Представництво у цивільному судочинстві: традиції та новації

Размещено на http://www.allbest.ru

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

Представництво у цивільному судочинстві: традиції та новації

Світлична Г.О., кандидат юридичних наук,

доцент кафедри цивільного процесу

Стаття присвячена дослідженню пріоритетних напрямів реформування національної судової системи, судочинства як форми реалізації судової влади, окремих інститутів, зокрема представництва у суді як одного з видів надання правничої допомоги в контексті конституційних змін щодо правосуддя та нової редакції ЦПК.

Виходячи з запровадженої на конституційному рівні «монополії адвокатури» на представництво у суді, в статті аналізуються зміни у правовому регулюванні процесуального становища представника та його місця у складі учасників цивільного процесу, суб'єктного складу осіб, на яких покладається функція надання правничої допомоги у суді; дається оцінка правовим новаціям щодо підтвердження повноважень представника та їх обсягу, що зумовлено підставами здійснення представництва у суді, правовими ознаками справ та встановленою законом судовою процедурою їх розгляду та вирішення; акцентується увага на інших проблемних питаннях здійснення представництва у цивільному судочинстві. Поряд з цим констатується відсутність системного підходу до запровадження монополії адвокатів на представництво у суді як одного з видів правничої допомоги та визначення встановлених законом винятків із зазначеного загального правила.

Проведене дослідження дає підстави стверджувати, що правове становище представника, визначення його місця у складі учасників цивільного процесу та вимоги до підтвердження його повноважень у суді, правове регулювання меж правової дії, суб'єктного складу та порядку здійснення процесуального представництва як одного з видів правничої допомоги потребує подальшого вдосконалення з метою створення національної правової системи надання професійної правничої допомоги, яка б відтворювала основні засади сучасних правових систем, що має стати однією з гарантій забезпечення доступності та ефективності судового захисту у цивільному судочинстві. Водночас робиться висновок, що запроваджені у цивільному судочинстві новації загалом є позитивними і мають сприяти підвищенню рівня ефективності правосуддя та забезпеченню доступу до правосуддя з метою втілення стратегічних напрямів реформування судочинства та окремих правових інститутів.

Ключові слова: представництво, правнича допомога, адвокат, договір про надання правової допомоги, довіреність, ордер, обсяг повноважень, цивільне судочинство.

REPRESENTATION IN CIVIL PROCEEDINGS: TRADITIONS AND INNOVATIONS The article deals with the investigation of the priority ways of national court system reformation; legal proceedings as the form of realization of court powers and some of its institutions, in particular legal regulation of representation as one of the ways of rendering legal assistance in court on basis of constitutional changes in the sphere of legality and new wording of CPC.

Taking into account the proposed by the Constitution “monopoly of the Bar” in representation in court, the article analyses the changes in legal regulation of the representative and his position among the participants of civil proceedings; the subjective membership of persons who are entrusted with the function of rendering legal assistance in court and persons who have the power to take part in court proceedings by means of a representative; it estimates the legal innovations as to the acknowledgement of representative's powers and the extend of these powers, stipulated by the grounds for realization of representation in court, legal indicationsof cases and established by law procedure of investigation of cases and coming to decision; it pays attention to other urgent problems of representation in civil court proceedings.

It also states the fact of the absence of systematic approach to the realization of monopoly of councils as representatives in court as one of the ways of legal assistance and distinguished the exception to the common rule established by law. The conducted investigation makes it possible to state that legal powers of the representative, his position as a member of civil proceedings, the requirement to confirm his powers in court, legal regulation of the reasons for and the extend of legal actions, subjective membership and stages of realization of representation in court as one of the ways of rendering legal assistance needs further perfection with the aim to create national legal system of rendering professional legal assistance that should reflect the main principles of modern legal systems and should become one of the guarantees to ensure the accessibility and effectiveness of court protection in civil proceedings.

At the same time, the author comes to a decision that innovations in civil proceedings in general are positive and should contribute to raise of the efficiency of justice in order to realize the strategic directions of reforming the legal proceedings and related legal institutions.

Key words: representation, legal assistance, advocate, the agreement of rendering legal assistance, power of attorney, warrant, the extend of powers, civil proceedings.

1. Постановка проблеми

Закріплення на конституційному рівні правових основ демократичної держави зумовило необхідність кардинального реформування судової системи в Україні з метою утвердження верховенства права та вдосконалення правових механізмів у сфері захисту прав людини. Виходячи з цього, визначальним вектором реформаторських заходів стає забезпечення доступності й ефективності правосуддя та належного функціонування національної правової системи. Дієвість та результативність триваючої у державі судової реформи, спрямованої на забезпечення права на доступ до правосуддя, передусім залежить від вдосконалення та ефективності дії відповідних правових інститутів, дотримання принципу правової визначеності, забезпечення справедливості судочинства та належної судової процедури розгляду та вирішення цивільних справ, єдності судової практики тощо. З позиції Європейського Суду з прав людини, що випливає зі змісту багатьох прийнятих ним рішень, складником права на справедливий судовий розгляд є право на доступ до правосуддя, забезпечення якого зумовлюється, зокрема, створенням національної системи надання правничої допомоги та дієвого і ефективного механізму її функціонування відповідно до міжнародно-правових стандартів.

За змістом ст.ст. 1, 26 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» одним із передбачених законом видів правової (правничої) допомоги є представництво у суді. Незважаючи на те, що інститут процесуального представництва є класичним і сталим, зміни, що останнім часом відбулися в його правовому регулюванні, вплинули на його зміст, функції, межі правової дії тощо. В контексті запроваджених у процесуальне галузеве законодавство конституційних змін щодо правосуддя, існуючих колізій та прогалин чимало аспектів правового регулювання представництва в цивільному судочинстві є дискусійними та такими, що не повною мірою забезпечують право особи на доступ до правосуддя, його справедливість та ефективність. У зв'язку з цим актуальність подальшого дослідження окремих аспектів процесуального представництва як одного з видів правничої допомоги та процесу його реформування не втрачає своєї актуальності.

Ступінь розробленості проблеми. Проблеми представництва у суді на сучасному етапі реформування судової системи не залишилися поза увагою науковців. Теоретичну основу дослідження процесуального представництва як одного з видів надання правничої допомоги складають наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених: О.А. Банчука, М.С. Демкової, Є.Г Дріжчаної, В.В. Заборовського, В.С. Кашковського, В.С. Личко, І.А. Павлуника, Я.А. Розенберга, Е.Г. Тарло, С.О. Халатова, С.А. Чванкіна, В.М. Шерстюка, Ю.Т. Шрамко, М.Й. Штефана та інших.

Предмет наукових досліджень у свій час складали сутність та правова природа представництва, його мета, підстави виникнення та види; процесуальний статус представника та його місце у складі учасників справи, обсяг його повноважень та порядок їх посвідчення, зміст та процесуальна форма представницької діяльності з надання правової допомоги у суді тощо. Певні із зазначених аспектів процесуального представництва по сьогодні не втратили теоретичного та практичного значення і потребують подальших досліджень.

Метою статті є аналіз та правова оцінка законодавчих новацій щодо реформування правового механізму надання правничої допомоги та окремих аспектів представництва у суді як одного з її видів, спрямованих на вдосконалення та забезпечення його належного функціонування.

2. Виклад основного матеріалу

Передусім слід зазначити, що інститут процесуального представництва пройшов довготривалий шлях становлення та розвитку, який обумовлювався певними етапами еволюційного реформування судочинства, в тому числі судочинства у цивільних справах. Дослідники на підставі історико-правового аналізу звертали увагу на певні етапи (періоди) розвитку процесуального представництва [1, с. 6-7], зазначаючи при цьому, що тривалий час не було сформовано достатньо чітких та єдиних критеріїв щодо врегулювання правовідносин, які виникають при здійсненні представницьких функцій [2, с. 20-37]. При цьому основи, які були закладені на доктринальному рівні, мали значний вплив на еволюційний розвиток та поетапне реформування інституту представництва в цілому та процесуального представництва зокрема.

Підґрунтям формування процесуального представництва послугувала цивілістична доктрина представництва, основна правова концепція якої полягає у здійсненні однією особою від імені іншої юридично значущих дій з набуттям останньою суб'єктивних прав та обов'язків. Відтоки зародження існуючої моделі представництва у суді містяться у римському праві з поетапним проходженням еволюційних змін щодо роз'єднання або поєднання у процесуальній діяльності представника функцій здійснення від імені та в інтересах особи юридично значущих дій та правозаступництва. Внутрішній поділ функцій процесуального представника на суто представницькі та право- захисні (правозаступництво) зберігся й по сьогодні з існуючою, як зазначають науковці, в континентальній системі права тенденцією щодо їх поєднання [2, с. 19-28].

Зазначена правова концепція процесуального представництва зумовила формування сучасної моделі представництва у вітчизняному цивільному судочинстві. Така ж модель з певними еволюційними змінами, що відбулися протягом часу, діє і в більшості національних законодавств розвинутих країн світу з різними правовими системами, про що також наголошувалося в науковій літературі [3, с. 115-199].

Подальший розвиток та вдосконалення існуючої моделі процесуального представництва набуває значення у зв'язку з проведенням судово-правової реформи та створенням національної системи правосуддя відповідно до міжнародно-правових стандартів. Згідно з Указом Президента України від 10.05.2006 р. «Про Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів» подальший розвиток правосуддя в Україні має бути спрямований на утвердження верховенства права через забезпечення, зокрема, доступності правосуддя.

Ефективність будь-якого правового інституту, в тому числі й процесуального представництва, значною мірою залежить від його правової регламентації та відповідної моделі, що втілюється в національному законодавстві. Кожному типу процесу (змагальному чи слідчому), які відображають відповідні правові системи, притаманні певні системоутворюючі ознаки. Змагальному процесу властиві принципи широкого допуску представників до участі в процесі і розвинутий та більш досконалий інститут представництва. При цьому слід враховувати, застерігають науковці, що процесуальне право, більш ніж будь-яке інше, наділено властивостями внутрішньо узгодженої системи, тому запозичення певних елементів іншого типу процесу тягне суттєву зміну процесу в цілому [2, с. 116-122].

На еволюцію типологічних моделей цивільного процесу та окремих його інститутів зверталася увага у науковій літератури, де зазначалася необхідність концептуального підходу до забезпечення справедливого судочинства та доступу до правосуддя в контексті фундаменталізації права на правосуддя і гармонізації національних процесуальних систем. Наголошувалося на необхідності розробки відповідних концептів, які стосуються спадковості, традицій і новацій у цивілістичній процесуальній сфері, еволюційних змін тих чи інших процесуальних інститутів і певних їх моделей. Акцентувалася увага на тому, що сучасні порівняльно-правові дослідження усіляких аспектів цивільного судочинства свідчать що його моделі та тенденції розвитку процесуальних систем, адаптують базові цінності судочинства для наступної його гармонізації на підставі використання оптимальних елементів континентальної та англосаксонської систем права. При цьому справедливо зазначалося, що глобалізація цивільного процесу як реальна сучасна тенденція його розвитку, яка визначає риси спільності, не може нівелювати самобутність національних процесуальних систем з урахуванням специфіки їх історичного розвитку, доктриналь- них поглядів, стану судової практики та інших факторів [4, с. 95-105].

У контексті рекомендацій Ради Європи щодо доступності правосуддя та прийнятого з метою їх реалізації Указу Президента України «Про Стратегію реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 роки» від 20 травня 2015 р. № 276/2015 пріоритетними напрямами реформування судочинства є підвищення рівня ефективності правосуддя, забезпечення доступу до правосуддя, посилення гарантій здійснення адвокатської діяльності та забезпечення доступності правової допомоги через спрощення доступу громадян до правової допомоги через удосконалення стандартів якості її надання та їх обов'язкового дотримання; надання правової допомоги на більш високому рівні, зокрема, шляхом визначення видів правничої допомоги, які можуть здійснюватися лише адвокатами.

На виконання завдань триваючої в Україні судової реформи Законом України від 02.06.2016 «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» було закріплено, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура, запроваджено здійснення представництва в суді виключно адвокатом та передбачена можливість визначення у законі винятків із цього загального правила.

Наступним етапом судової реформи стало відтворення зазначених конституційних положень у галузевому законодавстві шляхом запровадження сучасної моделі цивільного судочинства відповідно до європейських стандартів судівництва. Цивільним процесуальним кодексом України в редакції Закону України від 03.10 2017 № 2127 «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» з метою забезпечення ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних і юридичних осіб були запроваджені суттєві зміни у правовому регулюванні судової процедури розгляду та вирішення цивільних справ, нові правові інститути цивільного судочинства або їх суттєве реформування, зокрема, закріплення пріоритету здійснення представництва у суді як одного з видів правової допомоги на професійній основі.

Відповідно до п. 161 «Перехідних положень» Основного Закону представництво в судах виключно адвокатами запроваджувалося поетапно. З 1 січня 2019 року представництво в судах усіх інстанцій здійснюється виключно адвокатами за винятком випадків, встановлених законом. При цьому варто зазначити, що представництво в суді у провадженнях, розпочатих до набрання чинності цим Законом, здійснюється за правилами, які діяли до набрання ним чинності, до ухвалення у відповідних справах остаточних судових рішень, які не підлягають оскарженню. Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами буде запроваджено з 1 січня 2020 року. Таким чином, вимога щодо представництва в суді виключно адвокатами на такі справи не поширюється незалежно від категорії справи, складу учасників справи, виду провадження та судової процедури їх розгляду.

З наведеного вбачається, що визначальним у сфері реалізації судової влади, зокрема у цивільному судочинстві, є створення у державі механізму реалізації та захисту прав людини, в якому особлива роль відведена закріпленому у ст. 59 Конституції України праву особи на професійну правничу допомогу. У зв'язку із запровадженням на конституційному рівні терміну «професійна правнича допомога» замість терміну «правова допомога» доцільно підкреслити, що за змістом пояснювальної записки до проекту Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» № 3524 від 02.06.2016 заміна терміна «правова допомога» на «правнича допомога» обумовлена виключно стандартами української мови, тому терміни слід вважати синонімами [5]. Саме такий підхід до співвідношення між зазначеними термінами набуває поступового відтворення у чинному законодавстві. Викладене є показником еволюційного реформування інституту процесуального представництва, основним вектором якого є підсилення функції правозаступництва прав людини в судах та підвищення якості правової допомоги шляхом її надання на професійному рівні з дотриманням змагальності судочинства, дії принципів диспозитивності та рівноправності сторін.

За змістом ст. 1 Закону України «Про безоплатну правову допомогу», де вперше було закріплено легітимне визначення правової допомоги, під правовою допомогою слід розуміти надання правових послуг, спрямованих на забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина, захисту цих прав і свобод, їх відновлення у разі порушення. В юридичній літературі, незважаючи на різні підходи, які зводяться до розгляду правничої (правової) допомоги як універсальної міжгалузевої категорії або до розкриття сфери її дії в окремих галузях права, сформульована низка специфічних ознак, які розкривають її природу та зміст [6, с. 10, 16-17; 7, с. 4, 8, 15-16; 8, с. 7-8, 13]. З системного аналізу ст.ст. 1, 13, 17 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» під правовими послугами розуміється, зокрема, здійснення представництва інтересів особи в судах.

Суттєве теоретичне та практичне значення у правовій характеристиці представництва в суді як виду правничої допомоги має визначення складу суб'єктів, які відповідно до закону мають право на здійснення цієї функції у суді. За змістом ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 60 ЦПК представництво у суді здійснюється виключно адвокатом, крім встановлених законом випадків. Здійснення представницьких функцій у суді іншими особами, які не мають статусу адвоката, можливе під час розгляду: а) спорів, що виникають з трудових відносин (без встановлення будь-яких процесуальних фільтрів); б) малозначних спорів (малозначних справ), визначення яких для цілей цивільного судочинства міститься у ч. 6 ст. 19 ЦПК; в) справ за участю законних представників (справ, де учасниками справи є визначене у ст. 59 ЦПК коло осіб за певними правовими ознаками). При цьому інші фізичні особи можуть здійснювати у суді представництво в передбачених законом випадках на договірній основі за наявності наступних взаємопов'язаних умов: а) наявності повної цивільної процесуальної дієздатності; б) досягнення повноліття - 18 років; в) наявності підтверджених у передбаченому законом порядку повноважень (ст.ст. 60, 61 ЦПК), сукупність яких визначає їх цивільну процесуальну правосуб'єктність.

У судовій практиці по сьогодні допускаються порушення вимог закону щодо визначення особи, яка може здійснювати представницькі функції у суді. Так, ухвалою Верховного Суду за касаційною скаргою представника ухвала суду касаційної інстанції про залишення без руху скарги на постанову Київського апеляційного суду у цивільній справі до Торговельно-економічного коледжу Київського національного торговельно-економічного університету про зміну дати звільнення була визнана такою, що не відповідає вимогам ч.ч. 1, ст. 60, ст. 61 ЦПК на підставі того, що спірні правовідносини передбачають можливість представництва сторони у цій справі особою, яка не є адвокатом. За таких обставин, Верховний Суд визнав касаційну скаргу поданою в межах передбаченого ст. 390 ЦПК строку на касаційне оскарження та з дотриманням вимог ст. 392 ЦПК і відкрив провадження у справі за касаційною скаргою представника, якій не має статусу адвоката [9].

Слід звернути увагу, що при встановленні процесуальної правомочності представника необхідно враховувати закріплені в законі певні особливості представництва у суді юридичних осіб. Нова редакція ЦПК зняла проблему неоднакового тлумачення положень щодо представництва юридичних осіб, закріпивши право юридичної особи брати участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, тобто право на самопредставництво (ч. 2 ст. 58 ЦПК), відокремивши цих суб'єктів від процесуальних представників юридичної особи, якими можуть бути адвокат або інша особа в випадках, передбачених законом. Водночас на практиці все ж трапляються непоодинокі випадки недотримання зазначених вимог закону, що послугувало підставою для правових висновків Великої Палати Верховного Суду, яка у постанові від 13.03.2018 № 910/23346/16 розв'язала проблему представництва юридичної особи у світлі вимог ст. 131-2 Конституції України щодо належного представництва у суді, зазначивши, що чинним законодавством передбачена можливість захисту юридичною особою своїх прав та інтересів у суді в порядку самопредставни- цтва, тобто її керівником або членом виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, а також здійснення процесуального представництва юридичної особи її представниками за довіреністю [10].

В процесі реформування судочинства та поетапного введення представництва у суді на професійній основі перед правниками постає чимало питань, пов'язаних із запровадженням у цивільному судочинстві спрощеної процедури розгляду справ (ст.ст. 274-279 ЦПК), та встановленням правових «фільтрів» реалізації права на касаційне оскарження судових рішень (п. 9 ч. 3 ст. 2; п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК). Так, розгляд справи у спрощеному позовному провадженні без проведення підготовчого засідання, без повідомлення сторін та без проведення судового засідання, а якщо із проведенням, то без судових дебатів, неможливість касаційного оскарження судових рішень у таких справах, крім встановлених законом випадків, свідчить про зменшення обсягу його процесуальної діяльності щодо здійснення представництва у суді в таких справах, які переважно зводяться до роботи з процесуальними документами (заявами по суті справи та заявами з процесуальних питань). Це певною мірою звужує обсяг процесуальних заходів ефективного надання особі правничої допомоги у суді.

В контексті законодавчих новацій визначення суб'єкту, який може бути представником у конкретній справі, має здійснюватися з урахуванням: а) певних правових ознак цивільної справи, яка підлягає розгляду; б) встановленої законом судової процедури її розгляду та вирішення; в) відповідних правових ознак учасників справи.

Визначальним напрямом на сучасному етапі реформування процесуального представництва стає його розвиток на професійній основі, який здійснюється адвокатами, а також вдосконалення порядку реалізації в випадках, передбачених законом, представницьких функцій особами, які не мають статусу адвоката, відокремлення представників від інших суб'єктів, які діють у процесі в інтересах учасників справи, що зумовлює необхідність системного підходу і стандартизації правової конструкції запровадження представництва на професійній основі та створення оптимально ефективної національної системи надання правничої допомоги в суді.

Теоретичного та практичного значення, враховуючи важливість функції, яка покладена на представника, має також новий підхід законодавця до визначення процесуального становища представника та його місця у складі учасників цивільного процесу. При збереженні у новій редакції ЦПК поділу суб'єктів судового процесу на відповідні групи: учасників справи (ст. 42 ЦПК) та інших учасників процесу (ст. 65 ЦПК), склад яких є вичерпним, на відміну від попередньої редакції закону представники не віднесені до жодної з них і складають відокремлену групу. Виходячи з концептуальних засад процесуального представництва, така позиція законодавця викликає певні зауваження. Представник має із суб'єктами, які віднесені законом до учасників справи, як спільні правові ознаки, так і певні відмінності, що може слугувати підставою для його відокремлення від цієї групи суб'єктів процесу. Втім, якщо виходити з логіки законодавця та дотримуватися певної послідовності, то необхідно за певними правовими ознаками, які об'єднують їх із представниками, виключити з переліку учасників справи також суб'єктів, яким за законом надане право звертатися до суду в інтересах інших осіб (ст. 56 ЦПК). В юридичній літературі на це зверталася увага та наголошувалося, що на практиці законодавча корекція процесуального становища представника може негативно вплинути на ефективність виконання ним функцій, що випливає з системного аналізу запроваджених процесуальних новацій.

Практичне значення мають певні зміни, що стосуються вимог до посвідчення повноважень представника у суді, оскільки тільки за умови належного посвідчення вони набувають юридичної сили. Найбільш дискусійними залишаються зміни у законодавстві, що стосуються посвідчення повноважень адвоката як представника у суді, які відповідно до ч. 4 ст. 62 ЦПК мають підтверджуватися довіреністю або ордером із виключенням із переліку документів, якими мають посвідчуватися повноваження адвоката у суді, договору про надання правової допомоги. Поряд із цим за змістом ч. 2 ст. 64 ЦПК обмеження повноважень адвоката як представника обов'язково мають бути застережені в довіреності або ордері. Рішенням Національної Асоціації адвокатів України від 12.04.2019 № 4 «Про затвердження Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги у новій редакції» закріплено обов'язкове зазначення в ордері інформації стосовно обмеження повноважень, якщо такі передбачені договором про надання правничої (правової) допомоги. Варто наголосити, що покладання на адвоката обов'язку зазначати в ордері про обмеження повноважень, якщо такі передбачені договором про надання правничої (правової) допомоги, не вирішує та не може вирішити проблеми, яка полягає в тому, що правовий режим та цільове призначення ордеру як документа не дає можливості відтворити в ньому підписом клієнта його волевиявлення щодо розпорядчих дій, спрямованих на обмеження повноважень представника, навіть якщо така інформація буде внесена в ордер. З урахуванням цього не можна виключати настання негативних наслідків, пов'язаних із зловживанням процесуальними правами під час реалізації представниками своїх повноважень, що може призвести до порушень прав та інтересів учасників справи. У зв'язку з цим попередня редакція закону, яка вимагала обов'язково додавати до ордера витяг із договору про надання правової допомоги, є більш обґрунтованою та прийнятною.

Не можна залишити поза увагою певну неузгодженість ч. 2 та ч. 4 ст. 62 ЦПК з п. 8 ч. 1 ст. 17, ч.ч. 3, 4, 5 ст. 21, ч. 3 ст. 22 ЗУ «Про безоплатну правову допомогу» та п. 4 ч. 1 ст. 26 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» щодо посвідчення повноважень адвоката, якій надає правову допомогу на безоплатній основі. Так, відповідно до згаданих норм ЗУ «Про безоплатну правову допомогу» повноваження адвоката підтверджуються дорученням Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги та довіреністю відповідно до вимог процесуального законодавства. Для здійснення представництва інтересів осіб, які мають право на безоплатну вторинну правову допомогу, в суді у спорах, що виникають із трудових відносин, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також щодо представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги може уповноважити свого працівника. Повноваження працівника Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги як представника суб'єкта права на безоплатну вторинну правову допомогу підтверджуються наказом Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги та довіреністю відповідно до вимог процесуального законодавства. Зазначені положення не знайшли свого відтворення у новій редакції ЦПК, що також свідчить про нагальну необхідність системного підходу до внесення змін у законодавство з метою створення та забезпечення дієвого та ефективного механізму їх реалізації.

Необхідність у системних заходах реформування чинного законодавства пов'язана також із запровадженням електронного судочинства та передбаченою у зв'язку з цим можливістю у разі подання представником заяви по суті справи в електронній формі додати до неї довіреність або ордер в електронній формі, які підписані електронним цифровим підписом відповідно до Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему (ст. 14, ч. 7 ст. 62 ЦПК) тощо.

Загалом запроваджені у цивільному судочинстві новації мають сприяти підвищенню рівня ефективності правосуддя та втіленню стратегічних напрямів реформування судочинства.

Висновки

Еволюційний розвиток та реформування представництва у цивільному судочинстві як одного з видів надання правничої допомоги здійснюється на підставі теоретико-концептуальної основи правової доктрини процесуального представництва із запровадженням відповідних новацій, загальним вектором яких є створення сучасної моделі представництва на професійної основі, посилення функції правозаступництва та принципів змагальності і рівноправності сторін судочинства, що відповідає встановленим на міжнародному рівні уніфікованим вимогам судівництва, забезпечує запровадження ефективного та дієвого механізму його функціонування, сприяє адаптації національної правової системи до європейського та світового правового простору.

Слід звернути увагу на нагальну потребу у забезпеченні системного підходу до подальшого реформування та вдосконалення правового регулювання цієї сфери суспільних відносин з метою усунення певної неузгодженості, колізій та прогалин у чинному законодавстві; створення національної правової моделі надання професійної правничої допомоги, яка б відтворювала основні засади сучасних правових систем та забезпечувала право доступу до правосуддя.

правничий допомога судовий конституційний

Список використаних джерел

1. Павлуник І.А. Представництво в цивільному процесі України. Автореф. дис. канд. юрид. наук. Київ. 2002. 19 с.

2. Халатов С.А. Представительство в гражданском и арбитражном процес се. М. :Изд-во «Норма», 2002. 208 с.

3. Гражданский процесс зарубежных стран : учебное пособие / [С.А. Алехина и др.]; (под ред. А.Г. Давтян). М. : Изд-во Проспект, 2008. 480 с.

4. Комаров В.В. Гражданский процесс в глобальном контексте. // Юридическая наука и образование. Харьков. 2009. Вып. № 2. С. 95-105.

5. Пояснювальна записка до проекту Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» № 3524 від 25.11.15 р. : http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=57209 (дата звернення: 05.07.20І8).

6. Банчук О.А. Правова допомога: Зарубіжний досвід та пропозиції для України / О.А. Банчук, М.С. Демкова. К.: Факт, 2004. 336 с.

7. Личко В.С. Поняття та види правової допомоги в Україні: загальнотеоретичне дослідження : автореф. дис. канд. юрид. наук: спец.0 1201 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень» / В.С. Личко. О., 2013. 24 с.

8. .Шрамко Ю.Т. Конституційне право на правову допомогу в Україні: актуальні питання законодавчого врегулювання : автореф. дис. канд. юрид. наук: спец. 12.00.02 «Конституційне право; муніципальне право» / Ю.Т. Шрамко. Київ, 2016. 18 с.

9. Ухвала Верховного Суду : ухвала від 19 серпня 2019 року у справі № справа № 759/20705/18/ База даних «Єдиний реєстр судових рішень». URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/83721381.

10. Постанова Великої Палати Верховного Суду : постанова від 13.03.2018 № 910/23346/16. URL: http://www.zakononline.com.ua/.

Размещено на Allbest.ru