Закріплення права людини на репродуктивне відтворення в законодавстві зарубіжних країн: порівняльно-правове дослідження

Размещено на http://allbest.ru

Закріплення права людини на репродуктивне відтворення в законодавстві зарубіжних країн: порівняльно-правове дослідження

Чечерський В.І., кандидат юридичних наук,

доцент, прокурор відділу Генеральної прокуратури України

Анотація

Поява допоміжних репродуктивних технологій, зміна можливостей людства у сфері відтворення собі подібних, укладення низки міжнародних угод із цих питань зумовили держави встановити власні правила регулювання суспільних відносин у цій сфері з урахуванням наявних правових традицій, звичаїв і менталітету.

Їх застосування поширюється у всьому світі і набуває глобального процесу, який не знає кордонів і створює ще одну лінію взаємодії між багатими і розвиненими країнами та бідними, які розвиваються.

Стаття присвячена проблематиці закріплення права людини на репродуктивне відтворення у національному законодавстві зарубіжних країн. Досліджено особливості сприйняття та закріплення цього права у різних державах світу з урахуванням наявних у них традицій, культурних цінностей, правосвідомості, ролі державних і недержавних інституцій. Особливе місце відведено питанню законодавчого регулювання цього права в колишніх державах Радянського Союзу.

Підкреслено позитивний аспект передбачення права людини на репродуктивне відтворення в конституції чи спеціальному законі, що суттєво підвищує рівень його гарантування і захист.

Значну увагу звернуто на особливості законодавчого закріплення цього права, зокрема, через призму охорони репродуктивного здоров'я, забезпечення репродуктивних прав тощо.

Вказано на окремі недоліки правового регулювання прав людини у репродуктивній сфері в деяких країнах. Серед таких недоліків виділено відсутність чіткого визначення дефініції права людини на репродуктивне відтворення та репродуктивних прав, абстрактність окремих норм, спірність положень, що визначають їхній зміст, неоднозначність регулювання деяких повноважень людини у репродуктивній сфері.

Констатовано, що відсутність окремих спеціалізованих законів не означає, що взагалі не врегульовано на законодавчому рівні права людини у репродуктивній сфері.

У досліджені також окремою групою виділено держави, в яких права людини та їх реалізацію у вищевказаній сфері регламентовано рекомендаціями уповноважених органів, передусім професійних медичних асоціацій.

Ключові слова: права людини, природні права, право на репродуктивне відтворення, репродуктивні права, регулювання прав людини.

Abstract

Representation of human right to reproductive procreation in the legislation of foreign countries: a comparative legal research

The emergence of assisting reproductive technologies, the changing possibilities of humanity in the field of reproduction of similar ones, the conclusion of a number of international agreements on these issues have led the states to establish their own rules of regulation of public relations in this field, taking into account existing legal traditions, customs and mentality.

Their application is spreading around the world and is taking on a global process that knows no boundaries and creates yet another line of interaction between rich and developed countries and the developing one.

The article deals with the problem of fixing the human right to reproductive procreation in the national legislation of foreign countries. The peculiarities of perception and consolidation of this right in different countries of the world were investigated, taking into account their existing traditions, cultural values, justice, the role of state and non-state institutions. Special attention is paid to the issue of legislative regulation of this right in the former states of the Soviet Union.

The positive aspect of predicting the human right to reproductive procreation in the constitution or special laws are emphasized, which significantly increases the level of its guarantee and protection.

Considerable attention has been paid to the specificities of the legislative enshrining of this right, including reproductive health, the provision of reproductive rights.

Some shortcomings in the legal regulation of human rights in the reproductive field in some countries have been identified. Such shortcomings highlight the lack of a clear definition of the human right to reproductive procreation and reproductive rights, the abstractness of individual norms, the controversy of the provisions that determine their content, the ambiguity of regulating certain human powers in the reproductive field.

It is stated that the absence of separate specialized laws does not mean that human rights in the reproductive filed are not regulated at the legislative level.

The study also identifies a separate group of states in which human rights and their implementation in the above field are regulated by the recommendations of the authorized bodies, above all professional medical associations.

Key words: human rights, natural rights, right to continue of the genus, reproductive rights, regulation of human rights.

Постановка проблеми

У світі постійно збільшується кількість держав, які на законодавчому рівні регулюють права людини у репродуктивній сфері. Проте вивчення цих законодавчих актів, їхнього змісту доводить істотні розбіжності у розумінні права людини на репродуктивне відтворення та пов'язаних із ним репродуктивних прав на національному рівні. Зазначене вимагає більш глибокого дослідження цієї тематики з метою встановлення певних спільних тенденцій, а також ключових розбіжностей та їхніх причин.

Актуальність теми. Зараз в Україні відсутній спеціальний закон, який би регулював права людини у репродуктивній сфері. Тому вивчення шляхів їх закріплення в законодавстві, зокрема, з урахуванням міжнародної практики повинно стати тим базисом, який буде покладено в основу майбутнього спеціалізованого вітчизняного законодавчого акта.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання законодавчого закріплення прав людини у репродуктивній сфері було предметом дослідження науковців. Значну увагу цій тематиці присвячено Ф.М. Аміновою, А.П. Головащук, К.В. Ксьондзик, Г.Б. Романовським та ін. Однак переважно ними розглянуто питання врегулювання репродуктивних прав людини в широкому контексті. Як наслідок, акцентовано увагу не стільки на праві людини на репродуктивне відтворення, яке є фундаментальним природним правом, як на інших, пов'язаних із ним репродуктивних правах, зокрема, через призму охорони репродуктивного здоров'я.

Мета статті полягає в дослідженні способів закріплення права людини на репродуктивне відтворення, пов'язаних із ним репродуктивних прав у законодавстві іноземних держав, виявленні окремих недоліків і позитивних аспектів для подальшого їх врахування у вітчизняному праві.

Виклад основного матеріалу

За рівнем нормативноправового регулювання права людини на репродуктивне відтворення чи окремих елементів, що становлять його зміст, а також пов'язаних із ним інших прав у репродуктивній сфері, держави можна поділи на ті, які їх врегулювали: у Конституції, а також передбачили в інших нормативних актах; у спеціальному законі, або окремим розділом кодифікованого акта, а також передбачили в інших нормативних актах; у низці законодавчих актів та (або) спеціалізованому підзаконному нормативно-правовому акті; на рівні рекомендацій уповноважених органів.

Одним із лідерів, яка визнала і врегулювала репродуктивні права на конституційному рівні, є Швейцарська Конфедерація. Відповідно до ст. 119 Конституції (репродуктивна медицина і генна інженерія людини) людина підлягає захисту від зловживань репродуктивною медициною і генною інженерією. Союз видає приписи про поводження з людським зародковим і спадковим матеріалом. Він турбується при цьому про охорону людської гідності, особистості та сім'ї та особливо дотримується наступних принципів:

a) всі види клонування і втручання в спадковий матеріал людських гамет та ембріонів недопустимі;

b) нелюдський зародковий і спадковий матеріал не може вводитися в людський зародковий матеріал або синтезуватися з ним;

c) процедури медично підтримуваної репродукції можуть застосовуватися тільки в разі, якщо іншим чином не можуть бути усунуті безпліддя або небезпека зараження важкою хворобою, але аж ніяк не для створення у дитини певних властивостей і не для проведення досліджень; запліднення людських яйцеклітин поза тілом жінки дозволяється тільки при встановлених законом умовах; поза тілом жінки можна розвинути в ембріони стільки людських яйцеклітин, скільки їх можна їй відразу імплантувати;

d) пожертвування ембріонів і всі види сурогатного материнства недопустимі;

e) забороняється будь-яка торгівля людським зародковим матеріалом і похідними з ембріонів;

f) спадковий матеріал особи може досліджуватися, реєструватися або розкриватися лише за згодою особи або за приписом закону.

g) кожна особа має доступ до даних про своє походження [1].

Проаналізувавши вищезазначені норми ми можемо прийти до висновку, що Швейцарська Конфедерація не тільки передбачила в Основному законі певні заборони, але і встановила базові правила допоміжних репродуктивних технологій, зокрема заборону сурогатного материнства, заборону донації ембріонів, особливості проведення процедури in-vitro тощо.

Натомість по іншому до врегулювання прав людини у репродуктивній сфері підійшла Республіка Північна Македонія. Відповідно до ст. 41 її Конституції правом людини є вільне прийняття рішення про народження дітей [2]. Отже, тільки закріплено фундаментальне право людини на прийняття рішення щодо народження дітей. Все інше віднесено до предмету відання інших нормативно-правових актів.

Опосередковано питання репродуктивних прав встановлено у ст. 40 Конституції Республіки Ірландія згідно з якою держава визнає право на життя ненародженого і, маючи на увазі рівне право на життя матері, гарантує у своїх законах повагу і, наскільки це можливо, захищає і підтримує своїми законами це право [3]. У ст. 15 Конституції Словацької Республіки встановлено, що людське життя гідне охорони ще до народження [4]. Аналогічні приписи містяться у ст. 6 Хартії основних прав і свобод Чеської Республіки [5]. У ст. 26 Конституції Румунії закріплено, що публічна влада поважає та охороняє інтимне, сімейне та приватне життя; фізична особа має право розпоряджатися собою, якщо цим не порушуються права і свободи інших осіб, громадський порядок або добрі звичаї [6].

Відповідно до ст. 27 Конституції Південно-Африканської Республіки кожен має право на послуги з охорони здоров'я, включаючи пов'язані із репродуктивними функціями [7].

Під час розподілу компетенції між Федерацією і землями у Федеративній Республіці Німеччина Конституцією до сфери конкуруючого законодавства віднесені питання штучного запліднення людей і дослідження зміни спадковості (ч. 26 ст. 74).

Водночас відсутність у тексті конституції чітких і визначених положень з окремих питань зовсім не показник того, що відповідні відносини конституційним правом не врегульовані. Конституційно-правове регулювання може поширюватися на суспільні відносини шляхом тлумачення конституції. Доктрина і практика низки держав (Словаччини, США, Франції та ін.) - наочне тому підтвердження.

В окремих державах прийнято спеціальні закони, які врегульовують право людини на репродуктивне відтворення, перш за все на репродуктивний вибір, а також підстави та порядок здійснення допоміжних репродуктивних технологій. Серед них Іспанія, Італія, Естонія, Німеччина, Франція, Швейцарія, низка постсоціаліс- тичних країн та ін. Їхній перелік щороку збільшується. Необхідно зауважити, що є держави, які не приділяють значної уваги на законодавчому рівні регулюванню репродуктивних прав, зокрема застосування допоміжних репродуктивних технологій, у інших навпаки - саме на законодавчому рівні детально регламентовано навіть окремі процеси та етапи їх реалізації.

Крім того, деякі держави не регламентуючи в спеціальному законі право людини на репродуктивне відтворення чи права, пов'язані з репродуктивним відтворенням, врегульовують на законодавчому рівні окремі правомочності людини у цій сфері, передусім такі, як право на аборт і право на стерилізацію.

Піонером, який закріпив право людини на репродуктивне відтворення у спеціальному законі, була Швеція. Закон Королівства Швеція «Про запліднення» набрав чинності у 1985 році та неодноразово у подальшому змінювався в сторону поступової лібералізації. Наприклад, у 1988 році було дозволено запліднення in vitro, у 1991 році - дослідження із залученням ембріонів, у 2003 році - донорство яйцеклітин, а у 2005 році - створення ембріонів з метою досліджень. У 2005 році парламент держави дозволив лесбійським парам мати доступ до допоміжних репродуктивних технологій.

В Іспанії одним із перших нормативно-правових актів, що регулював застосування допоміжних репродуктивних технологій, був Закон «Про технології допоміжної репродукції» від 22 листопада 1988 р. №35. Сьогодні цю сферу регулює Закон «Про норми допоміжних репродуктивних технологій» від 19 лютого 1994 р. № 40 [8, с. 37].

У 2004 році в Канаді прийнято Закон «Про допоміжну репродукцію людини» з метою регулювання застосування допоміжних репродуктивних технологій та здійснення відповідних досліджень. У 2010 році Верховний суд визнав деякі положення закону неконституційними, зокрема пов'язані з діяльністю, яка підлягає контролю, положення про приватність і доступ до інформації, окремі норми про адміністрування [9, с. 149]. Зазначеним законом, окрім іншого, дозволено сурогатне материнство, передбачено низку заборон, визначено основні правила донорства, встановлено відповідальність за порушення законодавства в цій сфері тощо.

У Німеччині допоміжні репродуктивні технології регулюються двома законами. Першим є Федеральний Закон «Про усиновлення» від 2 липня 1976 р. Цим законом заборонено посередництво при сурогатному материнстві, підбір сурогатної матері, пошук потенційних батьків і реклама сурогатного материнства, а також встановлюється кримінальна відповідальність за правопорушення у цій сфері. Другим є Федеральний Закон «Про охорону ембріона» від 13 грудня 1990 р., який ввів суттєві обмеження щодо застосування допоміжних репродуктивних технологій [10, с. 17].

Аналогічно низкою законів врегульовано права людини у репродуктивній сфері у Великобританії. Крім того, 4 березні 2015 р. ця держава стала першою, яка на законодавчому рівні закріпила такий метод допоміжних репродуктивних технологій, як мітохондріальне донорство.

Знайшли своє закріплення репродуктивні права і в окремих спеціальних законах деяких країн колишнього Радянського Союзу.

Для всіх цих законів характерне визначення тільки базових елементів репродуктивних прав, у тому числі права людини на репродуктивне відтворення, загального порядку чи принципів застосування допоміжних репродуктивних технологій та наявність значної кількості відсильних норм. Їхній аналіз підтверджує, що тепер не сформовано на міжнаціональному рівні єдиного підходу як до розуміння права людини на репродуктивне відтворення, так і репродуктивних прав у цілому.

Відмінність полягає як у різному сприйнятті репродуктивного права і репродуктивних прав людини, так і у підходах до регулювання окремих правомочностей людини у репродуктивній сфері. В одних випадках основна увага акцентується на репродуктивному здоров'ї та його захисті, в других - на репродуктивних правах, у третіх - на їх охороні та гарантіях.

Зокрема, згідно із ст. 2 Закону Республіки Молдова «Про репродуктивне здоров'я» репродуктивні права - це права, засновані на визнанні права всіх різностатевих пар і окремих осіб вільно приймати відповідальне рішення щодо визначення кількості дітей в сім'ї, інтервалів між вагітностями, часу дітонародження, а також право на користування методами контрацепції, на доступ до якісних послуг в галузі охорони репродуктивного здоров'я, на освіту та інформування у цій сфері [11]. Отже, у законі закріплено як основний перелік і зміст репродуктивних прав, так і визначено суб'єктів, які ними користуються (різностатеві пари та окремі особи). репродуктивний суспільний відтворення

Дещо усічене визначення міститься у ст. 1 Закону Киргизької Республіки «Про репродуктивні права громадян і гарантії їх реалізації» де зазначено, що під репродуктивними правами слід розуміти права громадян на охорону їхнього репродуктивного здоров'я та вільне прийняття рішень стосовно народження чи відмови від народження дитини у шлюбі чи поза ним, а також на медико-соціальну, інформаційну та консультативну допомогу у цій сфері [12]. У ст. 96 Кодексу про здоров'я народу і систему охорони здоров'я Республіки Казахстан розмежовано право людини на вільний репродуктивний вибір та право на вільне прийняття рішення щодо кількості дітей і часу їх народження в шлюбі або поза шлюбом, інтервалів між народженнями, необхідних для збереження здоров'я матері і дитини [13]. У зв'язку з цим виникає питання, що саме розуміє законодавець під поняттям «репродуктивний вибір» і чи не має місце у цьому випадку повторення (дублювання) норм у пунктах 1 та 10 цієї статті.

Подібне розмежування міститься d законодавстві Таджикистану? у якому виокремлено «планування сім'ї» (здатність індивідуумів і пар передбачати і досягати бажаного числа дітей, з дотриманням інтервалу між пологами) та «репродуктивне право» (право громадян на охорону репродуктивного здоров'я та вільне прийняття рішення щодо народження або відмови від народження дитини, а також на медико-соціальну, інформаційну та консультативну допомогу в цій сфері). Водночас відповідно до ст. 84 Кодексу репродуктивні права Грунтуються на визнанні основних прав подружніх пар у прийнятті вільних і відповідальних рішень про кількість дітей, часу їх зачаття та інтервалах між народженнями, в отриманні необхідних для цього коштів та інформації, для досягнення репродуктивного здоров'я [14]. На окремі неузгодженості понятійного апарату цього закону вказує Ф.М. Амінова [15].

У Білорусії поняття репродуктивних прав врегульовано Законом «Про демографічну безпеку Республіки Білорусь» [16]. При цьому передбачено, що репродуктивні права - це можливість для всіх подружніх пар і окремих осіб вільно приймати рішення щодо кількості своїх дітей, інтервалів між їх народженням, часу їх народження і володіти для цього необхідною інформацією та засобами. Отже, цей Закон виключив таку категорію, як особи, що перебувають у цивільному шлюбі. З іншого боку, осіб, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі, можна розглядати як окремих осіб. У березні 2019 р. набув чинності Закон Республіки Узбекистан «Про охорону репродуктивного здоров'я громадян» [17]. Проте найбільш дискусійні питання: сурогатне материнство, донорство репродуктивних клітин та ембріонів, кріоконсервація у ньому не врегульовані.

Закон Республіки Вірменія «Про репродуктивне здоров'я та репродуктивні права людини» не містить дефініції цих прав, проте у ст. 4 надає перелік прав людини, пов'язаних із репродуктивністю та розкриває їхній зміст [18]. Згідно із ст. 3 цього Закону він поширюється на громадян Республіки Вірменія, іноземних громадян і осіб, які не мають громадянства, що проживають у Вірменії, та застосовується до юридичних осіб, діяльність яких у Республіці Вірменія пов'язана з репродуктивністю людини. Проте, як слушно доводить М.А. Манукян, з цієї норми не можна робити висновок про заборону їх використання в державі іноземним громадянам, які не проживають у Вірменії, оскільки таке право їм надано іншими положеннями законодавства, зокрема Цивільним кодексом Республіки [19].

Третю категорію країн складають ті держави, у яких відсутні спеціальні закони, які б регулювали репродуктивні права громадян, у тому числі порядок застосування допоміжних репродуктивних технологій. Серед них - Російська Федерація, Словаччина, Україна тощо.

Слід зауважити, що відсутність окремих законів не означає, що це питання взагалі не врегульовано на законодавчому рівні. Наприклад, у Російській Федерації положення про права громадян у репродуктивній сфері закріплено Федеральним законом «Про основи охорони здоров'я громадян у Російській Федерації». Ч. 3 ст. 55 встановлює: «Чоловік і жінка, які перебувають у шлюбі, мають право на застосування допоміжних репродуктивних технологій за наявності обопільної інформованої добровільної згоди на медичне втручання. Одинока жінка також має право на застосування допоміжних репродуктивних технологій за наявності її інформованої добровільної згоди на медичне втручання» [20]. У багатьох державах окремі норми, які регулюють право людини на репродуктивне відтворення, знайшли своє відображення в цивільному, сімейному законодавствах, законах, які регламентують охорону здоров'я та ін. До цієї когорти держав належить також Україна, яка, незважаючи на неодноразові спроби, дотепер не прийняла відповідного профільного Закону.

До четвертої групи слід віднести держави, які розглядають реалізацію права на репродуктивне відтворення та пов'язаних із ним прав, зокрема права на використання допоміжних репродуктивних технологій, через призму рекомендацій уповноважених органів. Вони зазвичай випускаються професійними організаціями, такими як асоціації акушерів і гінекологів.

Наприклад, в Японії діють керівні принципи, ухвалені Товариством акушерства та гінекології Японії, стосовно складних етичних питань: кріоконсервації гамет, сурогатного материнства, штучного запліднення донорами та пренатального скринінг-тестування тощо. Подібні документи прийнято на федеральному рівні у США, а також в Індії, Малайзії та ін.

Висновки

Практика законодавчого закріплення права людини на репродуктивне відтворення та пов'я- заних із ним репродуктивних прав у іноземних державах засвідчує, що сьогодні відсутній єдино-прийнятний національний підхід. У зв'язку з цим Україна повинна розробити свій власний закон у цій сфері з врахуванням вітчизняних особливостей і здобутків, державної політики у сфері народонаселення одночасно врахувавши ті недоліки і негативні тенденції, що мають місце в зарубіжних країнах.

Список використаних джерел

1. Союзная Конституция Швейцарской Конфедерации : Закон Швейцарской Конфедерации от 18 апреля 1999 г. URL: http://www.concourt.am/armenian/legal_resources/world_constitutions/constit/swiss/swiss--r.htm (дата звернення: 03.09.2019).

2. Конституция Республики Македония : Закон Республики Македония от 17 ноября 1991 г. № 08-4642/1. URL: https://www.sobranie.mk/WBStorage/Files/UstavnaRmizmeni.pdf (дата звернення: 28.07.2019).

3. Конституция Ирландии: Закон Ирландской Республики от 29 декабря 1937 г. URL: http://lib.rada.gov.ua/LibRada/static/LIBRARY/ catalog/law/irland_ constitut.html (дата звернення: 03.09.2019).

4. йstava Slovenskej republiky: йstavny zakon z 01.09.1992 с. 460/1992 Zb. URL: https://www.zakonypreludi.sk/zz/1992-460 (дата звернення: 27.08.2019).

5. Listiny zakladnich prav svobod: йstavn^ zakon z 16.12.1992 № 2/1993 Sb. URL: https://zakonyprolidi.cz/cs/1993-2 (дата звернення: 25.06.201.

6. Конституция Румынии : Закон Румынии от 21 ноября 1991 г. URL: https://legalns.com/download/books/cons/romania.pdf (дата звернення: 02.07.2019).

7. Конституция Южно-Африканской Республики : Закон Южно-Африканской Республики от 8 мая 1996 г. URL: https://worldconstitutions. 01^=78 (дата звернення: 28.09.2019).

8. Гринів І.І. Правове регулювання допоміжних репродуктивних технологій: досвід України та Іспанії. Науковий вісник публічного та приватного права. 2016. № 3. С. 36-39.

9. Ксьондзик К.В. Становлення договірних та інституційних засад міжнародно-правового захисту соматичних та репродуктивних прав людини : дис. ... к-та юрид. наук : 12.00.11 / Київський національний університет ім. Т Шевченка. Київ, 2017. 204 с.

10. Головащук А.П. Правовое регулирование вспомогательных репродуктивных технологий в зарубежных странах. Legea si viata. 2016. № 5. С. 16-20.

11. О репродуктивном здоровье : Закон Республики Молдова от 15 июня 2012 г. № 138. URL: http://lex.justice.md/viewdoc. php?action=view&view=doc&id =344838&lang=2 (дата звернення: 11.06.2019).

12. О репродуктивных правах граждан и гарантиях их реализации : Закон Кыргызской Республики от 4 июля 2015 г. № 148. URL: http://cbd.minjust.gov.kg/act/view/ru-ru/111191 (дата звернення: 11.06.2019).

13. Кодекс о здоровье народа и системе здравоохранения : Закон Республики Казахстан от 18 сентября 2009 г. № 193-М URL: https://online.zakon.kz/Document/?doc_id=30479065#pos=5;-155 (дата звернення: 11.06.2019).

14. Кодекс здравоохранения Республики Таджикистан : Закон Республики Таджикистан от 30 мая 2017 г. № 1413. URL: http://extwprlegs1.fao.org/docs/pdf/ taj181168.pdf (дата звернення: 11.06.2019).

15. Аминова Ф.М. Проблемы правопонимания конструкции «искусственное оплодотворение» применительно к законодательству Таджикистана. Вестник КРСУ. 2018. Т 18. № 3. С. 56-59.

16. О демографической безопасности Республики Беларусь: Закон Республики Беларусь от 4 января 2002 г. №80-З URL: http://base.spinform.ru/show_doc.fwx?rgn=1832 (дата звернення: 12.06.2019).

17. Об охране репродуктивного здоровья граждан : Закон Республики Узбекистан от 11 марта 2019 г. № ЗРУ-528. URL: http://lex.uz/ru/docs/4233888 (дата звернення: 20.06.2019).

18. О репродуктивном здоровье и репродуктивных правах человека : Закон Республики Армения от 11 декабря 2012 г. № ЗР-474-Н. URL https://www.arlis.am/documentview.aspx?docid=63870 (дата звернення: 12.06.2019).

19. Манукян М.А. Правовое регулирование применения вспомогательных репродуктивных технологий с участием иностранных лиц в Республике Армения. Международное публичное и частное право. 2012. № 3. С. 33-36.

20. Об основах охраны здоровья граждан в Российской Федерации : Закон Российской Федерации от 21 ноября 2011 г. № 323-ФЗ. URL: http://www.consultant.ru/cons/cgi/online.cgi?req=doc&base=LAW&n=325674&fld=134&dst=10o0000001,0&rnd=0.426873788 4999301#09910346032726636 (дата звернення: 13.06.2019).

Размещено на Allbest.ru