Окремі доктрини правового регулювання оперативно-розшукової діяльності в деяких країнах романо-германської правової сім’ї

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державна прикордонна служба України

Анотація

У статті аналізуються теоретичні положення правової основи та практичного досвіду заподіяння шкоди під час здійснення оперативно-розшукової діяльності, а саме - проведення операцій під прикриттям та інших спеціальних операцій у Німеччині, Італії, Франції.

Правове регулювання проведення операцій під прикриттям в Німеччині визначено кримінально-процесуальним кодексом, який передбачає підстави, умови та порядок проведення таємних операцій. Встановлено досить суворі обмеження дискреційних повноважень осіб, які беруть участь у проведенні таємних операцій. У виняткових випадках заподіяння шкоди співробітниками поліції, які працюють під прикриттям, може бути виправдано відповідно до норм кримінального права про крайню необхідність. Заподіяна в таких умовах шкода вважатиметься дозволеною лише в разі, якщо вона менш значуща порівняно з охоронюваними інтересами.

Правова система Італії також допускає проведення операцій під прикриттям, у ході проведення яких можливе заподіяння шкоди об'єктам кримінально-правової охорони. У 2006 році зупинена дія окремих положень більшості законів, що визначали правомірність заподіяння шкоди поліцією під час проведення спеціальних операцій, за винятком лише законодавства про обіг наркотичних засобів і психотропних речовин та інші тяжкі злочини. Закріплено нові, досконаліші умови, за яких такі дії можуть відбуватися.

Законодавство Франції регулює порядок проведення операцій під прикриттям, операцій з оперативного проникнення в кримінально протиправне середовище, суб'єктів, які уповноважені проводити операції з проникнення, випадки вимушеного заподіяння шкоди об'єктам кримінально-правової охорони. Допустимим і правомірним є заподіяння шкоди уповноваженими суб'єктами лише під час розслідування прямо передбачених кримінально караних деліктів. Закріплено норми, які передбачають матеріальні засади відповідальності таких суб'єктів.

Ключові слова: оперативно-розшукова діяльність, операція під прикриттям, спеціальні операції, операція з оперативного проникнення в кримінально протиправне середовище, заподіяння шкоди.

Abstract

Certain doctrines of legal regulation operative and search activities in some countries of the roman-german legal family

Key words: operative-search activity, operation undercover, special operations, operations on operational penetration into a criminal unlawful environment, causing harm.

Основна частина

Постановка проблеми. Кримінально-правова основа оперативно-розшукової діяльності полягає не тільки в теоретичних положеннях, але й у практичному застосуванні, де досвід відіграє важливу роль. Удосконалення законодавства є складовою частиною правової системи. Воно неминуче задля поліпшення життя суспільства та можливе - у разі запозичення досвіду зарубіжних країн. Ми проводитимемо дослідження правової основи заподіяння шкоди під час здійснення оперативно-розшукової діяльності на прикладі окремих країн Європи (Німеччині, Італії та Франції).

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблеми з різних питань у сфері оперативно-розшукової діяльності знайшли відображення у працях радянських, вітчизняних і зарубіжних учених. Зокрема, теоретичні засади оперативно-розшукової діяльності розглядали: А.І. Алексєєв, Л.В. Бородич; Е.О. Дідоренко, В.В. Гевко, К.К. Горяїнов, В.В. Копейчиков, І.П. Козаченко, Я.Ю. Кондратьєв, А.Г Лєкарь, А.О. Ляш, Є.Д. Лук'янчиков, В.С. Овчинський, Ю.Ю. Орлов, А.М. Притула, М.А. Погорецький, В.Л. Регуль- ський, ГК. Синілов, І.А.Федчак, А.Є. Чечетін, А.Ю Шумілов та ін. Окремі аспекти відшкодування шкоди стали предметом досліджень: С.А. Александрова, Р.Г. Андрєєва, В.Г. Гончаренка, П.П. Гуреєва, М.І. Гошовського, О.П. Кучинської, А.Г Мазалова, І.І. Митрофанова, В.Т. Нора, В.Я. Понарина, В.В. Рожнової, Л.Д. Удалової, Н.І. Хадуріна, Л.І. Шапова- лової тощо. Разом із тим питання заподіяння шкоди під час здійснення оперативно-розшукової діяльності потребують удосконалення нормативного врегулювання.

Метою статті є аналіз особливостей теоретичних положень та практичного досвіду правового регулювання заподіяння шкоди під час здійснення оперативно-розшукової діяльності в деяких країнах романо-германської правової сім'ї.

Виклад основного матеріалу. Стан та перспектива правого регулювання дій особи, яка проводить операцію під прикриттям, в Європі зумовлено історичними процесами, що відбувалися у ХХ столітті. Так, у Німеччині, Італії та Франції робота поліції під прикриттям із соціально- психологічної точки зору (нерідко помилково) асоціюється з практикою фашизму або пособництва йому. Після Другої світової війни, аж до сімдесятих років минулого століття, поліцейські органи Німеччини й Італії взагалі не використовували роботу під прикриттям. І тільки коли гостро виникла загроза тероризму та поширення наркотичних засобів, це стало доволі актуальним [1, с. 240-241]. Зокрема, питання правового регулювання проведення таких операцій у Німеччині назріло після здійснення серії терористичних актів в останній чверті ХХ століття. Але на законодавчому рівні їх реалізовано лише в 1992 році у Законі «Про боротьбу з незаконним обігом наркотичних засобів і інших проявів організованої злочинності» [2].

Наразі одним з основних нормативних актів, що регулюють умови та порядок проведення таємних операцій, є Кримінально-процесуальний кодекс Німеччини [3], в якому діям штатних негласних співробітників, які беруть участь у проведенні операцій з проникненням у кримінально протиправне середовище, присвячені §§ П0а-110е. Крім цього, негласна робота поліції регулюється законодавством про поліцію в 16 німецьких землях.

Негласні співробітники, які перебувають у штаті поліції, є чиновниками поліцейської служби, що проводять розслідування під іншою (залегендованою) особистістю, створеною для них на тривалий час. За наявності санкції прокурора цих осіб можуть використовувати для розкриття кримінально караного делікту, якщо існують достатні фактичні ознаки того, що він має важливе значення [3, с. 178]. До таких деліктів належать: 1) кримінально протиправні діяння у сфері нелегальної торгівлі наркотичними засобами або зброєю, підроблення грошей або знаків оплати; 2) кримінально протиправні діяння, спрямовані проти державної безпеки; 3) здійснення кримінально протиправних діянь під видом промислу (коли особа планує одержувати регулярний істотний дохід від кількаразового вчинення таких діянь) або неодноразово, через особливу схильність (кримінально каране діяння має бути вчинено як мінімум двічі внаслідок схильності, що виникла в результаті звички, навіть якщо злочинець не усвідомлює про цю схильність) [3, с. 146]; 4) кримінальні правопорушення, вчинені бандою або іншою організованою кримінально протиправною групою; 5) достатні підстави вважати, що існує небезпека рецидиву кримінальних правопорушень.

З урахуванням складності та небезпеки проведення подібних операцій, використання штатних негласних співробітників припустимо, якщо розкриття перерахованих кримінальних правопорушень іншими способами, не пов'язаними з проведенням оперативного проникнення в кримінально протиправне середовище, було істотно ускладнено або неможливо. Винятками з цього правила закон передбачає можливість проведення таємних операцій з використанням штатних негласних співробітників, якщо це зумовлено доцільністю у зв'язку з особливим значенням кримінального правопорушення, а інші заходи не здатні призвести до бажаного результату.

Легальний рівень нормативного регулювання таємних операцій спеціально не передбачає можливості правомірного заподіяння шкоди об'єктам кримінально-правової охорони. Таких норм немає ні в кримінальному, ні в інших законах. У Кримінально-процесуальному кодексі

Німеччини єдиним винятком є ч. 3 § 110а. У ній допускається використання свідомо підроблених або спеціально виготовлених документів з метою створення або підтвердження легенди. Крім того, в Загальних рекомендаціях з використання в правоохоронній діяльності інформаторів, довірених осіб і співробітників, які працюють під прикриттям (далі - Загальні рекомендації) [4], що розроблені міністрами юстиції, внутрішніх справ і сенаторами земель, є пряма заборона зазначеним особам вчиняти які- небудь кримінальні правопорушення. Отже, порівняно з іншими країнами Європи законодавство Німеччини містить досить суворі обмеження дискреційних повноважень осіб, які беруть участь у проведенні таємних операцій.

Проте в Загальних рекомендаціях передбачено, що у виняткових випадках заподіяння шкоди співробітниками поліції, які працюють під прикриттям, може бути виправдано відповідно до норм кримінального права про крайню необхідність. Під крайньою необхідністю в німецькому кримінальному праві розуміється стан небезпеки, що загрожує правоохоронюваним інтересам, усунення якої можливо лише за рахунок чужих інтересів. Специфіка цього інституту полягає у: а) взаємодії кримінально-правових і цивільно-правових норм; б) наявності декількох видів крайньої необхідності, причому як і у випадку необхідної оборони, так і в разі крайньої необхідності проводиться розмежування, що усуває протиправність, і крайньої необхідності, що усуває вину; в) детальне розроблення меж і легітимності застосування крайньої необхідності. Окремі рішення, запропоновані німецькими авторами (Т. Ленкнер, М. Павлик, В. Гропп, Й. Вессельс, В. Бойльке тощо) [5, с. 194-206], можуть бути цікаві й корисні для українського кримінального права.

У Кримінальному кодексі Німеччини (Strafgesetzbuch (StGB) Bundesrecht) (далі - КК Німеччини) [6] перший вид крайньої необхідності, передбачений § 34, - це так звана правомірна крайня необхідність, де діє вимога щодо неприпустимості перевищення допустимих меж. Заподіяна в таких умовах шкода вважатиметься дозволеною лише в разі, якщо вона менш значуща порівняно з охоронюваними інтересами. У § 35 КК Німеччини врегульовано виправдану крайню необхідність, що усуває вину, але не елімінує, тобто не виправдовує протиправність діяння. Специфіка цієї норми полягає в тому, що за наявності обставин виправданої крайньої необхідності протиставляються два рівноцінних блага. До того ж небезпека повинна загрожувати не будь-яким, а лише певним благам (життю, здоров'ю та свободі особи, яка захищається, або інших осіб, які перебувають з нею у близьких стосунках). Заподіяння шкоди в таких випадках є протиправним, але, як слушно наголошує А.Е. Жалинський, не кримінально караним [5, с. 203].

У правозастосовній практиці німецької поліції для вирішення питань про допустимість заподіяння шкоди під час проведення операцій під прикриттям тривалий час застосовували положення § 34 КК Німеччини [7, с. 72]. Крім того, в теорії обґрунтовано, на наш погляд, висловлювалась думка, що агенти, які працюють під прикриттям, можуть учиняти доволі широке коло діянь, схожих на кримінальні правопорушення, за винятком лише кримінально протиправних деліктів, пов'язаних із торгівлею людьми та сексуальним насильством [8, с. 80]. Незважаючи на це, в сучасній юридичній літературі Німеччини існує слушна точка зору, що для регулювання правомірного заподіяння шкоди особами, які працюють під прикриттям, недостатньо наявності лише загальної норми про крайню необхідність. Тому пропонується передбачити в законі спеціальні повноваження для агентів, які працюють під прикриттям [7, с. 73].

Правова система Італії також допускає проведення операцій під прикриттям, у ході яких можливе заподіяння шкоди об'єктам кримінально-правової охорони.

З 1990 року Парламентом Італії прийнято низку законів, що дозволяють агентам у ситуаціях, що розглядаються нами, уникнути кримінальної відповідальності. Ці винятки були спеціальними та застосовувалися лише в певних, чітко визначених випадках. У нормативних актах виправдовувалася кримінальна протиправність дій співробітників правоохоронних органів, які проводять таємні операції з розкриття відповідних кримінально протиправних деліктів. Так, Зведений текст законів «Recante disciplina degli stupefacenti e sostanze psicotrope, prevenzione, cura e riabilitazione dei relativi stati di tossicodipendenza» («Про регулювання обігу наркотичних і психотропних речовин, профілактики, лікування та реабілітації наркоманії в державі») від 1990 року допускав можливість придбання наркотиків [9]. У Законі від 1992 року № 356, що регулює заходи протидії кримінально протиправним діянням, учиненим мафією, визначено дискреційні повноваження агентів, які беруть участь у проведенні операцій з розкриття відмивання грошей, торгівлі зброєю, лихварства Лихварство - діяльність, що полягає в наданні грошових позик під високі відсотки [10]., вимагання [11].

Схожі розпорядження було врегульовано Законом «Norme contro lo sfruttamento della prostituzione, della pornografia, del turismo sessuale in danno di minori, quali nuove forme di riduzione in schiavitu'» («Правила проти експлуатації проституції, порнографії, сексуального туризму дітей як нових форм поневолення») щодо протидії поширенню дитячої порнографії, туризму з метою педофілії [12]. Повноваження агентів, які беруть участь у таємних операціях, проведених щодо кримінальних правопорушень терористичного характеру, було закріплено в Законі «Conversione in legge, con modificazioni, del decretolegge 18 ottobre 2001, n. 374, recante disposizioni urgenti per contrastare il terrorismo internazionale» («Зміни до закону з поправками до указу від 18 жовтня 2001 року № 374, який містить невідкладні заходи щодо боротьби з міжнародним тероризмом») [13].

Проте у 2006 році парламент Італії ухвалив Закон «Ratifica ed esecuzione della Convenzione e dei Protocolli delle Nazioni Unite contro il crimine organizzato transnazionale, adottati dall'Assemblea generale il 15 novembre 2000 ed il 31 maggio 2001» («Про ратифікацію та виконання Конвенції та протоколів Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності, прийнятих Генеральною Асамблеєю 15 листопада 2000 року та 31 травня 2001 року») [14]. Цим законодавчим актом зупинено дію окремих положень більшості із законів, що визначали правомірність заподіяння шкоди поліцією під час проведення спеціальних операцій. Винятки стосувались лише законодавства про обіг наркотичних засобів і психотропних речовин, в якому ст. 97, що регулює умови заподіяння шкоди під час проведення поліцейських таємних операцій, була згодом змінена та приведена у відповідність із законом, що аналізується. Разом із тим у ст. 9 цього закону закріплено нові, досконаліші умови, за яких такі дії можуть відбуватися. Ця норма поширює свою дію на вельми ширше коло суб'єктів і випадків, ніж ті, що були описані раніше в спеціальних законах.

Варто зауважити, що підґрунтям правового регулювання заподіяння шкоди об'єктам кримінально-правової охорони під час проведення спеціальних операцій є положення законодавства про кримінальну відповідальність. Зокрема, таким положенням є приписи ст. 51 «Esercizio di un diritto o adempimento di un dovere» Codice penale Italiano (КК Італії) про реалізацію права або виконання обов'язку. Цією нормою передбачено дві обставини, що елімінують кримінальну протиправність. Це, власно кажучи, реалізація права або виконання обов'язку, а також виконання наказу. У першому випадку йдеться про право або обов'язок, які встановлені нормою права чи законним розпорядженням органу державної влади. Через обов'язковість наявності кореспондуючих зв'язків дана частина норми самостійного значення фактично не має та характеризується бланкетністю. Зміст і умови виконання наказу мають істотну схожість на умови правомірності аналогічної обставини, що елімінують кримінальну протиправність діяння, передбаченого ст. 41 КК України. Так, якщо діяння, яке становить кримінальне правопорушення, вчинено за розпорядженням органу, посадова особа, котра його віддала, завжди відповідає за такий наказ. Особа, яка виконала наказ, також відповідає за вчинене правопорушення, за винятком фактичної помилки, коли вона вважає, що підкоряється законному наказу [15].

Суб'єктами, яким надано право на заподіяння шкоди під час проведення таємних операцій, є офіцери судової поліції Державної поліції Італії; співробітники фінансової поліції; карабінери; співробітники спеціалізованих підрозділів та слідчого відділу по боротьбі з мафією. Таке право також належить особам, які співпрацюють із правоохоронними органами. Окрему групу становлять співробітники судової поліції, які належать до судових слідчих органів Державної поліції, і карабінери, які спеціалізуються в протидії тероризму та підривній діяльності, а також співробітники фінансової поліції, які здійснюють заходи з протидії фінансуванню тероризму. Ці співробітники та особи, які їм сприяють у протидії злочинам, мають право на заподіяння шкоди в ході спеціальних операцій поліції, що проводять з метою одержання доказів стосовно кримінальних правопорушень терористичного характеру.

Спеціальні операції, під час яких допускається заподіяння шкоди, проводяться з метою одержання доказів у вчиненні лише певних кримінально протиправних деліктів. До них належать такі кримінальні правопорушення: 1) відмивання грошей (ст. 648 bis КК Італії); 2) використання грошей, майна й переваг, отриманих незаконним шляхом (ст. 648 ter); 3) кримінальні правопорушення проти особи: утримання в рабстві або підневільному стані (ст. 600), дитяча проституція (ст. 600 bis), дитяча порнографія (ст. 600 ter), торгівля людьми й інші, що передбачені в книзі ІІ розділі ХІІ главі Ш, розділі І КК Італії; 4) всі кримінальні правопорушення, пов'язані з незаконним обігом зброї, боєприпасів і вибухових речовин; 5) кримінальні правопорушення, пов'язані з незаконною міграцією (передбачені ст. 12, п.п. 3, 3 bis і 3 ter Закону від 25 липня 1998 р. № 286 [16]); 6) кримінальні правопорушення, пов'язані з організацією проституції (передбачені ст. 3 Закону від 20 лютого 1958 р. № 75 [17].

У ситуаціях, що аналізуються нами, всі правомірні діяння, які заподіюють шкоду об'єктам кримінально-правової охорони, в італійській правничій науці, залежно від інтенсивності, прийнято класифікувати на два види: активні та пасивні [18]. До активних дозволених дій відноситься пособництво особам, які вчиняють кримінальні правопорушення (приховування осіб, предметів, знарядь або засобів учинення кримінального правопорушення або інше сприяння особам, які вчиняють кримінальне правопорушення). Особи, які працюють під прикриттям, мають право купувати, одержувати, зберігати, приховувати від правоохоронних органів й інших осіб певні речі, які є предметом, знаряддям або засобом учинення кримінального правопорушення (гроші, зброя, документи, ліки, інші товари або речі). Крім того, агенти, які працюють під прикриттям, використовують документи, посвідчення особи або знаки прикриття для контакту з окремими особами або входу на сайти в соціальних мережах.

Варто зазначити, що лише з дозволу відповідальних посадових осіб певного відомства на рівні провінцій можуть проводитись операції, що пов'язані із заподіянням шкоди об'єктам кримінально-правової охорони. Про майбутню операцію та хід її проведення повідомляють прокурора (до речі, прокуратура в Італії, виходячи з її функцій, належить до судової гілки влади [19, с. 119]). Якщо проводиться операція щодо незаконної міграції, потрібно її погодити із Центральним управлінням з питань імміграції та державного кордону.

Пасивні діяння правоохоронних органів полягають у нездійсненні тих дій, які за звичайних обставин мають бути вчинені. Йдеться про ті випадки, коли необхідно одержати важливі докази або затримати осіб, які вчинили перераховані вище кримінальні правопорушення, а також вимагання (ст. 629 КК Італії) або лихварство (ст. 644 КК Італії). Залежно від ситуації, що склалася, співробітники правоохоронних органів можуть відкласти здійснення дій у межах своїх повноважень, про що повідомляють прокурора. З тих самих причин прокурор має право відкласти обрання запобіжних заходів, затримання підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, процедуру арешту або вилучення його майна. В екстрених випадках розпорядження про затримання виконання вищевказаних заходів може бути здійснено в усній формі, а відповідна постанова має бути видана впродовж наступних сорока восьми годин.

Прокурор має право надавати поліції потрібні розпорядження для проведення контрольованого постачання певних товарів, інформуючи при цьому судові органи місця, де здійснюється транзит елементів, які є предметом, знаряддям або засобом вчинення кримінального правопорушення. Отже, в Італії право осіб, які працюють під прикриттям, на заподіяння шкоди має чіткі межі та суворо врегульовано. Фактично правозастосовувач змушений керуватися нормами матеріального та процесуального кримінального права. Виходячи з буквального тлумачення законодавства, агента можуть притягнути до кримінальної відповідальності, якщо він заподіє шкоду, але зробить це з метою одержання доказів учинення кримінального правопорушення, не включених до наведеного вище переліку. Ці обмеження позитивно впливають на функціонування правоохоронної системи.

Разом із тим рано чи пізно особи, які працюють під прикриттям, опиняються перед вибором: здійснити заборонені законом дії чи бути викритими, або втратити можливість проникнути глибше в кримінально протиправну групу та встановити нових співучасників тощо. У таких випадках дії агентів зазвичай оцінюються з урахуванням положень ст. 54 КК Італії «Stato di песезэЛа» (стан необхідності), що в цілому є аналогом ст. 39 КК України. Ця норма виключає караність особи, яка вимушено спричинила шкоду, рятуючи себе чи інших людей від безпосередньої небезпеки настання істотної шкоди, небезпеки, яку вона свідомо не спричиняла чи іншим чином цього уникала. Необхідною умовою вимушеного завдання шкоди є відповідність заподіюваної шкоди небезпеці, що загрожує. Положення частини першої ст. 54 КК Італії застосовується, навіть якщо стан необхідності визначається загрозою інших, але в цьому випадку особа, яка змушена спричинити шкоду, відповідає за вчинений факт.

Незважаючи на те, що ст. 54 КК Італії певним чином вирішує проблему, такий розвиток подій уможливлюється лише за наявності неофіційної домовленості з прокурором і суддею [20, с. 593-595, 607]. Отже, попри наявність в італійському законодавстві казуїстичного регулювання заподіяння шкоди агентами під час проведення таємних операцій, правозастосовна практика знаходить способи розв'язання проблем, що виникають, шляхом застосування загальних норм кримінального права.

Як зазначається в правничій літературі, сучасний стан французького законодавства, що регулює ситуації заподіяння шкоди об'єктам кримінально-правової охорони під час проведення операцій під прикриттям, є наслідком усунення політичних розбіжностей та міжвідомчих конфліктів [21]. Зокрема, йдеться про конкуренцію за сфери впливу митних органів і національної поліції, оскільки обидва відомства мали право на здійснення оперативно- розшукової діяльності, результати якої часто використовували один проти одного. Проблему вирішено завдяки створенню при національній поліції Міжвідомчої служби з питань технічного підтримання [22]. Ця служба відповідає за підготовку, організацію та контроль проведення операцій з проникнення співробітниками як поліції, так і митниці в кримінально протиправне середовище. Науковці відзначають, що методи роботи під прикриттям у правничій літературі Франції не розглядалися як проблема кримінальної відповідальності і її елімінації, що створило навколо неї юридичний вакуум [23].

Проте законодавець пішов шляхом кримінального процесуального врегулювання проведення таємних операцій, що заподіюють шкоду об'єктам кримінально-правової охорони, закріпивши норми, які вміщують матеріальні засади відповідальності.

Поштовхом для створення відповідних норм слугувала так звана справа митників, за якою голова та чиновники митного відділу розслідування (DNRED) Ліона були звинувачені, а деякі з них були ув'язнені [23]. Наразі випадки заподіяння шкоди співробітниками поліції або митниці, що здійснюють операції під прикриттям, регулюються нормами двох законів. Це, відповідно, Code de procйdure pйnale en France (Кримінальний процесуальний кодекс Франції) [24] і Code des douanes franзaises (Митний кодекс Франції) [25].

У заголовку XXV «De la procйdure applicable а la criminalitй et а la dйlinquance organisйes et aux crimes» («Щодо процедури організованої кримінально протиправної діяльності») УПК Франції міститься глава II «Процедура», в якій є розділ 2 під назвою «De l'infiltration» (Інфільтрація) - ст.ст. 706-81 до 706-87. Цей розділ включає сім статей, що регулюють порядок проведення операцій з оперативного проникнення в кримінально протиправне середовище й умови правомірності заподіяння шкоди об'єктам кримінально-правової охорони. Поведінка осіб, які проникли в кримінально протиправне середовище та завдали шкоди, в законодавстві Франції іменується кримінальним правопорушенням, учинення якого виправдується завдяки здійсненню процедури проникнення. Суб'єктами заподіяння правомірної шкоди є офіцер або агент судової поліції Франції, які уповноважені проводити операції з проникнення. Мотивоване рішення про проведення операції оформляється письмово та засвідчується офіцером судової поліції, який зобов'язаний її координувати. Він відповідає за необхідність проведення проникнення та створює умови, що виключають ризик для агента, який проникнув у кримінально протиправне середовище, й інших задіяних осіб. Всі дії із заподіяння впровадженою особою шкоди погоджуються та контролюються відповідним прокурором Республіки або при його схваленні суддею, що здійснює кримінальне провадження.

Проникнення, за якого допустимим є заподіяння шкоди, можливо проводити тільки для розслідування таких кримінально караних деліктів: 1) вбивство, вчинене організованою кримінально протиправною групою (ст. 221⁴ КК Франції); 2) застосування катувань або жорстокого поводження, вчинені організованою кримінально протиправною групою (ст. 222⁴); 3) тяжкі кримінальні правопорушення, пов'язані з незаконним обігом наркотичних засобів (ст. ст. 222³⁴-222⁴⁰); 4) викрадення людини та незаконне позбавлення волі, вчинені організованою кримінально протиправною групою (ст. 224^5-2); 5) кримінальні правопорушення, пов'язані з торгівлею людьми (статті 225^4-2-225^4-7); 6) кримінальні правопорушення, пов'язані з організацією заняттям проституцією за обтяжуючих обставин (ст. ст. 225⁷-225¹²); 7) крадіжка, вчинена організованою кримінально протиправною групою (ст. 311⁹); 8) вимагання, вчинене за обтяжуючих обставин (ст. ст. 312⁶, 312⁷); 9) знищення або пошкодження чужого майна шляхом вибуху, підпалу або будь-яким іншим засобом, здатним створити небезпеку для людей, що вчинено організованою кримінально протиправною групою (ст. 322⁸); 10) підроблення грошей (ст. ст. 442¹, 442²); кримінальні правопорушення терористичного характеру (ст. ст. 421¹-421⁶); 11) кримінальні правопорушення, пов'язані з незаконним обігом зброї та вибухових речовин (ст. ст. 222⁵²-222⁵⁴, 222⁵⁶-22⁵⁹, 322⁶-¹-322¹¹-¹ КК Франції [26], статті К 2339², К 2339³, К 2339¹⁰, L. 2341⁴, L. 2353⁴ і К 2353⁵ кодексу оборони [27] і ст. L. 317² і L. 317⁷ кодексу внутрішньої безпеки [28]);

12) кримінальні правопорушення, пов'язані з незаконною міграцією іноземців у Франції, вчинені організованою кримінально протиправною групою (ст. L. 622¹ кодексу про проживання іноземців і надання їм притулку [29]);

13) кримінальні правопорушення, пов'язані з відмиванням коштів або майна, одержаного кримінально протиправним шляхом (ст. ст. 324¹, 324² КК Франції), і придбанням, зберіганням або передачею майна, одержаного кримінально протиправним шляхом (ст. ст. 321¹, 321²);

14) кримінальні правопорушення, пов'язані з викраденням повітряного судна, іншого судна або транспортного засобу, вчинені організованою кримінально протиправною групою (ст. 224^6-1); 15) різні види шахрайства (ст. 313²); 16) вчинене організованою кримінально протиправною групою порушення роботи системи автоматизованого оброблення персональних даних, здійснюваного державою (ст. 323^4-1) [26]; 17) кримінальні правопорушення, що полягають у порушенні трудового законодавства, вчинені організованою кримінально протиправною групою (ст. ст. L. 822Р-К 8221³, L. 8221⁵, L. 8224¹, L. 8224², 8231¹, L. 8234¹, L. 8234², L. 8241¹, L. 8243¹, L. 8243², L. 8251¹, L. 8256² трудового кодексу Франції [30]); 18) готування групою осіб за попередньою змовою або організованою кримінально протиправною групою до вчинення кожного з перерахованих вище кримінальних правопорушень (ст. 450¹); 19) кримінальні правопорушення, пов'язані із залученням неповнолітнього до вчинення кримінального правопорушення (ст. 321^6-1); 20) кримінальні правопорушення, пов'язані з поширенням зброї масового ураження (ст. 706¹⁶⁷) [26]; 21) вчинення екологічних кримінально протиправних деліктів (ст. L. 512² гірського кодексу Франції [31]); 22) незаконний імпорт, експорт, транзит, перевезення, зберігання, продаж, купівля або обмін культурних цінностей (ст. 322^3-2 КК Франції [26]).

Зміст операції з проникнення в кримінально протиправне середовище складається з введення особи в оточення підозрюваних у вчиненні кримінального правопорушення як одного зі співвиконавців або пособників учиненого діяння та спостереження за ними. У цьому випадку впроваджена особа, яка проникла в кримінально протиправне середовище, має право здійснювати за необхідності діяння, характерні для її залегендованої особистості. Заподіяння шкоди в такому випадку не може бути приводом для відкриття кримінального провадження щодо вчиненого нею кримінального правопорушення.

Особам, які проникли в кримінально протиправне середовище, дозволено: 1) здобувати, зберігати, перевозити, доставляти або видавати речовини, товари, продукти, документи або інформацію, які одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення або можуть бути використані для його вчинення; 2) використовувати або надавати особам, які вчиняють кримінальні правопорушення, засоби юридичного або фінансового характеру, а також транспортні засоби та засоби зв'язку, укривати осіб, які вчиняють кримінальні правопорушення. Ці дії можуть відбуватися з метою: а) введення особи в кримінальне середовище, тобто здійснення так званих допоміжних дій; б) досягнення цілей самої операції, що полягає в розслідуванні відповідних кримінально протиправних деліктів.

У статті 67 bis митного кодексу Франції містяться схожі положення. Співробітники митниці, які уповноважені міністром, за згодою прокурора, на підставі рішення офіцера, який зобов'язаний координувати проведення таємних операцій, також мають право на проведення контрольованих постачань та проникнення. Такі заходи проводяться в процесі розслідування контрабанди різних предметів. Співробітник митниці, який бере участь у проведенні операції, так само як і офіцер судової поліції або агент, який проник у кримінально протиправне середовище, може виконувати роль співвиконавця або пособника кримінально караного делікту.

Висновки. Підсумовуючи огляд законодавства окремих європейських країн, варто звернути увагу на відсутність єдиного підходу у вирішенні питання щодо вимушеного заподіяння шкоди під час проведення спеціальних операцій. Так, у Німеччині проаналізовані ситуації розглядаються з точки зору норми кримінального права про крайню необхідність, крім того, висловлюється потреба в самостійному кримінально-правовому регулюванні цієї проблеми. В Італії вбачається дещо інший підхід у розв'язанні проблеми, який передбачає формальне поєднання положень матеріального і процесуального кримінального законодавства. У Франції законодавець обмежується лише кримінально-процесуальним регулюванням таких випадків. Незважаючи на сформовану неоднорідність у галузевій приналежності регулювання ситуацій, що досліджуються нами, не викликає сумніву той факт, що їхньою основою є засади матеріального кримінально- правового характеру.

Список використаних джерел

оперативний розшуковий правовий операція

1. Ross E. Jacqueline Undercover Policing and the Shifting Terms of Scholarly Debate: The United States and Europe in Counterpoint. The Annual Review of Law and Social Science is online at lawsocsci.annualreviews.org. 2008. Р 239-265.

2. Gesetz zur Bekдmpfung des illegalen Rauschgifthandels und anderer Erscheinungsformen der Organisierten Kriminalitдt. Vom 15. Juli 1992. URL: https://www.jurion.de (дата звернення: 09.08.2019).

3. Головненков П., Спица Н. Уголовно-процессуальный кодекс Федеративной Республики Германия: научно практический комментарий и перевод текста закона. Москва: МГЮА, 2012. 408 с.

4. Inanspruchnahme von Informanten, Einsatz von V-Personen und Verdeckten Ermittlernvom 21. Februar 1994, zuletzt geдndert durch Gemeinsamen Runderlass vom 30. November 2015. URL: http://bravors.brandenburg.de (дата звернення: 09.08.2019).

5. Жалинский А.Э. Современное немецкое уголовное право. Москва: ТК Вел-би, Изд-во Проспект, 2006. 560 с.

6. Strafgesetzbuch (StGB) Bundesrecht. URL: https://ec.europa.eu/anti-trafficking/sites/antitrafficking/files/criminal_code_germany_de_1. pdf (дата звернення: 09.08.2019).

7. Kirkpatrick D. Der Einsatz von Verdeckten Ermittlern: Handbuch fьr die Praxis der Strafverfolgungsbehцrde. Hilden: Verlag Deutsche Polizeiliteratur, 2011. 192 s.

8. Krey V. Rechtsprobleme des strafprozessualen Einsatzes Verdeckter Ermittler. Wiesbaden: Bundeskriminalamt, 1993. 331 s.

9. Recante disciplina degli stupefacenti e sostanze psicotrope, prevenzione, cura e riabilitazione dei relativi stati di tossicodipendenza: Legge 26 giugno 1990 № 162. URL: http://www.altalex.com (дата звернення: 09.08.2019).

10. Тлумачний словник української мови: у 20-ти томах. Наукова думка, 2010. Том 8.

11. Conversione in legge, con modificazioni, del decreto-legge 8 giugno 1992, n. 306, recante modifiche urgenti al nuovo codice di procedura penale e provvedimenti di contrasto alla criminalita' mafiosa: Legge 7 agosto 1992. № 356. URL: http://www.gazzettaufficiale.it

12. Norme contro lo sfruttamento della prostituzione, della pornografia, del turismo sessuale in danno di minori, quali nuove forme di riduzi- one in schiavitu': Legge 3 agosto 1998. № 269. URL: http://www.camera.it (дата звернення: 09.08.2019).

13. Conversione in legge, con modificazioni, del decretolegge 18 ottobre 2001, n. 374, recante disposizioni urgenti per contrastare il terror- ismo internazionale: Legge 15 dicembre 2001. № 438. URL: http://www.parlamento.it (дата звернення: 09.08.2019).

14. Ratifica ed esecuzione della Convenzione e dei Protocolli delle Nazioni Unite contro il crimine organizzato transnazionale, adottati dall'Assemblea generale il 15 novembre 2000 ed il 31 maggio 2001: Legge 16 marzo 2006. № 146. URL: http://www.parlamento.it (дата звернення: 09.08.2019).

15. Codice penale Italiano. URL: http://www.ipsoa.it/codici/cp (дата звернення: 09.08.2019).

16. Testo unico delle disposizioni concernenti la disciplina dell'immigrazione e norme sulla condizione dello straniero: Decreto legislativo 25 luglio 1998 № 286. URL: https://www.altalex.com/documents/codici-altalex/2014/04/09/testo-unico-sull-immigrazione

17. Abolizione della regolamentazione della prostituzione e lotta contro lo sfruttamento della prostituzione altrui: Legge 20 febbraio 1958 № 75. URL: https://ec.europa.eu/antitrafficking/sites/antitrafficking/files/legge_20_febbraio_1958_n._75.pdf (дата звернення: 09.08.2019).

18. Barrocu G. Le indagini sotto copertura: Tesi di dottorato. Universitа degli studi di Trieste. 2009. 152 р. URL: https://www.openstarts.units. it/handle/10077/3077 (дата звернення: 09.08.2019).

19. Мишин А. А. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: учеб. для вузов. 15-е изд., перераб. и доп. Москва: Юстицинформ, 2009. 560 c.

20. Ross Jacqueline E. Impediments to Transnational Cooperation in Undercover Policing: A Comparative Study of the United States and Italy. American Journal of Comparative Law. 2004. № 52. P. 569-624. C. 593-595, 607.

21. Ross Jacqueline E. Undercover Policing and the Shifting Terms of Scholarly Debate: The United States and Europe in Counterpoint. Annual Review of Law & Social Science. 2008. № 4. URL: https://papers.ssrn.com/sol3/papers.cfm?abstract_id=1319970

22. Сайт національної поліції Франції. URL: http://www.policenationale.interieur.gouv.fr (дата звернення: 09.08.2019)

23. Levy R. Les Livraisons Surveillees de Stupefiants: Legaliser pour Mieux Controler? Quest. P'enal. 2002. XV: 5. URL: http://www.cesdip.fr/wp-content/uploads/Qp_12_2002.pdf (дата звернення: 09.08.2019).

24. Code de procйdure pйnale en France. URL: https://www.legifrance.gouv.fr/affichCode.do?cidTexte=LEGITEXT000006071154 (дата звернення: 09.08.2019).

25. Code des douanes franзaises. Version consolidйe au 15 novembre 2016. URL: https://www.legifrance.gouv.fr

26. Code pйnal franзais. Version consolidйe au 3 aoыt 2019. URL: https://www.legifrance.gouv.fr/affichCode.do?cidTexte=LEGIT EXT000006070719 (дата звернення: 10.08.2019).

27. Code de la defense franзaise. Version consolidйe au 1 aoыt 2019. URL: https://www.legifrance.gouv.fr/affichCode.do?cidTexte=LEGIT EXT000006071307 (дата звернення: 10.08.2019).

28. Code de la sйcuritй intйrieure france. Version consolidйe au 27 juillet 2019. URL:https://www.legifrance.gouv.fr/affichCode.do?cidTexte= LEGITEXT000025503132 (дата звернення: 10.08.2019).

29. Code de l'entrйe et du sйjour des йtrangers et du droit d'asile. Version consolidйe au 1 juin 2019. URL: https://www.legifrance.gouv.fr/ affichCode.do?cidTexte=LEGITEXT000006070158 (дата звернення: 10.08.2019).

30. Code du travail. Version consolidйe au 8 aout 2019. URL: https://www.legifrance.gouv.fr/affichCode.do?cidTexte=LEGIT EXT000006072050 (дата звернення: 10.08.2019).

31. Code minier (nouveau) franзais. Version consolidйe au 27 juillet 2019. URL: ttps://www.legifrance.gouv.fr/affichCode.do?cidTexte=LEGI TEXT000023501962 (дата звернення: 10.08.2019)

Размещено на Allbest.ru