Право в’язнів на повагу до приватного та сімейного життя: міжнародно-правовий і національний аспекти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра міжнародного права

Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

Право в'язнів на повагу до приватного та сімейного життя: міжнародно-правовий і національний аспекти

The right to respect for private and family life in prison: international and national aspects

Толстенко Ю.О., кандидат юридичних наук

Міненко Ю.В., студентка

Стаття присвячена виявленню в чинному законодавстві України норм, що не відповідають міжнародно-правовим стандартам захисту прав осіб, позбавлених волі, у контексті забезпечення їх права на повагу до приватного та сімейного життя.

Право на повагу до приватного і сімейного життя розглядається в рамках змісту статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. і рішень Європейського суду з прав людини.

У статті проводиться дослідження способів забезпечення права на спілкування осіб, позбавлених волі на будь-якій стадії кримінального судочинства, у частині забезпечення їм необхідного рівня підтримання зв'язків з навколишнім світом, зокрема з членами родини і близькими.

Під час розробки проблеми теми статті досліджувалися положення чинного кримінально-виконавчого законодавства України, актуальних законопроєктів, спрямованих на внесення змін до нього, а також низки відповідних міжнародно-правових норм. Особливу роль відіграло дослідження рішень Європейського суду з прав людини щодо порушення прав в'язнів на зв'язки з зовнішнім світом. Варто зазначити, що рішення, наведені у даній статті, стосуються саме порушень прав людини державними кримінально-виконавчими органами України, що дозволяє наочно розглянути проблему дотримання прав в'язнів на підтримання контактів з їх родинами та близькими.

У статті розроблені вказівки на виявлені потенційно небезпечні норми українського кримінально-виконавчого законодавства та шляхи їх усунення з метою прискорення імплементації міжнародних стандартів позбавлення волі. Найбільша увага була приділена таким проблемам, як заборона здійснення дзвінків особами, що тримаються у слідчих ізоляторах; обмеження кола осіб, що мають право на побачення з особами, позбавленими волі; звуження змісту визначення сімейного життя.

Результати дослідження можуть бути особливо цікавими як для дослідників і практиків кримінально-виконавчого права України, так і для фахівців з міжнародного права.

Ключові слова: права в'язнів, право на повагу до приватного та сімейного життя, право на підтримання зв'язків із зовнішнім світом, право на спілкування з родиною та близькими.

The article is devoted to identify the standards of protection prisoners' rights in the context of ensuring their right to respect for private and family life, which are contained in the current legislation of Ukraine norms and do not meet international law.

The right to respect for privacy and family life is considered within the meaning of Article 8 of the 1950 Convention on Human Rights and Fundamental Freedoms and the European Court of Human Rights' case law.

The article examines ways of ensuring the prisoners' right to communicate with the outside world, in particular with family members and relatives, regardless of criminal procedure phase.

In the article were been explored the provisions of the current Ukrainian criminal law, the actual draft laws aimed at amending it, as well as a number of relevant international legal norms. Of particular importance is the study of the European Court of Human Rights' decisions on the violation of prisoners' rights to connection with the outside world. It is worth noting that the solutions given in this article refer specifically to human rights violations by the state criminal enforcement Ukrainian agencies, which allows considering the problem of observing the rights of prisoners to maintain contact with their family members and intimates substantively.

The article provides guidance on identified potentially dangerous norms of Ukrainian criminal enforcement legislation and ways to avoiding in order accelerating the implementation of international prison standards. The greatest attention was paid to such problems as: the prohibition of making calls by detainees; restrictions on the number of persons entitled to date with prisoner; narrowing the content of the family life definition.

The research results may be particularly interesting to researchers and practitioners of Ukrainian criminal law, as well as to international lawyers.

Key words: rights of prisoners, the right to respect for private and family life, the right to keep in touch with the outside world, the right to communicate with family and intimates.

Постановка проблеми

У сучасному світі через геополітичні зміни на перше місце стає глобалізація, що істотно впливає на міжнародно-правовий захист прав людини. Міжнародний досвід відіграє важливу роль у забезпеченні прав осіб, позбавлених волі на будь-якій стадії кримінального судочинства, а обмін досвідом є надзвичайно важливим для динамічного розвитку пенітенціарної системи будь-якої з країн світу. Міжнародно-правовий захист прав осіб, взятих під варту, та осіб, засуджених до кримінальних покарань у вигляді позбавлення волі, ґрунтується на фундаментальних поняттях людської гідності. Вони втілюють принцип, відповідно до якого незалежно від того, який злочин скоїла особа, вона не повинна бути позбавлена основоположних і фундаментальних прав людини. Так, у контексті аналізу ефективності забезпечення Україною виконання міжнародно-правових стандартів поводження з особами, позбавленими волі, принциповим є задоволення моральних потреб в'язнів, яке виявляється у забезпеченні їм можливості підтримувати стабільні зв'язки з зовнішнім світом. Станом на 2018 р. Україна була другою державою серед членів Ради Європи за кількістю скарг, поданих до Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), за порушення ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., що регламентує право на повагу до приватного та сімейного життя [24, с. 11].

Отже, метою статті є встановлення змісту міжнародно-правових актів щодо забезпечення належних умов тримання осіб, позбавлених волі, зокрема й щодо дотримання їх права на зв'язки з зовнішнім світом; оцінка відповідності законодавства України міжнародно-правовим стандартам захисту прав осіб, позбавлених волі; виявлення недоліків у правовій базі, яка забезпечує функціонування установ кримінально-виконавчої системи України; аналіз відповідної практики ЄСПл; надання пропозицій щодо можливих шляхів усунення певних недоліків пенітенціарного законодавства України у світлі відповідних міжнародно-правових стандартів.

Виклад основного матеріалу

Європейська інтеграція України відповідає життєвим інтересам українського народу, оскільки сприяє забезпеченню гарантій верховенства права, дотриманню прав людини, розвитку громадянського суспільства і демократії. Говорячи про належний захист прав людини, не можна оминути питання забезпечення прав заарештованих осіб та осіб, засуджених до кримінальних покарань у вигляді позбавлення волі, адже такі особи є обмеженими у своїх суб'єктивних правах, дуже часто залишаються поза правовим полем держави і об'єктивно не завжди мають можливості звертатися до відповідних державних установ за захистом своїх прав. однією з цілей створення Європейський Союзу є сприяння дотриманню цінностей ЄС, серед яких повага до людської гідності, верховенство права та повага до прав людини є головними. В Угоді про Асоціацію між Україною та ЄС серед цілей асоціації закріплене посилення співробітництва у сфері юстиції, свободи та безпеки з метою забезпечення верховенства права та поваги до прав людини і основоположних свобод. На нашу думку, переоцінка та визнання державою нового і вкрай розширеного порівняно з попередніми роками обсягу прав і свобод людини є досить проблематичними завданнями, особливо для тих інститутів державної влади, що покликані ці права обмежувати, зокрема й для системи Державної кримінально-виконавчої служби України. З кожним роком законодавство України нарощує інтенсивність процесу адаптації до міжнародно-правових стандартів поводження з особами, позбавленими волі на будь-якій стадії кримінального судочинства.

У свій практиці ЄСПЛ сформував певну модель визначення належності поводження з особами, позбавленими волі. Вона складається з двох рівноцінних чинників - матеріальних умов тримання особи та її морального стану. Якщо загальноприйнятні вимоги щодо забезпечення належних матеріальних умов ув'язнення є об'єктивними та предметними, то зміст поняття «повага до моральних складників людського життя» є досить неконкретним і, як правило, визначається на розсуд самої держави.

Позбавлення особи волі, неважливо, чи воно є коротко- або довгостроковим, є виправданим, але винятковим покаранням. Становище особи, що позбавлена природного права на свободу, за жодних обставин не має погіршуватися стражданнями, що можуть випливати з такого становища. з цією метою загальноприйнятим є принцип зведення до мінімуму різниці між перебуванням в установі виконання кримінальних покарань та життям на волі. Як правило, держави прагнуть задовольнити базові потреби в'язнів, створити такі умови, за яких їх тримання було б безпечним для життя і здоров'я та гуманним у загальнолюдському розумінні. Останніми роками Україна зробила важливі кроки назустріч європейським стандартам позбавлення волі, пройшовши складний шлях реформування застарілого, далекого від демократичних засад законодавства. Так, було прийнято Закон України «Про попереднє ув'язнення» від 04.11.2018 р., Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань від 12.07.2019 р. тощо. Медичні служби було відокремлено від системи кримінально-виконавчої служби. Однак до ЄСПЛ надходить все більше скарг, що поєднують в собі порушення ст. ст. 3 («нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню») та 8. таким чином, слід звернути особливу увагу на недоліки у сфері забезпечення саме моральних прав осіб, позбавлених волі (“ Vintman v Ukraine' ' [14], “ Moroz v. Ukraine” [12], “Rodzevillo v Ukraine” [18] тощо).

Потрапляючи вперше до місць позбавлення волі (як правило, до Слідчого ізолятору (далі - СІЗО)), особа може потерпати від психологічного дискомфорту та страху, спричинених ізоляцією та неможливістю контактувати з родичами та близькими. З метою дотримання прав людини Європейські пенітенціарні правила від 11.01.2006 р. (далі - ЄПП) рекомендують державам забезпечити в'язням спілкування з максимальною періодичністю за допомогою різних доступних способів. На адміністрацію пенітенціарних установ покладається обов'язок сприяти підтримці адекватних контактів із зовнішнім світом та надавати особам, позбавленим волі, із цією метою відповідну матеріальну підтримку (ч. 5 ст. 24). Визначення обсягу та способів забезпечення адекватних контактів покладається на державу. Вільне трактування цього положення може стати причиною появи нових загроз порушення прав осіб, позбавлених волі. Саме тому задля запобігання неналежному трактуванню зазначеної вище норми ЄПП передбачають можливості надання в'язням, щодо яких ще не винесений вирок, прав на відвідування і спілкування з родиною та іншими особами, а також прав на додаткові відвідування та додатковий доступ до інших різновидів контактів (ч. a, b ст. 99). ЄПП передбачають такі засоби зв'язку, як пошта, телефон тощо (ч. 1 ст. 24) [1]. Отже, бачимо, що перелік засобів контактування не є вичерпним.

Крім того, Закон України «Про попереднє ув'язнення» визнає право осіб, взятих під варту, на спілкування з членами своєї родини, пропонуючи їм листування та особисті побачення (ст. ст. 12, 13) [4]. Надання визначеної кількості засобів комунікації є достатнім, якщо особи здатні реалізувати право на спілкування у повному обсязі (“A. B. v. the Netherlands'¹ ' [6], “ Ciszewski v. Poland ' [8]).

Отже, встановлені законодавством правила спілкування осіб, позбавлених волі, не можуть вважатися такими, що відповідають нормам Європейської конвенції з прав людини, адже в ньому не передбачене, наприклад, існування виключних умов та альтернатив для в'язнів, що можуть бути віднесені до вразливих категорій населення, Це створює відповідне поле для дискримінації. зокрема, зазначеним вище законом не передбачені умови, за яких особи з фізичними вадами, проблемами розумового розвитку, недостатнім рівнем грамотності залишаються поза колом осіб, здатних реалізовувати право на спілкування на належному рівні. Європейський комітет із запобігання катуванням (далі - ЄКЗК) неодноразово наголошував на тому, що заборона користування телефонним зв'язком в українських СІЗО є «надмірним обмеженням» [23, с. 53]. Вдалим вирішенням даної проблеми може стати проєкт закону «Про внесення змін до закону України «Про попереднє ув'язнення» № 0882 від 29.09.2019 р. Він має на меті імплементацію європейських пенітенціарних стандартів, а у разі його остаточного прийняття він трансформує правила спілкування в сІзо у більш гнучкі, розширивши чинний перелік засобів спілкування телефонним зв'язком.

окрім перелічених засобів комунікації, за будь- яких умов необхідною є організація побачень як для вже засуджених осіб, так і для осіб, що перебувають під вартою. з огляду на специфічний режим в установах виконання кримінальних покарань певні обмеження особистих побачень осіб, позбавлених волі, є неминучими. Такі обмеження приватного життя не мають буди надмірно інтенсивними, а лише повинні відповідати меті забезпечення суспільної безпеки. Так, відповідно до ст. 110 Кримінально-виконавчого кодексу України «особам, які позбавлені волі, надаються два види побачень - короткострокові та довгострокові» [2]. Варто зазначити, що важливим є не формальне надання особистих зустрічей, а забезпечення підтримання тісних сімейних відносин, ідентичних до тих, що існують поза межами місць позбавлення волі. Потенційно небезпечною у світлі забезпечення прав людини є норма, що встановлює обов'язкову присутність представника адміністрації установи виконання покарань під час короткострокових побачень. Це положення стосується як осіб, які перебувають у СІЗО (ст. 12) [4], так і осіб, які відбувають кримінальне покарання (п. 1. ч. XIV) [3]. Залучення сторонніх осіб до особистих побачень в'язнів позбавляє процедуру спілкування індивідуалізації, порушує засади конфіденційності, а також виключає можливість фізичного контакту. Подібні заходи безпеки ЄСПЛ визнає необгрунтованими та неприйнятними (“Trosin V. Ukraine" [19], “Khoroshenko v. Russia"" [9], “'Mozer v. The Republic of Moldova and Russia"" [13]). Отже, обмеження кількості побачень із членами родини, контроль цих зустрічей або встановлення спеціального режиму процедури побачення є втручанням у сімейні стосунки в'язня, що є порушенням ст. 8 Конвенції.

Окрім порушень права на повагу до сімейного та приватного життя, що викликані невідповідністю стандартам самої процедури проведення побачень, особи, позбавлені волі, стикаються з ускладненою процедурою отримання можливості бачити своїх родичів та близьких. Так, Закон України «Про попереднє ув'язнення» передбачає, що дозвіл на надання побачень в установах попереднього ув'язнення може бути отриманий «лише з письмового дозволу слідчого або суду, які здійснюють кримінальне провадження» (ст. 12) [4]. На нашу думку, твердження ЄКЗК про те, що такі умови надання побачень фактично є «обмеженням можливості відвідування» [23, с. 53], є цілком справедливим. Згаданий вище проєкт закону максимально спрощує процес проведення побачень у СІЗО, оминаючи необхідність отримання дозволу від будь-якого органу, та встановлює визначену процедуру судового обмеження права на короткострокові зустрічі, що дозволяє уникнути будь-якої упередженості рішень досудових органів (ч. 4) [5].

Слід зазначити, що під час визначення меж свободи спілкування осіб, позбавлених волі, законодавець має розуміти різницю між контактуванням з іншими в'язнями та особами, що потенційно можуть становити загрозу слідству чи дисципліні, та між підтриманням зв'язків з особами, відносини з якими формують сімейне або приватне життя ув'язнених.

Найважливішим елементом сімейного життя є право на спільне проживання та нормальний розвиток родинних відносин (“Marckx v Belgium"" [11]). Члени однієї родини повинні мати можливість спілкуватися один з одним (“Olsson v Sweden"" [15]). Оскільки поняття «сімейне життя» є автономним, питання про існування сімейного життя зводиться до встановлення факту дійсного існування тісних особистих зв'язків (“Paradiso and Campanelli v Italy” [17]) [22, с. 54]. Для осіб, позбавлених волі на визначений строк або засуджених до довічного позбавлення волі, тривалі побачення є єдиним засобом підтримувати нормальні сімейні стосунки. Вилучення засудженого на певний період з тюремних умов, надання йому можливості перебувати у тісному контакті з членами своєї родини є вкрай важливим заходом підтримання психічного здоров'я особи і сприяння її соціалізації, що не припиняє виконання кримінального покарання. Україна гарантує право на тривалі побачення всім в'язням без винятку. Однак існують певні обмеження кола осіб, що можуть відвідувати особу, позбавлену волі. Так, згідно з Кримінально- виконавчим кодексом України тривалі побачення з правом спільного проживання надаються лише подружжю, батькам, дітям, всиновлювачам і всиновленим, рідним братам і сестрам, діду, бабі, онукам (ст. 110) [2]. Термін «подружжя» згідно з Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань охоплює офіційно зареєстровані шлюбні відносини, а також стосунки двох осіб, які проживали однією сім'єю, не перебуваючи в шлюбі, і офіційно мають спільних неповнолітніх дітей (ч. XIV, п. 1) [3]. конкретизація норми, що регулює порядок надання побачень ув'язненим, робить її поверхневою і надто формальною, звужуючи право особи на спілкування з родиною до мінімуму. Законодавець ігнорує існування інших видів сімейних відносин, широко розповсюджених в Україні. Зокрема, ігноруються громадянські шлюби зі свідомою бездітністю, релігійні шлюби, одностатеві пари, неофіційні батьки, шлюб, що оформлений за кордоном, громадянський шлюб з повнолітніми дітьми тощо. На думку ЄСПЛ, родина, що існує де-факто, не потребує будь-якого юридичного визначання, адже навіть за відсутності співмешкання факт стабільного союзу є достатнім для визнання цих стосунків сімейними (“Babiarz v Poland ' [7], ` Kroon and Others v. The Netherlands'" [10], “ Vallianatos and Others v Greece” [20]) [с. 55-56]. З цього випливає, що будь-які пари, що мають стабільні відносини, мають право вважатися родиною, зокрема одностатеві (“Vallianatos and Others v Greece” [20], “X. and Others v Austria” [21], “P B. And J. S. v Austria” [16]). З метою ефективного забезпечення права на повагу до сімейного життя ув'язнених доречно залишити справу визначення членів своєї родини на розгляд осіб, позбавлених волі.

в'язень повага приватний сімейний

Висновки

Проблема належного забезпечення права осіб, позбавлених волі, на повагу до їхнього приватного та сімейного життя, що в умовах позбавлення волі на будь-якій стадії кримінального провадження може реалізовуватися за допомогою можливості безперешкодно спілкуватися з родиною і близькими всіма дозволеними законом способами, є вкрай важливою Право на повагу до приватного та сімейного життя не є абсолютним. Так, наприклад, в умовах попереднього ув'язнення або виконання кримінальних покарань у вигляді позбавлення волі певне обмеження цього права є неминучим, однак таке обмеження не може бути надмірним і має відповідати необхідності суспільної та національної безпеки.

Абсолютна заборона спілкуватися телефоном в умовах тримання під вартою, вимога обов'язкової присутності працівника установи виконання покарань під час короткострокових побачень, обмеження кола осіб, з якими в'язень має право проводити побачення, - усе це, на нашу думку, не відповідає міжнародно-правовим нормам, що регламентують право на повагу до приватного та сімейного життя.

Список використаних джерел

1. Європейські пенітенціарні (в'язничні) правила: Рекомендація № R (2006) 2 Комітету Міністрів держав-учасниць від 11.01.2о0б р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_032 (дата звернення: 03.110.2019).

2. Кримінально-виконавчий кодекс України: Закон України від 04.11.2018 р. № 1129-IV. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/1129-15#n795 (дата звернення: 03.11.2019).

3. Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань: Закон України від 12.07.2019 р. № z1010-18. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/z1010-18#n264 (дата звернення: 3.11.2019).

4. Про попереднє ув'язнення: Закон України від 04.11.2018 р. № 3352-XII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/3352-12#n115 (дата звернення: 03.11.2019).

5. Проєкт закону про внесення змін до Закону України «Про попереднє ув'язнення» (щодо імплементації окремих стандартів Ради Європи). № 0882 від 29.08.2019 р. / Верховна Рада України: офіційний вебпортал. URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?p1^:3511=66545 (дата звернення: 03.11.2019).

6. Case A. B. v. the Netherlands (Application no. 10827/12): Judgment European Court of Human Rights, 5 July

2016. URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22fuNtext%22:[%22A.%20B.%22],%22respondent%22:[%22NLD%22],%22ite

mid%22:[%22001-165546%22]} (Last accessed: 03.11.2019).

7. Case “Babiarz v. Poland v. Italy” (Application no. 1955/10): Judgment European Court of Human Rights, 10 January 2017. URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22fuNtext%22:[%22Babiarz%22],%22itemid%22:[%22001-170344%22]} (Last accessed: 03.11.2019).

8. Case “Ciszewski v. Poland” (Application no. 38668/97): Judgment European Court of Human Rights, 13 July 2004. URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22itemid%22:[%22001-66456%22]} (Last accessed: 03.11.2019).

9. Case “Khoroshenko v. Russia” (Application no. 41418/04): Judgment European Court of Human Rights, 30 June 2015.

URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22fulltext%22:[%22Khoroshenko%22],%22itemid%22:[%22001-156006%22]} (Last

accessed: 03.11.2019).

10. Case “Kroon and Others v. The Netherlands” (Application no. 18535/91): Judgment European Court of Human Rights, 27 October 1997. URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22itemid%22:[%22001-57904%22]} (Last accessed: 03.11.2019).

11. Case “Marckx v. Belgium” (Application no. 6833/74): Judgment European Court of Human Rights, 17 June 1979. URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22fulltext%22:[%22Marckx%22],%22itemid%22:[%22001-57534%22]} (Last accessed:

03.11.2019).

12. Case “Moroz v. Ukraine” (Application no. 5187/07): Judgment European Court of Human Rights, 2 March 2017. URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22fulltext%22:[%22moroz%22],%22itemid%22:[%22001-171501%22]} (Last accessed:

03.11.2019).

13. Case “Mozer v. The Republic of Moldova and Russia” (Application no. 11138/10): Judgment European Court of Human Rights, 23 February 2016. URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22itemid%22:[%22001-161055%22]} (Last accessed: 03.11.2019).

14. Case “Vintman v. Ukraine” (Application no. 28403/05): Judgment European Court of Human Rights, 23 October 2014. URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22fuNtext%22:[%22\%22VINTMAN%20v.%20UKRAINE\%22%22],%2 2itemid%22:[%22001-147326%22]} (Last accessed: 03.11.2019).

15. Case “Olsson v. Sweden” (Application no. 10465/83): Judgment European Court of Human Rights, 24 March 1988. URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22fuNtext%22:[%22Olsson%22],%22itemid%22:[%22001-57548%22]} (Last accessed: 03.11.2019).

16. Case “P. B. And J. S. v. Austria” (Application no. 58216/12): Judgment European Court of Human Rights, 17 January

2017. URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22itemid%22:[%22001-170388%22]} (Last accessed: 03.11.2019).

17. Case “Paradiso and Campanelli v. Italy” (Application no. 25358/12): Judgment European Court of Human Rights, 24 January 2017. URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22fulltext%22:[%22Paradiso%22],%22itemid%22:[%22001-170359%22]} (Last accessed: 03.11.2019).

18. Case “Rodzevillo v. Ukraine” (Application no. 38771/05): Judgment European Court of Human Rights, 14 January 2016. URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22fulltext%22:[%22rodzevillo%22],%22itemid%22:[%22001-159791%22]} (Last accessed: 03.11.2019).

19. Case “Trosin v. Ukraine” (Application no. 39758/05): Judgment European Court of Human Rights, 23 February 2012. URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22fulltext%22:[%22Trosin%22],%22itemid%22:[%22001-109197%22]} (Last accessed: 03.11.2019).

20. Case “Vallianatos and Others v. Greece” (Application no. 29381/09 and 32684/09): Judgment European Court of Human Rights, 7 November 2013. URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22fulltext%22:[%22Vallianatos%20and%20Others%20v.%20 Greece%22],%22itemid%22:[%22001-128294%22]} (Last accessed: 03.11.2019).

21. Case “X. and Others v. Austria” (Application no. 19010/07): Judgment European Court of Human Rights, 19 February

2013. URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22itemid%22:[%22001-116735%22]} (Last accessed: 03.11.2019).

22. Guide on Article 8 of the European Convention on Human Rights. Council of Europe/European Court of Human Rights.

2019. P. 129. URL: https://www.echr.coe.int/Documents/Guide_Art_8_ENG.pdf (Last accessed: 03.11.2019).

23. Report to the Ukrainian Government on the visit to Ukraine carried out by the European Committee for the Prevention of Torture and Inhuman or Degrading Treatment or Punishment (CPT) from 8 to 21 December 2017. (CPT/Inf (2018) 41). Council of Europe. P. 81. URL: https://rm.coe.int/16808d2c2a (Last accessed: 03.11.2019).

24. The European Court of Human Rights in facts & figures 2018. European Court of Human Rights. 2019. P. 11. URL: https://echr.coe.int/Documents/Facts_Figures_2018_ENG.pdf (Last accessed: 03.11.2019).

Размещено на Allbest.ru