Особливості здійснення громадського контролю за сервісно-обслуговуючою діяльністю поліції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стаття з теми:

Особливості здійснення громадського контролю за сервісно-обслуговуючою діяльністю поліції

Миронюк С.А., кандидат юридичних наук, старший викладач кафедри тактико-спеціальної підготовки Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ

У статті здійснено аналіз рівня довіри громадськості до діяльності поліції, який загалом визначено як досить високий; з'ясовано окремі фактори, що вказують на чинники, які можуть знижувати рівень довіри до поліції; визначено, що соціальний моніторинг є основною формою громадського контролю за діяльністю поліції. На виконання завдань дослідження здійснено науковий аналіз окремих новаторських поглядів з погляду на законодавче визначення форм громадського контролю за сервісно-обслуговуючої діяльності поліції.

Розкрито такі форми публічного контролю за сервісно-обслуговуючою діяльністю поліції: підготовка та оприлюднення звіту про поліцейську діяльність; залучення громадськості до розгляду скарг на дії чи бездіяльність поліцейських; спільне планування та проведення сумісних дій щодо запобігання та виявлення правопорушень; проведення спільних семінарів, навчань, зборів, консультацій і нарад правоохоронного спрямування з питань покращання організації протидії злочинності.

Запропоновано напрями активізації взаємодії між поліцією і громадськістю як форми громадського контролю за сервісно-обслуговуючою діяльністю поліції: покращення стану комунікативної та загальної культури поліцейського; сприяння об'єктивному інформуванню населення про діяльність поліції за допомогою засобів масової інформації; ретельна перевірка фактів і матеріалів, які публікуються чи демонструються в мас-медіа; створення позитивного іміджу шляхом підвищення рівня професійної компетентності та покращення результатів діяльності поліції; забезпечення безпосереднього діалогу між поліцією та населенням під час особистих зустрічей громадян із керівниками підрозділів поліції, найкращими працівниками, які забезпечують правопорядок на конкретній території; проведення активної профілактичної, виховної, просвітницької роботи серед різних верств населення з метою запобігання злочинності; залучення найактивніших громадян до співпраці; передбачення винагород особам за допомогу поліції й виконання конкретних правоохоронних завдань.

Ключові слова: функції Національної поліції, публічно-сервісна функція поліції, сервісно-обслуговуюча діяльність поліції, соціальний моніторинг, громадський контроль.

PECULIARITIES OF PUBLIC CONTROL OVER POLICE SERVICE ACTIVITIES

The article analyzes the state of public confidence in the activity, which is generally defined as sufficiently high; some factors have been identified to indicate factors that may reduce police confidence; it is defined that social monitoring is the main form of public control over police activity. In order to fulfill the tasks of the research, a scientific analysis of some of the most innovative in terms of legislative definition of forms of public control over the service and servicing of the police was carried out.

The following forms of public control over police service activities have been disclosed: preparation and publication of a report on police activity; involving the public in complaints about the actions or omissions of police officers; joint planning and joint action to prevent and detect offenses; holding joint seminars, exercises, meetings, consultations and meetings of law enforcement agencies on improving the organization of combating crime, etc.

The directions of intensification of interaction between the police and the public as a form of public control over the service and servicing of the police have been proposed: improvement of the state of communication and general culture of the police officer; promoting objective information to the public about police activity through the media; a thorough review of facts and material published or demonstrated in the media; creating a positive image by enhancing professional competence and improving police performance; ensuring direct dialogue between the police and the public during personal meetings of citizens with the heads of police units, the best employees who provide law enforcement in a specific territory; carrying out active preventive, educational, educational work among different segments of the population in order to prevent crime; involvement of the most active citizens in cooperation; predicting rewards for police assistance and performing specific law enforcement tasks.

Key words: functions of the National Police, public service function of the police, service and police activity, social monitoring, public control.

Постановка проблеми

Після більш ніж 5-річного строку реформування одного з найчисленніших правоохоронних органів - Національної поліції України стає очевидним, що курс на переорієнтацію цього озброєного органу правопорядку в центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству, тобто орган, який надає публічно-сервісні послуги в правоохоронній сфері. Про це свідчать такі реформи в поліції: створення сервісної системи реагування на правопорушення, яка включає єдині контактні центри «102» та нову службу диспетчерів, завдяки чому час реагування на повідомлення становить до 7 хвилин в обласних центрах і 20 хвилин в райцентрах; створення мережі ситуаційних центрів, де аналізується криміногенна ситуація, а при її ускладненні вживаються заходи реагування, на базі центрів створено зали кризового реагування, де координуються сили поліції, робота з розкриття тяжких злочинів; запровадження системи відеоспостереження в регіонах; формування нової патрульної поліції як підрозділу, в основу діяльності якого покладено здійснення профілактичної (превентивної) роботи, спрямованої на недопущення правопорушень і злочинів, надання допомоги громадянам у сфері захисту їх прав та свобод; запроваджено «скандинавську модель» забезпечення громадського порядку, реалізується проєкт «Поліція діалогу», створення груп комунікації (груп «перемовників») для проведення масових заходів.

У зв'язку із перепрофілюванням функцій поліції з каральних на сервісно-обслуговуючі зріс рівень довіри до поліції. Так, згідно з результатами оцінювання, проведеного Харківським інститутом соціологічних досліджень (ХІСД) у 2018 році (19 500 респондентів) довіра до поліції становила 30,4%. Дослідження соціологічної групи «Рейтинг», проведене 19-22 жовтня 2019 року (2500 респондентів) показало рівень довіри до поліції на рівні 32%. Дослідження, проведене Центром Розумкова наприкінці 2019 року, показало, що 46,1% українців довіряють поліції [1]. Рівень довіри до поліції згідно з дослідженням, проведеним Центром стратегічного розвитку територій, яке замовила поліція, складає рекордні 48% [2].

Слід зауважити, що оцінка рівня довіри населення до Національної поліції визначалася за такими індикаторами: стан злочинності; результативність діяльності поліції та недоліки поліцейської діяльності; довіра до поліції та стосунки з населенням відповідно до Порядку проведення оцінки рівня довіри населення до Національної поліції, затвердженого Постановою КМУ від 7 лютого 2018 року № 58 [3], та на виконання вимоги ч. 3 ст. 11 Закону «Про Національну поліцію», в якій зазначено, що основним критерієм оцінки ефективності діяльності органів і підрозділів поліції є саме рівень довіри населення до неї [4].

Окремі фактори вказують на чинники, які можуть знижувати рівень довіри до поліції: підвищення рівня латентної злочинності, пов'язаної з вчинення злочинів, що посягають на власність (крадіжки, грабежі, які іноді переростають у розбійні напади), що зумовлено зниженням рівня заробітків значної частини людей, які залишилися без роботи в період введення карантинних заходів, спрямованих на подолання пандемії СОУГО-19; дискримінація позитивного іміджу поліції поведінкою окремих поліцейських, пов'язана з вчиненням фізичного насильства над затриманими, непристойна поведінка під час несення служби та в побуті; порушення прав осіб шляхом незаконного застосування заходів поліцейського примусу; низький рівень притягнення до адміністративної відповідальності за рішеннями судів, матеріалами, складеними поліцією (тільки по 45% справ судами приймаються рішення про застосування адміністративного стягнення, по іншим справах особи звільняються від відповідальності за браком доказів). Загалом рівень довіри населення до поліції залежить від стану реалізації громадського контролю за її діяльністю, форм і засобів його здійснення.

Стан опрацювання проблематики. Публічно-сервісну діяльність правоохоронних органів розглядали у своїх дослідженнях І.О. Бондаренко, О.Г Власенко, О.О. Гапонюк, І.В. Дроздова, І.В. Кріцак, О.О. Кузьменко, О.О. Попова, Л.І. Приймак, О.О. Сосновик, М.М. Тернущак, А.Є. Фоменко, М. Циндря, М.М. Шапоренко та інші.

Проблематика громадського контролю за діяльністю органів публічної адміністрації та правоохоронних органів, в тому числі міліції, не є новою. В різні часи її досліджували вчені В. Авер'янов, О. Андрійко, Ю. Барабаш, Д. Бахрах, Ю. Битяк, С. Братель, М. Вітрук, В. Гаращук, І. Голосніченко, С. Гончарук, В. Горшеньов, Є. Додін, Денисюк. І. Залюбовська, І. Ільїнський, Р. Калюжний, С. Ківалов, В. Колпаков, О. Кузьменко, О. Музичук, В. Шестак, Є. Шоріна та інші.

В межах сучасних наукових досліджень здійснювався аналіз різних форм громадського контролю за діяльністю міліції (поліції), зокрема порядок звернення громадян до ОВС (міліції) та забезпечення їх розгляду і вирішення досліджувався в дисертації М.В. Калашник; порядок та особливості спільної участі громадськості і міліції в охороні громадського порядку та безпеки були предметом дослідження роботи А.М. Довгополова; організаційно-правові форми взаємодії ОВС (міліції) з громадськістю та громадськими інституціями були проаналізовані в роботі Ю.С. Торкайло [7]; значна увага аналізу ефективності організаційно-правових заходів щодо зміцнення партнерських зв'язків міліції з населенням, визначенню можливості застосування зарубіжного досвіду та його реалізації в діяльності органів внутрішніх справ України та формулюванню висновків, спрямованих на удосконалення діяльності міліції в сфері встановлення партнерських відносин із населенням була приділена у роботі О.В. Джафарової [8]; розкриття сутності та змісту таких його форм як контроль за діяльністю міліції громадськими організаціями, політичними партіями, профспілками та ЗМІ здійснено в роботі С.Г. Брателя [9]; важливі теоретичні і практичні аспекти щодо сутності, адміністративно-правового та наукового забезпечення громадського контролю за правоохоронною діяльністю (в тому числі міліцією) в Україні були запропоновані в роботі С.Ф. Дени- сюка [10]; соціальна зумовленість громадського контролю за діяльністю поліції, стан його правового забезпечення в Україні та розкриття змісту громадського контролю за діяльністю поліції здійснено в роботі О.В. Поклада [11].

Попри значну кількість наукових досліджень, присвячених громадському контролю за діяльністю міліції (поліції), системний аналіз форм, засобів, способів, суб'єктів і процедур такого виду публічного контролю за сервісно-обслуговуючою діяльністю поліції в межах наукових робіт не здійснювався, що й зумовлює потребу в його проведенні.

Метою статті є визначення окремих новаторських з погляду на законодавче визначення форм громадського контролю за сервісно-обслуговуючою діяльністю поліції, з'ясування їх ефективності та визначення окремих кроків по їх удосконаленню.

Виклад основного матеріалу дослідження

В межах однієї наукової статті не можливо розглянути всі форми публічного контролю за сервісно-обслуговуючою діяльністю поліції, тому автор приділяє увагу найефективнішим та найбільш новаторським із них.

Із прийняттям Закону України «Про Національну поліцію» набули нормативного врегулювання такі форми громадського контролю за діяльністю поліції (Розділ VIII): підготовка та оприлюднення звіту про поліцейську діяльність; контроль за діяльністю керівника поліції та прийняття резолюції недовіри йому; шляхом взаємодії між керівниками територіальних органів поліції та представниками органів місцевого самоврядування; шляхом залучення громадськості до розгляду скарг на дії чи бездіяльність поліцейських; підготовки за здійснення спільних проєктів із громадськістю.

Слід визнати, що законодавством визначені не всі можливі та ефективні форми громадського контролю за діяльністю поліції, а окремі з них, зокрема підготовка звіту керівником поліції або прийняття резолюції недовіри керівнику поліцією місцевою радою, взагалі важко віднести до форм громадського контролю.

Так, відповідно до ст. 86 Закону з метою інформування громадськості про діяльність поліції керівник поліції та керівники територіальних органів поліції раз на рік готують і публікують на офіційних вебпорталах органів поліції звіт про діяльність поліції. Щорічний звіт про діяльність поліції та територіальних органів поліції повинен містити аналіз ситуації зі злочинністю в країні чи регіоні, інформацію про заходи, які вживалися поліцією, та результати цих заходів, а також інформацію про виконання пріоритетів, поставлених перед поліцією та територіальними органами поліції відповідними поліцейськими комісіями. Керівники територіальних органів поліції зобов'язані регулярно оприлюднювати статистичні та аналітичні дані про вжиті заходи щодо виявлення, запобігання та припинення порушень публічного порядку на офіційних вебпорталах органів, які вони очолюють [4].

На думку автора, не правильно вважати підготовку керівником звіту про діяльність органу поліції та його оприлюднення формою громадського контролю за діяльністю поліції, адже це більше належить до повноважень і завдань керівника поліції, оскільки й ініціатива, і обов'язок підготовки такого звіту лягають на керівника поліції, в той же час як ініціатором громадського контролю можуть бути окремі громадяни або організована громадськість. Про громадський контроль мова йтися, коли, наприклад, громадська організація за власною ініціативою за підтримки відповідної громади або на її замовлення проводить моніторинг діяльності відповідного підрозділу поліції, в результаті якого готує та оприлюднює звіт про таку перевірку (моніторинг).

Також реалізація цієї норми може викликати низку проблем. Незрозумілою є періодичність висвітлення на офіційному сайті територіального органу поліції статистичних та аналітичних даних про вжиті заходи щодо виявлення, запобігання та припинення порушень публічного порядку, тобто як розуміти термін «регулярно» - щоденно, щотижнево. Якщо така інформацію має розміщуватися на вебсайті щоденно, то це складно запровадити, адже перед оприлюдненням ця інформація має бути оперативно оброблена та систематизована, та й технічні і організаційні можливості такої діяльності відсутні. Тому більш доцільним є систематизація та розміщення такої інформації на сайті територіального органу поліції міського чи обласного рівня. Крім того, уточнення в законі потребувала б норма, яка вказує, що до такої інформації не належить інформація з обмеженим доступом.

Зрозуміло, що поліція має бути максимально прозорою для громадськості і готовою надавати інформацію про свою діяльність. Поліція зобов'язана дотримуватися і конфіденційності деяких відомостей. Хоча в більшості держав такі ситуації цілком регламентовані, в поліції завжди буде певна свобода вибору для досягнення рівноваги між цими двома категоріями інтересів. Крім того, контакти між поліцією і ЗМІ можуть виявитися складними, і поліція не завжди може бути до них готовою. Тому в зазначених документах міститься рекомендація виробити відповідні директиви для регулювання відносин поліції зі ЗМІ, які, на жаль, у новому законі повністю не відображені, хоча результати діяльності поліції постійно є в об'єктиві уваги ЗМІ.

Інформування громадськості про стан правопорядку, заходи, які вживаються щодо попередження правопорушень, покладається на керівників територіальних органів поліції. З цією метою керівники територіальних органів поліції періодично, за заздалегідь оприлюдненим розкладом, мають проводити особисті зустрічі, прес- конференції, а також використовувати мережі Інтернет для оперативного поширення інформації про діяльність органів поліції, забезпечувати інформаційне наповнення вебсайтів територіальних органів поліції; надавати допомогу інформаційним агентствам, телерадіокомпаніям, друкованим засобам масової інформації, інтернет-видан- ням, творчим організаціям, підприємствам та установам в інформуванні населення про діяльність органів поліції; забезпечувати підготовку тематичних матеріалів і програм для ЗМІ з актуальних питань підтримання публічного порядку, боротьби зі злочинністю, профілактики правопорушень, сприяти журналістам у цій роботі; організовувати проведення опитувань населення з метою вивчення громадської думки про діяльність органів поліції тощо.

Засоби масової інформації у встановленому порядку можуть запитувати та безоплатно отримувати від органів поліції відкриту інформацію, документи і матеріали з питань, віднесених до їхньої компетенції, а керівники територіальних органів поліції зобов'язані безперешкодно надавати таку інформацію; поширювати отриману інформацію через пресу, радіо, телебачення, засоби глобальної інформаційної мережі Інтернет та в інший спосіб, дотримуючись вимог законодавства щодо збереження державної таємниці; публікувати офіційні відповіді керівників територіальних органів поліції на матеріали, які були оприлюднені раніше.

На виконання завдань дослідження доцільно розкрити іншу форму публічного контролю за сервісно-обслуговуючою діяльністю поліції - залучення громадськості до розгляду скарг на дії чи бездіяльність поліцейських. Так, ст. 90 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що однією з форм громадського контролю за діяльністю поліції є залучення представників громадськості до спільного розгляду скарг на дії чи бездіяльність поліцейських і до перевірки інформації про належне виконання покладених на них обов'язків відповідно до законів та інших нормативно-правових актів України.

Однак залучення громадськості до будь-якого напряму діяльності поліції, в тому числі до застосування дисциплінарного впливу на персонал, не є прямим способом (формою) громадського контролю, а є формою взаємодії, через яку частково реалізуються контрольні функції громадськості, у зв'язку з цим необхідно внести зміни до назви розділу УШ закону, виклавши його так: «Взаємодія поліції з громадськістю та органами публічної влади та громадський контроль за діяльністю поліції».

Слід зауважити, що механізм залучення представників громадськості до спільного розгляду скарг на дії чи бездіяльність поліцейських на нормативному рівні відсутній. Існуючі нормативно-правові акти, що визначають можливості інститутів громадськості в правоохоронній сфері, серед яких Закон України «Про демократичний цивільний контроль над воєнною організацією і правоохоронними органами держави», Закон України «Про запобігання корупції», Постанова Кабінету Міністрів України «Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики» не передбачають, які представники громадськості, в яких випадках і формах можуть залучатися до діяльності щодо спільного розгляду скарг на дії чи бездіяльність поліцейських, а також якими повноваженнями вони наділяються в таких випадках. Подібна ситуація простежується і щодо правового регулювання порядку залучення представників громадськості до перевірки інформації про належне виконання покладених на поліцейських обов'язків.

Виходячи з положень міжнародних актів та Закону України «Про Національну поліцію», а саме ст. 51, повноваження щодо розгляду скарг на дії чи бездіяльність поліцейських можуть бути покладені на постійні поліцейські комісії, до складу яких входять як представники поліції, так і громадськості: один представник, визначений Міністром внутрішніх справ України не з числа поліцейських; один представник, визначений керівником поліції; один представник, визначений керівником відповідного територіального органу (закладу, установи) поліції; два представники громадськості, обрані відповідною обласною радою, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Київською міською радою, Севастопольською міською радою з числа осіб, які мають бездоганну репутацію, високі професійні та моральні якості, суспільний авторитет [12, с. 407-408].

До складу цієї комісії також можуть бути включені депутати відповідної місцевої ради, члени правозахисних громадських організацій, адвокати, обрані радою адвокатів регіону, представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Керівник підрозділу поліції не може бути обраний до поліцейської комісії. Постійні поліцейські комісії, крім забезпечення прозорого добору (конкурсу) та просування по службі, можуть стати дисциплінарним органом щодо поліцейських і розглядати скарги на їхні дії.

Для того, щоб попередження жорстокого поводження і неправомірних дій з боку поліції було ефективним, усі скарги проти дій поліції, в тому числі і службові скарги, повинні розглядатися відповідним чином. Скарги і підхід до їх розгляду мають бути диференційованими з урахуванням серйозності заяви і потенційних наслідків для співробітника поліції, на якого надійшла скарга. Система скарг проти дій поліції повинна діяти як доповнення до кримінальних, громадських і приватних засобів правового захисту від неправомірних дій поліції, а не як альтернатива цим засобам.

Як зазначає С.О. Шатрава, система скарг проти дій поліції має бути зрозумілою, відкритою і доступною та позитивним чином враховувати і ґрунтуватися на розумінні питань гендерної приналежності, раси, етнічного походження, релігії, віри, сексуальної орієнтації, гендерної ідентичності, інвалідності і віку. Ця система має бути ефективною і спиратися на достатні засоби, сприяти розвитку культури ввічливого ставлення до людей при здійсненні поліцейської діяльності [13].

Порядок діяльності постійних поліцейських комісій щодо розгляду скарг на дії чи бездіяльність поліцейських може бути врегульований підзаконним нормативно-правовим актом МВС або Кабінету Міністрів України, адже нині лише ст. 90 закону врегульовано цей порядок. Як зазначають автори практичного посібника «Громадськість і органи правопорядку: контроль, моніторинг, співпраця» Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, яким урегульовано порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, не визначено участі представників громадськості у процедурі накладання санкцій на поліцейських за скоєні ними дисциплінарні проступки [14, с.18].

Слід додати, що те ж саме регулювання передбачене і Порядком проведення службових розслідувань у Національній поліції України, затвердженим Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 листопада 2018 року № 893, в якому відсутні будь-які елементи громадського контролю за проведенням службових розслідувань [15], лише в Положенні про дисциплінарні комісії в Національній поліції України, затвердженому Наказом МВС України від 7 листопада 2018 року № 893, визначено, що включення представників громадськості до складу дисциплінарної комісії здійснюється за рішенням уповноваженого керівника [16].

Отже, в чинному законодавстві як процедура дисциплінарних проваджень проти поліцейських, так і інформація про заходи, вжиті керівниками органів поліції за наслідками надходження скарг громадян на дії їх підлеглих, є практично закритими від контролю громадськості, а відомості щодо дисциплінарних стягнень за вчинені проступки громадяни можуть отримувати лише за допомогою запитів про доступ до публічної інформації.

Аналіз законодавчих підстав залучення громадськості до розгляду скарг на дії чи бездіяльність поліцейських вказує на те, що громадськість може бути залучена до розгляду скарг на поліцейських лише шляхом отримання відповідної згоди від керівництва конкретного органу поліції в рамках взаємодії з місцевим населенням і для підвищення рівня довіри до діяльності поліції. Отже, ступінь залучення представників громадськості до вказаної сфери багато в чому залежить від активності територіальної громади, осередків громадських організацій та окремих активістів. Так само відповідне звернення про залучення громадськості до участі в розгляді скарг на поліцейських може бути направлено і з боку місцевої ради.

Загалом пропозиції щодо участі громадськості у процедурах розгляду скарг на дії поліцейських мають виходити від представників громади, в тому числі на особистому прийомі у керівника територіального органу поліції, а також під час його зустрічей із депутатами відповідної ради. За будь-яких умов представники громадськості за наявності відповідного рішення керівника територіального органу поліції можуть бути присутніми під час розгляду скарг на поліцейських, а також під час процедури накладення стягнення на поліцейського за вчинені правопорушення. При цьому у представників громадськості не має права безпосередньо брати участь у вказаних процедурах. Фактично присутність громадськості виконує роль стримуючого фактора для того, щоб факти, викладені у скаргах громадян, перевірялися належним чином. У випадку ж підтвердження наявності обставин правопорушення присутність громадськості буде запорукою того, щоб винні особи не уникнули відповідальності, а розгляд скарги був об'єктивним і всебічним.

Висновки

поліція громадськість скарга розгляд

Напрямами активізації взаємодії між поліцією і громадськістю як формами громадського контролю за сервісно-обслуговуючою діяльністю поліції мають стати підвищення авторитету й довіри населення до поліції; покращення стану комунікативної та загальної культури поліцейського; сприяння об'єктивному інформуванню населення про діяльність поліції за допомогою засобів масової інформації; ретельна перевірка фактів і матеріалів, які публікуються чи демонструються в мас-медіа; створення позитивного іміджу шляхом підвищення рівня професійної компетентності та покращення результатів діяльності поліції; забезпечення безпосереднього діалогу між поліцією та населенням (громадськими об'єднаннями, профспілками, асоціаціями, організаціями, підприємствами) під час особистих зустрічей громадян із керівниками підрозділів поліції, найкращими працівниками, персоналом служби превентивної діяльності, які забезпечують правопорядок на конкретній території; проведення активної профілактичної, виховної, просвітницької роботи серед різних верств населення з метою запобігання злочинності, а також формування в різних категорій громадян відчуття особистої причетності до правового порядку в суспільстві; залучення найактивніших громадян до співпраці; передбачення в чинному законодавстві матеріально-технічного забезпечення громадських формувань і винагород особам за допомогу поліції й виконання конкретних правоохоронних завдань.

Список використаних джерел

1. Поліція є одним із лідерів серед державних інституцій по рівню довіри населення - результати соціологічних опитувань. Інформація з сайту МВС України від 12.03.20І9.

2. У 20І9 році рівень довіри до поліції склав 48%, - Ігор Клименко. Інформація з сайту Національної поліції України від 30.01.2020.

3. Про затвердження Порядку проведення оцінки рівня довіри населення до Національної поліції: Постанова КМУ від 7 лютого 2018 року № 58. Офіційний вісник України від 23.02.2018 № 16. С. 19. Ст. 552.

4. Про Національну поліцію: Закон України від 2 липня 2015 року № 580^Ш. Відомості Верховної Ради України. 2015. № 40-41. Ст. 379.

5. Калашник М.В. Організація діяльності міліції з питань розгляду звернень громадян в Україні: дис. канд. юрид. наук: 12.00.07. Калашник Марина Володимирівна. Київський міжнародний університет, К., 2010. 206 с.

6. Долгополов А.М. Організаційно-правові питання діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону в Україні: дис. канд. юрид. наук: 12.00.07. Долгополов Анатолій Миколайович. Національний аграрний університет. К., 2008. 268 с.

7. Торкайло Ю.С. Організаційно-правові засади взаємодії органів внутрішніх справ з інституціями держави та структурами громадянського суспільства: дис. канд. юрид. наук: 12.00.07. Торкайло Юрій Семенович. Харківський національний університет внутрішніх справ. Х., 2012. 219 с.

8. Джафарова О.В. Правові основи партнерства міліції і населення: автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.07 «Теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право». Х., 2003. 19 с.

9. Братель С.Г. Громадський контроль за діяльністю міліції: дис. канд. юрид. наук: 12.00.07. Братель Сергій Григорович. Київський національний ун-т внутрішніх справ. К., 2007. 269 с.

10. Денисюк С.Ф. Громадський контроль за правоохоронною діяльністю в Україні: адміністративно-правові засади: дис. канд. юрид. наук: 12.00.07. Денисюк Станіслав Федорович. Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ, 2010. 393 с.

11. Поклад О.В. Громадський контроль за діяльністю поліції. Дис. канд. юр. наук. 12.00.07 - Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. Запоріжжя: Запорізький Національний університет, 2018. 224 с.

12. Науково-практичний коментар Закону України «Про Національну поліцію» / Кол. авт.; кер. авт. кол. д. ю. н., доц. Т.П. Мінка. Дніпро: Дніпропетр. держ. ун-т внутр. справ, 2017. 480 с.

13. Шатрава С.О. Громадський контроль за діяльністю органів Національної поліції як один із чинників запобігання корупції.

14. Громадськість і органи правопорядку: контроль, моніторинг, співпраця / [О. Банчук, Ю. Гаджиєва, Б. Малишев, С. Перникоза, У. Шадська]. Практичний посібник. За заг. ред. О. Банчука. К.: ФОП Москаленко О.М., 2017. 75 с.

15. Про затвердження Порядку проведення службових розслідувань в Національній поліції України: Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 7 листопада 2018 року № 893. Офіційний вісник України від 21.12.2018 № 98. С. 476. Ст. 3257.

16. Про затвердження Положення про дисциплінарні комісії в Національній поліції України: Наказ МВС України від 7 листопада 2018 року № 893. Офіційний вісник України від 21.12.2018 № 98. С. 487. Ст. 3257.

Размещено на Allbest.ru