Основні моделі правового регулювання інформаційної діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Донецький юридичний інститут Міністерства внутрішніх справ України

Основні моделі правового регулювання інформаційної діяльності

Олефір К.В., здобувач

У статті розглянуто основні моделі правового регулювання інформаційної діяльності. Зазначається, що інформаційне законодавство займає провідне місце в структурі інформаційного та адміністративного права, оскільки нормативний правовий масив забезпечення інформаційної сфери за своєю природою є стабілізуючою ланкою правового забезпечення інформаційного суспільства. Визначено, що сутність та характер суспільних відносин, що виникають між різними суб'єктами в інформаційній сфері, багато в чому визначаються особливостями та юридичними властивостями інформації - основного об'єкта, з приводу якого виникають ці відносини. Інформаційні відносини зазвичай не виступають в чистому вигляді. Вони «супроводжують» інші відносини у сфері управління, державного будівництва, міжнародного співробітництва, в галузі економіки, процеси цього «супроводу» все частіше й частіше регламентуються законодавчими та іншими нормативними актами: встановлюються обов'язковість надання відповідних видів інформації, порядок її поширення, правила доступу до неї та обмеження, відповідальність за певні правопорушення, забезпечення інформаційної безпеки тощо. Створення сучасних складних інформаційних технологій нового покоління зумовило майже безмежні можливості суспільства й держави в отриманні та використанні інформації. Забезпечення доступності інформації, контроль над її станом - це обов'язок держави, оскільки необхідно формувати статус громадянина демократичного суспільства, що передбачає інформованість з усіх найважливіших питань суспільного життя. Зроблено висновок, що чинне законодавство доцільно доповнити Законом України «Про комп'ютерну інформацію», відповідно до якого інтернет-сайти будуть володіти статусом, відмінним від статусу засобів масової інформації, де буде міститися заборона на поширення незаконної інформації, передбачатися права і обов'язки провайдерів, авторів сайтів та користувачів, відповідальність осіб, які порушили свої обов'язки, в тому числі відповідальність провайдера за протиправну інформацію, розміщену на своєму сервері, а також визначення комп'ютерного терміну «спам», посилення відповідальності за розповсюдження спаму або його неблокування з боку операторів та провайдерів телекомунікаційних послуг. Прийняття такого закону, на нашу думку, створить опорні точки системи правового регулювання у сфері електронної інформації та телекомунікацій.

Ключові слова: інформація, інформаційна діяльність, інформаційні технології, телекомунікації, правове регулювання.

BASIC MODELS OF LEGAL REGULATION OF INFORMATION ACTIVITY

The main models of legal regulation of information activity are considered in the article. It is noted that information legislation occupies a leading position in the structure of information and administrative law, since the normative legal mass of the provision of information sphere is by its nature a stabilizing link to the legal provision of the information society. It is determined that the nature and nature of social relations that arise between different actors in the information sphere are largely determined by the peculiarities and legal properties of information - the main object about which these relations arise. Information relations, as a rule, do not act in pure form. They “accompany” other relations in the sphere of management, state-building, international cooperation, in the field of economy, the processes of this “support” are more and more often regulated by legislative and other normative acts: the obligation to provide relevant types of information, the procedure for its dissemination, rules are established. Access to it and restrictions, liability for certain offenses, ensuring information security etc. The creation of modern sophisticated information technologies of the new generation has led to almost limitless opportunities for society and the state to obtain and use information. Ensuring that information is accessible and in control of its status is a duty of the state, as it is necessary to develop the status of a citizen of a democratic society, which provides information on all major issues of public life. It is concluded that the current legislation is appropriate to supplement the Law of Ukraine “On Computer Information”, according to which Internet sites will have a status other than the status of the media, which will include a ban on the spread of illegal information, provide rights and obligations providers, site authors and users, the responsibility of the infringing persons, including the liability of the provider for the illegal information posted on its server, and the determination of the computer the term “spam”, increasing responsibility for the spread of spam or not blocking it by operators and telecommunication service providers. The adoption of such a law, in our opinion, will create the anchor points of the legal regulation system in the field of electronic information and telecommunications.

Key words: information, information activity, information technologies, telecommunications, legal regulation.

Вступ

Постановка проблеми. Інформаційні технології все більше і більше втручаються в наше життя, проникають у всі процеси (соціальні, правові, економічні, політичні), підміняючи їх, допомагаючи їм розвиватися, виступаючи одночасно невіддільним засобом надання та аналізу інформації. Світ зараз знаходиться на порозі інформаційного суспільства. Початком такого переходу стало впровадження в різні сфери діяльності людини сучасних засобів обробки й передачі інформації. Перехід від індустріального суспільства до інформаційного здійснюється завдяки інформатизації суспільства - процесу, за якого створюються умови, котрі задовольняють потреби будь-якої людини в отриманні необхідної інформації. Основну роль в інформаційному суспільстві буде грати система поширення, зберігання та обробки інформації, утворюючи інформаційне середовище, яке може забезпечити будь-якій людині доступ до всієї інформації.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання щодо правового регулювання інформаційної діяльності та телекомунікаційної сфери находили своє відбиття у роботах таких вчених, як І.В. Арістова, О.Ф. Андрійко, В. Бінкевич, В.М. Брижко, В.М. Глушков, М.Ю. Ільченко, Р.А. Калюжний, Н.Р. Нижник, Б.М. Пшеничний, С. Паламарчук та інших.

Мета статті полягає у розгляді основних моделей правого регулювання інформаційної діяльності.

Виклад основного матеріалу

Історія людства тісно пов'язана з розвитком технологій, в тому числі інформаційних, вплив яких на соціальну організацію та соціальне управління важко переоцінити. Головне положення Окінавської хартії глобального інформаційного суспільства говорить: «Інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ) є одним з найбільш важливих факторів, що впливають на формування суспільства двадцять першого століття. Їх революційний вплив стосується способу життя людей, їх освіти та роботи, а також взаємодії уряду та громадянського суспільства. ІКТ швидко стають життєво важливим стимулом розвитку світової економіки» [1]. Не менш важливим історичним фактором є генезис системи права як основного регулятора суспільних відносин. Кожній суспільно-економічній формації відповідає своя правова система. Вона може успадкувати або бути схожою на інші системи, але в цілому повинна максимально відповідати типу держави й формі правління [2; 3]. Таким чином, розвиток інформаційних технологій, правових систем та систем соціального управління взаємопов'язані.

В останні роки в Україні на основі розвитку інформаційних технологій та телекомунікаційних мереж збільшується кількість виробленої й поширюваної інформації, зростає швидкість її доставки споживачеві, підвищується її наочність та доступність, розширюється кількість учасників, які здійснюють її виробництво, поширення й споживання. Дані процеси отримали відображення в наукових публікаціях [4; 5; 6]. Особливу гостроту та соціальну значимість в умовах становлення інформаційного суспільства й виникнення нових суспільних відносин набуває проблема адекватного нормативного регулювання кількісного і якісного зростання інформатизації та автоматизації. закон комп'ютерний провайдер спам

Сучасне суспільство оперує безліччю регуляторів суспільних відносин, серед яких - мораль, право, релігія, корпоративна культура та інші, але найбільш суворим і вагомим з них, гарантом розвитку соціальності, залишається право [7]. Як справедливо зазначає Ю.В. Тихонравов, «право є результат певної реакції людини на зовнішню реальність і одночасно є антропогенною реальністю, тобто реальністю, створеною людиною, але такою, яка знайшла незалежне від неї існування» [8, с. 15].

Тут важливо підкреслити, що об'єктивне право як сукупність норм і правил, що встановлює жорсткий стандарт регулювання соціальних відносин, не є універсальною завершеною конструкцією, це модель, адекватна соціальній системі на певному етапі розвитку, але принципова зміна системи, її перехід на новий рівень розвитку передбачає усвідомлення та зміну існуючої моделі також на принципово нову. Інформаційне законодавство займає провідне місце в структурі інформаційного та адміністративного права, оскільки нормативний правовий масив забезпечення інформаційної сфери за своєю природою є стабілізуючою ланкою правового забезпечення інформаційного суспільства.

Поширення нових технологій, поява та прогресуючий розвиток інтернету як якісно нової комунікаційної мережі та системи загального доступу дають нові шанси для розширення суспільного простору знання [9]. Спілкування з комп'ютером стає таким же цивілізаційним досягненням, як вміння читати й писати. Нові вимоги на ринку праці, такі як спільна проектна робота на відстані або моментальний пошук інформації, неможливо здійснити без комп'ютера. Розвиток нових інформаційно- комунікаційних технологій (ІКТ) створив нові умови для виникнення інформаційного суспільства. Практично дві третини з 30 провідних країн у розвитку ІКТ - європейські, де спільна нормативно-правова база й чіткий набір пріоритетних галузей діяльності, цілей і завдань допомогли їм перетворитися на передові інформаційні економіки [10, с. 25-26]. Стан переходу від індустріального до інформаційного суспільства передбачив ще в 1973 р. американський соціолог Д. Белл в книзі «Прийдешнє постіндустріальне суспільство». Він зазначав: «...якщо індустріальне суспільство засноване на машинній технології, то постіндустріальне суспільство формується під впливом технології інтелектуальної. І якщо капітал та праця - головні структурні елементи індустріального соціуму, то інформація й знання - основа постіндустріального суспільства» [11, с. 253]. Творчість набуває нового змісту, а інновації стають рушійними феноменами вдосконалення сучасної економіки. Створення інновацій вимагає звернення до спеціалізованих знань з різних областей, що дозволяє створювати радикально нове знання. Наявність та розвиток інтелектуального капіталу компаній забезпечує їм конкурентні переваги [12].

Темпи накопичення ресурсів інформації зараз величезні, розвиток каналів зв'язку робить їх доступними. Так, якщо в 1999 році лише 153 млн чоловік у світі були користувачами Мережі, то в 2019 році, за даними аналітичного агентства We Are Social й SMM-платформи Hootsuite, в усьому світі Інтернетом користується більше 4 млрд чоловік. Ось найважливіші дані, які можна знайти у звітах We Are Social та Hootsuite про глобальний стан цифрових технологій на 2019 рік:

- Сьогодні в світі 5,11 мільярда унікальних мобільних користувачів, що на 100 мільйонів (2%) більше, ніж минулого року.

- У 2019 році аудиторія інтернету налічує 4,39 мільярда осіб, що на 366 мільйонів (9%) більше, ніж у січні 2018 року.

- В соціальних мережах зареєстровано 3,48 мільярда користувачів. Порівняно з даними на початок минулого року цей показник виріс на 288 мільйонів (9%).

- Сьогодні 3,26 мільярда людей заходять в соціальні мережі з мобільних пристроїв. Це на 10% більше, ніж минулого року, коли з Мобільних в соцмережах сиділо на 297 мільйонів чоловік менше [13].

Важливо усвідомлено підходити до процесу накопичення та використання інформаційних ресурсів, який може розглядатися як правова категорія з певним правовим режимом. З цієї точки зору стратегія і тактика розвитку системи правового регулювання інформаційних ресурсів сама стає частиною правової політики. На жаль, в українському законодавстві відсутній Інформаційний кодекс, який дозволив би зібрати розрізнені нормативно- правові акти у єдине ціле, давши їм єдині базові поняття та принципи, від яких в подальшому інформаційне й адміністративне право зможуть відштовхуватися.

Як відомо, усі галузі українського права містять норми, що регулюють захист та оборот інформації (це і цивільне право, і сімейне право, і господарське право, і конституційне право, і кримінальне право, і адміністративне право, і інформаційне право тощо), у кожному із зазначених видів правовідносин інформація як об'єкт правового регулювання виявляє себе по-різному та має специфічні риси. Такими рисами виступають:

- здатність перебувати у необмеженого кола осіб;

- швидке поширення (зазвичай за допомогою матеріальних носіїв);

- відсутність амортизації;

- швидке старіння;

- нематеріальність;

- здатність мати споживчу вартість або бути товаром.

Ці властивості інформації вивели її з числа об'єктів,

на які поширює свою дію інститут права власності, і зажадали спеціального законодавства, яке утверджує правовий режим й можливість цивільного обороту. Законодавство, що встановлює правовий режим інформації, прийнято та діє, а законодавство, котре утверджує її цивільний оборот, ще розробляється, що явно гальмує розвиток ринкових відносин.

Створення сучасних складних інформаційних технологій нового покоління зумовило майже безмежні можливості суспільства й держави в отриманні та використанні інформації. Забезпечення доступності інформації, контроль над її станом - це обов'язок держави, оскільки необхідно формувати статус громадянина демократичного суспільства, що передбачає інформованість з усіх найважливіших питань суспільного життя. В результаті інформація перетворилася на найважливіший ресурс держави поряд з його іншими основними ресурсами - природними, економічними, трудовими, матеріальними.

Сутність та характер суспільних відносин виникають між різними суб'єктами в інформаційній сфері, багато в чому визначаються особливостями та юридичними властивостями інформації - основного об'єкта, з приводу якого виникають ці відносини. Інформаційні відносини зазвичай не виступають в чистому вигляді. Часто-густо вони «супроводжують» інші відносини у сфері управління, державного будівництва, міжнародного співробітництва, в галузі економіки, процеси цього «супроводу» все частіше й частіше регламентуються законодавчими та іншими нормативними актами: встановлюються обов'язковість надання відповідних видів інформації, порядок її поширення, правила доступу до неї та обмеження, відповідальність за певні правопорушення, забезпечення інформаційної безпеки тощо. Саме тому кількість залучених в оборот ресурсів інформації постійно збільшується, змінюється і їх видовий склад; інформація як предмет відносин різних суб'єктів є об'єктом уваги галузей публічного, приватного та міжнародного права.

Можна виділити три моделі правового регулювання поширення інформації в мережі Інтернет. Згідно з першою моделлю, якої дотримується Китай, законодавчо встановлений контроль держави за поширенням інформації в мережі інтернет. Так, згідно із Законом КНР «Про телекомунікації», «провайдери повинні протягом 60 днів отримати в Міністерстві інформаційної промисловості ліцензію на свою діяльність, надавши необхідні відомості про свій бізнес [14, с. 36], а також зберігати всі матеріали своїх сайтів та інформацію про їх відвідини та надавати ці дані на вимогу поліції.

Іншим представником даного правового підходу до регулювання інформації, розміщеної в мережі Інтернет, є Сполучені Штати Америки. Згідно з президентською Директивою в 1998 році Президент Клінтон запропонував «захищати американські інформаційні системи за допомогою залучення додаткових інвестицій на вирішення технічних та кадрових проблем, створити інформаційні спільноти та консультативні центри для узагальнення практики й розробки стандартів захисту інформації від несанкціонованого доступу та участі у визначенні уразливості інформаційних систем, розробки програм захисту інформації та навчання кадрів» [15, с. 24].

У різних штатах США з 1998 року стали з'являтися спеціальні норми про спам. З початку 2004 року в США діє базовий Закон проти спаму, який встановлює вимоги до комерційної кореспонденції, права одержувачів, а також відповідальність за спам. Важливою особливістю Закону є те, що позивачами за даними позовами можуть виступити й інтернет-провайдери, які мають максимум технічної інформації про розсилку та можуть бути зацікавлені в боротьбі зі спамом. Незважаючи на лідерство США у сфері законотворчості, поки навіть уповноважені державні органи країни визнають, що боротьба зі спамом триває, в силу чого в США постійно вдосконалюють власне законодавство.

Що стосується другої моделі, то вона передбачає відповідальність провайдера за будь-які дії користувача. Наприклад, у Франції вступили в силу ряд законів, які наказують провайдерам повідомляти відомості про авторів сайтів будь-якій зацікавленій третій особі під загрозою кримінальної відповідальності у вигляді тюремного ув'язнення. Крім усього іншого, у Франції вже в 1978 році був створений спеціальний орган (Національна комісія інформатики та свобод), який зобов'язаний стежити за тим, щоб інформація не порушувала права і свободи людини.

Третя модель регулювання правових інформаційних відносин звільняє провайдера від відповідальності в тому випадку, якщо він виконує певні умови, пов'язані з характером надання послуг та взаємодією з суб'єктами інформаційного обміну. Так, у Німеччині, відповідно до Закону «Про телекомунікації», адміністративна відповідальність провайдерів за розміщення нелегального контенту передбачена лише в тому випадку, якщо вони є власниками цієї інформації або свідомо поширюють її з посиланням на інші джерела. В Законі відсутній обов'язок провайдерів видаляти протизаконну інформацію, розміщену на їх серверах.

Інформаційне законодавство Японії також піддалося в останні шість-сім років серйозним змінам, які вказують, що в Японії до цього часу вже склалася окрема галузь інформаційного законодавства. На цей час в Японії порядок роботи та захисту персональної інформації регулюється Законом «Про захист персональної інформації», що набрав чинності 1 квітня 2005 р., а також керівництвами і рекомендаціями міністерств й судовими прецедентами, які є документами ненормативного характеру та представляють, таким чином, основу для саморегулювання організацій, що володіють персональною інформацією.

Незалежно від того, що в цілому на територіях країн СНД національні законодавства, що визначають питання державного регулювання інформаційної сфери, практично сформовані та систематизовані, вони потребують постійної адаптації до сучасних тенденцій розвитку інформаційних технологій як способу поширення інформації. Зокрема, вже сьогодні назріла серйозна необхідність розробки й прийняття нормативно-правових актів для регулювання інформаційних відносин в глобальній мережі Інтернет. Шлях заборони інформаційних інтернет-ресур- сів, яким пішли деякі країни азіатського регіону, лише погіршив проблему. Неодмінною умовою впровадження законодавчих новацій у сфері інформації має стати системна роз'яснювально-консультативна робота з користувачами глобальної мережі, причому безпосередньо в самій мережі Інтернет.

Звертаючись до законодавства України, необхідно зазначити, що зараз простежується невизначеність щодо правової кваліфікації спаму. Але певні зрушення в цьому напряму є в законодавстві України. Наприклад, 23.03.2018 року у Верховній Раді було зареєстровано законопроект № 8186 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії спаму» [16], поданий народними депутатами України Б.Ю. Березою, Л.О. Ємцем, К.Г. Усовим. Згідно з законопроектом головними ознаками спаму є відсутність попередньої згоди споживача на отримання таких повідомлень та відсутність механізму відмови від отримання повідомлень шляхом переходу за гіперпосиланням або шляхом зворотного надсилання повідомлення для припинення отримання спаму.

Ще однією цікавою новелою цього законопроекту є обов'язок операторів телекомунікаційних послуг отримувати окрему згоду споживача на включення даних про абонента до будь-яких інформаційних довідників. При цьому у разі прийняття цього законопроекту операторам необхідно буде отримувати в кожному випадку окрему згоду абонента на включення відомостей про нього в телефонні довідники та бази даних інформаційно-довідкової служби. А включати згоду споживача до договору з оператором телекомунікаційних послуг буде заборонено. Додатково в Кодексі про адміністративні правопорушення з'являється нова стаття 148-6, яка так і називається «Розповсюдження спаму». Порушення, передбачені цією статтею, тягнуть за собою відповідальність у вигляді штрафу від 500 до 1 000 прожиткових мінімумів. Також посилюється і кримінальна відповідальність за здійснення масових розсилок повідомлень у разі, якщо ці повідомлення призвели до припинення діяльності електронного обладнання та (або) пошкодження комп'ютерних мереж [17].

Висновки

Так, враховуючи досвід зарубіжних країн, чинне законодавство України доцільно доповнити Законом України «Про комп'ютерну інформацію», відповідно до якого інтернет-сайти будуть володіти статусом, відмінним від статусу засобів масової інформації, де буде міститися заборона на поширення незаконної інформації, передбачатися права і обов'язки провайдерів, авторів сайтів та користувачів, відповідальність осіб, які порушили свої обов'язки, в тому числі відповідальність провайдера за протиправну інформацію, розміщену на своєму сервері, а також визначення комп'ютерного терміну «спам», посилення відповідальності за розповсюдження спаму або його неблокування з боку операторів та провайдерів телекомунікаційних послуг. Прийняття такого закону, на нашу думку, створить опорні точки системи правового регулювання у сфері електронної інформації та телекомунікацій.

Отже, сьогодні можна з упевненістю говорити про те, що інформаційні технології та телекомунікації не тільки проникають у всі сфери життєдіяльності людини, але й змінюють саме наше життя, підлаштовуючи його під себе. Саме тому дана тематика не втрачає своєї актуальності та потребує додаткового вивчення.

Список використаних джерел

1. Окінавська хартія глобального інформаційного суспільства від 22.07.2000 р., № 998_163. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/998_163 (дата звернення 05.03.2019).

2. Оспанов Е.А. Правовая система в условиях кризиса и переходное состояние государственности: взаимообусловленность развития. Бизнес в законе. № 2, 2014. С. 121-126.

3. Боярских А.В. Обзор основных социально-политических теорий гражданского общества. Пробелы в российском законодательстве. 2011, № 3. С. 64-67.

4. Богданова М.В. Совершенствование информационного обеспечения системы управления результатами интеллектуальной деятельности. Вестник университета (Государственный университет управления). 2011. № 9. С. 17-21.

5. Дженакова Е.В. Понятие распространения информации. Информационное право. 2016. № 1. С. 8-12.

6. Рассолов И.М. Информационное право и информационное законодательство в условиях инновационного развития. Актуальные проблемы российского права. 2016. № 4. С. 92-96

7. Актуальные проблемы информационного права: учебник/под ред. И.Л. Бачило, М.А. Лапиной. Москва: Юстиция, 2016. 534 с.

8. Тихонравов Ю.В. Основы философии права. Москва, 1997. 608 с.

9. Малик С. Microsoft Sharepoint для профессионалов. Санкт-Петербург: Питер, 2012. 384 с.

10. Смирнов А.И. Современные информационные технологии в международных отношениях. Москва: МГИМО-ун-т, 2017. 334 с.

11. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования. Москва, 1999. 944 с.

12. McDonald F., Vertova G. Geographical concentration and competitiveness^ the European Union. European Business Review. 2001. Vol. 13, № 3. Р 157-165.

13. Digital 2019: Global internet use accelerates. URL: https://wearesocial.com/blog/2019/01/digital-2019-global-internet-use-accelerates (дата звернення 05.03.2019).

14. Гузеева О.С. Ответственность за распространение противозаконной информации в сети Интернет: практика зарубежного опыта. Международное головное право и международная юстиция. 2008. № 2. С. 36-39.

15. Федосеева Н.Н. Основы международно-правового и национального регулирования защиты информации. Правовые вопросы связи. 2008. № 1. С. 23-26.

16. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії спаму: Закону України від 23.03.2018 року № 8186. URL: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/JH6BE00A.html (дата звернення 07.03.2019).

17. Новели законодавства про «спам». URL: https://jur.zp.ua/news/noveli-zakonodavstva-pro-spam (дата звернення 07.03.2019).

Размещено на Allbest.ru