Національні традиції застосування судами норм міжнародного права (на прикладі країн загального права)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стаття з теми:

Національні традиції застосування судами норм міжнародного права (на прикладі країн загального права)

Іванченко О.М., кандидат юридичних наук, доцент кафедри загальнотеоретичної юриспруденції Національного університету «Одеська юридична академія»

У статті в межах проблематики взаємодії міжнародного і національного права розглянуто національні традиції застосування в судовій практиці норм міжнародного права в країнах загального права. Встановлено, що в Англії така судова практика існує з XVIII ст., раніше, ніж у країнах континентального права, і базується на доктрині трансформації та доктрині інкорпорації з деякими обмеженнями щодо звичаєвого міжнародного права. Закон 1998 р. «Про права людини», який набув чинності у 2000 р., активізував звернення англійських судів до міжнародного права під час прийняття рішень. Демонстрацією англійської традиції прагматичного дуалістичного підходу до застосування норм міжнародного права є рішення Верховного суду в справі про те, чи потребує подання до відповідних структур Європейського Союзу повідомлення про вихід із договорів, що регулюють членство Великобританії у Співтоваристві, попереднього схвалення парламентом (Millerv. SecretaryofStateforExitingtheEuropeanUnion, 2017).У цьому рішенні підкреслено, зокрема, що повноваження укладати або припиняти такі угоди здійснюються без участі законодавчої влади, й такі повноваження не підлягають розгляду судами.

Аналізуються витоки застосування судами США норм міжнародного права, починаючи з ухвалення Верховним Судом США у 1900 р. рішення у справі «Пакет Гавана» («PaqueteHavana»). Відзначається, що ратифіковані договори, що стосуються прав людини, і звичайне міжнародне право є частиною американського права, і що вони набувають статусу «верховного закону країни» і є обов'язковими для федерального уряду, штатів і місцевих органів влади.

Відзначається, що сфера застосування міжнародного права англійськими й американськими судами розширюється. Незважаючи на те, що звернення до норм міжнародного права в рішеннях національних судів ще не є поширеною практикою, глобалізація диктує правила, згідно з якими посилюється взаємозв'язок міжнародного та національного правопорядків, а це вимагає від суддів у всьому світі вивчати міжнародну і зарубіжну судову практику і враховувати її під час вирішення внутрішніх правових суперечок.

Ключові слова: взаємодія міжнародного та національного права, ефективність міжнародного права, судова практика, норми міжнародного права, загальне право.

NATIONAL TRADITIONS OF APPLICATION BY THE COURTS OF THE NORMS OF INTERNATIONAL LAW (BY THE EXAMPLE OF COMMON LAW COUNTRIES)

In the framework of the problems of the interaction of international and national law, the article considers the national traditions of the application in international jurisprudence of international law in common law countries. It has been established that in England such jurisprudence has existed since the eighteenth century, earlier than in the countries of continental law, and is based on the doctrine of transformation in relation to international treaties and the doctrine of incorporation with some restrictions in relation to customary international law. The 1998 Human Rights Act, which entered into force in 2000, intensified the English courts' appeal to international law in making appropriate decisions. A demonstration of the English tradition of a pragmatic dualistic approach to the application of international law is the decision of the Supreme Court in the case of whether the government needs the prior sanction of Parliament to send notice of withdrawal from the treaties, regulate the UK's membership in the European Union the European Union, 2017). This decision emphasized that the power to conclude or terminate contracts is exercised without the participation of the legislature, and such powers are not subject to consideration by the courts.

The origins of US courts' application of international law have been studied, starting with the adoption by the US Supreme Court in 1900 of a decision in the Paquete Havana case. It is noted that ratified human rights treaties and customary international law are part of American law, and all treaties concluded by the United States become the «supreme law of the country» and are binding on the federal government, as well as the states and local governments.

It is noted that the scope of application of international law by the English and American courts is expanding. Despite the fact that the inclusion of international law in the decisions of national courts is still not a common practice, the globalizing world dictates rules according to which the interconnection of international and national law and order is strengthened, and this requires that judges around the world study international and foreign judicial practice and took it into account when resolving domestic legal disputes.

Key words: interaction of international and national law, effectiveness of international law, judicial practice, international law, common law.

Постановка проблеми

Проблема взаємодії міжнародного і національного права не втрачає своєї актуальності протягом останніх десятиліть, вона є важливою як для міжнародного, так і національного права, оскільки їх взаємозв'язок в умовах глобалізації настільки посилився, що в окремих випадках вирішення питання про те, яка із двох систем є визначальною під час регулювання відносин, представляє значну складність. Також викликає значний інтерес розгляд питання про те, як впливають норми однієї системи на формування та розвиток норм іншої.

У межах проблематики взаємодії міжнародного і національного права важливим є розгляд національних традицій застосування в судовій практиці норм міжнародного права. Поширення такої практики багато в чому свідчить про ефективність міжнародного права, оскільки національні судові органи можуть бути єдиними органами в державі, які реально звертаються до рішень міжнародних судових інституцій під час розгляду конфліктних ситуацій.

У країнах «загального права» рішення з питань взаємодії національного права і міжнародного права національні суди виносили ще у XVIII - XIX ст. У державах романо-германської правової системи така практика почала формуватися значно пізніше, у XX ст. В України, правова система якої відноситься до континентальної традиції, застосування норм міжнародного права судами щороку поширюється, але ще передчасно розглядати таку практику як усталений елемент суддівської незалежності, що має місце в тих країнах, де авторитет судової влади є незаперечним, до яких належать насамперед ті, що відносяться до загального права.

Стан дослідження. Взаємовплив і взаємодія міжнародного та національного права розглядаються у межах загальної теорії права і теорії міжнародного права, зокрема, такими науковцями, як Г Анцелевич, І. Бліщенко, В. Будкевич, М. Буроменський, Л. Галенська, В. Денисов, І. Іванченко, М. Козюбра, І. Лукашук, Л. Луць, Р. Мюллерсон, П. Рабінович, Є. Усенко та ін. При цьому питання застосування національними судами норм міжнародного права залишається малодослідженим. Серед останніх наукових розвідок із цієї теми заслуговує на окрему увагу дисертаційне дослідження Є. Зверєва, присвячене проблемам тлумачення міжнародних договорів національними судами. Але проблематика застосування норм міжнародного права національними судами ширша за обсягом, вона може бути розглянута в декількох ракурсах: застосування судами міжнародних договорів; застосування судами рішень міжнародних судових органів; застосування судами загальновизнаних норм і принципів міжнародного права; застосування судами міжнародно-правових звичаїв; застосування судами норм м'якого права.

Метою статті є розгляд традицій застосування норм міжнародного права національними судами країн, що сформувалися у межах загального права.

Виклад основного матеріалу

Національні суди, звертаючись до міжнародного права під час винесення рішень, використовують переважно методи «прямого впливу» та «послідовного тлумачення». В. Письменная, посилаючись на судову практику, виокремлює три концепції, покладені в основу тієї чи іншої судової юрисдикції щодо застосування норм міжнародного права: «1) суди використовують міжнародне право для досягнення стратегічних цілей, апелюючи до захисту інтересів міжнародної спільноти; 2) суди використовують міжнародне право як інструмент забезпечення незалежності судової влади та критики дій уряду; 3) суди використовують міжнародне право як частину національного законодавства» [1, с. 54].

Великобританія. Великобританія належить до держав з дуалістичною концепцією включення норм міжнародного права в національну правову матерію. Міжнародне право часто англійськими судами розглядається як право, а не факт, на підставі якого суди можуть прийняти судове рішення. Практика Великобританії щодо застосування норм міжнародного права в межах національної юрисдикції базується надоктрині трансформації щодо міжнародних договорів та доктрині інкорпорації з деякими обмеженнями щодо звичаєвого міжнародного права. Це означає, «що міжнародні договори розглядаються як такі, що автоматично створюють права та зобов'язання лише для уряду. Якщо уряд ратифікує договір, навіть за участю парламенту, це не означає, що він стає законодавством. Для того щоб договірні положення стали частиною національного права, відповідне законодавство має інкорпорувати їх у національне право. Якщо права, що передбачаються таким договором, інкорпоруються законодавством у внутрішньодержавні правові норми, то приватні особи, права яких за цим договором порушені, можуть скористатися національними засобами правового захисту, однак суди застосовують не безпосередньо договір, а національне право» [2, с. 45].

Найвищою судовою інстанцією в країні до 2009 р. була Палата Лордів, перетворена згодом у Вищий суд, який у відповідних випадках застосував норми міжнародного права, і це стосувалося не лише Європейської конвенції з прав людини, а й інших міжнародних договорів. Демонстрацією англійської традиції прагматичного дуалістичного підходу до застосування норм міжнародного права є рішення Верховного суду в справі про те, чи потребує подання до відповідних структур Європейського Союзу повідомлення про вихід із договорів, що регулюють членство Великобританії у Співтоваристві, попереднього схвалення парламентом (Millerv. Secretary of State for Exiting the European Union, 2017).У цьому рішенні підкреслюється, зокрема, що «повноваження укладати або припиняти такі угоди здійснюються без участі законодавчої влади, і такі повноваження не підлягають розгляду судами» [2, c. 46].

Ф. Хашид вказує на те, що сфера застосування міжнародного права англійськими судами розширюється, на нього все частіше посилаються у кримінальному судочинстві під час захисту прав дітей, у деліктному праві, у справах надання притулку [3]. Закон 1998 р. «Про права людини», який набув чинності у 2000 р., активізував звернення англійських судів до міжнародного права під час прийняття рішень. Так, у ньому міститься положення, згідно з яким судам дозволено здійснювати будь-які тлумачення загального права, наскільки це можливо, відповідно до принципів міжнародного права, особливо якщо ці принципи виражають універсальні права людини. Висловлюється цілком обґрунтована думка, що розширення практики застосування англійськими судами норм міжнародного права є свідомою спробою включити її в глобальний контекст і оновити загальне право відповідно до сучасних міжнародних стандартів [4].

Сполучені Штати Америки. Національна традиція застосування американськими судами норм міжнародного права базується на дуалістичній концепції. Так, відповідно до Конституції США всі договори, укладені від імені Сполучених Штатів Америки, є «верховним правом країни». Такі міжнародні договори та міжнародно-правові звичаї відносяться до федерального права і знаходяться на одному рівні з федеральними статутами, а по відношенню до законодавства штатів мають вищу силу.

Якщо суд не визнає договір таким, що «самореалізується», то він буде обов'язковим для національних судів тільки у тому випадку, якщо Конгрес прийме законодавство з конкретною метою реалізації положень цього договору всередині країни.

Аргументом на користь прямого включення міжнародних норм у сфері прав людини в законодавство США є те, що ці норми є обов'язковими як звичаєве міжнародне право або jus cogens, які є настільки фундаментальними, що не допускають відступів. Права людини, втілені у Статуті ООН, Загальній декларації прав людини, Міжнародному пакті про громадянські й політичні права, Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права, є елементами міжнародного звичаєвого права. Відзначається, що ратифіковані договори, що стосуються прав людини, і звичайне міжнародне право є частиною американського права, і що вони набувають статусу «верховного закону країни» та є обов'язковим для федерального уряду, штатів і місцевих органів влади.

Традиція застосування судами США норм міжнародного права пов'язана з прийнятим Верховним Судом США у 1900 р. рішення у справі «Пакет Гавана» («Paquete Havana»), коли він посилався на норму звичаєвого права, яка передбачала імунітет риболовецьких суден від захоплення у воєнний час, і постановив звільнити кубинські судна, захоплені військово-морськими силами США [5, с. 1058]. Таким чином, було підтверджено національний статус міжнародного звичаєвого права у США.

Справа «Філартіг проти Пена Ірала» (Filartiga vsPena- Irala, 1980) розширила сферу застосування звичаєвого міжнародного права судами цієї країни. Так, було визнано, що закон народів є динамічною концепцією, яка повинна тлумачитися відповідно до чинних митних звичаїв цивілізованих народів, а також таких, що сформульовані відомими юристами та інтерпретаторами. Зокрема, рішенням у цій справі було визнано, що законодавство США безпосередньо включає принципи звичаєвого міжнародного права, які забороняють навмисні тортури з боку уряду.

Відзначається, що, незважаючи на заяву понад сто років тому Верховного Суду США щодо ролі міжнародного права в судах США у справі «Пакет Гавана», до теперішнього часу суди і судді неохоче застосовують міжнародне право [6, с. 205]. Одним із проявів такого ставлення до застосування норм міжнародного права американськими судами є тенденція посилення відмінностей між міжнародними договорами, що «самореалізуються», і такими, які «не є самостійними» договорами. Відмінність між цими договорами впливає на їх виконання всередині країни. Тобто самореалізація міжнародної угоди передбачає її обов'язковість для США та її судів, а протилежний підхід до розуміння її статусу означає її необов'язковість. «Несамостійний» договір має супроводжуватися законодавством, що його імплементує, а його відсутність означає, що положення договору не підлягають виконанню всередині країни [6, с. 206].

Небажання американських суддів застосовувати норми міжнародного права пояснюється, на думку Джона Ф. Койла, двома основними причинами: 1) усталеними суддівськими правилами і процедурами; 2) суддівською недосвідченістю, оскільки багато з них не знайомі з джерелами міжнародного права та його методами, які постійно розширюються [7, с. 433].

Висновки

суд америка міжнародний право

Співвідношення норм міжнародного і національного права є складною, історично сформованою, відносно стійкою системою взаємодії, взаємовпливу та взаємозалежності різнопорядкових правил суспільно значущої поведінки суб'єктів права. Взаємодія національного і міжнародного є злагодженою дією двох правових систем, що зумовлено існуванням загальних для них цілей, необхідних для їх взаємного розвитку, що не виключає можливості існування у них загальних чи окремих сфер діяльності. Крім того, взаємодія характеризується взаємним впливом цих правових порядків. Міжнародне право впливає на національне право через механізми узгодження й імплементації. Таким чином, складниками механізму взаємодії є механізм імплементації і механізм узгодження, які реалізуються на внутрішньодержавному рівні.

У теоретичному плані застосування міжнародного права в національних правових системах пояснюється насамперед із точки зору доктрин інкорпорації та трансформації. Перша з цих доктрин розглядає міжнародне право як таке, що автоматично включається в національне право (ipso facto) і, відповідно, може застосовуватися національними судами. За доктриною трансформації, міжнародне право не є частиною національного права то тих пір, поки національний законодавчий орган не прийме відповідний акт. Традиційно доктрини інкорпорації і трансформації співвідносяться з теоріями монізму і дуалізму.

Можна констатувати, що сфера застосування міжнародного права англійськими й американськими судами розширюється. Незважаючи на те, що звернення до норм міжнародного права в рішеннях національних судів ще не є поширеною практикою, глобалізація диктує правила, згідно з якими посилюється взаємозв'язок міжнародного та національного правопорядків, а це вимагає від суддів у всьому світі вивчати міжнародну і зарубіжну судову практику і враховували її під час вирішення внутрішніх правових суперечок.

Список використаних джерел

1. Письменна В.О. Використання міжнародних договорів у судах України за теорією «подвійної функціональності». Міжнародні читання з міжнародного права пам'яті професора П.Є. Казанського: матеріали 4-ої Міжнар. наук.конф. (Одеса, 8-9 листопада 2013 р.). Одеса, С. 53-57.

2. Осминин Б.Н. Реализация международных договорных обязательств в государствах, придерживающихся дуалистической теории. Журнал зарубежного законодательства и сравнительного правоведения. 2018. № 2. С. 44-53.

3. Shaheed Fatima. Using International Law in Domestic Courts. Hart Publishing, 2005. 504 р.

4. Clare Feikert-Ahalt. The Impact of Foreign Law on Domestic Judgments: England and Wales. 2010.

5. Бернам У. Правовая система США. 3-е изд. Москва : Новая юстиция, 2006. 1216 с.

6. Chad G. Marzen. The Application of International Law in State Courts: The Case of Florida. University of Toledo Law Review, 2018. Vol. 49. № 2. Р205-231.

7. See John F. Coyle. The Case for Writing International Law into the U.S. Boston College Law Review.2015. Vol. 56. Р433-492.

Размещено на Allbest.ru