Повторна участь судді у розгляді справи між сторонами: деякі зауваги щодо функціональної неупередженості суду в контексті принципу верховенства права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Повторна участь судді у розгляді справи між сторонами: деякі зауваги щодо функціональної неупередженості суду в контексті принципу верховенства права

Цувіна Т.А. - кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри цивільного процесу Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

Аннотация

Стаття присвячена вивченню проблемних питань функціональної неупередженості суду у випадках повторної участі судді у розгляді справи між сторонами в контексті п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і принципу верховенства права. У статті автор звертає увагу на загальні підходи, вироблені у практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) до критеріїв оцінки неупередженості суду. Аналіз практики ЄСПЛ дає змогу виокремити суб'єктивну та об'єктивну неупередженість суду. Як додаткові критерії виділяють функціональну та персональну неупередженість. Порушення функціональної неупередженості суду з погляду об'єктивного тесту можуть бути спричинені випадками повторної участі судді у розгляді справи між сторонами, серед яких розрізняють:

а) повторне залучення судді до розгляду однієї і тієї ж справи між сторонами; б) повторне залучення судді до розгляду різних справ між тими ж сторонами, що можуть як бути, так і не бути пов'язаними між собою. Автором аналізуються підходи ЄСПЛ до визначення наявності або відсутності об'єктивних сумнівів у суддівській безсторонності в кожній із зазначених груп випадків. На підставі зазначеного робиться висновок про те, що абсолютною підставою для відводу судді визнається лише повторна участь судді, що розглядав справу в суді нижчої інстанції, під час розгляду справи в судах вищих інстанцій. Натомість усі інші ситуації, пов'язані з повторною участю судді в тій же справі, не свідчать автоматично про наявність упередженості суду та не виключають повторної участі судді у провадженні між сторонами. У таких ситуаціях для оцінки наявності обґрунтованих сумнівів в упередженості судді до уваги мають братися конкретні обставини справи. Крім того, ЄСПЛ знаходить порушення вимог неупередженості суду у випадках повторної участі судді у справах між тими самими сторонами, якщо такі справи пов'язані між собою, адже зазначені ситуації можуть викликати сумніви в неупередженості судді з боку стороннього спостерігача.

Ключові слова: неупередженість суду, об'єктивна неупередженість суду, суб'єктивна неупередженість суду, функціональна неупередженість суду, право на справедливий судовий розгляд.

Abstract

Prior judicial participation of the judge in trial with the same litigants: some comments about functional impartiality of the judge within the terms of rule of law

The article is devoted to the study of problem issues of functional impartiality of the court in cases of repeated participation of the judge at the trial with the same parties in the context of par. 1 of Art. 6 of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms and Rule of Law principle. In the article the author draws attention to the general approaches developed in the case law of the European Court of Human Rights (hereinafter - EctHR) to the criteria for assessing the impartiality of the court. An analysis of the ECtHR's practice allows us to distinguish between the subjective and objective impartiality of the court.

At the same time there is the additional criteria, which is the functional and personal impartiality of the court. Lack of functional impartiality of the court in terms of objective test may be caused by repeated participation of a judge in the trial of the parties, in particular: a) re-involvement of a judge in the same case between the parties; b) the re-involvement of a judge in the consideration of different cases between the same parties, which may or may not be related. The author analyzes the ECtHR's approach to determining whether or not there is objective doubt in the impartiality of the judge in each of these groups of cases. On the basis of the above, it is concluded that only the re-participation of a judge, who delivered judgment in lower court, in proceedings in courts of higher instances is considered to be an absolute ground for disqualification of a judge. Instead, all other situations involving a judge's repeated involvement in the same case do not automatically indicate the lack of the court impartiality and do not preclude a judge's repeated participation in proceedings between the parties. In such situations, the specific circumstances of the case must be taken into account to assess the existence of reasonable doubt as to the bias of the judge. In addition, the ECtHR finds a breach of the court's impartiality requirements in cases of repeated involvement of a judge in related cases involving the same parties, since these situations may raise doubts about the impartiality of the judge from the perspective of an outside observer.

Key words: judicial impartiality, objective impartiality of the court, subjective impartiality of the court, functional impartiality of the court, right to a fair trial.

Постановка проблеми. Легітимність судової гілки влади прямо залежить від суспільної довіри до суду, на яку суттєвий вплив має сприйняття пересічними громадянами суду як неупередженого форуму для розгляду їхніх спорів. Зважаючи на зазначене, можна погодитися з тим, що неупередженість суду є ключовим компонентом того, як суспільство оцінює процедурну справедливість і легітимність судової влади, а відтак і необхідним елементом верховенства права в демократичній державі. При цьому використання об'єктивного стандарту неупередженості суддів слугує досягненню двох цілей: по-перше, гарантує право сторін на справедливий судовий розгляд у конкретній справі, по-друге, сприяє публічній довірі до суду шляхом забезпечення зовнішніх проявів неупередженості [1, с. 254]. У такому розумінні нездатність окремих судів забезпечити стандарти неупередженості може підірвати довіру до всієї судової системи держави. Ключове значення для розуміння вимоги неупередженості суду в національному правопорядку має положення п. 1 ст. 6 Європейської конвенції з прав людини (далі - ЄКПЛ), яке визнає неупередженість суду одним із елементів права на справедливий судовий розгляд у цивільному судочинстві. Зважаючи на зазначене, нині актуальності набуває дослідження підходів Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо визначення підходів до оцінки неупередженості суду з метою приведення національного процесуального законодавства та практики правозастосування у відповідність до міжнародних стандартів у цій сфері.

Метою статті є дослідження підходів, сформованих у практиці ЄСПЛ щодо тлумачення та застосування п. 1 ст. 6 ЄКПЛ у некримінальній сфері, стосовно функціональної неупередженості суду у випадках повторної участі судді у розгляді справи між сторонами.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання неупередженості суду досліджувалися у працях таких вітчизняних і зарубіжних учених, як Н.М. Грень, Дж. Леуб- сдорф, А.В. Лужанський, М. Марбес, І.Ю. Татулич, Т.І. Фулей та іншв. Водночас питанням функціональної неупередженості суду у випадках повторної участі судді у розгляді справи між сторонами в контексті гарантій п. 1 ст. 6 ЄКПЛ та принципу верховенства права увага на сторінках наукової літератури не приділялася.

Загальні підходи до неупередженості суду у практиці ЄСПЛ. Неупередженість суду визнається невіддільним елементом права на справедливий судовий розгляд у європейській системі захисту прав людини. Ключовим у цьому контексті для національного правопорядку є тлумачення вимоги неупередженості суду в контексті п. 1 ст. 6 ЄКПЛ. ЄСПЛ у своїй прецедентній практиці неодноразово зауважував, що неупередженість судді означає відсутність його передсудів та необ'єктивності, і її наявність або відсутність може бути встановлена різними способами. ЄСПЛ наводить два критерії для перевірки неупередженості суду в конкретній справі: а) суб'єктивний, що враховує особисті переконання та поведінку конкретного судді, тобто чи мав суддя будь-які особисті упередження, або чи був він об'єктивним у цій справі; б) об'єктивний, що перевіряється шляхом встановлення того, чи забезпечив сам суд, а також конкретний склад суду у справі, незалежно від персональної поведінки будь-кого з його членів, достатні гарантії для виключення будь-яких обґрунтованих сумнівів щодо його неупередженості [2]. Зазначене свідчить, що неупередженість має одночасно існувати як фактично (суб'єктивний тест), так і має бути забезпечена її розумна видимість (об'єктивний тест) [3].

Водночас ЄСПЛ неодноразово зазначав, що між суб'єктивною та об'єктивною неупередженістю немає чіткого розмежування, адже поведінка судді одночасно може викликати не лише об'єктивні сумніви в його неупередженості з погляду стороннього спостерігача (об'єктивний критерій), однак і може бути пов'язана з питаннями особистих переконань судді (суб'єктивний критерій) [4]. У тих випадках, коли докази для спростування презумпції суб'єктивної неупередженості судді отримати складно, додаткову важливу гарантію становить собою вимога об'єктивної неупередженості. Отже, ЄСПЛ визнає складність отримання доказів суб'єктивної упередженості, тому в більшості справ, які стосуються питання упередженості суду, ЄСПЛ фокусується на об'єктивному тесті [5]. Під час визначення того, чи мало місце порушення вимоги неупередженості суду, думка заінтересованої особи є важливою, однак не має вирішального значення. Вирішальним є те, чи можна вважати побоювання особи в упередженості судді об'єктивно обґрунтованим у кожній конкретній справі [6].

Поряд із виокремленням суб'єктивного та об'єктивного тесту неупередженості у справі “Kyprianou v Cyprus'" ЄСПЛ також звернув увагу на два додаткових критерії для визначення упередженості суду в конкретній справі: функ-ціональний і персональний. Зокрема, ЄСПЛ зазначив, що аналіз практики ЄСПЛ дає змогу виокремити дві можливі ситуації, в яких виникає питання про суддівську уперед-женість. Перша ситуація за своєю природою є функціо-нальною: у цьому випадку персональна поведінка судді не ставиться під сумнів, однак, наприклад, виконання в про-вадженні різних функцій однією і тією ж особою, або ієрархічні або інші зв'язки з іншими учасниками процесу об'єктивно виправдовують побоювання в упередженості суду, які не відповідають вимогам стандартів ЄКПЛ відповідно до об'єктивного тесту. Друга ситуація має персональний характер і походить із поведінки суддів у конкретній справі [4].

Аналіз практики ЄСПЛ дає змогу виокремити різні підстави, наявність яких може ставити під сумнів функ-ціональну неупередженість суду. Одним із таких випадків є попередня участь судді у розгляді справи між тими самими сторонами, що визнається в тій чи іншій інтерпретації підставою для відводу судді в цивільному процесуальному праві у всіх правопорядках. Численною є і практика ЄСПЛ щодо цього питання, що дає змогу розрізняти два випадки: а) повторне залучення судді до розгляду однієї і тієї ж справи між тими ж сторонами;

б) повторне залучення судді до розгляду різних справ між тими ж сторонами, що можуть як бути, так і не бути пов'язаними між собою.

Повторне залучення судді до розгляду однієї і тієї ж справи між тими ж сторонами. Зазначена категорія справ є найбільш чисельною та передбачає перевірку об'єктивної неупередженості суддів, які вже брали участь у справі на попередніх стадіях цивільного судочинства або вирішували певні процесуальні питання на досудових стадіях. У найбільш ранній практиці ЄСПЛ доходив висновку, що повторна участь судді у розгляді справи в суді вищої інстанції, якщо останній брав участь у розгляді цієї справи в суді нижчої інстанції, суперечить п. 1 ст. 6 ЄКПЛ. Проте із часом зазначений підхід був змінений, і ЄСПЛ почав спиратися на те, що сама лише повторна участь судді в одній і тій самій справі автоматично не свідчить про порушення вимоги неупередженості [7]. Визначення того, чи становить участь одного і того ж судді на різних стадіях цивільного судочинства порушення вимоги неу-передженості суду, здійснюється ЄСПЛ на основі дослідження конкретних обставин справи та з урахуванням правил цивільного судочинства, що є застосовними до такої справи [8]. Для констатації порушення п. 1 ст. 6 ЄКПЛ необхідно з'ясувати, по-перше, які функції виконував суддя в першому та другому провадженнях, по-друге, чи був близький зв'язок між питаннями, які вирішувалися під час проваджень у судах різних інстанцій.

Варто зазначити, що законодавство зарубіжних держав по-різному вирішує питання щодо можливості повторної участі судді у розгляді справи. Наприклад, у Німеччині у процесуальному законодавстві є пряма вказівка на неможливість участі судді лише під час перегляду рішення у судах вищої інстанції, яке було винесене за участі судді, натомість усі інші випадки попереднього залучення не є підставою для відводу [9, с. 890], аналогічне регулювання має місце в Кодексі США (U.S. Code) та в законодавстві деяких канадських провінцій.

Водночас перелік ситуацій, які можуть викликати сумніви щодо неупередженості судді через його попередню участь у справі, є значно ширшим і включає: а) участь судді у складі колегії суддів вищої інстанції, що переглядає судове рішення, в ухваленні якого він брав участь у судах нижчих інстанцій; б) участь судді, що брав участь у розгляді справи, у розгляді скарги в Конституційному Суді; в) участь судді, який розглядав справу в суді нижчої інстанції, у процедурі допуску до оскарження рішення до суду вищої інстанції; г) участь у розгляді справи судді, що раніше ухвалював певні процесуальні рішення до відкриття провадження у справі; ґ) участь у розгляді справи судді, що ухвалив рішення, після її повернення на новий розгляд судом вищої інстанції; д) участь судді у новому розгляді справи в цій самій інстанції з причин, що не пов'язані з інстанційним переглядом справи (скасування заочного рішення, судового наказу, перегляд за ново- виявленими обставинами); е) участь суддів найвищого судового органу, які розглядали справу в касаційному провадженні, у повторному розгляді справи, що є екстра-ординарним видом перегляду у розширеному складі суду найвищої інстанції, наприклад повторній касації.

Перша група справ є найбільш чисельною, і у ній ЄСПЛ дотримується загального підходу, відповідно до якого суддя, який брав участь у розгляді справи по суті або перегляді судового рішення в нижчих інстанціях, не може брати участь у розгляді справи в судах вищих інстанцій, адже протилежне призвело б до ситуації, коли судді мали б вирішувати питання про законність та обґрунтованість своїх же рішень. Серед іншого, у зазначеній групі справ ЄСПЛ знаходив порушення у випадках, коли: а) до складу суду апеляційної інстанції, що розглядав апеляційну скаргу заявника на рішення суду першої інстанції, входив суддя, що ухвалив відповідне рішення [10]; б) суддя, яка входила до складу колегії суддів касаційної інстанції у справі заявника, була також суддею-доповідачем під час апеляційного перегляду цієї справи [11]; г) двоє суддів, які входили до складу суду у справі заявника, в минулому вже брали участь у розгляді його справи в суді першої інстанції та у Верховному Суді [12]; ґ) одні і ті ж особи брали участь у розгляді справи заявника у Дисциплінарній раді (Disciplinary Council) в першій та апеляційній інстанції [13] тощо. При цьому варто зауважити, що в таких випадках не має значення строк, який минув із моменту участі судді у провадженні. Наприклад, у справі “Perus v Slovenid' суддя-доповідач у справі заявника в касаційній інстанції був головуючим під час апеляційного перегляду справи у Високому Суді (the Higher Court) за дев'ять років до касаційного перегляду, проте зазначений факт був визнаний таким, що становить порушення п. 1 ст. 6 ЄКПЛ, незважаючи на значний строк, який пройшов між розглядом справи в апеляційному та касаційному порядку [14].

Окремо слід звернути увагу також на те, що заборона повторної участі у справі поширюється не лише на випадки перегляду справи в судах вищої інстанції, однак і на випадки подальшого розгляду справи в конституційній юрисдикції. Наприклад, у справі “Hit D.D. Nova Gorica v Slovenid' порушення було визнано через те, що один із суддів колегії Конституційного Суду, яка розглядала справу заявника, раніше брав участь у двох окремих слуханнях у Вищому суді з трудових і соціальних спорів (Higher Labour and Social Court) під час розгляду апеляційної скарги заявника [15].

Водночас від випадків повторної участі судді під час провадження в судах вищих інстанцій слід відрізняти випадки, коли суддя, що ухвалив рішення у справі, бере участь у процедурі допуску до оскарження в цій же справі. З цього приводу ЄСПЛ зазначає, що не є prima facie несумісною з вимогами неупередженості суду ситуація, за якої один і той самий суддя залучений спочатку до розгляду справи по суті, а надалі - до провадження щодо допустимості подання апеляційної скарги на це ж рішення [16]. Варто зазначити, що в іноземних державах питання щодо допуску до оскарження може вирішуватися по-різному: самим судом, який ухвалив рішення, що оскаржується, або судом вищої інстанції (суддями, що надалі розглядатимуть відповідну скаргу, або ж суддями, призначеними виключно для вирішення питання про допуск до оскарження). До таких справ ЄСПЛ застосовує диференційований підхід і звертає особливу увагу на зміст процесуальних дій під час процедури допуску до оскарження, розрізняючи дві ситуації: у першому випадку процедура допуску до оскарження обмежується розглядом питань дотримання процесуальних вимог до форми та змісту скарги, натомість у другому - прийнятність скарги може оцінюватися з урахуванням критерію обґрунтованості такої скарги. Особливо важливо в цьому контексті визначити, чи зв'язок між матеріально-правовими питаннями, вирішеними в рішенні по суті справи, та питаннями прийнятності апеляційної скарги на це рішення є настільки близькими, щоб породжувати сумніви в упередженості суддів [8]. .

Відповідно, в першому випадку застосовується менш суворий підхід, і суддя, що ухвалював рішення, може брати участь у процедурі допуску до оскарження. Наприклад, у справі « Warsicka v Poland» суддя-доповідач, який входив до складу суду у справі заявниці в апеляційній інстанції, був також і суддею-доповідачем під час розгляду в тому ж суді питання про допустимість касаційної скарги у цій справі. Аналізуючи зазначену ситуацію, ЄСПЛ звернув особливу увагу на характер процесуальних питань, які вирішуються під час допуску касаційної скарги до провадження в суді касаційної інстанції відповідно до норм національного законодавства, зауваживши, що суддя мав оцінити лише дотримання заявником вимог процесуального права щодо прийнятності касаційної скарги, що не передбачало необ-хідність оцінки правильності застосування норм матеріального права судом апеляційної інстанції, а,отже, не було порушення вимог п. 1 ст. 6 ЄКПЛ [8]. Аналогічних висновків ЄСПЛ доходив і в інших справах [17].

Водночас порушення було визнано у випадках, коли процедура допуску до оскарження враховувала необхідність оцінки обґрунтованості скарги заявника, що містить елементи оцінки законності судового рішення. Наприклад, у справі San Leonard Band Club v Malta заявник скаржився на упередженість складу суду, що розглядав його клопотання про повторну апеляцію з питань права, адже до нього входили ті ж судді, які розглядали справу в апеляційній інстанції. Особливе значення в цьому контексті мала та обставина, що клопотання заявника обґрунтовувалося неправильним застосуванням норм матеріального права, і судді, що його розглядали, мали вирішити питання про наявність підстав для перегляду під час вирішення питання щодо допуску до провадження, тобто, по суті, мали вирішити питання про законність свого ж рішення [18].

ЄСПЛ також звертає увагу на те, що сам факт того, що суддя ухвалював певні рішення до порушення справи в суді, наприклад вирішував питання щодо забезпечення позову до відкриття провадження у справі, не породжує об'єктивних побоювань в його безсторонності. У цьому випадку важливими є обсяг і характер заходів, що вживаються суддею до судового розгляду [19]. Сам факт того, що суддя має детальне знання обставин справи, не створює жодної упередженості щодо нього, яка б робила його небезстороннім щодо процесу розгляду справи по суті. Попередній аналіз наявної інформації також не свідчить про те, що остаточне рішення буде прийняте упереджено. Що є важливим, то це те, що аналіз, який здійснюється під час розгляду справи по суті, має базуватися на досліджених доказах та аргументах, які були наведені під час слухань [20].

Крім того, допустимим уважається також повторна участь судді у розгляді справи в цьому ж суді з причин, що не пов'язані з інстанційним переглядом справи, зокрема, йдеться про повторну участь судді у розгляді справи після скасування заочного рішення, судового наказу, перегляд за нововиявленими обставинами. Наприклад, у справі “Thomann v Switzerland' ЄСПЛ визнав допустимою повторну участь суддів, що ухвалили заочне рішення у кримінальній справі заявника, у новому розгляді його справи після скасування цього рішення, зауваживши, що протягом нового розгляду справи суддям була надана нова та вичерпна інформація щодо суті справи, і їхнім завданням не була оцінка та визначення їхніх власних можливих помилок під час попереднього розгляду справи [21]. Незважаючи на те, що зазначена справа стосувалася кримінального провадження, аналогічний підхід може бути застосований і в цивільному судочинстві.

Окремо в цьому контексті слід також звернути увагу на проблему повторної участі суддів найвищої інстанції, що розглядали справу в касаційному або ревізійному порядку, у перегляді справи зазначеним судом, що вимагає розширеного складу суду, наприклад, під час повторної касації з питань права. Зокрема, у справі “Fazli Aslaner v Turkey” ЄСПЛ розглядав питання про неупередженість трьох членів Загальної Асамблеї суду (General Assembly), яка розглядала його повторну касаційну скаргу з питань права, адже зазначені судді ухвалили рішення у справі заявника за результатами касаційного перегляду, а отже, вже висловили свою думку з приводу зазначеної справи. ЄСПЛ, ухвалюючи рішення в цій справі, звернув увагу на те, що в подібних ситуаціях слід звертати увагу на такі фактори, як: а) природа питань, які розглядалися під час першого та другого провадження, зокрема, чи можна вважати, що «питання, з якими судам доводилося послідовно мати справу, були подібними або принаймні такими, що різниця між ними була незначною»; б) кількість суддів, які беруть участь у новому розгляді справи; в) роль суддів, які брали участь у розгляді справи, під час нового розгляду справи. У цій справі ЄСПЛ зазначив, що кількість суддів або їхня пропорція не є визначальною для вирішення питання щодо об'єктивної неупередженості, адже кількісні параметри не мають суттєвого значення через те, що були відсутні нагальні підстави, які б робили необхідною участь зазначених суддів із правом голосу виключно необхідною в цьому провадженні. Крім того, одна із трьох суддів, що повторно брали участь у цій справі, була голо-вуючою Асамблеї та, відповідно, вела дискусії під час провадження, що становить додаткову обставину, яка ставить під сумнів неупередженість суду. Як наслідок, на підставі двох зазначених факторів, ЄСПЛ визнав порушення п. 1 ст. 6 ЄКПЛ [22]. В інших справах ЄСПЛ також знаходив порушення вимоги неупередженості, коли судді, які повторно брали участь у розгляді справи, становили велику частину складу суду під час повторного розгляду або виконували обов'язки голови такого органу або судді- доповідача на засіданні [23-25]. Водночас в інших справах ЄСПЛ відхиляв подібні скарги через незначну кількість суддів у складі палати під час нового розгляду за умови, що судді ухвалювали рішення більшістю голосів [26].

Повторна участь судді у розгляді іншої справи між тими ж сторонами. У межах зазначеної категорії справ слід розрізняти ситуації, коли справи за участю одних і тих же сторін не пов'язані між собою, та ситуації, коли справи пов'язані між собою. У першому випадку повторна участь судді не викликає сумнівів. Наприклад, у справі “Khoniakina v Georgia” ЄСПЛ зауважив, що один лише факт того, що дві справи щодо пенсійного забезпечення заявниці розглядалися колегіями, до яких входила одна і та сама суддя, не свідчить про порушення п. 1 ст. 6 ЄКПЛ, адже, незважаючи на те, що справи заявниці були поєднані тематично, це не перетворює їх на «одну й ту саму справу» або «одне й те саме рішення», адже вони стосувалися різних обставин і правових норм [27].

Натомість участь одного судді у двох судових про-вадженнях, які стосуються одних і тих самих обставин справи, може в певних випадках ставити під сумнів суддівську безсторонність. Наприклад, у справі “Indra v Slovakid" заявник скаржився на упередженість Верховного Суду, адже один із суддів, що входив до колегії, яка відхилила його касаційну скаргу, до цього входив до складу суду, який відхилив апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції у справі, де він також був стороною. При цьому ці дві справи були пов'язані між собою: перша справа стосувалася звільнення заявника у 1982 р., а друга - визнання його звільнення незаконним як такого, що здійснене через політичні переконання, на основі Додаткового судового акта щодо реабілітації в 1985 р. Розглядаючи зазначену справу, ЄСПЛ зробив висновок про обґрунтованість сумнівів заявника в неупередженості суду, адже обидва провадження вимагали з'ясування одних і тих самих фактичних обставин, і перевірка звільнення на відповідність критеріям зазначеного нормативно-правового акта могла фактично потягти переоцінку висновків, здійснених у першому провадженні [7].

Водночас іншу позицію ЄСПЛ зайняв у рішенні “OOO Vesti and Ukhov v Russia"". У цій справі позивачем було пред'явлено позов до редакції газети та автора статті про захист честі, гідності та ділової репутації. Зважаючи на те, що другий відповідач - автор статті - був невідомим, позовні вимоги були роз'єднані, і провадження у справі щодо другого відповідача було зупинене. Після ухвалення рішення у справі першого заявника - газети, та в період розгляду касаційної скарги на це рішення, другий заявник повідомив про те, що він є автором статті, після чого провадження за вимогами до автора було відновлене, і надалі було ухвалене рішення. Заявники у справі скаржилися на те, що розгляд обох справ одним і тим самим суддею ставить під сумнів його неупередженість у другому провадженні, адже в першому провадженні він вже встановив фактичні обставини, які свідчили про наявність вини заявників. ЄСПЛ у цій справі зауважив, що суддя не робив жодних висновків про наявність вини автора статті під час першого провадження, він також не використовував жодних виразів, які дали б змогу стверджувати, що він уже сформував наперед своє ставлення до автора статті, суддя не був зв'язаний своїм рішенням у першій справі, та друге провадження було проведене з дотриманням вимог змагальності з наданням заявникові можливості надати докази та представити свою позицію. Зважаючи на зазначене, ЄСПЛ констатував відсутність порушення п. 1 ст. 6 ЄКПЛ у цій справі [28].

Висновки

суд європейський право

Неупередженість суду визнається невіддільним елементом права на справедливий судовий розгляд у цивільних справах у контексті п. 1 ст. 6 ЄКПЛ. ЄСПЛ у своїй практиці спирається на розрізнення суб'єктивного та об'єктивного критеріїв неупередженості суду, а також виокремлює функціональну та персональну упередженість як додаткові критерії неупередженості. Однією із ситуацій, коли може бути порушена функціональна неупередженість суду з погляду об'єктивного тесту, є випадки повторної участі судді у розгляді справи між сторонами, серед яких можна виокремити такі: а) повторне залучення судді до розгляду однієї і тієї ж справи між сторонами; б) повторне залучення судді до розгляду різних справ між тими ж сторонами, що можуть як бути, так і не бути пов'язаними між собою. У першому випадку абсолютною підставою для відводу судді визнається лише повторна участь судді, що розглядав справу в суді нижчої інстанції, у розгляді справи в судах вищих інстанцій.

Водночас участь судді у вчиненні окремих процесуальних дій до відкриття провадження у справі, участь судді, що ухвалив рішення у справі, у процедурі допуску до оскарження, повторний розгляд справи суддею, не зумовлений скасуванням судового рішення внаслідок інстанційного перегляду, не свідчать автоматично про наявність неупередженості суду та не виключають повторної участі судді у провадженні між сторонами. Водночас особлива увага має бути звернена на ситуації, коли ЄСПЛ знаходить порушення вимог неупередженості суду у випадках повторної участі судді у справах між сторонами, які пов'язані між собою, зокрема випливають із однакових обставин, адже зазначені ситуації можуть викликати сумніви в неупередженості судді з погляду стороннього спостерігача. Зазначене має велике значення для вітчизняної практики застосування відводів, адже зазначена підстава не передбачена прямо як підстава для відводу в ЦПК, однак може бути застосована в контексті п. 5 ч. 1 ст. 36 ЦПК, що однією з підстав для відводу визнає наявність інших обставин, які викликають сумнів в неупередженості або об'єктивності суді.

Список використаних джерел

1.Marbes M. Reforming Recusal Rules: Reassessing the Presumption of Judicial Impartiality in Light of the Realities of Judging and Changing the Substance of Disqualification Standards to Eliminate Cognitive Errors. St. Mary's Journal on Legal Malpractice and Ethics. 2017. Vol. 7. № 2. P. 238-303.

2.Micallef v. Malta [GC], № 17056/06, 15 October 2009. URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-95031.

3.Rustavi Broadcasting Company Ltd and Others v. Georgia, № 16812/17, 18 July 2019. URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-194445.

4.Kyprianou v. Cyprus [GC], № 73797/01, 15 December 2005. URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-71671.

5.Morice v. France [GC], № 29369/10, 23April 2015. URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-154265.

6.Wettstein v. Switzerland, № 33958/96, 21 December 2000. URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-59102.

7.Indra v. Slovakia, № 46845/99, 01 February 2005. URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-68114.

8.Warsicka v. Poland, № 2065/03, 16 January 2007. URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-79036.

9.Hughes J., Bryden Ph. From Principles to Rules: The Case for Statutory Rules Governing Aspects of Judicial Disqualification. Osgoode Hall Law Journal. Vol. 53. № 3. 2016. P. 853-897.

10.Oberschlick v. Austria, 11662/85, 23 May 1991. URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-57716.

11.Toziczka v. Poland, № 29995/08, 24 July 2012. URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-112444.

12.Sorgic v. Serbia, № 34973/06, 03 November 2011. URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-107282.

13.Gabaidze v. Georgia, № 13723/06, 12 October 2017. URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-177412.

14.Perus v. Slovenia, № 35016/05, 27 September 2012. URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-113520.

15.Hit D.D. Nova Gorica v. Slovenia, № 50996/08, 05 June 2014. URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-144362.

16.R.M.B. v. the United Kingdom, № 37120/97, 9 September 1998. URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-4402.

17.Central Mediterranean Development Corporation Limited v. Malta (№2), № 18544/08, 22 November 2011. URL: http://hudoc.echr.coe.int/ eng?i=001-107552.

18.San Leonard Band Club v. Malta, № 77562/01, 29 July 2004. URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-61962.

19.Werner v. Poland, № 26760/95, 15 November 2001. URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-59880.

20.Morel v. France, № 3430/96, 06 June 2000. URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-58598.

21.Thomann v. Switzerland, № 17602/91, 10 June 1996. URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-57996.

22.Fazli Aslaner v. Turkey, № 36073/04, 04 March 2014. URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-141781.

23.Cardona Serrat v. Spain, № 38715/06, 26 October 2010. URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-101468.

24.Perote Pellon v. Spain, № 45238/99, 25 July 2002. URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-60637.

25.Olujic v. Croatia, № 22330/05, § 67, 5 February 2009. URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-91144.

26.Garrido Guerrero v. Spain (dec.), № 43715/98, 02 March 2000. URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-67098.

Размещено на Allbest.ru