більшість країн - включаючи Сполучені Штати - зараз визнають Південний (Антарктичний) як п'ятий басейн Світового океану. В свою чергу Тихоокеанський, Атлантичний та Індійський є найбільш відомі [2].

Південний океан - це найновіший названий басейн Світового океану. Американська комісія з географічних назв визнала цю водойму, яка простягається від узбережжя Антарктиди до лінії широти на 60 градусів на південь. Межі цього океану були запропоновані Міжнародною гідрографічною організацією в 2000 році. Однак, не всі країни погоджуються із запропонованими межами.

Загрози сталому використанню та непорушності статусу Світового океану за своєю суттю є транснаціональними. Наразі найповнішою спробою управління міжнародними морськими водами є Конвенція ООН про морське право (UNCLOS). Проте відмова США приєднатися до конвенції, незважаючи на її широку підтримку міжнародною спільнотою, продовжує обмежувати виконання приписів Конвенції, створюючи вакуум лідерства в міжнародній морській сфері. Натомість держави, що приєдналися до договору, часто ігнорують керівні принципи Конвенції або не в змозі координувати національні політики. Це пов'язано зокрема із тим, що, нажаль, окремі положення Конвенції є застарілими та такими, що не відповідають реальним сучасним умовам [3].

Режим морських просторів встановлюється під впливом двох факторів: необхідності вільного використання відкритого моря в інтересах усіх держав, з одного боку, і врахування інтересів прибережних держав - з іншого.

Конференція ООН з питань сталого розвитку («Ріо + 20») в Ріо-де-Жанейро, Бразилія, скликала понад сто глав держав, щоб оцінити прогрес та окреслити цілі для більш стійкої «синьо-зеленої економіки». Однак можливість встановити реальні цілі для поліпшення безпеки океану та біорізноманіття дали кілька конкретних результатів. Оскільки загрози для Світового океану стають все більш актуальними, нації у всьому світі об'єднуються для створення та впровадження оновленої форми управління океанами.

Так, у 1982 р. Конвенція ООН про морське право (UNCLOS) встановила основні правові принципи управління океанами та морями. Ця конвенція, імовірно, найбільший і найскладніший договір, який коли-небудь був укладений. Закріплений як широко прийнятий корпус міжнародного загального права, UNCLOS чітко регламентує права, обов'язки та юрисдикцію держав у їх використанні та управлінні Світовим океаном. Договір також визначає правовий статус «ексклюзивних економічних зон», що є прибережними водами та простягаються на двісті морських миль від берега, на які держава має особливі права щодо використання морських ресурсів; встановлює межі "територіального моря країни" або суверенної території держави, що простягається на дванадцять морських миль від берега; та уточнює правила транзиту через «міжнародні протоки». Він також стосується - з різним ступенем ефективності - розподілу ресурсів, морського руху та регулювання забруднення, а також служить головним форумом для вирішення суперечок з питань океану. На сьогодні 166 країн та Європейський Союз ратифікували UNCLOS [3].

UNCLOS є надзвичайним досягненням, проте режим управління Світовим океаном зазнає декількох серйозних обмежень. По-перше, провідна морська держава світу, США, не є учасницею конвенції, яка представляє очевидні виклики її ефективності, а також підриває суверенітет США, національні інтереси та здатність до лідерства в управлінні морськими ресурсами та вирішенні суперечок у цій сфері. Незважаючи на безліч військових, економічних та політичних переваг, які надає UNCLOS окремі члени Конгресу США продовжують блокувати ратифікацію.

По-друге, UNCLOS вже виповнилось більше тридцяти років, і, як наслідок, недостатньо вирішується низка важливих міжнародних питань, таких як порядок рибальства у відкритому морі - класичний випадок - значне забруднення моря та транснаціональні злочини, вчинені в морі [3].

По-третє, і UNCLOS, і наступні багатосторонні морські міжнародні угоди мають слабкий механізм нагляду, нарощування потенціалу та правозастосування. Хоча різні органи ООН підтримують інструменти, створені UNCLOS, вони не мають прямої ролі в їх реалізації. Окремі держави несуть відповідальність за забезпечення дотримання правил Конвенції в межах виключно своєї юрисдикції, що представляє очевидні проблеми у дотриманні приписів Конвенції у відкритому морі. Проте, Генеральна Асамблея ООН відіграє окрему роль у просуванні порядку денного захисту океанів на міжнародному рівні, однак такі положення є лише рекомендаційними, що тягне за собою слабкий механізм одночасного, повного впровадження більшістю країн [3].

Окремо слід зупинити увагу на ролі міжнародних організації, що мають за мету впровадження та реалізацію окремих положень UNCLOS - таких як Міжнародна морська організація (ІМО), Міжнародний трибунал з морського права (МТМП) та Міжнародний орган по морському дну (МОМД) - відіграють важливу роль у захисті Світового океану та зміцнення його міжнародного управління. За період своєї діяльності ІМО допомогла зменшити забруднення морських вод із суден до історично низьких рівнів. ІМО добилась значного успіху у зменшенні кількості викидів нафти у морське середовище. Незважаючи на великий обсяг світового морського транспорту, розливи нафти залишаються на найнижчому рівні. ІМО має за постійну мету повторювати цей успіх у своїх зусиллях щодо скорочення викидів із судноплавства. Незважаючи на такі зусилля, у дослідженні 2010 р. від Організації економічного співробітництва та розвитку було встановлено, що міжнародна морська доставка все ще складає майже 3 відсотки всіх викидів парникових газів у світі [5].

ІМО досяг помітних успіхів у зменшенні витоку нафти у морське середовище. Незважаючи на глобальний попит на морські перевезення, розливи нафти завжди є низькими. Досягнення ІМО були підкріплені зобов'язаннями Великої вісімки співпрацювати щодо забруднення нафтою за допомогою плану дій, який конкретно спрямований на запобігання забрудненням з танкерів. ІМО прагне повторити цей успіх у своїх зусиллях щодо скорочення викидів у судноплавстві на майбутнє [5].

Натомість МТМП функціонує лише в тому випадку, якщо держави-члени готові представити свої розбіжності при врегулюванні спору між ними, в той час як Міжнародний орган з морському дна, який є організацією, що відповідно до Конвенції ООН з морського права 1982 р., здійснює контроль за видобутком корисних копалин з морського дна та захисту навколишнього середовища від будь-якого шкідливого впливу від такої діяльності [6]. Проте слід взяти до уваги, що МОМД працює у відносній «невідомості», проте під сильним тиском з боку масових комерційних структур [7].

По-четверте, прибережні держави намагаються виробити внутрішню політику, яка включає багато взаємопов'язаних проблем, що стоять перед Світовим океаном, від транснаціональної контрабанди наркотиків до захисту спустошених рибних запасів, встановлення належних регуляторних заходів щодо видобутку нафти та газу в Світовому океані. UNCLOS формує міцну платформу, на якій будується міжнародна морська політика, але вимагає від прибережних держав спочатку розробити стратегію пріоритетною метою якої має бути збереження океану - ціль, яка поки що залишається недосяжною.

По-п'яте, аналізована система положень UNCLOS горизонтально фрагментована і не в змозі гармонізувати внутрішню, регіональну та міжнародну політику. На внутрішньому рівні місцеві, державні та федеральні морські суб'єкти рідко узгоджують свої програми та пріоритети. Серед кількох країн та регіональних організацій, які проводять всебічну морську політику, включаючи Австралію, Канаду, Нову Зеландію, Японію, Європейський Союз та останнім часом США, мало хто гармонізує свою діяльність з іншими країнами. Однак міжнародна спільнота намагається організувати єдність підходів до захисту та збереження екосистеми Світового океану. Регіональна програма ООН з захисту довкілля (ЮНЕП) працює на сприяння налагодження співпраці в галузі управління морськими і прибережними районами, хоча і з різним ступенем успіху та формальної кодифікації. Так само в 2007 році Європейський Союз створив інтегровану морську політику (ІМП), яка займається низкою екологічних, соціальних та економічних питань, пов'язаних з океанами, а також сприяє нагляду та обміну інформацією. ІМП також працює з сусідніми партнерами з метою створення інтегрованої політики щодо океанів у таких місцях, як Арктика, Балтія та Середземномор'я.

Нарешті, не існує глобальної рамки оцінювання прогресу в досліджуваній сфері. Жодна установа не бере на себе відповідальність за моніторинг та збір національних, регіональних та глобальних даних щодо повного спектру питань, пов'язаних з океанами. Періодичний збір даних відбувається у конкретних секторах, таких як збереження біо- різноманіття, проблеми рибальства та забруднення морського середовища, але критичні прогалини залишаються. Глобальна система спостереження за океаном - це багатообіцяючий портал для від- стеження розвитку морських та океанських змін, однак він значно недофінансується. Без конкретних і достовірних даних складно розробити ефективну політику, яка спрямована на усунення та зменшення нових загроз Світовому океану [1].

Висновки

Таким чином, значення міжнародного морського права визначається тією роллю, яку відіграє сьогодні Світовий океан в житті сучасної цивілізації. По перше, Світовий океан, що покриває понад дві третини поверхні нашої планети, є унікальним поглиначем вуглекислого газу і виробником кисню. Таким чином, це насамперед найважливіший екологічний компонент Землі, від якого багато в чому залежить існування людського життя в майбутньому. По друге, Світовий океан - це найважливіша комунікаційна сфера, використовувана для транспортних перевезень. Морський флот є одним з головних засобів здійснення міжнародної торгівлі. За даними Міжнародної морської організації (ІМО), понад 90% обсягу світової торгівлі здійснюється морем.

Коріння міжнародного морського права йдуть у глибоку старовину. Тим часом як самостійна галузь міжнародне морське право сформувалося порівняно недавно.

Так, міжнародно-правовий статус Світового океану можна визначити як - його правове становище, що характеризується насамперед підпорядкуванням суверенітету чи юрисдикції прибережної держави.

З врахуванням того, що як об'єкт Світовий океан, врегульовано Конвенцією ООН з морського права, має природне походження та підлягає «паралельному» правовому врегулюванню іншими міжнародними договорами, які є джерелами екологічного права, є доцільним їх дослідження в межах екологічного права. Врахування властивостей природоохоронних аспектів Конвенції ООН з морського права та особливостей нових об'єктів екологічних правовідносин, як наприклад, клімат та морські генетичні ресурси, будуть сприяти всебічному та ефективному врегулюванню море господарської діяльності.