Види адміністративно-правових засобів захисту приватних інтересів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра адміністративного, фінансового і банківського права

Навчально-наукового інституту права імені Володимира Великого

Міжрегіональної Академії управління персоналом

Види адміністративно-правових засобів захисту приватних інтересів

Types of administrative and legal means of protection of private interests

Кондуфорова Л.В., аспірант

У статі міститься аналіз сутності адміністративно-правових засобів захисту приватних інтересів. З'ясовано, що реформування системи публічного управління в Україні робить необхідним оновлення існуючих поглядів на співвідношення між публічним і приватним правом. Автор визначає, що доктрина адміністративного права містить декілька концепцій публічного та приватного права, проте тривають дискусії щодо співвідношення та взаємодії вказаних категорій. Водночас правова реальність свідчить про наявність гострої потреби в більш детальному опрацюванні адміністративно-правового інструментарію в системному зв'язку із правами та свободами фізичних і юридичних осіб. Зазначене зумовлює необхідність визначення видів адміністративно-правових засобів захисту приватних інтересів та слугує підтвердженням актуальності цієї статті.

Сформульовано поняття адміністративно-правових засобів захисту приватних інтересів. Розглянуто погляди на види адміністративно-правових засобів захисту приватних інтересів. Позитивно оцінено наявність в адміністративно-правовій науці кількох поглядів на вказану проблематику, що дає змогу визначитися з найбільш прийнятними доктринальними основами наукового дослідження, спрямованого на конкретизацію видів адміністративно-правових засобів захисту приватних інтересів.

Визначено види адміністративно-правових засобів захисту приватних інтересів за: 1) галузевим критерієм (адміністративно-правові засоби захисту цивільних, сімейних, трудових інтересів, інтересів у сфері соціального забезпечення тощо); 2) функціональним критерієм (засоби організації, планування, мотивації та контролю); 3) суб'єктним критерієм (засоби, що застосовуються органами державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності, об'єднаннями громадян).

Детальна характеристика адміністративно-правових засобів захисту приватних інтересів має слугувати темою подальших наукових розвідок.

Ключові слова: види адміністративно-правових засобів, адміністративно-правові відносини, адміністративне право, приватний інтерес, публічний інтерес, приватні галузі права.

The scientific article contains an analysis of the essence of administrative and legal means of protecting private interests. The author found that the reform of the public administration system in Ukraine makes it necessary to update existing views on the relationship between public and private law. The doctrine of administrative law contains several concepts of public and private law, but there are ongoing discussions about the relationship and interaction of these categories. The author believes that the legal reality testifies to the existence of an urgent need for more detailed study of administrative and legal tools in the system connection with the rights and freedoms of individuals and legal entities. This makes it necessary to determine the types of administrative and legal means of protecting private interests.

The author formulated the concept of administrative and legal means of protection of private interests. The article contains an analysis of views on the types of administrative and legal means of protecting private interests. The author positively assesses the existence of several points of view in administrative and legal science on this issue, which makes it possible to determine the most acceptable doctrinal foundations of scientific research.

The author defines such criteria of types of administrative and legal means of protection of private interests: 1) branch criterion (administrative and legal means of protection of civil, family, labor interests, interests in the sphere of social security, etc.); 2) functional criterion (means of organization, planning, motivation and control); 3) subject criterion (means used by state authorities, local self-government, enterprises, institutions, organizations of all forms of ownership, associations of citizens).

Detailed description of administrative and legal means of protection of private interests should be the subject of further research.

Key words: types of administrative-legal means, administrative-legal relations, administrative law, private interest, public interest, private branches of law.

Постановка проблеми в загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими та практичними завданнями

Реформування системи публічного управління в Україні робить необхідним оновлення існуючих поглядів на співвідношення між публічним і приватним правом. Слід сказати, що доктрина адміністративного права містить декілька концепцій публічного та приватного права, проте консенсус досі не вироблено, тривають дискусії щодо співвідношення та взаємодії вказаних категорій. Водночас правова реальність свідчить про наявність гострої потреби в більш детальному опрацюванні адміністративно-правового інструментарію в системному зв'язку із правами та свободами фізичних і юридичних осіб, які традиційно належать до сфери дії приватних галузей права. Зазначене зумовлює необхідність визначення видів адміністративно-правових засобів захисту приватних інтересів і слугує підтвердженням актуальності цієї статті.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, у яких започатковано розв'язання даної проблеми

Питання, пов'язані з розмежуванням публічного і приватного права, розглянули у своїх роботах А.Г Бірюкова, С.О. Борисевич, О.В. Бринцев, Є.В. Бурлай, Т.А. Коломоєць, Р.А. Майданик, Р.С. Мельник, Д.Г. Мулявка, Р.Б. Сивий, О.І. Харитонова й інші автори. Сутність адміністративно-правових засобів була розглянута в роботах С.В. Жукова, Т.В. Нові- кової, Є.Б. Ольховського, А.П. Потапчика, І.М. Риженко й інших науковців. Водночас тема визначення видів адміністративно-правових засобів захисту приватних інтересів ще не була достатньо висвітлена в наукових працях у галузі адміністративного права.

Метою статті є визначення видів адміністративно-правових засобів захисту приватних інтересів.

Виклад основного матеріалу

Перш ніж розглянути існуючі в доктрині адміністративного права підходи до сутності адміністративно-правових засобів захисту приватних інтересів, спробуємо з'ясувати, що являє собою вказана група інтересів. Щодо відмінностей між інтересами приватними і публічними у правовій науці існує декілька думок. Так, існує позиція, відповідно до якої відмінність між публічним і приватним правом можна з'ясувати, якщо застосовувати такі критерії: 1) за інтересом (публічним, державним інтересом, який акцентує увагу на заборонах, обов'язках людей (підданих) перед державою; або приватним інтересом, який акцентує увагу на економічній свободі, вільному самовиявленні та рівності товаровиробників, захисті власників від свавілля держави); 2) залежно від предмета правового регулювання, тобто суспільних відносин, які підпадають під регулюючий вплив із боку права, водночас публічне право виступає як сфера «державних справ»: сфера діяльності держави як публічної влади, усіх публічних інститутів, апарату держави, адміністративних відносин, державної служби тощо, а сфера «приватних справ» - сфера статусу вільної особи, приватної власності, вільних договірних відносин, спадкування, питань товарообігу, послуг, фінансових ресурсів тощо; 3) залежно від способу побудови та регулювання юридичних відносин (централізованого або субординаційного регулювання); 4) за суб'єктним складом (в аспекті наявності або відсутності владних повноважень); 5) за впливом (імперативним або вільного волевиявлення сторін); 6) за сферою відносин (публічне право - підсистема права, що регулює суспільні відносини, на які впливає держава; а приватне право - підсистема права, що регулює майнові й особисті немайнові відносини економічно незалежних, самостійних суб'єктів), а також ще декілька груп критеріїв [1]. З одного боку, така система критеріїв уявляється досить детальною і стрункою, однак спроби застосувати ці ознаки до конкретних правовідносин свідчать про наявність у ній деяких суперечностей. Так, наприклад, захист власників від свавілля держави здійснюється не лише приватно-правовими, а й публічно-правовими способами, наприклад, шляхом встановлення кримінальної й адміністративної відповідальності за низку деліктів, об'єктом яких є господарські відносини. Чи означає це, що в такому разі норми кримінального й адміністративного права трансформуються в категорію норм приватного права? Уважаємо, що ні. Так само адміністративний договір, у якому знаходить свій прояв вільне волевиявлення сторін, не можна однозначно розцінювати як приватно-правове явище, і таких прикладів можна навести ще багато.

Ми поділяємо підхід авторів, які вважають поділ права на публічне і приватне застарілим явищем [2, с. 27], а також обґрунтовують позицію, що в сучасних умовах не можна провести чіткої межі між публічним і приватним правом, розташувавши його по той чи інший бік галузі позитивного права. Спроби розкидати існуючи галузі за цими сферами, які робляться сьогодні окремими авторами, є непродуктивними. Багато нових галузей права є «сплавом» різних елементів (публічних, приватних, публічно- приватних, приватно-публічних). Низка галузей, які без особливих сумнівів зараховуються до приватного права, мають публічний початок. Процес взаємопроникнення проявляється в розширенні використання публічно-правових засад у сфері регулювання відносин власності, договірних зв'язків, з одного боку, і водночас застосування приватноправових інститутів для реалізації публічних цілей. У свою чергу, цивільно-правові конструкції поширюються на традиційну сферу публічного права, що є процесом «цивілізації» публічних відносин. У публічному праві інколи застосовуються методи координації у відносинах між органами державної влади, договір починає застосовуватися не лише в міжнародному публічному праві, а й у національному праві України [3, с. 76-79].

Так, наприклад, у військовому праві як у комплексній галузі права є як публічно-правовий, так і приватноправовий аспекти. Перший із них більш виражений, що зумовлено природою правовідносин, що виникають під час реалізації суб'єктами військово-правових відносин своїх прав і обов'язків. Приватноправовий аспект простежується у сфері соціально-правового захисту військовослужбовців, реалізації ними своїх особистих немайно- вих прав тощо [4]. Проміжне місце між цими категоріями належить адміністративно-правовим засобам захисту приватного інтересу у військово-правових відносинах. Будучи за своєю правовою природою інструментами адміністративно-правового забезпечення, вказані засоби дають змогу захистити приватноправові права суб'єктів військово-правових відносин за допомогою норм і механізмів адміністративного права.

Розглянемо тепер види адміністративно-правових засобів захисту приватних інтересів. В «Академічному курсі з адміністративного права» за редакцією В.Б. Авер'янова міститься така класифікація засобів, за допомогою яких держава гарантує виконання приписів адміністративно-правової норми: примусові засоби (можливість притягнення до відповідальності перед державою); організаційні засоби (видання норм, створення умов для їх застосування, матеріально-технічне забезпечення тощо); роз'яснювальні засоби (доведення змісту норми до адресата, підкреслення її значущості та неминучості відповідальності); стимулюючі засоби (застосування різних заохочувальних заходів до тих, хто точно виконує приписи норм) [5, с. 112]. Як нам здається, певна суперечність міститься у виокремленні категорій «примусові» та «стимулюючі засоби» (адже примус, поряд із заохоченням, у класичній теорії управління охоплюється функцією стимулювання, отже, перша з означених вище категорій має входити до складу другої). Водночас самі критерії розмежування уявляються нам цілком логічними, зрозумілими та придатними для використання в емпіричних дослідженнях сутності адміністративно-правових засобів захисту приватних інтересів.

Як засвідчує Н.В. Новікова, у сучасній науці адміністративного права поняття «адміністративно-правові засоби захисту» найбільш повно розкрито крізь призму категорії адміністративно-правового примусу. До засобів адміністративно-правового примусу вчена пропонує відносити як адміністративно-юрисдикційні заходи, застосовувані в разі порушення приписів законодавства, а саме: заходи припинення порушень норм законодавства, заходи процесуального забезпечення встановлення факту та складу правопорушення, заходи щодо відновлення законних прав суб'єктів та заходи адміністративної відповідальності, так і примусові заходи неюрисдикційного характеру, до яких удаються з метою попередження правопорушень (контроль і нагляд) [6, с. 55]. Вказаний підхід, на нашу думку, не зовсім відповідає принципам людиноцентризму та гуманізму як стержневій основі адміністративного права.

Є.В. Микитенко адміністративно-правові засоби захисту класифікує на такі три групи (на жаль, учений не вказує, за яким критерієм здійснювався цей розподіл): 1) засоби переконання і примусу; 2) засоби безпосереднього, прямого й опосередкованого захисту суб'єктів господарювання; 3) засоби адміністративного судочинства. Водночас засобом безпосереднього, прямого захисту є право на звернення громадян по захист своїх прав, свобод та законних інтересів громадянина [7, с. 182]. Вказаний підхід залишає декілька запитань. По-перше, якщо примус в адміністративному праві традиційно розглядається як державний примус, то з переконанням не все так однозначно, отже, незрозумілим залишається, хто, кого і в чому саме має переконувати? По-друге, опосередкований захист, сутність якого автором не конкретизована, уявляється надзвичайно широкою категорією, що породжує багато варіантів тлумачення.

К.С. Маштак виділяє такі види адміністративно-правових засобів щодо забезпечення права на доступ до публічної інформації: 1) адміністративно-правові засоби, що регулюють порядок охорони права доступу до публічної інформації; 2) адміністративно-правові засоби захисту права доступу до публічної інформації; 3) процесуальні засоби, пов'язані з відновленням порушеного права доступу до публічної інформації. Заслуговує на увагу, що вчений визначає також цільові ознаки вказаних засобів. Головною метою встановлення і застосування адміністративно-правових засобів як структурного елемента механізму адміністративно-правового забезпечення права на доступ до публічної інформації, на його думку, є безперешкодна й ефективна реалізація суб'єктом свого права отримати інформацію про діяльність органів державної влади, яка його цікавить [8, с. 360]. Не намагаючись долучитися до дискусії щодо співвідношення категорій «охорона» і «захист», зауважимо, що будь-яке їх розуміння включає до змісту або охорони, або захисту відновлення порушених прав і свобод учасників суспільних відносин, отже, окреме їх визначення як самостійного структурного елемента наведеної вище класифікації уявляється не зовсім зрозумілим.

Водночас варто позитивно оцінити наявність в адміністративно-правовій науці кількох поглядів на вказану проблематику, що дає змогу визначитися з найбільш прийнятними доктринальними основами наукового дослідження, спрямованого на конкретизацію видів адміністративно-правових засобів захисту приватних інтересів.

адміністративний правовий приватний інтерес

Висновки

Адміністративно-правові засоби захисту приватних інтересів мають двоїсту правову природу: вони виникають у галузі адміністративного права, однак їх виникнення детерміноване процесами, які породжені в межах інших галузей права, які в науковій літературі відносять до приватних (цивільного, трудового, права соціального забезпечення тощо).

Адміністративно-правові засоби захисту приватних інтересів слід розглядати як визначені нормами адміністративного права прийоми та способи, за допомогою яких відбувається поновлення порушених приватних інтересів фізичних та юридичних осіб, а також запобігання вчиненню таких порушень у майбутньому. Вказані засоби реалізуються в адміністративно-правових відносинах, оскільки пов'язані з реалізацією юрисдикційних повноважень органів публічної влади (публічного адміністрування); їх застосування не має обов'язковою умовою наявності письмової або усної згоди іншої сторони; у разі вчинення певного порушення приватних інтересів однією стороною відповідальність застосовується не іншою стороною, а органами публічної влади держави.

Види адміністративно-правових засобів захисту приватних інтересів можна визначити за: 1) галузевим критерієм (адміністративно-правові засоби захисту цивільних, сімейних, трудових інтересів, інтересів у сфері соціального забезпечення тощо); 2) функціональним критерієм (засоби організації, планування, мотивації та контролю); 3) суб'єктним критерієм (засоби, що застосовуються органами державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності, об'єднаннями громадян).

Детальна характеристика адміністративно-правових засобів захисту приватних інтересів має слугувати темою подальших наукових розвідок.

Список використаних джерел

1. Борисевич С.О. Критерії розмежування публічного і приватного права. URL: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/ N^/201^2/1^^ 2011.

2. Майданик РА. Право України: дуалізм і система. Приватне право. 2013. № 1. С. 26-40.

3. Бірюкова А.Г. Співвідношення приватного та публічного права: дуалістичний аспект. Право і суспільство. 2018. № 4. С. 76-80.

4. Військове право: підручник / за ред. І. М. Коропатніка, І. М. Шопіної. Київ: Алерта, 2019. 648 с.

5. Адміністративне право України. Академічний курс: підручник: у 2-х т. Т 1: Загальна частина / ред. кол.: В.Б. Авер'янов (голова) та ін. Київ: Юрид. думка, 2004. 584 с.

6. Новікова Т.В. Суб'єкти реалізації права судового захисту місцевого самоврядування. Часопис Київського університету права. 2005. № 1. С. 50-56.

7. Микитенко Є.В. Актуальні питання захисту прав громадян в міграційній діяльності правоохоронних органів України. Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ ім. Е.О. Дідоренка. 2012. № 1. С. 179-187.

8. Маштак К.С. Поняття механізму адміністративно-правового забезпечення права на доступ до публічної інформації. Право України. 2012. № 8. С. 356-361.

Размещено на Allbest.ru