Інтегративне праворозуміння як пізнавальна основа ціннісно-правового виміру інтелектуальної власності

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНТЕГРАТИВНЕ ПРАВОРОЗУМІННЯ ЯК ПІЗНАВАЛЬНА ОСНОВА ЦІННІСНО-ПРАВОВОГО ВИМІРУ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

INTEGRATIVE LEGAL THINKING AS A COGNITIVE BASIS FOR THE VALUE AND LEGAL DIMENSION OF INTELLECTUAL PROPERTY

власність інтелектуальний юриспруденція праворозуміння

Котенко М.В.,

доцент кафедри інтелектуальної

власності юридичного факультету

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

У роботі автором доведено, що сучасні типи праворозуміння становлять пізнавальну основу будь-якого правового явища, визначають стратегію і тактику науково-дослідної діяльності, зумовлюють застосування методологічного інструментарію дослідження, зокрема і формування методологічної основи наукового дослідження інтелектуальної власності як елементу системи соціальних, зокрема і правових цінностей. З'ясовано, що праворозуміння це найважливіша первинна категорія в юриспруденції, від неї залежать всі подальші науково-правові та практичні процеси. Праворозуміння впливає на правосвідомість, що, у свою чергу, є одним із чинників формування правової культури. Оскільки інтелектуальна власність є насамперед явищем правової реальності, її пізнання залежатиме від того, положень якого типу праворозуміння дотримується дослідник, методологічний потенціал яких підходів до праворозуміння суб'єкт наукового пізнання застосовує. Це пояснюється тим, що від заснованості наукового дослідження на відповідних положеннях типів праворозуміння залежатимуть у подальшому результати теоретичних досліджень. Обґрунтована думка про те, що положення сучасних типів праворозуміння формують світоглядну основу наукового пізнання, визначають його стратегію та загальне бачення змісту і результату дослідження, формують загальні засади пізнавальної діяльності у сфері права, слугують засобом узагальнення найбільш типових усталених підходів до характеристики та сприйняття права.

На підставі аналізу поглядів учених автором встановлено пізнавальне значення праворозуміння як основи пізнання інтелектуальної власності. Аналіз і узагальнення доктринальних підходів до розуміння інтегративного типу розуміння права дозволив розкрити його методологію та визначити роль у пізнанні ціннісно-правових аспектів інтелектуальної власності.

Ключові слова: інтелектуальна власність, методологія, праворозуміння, типи праворозуміння, інтегративне праворозуміння.

The author argues that modern types of legal thinking are the cognitive basis of any legal phenomenon, determine the strategy and tactics of research activities, determine the use of methodological tools of research, including the formation of the methodological basis of scientific research in intellectual property as an element of the social system, including legal values. It has been established that legal thinking is the most important primary category in jurisprudence and depends on all further scientific, legal and practical processes. Legal thinking influences justice, which, in turn, is one of the factors behind the formation of a legal culture. Since intellectual property is first and foremost a phenomenon of legal reality, its cognition will depend on the type of legal thinking the researcher adheres to, the methodological potential of which approaches to law enforcement the subject of scientific knowledge applies. This is explained by the fact that the results of theoretical research will depend on the basis of scientific research on the relevant provisions of types of legal thinking. It is well-grounded that the provisions of modern types of orthodoxy form the worldview basis of scientific knowledge, determine its strategy and overall vision of the content and result of the study, form the general principles of cognitive activity in the field of law, serve as a means of generalizing the most typical established approaches to characterization and perception.

Based on the analysis of the views of scientists, the author has established the cognitive value of legal thinking as the basis of cognition of intellectual property. The analysis and generalization of doctrinal approaches to understanding the integrative type of understanding of law has allowed to reveal its methodology and to determine the role in the knowledge of the value-legal aspects of intellectual property.

Key words: intellectual property, methodology, legal thinking, types of legal thinking, integrative legal thinking.

Вступ

Наукове дослідження питань інтелектуальної власності крізь ціннісний її вимір у теорії права насамперед потребує аналізу підходів до праворозуміння, їх типів та концепцій, до сприйняття й усвідомлення права як самостійного багатоаспектного феномену. Сучасні типи праворозуміння становлять пізнавальну основу будь-якого правового явища, визначають стратегію і тактику науководослідної діяльності, зумовлюють застосування методологічного інструментарію дослідження, зокрема і формування методологічної основи наукового дослідження інтелектуальної власності як елементу системи соціальних, зокрема і правових цінностей. Праворозуміння це найважливіша категорія в юриспруденції. Від неї залежать всі подальші науково-правові та практичні процеси. Праворозуміння впливає на правосвідомість, що, у свою чергу, є одним із чинників формування правової культури. Оскільки інтелектуальна власність є насамперед явищем правової реальності, її пізнання залежатиме від того, положень якого типу праворозуміння дотримується дослідник, методологічний потенціал яких підходів до праворозуміння суб'єкт наукового пізнання застосовує. Це пояснюється тим, що від заснованості наукового дослідження на відповідних положеннях типів праворозуміння залежатимуть у подальшому результати теоретичних досліджень. В юридичній літературі вченими неодноразово наголошується на науково-дослідному значенні сучасних типів праворозуміння, які формують світоглядну основу наукового пізнання, визначають його стратегію та загальне бачення змісту і результату дослідження, формують загальні засади пізнавальної діяльності у сфері права, слугують засобом узагальнення найбільш типових усталених підходів до характеристики та сприйняття права, орієнтації на такі критерії, як об'єктивність, достовірність, верифікованість, можливість практичного відтворення результатів [1, с. 34-35; 2, с. 27-28; 3, с. 39; 4, с. 43]. Загалом варто підтримати погляди вчених та відзначити, що ціннісний вимір інтелектуальної власності в пізнавальному плані так само залежить від положень того або іншого типу праворозуміння, зумовлює формування стратегії наукового дослідження, визначає пізнавальну основу науково-дослідної роботи, доводить обґрунтованість і всебічність отриманих наукових результатів.

Мета роботи. Підтримуючи вищезазначені погляди вчених, що стосуються пізнавального значення праворозуміння загалом і положень сучасних його типів в контексті подальшого наукового дослідження інтелектуальної власності як об'єкта ціннісно-правового виміру, метою роботи визначаємо: по-перше, встановлення пізнавального значення праворозуміння як основи вивчення інтелектуальної власності; по-друге, узагальнення доктринального розуміння інтегративного типу розуміння права, з'ясування його методології та визначення його ролі в пізнанні ціннісно-правових аспектів інтелектуальної власності.

Основна частина

Насамперед варто відзначити той факт, що в пізнавальному плані проблематика праворозуміння посідає важливе та деякою мірою первинне місце в системі наукових юридичних досліджень, особливо теоретико-правового вектора. Варто погодитися з поглядами вчених про те, що відповідь на питання «що є правом?» має для філософії права таке саме фундаментальне значення, як і питання «що таке істина?» для філософії та людського пізнання загалом [5, с. 31]. Однак феноменологічне розуміння права в сучасних умовах розвитку юридичної науки через складність категорії «право» є найбільш дискусійним із погляду його сутності, змісту та значення. Більшість учених розглядають праворозуміння як категорію доктринальної правосвідомості, тобто наукову категорію, що пов'язується з науковим пізнанням. У цьому аспекті варто погодитись із поглядами вчених, які вважають, що праворозуміння є насамперед науковою категорією, яка відображає процес і результат цілеспрямованої розумової діяльності людини, характеризує пізнання права, його оцінку та ставлення до нього як до цілісного соціального явища [6, с. 169]. З огляду на запропоноване визначення праворозуміння варто зазначити, що в його зміст закладено насамперед його методологічне призначення, пізнавальні можливості вказаної категорії. Саме праворозуміння є таким, що засноване на дослідженні права та правових категорій, його осмисленні й оцінюванні, відображає стан сприйняття права суб'єктом, подальше ставлення суб'єкта до права як до самостійного явища. У свою чергу, вказаний стан сприйняття права, його усвідомлення подальшого ставлення суб'єкта до права відображає сформоване переконання суб'єкта про право як про категорію, що наділена відповідними властивостями, які надалі закладаються в основу його дослідження. Отже, інтелектуальна власність як правова категорія є об'єктом наукового пізнання крізь призму сприйняття права, його усвідомлення, подальшого ставлення суб'єкта до права як до соціальної цінності, що відображає сформоване переконання суб'єкта про право як про категорію, яка не лише наділена відповідними властивостями, але і є сферою акумулювання та поширення соціокультурного надбання людства, прояву його інтелектуального потенціалу, що виявляється в системі самих об'єктів інтелектуальної власності та відповідному рівні їх правового забезпечення.

Більшість учених характеризують категорію «праворозуміння» через категорію «пізнання права», хоча трапляються погляди вчених, в яких праворозуміння навіть ототожнюється зі всією правовою дійсністю, реальністю. Одні автори обмежують такий предмет тільки сутністю права та його роллю в регулюванні суспільних відносин. Інші ж включають у нього майже всі загальні властивості, риси і прояви права (і тоді, отже, праворозуміння ототожнюється бодай не з усім загальнотеоретичним правознавством) [7, с. 154]. П.М. Рабінович, з огляду на таку неоднозначність характеристики праворозуміння, доводить суто методологічну роль праворозуміння, говорячи про те, що праворозуміння це відображення в людській свідомості за посередництвом поняття, що позначається терміном «право» (або будь-яким іншим однозначним із ним словом чи символом), того явища, яке оцінюється певним суб'єктом як корисне для задоволення потреб його існування та розвитку і забезпечується обов'язками інших суб'єктів [7, с. 154]. Учений звертає увагу насамперед на результат пізнання та стан сприйняття права людиною, його оцінки з погляду задоволення людських потреб. Отже, положення праворозуміння крізь призму пізнання інтелектуальної власності як ціннісного феномену опосередковується категорією «право» як таке, що може бути оцінене суб'єктом пізнання на предмет корисності для задоволення його потреб та інтересів, спроможності реалізувати інтереси суб'єкта у сфері інтелектуальної власності. А ціннісне сприйняття інтелектуальної власності виявлятиметься саме в тому, наскільки реалізовані інтереси зазначеного суб'єкта, наскільки захищені його права у сфері інтелектуальної власності, що відбувається й оцінюється через механізм сприйняття суб'єктом змісту правових положень, якими закріплюються права й інтереси, а також механізм їх реалізації.

За аналогією із вказаним підходом до характеристики праворозуміння А.М. Колодій і О.А. Колодій надають ширше визначення поняття «праворозуміння» як явища, що відображає процес і результат «усвідомлення правової дійсності через призму правових теорій, правової політики та юридичної практики, усіма соціальними суб'єктами щодо визначення місця і ролі права в суспільному соціальному житті, сутності в регулюванні та охороні суспільних відносин, власного відношення до його існування, реалізації та реформування, перспектив запровадження тієї чи іншої моделі та її адаптування до умов національного розвитку» [8, с. 17], тобто вказане поняття охоплює методологічний аспект пізнання права (крізь призму процесу та результату такого пізнання) та методологічний аспект подальшого дослідження права (крізь призму його регулятивного й охоронного призначення). Дослідження інтелектуальної власності як ціннісно-правового явища, засновуючись на відповідному типі праворозуміння, дозволятиме тоді як чітко окреслити методологічну основу такого дослідження, так і встановити перспективи розробки предмета наукового пізнання. Водночас не будь-який підхід до праворозуміння функціонально спроможний сформувати методологічну основу дослідження, окреслити його перспективи. Особливо це стосується інтелектуальної власності, ціннісно-правовий вимір якої потребує як методологічної основи дослідження, так і поєднання світоглядної та наукової стратегії пізнання, визначення тих аспектів, які є недостатньо дослідженими, а також вироблення тих положень, які визначатимуть та стимулюватимуть до посилення подальших її наукових досліджень.

На нашу думку, найбільш доведеною видається позиція П.М. Рабіновича, яка буде взята за основу в межах цього дослідження, згідно з якою праворозуміння це категорія, яка існує у свідомості людини та допомагає зрозуміти певні явища об'єктивної дійсності за допомогою поняття права [7, с. 154]. Переважно це правові явища, які можна зрозуміти через сформоване, осмислене, обґрунтоване розуміння права. У такому ж ключі формулює визначення поняття «праворозуміння» А.Д. Машков, вказуючи на те, що «праворозуміння це сукупність (або система) уявлень (або знань) про те, що є таке право за своєю суттю та змістом, яка мета його існування, які його соціальна сутність, соціальна цінність та соціальне призначення для суспільства, у яких формах існує та реалізується право, носієм яких є певний носій праворозуміння (суб'єкт праворозуміння)» [9, с. 343]. На підставі аналізу підходів до характеристики праворозуміння Г.В. Наставна обґрунтовано зазначає, що праворозуміння це категорія, що існує у свідомості людини, за допомогою якої осмислюється сутність права та його реалізація, пояснюється те, що відображає поняття, позначене словом «право», а також яка допомагає осягнути деякі явища об'єктивної дійсності, використовуючи поняття «право» [10, с. 65]. Наукове дослідження ціннісно-правових аспектів інтелектуальної власності потребує насамперед такого розвитку свідомості людини, за допомогою якого відбудеться осмислення права як складного багатоаспектного феномену, визначаться межі, де функціонує права, буде встановлено його місце в системі ціннісних явищ, визначено його цінність у суспільстві, що надалі дозволить осягнути феномен інтелектуальної власності як явища об'єктивної дійсності, у якому акумульовано ціннісні властивості та забезпечується цілісність соціально корисних явищ.

У контексті розроблення проблематики пізнання інтелектуальної власності крізь призму ціннісно-правового виміру питання типології праворозуміння варто розглянути шляхом аналізу запропонованих у науковій літературі підходів до класифікації типів праворозуміння, що дозволить акумулювати основні образи права, що відображають найбільш істотні та загальнотеоретичні ознаки права, становлять основу застосування вказаного методологічного підходу. Залежно від розмежування чи ототожнення права і закону В.С. Нерсесянц виокремлює юридичний (від jus «право») і легістський (від lex «закон») типи праворозуміння [5, с. 32-34]. В.А. Четвернін виокремлює позитивістський і юридичний типи праворозуміння [11, с. 10-15]. І.Л. Честнов наголошує на наявності традиційного підходу до типології праворозуміння, який пов'язаний із вирішенням фундаментального онтологічного питання: що є право, яка його роль у суспільстві, які відносини з іншими соціальними явищами, як воно функціонує. Звідси випливають «класичні» юридичні школи: природного права, позитивізму, соціології права [12, с. 8]; залежно від ставлення до «основного питання філософії» співвідношення матеріального й ідеального, М.І. Козюбра виокремлює матеріалістичний та ідеалістичний типи праворозуміння, у свою чергу, у межах цих типів праворозуміння вчений додатково виокремлює такі їх види, як метафізичний, механічний, економічний (матеріалістичний тип); теологічний, натуралістичний, формальнодогматичний тощо (ідеалістичний тип) [13, с. 10-11]. В іншій науковій роботі М.І. Козюбра вказує на те, що найбільш поширеним критерієм типологізації праворозуміння є «ідеологічний», тобто вихідні концептуальні ідеї, які визначають зміст праворозуміння. Відповідно до нього виокремлюються природно-правовий (юснатуралістичний), юридико-позитивістський (нормативістський) і соціологічний типи праворозуміння [14, с. 10-21].

На сучасному етапі розвитку наукових знань про право ми досягли того, що маємо безліч підходів до праворозуміння, що, у свою чергу, породжує необхідність їх упорядкування, систематизації, бо інакше їх подальший розвиток буде відбуватись шляхом їх приросту без узгодження один з одним, тобто екстенсивно. Виходячи із цих міркувань, в юридичній літературі актуалізовано питання розроблення концепції узагальненої юриспруденції, з'ясування методологічних і теоретичних основ синтезу існуючих теорій розуміння права. Доцільність розробки такої концепції посилюється і станом дослідження методологічних аспектів у сучасній юриспруденції, що потребує застосування положень широкого кола типів, шкіл, концепцій праворозуміння, забезпечуючи водночас реалізацію інтегративної функції наукового пізнання, що, на переконання А.О. Фальковського, реалізується через процес міждисциплінарного осягнення, а також крізь призму розуміння права, що склалося історично [15].

В юридичній літературі існують декілька термінів на позначення того самого явища: «інтегративне», «інтегральне» й «інтеграційне» праворозуміння. Окремо виділяється «інтегративна чи інтегральна юриспруденція». На нашу думку, в юриспруденції доцільніше використовувати термін «інтегративний» на позначення окремого підходу у праворозумінні, оскільки його значення найбільше збігається з тим, яку суть вкладають правники-дослідники в це поняття. У вітчизняній юридичній літературі вчені по-різному підходять до визначення суті інтегративного праворозуміння та його методологічного значення. Зокрема зазначається, що вказаний підхід висвітлює різні підходи до права, різні визначення права і прагнення до їх синтезу в рамках єдиного поняття, у межах інтегративного підходу до права. Як визначення змісту останнього висвітлюється сучасний інтегративний підхід до розуміння права, який включає в себе сукупність різних підходів, що забезпечує всебічне й об'єктивне вивчення права. Але в його основі лежить нормативний підхід, що, однак, не виключає й інших підходів, які водночас не повинні суперечити нормативному розумінню права [16, с. 34-35]. Як бачимо, ця позиція тяжіє до перебільшення та звеличення ролі нормативістського підходу до праворозуміння щодо інших підходів, тому оцінити її як об'єктивну важко. ГЮ. Лук'янова закладає в інтегративний (синтетичний) підхід до праворозуміння ідею про те, що він «не просто інтегрує окремі аспекти буття права, а й ґрунтується на інтерпретації права як багатоєдної структури, що забезпечує синтез тих складових права, які позначаються різними, конкурентними науковими теоріями» [13, с. 13], тобто йдеться про подальше пізнавальне значення інтегративного праворозуміння, що поєднує складові частини права, його аспекти та є характерним для пізнання права з погляду його антрополого-комунікативних аспектів. На багатоаспектності права як основі його інтегративного розуміння засновує визначення поняття «інтегративне праворозуміння» С.І. Алаіс, яка розкриває у своєму дисертаційному дослідженні інтегративне розуміння права як наслідок теоретичного пізнання та практичного освоєння соціально-правової дійсності, яке базується на комплексному використанні досягнень природної, історичної, психологічної, соціологічної, нормативістської й аналітичної шкіл права, які у своїй гармонійно синтезованій єдності відображають широке, багатоаспектне бачення права: його сутності (природи), джерел, процесів формування і функціонування, цінності та призначення в житті окремої людини, суспільства, держави» [17, с. 13].

Розглядаючи питання про можливість поєднання основних типів праворозуміння та формування на їх основі єдиного інтегративного (або багатоаспектного) розуміння права, М.І. Козюбра зазначає, що «із світоглядно-ціннісних методологічних позицій, на яких ґрунтуються природно-правовий, юридико-позитивістський і соціологічний типи праворозуміння, це зробити неможливо. Ці позиції настільки різні, навіть антагоністичні, що будь-які спроби здолати розбіжності між ними приречені. Навіть між юридико-позитивістським і соціологічним типами праворозуміння, хоча вони, здавалося б, ґрунтуються на спільному фундаменті філософському позитивізмі, змістовно-ціннісні відмінності в інтерпретації сутності та смислу права настільки суттєві, що об'єднувати їх в єдиному позитивістському, а тим більше легістському типі праворозуміння, як це інколи можна спостерегти в пострадянській літературі, навряд чи коректно. Проте, якщо абстрагуватися від світоглядних настанов, на яких базуються відповідні концепції, й зосередитися на формах буття права, на яких фокусується увага цих концепцій, то його розуміння як феномену, що існує в різних виявах, безперечно, збагатиться. І в цьому контексті синтез здобутків зазначених концепцій не тільки можливий, а й необхідний» [14, с. 19-20].

Це, у свою чергу, обумовлює важливість вироблення такого методологічного підходу до пізнання права, за якого функціонально-цільова взаємовідповідність окремих методів, кожен з яких має свою предметну специфіку, працювала б таким чином, що сукупна дія цих методів не створювала б перешкод в ефективній роботі кожного з них окремо в аспекті їхньої спрямованості на досягнення спільного бажаного результату утвердження чи поновлення правової справедливості.

Висновки

Аналіз особливостей визначення інтегративного типу праворозуміння можна було б продовжувати, однак нами розкрито зміст найбільш поширених поглядів учених, що дає загальне уявлення про інтегративний тип праворозуміння та його методологічне значення. Беручи до уваги існуючі підходи до розуміння інтегративного типу правопізнання й особливості інтелектуальної власності як ціннісно-правового феномену, уважаємо, що інтегративний тип праворозуміння в пізнанні інтелектуальної власності функціонально спроможний:

- по-перше, засновувати вивчення інтелектуальної власності крізь призму її розуміння як особливої соціальної цінності. У результаті інтелектуальна власність через право визначається як виявлення її цінності шляхом реалізації спроможності права здійснювати впорядкування суспільних відносини, забезпечувати відповідне соціальне благо у вигляді правопорядку у сфері інтелектуальної власності;

- по-друге, акцентувати увагу на меті, яка покладається на право щодо забезпечення законності і правопорядку у сфері інтелектуальної власності. У результаті цінність і ефективність функціонування досліджуваного явища визначатимуться результатами, що виражені через категорію мети;

- по-третє, інтегративний підхід до праворозуміння в основу наукового дослідження інтелектуальної власності закладає також ідею вивчення досліджуваного явища через проблематику його залежності від феномену людини, її потреб та інтересів. У такому разі йдеться про відповідність інтелектуальної власності інтересам людини і реалізованості цих інтересів унаслідок існування та функціонування такого правового явища. Вказаний підхід функціонально спроможний врахувати особливості ставлення людини до досліджуваного явища, результатів його функціонування;

по-четверте, інтегративний підхід у контексті його застосування до вивчення інтелектуальної власності як ціннісного феномену функціонально сприятиме дослідженню інтелектуальної власності, з одного боку, як явища, яке визначає формування, зміну та скасування права інтелектуальної власності, як самостійної галузі права, де досліджуване явище є інструментом, що акумулює потреби людини, суспільства та втілює їх у змісті права, надалі забезпечує відповідність вказаних потреб змісту правових норм, а з іншого боку як явище власне ціннісне, яке спроможне акумулювати та в подальшому сприяти закріпленню у змісті права відповідного результату інтелектуальної діяльності.

Список використаних джерел