Досвід західних країн у питанні регулювання діяльності суб’єктів природних монополій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Досвід західних країн у питанні регулювання діяльності суб'єктів природних монополій

Раімов Р.І., аспірант кафедри міжнародного, європейського права та цивільно-правових дисциплін Навчально-наукового інституту права Сумського державного університету

Природні монополії не виникають через вплив державних органів чи інші суб'єктивні обставини. Природні монополії можуть бути зумовлені простою відсутністю в достатній кількості суб'єктів господарювання в певній сфері економіки.

У разі структурного створення умов, які відповідають ознакам природної монополії, ринкових способів їх регулювання не досить. На нашу думку, неринковими методом виступає адміністративно-правове регулювання.

Застосування у зарубіжних країнах адміністративно-правових засобів задля регулювання діяльності монополій зумовлено також історичним розвитком економічних відносин.

Досвід європейських країн також указує на те, що для оптимальної та ефективної реалізації антимонопольного законодавства, зокрема законодавства, що регулює діяльність суб'єктів природних монополій, є необхідним створення спеціального органу або системи органів.

Рішення Верховного суду США у справі «Манн проти Іллінойсу» від 1877 року визначило напрям розвитку відносин між державою та господарюючими суб'єктами в суспільно важливих сферах, тобто сферах, які являють собою публічний інтерес. Ринкові умови та вільна конкуренція потребують певного регулятора. Такий регулятор спрямований на забезпечення цілей держави.

Україна визначила напрям свого політичного та економічного розвитку на євроінтеграцію. Європейська спільнота хоча і являє собою об'єднання незалежних держав, однак має наддержавні органи та правила, передбачені міжнародними угодами. Для вирішення завдань майбутнього дослідження є необхідним з'ясувати, як саме відбувається регулювання діяльності суб'єктів природних монополій у Європейському Союзі.

Отже, втручання держави в певні сфери економіки за обставин, які призводять до порушення публічного інтересу або виникнення монопольного становища суб'єкта господарювання, є установленою правовою доктриною в західних країнах. Зазначене положення пройшло свій розвиток від судового прецеденту в окремій судовій справі до норми, передбаченої Конституцією.

Ключові слова: природні монополії, конкурентне право, право західних країн, Європейський Союз.

Experience of western countries in regulation of activities of natural monopolies

Natural monopolies do not arise from the influence of government agencies or other subjective circumstances. Natural monopolies may be conditioned by the lack of sufficient economic entities in a particular sector of the economy.

In the case of structural creation of conditions that meet the characteristics of natural monopoly, market methods of regulating them are not enough. In our opinion, non-market method is administrative and legal regulation.

The use in foreign countries of administrative remedies to regulate the activities of monopolies is also conditioned by the historical development of economic relations.

The experience of European countries also indicates that for the optimal and effective implementation of antitrust legislation, including legislation governing the activities of natural monopoly entities, it is necessary to create a special body or system of bodies.

The 1877 U.S. Supreme Court ruling in the Mann v. Illinois case defined the direction of the development of relations between the state and business entities in socially important areas, that is, areas of public interest. Market conditions and free competition require some regulation. Such a regulator aims at ensuring the goals of the state.

Ukraine has determined the direction of its political and economic development towards European integration. Although the European Community is an amalgamation of independent states, it does have superstate bodies and rules under international agreements. In order to solve the problems of future research, it is necessary to find out how the regulation of the activities of natural monopoly entities in the European Union is regulated.

Thus, government interference in certain areas of the economy in circumstances that lead to a breach of public interest or the emergence of a monopoly position of the entity is an established legal doctrine in Western countries. This provision has evolved from a judicial precedent in a separate court case to a provision provided by the Constitution.

Key words: natural monopolies, competition law, Western law, European Union.

Постановка проблеми

Явище природних монополій по-різному проявляється в зарубіжних країнах. Також є різноманітними засоби регулювання природних монополій. Регулювання діяльності суб'єктів природних монополій у Європейському Союзі регулюється нормами конкурентного права. Значний вплив на розвиток конкурентного права країн Європи мав розвиток економічної теорії держав із ринковою економікою та правовий досвід Сполучених Штатів Америки. Дослідження досвіду західних країн у питанні регулювання діяльності суб'єктів природних монополії є важливим для подальшої гармонізації українського та європейського конкурентного права.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Дослідженням конкурентного права в західних країнах займались такі вчені, як Т. Артемчук, Н. Крашенникова, Н. Мусис, Т. Омельчак, Ж. Сапір та інші дослідники. Проте регулювання діяльності суб'єктів природних монополій окремо не досліджувалось. Наведене вище свідчить про актуальність цієї проблематики та необхідність поглибленого наукового дослідження.

Мета статті - дослідити досвід західних країн у питанні регулювання діяльності суб'єктів природних монополій.

Виклад основного матеріалу

На думку Жака Сапіра, існування природної монополії традиційно пов'язується з «провалом конкуренції» - ситуацією, коли наявність кількох конкуруючих фірм виявляється менш вигідною, ніж наявність однієї фірми. Провал викликається особливою динамікою пропозиції, що виникає під час зростаючою віддачі. Він також зауважив, що такий підхід виправданий тільки з позицій теорії загальної рівноваги, яка, у свою чергу, зумовлена прийняттям низки гіпотез - або нереалістичних, або фактично не підтверджених. І навіть у межах цієї спеціальної теорії введення таких більш реалістичних передумов, як, наприклад, інформаційна асиметрія, часто дає прямо протилежні результати, що стосуються ефективності конкуренції. Наприклад, прийнявши до уваги факт, що економічні агенти не існують усюди, можна довести, що так звана чиста і досконала конкуренція може супроводжуватися великим розкидом цін і відсутністю прагнення до єдиної ціни рівноваги. Причому конкуренція сама по собі не здатна виправити це становище [1, с. 43].

Тобто природні монополії не виникають унаслідок впливу державних органів чи інших суб'єктивних обставин. Вони можуть бути зумовлені простою відсутністю в достатній кількості суб'єктів господарювання в певній сфері економіки.

Жак Сапір доходить такого висновку: якщо збій ринкового механізму не є локальним, не є кон'юнктурним, то він стає структурним і невідповідним. Як наслідок, різко зростає значення неринкових способів прийняття рішень, а відповідно, ринок і конкуренція вже не можуть бути центральною парадигмою, а питання монополії набуває іншого статусу [1, с. 43].

Отже, у разі структурного створення умов, які відповідають ознакам природної монополії, ринкових способів їх регулювання не досить. На нашу думку, неринковими методом виступає адміністративно-правове регулювання.

Застосування в зарубіжних країнах адміністративно-правових засобів задля регулювання діяльності монополій зумовлено також історичним розвитком економічних відносин.

У XIX столітті для врегулювання монопольних випадків використовувались окремі норми господарського права або й окремі пункти у статтях про господарську відповідальність, то наприкінці XIX століття, а саме у 1890 році, у Сполучених Штатах Америки був прийнятий перший антимонопольний закон - Закон Шермана. Відтоді й почався розвиток антимонопольного законодавства в багатьох країнах світу [2, с. 58].

Досвід європейських країн також указує на те, що для оптимальної та ефективної реалізації антимонопольного законодавства, зокрема законодавства, що регулює діяльність суб'єктів природних монополій, є необхідним створення спеціального органу або системи органів.

Великобританія мала досить розвинену систему галузевих регуляційних органів у сферах природних монополій і галузей, приватизованих у часи правління уряду Маргарет Тетчер, зокрема: Відомство з питань ринків газу та електроенергії, Управління з питань ринків послуг водопостачання, Управління з питань регулювання залізниць, Управління з питань телекомунікації, окремі комісії з питань поштових послуг, цивільної авіації, радіозв'язку та інші. Особливість цієї країни полягає в тому, що органи, які відповідають за конкурентну політику, і зазначені регуляційні органи сфери природних монополій мають паралельні повноваження щодо застосування конкурентного законодавства. Відповідні регуляційні агенції є також у Канаді, Франції, Італії, Швеції, Бразилії, Австралії, Японії та багатьох інших країнах [3, с. 11--12].

Відмінною рисою зазначених органів регулювання є те, що вони створені для забезпечення певної державної політики в певній сфері. Це вказує на те, що ринкові умови та вільна конкуренція потребують певного регулятора. Такий регулятор спрямований на забезпечення цілей держави.

Природні монополії та види діяльності, наслідки яких виходять за межі компетенції їхніх операторів, за визначенням, вимагають контролю з боку державних органів. Цей принцип прийнятий навіть у країнах, де ринкова культура дуже сильна [4, с. 46].

Особливим є те, що для визначення природних монополій використано наслідки їхньої діяльності. Наприклад, якщо діяльність господарюючого суб'єкта може значно вплинути на публічний інтерес, то така діяльність виходить за межі приватної. У цьому випадку ознака публічності надає право державі втручатися у ринкові відносини.

Прикладом є рішення Верховного суду США у справі «Манн проти Іллінойсу» від 1877 року, яким він відмовився затвердити рішення окружного суду, який скасував закон штату Іллінойс про встановлення максимуму цін на зерно. Контроль над цінами був збережений, відповідно, до інспекційних повноважень уряду перевіряти діяльність приватних осіб на предмет «збереження суспільної моралі, здоров'я і загального добробуту». Своє рішення Верховний суд США також обґрунтував таким положенням: «Власність охоплюється поняттям загального інтересу у всіх випадках, коли вона використовується так, що наслідки цього використання мають загальний характер і зачіпають суспільство загалом. Тому якщо хто-небудь так використовує свою власність, що при цьому порушується загальний інтерес, то він, відповідно, створює інтерес для суспільства в такому використанні і має підпадати під ім'я загального інтересу під державний контроль» [5].

Зазначена доктрина назавжди сформувала напрям розвитку відносин між державою та господарюючими суб'єктами в суспільно важливих сферах, тобто сферах, які являють собою публічний інтерес.

Подібне положення закріплене у Преамбулі Французької Конституції Четвертої республіки 1946 року, згідно з яким «будь-яке майно, будь-яке підприємство, експлуатація якого має або набуває характер національної публічної служби або характер фактичної монополії, має стати власністю загалу» [6].

Щодо Європейського Союзу, то можемо визначити, що основним об'єктом захисту законодавства у сфері конкуренції є благо споживача. Під таким благом слід розуміти можливість вибору інноваційної продукції належної якості в достатній кількості та за помірними цінами.

Під час регулювання питання конкуренції одним із важливих завдань є визначення ринку продукції та послуг. З цією метою здійснюється розподілення за видом продукції чи послуг, за територією та за часовими рамками. Головним критерієм для визначення меж ринку є рівні умови для конкуренції.

Адміністративно-правове регулювання ринків, що мають ознаки природних монополій, у Європейському Союзі відбувається відповідно до антимонопольного права.

Правову основу Європейського Союзу в зазначеній сфері становлять такі нормативно-правові акти:

- Договір про Європейське об'єднання вугілля і сталі 1951 р.;

- Договір про Європейське економічне співтовариство 1957 р.;

- Регламенти Ради ЄС та Директиви Європейської комісії, у яких встановлюються:

а) положення про штрафи і періодичні штрафні платежі;

б) конкретні правила застосування норм Договору, що забезпечують ефективне спостереження і спрощення адміністрування;

в) сфери застосування положень Договору;

г) взаємовідносини між національними законами і положеннями договорів і Регламентів.

Договір про Європейське економічне співтовариство, укладений 25 березня 1957 року (надалі назву змінено на Договір «Про заснування Європейської Спільноти»), є основою сучасного антимонопольного права Європейського Союзу [7].

На думку Ніколаса Мусиса, велике значення для належного функціонування внутрішнього ринку мають правила Європейської спільноти, які регулюють державну допомогу, державні підприємства та національні монополії. Ці правила намагаються запобігти використанню державами-членами таких засобів для підтримки національної промисловості, які шкодять їхнім конкурентам і, зрештою, єдиному ринкові. Проте ці правила необхідно виконувати, а це зумовлює потребу у нейтральному та поважному судді, який стоятиме вище зіткнення національних інтересів. Договір Про Європейське економічне співтовариство відводить цю роль Європейській комісії. Це насправді одна з небагатьох сфер, де Європейська комісія має автономну, наднаціональну владу і може вийти за межі своєї ролі ініціатора, взявши на себе повноваження щодо прийняття прямих рішень. Під контролем Суду Європейського Союзу вона впроваджує право Європейської Спільноти щодо конкуренції, що скеровує та орієнтує національні законодавства. Насправді держави-члени примусили свої національні органи влади з питань конкуренції впровадити свої власні відповідні національні закони, які в багатьох аспектах керуються правом Європейської Спільноти щодо конкуренції. Це означає, що в багатьох сферах імплементацію правил Європейської Спільноти можна передати виконавчій владі і судам держав-членів, відповідно, звільнюючи Європейську комісію від рутинної роботи [8, с. 235].

Приведення у відповідність законодавства України до права Європейського Союзу у сфері конкуренції є важливим кроком на шляху до євроінтеграції. У разі вступу України до Європейського Союзу діяльність українських підприємств опиниться під пильним контролем із боку Європейської комісії як наддержавного органу. Поступове втілення у життя основних принципів і засад конкурентного права Європейського Союзу дасть змогу гармонізувати українське законодавство із законодавством європейським.

Висновки

Отже, втручання держави в певні сфери економіки за обставин, які призводять до порушення публічного інтересу або виникнення монопольного становища суб'єкта господарювання, є установленою правовою доктриною в західних країнах. Зазначене положення пройшло свій розвиток від судового прецеденту в окремій судовій справі до норми, передбаченої Конституцією.

Україна визначила напрям свого політичного та економічного розвитку на євроінтеграцію. Європейська спільнота хоча і являє собою об'єднання незалежних держав, однак має наддержавні органи та правила, передбачені міжнародними угодами. Для вирішення завдань майбутнього дослідження є необхідним з'ясувати, як саме відбувається регулювання діяльності суб'єктів природних монополій у Європейському Союзі.

правовий природний монополія законодавство

Список використаних джерел

1. Сапир Ж. Естественные монополии: проблемы определения и контроля. Проблемы прогнозирования. 2004. № 6.

2. Артемчук Т.О. Проблеми ефективного функціонування природних монополій та засади їх вирішення шляхом державного регулювання. Вісник Тернопільського національного економічного університету. 2015. № 4. С. 119-129.

3. Омельчак Т.О. Зарубіжний досвід державного регулювання природних монополій та напрями його використання в Україні. Держава та регіони. Серія: Державне управління. 2010. № 2.

4. Сапир Ж. Естественные монополии: проблемы определения и контроля. Отрасли и межотраслевые комплексы. 2011. С. 46.

5. The Constitution of the U.S.A. Analyses and Interpretation. Annotation of Cases of the Supreme Court of America / ed. by J. Killian. Washington, 1992. P. 150.

6. Крашенникова Н.А. Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. М.: Зерцало, 1999. 816 с.

7. Міжнародна угода: Договір про Європейське економічне співтовариство від 25 березня 1957 р.

8. Мусис Н. Все про спільні політики Європейського Союзу / пер. з англ. Київ: «К. І. С.», 2005. XIV. 466 с.

Размещено на Allbest.ru