Особливості індійського і бразильського федералізму: порівняльний аналіз

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

Особливості індійського і бразильського федералізму: порівняльний аналіз

Зінченко О.В., доктор історичних наук, доцент кафедри міжнародного приватного права та порівняльного правознавства

Щербина В.А., студентка І курсу міжнародно-правового факультету

Анотація

Встановлюються властиві федеральному устрою Індії та Бразилії загальні ознаки й відмінності, розглядаються форми федералізму, особливості статусу суб'єктів федерації, органи їх управління, межі їхніх повноважень, взаємовідносини центру і суб'єктів. Автори доходять висновку, що федеральному устрою Індії і Бразилії властиві загальні особливості й відмінності між ними. До перших належить надзвичайна деталізація статусу Союзу і його суб'єктів. Федералізм обох країн має центристську, вертикально-кооперативну й асиметричну форму, яка базується на одночасному здійсненні всього соціально-економічного і політичного життя на основі рішень федеральних органів і соціально-економічного співробітництва союзного центру із суб'єктами федерації. Централізм ілюструється відсутністю в суб'єктів федерації права суверенітету, сецесії, подвійного громадянства і надзвичайними способами федерального контролю і права примусу суб'єктів, які повинні забезпечувати внутрішньополітичну стабільність і територіальну цілісність. Інтервенція центру на територію суб'єктів федерації здійснюється лише з дозволу уряду або парламенту. Асиметричність полягає в наявності в складі федерації суб'єктів і несуб'єктів: в індійській 25 штатів (суб'єктів) і 7 союзних територій (несуб'єктів), у бразильській - 26 штатів (суб'єктів) і 1 територіальний округ (несуб'єкт). До загальних ознак відноситься і парламентське правління суб'єктами федерації (штатами): Законодавчими Радами та Законодавчими Зборами в Індії і Законодавчими Зборами в Бразилії; законодавче регулювання на різних рівнях прав відсталих класів, етносів і каст в Індії та індіанців у Бразилії.

Відмінності полягають у територіальній формі бразильської і лінгвістичної формі індійської федерації; в переліку повноважень центру і суб'єктів; у наявності й відсутності конституцій у штатів цих країн; у рівному і нерівному представництві суб'єктів федерації у верхніх палатах парламентів; у способі введення надзвичайного стану; в обранні губернаторів бразильських штатів і призначення губернаторів індійських штатів Президентом країни; в різних статусах судових органів штатів; у наявності повноважень в органів місцевого управління Бразилії та їх відсутності в Індії.

Ключові слова: Бразилія, Індія, конституція, федералізм, вертикальний федералізм.

Abstract

FEATURES OF INDIAN AND BRAZIL FEDERALISM: COMPARATIVE ANALYSIS

Common features and differences of the federal system of India and Brazil are established, forms of federalism, peculiarities of the status of the subjects of the federation, their governing bodies, the limits of their powers, the relationship between the center and the subjects are examined. The authors conclude that the federal system of India and Brazil are characterized by common features and differences between them. The first is the extraordinary detailing of the status of the Union and its subjects. Federalism of both countries has a centrist, vertically cooperative and asymmetric form, based on the simultaneous realization of all socio-economic and political life on the basis of decisions of federal bodies and socioeconomic cooperation of the Union Center with the subjects of the federation. Centralism is illustrated by the subjects' lack of sovereignty, secession, dual citizenship, and the extraordinary means of federal control and the compulsion of the subjects, which should ensure internal political stability and territorial integrity. The intervention of the center on the territory of the subjects of the federation is carried out only with the permission of the government or parliament. Asymmetry consists in the presence of a federation of entities and non-entities: in the Indian 25 states (entities) and 7 union territories (non-entities), in the Brazilian - 26 states (entities) and 1 territorial district (non-entities) object). General features include parliamentary rule by entities of the Federation (states): the Legislative Councils and the Legislative Assembly in India and the Legislative Assembly in Brazil; legislative regulation at various levels of the rights of backward classes, ethnicities and castes in India and Indians in Brazil.

The differences lie in the territorial form of the Brazilian and linguistic forms of the Indian Federation; in the list of powers of the center and subjects; in the presence and absence of constitutions in the states of these countries; in equal and unequal representation of the subjects of the federation in the upper chambers of parliaments; in the method of introduction of a state of emergency; in the election of the governors of the Brazilian states and the appointment of the governors of the Indian states by the President of the country; in the various statuses of the state judicial authorities; the authority of the local authorities of Brazil and their absence in India.

Key words: Brazil, India, constitution, federalism, vertical federalism.

Постановка проблеми

Незважаючи на те, що дослідження сутності федералізму розпочалось ще у XVI ст. (І. Альтузіус, 1562-1638 рр.) і продовжується до наших днів, історична практика показує відсутність його двох однакових форм, постійну їх зміну і навіть розпад (СРСР, СФРЮ, ЧССР), різні варіанти взаємовідносин між федеральною владою та суб'єктами федерації. У науці не існує єдиної думки про число форм федерації, висувається біля двадцяти різних теорій щодо її сутності, недостатньо висвітлюються економічні, соціальні та політичні корені федеративної державності. Вчені пропонують різні концепції федеративного устрою аж до концепції глобальної федералізації світової спільноти. При цьому найбільш суперечливою залишається концепція діленого суверенітету. Вивчення конституційно-правових інститутів зарубіжних країн та їх порівняльний аналіз сприяють розвитку сучасної правосвідомості. Актуальність проблеми загострюється й досить часто виникаючими ініціативами на пострадянському просторі щодо запровадження федеративного устрою, які потребують передусім всебічного аналізу, вивчення міжнародного досвіду з метою виявлення властивих різним формам федералізму позитивних і негативних ознак. Не слід ігнорувати й необхідність звільнення від ідеологічних впливів минулого - фіктивного конституціоналізму та федералізму і засвоєння досягнень світової науки в цьому плані.

Різні аспекти федералізму вивчали вчені далекого та ближнього зарубіжжя Арон Р., Басу Д., Блак Е., Бюрдо Ж., Вайль М., Вайц Г, Ведель Ж., Гамільтон А., Джей Д., Зейдель М., Йогочич М., Кальхаун Д., Каррер д'Анкос Е., Ковачов Д., Лабанд П., Лафітський В., Лорх Р., Маклаков В., Медісон Д., Обер Ж., Сіваджі Р., Страшун Б., Токвіль А., Уенрі М., Уіллоубі В., Філіп А., Фрідріх С., Хессельбергер Д., Хікс У, Чівайї Р., Чиркін В.,

Еллінек Г та інші. Серед вітчизняних дослідників федералізму - Баранчук В., Варунц Л., Колісник В., Коло- мієць Ю., Марчук М., Рогожин А., Рум'янцев В., Серьо- гін В., Тітов Є., Фомін А., Шаповал В., Шишкін В. та інші. Окремі з них торкались проблем індійського чи бразильського федералізму, однак жоден з авторів не піддавав останні порівняльному аналізу. У зв'язку з цим метою статті є спроба на підставі аналізу конституцій Бразилії та Індії встановити загальну особливість федерального устрою кожної з них, а також властиві їм спільні ознаки й відмінності.

Виклад основного матеріалу

Республіка Індія посідає друге місце у світі за чисельністю населення. Її Конституція є найбільшою у світі за своїми обсягами. Вона занадто деталізована і містить 465 статей, 12 крупних додатків і понад 70 поправок. Гарантовані нею норми стосуються не тільки конституційного, але й деяких інших галузей права. Федеративна Республіка Бразилія також є найбільшою державою Латинської Америки і посідає четверте місце у світі за розмірами території і шосте за чисельністю населення. В обох державах мешкають аборигени та недостатньо розвинені етнічні меншини, права яких додатково врегульовуються присвяченими лише їм конституційними нормами. Індійському та бразильському федералізму властиві й деякі інші своєрідні особливості. Усе це значною мірою й схиляє до порівняльного аналізу федерального устрою означених країн.

Конституціям Індії й Бразилії властиві як подібні ознаки, так і відмінності. Спільну ознаку становить федеративний устрій, який в обох документах називається терміном «союз», хоча при цьому існують деякі несуттєві відмінності. Так, у Конституції Індії прямо не говориться, що країна є федерацією, а вживається слово «Союз» та словосполучення «Союз Штатів», «Назва й територія Союзу», «союзні території», «прийняття до Союзу», «приєднання до Союзу», «Судова влада Союзу», «Парламент Союзу», «Управління Союзними територіями», «компетенція Союзу і Штатів», «Відносини між Союзом і Штатами» [2, ч. І, с. 423-424, 473; ч. V, гл. І, с. 444, гл. ІІ, с. 454; ч. ^ІІ, с. 511, 512; ч. ХІ, с. 522]. Разом із тим у тексті Конституції зустрічаються терміни «Федеральний суд» та «федеральні закони» [2, V, гл. ГУ, с. 475, 476, 478]. Основний же закон Бразилії прямо називає її «Федеративною Республікою Бразилії», додаючи до цього, що остання «є нерозривним союзом штатів, федеральних територій і Федерального округу» [3, титул І, ст. І, с. 431].

Друга подібність індійського та бразильського федерального устрою полягає в його централізованому та асиметричному характері. Так, відповідно до Конституції Індії, централізованість її федерального устрою ілюструється відсутністю у штатів їхніх конституцій, за винятком штату Джамму та Кашмір, суверенітету штатів, власного громадянства, права виходу із федерації. У тексті Конституції, зокрема, у розділі УІ - «Штати» - жодне із цих прав і наявність конституції у штату Джамму та Кашмір не згадуються [2, ч. VI, с. 484-506]. Стаття 5 розділу «Громадянство» констатує лише можливість єдиного громадянства на всій території Індії, а стаття 11 додає, що тільки парламент країни може видавати будь-які постанови «з питань набуття та призупинення громадянства» [2, гл. ІІ, с. 425-426]. Парламент Індії вирішує питання щодо створення чи перетворення штатів, зміни їхніх кордонів або назви без їхньої згоди і може лише вислуховувати їхню думку з цього приводу [2, ч. І, ст. 2-3, с. 423-424].

Важливим аргументом є і наявність єдиної системи адміністративних органів - виконавчої влади та судових органів федерації та штатів. Адміністративні відносини між центром і штатами Індії будуються на перевазі федеральної влади. Стаття 248 Конституції надає парламенту Союзу виняткове право видавати закони з будь-якого питання, що не згадується у спільному переліку компетенції чи у списку штатів. Це означає, що залишкова сфера компетенції та залишкові повноваження належать Союзу, а не суб'єктам федерації. Відповідно до статті 256 Конституції Індії виконавча влада у кожному штаті здійснюється таким чином, щоб забезпечити дотримання виданих союзним парламентом законів, а виконавча влада федерації володіє також правом надавати штатам такі розпорядження, які вона знайде необхідними з цією метою. І навпаки, стаття 257 передбачає здійснення виконавчої влади кожного штату таким чином, щоб не чинити опору або не завдавати шкоди здійсненню виконавчої влади Союзу. При цьому виконавча влада Союзу охоплює також право давати будь-якому штату розпорядження, які уряд Індії вважає за необхідні з такою метою [2, ч. ХІ, гл. І, с. 523; гл. ІІ, с. 526-527]. Судова система також становить єдину гілку державної влади. На чолі судової системи знаходиться Верховний суд, і всі суди під час розгляду справ у масштабах своєї юрисдикції застосовують і закони Союзу, і закони штатів [2, ч. V, гл. ІУ, ст. 131, с. 476].

Асиметричність полягає в наявності у структурі індійського федералізму 25-ти штатів (суб'єктів) і 7-ми союзних територій (не суб'єктів) [2, ст. 1, 4, с. 423-425; додаток І, с. 555-556]. Виконавчу владу штату очолює призначений Президентом країни губернатор, який формує Раду міністрів для надання йому допомоги. Законодавчі органи штату - Легіслатури - обираються прямим голосуванням. При цьому вони розподіляються на дві групи, що також ілюструє асиметричність федерації. В одній групі штатів Легіслатура складається із двох палат - Законодавчої Ради та Законодавчих Зборів, а в другій групі - з однієї палати, яка іменується Законодавчими Зборами. Повноваження законодавчих палат штатів визначаються переліком віднесених до їхньої компетенції питань [2, ч. ҐІ, ст. 153, 154, 163, 164, 168, 170, с. 485, 487, 489, 490; ч. ХІ, ст. 246, с. 523; додаток 7, с. 563-567]. Асиметричність виражається і в неоднаковому представництві штатів у верхній палаті, яка залежить від чисельності населення, хоча й не є пропорційною йому - від 1 до 34 від кожного штату [2, ч. І, ст. 4-1, ч. V, іл. ІІ, ст. 80-2; додаток 4, с. 424-425, 454, 556-557].

Союзні території управляються призначеними Президентом країни адміністраторами із числа губернаторів прилеглих штатів. Союзний парламент може утворювати частково призначувані, частково обрані Легіслатури союзних територій або Ради міністрів. Столична союзна територія управляється адміністратором, який називається Лейтенант-губернатором. Повноваження союзних територій визначаються винятковими пунктами передбачених переліком віднесених до компетенції штатів питань [2, ч. VІІІ, ст. 239, 239-А, 239-АА, с. 511-512; додаток 7, с. 563-571].

Централізований характер бразильської федерації також полягає у відсутності в її суб'єктів права суверенітету, права виходу зі складу Союзу та подвійного громадянства, які не згадуються в тексті Основного закону. Асиметричність федеративного устрою ілюструють 26 штатів, які мають свою конституцію, та 1 Федеральний округ - столиця Бразиліа, що не має своєї конституції і не є суб'єктом федерації [3, титул ІІІ, гл. 3, ст. 25; гл. V, ст. 32, с. 443, 446]. федеральний устрій повноваження

Наступною спільною ознакою індійського та бразильського федералізму є передбачене їхніми конституціями право союзної влади здійснювати контроль та примус суб'єктів - інтервенцію, що додатково підтверджує централізаторський характер федеративного устрою. До неї слід додати й управління суб'єктами федерації - штатами - за допомогою парламентів, а також вирішення пов'язаних зі статусом національних меншин та аборигенів проблем.

Під час запровадженого Президентом Індії на території будь-якого штату надзвичайного стану союзний парламент має право видавати законодавчі акти для штату з будь-яких питань, а виконавча влада бере під свій контроль адміністративні установи штату. Якщо ж надзвичайний стан запроваджується на території всієї країни, сказане стосується всіх її штатів [2, ч. ХІ, гл. І, ст. 250, с. 524]. В Індії неодноразово на кілька років поспіль запроваджувався надзвичайний стан на території всієї країни. До 1996 р. сумарно він діяв 12 років. У цей час численні питання, які відносились до компетенції штатів, урегульовувались федеральними законами. Понад 100 разів запроваджувалось президентське правління, яке надає Президенту країни право видавати закони з будь- яких питань стосовно штатів [5, с. 516-517; 2, ч. XVIII, ст. 353, с. 547-548]. Глава держави володіє трьома надзвичайними повноваженнями за таких обставин: по-перше, коли безпека Індії чи будь-якої частини її території перебуває під загрозою внаслідок війни, зовнішньої агресії чи збройного повстання; по-друге, коли конституційний механізм штатів виявляється неспроможним; по-третє, за виникнення загрози фінансовій стійкості чи кредиту Індії - забезпечувати фінансову стабільність країни [2, ч. XVШ, ст. 354, 355, 356, с. 548-549].

Конституція Бразилії також наділяє Президента країни правом запровадження надзвичайного стану та стану федерального втручання, яке здійснюється: 1) з метою збереження цілісності держава; 2) у випадку іноземної інтервенції чи інтервенції одного суб'єкта Федерації на територію іншого; 3) серйозного порушення громадського порядку; 4) для забезпечення вільної діяльності гілок влади в суб'єктах Федерації; 5) реорганізації фінансів суб'єкта Федерації, який припинив платежі консолідованого боргу протягом двох років поспіль, за винятком форс- мажорних обставин; 6) забезпечення дії федерального закону, судового ордеру чи судового рішення; 7) забезпечення республіканської форми правління, представницької системи та демократичного порядку, прав людини, муніципальної автономії та підзвітності урядові [3, титул III, гл. II, ст. 84-2, с. 465; гл. IV, ст. 34-1, с. 447]. Спільні ознаки федерального устрою означених країн полягають і в тому, що їхні Конституції передбачають необхідність контролю парламентів за застосуванням надзвичайних заходів відносно суб'єктів Союзу. У Бразилії застосування федеральної інтервенції відбувається відповідно до ухваленого Національним Конгресом спеціального декрету про втручання у справи суб'єктів Союзу [3, титул III, гл. VI, с. 447]. В !ндії запровадження надзвичайного стану відбувається за рішенням федерального уряду [2, ч. XVIII, ст. 352, с. 546].

Основні закони обох Федерацій передбачають парламентське управління своїми суб'єктами - штатами: Законодавчими Радами і Законодавчими Зборами в індійських штатах та Законодавчими Зборами у бразильських штатах [2, ч. VI, гл. III, ст. 168, с. 489; 3, титул III, гл. III, ст. 27-1, с. 444]. Обом Конституціям властиві норми щодо врегулювання статусу окремих етнічних груп. Конституція !ндії містить «Спеціальні постанови, що відносяться до деяких класів населення». Вони передбачають резервування у федеральному парламенті та парламентах штатів місць за певними кастами та племенами, вирішення їхніх претензій стосовно служби та посади, створення Національних комісій у справах цих етносів, здійснення контролю Союзу над управлінням територіями проживання означених каст і племен та їхнього добробуту, вивчення умов життя відсталих класів. Цілу главу присвячено врегулюванню мовних проблем згаданих етносів [2, ч. XVI, ст. 330, 332, 335, 338, 339, 340, 345, 346, 347, с. 533-542, 544]. Бразильська Конституція також містить главу <Янді- анці», яка визнає за ними соціальну організацію, звичаї, мови, вірування й традиції, їхні первісні права на землю, регулює їх захист, можливості виробничої діяльності, фізичного й культурного відтворення. Ьдіанцям належать багатства земель, вод рік та озер. Використання надр індіанських земель не індіанцями дозволяється тільки Національним Конгресом. Забороняється переселення індіанців з їхньої території, за винятком рішення парламенту країни у випадку катастроф чи епідемій, і після зникнення ризику гарантується їхнє негайне повернення [3, титул VIII, гл. VIII, ст. 231, 232, с. 515].

Нарешті, обидві конституції свідчать про кооперативний характер індійського та бразильського федералізму. Конституція !ндії передбачає побудову вертикального кооперативного федералізму, сутність якого полягає у вертикальній співпраці спеціально створюваних федеральних, регіональних, міжрегіональних та місцевих органів, що опрацьовують різні програми і спільно врегульовують соціально-економічні відносини [4, с. 246]. У Преамбулі Основного закону !ндії декларуються наміри гарантувати народу справедливість, соціальну, економічну й політичну рівність, рівність можливостей та рівність перед законом, рівність для національних меншин, відсталих народів та племен [2, с. 423]. Цілі частини, глави й численні статті документу конкретизують задекларовані наміри, придаючи йому своєрідність за формою, змістом та специфікою проблематики. Наприклад, стаття 266 Конституції передбачає створення «Консолідованого фонду !ндії» та «Консолідованих фондів Штатів». Ь першого фонду, відповідно до статті 275, щорічно здійснюються цільові дотації штатам для покриття їхніх витрат на реалізацію програм розвитку відсталих районів і піднесення добробуту племен до рівня інших районів штату. З такою ж метою використовуються і фонди штатів [2, ч. XII, гл. I, с. 529-530].

Вертикальний кооперативний федералізм є властивим і Бразилії. Він знаходить своє вираження у «трьохелементному» підході до структури федерації, яка відрізняється своєрідністю: до її складу входять не тільки штати й федеральний округ, але й муніципії. По-друге, вертикальність кооперації витікає також із розширення повноважень суб'єктів федерації та із передбаченого Конституцією широкого переліку питань спільної компетенції. У питаннях щодо власності союзу, штатів, федерального округу та муніципій у розмежуванні їхньої компетенції Конституція виходить з ідеї їхньої співпраці. Союз, штати, округ та муніципії мають свою власність і відповідно до Основного закону беруть участь у доходах від федеральної власності, причому податкові частки штатів і муніципій є досить незначними [3, титул III, ст. 26, с. 444; титул VI, ст. 150-2, 151, 152, с. 490]. Конституція передбачає спеціальні дії Союзу з метою «скорочення регіональної нерівності» і визначає виділення з фонду федеральних доходів по 21,5% штатам, федеральному округу і муніципалітетам. Розробляються також багаторічні плани та довгострокові програми «скорочення міжрегіональної нерівності відповідно до демографічних критеріїв» [3, титул III, ст. 43, с. 453; титул VI, ст. 159, 165, с. 493-496].

Розгляд розбіжностей в особливостях федерального устрою слід розпочати з їхніх структур. Бразильська Федерація побудована за територіальним принципом. Стаття 22 її Конституції декларує, що тільки «Союз наділений винятковою владою законотворчості у сфері < . .> національностей < . .> та індіанського населення» [3, титул III, гл. II, с. 442]. У переліку повноважень штатів та їхніх спільних із Союзом повноважень вирішення національних питань, як і утворення національних територій чи адміністративних одиниць, не згадується. В !ндії ж «постає питання про більш тісний зв'язок принципів федералізму з питанням національним», і державність зазнає потужного впливу національно-регіонального чинника [4, с. 245]. Конституція визнає 18 мов для використання у законодавстві штатів [2, додаток 8, с. 571-572]. В !ндії мешкає понад десять націй, безліч народностей, племен, каст та відсталих класів, що яскраво ілюструє мовну, національну й культурну різноманітність країни. Однак аналіз Конституції дає підстави констатувати, що структурі індійської Федерації не властиві ані територіальна, ані національно-територіальна, ані комплексно-територіальна ознаки. Російський правознавець В.Є. Чиркін вважає, що індійська федерація «побудована з урахуванням національно-лінгвістичної ознаки», а його співвітчизник і колега Б.А. Страшун вбачає у ній відповідність до «так званого лінгвістичного принципу», хоча це не повсюдно відповідає положенню «одна мова - один штат» [5, с. 513; 1, с. 670].

Хоча в Індії не створюються територіально-адміністративні одиниці за національною ознакою, вирішенню національних питань у ній приділяється досить значна увага. На всіх рівнях влади - у союзному парламенті і в парламентах штатів, у муніципальних радах і в панчаятах (органах сільського самоврядування) відповідно до Конституції резервуються місця для представників каст, племен і відсталих класів [2, ч. XVI, ст. 330, 332, с. 533-534]. Створюються спеціальні союзні комісії у справах цих людей, здійснюється федеральний контроль над управлінням їхніми територіями та рівнем добробуту, запроваджуються спеціальні посади у справах лінгвістичних меншин, гарантуються різні мовні, культурні, релігійні права тощо [2, ч. III, ст. 29, с. 434; ч. IV, ст. 46, с. 442; ч. VI, гл. II, ст. 120, 164, с. 472, 487; ч. ЕХ-А, ст. 243-Д, 343-Т, с. 516, 520; ч. XVI, ст. 330-340, с. 533-542; ч. XVII, гл. ЫУ, ст. 343-351, с. 542-545]. Отже, не створені за національно- територіальною ознакою адміністративно-політичні одиниці вирішують національні питання, а всі органи влади від союзного центру до села. Саме це і доводить лінгвістичний принцип побудови індійського федералізму.

Одну із відмінностей індійського федералізму становить досить просторий і докладний перелік компетенції Союзу та його суб'єктів. До повноважень Федерації віднесено 97 пунктів, до компетенції штатів - 47, до конкуруючої компетенції Союзу та штатів - 66 пунктів [2, додаток 7, с. 557-571]. Компетенція ж бразильського Союзу сягає 25 пунктів, спільні повноваження Союзу, штатів, Федерального округу та муніципалітетів - 12, Союзу, штатів та Федерального округу на конкуруючій основі - 16 пунктів [3, титул III, ст. 21-1, 23-2, 24, с. 441-443]. Штати Бразилії мають свої конституції [3, титул III, гл. II, ст. 25-1, с. 443]. Основний же закон !ндії їх наявності не передбачає. Бразильський федералізм, на відміну від індійського, наділяє компетенцією муніципальні органи влади [3, титул III, гл. II, ст. 23-2, с. 442-443]. Розбіжності мають місце і в представництві суб'єктів у верхніх палатах парламентів. Кожен штат Бразилії та Федеральний округ обирають трьох членів Федерального Сенату [3, титул IV, гл. I, ст. 46, с. 453]. Штати ж !ндії надсилають до Ради Штатів від 1-го до 34-х представників [2, додаток 4, с. 556-557]. Губернатори в Бразилії обираються, а в !ндії призначаються [3, титул III, гл. III, ст. 28-2, с. 444; 2, ч. VI, гл. II, ст. 155, с. 485]. В !ндії низка штатів має дві палати - Законодавчі Ради і Законодавчі збори, а низка одну - Законодавчі Збори. У Бразилії кожен штат має одну палату - Законодавчі Збори [2, ч. VI, гл. III, ст. 168, с. 489; 3, титул III, гл. III, ст. 27-1, с. 44]. Нарешті, бразильські штати мають свої загальні й спеціальні суди, тоді як в !ндії судова влада становить єдину систему державної влади, за якої судді суб'єктів призначаються Президентом країни [3, титул IV, гл. III, ст. 92-1, с. 468; 2, ч. V, гл. IV, ст. 134-А, ч. VI, га.У, ст. 217, с. 478, 507].

Висновки та перспективи подальших досліджень

Таким чином, відповідно до конституцій, федеративному устрою !ндії та Бразилії властива надзвичайна деталізація статусу Союзу і його суб'єктів. Разом із тим йому властиві як спільні ознаки, так і розбіжності між ними. Федералізм обох країн носить центристську, вертикально-кооперативну й асиметричну форму, які ґрунтуються на одночасному здійсненні всього соціально-економічного і політичного життя на основі рішень федеральних органів і соціально- економічної співпраці союзного центру із суб'єктами федерації. Централізованість ілюструється відсутністю в суб'єктів федерацій права суверенітету, сецесії, подвійного громадянства та надзвичайними способами федерального контролю та примусу суб'єктів, які спрямовуються на підтримку внутрішньополітичної стабільності та територіальної цілісності. !нтервенція центру на територію суб'єктів здійснюється лише за дозволом уряду чи парламенту. Асиметричність полягає в наявності у складі федерації суб'єктів і не суб'єктів та в неоднаковому представництві суб'єктів у верхніх палатах парламентів. До спільних ознак належить і застосування обома федераціями терміну «Союз», парламентське управління суб'єктами, законодавче врегулювання прав відсталих класів, етносів та каст.

Розбіжності полягають у територіальній формі бразильської та лінгвістичній індійської федерації, в обсягах повноважень центру та суб'єктів, у наявності та відсутності конституцій у штатах цих країн, у рівному й нерівному представництві суб'єктів у верхніх палатах парламентів, в обранні й призначенні губернаторів штатів, у кількості палат у суб'єктах союзу, в різних статусах судових органів штатів, у повноваженнях чи їх відсутності у місцевих органів самоврядування.

Слід також наголосити необхідність більш глибокого висвітлення властивих індійському та бразильському федералізму ознак із залученням органічних законів стосовно їхнього функціонування.

Список використаних джерел

1. Конституционное (государственное) право зарубежных стран / под ред. В.А. Страшуна. Москва : БЕК, 1996. Т 1-2.

2. Конституция Индии (26 ноября1949 г.). Конституции зарубежных государств. Москва : Волтерс Клувер, 2006. С. 423-581.

3. Конституція Федеративної Республіки Бразилії від 5 жовтня 1988 р. Конституції зарубіжних країн. Харків : ФІНН, 2009. С. 431-518.

4. Современный буржуазный федерализм. Москва : Наука, 1978. 288 с.

5. Чиркин В.Е. Конституционное право зарубежных стран. Москва : Юрист, 1999. 568 с.

Размещено на Allbest.ru