Окремі особливості реалізації конституційно-правового механізму забезпечення єдності правового простору

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОКРЕМІ ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОГО МЕХАНІЗМУ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЄДНОСТІ ПРАВОВОГО ПРОСТОРУ

Васильчук Л.Б.,

кандидат юридичних наук, доцент кафедри конституційного права та порівняльного правознавства ДВНЗ «Ужгородський національний університет»

Встановлено, що забезпечення єдиного правового простору держави має бути реалізоване через певні механізми. На сучасному етапі розвитку вітчизняної державності та права очевидною є необхідність створення механізму забезпечення єдиного правового простору в Україні, який дав би змогу оптимізувати законодавство на основі положень Конституції України.

Визначено, що сьогодні механізм забезпечення єдиного правового простору є не лише поточним, а й ретроспективним, оскільки, крім забезпечення єдиного правового простору, органам влади вже з проектного етапу доводиться розбирати ті порушення єдності правового простору, які були допущені в минулому. Імовірно, після досягнення стану впорядкованості та співвіднесеності нормативних правових актів, що були прийняті раніше, завдання забезпечення єдиного правового простору перестане бути настільки ємним і важливим.

Встановлено, що зазначені механізми тісно переплітаються між собою, є взаємопов'язаними, а в деяких випадках навіть поглинаються один одним. Наприклад, взаємодія механізму реалізації Конституції України та механізму реалізації основних прав і свобод людини й громадянина виявляється в тому, що реалізація таких прав відбувається не інакше, як через здійснення положень Конституції України, конституційних норм про ці права та свободи. Під час реалізації своїх прав та обов'язків громадянин здійснює конституційні приписи.

Доведено, що в конституційно-правовому механізмі забезпечення єдиного правового простору домінуюча роль належить заходам державного примусу, тобто застосуванню заходів конституційно-правової відповідальності. Це свідчить про важливість формування єдності правового простору, що спрямовується на забезпечення цілісності й суверенності держави, національної безпеки та правопорядку.

Ключові слова: правовий простір, конституційно-правовий простір, єдність конституційно-правового простору, конституційний лад, механізм реалізації основних прав і свобод людини та громадянина.

CERTAIN FEATURES OF THE CONSTITUTIONAL-LEGAL MECHANISM IMPLEMENTATION PROVISION OF THE UNITY OF LEGAL SPACE

It is established that the provision of a single legal space of the state should be implemented through certain mechanisms. At the present stage of development of national statehood and law, there is an obvious need to create a mechanism for ensuring a single legal space in Ukraine, which would allow to optimize legislation based on the provisions of the Constitution of Ukraine.

It is determined that at present the mechanism for ensuring a single legal space is not only current but also retrospective, since, apart from providing a single legal space, from the project stage, the authorities have to sort out those violations of the unity of legal space that were committed in the past. It is likely that once the state of orderliness and consistency of normative legal acts adopted earlier is reached, the task of providing a single legal space will cease to be so capacious and voluminous.

It is noted that these mechanisms are closely intertwined, interconnected, and in some cases absorbed by each other. For example, the interaction between the mechanism of implementation of the Constitution of Ukraine and the mechanism of realization of fundamental rights and freedoms of man and citizen is manifested in the fact that the realization of such rights is no different than through the implementation of the provisions of the Constitution of Ukraine, the constitutional rules on these rights and freedoms. In exercising his rights and duties, a citizen carries out constitutional prescriptions.

It is proved that in the constitutional-legal mechanism of ensuring a single legal space the dominant role belongs to the measures of state coercion, the application of the measures of constitutional-legal responsibility. This demonstrates the importance of forming a unity of legal space aimed at ensuring the integrity and sovereignty of the state, national security and law and order.

Key words: legal space, constitutional-legal space, unity of constitutional-legal space, constitutional order, mechanism of realization of fundamental rights and freedoms of man and citizen.

Формування правової держави в Україні є вкрай складним процесом, що включає в себе не лише формування структур влади, які здатні забезпечити дотримання законності та прав громадян, а й наявність широкого спектру політичних партій і рухів, соціальних груп та прошарків зі своїми специфічними інтересами, особливою правовою, політичною, соціальною й економічною поведінкою [1, с. 22].

Нині більшість учених-правознавців (наприклад, С. Агафонов [1, с. 22], О. Скакун [2, с. 121], Р. Шай [3, с. 25] та низка інших) вважають, що формування правової держави в нашій країні є тривалим процесом, який зумовлює необхідність кардинального реформування економічної, політичної, правової та інших систем суспільства. Основною проблемою формування принципу верховенства права є відсутність не необхідних правових норм, які б належною мірою забезпечили права й свободи людини та громадянина, а належного механізму їх реалізації. Таких норм досить багато: і право кожного на безкоштовну медичну допомогу, і право на працю, і право на безоплатну вищу освіту тощо. Оскільки виконання цих та інших норм Конституції України сьогодні неможливе з огляду на відсутність нормативно-правових актів, які закріплювали б відповідний механізм, ці положення стають звичайними деклараціями. Відповідно, декларативного характеру набуває й ст. 1 Конституції України.

Саме тому 21 червня 2019 р. Президент України В. Зеленський підписав указ № 421/2019 «Про Комісію з питань правової реформи». У ньому основним завданням Комісії з питань правової реформи (далі - Комісія), яка матиме статус консультативно-дорадчого органу при Президенті України, визначено «сприяння подальшому розвитку правової системи України на основі конституційних принципів верховенства права, пріоритетності прав і свобод людини й громадянина з урахуванням міжнародних зобов'язань України».

Комісія, зокрема, готуватиме та подаватиме Президентові України пропозиції щодо внесення змін до Конституції і законів України, спрямованих на забезпечення реалізації конституційних норм та принципів, а саме пріоритетності захисту фундаментальних прав і свобод людини й громадянина. Також вона здійснюватиме «подальший розвиток законодавства про організацію судової влади та здійснення правосуддя, удосконалення законодавства про кримінальну відповідальність та кримінального процесуального законодавства України, реформування органів правопорядку, а також створення умов для реінтеграції в єдиний конституційний простір України тимчасово окупованих територій України та населення, що на них проживає» [4]. Як постає з наведеного, однією з функцій Комісії є саме забезпечення єдності правового простору в нашій державі.

Забезпечення єдиного правового простору держави має бути реалізоване через певні механізми. На сучасному етапі розвитку вітчизняної державності та права очевидною є необхідність створення механізму забезпечення єдиного правового простору в Україні, який дав би змогу оптимізувати законодавство на основі положень Конституції України.

Нині механізм забезпечення єдиного правового простору є не лише поточним, а й ретроспективним, оскільки, крім забезпечення єдиного правового простору, органам влади вже з проектного етапу доводиться розбирати ті порушення єдності правового простору, які були допущені в минулому. Імовірно, після досягнення стану впорядкованості та співвіднесеності нормативних правових актів, що були прийняті раніше, завдання забезпечення єдиного правового простору перестане бути настільки ємним і важливим.

Під час розгляду будь-якого явища вагоме значення має понятійний апарат, його правове визначення, що несе смислове та змістове навантаження. Проблема формування правового визначення поняття «механізм забезпечення прав і свобод людини й громадянина» полягає в тому, що на сьогодні науковці та юристи-практики мають неоднозначні його розуміння, а законодавцем не було проведено його нормативно-правове визначення та закріплення [5, с. 81].

Варто зауважити, що теорія правових механізмів подекуди не досить досліджена. Однак останнім часом вона привертає дедалі більше уваги науковців. За словами С. Алексєєва, найбільш повне розуміння закономірностей певних явищ досягається в результаті дослідження механізму їх дії [6, с. 3]. Сучасні розробки із цього питання ґрунтуються також на працях радянських правознавців, наприклад О. Вітченка, В. Горшеньова, Л. Явича [7; 8; 9].

Також варто зазначити, що останнім часом у правничих наукових джерелах дедалі ширше використовується категорія «механізм». На наше переконання, це пов'язано з усвідомленням того, що не досить мати матеріальні норми та розвинену систему законодавства, потрібні також чіткі механізми втілення їх у життя, що повною мірою стосується конституційно-правової сфери [10, с. 36]. У зв'язку із цим у правовій науці виділяють такі правові категорії: «механізм державної влади» [11, с. 45], «механізм держави» [12, с. 44], «механізми контролю суспільства над владою» [13, с. 14], «механізм правового регулювання» [14, с. 64], «механізм реалізації права (правореалізації)» [15, с. 24], «механізм реалізації правових норм» [16, с. 22], «механізм реалізації Конституції України, конституційних норм» [17, с. 37], «механізм забезпечення правової охорони Конституції України» [18, с. 74], «механізм конституційного впливу на акти державно-правового законодавства» [19, с. 45], «механізм імплементації (реалізації) норм міжнародного права» [20, с. 69], «механізм народовладдя» [21, с. 23], «механізм реалізації безпосередньої демократії, самоврядування народу, народного суверенітету» [22, с. 29], «механізм управління державними і громадськими справами» [23, с. 18], «механізм реалізації прав, свобод та обов'язків людини і громадянина» [24, с. 334], «механізм правового гарантування» [25, с. 12], «механізм забезпечення (державою) прав та обов'язків громадян» [26, с. 35] тощо.

Варто вказати також на те, що ці механізми тісно переплітаються між собою, є взаємопов'язаними, а в деяких випадках навіть поглинаються один одним. Наприклад, взаємодія механізму реалізації Конституції України та механізму реалізації основних прав і свобод людини й громадянина виявляється в тому, що реалізація таких прав відбувається не інакше, як через здійснення положень Конституції України, конституційних норм про ці права та свободи. Під час реалізації своїх прав та обов'язків громадянин здійснює конституційні приписи.

На сьогодні серед правознавців немає єдиної позиції щодо елементів механізму правового регулювання, проте вони згодні хоча б у тому, що основними й обов'язковими його елементами є норма права, правовідносини та реалізація (акти реалізації) правових норм. Таким чином, механізм реалізації норм права є одним з елементів (складників) більш загального, широкого механізму правового регулювання.

У свою чергу реалізація правових норм відбувається в таких формах, як дотримання заборон, виконання обов'язків, використання прав і свобод, правозастосування. Саме третя з них - використання прав і свобод - відповідає поняттю реалізації особою її суб'єктивних прав. Механізми реалізації різних видів суб'єктивних прав (особистих, політичних, економічних, соціальних, культурних) мають низку власних рис, що пояснюється їхнім характером і змістом, а кожне окреме конституційне право має власний механізм реалізації, якому притаманні загальні властивості, водночас він є індивідуальним, зумовленим особливостями змісту кожного із суб'єктивних прав [27, с. 87].

На основі дослідження нормативних правових актів і наукових джерел О. Філіппов доходить висновку про те, що механізм забезпечення єдності правового простору має такі ключові особливості:

1) закріплений у Конституції України та інших законодавчих актах;

2) поєднується з державними, організаційними, ідеологічними, фінансовими, управлінськими заходами;

3) спрямований на забезпечення конституційної законності, державного суверенітету, захисту прав і свобод людини й громадянина;

4) забезпечується органами державної влади та посадовими особами, які володіють відповідною компетенцією;

5) містить вимоги щодо належного забезпечення та передбачає юридичну відповідальність посадових осіб і державних органів;

6) постійно вдосконалюється з урахуванням досягнутих результатів у громадській, політичній, економічній сферах, поповнюється цивілізаційними, прогресивними принципами;

7) враховує зарубіжний досвід, вимоги загальновизнаних принципів і норм міжнародного права [28, с. 38].

При цьому, за твердженням В. Радзієвської, ефективно працюючий механізм забезпечення єдності правового простору містить такі елементи: конституційно-правові норми, організаційні, ідеологічні та матеріально-технічні заходи, сукупність державних органів [5, с. 83].

Завданням конституційно-правового механізму забезпечення єдності правового простору є формування стійкої правової системи, що сприяє становленню правової держави в Україні та, зрештою, стабільному розвитку державності й права [29, с. 22]. Саме тому в механізмі забезпечення єдності правового простору можна виділити такі цілі:

1) подальший розвиток правових основ вітчизняної державності;

2) забезпечення відповідності законодавчих актів нашої держави принципам і нормам міжнародного права;

3) досягнення визначеності, несуперечності та відповідної якості нормативних правових актів;

4) забезпечення дотримання й захисту прав і свобод людини та громадянина;

5) досягнення узгодженості всередині правової системи [30, с. 88].

У конституційно-правовому механізмі забезпечення єдності правового простору головну роль відіграють норми Конституції України. Вона як фундаментальний нормативний правовий акт містить основні принципи й норми вітчизняного права, має верховенство над законами та підзаконними актами, посідає провідне місце в системі законодавства. Конституція України як першочергову мету закріплює вимогу формування правової держави, що передбачає верховенство права в усіх сферах життя. Вона встановлює вимоги до нормативно-правових актів, закріплює їх ієрархію, інакше кажучи, формує каркас усієї правової системи та баланс нормативних правових актів. Конституція України містить основні вимоги до процесу підготовки та прийняття нормативно-правових актів різними органами державної влади [31, с. 220].

Варто зауважити, що розвиток демократії впродовж останніх двох століть відбувався шляхом пошуку оптимальної моделі співвідношення держави та громадянського суспільства, а також застосування адекватної системи управління, яка базувалася б на відповідних принципах. І якщо на початкових етапах розвитку конституціоналізму така категорія, як принципи, була присутня в термінах лише іманентно, то з розвитком позитивізму одним зі стандартів конституцій, їх основою стали принципи організації держави й суспільства [32, с. 51].

Усі сучасні конституції фактично є деклараціями власне принципів і різних їхніх латентних форм. Проте після періоду пошуку й інституціоналізації конституційних принципів настав період їх осмислення та навіть переосмислення. Адже те, що деякі принципи декларуються формально, не означає їх реальну імплементацію, і навпаки. При цьому на розсуд законодавця залишається з'ясування питання про те, чи декларувати нормативні принципи, як свого часу вирішили засновники Конституції США. Проте так звані нові демократії просто переповнюють принципами свої конституційні акти, при цьому не особливо переймаються їх забезпеченням і реальною дією, тим самим формалізуючи це питання та створюючи відповідну проблему [33, с. 57]. Можна скільки завгодно говорити про єдність правового простору згідно з відповідним конституційним принципом, проте реальність від цього не зміниться.

Принцип верховенства конституції означає те, що в системі нормативних актів вона має вищу юридичну силу, а отже, усі інші нормативні акти повинні відповідати їй (не суперечити) [34, с. 190]. Цей принцип досягається шляхом здійснення контролю над актами та діями, що мають нормативний характер, якщо вони, на думку суб'єктів правозастосування, створюють колізію або коли така колізія виявляється в ході правозастосування. Тобто контроль є способом забезпечення верховенства конституції [31, с. 220].

Нині концепція верховенства конституції істотно впливає на теорію конституціоналізму та стає необхідною умовою руху держави до панування права в усіх сферах життя суспільства. Також для сучасного конституціоналізму характерний основоположний принцип - верховенство конституції у правовій системі держави. Формування українського конституціоналізму як правового явища неможливе без належного забезпечення та втілення в життя принципу верховенства конституції. Із цього приводу Ю. Лімбах, голова Федерального Конституційного Суду Німеччини, слушно зауважує, що концепт верховенства конституції надає конституції найвищої сили у правовій системі [35, с. 8].

Принцип верховенства конституції покликаний показати місце основного закону у правовій системі країни, в ієрархії нормативно-правових актів як її основних складників. Він спрямований на формування та діяльне ставлення громадян до реалізації й відстоювання конституційних прав і свобод. Активне ставлення до конституції та закріплені в ній права сприяють розвитку конституційного патріотизму в країні [36, с. 60]. Саме тому для забезпечення єдності правового простору нашої країни першочерговим завданням суспільної трансформації залишається гарантування стійкості конституційного розвитку.

Однак, за слушним твердженням Т. Подорожної, верховенство конституції держави характеризує не лише її положення в ієрархії нормативно-правових актів. Виступаючи в ролі юридичної основи для розвитку всіх галузей права, чинна Конституція України регулює та закріплює процес створення правових норм та актів, які забезпечують проведення політичних, культурних і соціально-економічних перетворень у суспільстві. Наскільки стабільним та еволюційним буде розвиток самої Конституції України, настільки завершеного характеру набуває реформування державної й суспільної сфер життєдіяльності [37, с. 116]. Оновлення сучасного цивільного, кримінального, трудового законодавства з метою забезпечення єдності правового простору має бути узгоджене з основними принципами та положеннями Конституції України.

Юридичний вимір верховенства конституції може складатися з двох аспектів. Перший - усвідомлення того, що діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, громадських об'єднань, громадян та інших осіб повинна погоджуватися з конституційними принципами й нормами, що відображають «дух» і «букву» основного закону держави.

Другий аспект верховенства конституції пов'язаний із характером об'єкта конституційно-правового регулювання. Так, норми Конституції України регулюють найбільш значущі суспільні відносини, однак не в повному обсязі. Багато конституційно-правових інститутів конкретизуються й деталізуються в поточному законодавстві або навіть у нормативно-правових актах органів місцевого самоврядування. Тому у практичному сенсі для забезпечення єдності правового простору вагомого значення набуває чітка диференціація конституційних положень, дотримання яких є необхідним відповідно до «букви» Конституції України, і положень, які можуть бути конкретизовані й деталізовані у правотворчій діяльності різних інституцій, насамперед законодавчих органів влади. Останні у своїй діяльності повинні керуватися «духом» Конституції України [37, с. 117].

У зв'язку із цим виникає проблема визначення меж повноважень державних органів та органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб з інтерпретації конституційних норм через нормотворчу та правозастосовну діяльність. У ході такої діяльності не повинні порушуватися основи конституційного ладу, які встановлюються в розділі 1 Конституції України та поширюються на всю її територію. Із цих позицій роль конституційно-правового регулювання у становленні й розвитку правової системи України важко переоцінити.

Зобов'язальний характер конституційно-правових норм завжди є складовою частиною сучасного розуміння правової системи держави. У різних правових системах сформувалися концепції, у яких провідна роль у регулюванні суспільних відносин відводиться праву. Правова система не може функціонувати без панування права (насамперед основного закону держави), адже конституція - це найвищий тип права, а конституційне регулювання є найбільш значущим для правової системи. Це пов'язано з тим, що наявність самої конституції багато в чому зумовлює реальне існування конституціоналізму в державі. Необхідність дієвості конституції визначає такий принцип конституціоналізму, як верховенство (або панування) права, за якого конституції відводиться роль основного закону в державі, а інша правотворча діяльність повинна мати конституційну основу та конституційні межі [37, с. 118].

Отже, ефективність механізму забезпечення єдності правового простору базується на Конституції України як ядрі національного законодавства, акті, що володіє вищою юридичною силою, зумовлює вимогу до конституційності нормативно-правових актів, під якою варто розуміти стан відповідності нормативно-правових актів «букві» й «духу» конституційних норм. Тобто конституційність, за твердженням Т Подорожної, можна розглядати як певний суспільно-політичний режим ефективного функціонування єдиного правового простору, за якого ефективно функціонує держава та всі її інститути. Забезпечення конституційності норм права та однозначного їх застосування всіма правозастосовувачами, досягнення стійкості та стабільності правового регулювання в усіх сферах життя суспільства - це основна мета розвитку правової системи, що відіграє принципову роль і має бути обов'язково досягнута в Україні [37, с. 118].

У ч. 2 ст. 8 Конституції України закріплюється, що вона має вищу юридичну силу й пряму дію та застосовується на всій території нашої держави. Якість вищої юридичної сили Конституції України виражає її місце в ієрархії нормативно-правових актів, що діють в Україні. Окрім того, вона визначає пріоритет дії та застосування конституційних норм. Т Подорожна, наприклад, пропонує окремо розглядати три частини цієї статті: 1) встановлює принцип верховенства права; 2) встановлює принцип верховенства Конституції України та розкриває сенс цього принципу; 3) встановлює принцип прямої дії Конституції України з відповідним уточненням щодо його застосування щодо прав і свобод людини й громадянина [37, с. 116]. При цьому, на думку вченої, між наведеними принципами немає при- чинно-наслідкового зв'язку: з принципу верховенства права абсолютно не постає принцип верховенства Конституції України, а що стосується формулювання принципу прямої дії, то краще було б його взагалі не формулювати, ніж встановлювати його необмежену дію щодо всіх норм Конституції України (і загального, і спеціального характеру) [37, с. 116-117]. правопорядок конституція суверенність безпека

Отже, принципи Основного Закону України повинні бути сформульовані у вигляді окремих норм, причому загальний принцип (структуроутворючий) має розкриватися за допомогою додаткових принципів. Відповідно, принцип верховенства Конституції України, оскільки він є структуроутворюючим, має розкриватися за допомогою декількох допоміжних інструментальних принципів із природою, що їх забезпечує. Тобто перша частина норми складається із самого принципу, друга повинна вказувати на те, яким чином він забезпечується (ієрархія норм і їх охорона), а третя частина норми має містити основу забезпечення цього принципу - контроль (конституційний) [37, с. 117].

Таким чином, у конституційно-правовому механізмі забезпечення єдиного правового простору домінуюча роль належить заходам державного примусу, тобто застосуванню заходів конституційно-правової відповідальності. Це свідчить про важливість формування єдності правового простору, що спрямовується на забезпечення цілісності й суверенності держави, національної безпеки та правопорядку.

Список використаних джерел

1. Агафонов С. Проблеми реалізації принципів правової держави в Україні та шляхи їх вирішення. Юстиніан. 2006. № 1. С. 22-26.

2. Юридический научно-практический словарь-справочник (основные термины и понятия) / авт. - сост.: О. Скакун, Д. Бондаренко ; под общ. ред. О. Скакун. Харьков: Эспада, 2007. 482 с.

3. Шай Р Правопорядок і законність як ознаки правової держави. Юридичний вісник України. 2007. № 28(628). С. 25-27.

4. Радзієвська В. Формування правового визначення поняття механізму забезпечення прав і свобод людини та громадянина. Бюлетень Міністерства юстиції України. 2009. № 3. С. 81-89.

5. Алексеев С. Механизм правового регулирования в социалистическом государстве. Москва: Юридическая литература, 1966. 187 с.

6. Витченко А. Метод правового регулирования социалистических общественных отношений. Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1974. 160 с.

7. Горшенев В. Способы и организационные формы правового регулирования в социалистическом обществе. Москва: Юридическая литература, 1972. 256 с.

8. Явич Л. Проблемы правового регулирования советских общественных отношений. Москва: Госюриздат, 1961. 172 с.

9. Рабінович П., Панкевич І. Здійснення прав людини: проблеми обмежування (загальнотеоретичні аспекти): монографія. Львів: Астрон, 2001. 108 с.

10. Щебетун І. Організаційно-правові гарантії місцевого самоврядування в Україні: автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.02 ; Нац. юрид. академія України. Харків, 2002. 17 с.

11. Летнянчин Л. До питання про механізм реалізації конституційних обов'язків людини і громадянина в Україні. Проблеми законності: Республіканський міжвідомчий науковий збірник / відп. ред. В. Тацій. Харків: Нац. юрид. академія України, 2001. Вип. 46 С. 44-48.

12. Заєць А. Правова держава в Україні: концепція і механізм реалізації: автореф. дис.... докт. юрид. наук: 12.00.01 ; Київський ун-т ім. Т Шевченка. Київ, 1999. 36 с.

13. Алексеев С. Право: азбука - теория - философия. Опыт комплексного исследования. Москва: Статут, 1999. 712 с.

14. Тодыка Ю. Конституционное право Украины: отрасль права, наука, учебная дисциплина: учебное пособие. Харьков: Фолио- Райдер, 1998. 292 с.

15. Смирнова Т Форми реалізації громадянами права на участь у місцевому самоврядуванні за Конституцією України. Право України. 1998. № 5. С. 21-24.

16. Бєлов Д., Бисага Ю. Український конституціоналізм: історико-правові засади. Актуальні питання конституційного права в сучасних умовах суспільного та державного розвитку: матеріали міжнародної науково-практичної конференції, м. Львів, 11 березня 2014 р. Львів: Центр конституційних ініціатив, 2014. С. 36-43.

17. Гецко М. Конституційна скарга як інструмент реалізації природного права людини і громадянина в Україні на судовий захист основних прав і свобод. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія «Юриспруденція». Одеса, 2014. Вип. 7. С. 73-77.

18. Медушевский А. Сравнительное конституционное право и политические институты: курс лекций. Москва: ГУ ВШЭ, 2002. 512 с.

19. Международное право: учебник для вузов / отв. ред.: Г. Игнатенко, О. Тиунов. 2-е изд., изм. и доп. Москва: НОРМА - ИНФРА-М, 2002. 592 с.

20. Погорілко В., Федоренко В. Референдуми в Україні: історія та сучасність. Київ, 2000. 150 с.

21. Книгін К. Правове визначення референдуму як форми народовладдя: проблеми теорії і практики. Право України. 2001. № 11. С. 28-31.

22. Скомороха В. Захист прав і свобод людини: практика Конституційного Суду України і європейський досвід. Актуальні проблеми політики: зб. наук. праць / гол. ред. С. Ківалов. Одеса: Юридична література, 2002. Вип. 13-14. С. 18-28.

23. Погорілко В. Проблеми реалізації Конституції України: теорія і практика (нормативні документи та коментарі): монографія. Київ: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України ; А.С.К., 2о0з. 652 с.

24. Степаненко В. Влада і незалежний громадський контроль. Щодо проблем демократичного процесу в Україні. Віче. 2000. № 6. С. 8-20.

25. Конституційне право України: підручник / за заг. ред. Ю. Бисаги та Д. Бєлова. 7-е вид., перероб. і доп. Ужгород: Гельветика, 2013. 360 с.

26. Чуб О. Конституційне право громадян на участь в управлінні державними справами: дис.... канд. юрид. наук. Харків, 2004. 205 с.

27. Филиппов А. Конституционно-правовой механизм обеспечения единства правового пространства Российской Федерации: дисс.... канд. юрид. наук: 12.00.02 «Конституционное право; конституционный судебный процесс; муниципальное право». Чебоксары, 208 с.

28. Радзієвська В. Формування правового визначення поняття механізму забезпечення прав і свобод людини та громадянина. Бюлетень Міністерства юстиції України. 2009. № 3. С. 81-89.

29. Анненкова В. Правовое пространство современной России: понятие, структура и механизм обеспечения единства. Конституционное и муниципальное право. 2005. № 4. С. 22-23.

30. Сучасні проблеми правової системи України: збірник матеріалів IV Міжнародної науково-практичної конференції / редкол.: Ю. Шемшученко, Ю. Бошицький, О. Чернецька та ін. Київ: Ліра-К, 2012. 514 с.

31. Сліденко І. Принцип верховенства Конституції: варіабельність деяких наслідків дії. Вісник Центральної виборчої комісії. 2008. № 1. С. 50-54.

32. Стецюк П. Основи теорії конституції та конституціоналізму. Лекція п'ята: Класифікація конституцій: посібник. Львів: Астролябія, 2003. Ч. 1.561 с.

33. Хабриева Т., Чиркин В. Теория современной конституции. Москва, 2005. 681 с.

34. Федоренко В. Конституція України: поняття та юридичні властивості. Стратегічні пріоритети. 2008. № 2(7). С. 188-194.

35. Limbach J. The Concept of the Supremacy of the Constitution. The Modern Law Review. 2001. Vol. 64. № 1. Р 1-10.

36. Добродумов П. Питання конституціоналізації суспільних відносин. Право та сучасне суспільство: реалії співвідношення: матеріали міжнародної науково-практичної конференції, м. Запоріжжя, 30 березня 2012 р.: у 4 ч. Запоріжжя: Істина, 2012. Ч. 1. С. 60-62.

37. Подорожна Т. Верховенство конституції України та конституціоналізація правової системи: діалектика взаємодії. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія «Юриспруденція». 2013. № 6-1. Т 1. С. 115-118.

Размещено на Allbest.ru