Місце диференціації кримінальної відповідальності серед принципів кримінального права та кримінально-правової політики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет імені Івана Франка

Місце диференціації кримінальної відповідальності серед принципів кримінального права та кримінально-правової політики

Антонюк Н.О., кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри кримінального права і кримінології, суддя

Великої Палати Верховного Суду

Анотація

У статті досліджується правова природа диференціації кримінальної відповідальності з огляду на принципи кримінального права та кримінально-правової політики.

У наукових дослідженнях диференціацію кримінальної відповідальності часто ототожнюють з різними принципами кримінального права, як-от: з рівністю, доцільністю, економією кримінально-правової репресії, індивідуалізацією кримінальної відповідальності та покарання або ж розглядають як самостійний принцип кримінального права. У цій праці послідовно наводяться недоліки таких підходів. Ставиться під сумнів можливість деяких із названих вище правових явищ бути принципами кримінального права загалом.

Велике значення для розуміння ролі диференціації кримінальної відповідальності у кримінальному праві України відіграють і принципи кримінально-правової політики. Особливо актуально у цій частині правильно розмежовувати поняття, якими позначається роль диференціації у кримінально-правовій політиці. Останню часто називають методом, напрямом, завданням, ціллю чи принципом кримінально-правової політики. У статті обґрунтовується хибність таких міркувань.

У цьому дослідженні закладено фундамент розуміння диференціації кримінальної відповідальності як складової частини принципу справедливості у кримінальному праві. Стверджується також, що принципи кримінального права та кримінально-правової політики є взаємопов'язаними. Кримінально-правова політика як елемент політики боротьби зі злочинністю має ґрунтуватися на положеннях матеріального кримінального права. Завдання кримінально-правової політики не можуть виходити за межі, встановлені кримінальним законом, оскільки інакше вони втратять своє нормативне підґрунтя. Таким чином, принцип справедливості, частиною якого є диференціація кримінальної відповідальності, можна визнавати і принципом кримінально-правової політики.

Ключові слова: диференціація кримінальної відповідальності, принципи кримінального права, принципи кримінально-правової політики, принцип справедливості.

Abstract

PLACE OF DIFFERENTIATION OF CRIMINAL RESPONSIBILITY AMONG PRINCIPLES OF CRIMINAL LAW AND CRIMINAL-LEGAL POLICY Legal nature of differentiation of criminal responsibility is researched in the article in the aspect of principles of criminal law and criminal-legal policy. Differentiation of criminal responsibility is usually associated with numerous principles of criminal law, such as equality, feasibility, economy of criminal-legal repression, individualization of criminal responsibility or criminal punishment. It is also referred to as principle of criminal law - differentiation of criminal responsibility. In this study we prove consistently contestability of such an approach, as well as have doubts about some of the legal phenomena stated above being named principles of criminal law.

Principles of criminal-legal policy play an important role in understanding the place of differentiation of criminal responsibility in the criminal law of Ukraine. It is especially relevant in this aspect to differentiate terms used to name the role of differentiation of criminal responsibility in the criminal-legal policy of Ukraine. The last is often referred to as method, direction, task, aim or principle of criminal-legal policy. The inaccuracy of such reflections is proved in the article.

The foundation of understanding of differentiation of criminal responsibility as a part of principle of justice of criminal law is set in this research. It is also stated, that principles of criminal law and criminal-legal policy are interrelated. Criminal-legal policy, as an element of policy of struggle versus crimes, shall be based on the provisions of material criminal law. Tasks of criminal legal policy can not extend beyond the borders set by criminal law. Otherwise they will lose their normative basis. So, principle of justice with differentiation of criminal responsibility as its part can be named as a principle of criminal legal policy.

Key words: differentiation of criminal responsibility, principles of criminal law, principles of criminal-legal policy, principle of justice.

Постановка проблеми

У наукових дослідженнях диференціацію кримінальної відповідальності розглядають у контексті вивчення принципів кримінального права чи принципів кримінально-правової політики. Підходи до дефініції диференціації кримінальної відповідальності можна класифікувати так: 1) диференціація кримінальної відповідальності належить до принципів кримінального права: а) як елемент чи прояв одного або декількох із таких принципів: індивідуалізації, справедливості, рівності, гуманізму, економії репресії, доцільності;

б) як самостійний принцип; 2) диференціація кримінальної відповідальності пов'язується із кримінально-правовою політикою держави: а) як принцип кримінально-правової політики; б) як метод кримінально-правової політики; в) як напрям кримінально-правової політики.

Таким чином, сфера уявлень про диференціацію кримінальної відповідальності настільки широка, що виникає необхідність обмежити коло її можливих проявів у рамках принципів кримінального права та кримінально-правової політики.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

У сучасних дослідженнях проблема віднесення диференціації до принципів права чи політики аналізувалася у працях, що стосуються того чи іншого принципу кримінального права чи кримінально- правової політики загалом. Це питання вивчали А.А. Митрофанов, О.В. Острогляд, В.Ф. Прима- ченко, П.Л. Фріс, О.І. Ющик та ін.

Формулювання цілей статті. Метою цього дослідження є встановлення того, чи є диференціація кримінальної відповідальності окремим принципом кримінального права та/або кримінально- правової політики або проявом одного із принципів кримінального права та/або кримінально-правової політики.

Виклад основного матеріалу дослідження

Диференціацію кримінальної відповідальності часто пов'язують із різними принципами кримінального права, зокрема зі справедливістю [7, с. 72; 15, с. 115], рівністю [4, с. 97; 6; 7, с. 73], доцільністю [7, с. 74], економією репресії [7, с. 75], або ж визнають самостійним принципом диференціації [11, с. 824; 14, с. 9].

У фундаментальній праці, присвяченій принципам кримінального права, В.М. Кудрявцев та С.Г Келіна називають такий перелік принципів, як: законність, справедливість відповідальності, вини, невідворотність відповідальності, рівність громадян перед законом, особисту відповідальність, гуманізм, демократизм [4, с. 64]. На думку цих учених, принципи кримінального права співвідносяться із його завданнями, сформульованими у законах, а для досягнення відповідних завдань необхідно керуватися принципами права [4, с. 26].

Відповідно до ст. 1 Кримінального кодексу України (далі - КК) його завданням є правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам. Для здійснення цього завдання КК визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили.

Таким чином, на перший погляд, принципи кримінального права мають базуватися на двох категоріях: злочину і покарання. Проте, на нашу думку, зміст цих категорій необхідно уточнити. Відштовхуючись від положень ч. 1 ст. 1 КК, досягнення завдань охорони відповідних об'єктів неможливо забезпечити лише визначенням кола злочинів і покарань за них. Та й аналіз положень чинного КК підводить до висновку про те, що не лише визначення злочинів сприяє реалізації завдань, а насамперед визначення кола суспільно небезпечних діянь. Відповідно, якщо вчинено суспільно небезпечне діяння, то вплив держави на нього не завжди може бути зведений до покарання. Якщо це суспільно небезпечне діяння є злочином, за його вчинення особі може бути призначене покарання, проте, окрім покарання, особа зазнає осуду, а також у низці випадків перебуватиме в правовому статусі раніше засудженого (судимість).

Однак це не означає, що категорію покарання в цьому контексті ми зможемо замінити категорією кримінальної відповідальності. Адже за скоєння злочину особу можуть звільнити від кримінальної відповідальності, але застосувати інші заходи впливу, передбачені КК. Тим більше, якщо суспільно небезпечне діяння не є злочином (наприклад через недосягнення особою віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність), про кримінальну відповідальність узагалі не йтиметься. Проте КК все одно передбачає широкий арсенал заходів впливу на особу, що посягнула (чи мала на меті посягнути) на об'єкт, що перебуває під охороною кримінального закону.

Отже, хоча злочин і покарання залишаються центральними категоріями кримінального права, з якими кримінальний закон пов'язує можливість виконання своїх завдань, однак доцільно вести мову про категорії суспільно небезпечного діяння (посягання), одним із проявів якого є саме злочин, та кримінально-правового впливу, одним із проявів якого є кримінальна відповідальність.

Ми не ставимо перед собою мету досліджувати зміст кожного принципу кримінального права та їх системи, оскільки це лежить поза межами цілей статті, однак, вважаємо за доцільне зробити деякі застереження.

Так, наприклад, принцип демократизму, який найчастіше пов'язують із участю громадськості у вирішенні питань відповідальності винного, станом на сьогодні практично втратив свою актуальність. Та й навряд чи у правовій державі роль судової влади може підмінятися участю громадян. Тому, незважаючи на положення ст. 47 КК України щодо звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею на поруки, вважаємо, що демократизм не є принципом кримінального права як такий, що не є внутрішньо притаманний цій галузі. Це підтверджується відсутністю будь-яких законодавчих положень, окрім тих, що містяться у ст. 47 КК.

У контексті цієї статті вищезгадане застереження має велике значення, оскільки звільнення від кримінальної відповідальності іноді відносять до проявів її диференціації. Тому демократизм, не будучи принципом кримінального права, не може бути також пов'язаний у цій ролі із диференціацією кримінальної відповідальності.

Не можемо також погодитися не лише із віднесенням диференціації до доцільності чи економії кримінально-правової репресії, а й з тим, що ці категорії є взагалі принципами права.

На думку Т.О. Леснієвскі-Костарєвої, на стадії законотворчості економія репресії виражається у тому числі у встановленні підстав та умов для звільнення від кримінальної відповідальності і для її пом'якшення за наявності привілейованих ознак [7, с. 75]. А.А. Митрофанов пише, що принцип економії репресії має проявлятися у виборі судами таких кримінально-правових засобів впливу на особу, яка скоїла злочин, і в такому обсязі, які з найменшими затратами можуть привести до найбільшого ефекту, а саме до реалізації цілей кримінальної відповідальності та кримінального покарання [10, с. 50]. Одним із проявів цього принципу вчений вважає наявність підстав звільнення від кримінальної відповідальності, зазначаючи, що така структура закону має орієнтувати суди на те, що питання про призначення покарання, його вид та розмір має виникати тільки після того, як встановлена неможливість досягнення цілей кримінальної відповідальності у разі звільнення особи від неї [10, с. 50-51].

З огляду на цитоване, можемо сказати таке. По-перше, необхідно звернути увагу, що можливості для звільнення від кримінальної відповідальності суттєво обмежені як за ступенем тяжкості злочинів, так і за іншими ознаками (множинність, корупційний характер, форма вини тощо), не кажучи вже про необхідність дотримання умов звільнення. Звідси випливає висновок про те, що так звана економія репресії матиме дуже вузьку сферу застосування. Але навіть якщо припустити, що суть цього «принципу» і полягає у «відсіченні» репресії за менш небезпечні посягання, виникає питання: для чого тоді взагалі передбачати можливість кримінальної репресії і водночас її «економити». Як можна досягнути цілей кримінального закону і покарання, зокрема, в частині загальної превенції'? Чи сприятиме попередженню злочинів усвідомлення того, що роботу правоохоронних органів спрощують на цілком законних підставах і на злочинні прояви реагують максимально поблажливо для злочинця чи порушника?

Тому вважаємо, що насправді так звана економія репресії не є окремим принципом кримінального права, однак є можливим проявом принципів гуманізму і справедливості.

Перейдемо до групи принципів кримінального права, які в цілому не оспорюються в теорії та з якими окремі автори пов'язують диференціацію кримінальної відповідальності, а саме до принципів рівності, справедливості та гуманізму.

В.М. Кудрявцев та С.Г Келіна розглядали принцип рівності у кримінальному праві як принцип формальної (юридичної) рівності, зміст якого полягає у забезпеченні рівного для всіх обов'язку понести відповідальність за скоєння злочину, вид і розмір якої передбачений кримінальним законом. Фактична ж рівність, на їхню думку, забезпечується іншими принципами, зокрема справедливістю [4, с. 88].

Схожі міркування висловлює В.Д. Філімонов, звертаючи увагу на те, що основу змісту принципу рівності громадян перед законом у кримінальному праві становлять вимоги рівних підстав для застосування кримінальної відповідальності і рівних критеріїв визначення змісту і розмірів кримінальної відповідальності [15, с. 88].

Влучно висловився М.І. Хавронюк про те, що слід не тільки застосовувати однаковий правовий режим до об'єктивно однакових ситуацій, а й диференційований правовий режим до об'єктивно різних ситуацій [3, с. 71]. кримінальний правовий злочинність відповідальність

Вважаємо за необхідне констатувати, що принцип рівності не може включати в себе диференціацію кримінальної відповідальності. Це підтверджується такими аргументами:

диференціація кримінальної відповідальності спрямована на врегулювання питань відповідальності за скоєне з урахуванням суспільної небезпеки вчиненого і особи винного, тому сам факт існування цього явища створює підґрунтя для різного впливу кримінального закону на особу. Принцип формальної рівності у цьому разі простежується лише в частині однакового застосування диференційованого законодавцем впливу за наявності ідентичних підстав і умов. Проте принцип рівності не є причиною диференціації, а скоріше покликаний мати справу з її наслідком;

рівність прав під час застосування диференційованих норм має бути аналогічною, як і під час застосування норм, що ще не піддавалися диференціації. Тому рівність не є якоюсь особливістю нормативно закріпленого диференційованого впливу. Ця особливість - ключова засада будь-якого кримінально-правового впливу на особу. Тобто не рівність забезпечується зокрема диференціацією кримінальної відповідальності, а кримінальне право первинно включає в себе керівну ідею рівності прав.

Принцип гуманізму з точки зору Н.Ф. Кузнєцо- вої має два аспекти. Перший стосується потерпілого, другий - звернений до суб'єкта злочину і зобов'язує суди призначати покарання чи звільняти від нього на основі вимоги економії репресії, коли покарання обирається за правилом мінімальної достатності для виправлення цього правопорушення; а також цей принцип реалізується в інститутах звільнення від кримінальної відповідальності і покарання [5, с. 77-78].

На думку В.В. Мальцева, принцип гуманізму у широкому аспекті знаходить своє основне втілення у регулятивних і охоронних кримінально-правових відносинах, у змісті кримінального законодавства. У вузькому значенні цей науковець пов'язує принцип гуманізму із гуманним ставленням до потерпілого та злочинця [9 с. 172].

В.Д. Філімонов асоціює аспект гуманного ставлення до потерпілого із диференціацією кримінальної відповідальності залежно від характеру і ступеня суспільної небезпеки заподіяної потерпілому шкоди [15, с. 120].

В.М. Кудрявцев та С.Г. Келіна підходили до проблеми гуманізму під іншим кутом зору. У спеціальному розумінні, на їхню думку, гуманізм охоплює різноманітні аспекти відношення до злочинця в період призначення покарання, включно із різними формами звільнення від нього. Він може бути виражений у таких положеннях: 1) особі, що скоїла злочин, має бути призначено мінімальне покарання чи інший захід кримінально-правового впливу, необхідний і достатній для його виправлення і для попередження нових злочинів; 2) покарання та інші заходи кримінально-правового впливу не мають своєю метою спричинення фізичних страждань чи приниження людської гідності [4, с. 151].

Гуманізм також проявляється у достатності покарання. Суд не має призначати покарання більше, ніж необхідне і достатнє для виправлення і превенції, що теж зафіксовано у ч. 2 ст. 65 КК. Для цього судові органи мають широкі можливості з індивідуалізації кримінально-правового впливу. Проте гуманізм у цій частині проявляється не в цих можливостях судової дискреції, а в засадничій ідеї необхідного мінімуму. А от уже те, яким цей мінімум буде, суд визначатиме на засадах принципу справедливості.

Не можемо погодитися з тим, що саме встановлення відповідальності за посягання на особу за своєю суттю є проявом принципу гуманізму до потерпілого. Такий підхід є хибним і суперечливим логічно.

По-перше, етимологічно гуманізм поєднується з людиноцентризмом, повагою до прав людини, турботою [13], певною мірою навіть проявом жалю. Яким чином ці цінності поєднуються з обмеженням прав іншої особи, навіть злочинця в гуманістичному контексті зрозуміти важко.

По-друге, законодавець забезпечує особу широкими можливостями як матеріального, так і процесуального характеру законно уникнути більш суворої відповідальності, навіть якщо потерпілий проти цього заперечує. І такий стан справ є правильним. Часто оцінка суворості покарання є надто емоційною, пов'язаною з особистою образою і бажанням помсти. Та й не може потерпілий професійно оцінити правильність застосування покарання чи взагалі його незастосування до особи. Проте також не можна забувати про те, що потерпілий має повне право висловлювати свої міркування щодо кримінально-правового впливу на винного згідно з п. 5 ч. 2 ст. 56 Кримінального процесуального кодексу України, в тому числі оскаржувати судове рішення, зокрема, з підстав незгоди із застосованими заходами впливу.

По-третє, якщо потерпілим від злочину є держава чи суспільство в цілому, то з очевидних причин про гуманізм до потерпілого мову вести не доречно.

Але як бути з твердженням, що такі інститути кримінального права, як звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання (а вони без сумніву є складовими частинами диференціації), є проявами принципу гуманізму? На нашу думку, гуманізм у кримінальному законі не може бути абстрактним. Так, він може бути абстракцією як ідея. Але проявити гуманізм можна лише до конкретної особи. Законодавець не може цього знати наперед. Якщо ж вважати, що в такому контексті гуманізм слід проявляти до всіх, тоді незрозуміло, чому підстави звільнення від кримінальної відповідальності є доволі обмеженими, та ще й містять кожна низку умов, необхідних для виконання.

Вважаємо, що гуманізм у цих інститутах - це створення передумов для можливого застосування звільнення від відповідальності чи покарання судом. Передбачення ж різних підстав звільнення з різними умовами - це диференціація відповідальності. Встановлює законодавець ці підстави і умови не з точки зору ідей гуманізму, а з точки зору справедливості. Наприклад, чому звільнення від кримінальної відповідальності за тяжкі чи особливо тяжкі злочини можливе лише у зв'язку зі спливом строків давності або у випадках, передбачених спеціальними нормами. Невже суб'єкти цих злочинів не заслуговують на гуманне ставлення. Очевидно, що тяжкість вчиненого у випадках неможливості звільнення від кримінальної відповідальності є неспівмірною з уявленнями про справедливий кримінально-правовий вплив і жодні засади гуманізму не можуть на це вплинути. Однак принцип гуманізму забезпечить щодо таких осіб недопустимість фізичних страждань, приниження людської гідності, застосування покарання, необхідного і достатнього для виправлення.

Як уже зазначалося вище, у кримінально-правових дослідженнях диференціацію інколи ототожнюють із індивідуалізацією кримінальної відповідальності. Цей підхід є дещо застарілою інтерпретацією розуміння індивідуалізації як перехід від кримінально-правової абстракції у вигляді кримінально-правової норми до конкретного правозастосовного акта у вигляді судового рішення. Як слушно вказує В.Ф. Примаченко, до введення в науковий обіг поняття «диференціація кримінальної відповідальності» у тогочасних працях із кримінального права виокремлювалися лише категорії індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання [12, с. 69].

Вважаємо, що диференціація кримінальної відповідальності як процес правотворчої діяльності, результатом якої є абстрактне положення закону, не може семантично позначатися терміном, що характеризує конкретне, а саме індивідуалізацією. Конкретизацію припису законодавця здійснює суд. Результатом цього процесу є акт індивідуального характеру.

Проте більш вагомим, на нашу думку, аргументом проти визнання диференціації складовою частиною принципу індивідуалізації є те, що остання не може визнаватися принципом кримінального права. Рівною мірою ми не згодні і з визнанням диференціації окремим принципом кримінального права.

Насамперед вони є складовими частинами принципу справедливості і виділення їх паралельно зі справедливістю у ролі принципів суперечило би правилам формальної логіки. Адже не може частина виконувати функцію, аналогічну цілому. По-друге, суть принципів права проявляється як засадничі ідеї галузі, а якими такими засадничими ідеями у відриві від досягнення справедливості володіють диференціація та індивідуалізація? Варіативність кримінально-правового впливу, закріплена у нормах кримінального права, це не самоціль, а власне реалізація завдань кримінального закону на засадах справедливого ставлення до інтересів суб'єкта кримінального правопорушення, його потерпілого та суспільства.

Диференціацію кримінальної відповідальності також нерідко пов'язують із кримінально-правовою політикою. Можна зустріти навіть пропозиції вважати диференціацію одночасно напрямом, принципом, завданням, ціллю та методом кримінально-правової політики [12, с. 68]. Вважаємо, що такий підхід є досить спірним, тим паче, що жодних аргументів на його користь не наводиться.

Як слушно зазначає П.Л. Фріс, кримінально-правова політика є галузевою наукою кримінально-правового циклу, що вивчає потреби держави у сфері охорони найважливіших суспільних відносин, благ та інтересів особи засобами кримінально-правового впливу [17, с. 19]. Цей же науковець у співавторстві з В.І. Борисовим пише, що українська кримінально- правова політика найтіснішим чином пов'язана з кримінальним правом, яке займає домінуюче становище в політиці у сфері боротьби зі злочинністю [1, с. 22].

Справді, кримінально-правова політика як елемент політики боротьби зі злочинністю має ґрунтуватися на положеннях матеріального кримінального права. Правильно у цьому сенсі вказує А.А. Митрофанов, що кримінально-правова політика є політикою протидії злочинності, яка здійснюється засобами матеріального кримінального права [10, с. 130].

Таким чином, кримінальне право та кримінально-правова політика перебувають у нерозривному зв'язку. У літературі також відзначають роль кримінально-правової політики у моделюванні закону. Кримінально-правова політика «працює» саме на рівні відповідних моделей. її головна функція - виявляти, декларувати та впроваджувати найбільш придатні та ефективні моделі як усієї системи КК, так і окремих його розділів, норм або векторів впливу [16, с. 101].

З огляду на наведене вище, можна дійти висновку, що кримінальний закон являє собою форму об'єктивації кримінально-правової політики. Таким чином, якщо відштовхуватися від того, що кримінально-правова політика є елементом політики боротьби зі злочинністю (поряд із кримінально-виконавчою, кримінально-процесуальною політиками), то вона реалізується на основі норм матеріального кримінального права. В основі цієї політики лежить КК України. У цьому разі принципи права і політики мають співпадати.

Кримінально-правова політика базується на КК, він є її семантичним виразом і водночас надає їй нормативний характер. Політика не може виходити за межі завдань, задекларованих у КК, бо такі завдання в будь-якому разі не будуть мати нормативного підґрунтя без закріплення їх у кримінальному законі.

Звідси випливає інший важливий висновок: принципи політики (а вони співпадають з принципами права) не можуть перетинатися із методами (напрямами) політики. Адже якщо діяльність уже побудована на певних принципах, то досягати їх не потрібно, вони є іманентними для цієї діяльності. А якщо принцип ще не досягнуто, то виникає логічна суперечність, не може бути принципом те, що не лежить в основі, і те, що потрібно досягнути. Відповідно, ні завдання, ні методи їх досягнення не можуть пересікатися із принципами.

Тому диференціація кримінальної відповідальності не є ні напрямом, ні методом, оскільки вона є елементом принципу справедливості кримінального права, а відповідно, і принципом справедливості кримінально-правової політики. Не може вона виступати і ціллю чи завданням. Завдання КК України чітко зафіксовані у положеннях статті 1, а їх досягнення забезпечується, зокрема, принципами (засадничими ідеями) кримінального права, що реалізуються у кримінально-правових нормах відповідного до цих принципів змісту. Врешті, не є диференціація і принципом політики, вона є складовою частиною принципу справедливості.

Висновки

З огляду на все вищесказане, можна сформувати два важливі висновки. По-перше, диференціація кримінальної відповідальності є одним з аспектів принципу справедливості у кримінальному праві. По-друге, принцип справедливості притаманний з однаковим змістовим наповненням і кримінальному праву, і кримінально-правовій політиці. Відповідно, диференціація кримінальної відповідальності змістовно є аспектом справедливості і у кримінальному праві, і у кримінально-правовій політиці.

Список використаних джерел

1. Борисов В.І. Поняття кримінально-правової політики / В.І. Борисов, П.Л. Фріс. Вісник Асоціації кримінального права України. 2013. № 1. С. 15-31.

2. Воронин В.Н. Индивидуализация наказания : монография. Москва : Проспект, 2017. 272 с.

3. Дудоров О.О. Кримінальне право : навчальний посібник / О.О. Дудоров, М.І. Хавронюк. Київ : Ваіте, 2014. 944 с.

4. Келина С.Г. Принципы советского уголовного права / С.Г. Келина, В.Н. Кудрявцев. Москва : Наука, 1988. 176 с.

5. Курс уголовного права: Учение о преступлении. Общая часть : учебник. Т 1 / Борзенков Г.Н., Комиссаров В.С., Крылова Н.Е., Кузнецова Н.Ф., и др.; Под ред.: Кузнецова Н.Ф., Тяжкова И.М. Москва : Зерцало, 1999. 592 с.

6. Лактаева А.Ю. Гарантии и возможности реализации принципа равенства перед законом при назначении наказания. Вестник Волжского университета им М.В. Татищева. 2011.

7. Лесниевски-Костарева Т.А. Дифференциация уголовной ответственности. Теория и законодательная практика. Москва : Норма, 1998. 296 с.

8. Лопашенко Н.А. Основы уголовно-правового воздействия. Санкт-Петербург : «Юридический центр Пресс», 2004. 339 с.

9. Мальцев В.В. Принципы уголовного права и их реализация в правоприменительной деятельности. Санкт-Петербург : Юрид. центр «Пресс», 2004. 694 с.

10. Митрофанов А.А. Основні напрями кримінально-правової політики в Україні : формування та реалізація : монографія. Одеса : Вид-во Одеського юрид. інстит. НУВС, 2004. 132 с.

11. Панов М.І. Кримінальне право / редкол. : В.Я. Тацій (голова), В.І. Борисов (заст. голови) та ін.; Нац. акад. прав. наук України; Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; Нац. юрид. ун-т ім. Ярослава Мудрого. 2017. 1064 с.: іл.

12. Примаченко В.Ф. Диференціація та індивідуалізація кримінальної відповідальності: співвідношення понять. Вісник кримінологічної асоціації України. 2006. № 2. С. 68-77.

13. Словник української мови в 11 томах. Наукова думка. 1970.

14. Туляков В.О. Кримінальне право України. Загальна частина : текст лекцій: Закон. Злочин. Відповідальність / В.О. Туляков, Н.А. Мирошниченко, Д.О. Балобанова. Одеса : Юридична література, 2014. 128 с.

15. Филимонов В.Д. Принципы уголовного права. Москва : АО «Центр ЮрИнфоР», 2002. 139 с.

16. Фріс П.Л. Кримінально-правова політика і моделювання кримінального закону. Матеріали Міжнародної науково- практичної конференції «Політика в сфері боротьби зі злочинністю» з нагоди відзначення 25-річчя навчально-наукового юридичного інституту. Івано-Франківськ, 2017. С. 255.

17. Фріс П.Л. Політика у сфері боротьби зі злочинністю та кримінально-правова політика у системі суспільних наук. Питання боротьби зі злочинністю. Випуск 31.2016. С. 3-27.

Размещено на Allbest.ru