Показання свідків як засіб доказування: окремі проблеми нормативного регулювання цивільного судочинства України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Національна академія державного управління при Президентові України

Показання свідків як засіб доказування: окремі проблеми нормативного регулювання цивільного судочинства України

Семенченко А.І., доктор наук з державного управління, професор, фахівець у сфері державного управління й інформаційної політики та безпеки, професор кафедри інформаційної політики та технологій

Вітик Ю.І., студентка

Анотація

У статті розглядається правове регулювання такого засобу доказування, як показання свідків у цивільному судочинстві України. Автор відзначає переваги і недоліки нормативного регулювання показань свідків і оцінює перспективи вдосконалення законодавства в цій сфері.

У статті досліджено особливості показань свідків, які використовуються в цивільному процесі як засіб доказування. Встановлено, що свідок як джерело доказів у справі є особливим суб'єктом, до якого пред'являються певні вимоги. Важливість дослідження полягає в тому, щоб встановлені вимоги не завадили врахувати надані свідком докази з метою досягнення об'єктивної істини у справі.

У статті розкривається зміст об'єктивних і суб'єктивних факторів, що впливають на процес сприйняття свідком обставин, про які він може дати показання, а також на збереження сприйнятого в пам'яті і відтворення сприйнятого в обстановці допиту як свідка. Визначено, що суду під час оцінки повідомлених свідком відомостей про обставини, що підлягають доказуванню, необхідно уважно і точно враховувати всі фактори, які певним чином впливають на формування показань свідка.

Автор звертає увагу, що фактори, що мають той чи інший вплив на формування показань конкретного свідка, мають об'єктивний і суб'єктивний характер. Перші існують в реальному світі і не залежать від свідомості і волі окремого індивіда (свідка), а другі перебувають у розумінні кожного індивіда і органічно пов'язані зі свідомістю і волею конкретного індивіда, з психологічною складовою частиною його здоров'я.

У статті аналізуються умови, необхідні для встановлення імунітету свідків у цивільному судочинстві України. Розглянуто питання доцільності письмової форми показань свідків, а також особливості проведення допиту свідків.

Ключові слова: свідок, показання свідків, імунітет свідка, письмові показання, допит свідка, попередження про кримінальну відповідальність, належний доказ, допустимий доказ, засіб доказування, предмет доказування.

Abstract

THE WITNESS OF WITNESSES AS AN MEANING OF EVIDENCE: CERTAIN PROBLEMS OF THE NORMATIVE REGULATION OF THE CIVIL JUDICIARY OF UKRAINE

The article deals with the legal regulation of such a means of proof as the testimony of witnesses in the civil proceedings of Ukraine. The author notes the advantages and disadvantages of regulating the testimony of witnesses and assesses the prospects for improving legislation in this area.

The features of the testimony of witnesses used in the civil process as a means of proof are investigated in the article. It is established that the witness as a source of evidence in the case is a special entity to which certain requirements are made. The importance of the study is that the established requirements do not interfere with the evidence provided by the witness in order to obtain objective truth in the case.

The article reveals the content of objective and subjective factors that influence the process of witness perception of circumstances, which he can testify, the preservation of the perceived in memory and the reproduction of the perceived in the interrogation as a witness. It is determined that in assessing the information reported by a witness about the circumstances to be proved, it is necessary to carefully and accurately take into account all the factors that in some way influence the formation of the witness's testimony.

The author draws attention to the fact that the factors that have one or another influence on the formation of testimony of a particular witness are objective and subjective. The former exist in the real world and do not depend on the consciousness and will of the individual (witness), the latter are as if within each individual and are organically connected with the consciousness and will of the individual, with the psychological component of his health.

The conditions necessary for establishing the immunity of witnesses in the civil proceedings of Ukraine are analyzed. The question of expediency of the written testimony of witnesses, peculiarities of conducting the examination of witnesses is considered.

Key words: witness, witness testimony, immunity of witness, written testimony, questioning of witness, warning of criminal liability, proper evidence, admissible evidence, means of proof, subject of proof.

Постановка проблеми

Актуальність теми дослідження зумовлена тим, що показання свідків є одним з найбільш поширених і широко застосовуваних засобів доказування і способів отримання необхідної інформації для правильного вирішення цивільної справи. Вони є окремим видом доказів і до них застосовують обов'язковий порядок судового доказування. Це означає наявність певних правил під час їх отримання, дослідження в тому порядку, який визначає процесуальний закон. Якщо цей порядок не було дотримано, то незалежно від причин, через які він не був забезпечений, показання свідка позбавляються статусу допустимого доказу.

Аналіз останніх досліджень

Дослідженням окремих аспектів інституту свідка, показань свідка в цивільному процесі займалися О.Г Братель, С.В. Васильєв, О.О. Грабовська, І.А. Колесник, В.В. Комаров, Т.М. Кучер, В.А. Кройтор, Н.А. Новікова, В.І. Тертишніков, С.Я. Фурса, А.С. Штефан, А.В. Шабалін, М.М. Ясинок та деякі інші вчені.

Мета дослідження полягає у теоретичній розробці положень про показання свідків як засіб доказування у цивільному процесі з урахуванням накопиченого досвіду наукових досліджень і нормативного регулювання в цій галузі, виробленні рекомендацій щодо вдосконалення процесуального законодавства і правозастосовної діяльності.

Виклад основного матеріалу

Відомості, необхідні для правильного вирішення цивільної справи у вигляді доказової інформації не можуть існувати самостійно в об'єктивному світі. це пояснюється тим, що суд може сприймати наявну інформацію через певні носії цієї інформації тільки за допомогою цих засобів. Таким чином, під доказами слід розуміти не тільки доказову інформацію, але і ті засоби, які цю інформацію містять.

Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) відносить до переліку доказів пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази, висновки експертів, аудіо- та відеозаписи [1].

Тобто цивільний процес виділяє формально три види джерел засобів доказування. До них належать люди (сторони, треті особи, експерти та свідки), документи (письмові докази), предмети (речові докази, аудіо-, відеозаписи і об'єкти судових експертиз).

Поняття «показання свідка» може бути визначене як усне повідомлення юридично незацікавленою особою відомостей про обставини, що стосуються справи, про які вона проінформована особисто або з відомих джерел, отриманих судом в установленому законом порядку. У такому визначенні відображені основні ознаки, що характеризують свідчення як засіб встановлення обставин справи, - форма показань, їх суб'єкт, предмет свідчення, процесуальна структура показань.

Показання свідків є окремим видом судового доказу, але і до них необхідно застосовувати обов'язковий порядок судового доказування. Це означає наявність певних правил під час отримання, дослідження в тому порядку, який визначає закон. Якщо цей порядок не було дотримано, то незалежно від причин, через які він не був забезпечений, це позбавляє дані докази цього статусу [2, с. 48].

Предмет показань свідків включає в себе будь-які фактичні дані, що мають значення для справи. Це можуть бути факти предмета доказування, доказові факти, відомості процесуального характеру. З огляду на те, що показання свідків засновані на особистому сприйнятті, свідок, викладаючи факти, мимоволі оцінює їх і висловлює свої судження, даючи певну інтерпретацію фактичним даним.

У цивільному процесі слід розмежовувати поняття «виступ свідка в суді» і «показання свідка». Виступ свідка в суді - це загальне поняття, яке включає всю інформацію, яка надається свідком суду як до початку допиту (відомості про особу свідка), так і в процесі допиту (відомості про ставлення свідка до осіб, які беруть участь у справі, відомості про факти, що стосуються чи не стосуються справи, судження про обставини справи тощо). Зміст свідчень становлять відомості про обставини, що мають значення для розгляду і вирішення справи. У цьому значенні показання свідків виступають засобами встановлення обставин справи та обґрунтування висновків суду.

Особливим моментом, який стосується показань свідків, є те, що вони не мають безумовного характеру і являють собою необ'єктивну форму вираження інформації, оскільки виражаються в оповіданні свідка про обставини, що стали відомими свідкові. Таким чином, показання свідків є певною парадигмою, яка потребує визначення допустимості. Ця допустимість залежить від низки певних умов, які визначені на законодавчому рівні [3, с. 141].

Згідно з логікою процесуальних дій свідок повинен бути юридично незацікавленою особою, хоча ЦПК України прямо на це не вказує (відсутня пряма заборона, існує лише інститут імунітету свідків). Однак на практиці досить часто ситуація складається так, що є зацікавленість в результатах розгляду справи, оскільки не можна виключати того, що відносини багатьох свідків з особами, які беруть участь у справі, будуються на принципах товаришування, родинних відносинах, а ці відносини супроводжуються симпатією до учасників процесу, чию сторону вони приймають. Крім цього, відносини свідків зі стороною, яка бере участь у справі, можуть будуватися і на службових зв'язках тощо.

Тому потрібно мати на увазі, що у свідків може бути неюридична зацікавленість, що не дає підстав, щоб не використовувати взагалі такі показання такої особи як джерело отримання доказів.

Закон дає з цього питання таку установку: суддя повинен виявити ставлення свідка до осіб, які беруть участь у справі. Знання, які отримує суд в зв'язку з цим, необхідні йому, щоб правильно побудувати допит свідка і оцінити надані ним показання. З огляду на відсутність заборони у ЦПК України давати показання зацікавленою особою (суд лише попереджає про кримінальну відповідальність за надання неправдивих показань) важливим є принцип, згідно з яким суддя здійснює аналіз доказів (в тому числі і показання свідків) на основі свого внутрішнього переконання [4, с. 115].

Свідок, що з'явився на вимогу суду, не має права відмовитися давати показання, крім показань щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, які можуть нести юридичну відповідальність щодо нього або таких членів сім'ї/родичів. Відмова від надання показань приймається ухвалою.

Для дотримання балансу законодавець запровадив правило, відповідно до якого на стадії підготовки засідання у справі в рамках цієї стадії особи заявляють клопотання про виклик свідків у справі з поясненнями щодо того, які обставини у справі може підтвердити той чи інший свідок. Суд у такому разі перевіряє лише належність та допустимість даних показань свідків. На стадії підготовчого засідання у справі суддя вирішує питання про виклик свідків, про що виносить ухвалу.

Н.А. Новікова акцентує увагу на тому, що чинний ЦПК України явно надає перевагу усній формі показань свідка, хоча прямо про таку форму показань він ніде не вказує. Такого висновку можна дійти, зробивши системний аналіз багатьох статей вказаного кодексу. Зокрема, ст. 230 ЦПК України чітко вказує, що процедура допиту свідка відбувається в усній формі: «Допит свідка розпочинається з пропозиції суду розповісти все, що йому особисто відомо у справі». Слово «розповісти» означає, що свідок починає з судом та особами, які беруть участь у справі, та іншими учасниками процесу спілкування за обставинами справи. Спочатку таке спілкування відбувається у формі вільної розповіді про те, що знає свідок, а потім у формі відповідей на запитання, які йому ставлять сторони та інші зацікавлені особи, а також суд [5, с. 88].

Загалом надзвичайно багато процедурних правил в цивільному процесі виписані з урахуванням необхідності дослідження саме усних, а не письмових показань свідків (виклик свідка, привід свідка, порядок допиту свідка, порядок поставлення свідку запитань, залишення в залі суду допитаних свідків, право свідка просити про свій повторний допит, одночасний допит кількох свідків, можливість видворення із зали суду осіб, які беруть участь у справі, під час допиту неповнолітніх свідків тощо) [5, с. 89]. нормативний свідок показання

Варто погодитися з твердженням Н.А. Новікової щодо того, що цивільне процесуальне законодавство України у плані залучення показань свідків у цивільну справу у письмовій формі необхідно істотно реформувати. Зокрема, на етапі збору судових доказів у процесі підготовки справи до судового розгляду необхідно направляти показання свідків, які надано в письмовій формі. Така форма залучення показань свідків має бути передбачена як основна під час подання сторонами та учасниками справи заяв [6, с. 84].

Позитивні фактори письмової форми залучення показань свідків зводяться до такого:

свідок логічно і послідовно викладає свої думки (надає свідчення), а не хаотично розповідає під час усного допиту в судовому засіданні все, що знає;

справа буде розглянута в розумні строки, оскільки не буде підстав для відкладення розгляду справи з причини неявки свідків і неможливості зібрати докази;

суд матиме змогу здійснити попередню оцінку показань свідка, а за умови необхідності його виклику для надання усних свідчень суд завчасно зможе сформулювати запитання до свідка;

для учасників справи письмові показання свідка дають змогу ознайомитися з доказами та сформувати свою правову позицію [6, с. 85].

Згідно зі ст. 231 ЦПК України свідок, даючи показання, може користуватися записами лише в тих випадках, якщо його показання пов'язані з будь-якими обчисленнями та іншими даними, які важко зберегти в пам'яті. Ці записи подаються судові та учасникам справи і можуть бути приєднані до справи за ухвалою суду [1].

До введення цього уточнення (щодо приєднання записів до матеріалів справи) в редакції ЦПК України від 15.12.2017 року зазначали, що на практиці нерідко використання свідком письмових заміток виступало причиною заявлення суддям відводу з боку тих сторін справи, які вважають, що умов для їх використання не було або, навпаки, вони були. Ось чому, як правильно вказує В.І. Тертиш- ніков, такі замітки свідка мають бути пред'явлені суду та особам, які беруть участь у справі, аби вони переконалися, що це дійсно замітки, обчислення, а не текст показань свідка [7, с. 227].

Суду ж необхідно проявити особливу увагу до процесу формування показань свідків. Законодавство не пов'язує здатність бути свідком з настанням конкретного віку, тобто свідками можуть бути і діти. Зрозуміло, якщо в суді допитується дитина, то слід враховувати вікову межу. Необхідно враховувати психологічний чинник, адже правильне сприйняття світу, а також подій, що в ньому відбуваються, формується з певним рівнем розвитку людини [8, с. 94].

У ЦПК України закріплене таке правило: коли допитується малолітня чи неповнолітня особа, необхідна участь одного з батьків та педагогічного працівника (органу опіки). Дана вимога націлена на найбільш точне сприйняття судом слів і поведінки неповнолітнього свідка. Але виникає питання щодо того, чи достатньо кваліфікації педагога, щоб оцінити психоемоційний стан і сприйняття інформації даним суб'єктом доведення. Завдання педагога - навчання і допомога в соціальній адаптації неповнолітніх. На педагогів покладаються функції з виховання, але у педагогічного працівника немає глибоких знань у галузі дитячої психології. Необхідне реформування законодавства, щоб допит таких свідків проходив під наглядом спеціалізованого фахівця, а саме дитячого психолога.

Ще раз підкреслимо, що свідком може бути будь-яка людина, яка здатна правильно відтворювати і сприймати події, які відбуваються в навколишньому світі. Отже, ні фізичні вади - глухота, поганий зір, ні окремі можливі розлади в психіці, крім випадків недієздатності особи, ще не означають, що ця особа не може дати показання. Якщо у людини слабкий слух, то вона може отримувати необхідну інформацію зоровим шляхом, якщо у людини втрачений або знижений зір, то вона може сприймати необхідні суду факти на слух [9, с. 114].

Коли у суду виникають сумніви щодо того, чи можна довіряти показанням конкретної особи, що має знижений слух або зір, а також має психічний розлад, суд має право призначити відповідні судово-медичні або психіатричні експертизи. У разі залучення таких свідків у судове засідання сторонам необхідно дати розгорнуте пояснення як певних особливостей свідка, так і того, що ці недоліки не вплинули на правильне сприйняття подій, про які свідок може дати показання. Це скоротить час на з'ясування цих фактів і прискорить процес.

Засіб доказування у вигляді судового допиту свідка має не тільки інформаційне, а й предметно-чуттєве, психоемоційне і аргументаційне наповнення. Такий допит не просто виступає таким собі провідником (каналом) відомостей від джерела (допитуваного свідка) до адресата (судді), але є інструментом, використовуваним активним діячем чи діячами (з обох сторін), які з його допомогою представляють свідчення, а потім досліджують, уточнюючи зміст повідомлення особи, допомагаючи учасникам судового розгляду, судді зрозуміти сенс повідомлення, проінтерпретувати його, оцінити отримані дані в системі інших доказів у справі [10, с. 245].

Судовий допит складається з системи дій сторін і суду, спрямованих на отримання від особи, яка викликана в суд для дачі показань, достовірних відомостей про обставини справи, які мають вигляд прямого, перехресного допиту і додаткових, повторних допитів. Судові допити свідків дозволяють суду встановлювати юридично значущі факти. Через безпосереднє сприйняття процесу допиту, участь в постановці питань допитуваному, зняття некоректних, таких, що не стосуються справи, питань, суд і учасники допиту визнають доведеними факти, на яких будують свої доводи і висновки. Правова організація допиту свідка повинна бути максимально наближена до умов, що забезпечують свободу слова, природний розвиток діалогу, недопущення спроб зриву нормальної мовної комунікації.

Вважаємо, що підготовка до подання своїх доказів суду є закономірною і правомірною дією кожної зі сторін. Цим підходом і зумовлені наші пропозиції щодо легалізації підготовки своїх свідків кожною з сторін.

ЦПК України передбачає, що показання свідка можна отримали лише шляхом безпосереднього виклику його до суду без подання заяви свідком, крім правила 10 питань, коли така заява повинна бути подана.

Згідно з нормами ЦПК України виклик свідка до суду здійснюється за заявою учасника справи, у якій викладаються обставини, які він може підтвердити. Заява про виклик свідка подається до або під час підготовчого судового засідання, а у разі спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання.

Певним нововведенням ЦПК України є письмове опитування учасників справи як свідків. Так, згідно зі ст. 93 ЦПК України учасник справи має право поставити в першій заяві по суті справи, що ним подається до суду, не більше десяти запитань іншому учаснику справи про обставини, що мають значення для справи [1].

Утакомуразінелишесторона,збокуякоївиступаєсвідок, але і опонент реалізує право до початку судового розгляду ознайомитися з показаннями свідка для обговорення питань, що стосуються виступу в суді цієї особи, порядку проведення допиту.

Показання свідка, що даються ним в судовому засіданні, служать початком процесу формування судових фактів. Ці показання повинні бути дані в максимально вільній формі без будь-яких спроб тиску на допитуваного свідка з боку учасників справи. Ніхто не має права втручатися в прямий допит, якщо допит не порушує закон і норми судової етики. Головуючий в судовому засіданні суддя має право контролювати те, чи стосуються питання, які ставлять учасники свідку, предмета справи. За клопотанням учасника справи або за своєю ініціативою суддя має право знімати неприпустимі або ті, що не стосуються справи, питання, але також і приймати рішення про припинення надання показань свідком, якщо дійде висновку про недоцільність свідчення або про суперечність інтересам правосуддя [10, с. 251].

Предметом показань свідків є відомості, які ще не представлялися суду. Суб'єкт доказування проводить цей допит, щоб затвердити свою позицію у справі. Значення цього допиту є конструктивним, тому в його рамках недоречна, як правило, критика показань і репутації особи, що дає свідчення, а також використання прийомів і засобів, допустимих на перехресному допиті.

Зрештою, найголовніше те, що неприпустимими є наві- ювальні запитання. ця заборона пояснюється тим, що предметом показань є обставини, відомості про які вперше в судовому засіданні повідомляються допитуваним, тому важливо забезпечити об'єктивність показань, захистити суд від можливої упередженості. У подібних умовах ставити навіювальні запитання неприпустимо, оскільки свідок перетворюється з незалежного джерела відомостей на провідника позиції певного учасника справи. Отже, навіть у тому разі, коли особа починає давати показання проти сторони, яка ініціювала її явку в суд для дачі показань, остання не має права використовувати засоби і прийоми перехресного допиту (без дозволу головуючого).

Питання, що стосуються репутації свідка, який дає показання, його минулого, в тому числі фактів, що негативно характеризують його, допустимо ставити на перехресному допиті тільки у відкритій формі.

Отже, юридична сила доказів - це здатність доказів служити законним засобом встановлення обставин справи та обґрунтуванням висновків суду про ці обставини. Показання свідків мають юридичну силу за таких умов:

отримання доказової інформації від належного свідка;

отримання відомостей про обставини справи у встановлений законом спосіб.

З огляду на інститут імунітету свідків неналежними свідками є такі громадяни: 1) допитані за обставинами, за якими в силу закону вони не підлягають допиту в суді; 2) допитані проти їх волі за обставинами, за якими вони в силу закону мають право відмовитися від дачі показань свідків, а також такі громадяни: а) їм не роз'яснене право відмовитися від дачі показань за певними обставинами; б) вони не можуть вказати джерело своєї поінформованості; в) їх особистість не встановлена судом; г) до початку допиту їм не був роз'яснений встановлений законом обов'язок давати правдиві показання, тому вони не попереджені про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих свідчень [11, с. 87].

Щоб упорядкувати норми цивільного процесуального судочинства, що регулюють імунітет свідка, найзручніше використовувати критерій обов'язковості його застосування судом, розділяючи імунітет свідка на умовний (коли свідок має право, але не зобов'язаний давати свідчення в суді, наприклад, сестра може, але не зобов'язана давати показання у справі, в якій її брат є позивачем або відповідачем, за ст. 71 ЦПК України) і безумовний (неможливість допитувати когось як свідка за певними обставинами, наприклад, адвокатів, медіаторів не можна допитувати з приводу обставин, що стали відомі у зв'язку з виконанням їх професійних обов'язків) [12, с. 71].

Висновки

Отже, під час доказування на основі отриманих відомостей про факти в точно визначеному законом порядку суд встановлює наявність або відсутність дійсних обставин справи, що мають значення для правильного здійснення правосуддя. З огляду на це показання свідка є одним з важливих засобів доказування. Такий засіб доказування містить в собі інформаційне навантаження та за умови отримання його з дотриманням процесуального законодавства може бути покладений в основу судового рішення як доказ.

Форма показань свідка у цивільному процесі виступає важливим детермінуючим фактором, який впливає на різноманітні процедури, пов'язані із залученням показань свідків у цивільну справу, їх дослідженням та оцінкою. З метою недопущення недостовірного встановлення обставин цивільної справи слід виважено підходити до випадків закріплення письмової форми показань свідків у цивільному процесі. У цПК України варто закріпити положення, згідно з яким допит малолітньої чи неповнолітньої особи потрібно проводити не лише в присутності батьків чи органу опіки, а й залучати психолога. У разі використання показань свідків з певними вадами (слабкий зір, слух тощо) з метою уникнення оцінки цього доказу як недопустимого та недостатнього необхідно залучати спеціалістів та проводити експертизи.

Список використаних джерел

1. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 року № 1618-IV з наступними змінами та доповненнями / Верховна Рада України. Відомості Верховної Ради України. 2004. № 40-41, 42. Ст. 492.

2. Шабалін А.В. Деякі питання доказування у спрощеному цивільному провадженні (наказне провадження). Теорія і практика інтелектуальної власності. 2018. № 1. С. 43-53.

3. Грабовська О. Реформування законодавчого регулювання сфери цивільного процесуального доказування. Evropsky politicky a pravni diskurz. 2018. Vol. 5, Iss. 5. С. 138-143.

4. Кучер Т.М. Емпіричні та логічні аспекти формування показань свідків як засобу доказування у цивільному процесі. Університетські наукові записки. 2013. № 1. С. 113-118.

5. Новікова Н.А. Залучення показань свідка у цивільну справу. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія «Право». Випуск 45, Том 1.2017. С. 87-89.

6. Новікова Н.А. Усна та письмова форми показань свідків у цивільному процесі. Приватне право і підприємництво. Вип. 17. С. 82-85.

7. Тертишніков В.І. Цивільний процесуальний кодекс України : науково-практичний коментар. Харків : ФОП «Вапнярчук Н.М.», 2009. 608 с.

8. Кучер Т.М. Докази, доказування та доведення у цивілістичному процесі України : монографія. Київ : Познишев, 2015. 428 с.

9. Колесник І.А. Тактика нейтралізації добросовісних помилок у показаннях свідків. Теорія та практика судової експертизи і криміналістики. 2010. Вип. 10. С. 113-118.

10. Доказування у цивільному процесі України: проблеми теорії і практики. Київ : Юрінком інтер, 2017. 504 с.

11. Штефан А.С. Імунітет свідка у цивільному судочинстві. Судова апеляція. 2018. № 3. С. 85-94.

12. Братель О.Г. Показання свідків у цивільному процесі: нетрадиційний підхід у використанні доказу. Пріоритети розвитку юридичних наук у ХХІ столітті : матеріали міжнар. наук.-практ. конф., м. Одеса, 10-11 квітня 2015 р. Одеса : ГО «Причорноморська фундація права», 2015. С. 70-73.

Размещено на Allbest.ru