Проблемні питання повідомлення про підозру окремим категоріям осіб
Роль інституту повідомлення про підозру у кримінальному процесі. Особливості повідомлення про підозру окремим категоріям осіб. Специфіка адміністративно-правового статусу таких суб'єктів, його законодавче регулювання. Зміни в нормативно-правових актах.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 27.03.2021 |
| Размер файла | 21,6 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
Проблемні питання повідомлення про підозру окремим категоріям осіб
Сенченко Н.М.,
кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри кримінального права та правосуддя юридичного факультету Навчально-наукового інституту права і соціальних технологій Національного університету «Чернігівська політехніка»
Приходько В.О.,
студентка юридичного факультету Навчально-наукового інституту права і соціальних технологій Національного університету «Чернігівська політехніка»
Інститут повідомлення про підозру відіграє важливу роль у кримінальному процесі як зі сторони забезпечення реалізації завдань та функції кримінального судочинства, так і з боку охорони і захисту прав та свобод людини. Так, досліджуваний інститут має значення у процесі доказування в кримінальному провадженні, який здійснюється саме для того, щоб підтвердити або спростувати вину особи у вчиненні кримінального правопорушення й забезпечити притягнення винної особи до кримінальної відповідальності, яка розпочинається саме з моменту повідомлення про підозру.
У статті зроблено ключовий акцент на особливостях повідомлення про підозру окремим категоріям осіб. Враховуючи специфіку, адміністративно- правовий статус таких суб'єктів, законодавець виокремив це питання в окрему главу 37 КПК України.
Досліджуваний інститут зазнавав неодноразових змін в нормативно-правових актах з моменту прийняття КПК України у 2012 році і по сьогодні, які були спрямовані на адаптацію чинного законодавства до європейських стандартів, усунення недоліків та прогалин, кращого пристосування для використання на практиці тощо. Досі залишається багато невирішених питань та проблемних аспектів при повідомленні про підозру окремим категоріям осіб, які визначені в ст. 480 КПК України. З огляду на це, метою статті є аналіз порядку повідомлення про підозру окремим категоріям осіб та визначення особливостей здійснення такого повідомлення.
У статті з'ясовано коло суб'єктів, до яких має бути застосований особливий порядок повідомлення про підозру за главою 37 КПК України, проаналізовано законодавчо закріплений перелік таких осіб, визначено основні аспекти порядку повідомлення про підозру окремим категоріям осіб, з'ясовано, які суб'єкти уповноважені здійснювати повідомлення про підозру певним категоріям осіб, окремо охарактеризовано порядок повідомлення про підозру на прикладі судді, народних депутатів, адвоката. Досліджено, що ключовим фактором при повідомленні про підозру є здійснення такого повідомлення належним, законодавчо визначеним суб'єктом. При цьому акцентовано увагу на значній кількості неточностей процесуального закону, що викликають багато проблем на практиці та потребують удосконалення.
Ключові слова: кримінальне провадження, повідомлення про підозру, окремі категорії осіб, порядок повідомлення про підозру, підозрюваний.
PROBLEMATIC ISSUES SUSPICION REPORTSOF INDIVIDUAL CATEGORIES OF PERSONS
The Institute of suspicion notification plays an important role in the criminal process, as on the part of the tasks' realization and function of criminal proceedings, as on the protection of human rights and freedoms. The institute matters in the process of proving in criminal proceedings, which is done specifically to confirm or deny a person's guilt in committing a criminal offense and to ensure the criminal responsibility of a guilty person.
In the article the author emphasizes the peculiarities of suspicion notification to certain categories of persons. Legislator isolated this question in Chapter 37 of the Criminal and Procedural Code considering the specificity and administrative and legal status of these persons. Researched institute underwent repeated changes in regulations since the adoption of the CPC in 2012 and to the present day. The changes were aimed to adapt current legislation to European standards, eliminating deficiencies and gaps, better adaptations for practical use. But there are still many unresolved and problematic issues during notification of suspicion to certain categories of persons identified in article 480 of CPC. Taking all these facts into consideration, the purpose of the article is to analyze the procedure of suspicion notification to certain categories of persons and to determine the peculiarities of such notification realization.
In the article, the author finds out the circle of subjects to which the special procedure of suspicion notification according to the Chapter 37 of the CPC should be applied, analyzes the legislatively fixed list of such persons, determines the main aspects of the notification of suspicion procedure to certain categories of persons, clarifies which subjects, authorized to notify of suspicion to certain categories of persons, separately describes the procedure of suspicion notification on the example of judges, deputies, and lawyers, researches that the key factor in notifying the suspicion is to make such notification by the subject properly legally determined. Herewith the author's attention is paid to a large number of procedural law inaccuracies, which cause many problems in practice and require improvement.
Key words: criminal proceedings, suspicion notification, certain categories of persons, the procedure of suspicion notification, suspected.
Постановка проблеми
повідомлення підозра кримінальний процес
З моменту прийняття у 2012 році чинного Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) пройшла низка законодавчих змін, спрямованих на вирішення питань практичного застосування деяких норм, удосконалення законодавчої бази, адаптації положень до змін у суспільстві та країні. Однак залишається багато невирішених проблем у кримінальному процесуальному законі. Складним залишається і питання повідомлення особі про підозру.
Повідомлення про підозру є надзвичайно важливим інститутом кримінального процесу, адже є однією із базових стадій досудового розслідування і переломним моментом, з якого особа набуває статусу підозрюваного за наявності на те підстав і може зазнавати обмеженьу своїх правах і свободах, з'являється можливість застосувати запобіжний захід тощо. Багато особливостей містить повідомлення про підозру окремим категоріям осіб через їх публічно-управлінський статус.
Актуальність теми підкреслюється тривалими дискусіями в наукових колах та серед юристів-практиків щодо проблем та нових підходів у регламентації інституту повідомлення про підозру, зокрема окремим категоріям осіб. Серед науковців, які працювали і працюють у цій тематиці варто виокремити А. Андрейчука, О. Баганець, В. Гончаренко, О. Капліна, Л. Лобойко, Т Маляренко, О.Овчаренко, М. Погорецького, О. Фараон та інші.
Метою статті є аналіз порядку повідомлення про підозру окремим категоріям осіб, визначення особливостей здійснення їм такого повідомлення, з'ясування проблемних аспектів.
Виклад основного матеріалу
В КПК України повідомленню про підозру присвячена глава 22. Однак вона містить лише загальні положення, в той же час виняткові випадки повідомлення про підозру (особливим категоріям осіб, неповнолітнім тощо) закріплені у відповідних главах КПК України (глава 37, 38). Багато особливостей містить порядок кримінального провадження, в тому числі і в частині повідомлення про підозру щодо окремої категорії осіб, який виокремлений в окрему главу 37 КПК України.
Такими особами визначаються (ст. 480 КПК України):
1) народні депутати України;
2) судді, судді Конституційного Суду України, судді Вищого антикорупційного суду, а також присяжні на час виконання ними обов'язків у суді, голова, заступники голови, члени Вищої ради правосуддя, голова, заступники голови, члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;
3) кандидати у Президенти України;
4) Уповноважений Верховної Ради України з прав людини;
5) голова, інші члени Рахункової палати;
6) депутати місцевої ради;
7) адвокати;
8) Генеральний прокурор, його заступники, прокурори Спеціалізованої антикорупційної прокуратури;
9) директор та працівники Національного антикоруп- ційного бюро України;
10) голова Національного агентства з питань запобігання корупції, його заступник [1].
Законодавець для таких осіб виокремлює особливий порядок провадження, що підкреслює диференціацію кримінальної процесуальної форми, тому що вони мають особливий публічно-правовий статус у суспільстві. Важливим позитивним моментом є закріплення вичерпного переліку таких осіб, що унеможливлює бюрократичні чи корупційні маніпуляції на практиці. Також автори повністю погоджуються з цим переліком, адже ним визначено ключові посади у країні, що і зумовлює специфіку кримінального процесу.
Найбільш дискусійним питанням стосовно повідомлення про підозру такій категорії осіб на сьогодні залишається: хто саме і в якому порядку повинен вручати повідомлення про підозру? Проаналізувавши положення ст. 481 КПК України, не складно помітити, що здійснення письмового повідомлення про підозру таким особам здійснює певний спеціальний суб'єкт.
О. Посвистак підкреслює, що у чинному КПК України під час формулювання норм щодо повідомлення про підозру окремим категоріям осіб законодавець допустив порушення правил юридичної техніки і одночасно використовує не зовсім тотожні поняття «повідомлення про підозру», «складення письмового повідомлення про підозру», «вручення письмового повідомлення про підозру» та «здійснення повідомлення про підозру», що призводить до неоднозначного тлумачення цих норм як науковцями, так і практиками, сторонами кримінального провадження і судом в межах правозастосовної діяльності [2, с. 281].
На думку, О. Капліної, поняття «здійснення повідомлення про підозру» слід визначати як сукупність процесуальних дій слідчого та/або прокурора, зміст яких полягає в установленні юридичних і фактичних підстав для повідомлення про підозру (ст. 276); складенні письмового процесуального документа (повідомлення про підозру) (ст. 277) і його врученні особі (ст. 278), а також дій щодо встановлення точного місцезнаходження особи, якій має бути вручено повідомлення про підозру, роз'ясненні прав підозрюваному, а на його прохання - детальному роз'ясненні кожного з указаних прав, що є невід'ємним обов'язковим етапом процедури повідомлення про підозру (ч.ч. 2, 3 ст. 276 КПК України) [3, с. 76-77].
М. Погорецький погоджується з такою думкою в повному обсязі та зазначає, що виконання комплексу таких процесуальних дій у нерозривній єдності належить до виключних повноважень Генерального прокурора або його заступника [4, с. 63-64]. Автори повністю підтримують таку думку і вважають термін «здійснення повідомлення про підозру» найширшим із наведених вище, який включає комплекс процесуальних дій, а не окремі елементи повідомлення про підозру.
Окремо слід зазначити особливий порядок повідомлення про підозру суддям, адже в цьому випадку закріплено, що здійснення повідомлення належить до повноважень виключно Генерального прокурора або його заступників, хоча й відносно інших суб'єктів він лише складав таке повідомлення, а фактичне повідомлення про підозру здійснює посадова особа прокуратури незалежно від рівня. Це викликає багато дискусій серед наукової спільноти та проблем на практиці.
О. Гладун і О. Зелінський зазначають, що, наприклад, підписання письмового повідомлення про підозру судді Генеральним прокурором або його заступником, а фактичне його вручення іншим прокурором або слідчим на підставі доручення не суперечить вимогам чинного законодавства [5, с. 66]. Тому поняття «складення письмового повідомлення про підозру», «вручення» і «здійснення» можуть ототожнюватися і не будуть спричиняти проблем у правозастосовчій діяльності, оскільки не є принциповими.
Якщо говорити більш предметно і розглядати питання за конкретними вузькими категоріями осіб, то у право- застосовчій діяльності щодо реалізації норм про повідомлення про підозру судді своєрідну крапку в науковій та правовій практичній позиції поставили судді Великої Палати Верховного Суду, висловивши власну думку по цьому питанню, яке викладене в окремій думці на Постанову від 8 листопада 2018 року у справі № 800/536/17.
Так, суд у рішенні за результатами аналізу правових норм КПК України розмежовує:
а)підозру як припущення про вчинення особою кримінально караного діяння;
б)письмове повідомлення про підозру як процесуальне рішення;
в)повідомлення про підозру як комплекс процесуальних дій, який включає в себе складання та вручення повідомлення про підозру, роз'яснення процесуальних прав підозрюваного, суті підозри, внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Саме через призму повідомлення про підозру як комплексу дій, що включає в себе складення письмового повідомлення про підозру та його безпосереднє вручення відповідною особою, судом тлумачиться поняття «здійснення повідомлення про підозру» [6].
З аналізу положень статті 481 КПК України вбачається, що уповноваженими особами здійснювати письмове повідомлення про підозру окремим категоріям осіб, які визначені у ст. 480 КПК України, є Генеральний прокурор, його заступник та керівник регіональної прокуратури в межах його повноважень залежно від суб'єкта, якого повідомляють [1]. В цьому випадку серед науковців також виникають дискусії щодо правомірності й доречності саме такого закріплення уповноваженого на цю процесуальну дію суб'єкта, а також щодо можливості й правомірності передоручення функції вручення повідомлення, наприклад, від Генерального прокурора (який підписав і склав повідомлення про підозру) до його заступника або слідчого.
М. Погорецький та В. Гринюк виокремлюють три найпоширеніші наукові підходи до визначення суб'єкта, який повинен здійснювати повідомлення про підозру певній категорії осіб [4, с. 63; 5, с. 66].
Існує думка, що вручення повідомлення про підозру особам, зазначеним у ст. 480 КПК України, може здійснюватися як відповідним прокурором, вказаним у ст. 481 КПК України, так і слідчим, який проводить досудове розслідування, або прокурором, що здійснює процесуальне керівництво у кримінальному провадженні. З іншого боку, висловлюється думка юристів та формується відповідна судова практика, згідно з якими повідомлення про підозру таким категоріям осіб повинні здійснювати лише їх процесуальні керівники, якими можуть бути лише посадові особи, визначені у ст. 481 КПК України. Останній підхід полягає в тому, що обґрунтовується думка і формується судова практика, відповідно до якої письмове повідомлення судді про підозру має здійснюватися винятково лише Генеральним прокурором або його заступником у межах їх повноважень.
З точки зору прокурорів-практиків не кожен прокурор має право повідомляти спеціальному суб'єкту про підозру, адже зовсім не логічним є факт надання права на повідомлення про підозру окремій категорії осіб кожному прокурору без спеціального процесуального статусу. Положення п. 15 ст. 1 КПК України визначено, що прокурор - це особа, яка обіймає посаду, передбачену ст. 17 Закону України «Про прокуратуру» та діє в межах своїх повноважень. Для того, щоб прокурор мав такі необхідні повноваження, керівник прокуратури повинен призначити відповідного прокурора для здійснення процесуального керівництва кримінальним провадженням і тоді він буде мати повноваження для повідомлення про підозру окремим категоріям осіб [7, с. 2].
З вищезазначеного автори вбачають, що керівник органу прокуратури повинен спочатку визначити конкретного прокурора у кримінальному провадженні. Тільки після призначення такий прокурор набуває відповідного процесуального статусу. Потім не кожен прокурор зі статусом у кримінальному провадженні може повідомити про підозру спеціальному суб'єкту, а тільки визначені посадові особи, але ті що є процесуальними керівниками у кримінальному провадженні.
А. Крикун-Труш вважає, що норми статей 278 та 481 КПК України необхідно розглядати комплексно. Так, положення ст. 481 КПК України визначають тих осіб, які здійснюють повідомлення про підозру спецсуб'єктів і під цим слід розуміти складання повідомлення і його підписання, а вже положення ст. 278 КПК України встановлюють порядок вручення повідомлення про підозру, в якій право вручати повідомлення надається прокурорам або слідчим [8].
На підтвердження цієї позиції є відповідна судова практика. Так, в ухвалі № 760/11572/18 від 05.05.2018 р. Солом'янський районний суд м. Києва зазначив: «Думка захисників про те, що підозрювану ОСОБУ_3 повідомлено про підозру у непередбачений КПК України спосіб, не відповідає обставинам, встановленим під час судового засідання, оскільки відповідно до вимог ст. 481 КПК України письмове повідомлення про підозру було складено заступником Генерального прокурора - керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСО- БОЮ_11 та за його дорученням було вручено підозрюваній ОСОБІ_3 прокурором Спеціалізованої антикоруп- ційної прокуратури Генеральної прокуратури України ОСОБІ_12» [9].
Іншу правову позицію висловлює наступний приклад судової практики. Так, в ухвалі № 201/6489/16-к від 11.04.2018 р. Вільнянського районного суду Запорізької області зазначено: «Суд наголошує на тому, що положення п. 3 ч. 1 ст. 481 КПК України про порядок здійснення повідомлення про підозру судді є імперативними та не передбачають можливості здійснення письмового повідомлення як всієї процедури в цілому, так і її частини іншими особами, аніж Генеральний прокурор України чи його заступник, у тому числі в порядку надання доручення. Суд також виходить з того, що за змістом глави 22 КПК України складання письмового повідомлення про підозру та його вручення підозрюваній особі є складниками повідомлення про підозру як єдиної стадії кримінального процесу. Жодних винятків щодо цього не встановлюють ні гл. 37 КПК України, ні інші норми цього Кодексу» [10].
Таким чином, здійснювати повідомлення про підозру має лише належний суб'єкт, бо в іншому разі особа вважається такою, що не притягнута до кримінальної відповідальності і взагалі не може набувати статусу підозрюваного з сукупністю його прав та обов'язків. При цьому у випадку підписання повідомлення про підозру одним суб'єктом, а здійснення такого повідомлення іншими суб'єктами воно також буде вважатися незаконним, оскільки раніше зазначалося, що термін «здійснення повідомлення про підозру» включає в себе і процедуру складання, підписання, і процедуру вручення.
Прикладом цього положення є практика Європейського суду з прав людини у справі Девеер проти Бельгії від 27 лютого 1980 року (№ 6903/75), де у висновку суду зазначається, що «для цілей ч. 1 ст. 6 Конвенції «звинувачення» може бути визначене як офіційне повідомлення, надане індивіду компетентним суб'єктом про те, що така особа підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення» (п. 46) [11].
Напевно найскладніша процедура притягнення до кримінальної відповідальності, а отже і для повідомлення про підозру, наразі є для судді актуальною, адже на сьогодні в Україні в Законі «Про судоустрій і статус суддів» визначена суддівська недоторканість та імунітет судді, тому затримання судді чи утримання його під вартою чи арештом здійснюється за згодою Вищої ради правосуддя. Виняток ставить затримання судді під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Ч.2 ст. 482 КПК України на сьогоднішній день також закріплює положення про те, що притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата України, його затримання або обрання стосовно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи домашнього арешту не може бути здійснено без згоди Верховної Ради України, що відповідає принципу депутатської недоторканості. Оскільки відповідний законопроект вже прийнятий, то логічно, що слід очікувати внесення відповідних змін до КПК України в найближчий час в аспекті можливості притягнення до відповідальності, затримання та іншого без отримання на те згоди Верховної Ради України.
Ю. Сухов підкреслює, що повідомлення про підозру народному депутату України має право здійснювати, як закріплено в ст. 481 КПК України, Генеральний прокурор або виконувач обов'язків Генерального прокурора, але ніяк не тимчасово виконуючий обов'язки Генерального прокурора. Наприклад, коли за тимчасової відсутності Генерального прокурора його обов'язки виконує перший заступник або заступник, які не є виконуючими обов'язки, а отже і не можуть здійснювати повідомлення про підозру в такому випадку. Якщо повідомлення про підозру буде підписане першим заступником як виконуючим обов'язки, то такі повноваження він матиме [7, с. 3].
Відповідно до положень КПК України повідомити про підозру адвокату може Генеральний прокурор, його заступник або прокурор області. Варто зазначити, що повноваження першого заступника Генерального прокурора здійснювати вказану дію окремо не закріплено. Автори вважають, що розуміти під повноваженими заступника Генерального прокурора, які вказані в КПК України, повноваження першого заступника не правильно, хоча цілком ймовірно, що таке формулювання - це помилка законодавця. Оскільки у положеннях ст. 36 КПК України чітко визначена ієрархія посад: Генеральний прокурор, перший заступник, заступник. Тому логічно, що в положеннях ст. 481 КПК України при використанні поняття «заступник Генерального прокурора» малася на увазі лише посада заступника, а не всіх заступників, включаючи першого. Отже, якщо перший заступник Генерального прокурора склав повідомлення про підозру адвокату, то він склав його, не маючи на це повноважень.
П. Андрушко також вказує на проблеми щодо визначення статусу першого заступника Генерального прокурора при повідомленні про підозру спеціальному суб'єкту, а саме судді, народному депутату та адвокату. Парадоксальним є визначення повноваження першого заступника скасовувати постанови заступників прокурора у ст. 36 КПК України, що очевидно є вищим, ніж повноваження Генерального прокурора. Це ще раз підкреслює незрозумілість факту не включення першого заступника до суб'єктів, які можуть повідомляти про підозру спеціальним суб'єктам, адже його посада є вищою, ніж посада заступника Генерального прокурора [12, с. 4].
Повертаючись до питання повідомлення про підозру адвокатів, автори зазначають, що у випадках застосування запобіжного заходу, в тому числі якщо це стане підставою для повідомлення про підозру, щодо адвокатів обов'язково повідомляються відповідні органи адвокатського самоврядування. На сьогодні в Національній асоціації адвокатів Україні існує відповідний комітет по захисту прав адвокатів, який і приймає такі повідомлення, в регіональних органах (як приклад - Рада адвокатів Чернігівської області) - відповідний комітет також створений і функціонує.
Висновки
Отже, при повідомленні про підозру окремим категоріям осіб ключовим є факт такого повідомлення лише належним суб'єктом, який визначений КПК України. В іншому випадку особа не може набувати статусу підозрюваного. При цьому, у відповідній КПК України існує багато неточностей щодо повноважень таких осіб в аспекті повідомлення про підозру, які потребують уточнення.
Також проблеми на практиці постають через використання в главі 37 КПК України понять «повідомлення про підозру», «складання письмового повідомлення про підозру», «вручення письмового повідомлення про підозру» та «здійснення повідомлення про підозру» як тотожних, хоча вони не є такими і містять різні навантаження, тому автори вважають за необхідне закріпити дефініції цих понять у положеннях глави 22 КПК України «Повідомлення про підозру».
Список використаних джерел
1. Кримінальний процесуальний кодекс України: Документ від 13.04.2012 № 4651^1. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17.
2. Посвистак О. Здійснення повідомлення про підозру особам, щодо яких здійснюється особливий порядок кримінального провадження. Підприємство, господарство і право, № 5, 2019. С. 280-285.
3. Капліна О.В. Повідомлення про підозру: протистояння правових позицій сторін обвинувачення та захисту. Право України. 2017. № 12. С. 74-81.
4. Погорецький М.А., Гринюк В.О. Повідомлення судді про підозру: проблемні питання правового регулювання, теорії та практики. Вісник кримінального судочинства. 2018. № 2. С. 58-70.
5. Гладун О., Зелінський О. Повідомлення про підозру: кримінальна процесуальна дихотомія. Вісник Національної академії прокуратури України. 2018. № 2(54). С. 58-72, 118-125.
6. Окрема думка суддів Великої Палати Верховного Суду щодо Постанови від 8 листопада 2018 року у справі № 800/536/17. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/78426375 (дата звернення: 01.11.2019).
7. Сухов Ю.М. Повідомлення про підозру спеціальному суб'єкту. Науково-практичне дискусійне обговорення ключових питань пра- возастосування. Гра поза правилами: проблемні питання пред'явлення підозри спеціальному суб'єкту та її обґрунтованість. Різні підходи до правозастосування. Матеріали дискусії. С. 20.
8. Скасування підозри: законодавче підґрунтя, проблеми, поради фахівців. Українське право: Інтернет портал. URL: http://ukrainepravo.com.
9. Справа № 760/13724/18. Ухвала № 760/11572/18 від 05.05.2018 р. Солом'янський районний суд м. Києва. URL: https://www/reyestr.court.gov.ua/.
10. Ухвала № 201/6489/16-к від 11.04.2018 р. Вільнянський районний суд Запорізької області. URL: https://www/reyestr.court.gov.ua.
11. Рішення Європейського Суду з прав людини від 27.02.1980 у справі № 6903/75. URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng#{«itemid»:[«001-57469»]}.
12. Андрушко П.П. Повідомлення про підозру спеціальному суб'єкту. Науково-практичне дискусійне обговорення ключових питань правозастосування. Гра поза правилами: проблемні питання пред'явлення підозри спеціальному суб'єкту та її обґрунтованість. Різні підходи до правозастосування. Матеріали дискусії. С. 20.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Зміст письмового повідомлення про підозру та порядок його вручення. Загальні правила участі захисника у кримінальному провадженні та його обов'язки. Залучення захисника слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом для здійснення захисту за призначенням.
презентация [99,4 K], добавлен 25.11.2015Характеристика суб'єктів адміністративного процесу та їх класифікація. Особливості адміністративної процесуальної правоздатності та дієздатності фізичної особи в адміністративному процесі. Особливості адміністративно-процесуального статусу фізичних осіб.
курсовая работа [87,4 K], добавлен 03.11.2014Поняття юридичної особи як організації, створеної і зареєстрованої у встановленому законом порядку, їх класифікація та різновиди, функції та значення в економіці, правове регулювання. Проблемні питання визначення видів юридичних осіб, шляхи їх усунення.
курсовая работа [44,7 K], добавлен 10.10.2014Предмет доказування у цивільній справі. Особливості доказування презюмованих фактів. Класифікація доказів за підставами. Судові повістки та повідомлення про виклик у суд, як процесуальна гарантія захисту прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі.
контрольная работа [15,7 K], добавлен 06.06.2016Загальна характеристика суб’єктів правового статусу іноземців та осіб без громадянства. Загальні положення про правоздатність і дієздатність іноземних громадян в Україні. Деякі аспекти правового статусу іноземців як суб’єктів права на землю в Україні.
реферат [29,4 K], добавлен 21.10.2008Види, галузі та джерела інформації. Повідомлення як основні форма подання інформації, різні підходи до класифікації повідомлень. Типи інформації за сферами виникнення та призначення. Види інформації відповідно до Закону України "Про інформацію".
реферат [27,2 K], добавлен 26.02.2013Поняття відповідальності, її різновиди. Принципи, сутність, ознаки і класифікація юридичної відповідальності. Правове регулювання інституту адміністративної відповідальності, перспективи його розвитку. Особливості притягнення до неї різних категорій осіб.
курсовая работа [33,6 K], добавлен 18.01.2011Характеристика нормативно-правового акту: поняття, ознаки, класифікація. Дослідження меж дії нормативно-правових актів: у часі, в територіальному відношенні, по колу осіб. Місце та роль закону у системі нормативно-правових актів. Верховенство закону.
дипломная работа [87,1 K], добавлен 27.05.2010Характеристика та аналіз формування органів місцевої міліції в Україні. Зміст адміністративно-правових відносин та механізм регулювання органами місцевої міліції. Встановлення статусу керівника органу місцевої міліції, його роль в управлінні персоналом.
автореферат [22,7 K], добавлен 11.04.2009Специфіка нормативно-правового регулювання та практика кадрового забезпечення функціонування Національної поліції Ізраїлю. Ознаки та функції даного апарату, фінансовий стан. Кількість осіб, які працюють у поліції. Елементи правового статусу працівників.
реферат [22,0 K], добавлен 04.05.2011
