Дослідження об’єктів інвестиційної діяльності крізь призму публічних фінансів

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОСЛІДЖЕННЯ ОБ'ЄКТІВ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ КРІЗЬ ПРИЗМУ ПУБЛІЧНИХ ФІНАНСІВ

Бліхар М.М.,

кандидат економічних наук, доктор юридичних наук, доцент, доцент кафедри конституційного та міжнародного права Навчально-наукового інституту права, психології та інноваційної освіти Національного університету «Львівська політехніка»

У статті з'ясовано, що у фінансовому праві як об'єкти визначаються суспільні відносини у сфері обігу публічних грошових ресурсів. Проте без урахування особливостей функціонування та управлінського регулювання фінансово-інвестиційної діяльності характеристика цих правовідносин буде неповною. Водночас для підвищення їх організаційно-функціонального складника необхідно не тільки орієнтуватися на монетарний аспект цього процесу, а й ураховувати взаємовпливи та взаємозв'язки всіх паралельно існуючих матеріальних, економічних, соціальних та інших відносин.

Доведено, що до складу об'єктів фінансово-інвестиційної діяльності держави входять такі елементи: а) суспільні відносини, пов'язані з організуючим впливом уповноважених органів, які наділені фінансовими повноваженнями, на поведінку осіб - суб'єктів інвестиційної діяльності у фінансових відносинах; б) суспільні відносини, що виникають у зв'язку з розпорядженням грошовими коштами, які перебувають у державній чи муніципальній власності, на користь державних (місцевих) інвестицій.

Пропонується визначити об'єкти інвестиційної діяльності як елемент фінансово-інвестиційної системи, на який спрямовується сукупність централізованих і децентралізованих публічних грошових фондів учасників інвестиційного процесу, за допомогою яких задовольняються публічні потреби різноманітних суб'єктів (держави, територіальних громад, підприємницьких структур, установ, організацій тощо), функціонування яких регулюється імперативними правовими нормами та які мають бути об'єктом публічного фінансового контролю з боку держави й суспільства, якщо обсяги, зміст чи напрями цього інвестиційного процесу є значними або істотно впливають на розвиток економіки, соціальної сфери чи навколишнього середовища. Отже, по-перше, це фінансово-правова матерія; по-друге, вона завжди має цільовий характер; по-третє, є конкретною; по-четверте, є виняток із загального правила, це не звичний бізнес, а особлива діяльність (інакше не було би підстави передбачати особливе правове регулювання інвестування); по-п'яте, передбачає особливу якість предмета інвестиційної діяльності; по-шосте, відповідає регламентованим кількісним параметрам.

Ключові слова: інвестиційна діяльність, фінансово-правове регулювання, об'єкти інвестиційної діяльності, правовідносини, публічні фінанси.

INVESTIGATION OF INVESTMENT OBJECTS THROUGH THE PRISM OF PUBLIC FINANCES

In the article it is found out that in financial law, the role of objects defines public relations in the sphere of circulation of public money resources. However, without taking into account the peculiarities of the functioning and management of financial and investment activities, the characteristics of these relationships will be incomplete. At the same time, in order to enhance their organizational and functional component, one must focus on not only the monetary aspect of this process, but also take into account the interplay and interconnections of all material, economic, social and other relations that exist in parallel. It is proved that the objects of financial and investment activity of the state include:

a) public relations related to the organizing influence of the authorized bodies, empowered with financial powers on the behavior of persons - subjects of investment activity in financial relations; b) public relations arising from the disposal of state or municipal funds in favor of public (local) investment. It is proposed to define the objects of investment activity as an element of the financial and investment system, which is directed by a set of centralized and decentralized public funds of participants of the investment process, through which the public needs of various entities (states, territorial communities, business structures, institutions, organizations, etc.),

b) the operation of which is governed by imperative legal rules and which should be subject to public financial control by the state and society if the volume, content or direction of the investment process are significant or significant impact on the economic, social or environmental.

c) So, firstly, it is a financial and legal matter; secondly, it always has a purposeful character; thirdly, it is specific; fourthly, it is an exception to the general rule, it is not a common business, but a special activity (otherwise not there would be grounds to provide for specific legal regulation of investment); fifth, it provides for the special quality of the investment activity; sixth, it corresponds to the regulated quantitative parameters.

Key words: investment activity, financial regulation, objects of investment activity, legal relations, public finances.

Постановка проблеми

У кожній із галузей права об'єкт інвестиційної діяльності має своє специфічне забарвлення. Фінансовому праву властивий підхід до розуміння об'єкта інвестиційної діяльності крізь призму публічних фінансів, у розрізі владно-майнової діяльності держави. При цьому визначення об'єкта інвестиційної діяльності як фінансово-правового поняття ускладняється його комплексністю, необхідністю враховувати специфіку підгалузевих підходів, а також особливостями низки інститутів фінансового права, які регулюють чимало питань інвестування.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання, що стосуються вивчення об'єктів фінансового права, були предметом дослідження вітчизняних учених, праці яких становлять основу для теоретичного осмислення проблематики та розроблення авторського бачення. Серед таких авторів - Л. Воронова, О. Дмитрик, Л. Касьяненко, І. Криницький, М. Кучерявенко, О. Музика-Стефанчук, А. Нестеренко, С. Ніщимна, О. Орлюк, Л. Савченко та інші.

З огляду на актуальність окресленої проблематики мета статті полягає в дослідженні об'єктів інвестиційної діяльності крізь призму публічних фінансів.

Традиційно у фінансовому праві як об'єкт визначаються суспільні відносини у сфері обігу публічних грошових ресурсів. Проте без урахування особливостей функціонування й управлінського регулювання фінансово-інвестиційної діяльності характеристика цих правовідносин буде неповною. Водночас для підвищення їх організаційно-функціонального складника необхідно не тільки орієнтуватися на монетарний аспект цього процесу, а й ураховувати взаємовпливи та взаємозв'язки всіх паралельно існуючих матеріальних, економічних, соціальних та інших відносин. Саме тому дослідникові важливо враховувати підгалузево-інституційну компоненту фінансового права, а також ту обставину, що фінансово-інвестиційні відносини не можуть функціонувати поза економічним простором.

У разі спрямування централізованих фінансових ресурсів на інвестиції мають місце правові відносини, пов'язані з розподілом централізованих фондів грошових коштів. Так, у ч. 1 ст. 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність» як об'єкти інвестиційної діяльності визначаються власне основні фонди грошових коштів. Ключовим централізованим грошовим фондом держави та водночас центральною формалізованою економіко-правовою ланкою державного фінансування є Державний бюджет України, що являє собою нормативно-правовий акт, у якому міститься фінансовий план утворення, розподілу, перерозподілу та використання фінансових ресурсів держави.

Як зазначає А. Нестеренко, фінансова основа не може бути сформована поза спеціалізованою організуючою ланкою, а саме поза відокремленими фондами, які акумулюють і розподіляють грошові кошти в межах фінансової системи загалом. Бюджет повинен та може забезпечити збільшення обсягу фінансових ресурсів, що необхідні для реалізації його функцій, зокрема соціально-економічних завдань, які сукупно мають бути спрямовані на стійкий розвиток економіки [1, с. 16]. Тому центральний бюджет країни є основною ланкою всієї національної фінансової системи. А вже в тісному безпосередньому зв'язку із центральним бюджетом і здебільшого під впливом його параметрів функціонують усі інші важливі сегменти фінансово-економічної системи країни.

Зазвичай вважається, що фінансову систему держави утворюють бюджети країни на державному й місцевому рівнях, позабюджетні фонди, фінанси організацій, державний і банківський кредит. Практично кожна із зазначених ланок може слугувати реальним резервом для інвестування. Що ж стосується фінансування інвестицій із бюджетів, то воно відбувається переважно шляхом здійснення бюджетних асигнувань бюджетів різних рівнів. Інвестиційна діяльність держави як фінансово-правове явище полягає у фінансуванні проектів власне коштом державного й місцевих бюджетів, адже саме в них концентруються публічні фінанси.

Суспільно-економічна роль фінансів на різних рівнях національного господарства постійно зростає, оскільки їх наявність та ефективність їх використання впливають на матеріальне виробництво й соціальну сферу країни чи стан самого суб'єкта господарювання, а також слугують для створення додаткового грошового фонду в інших галузях народного господарства. Вони ж можуть стати вагомим джерелом доходів бюджетів різного рівня. Водночас державні фінанси також впливають на підприємництво загалом, особливо через вплив на загальний стан усієї фінансової системи країни. Отже, категорії «державні фінанси» та «державний бюджет» перебувають у найтіснішому змістовому зв'язку.

Спрямування державних фінансів на інвестиції - один із провідних напрямів фінансової діяльності держави. Фінансові правовідносини регулюють основи фінансового забезпечення інвестиційної діяльності держави, яке відбувається через виявлення потреби в інвестуванні в активізацію та реалізацію проектів. Задля цього залучаються різноманітні види фінансових активів. Фінансове забезпечення може відбуватися через формування достатньої кількості грошових коштів і завдяки самофінансуванню, проте найчастіше - за допомогою кредитування або залучення бюджетних коштів, що мають бути використані для фінансування конкретного інвестиційного проекту. За їх допомогою забезпечується безперервність процесу інвестування. Як свідчить практика інвестиційної діяльності вітчизняних компаній, інвестиційний процес відбувається здебільшого коштом не власних, а запозичених ресурсів. Проте очевидно, що така інвестиційна схема не єдина, навіть не є життєздатною, оскільки для здійснення ефективної виробничо-господарської та фінансової діяльності власний капітал має домінувати над позиковим у діяльності будь-якої фірми.

Серед обов'язкових ознак відносин, що становлять предмет фінансового права, необхідно виокремити такі: а) виникнення у процесі фінансової діяльності держави, тобто у процесі формування, розподілу та використання публічних фондів (поза публічною фінансовою діяльністю фінансові відносини не виникають); б) майновий характер (зазвичай грошовий); в) спрямованість на забезпечення публічного інтересу; г) обов'язкову участь публічного суб'єкта (держава або орган місцевого самоврядування є обов'язковим учасником фінансових правовідносин; при цьому держава є не просто учасником, а організатором фінансових відносин) [2, с. 9]. Публічний характер має також діяльність органів місцевого самоврядування зі справляння податкових платежів. Вона спрямована на задоволення місцевих інтересів, які мають загальне значення для цієї території, забезпечує формування муніципальних коштів. Отже, публічний характер мають також норми права, що регулюють відносини з приводу встановлення податків органами місцевого самоврядування та їх справляння до місцевих бюджетів. Відповідно, усі ці відносини є владно-майновими [3, с. 9]. інвестиційний фінанси правовий економічний

У разі фінансово-інвестиційних правовідносин ідеться не про передбачення коштів на інвестиції в законі про Державний бюджет України та в інших актах законодавства, а насамперед про публічну та організаційну роль держави в цьому процесі, створення оптимального механізму фінансово-правового регулювання для ефективного розподілу фінансових ресурсів. Аналіз співвідношення фінансового й бюджетного права дає підстави стверджувати, що бюджетна діяльність держави порівняно з її фінансовою діяльністю щодо інвестицій є набагато вужчим за змістом поняттям. Є всі підстави стверджувати, що фінансово-правові відносини, які складаються навколо інвестицій на рівні держави, та бюджетні відносини з приводу утворення, розподілу, перерозподілу й використання централізованих інвестиційних ресурсів співвідносяться як загальне та часткове. Відповідно, відрізняються й об'єкти цих правовідносин.

Управління інвестиційною діяльністю у фінансово- правовому ракурсі можна розглядати у трьох значеннях: 1) як організуючий владний вплив держави в особі уповноважених фінансових органів на поведінку осіб в інвестиційній сфері; 2) як розпорядження грошовими коштами, які перебувають у державній власності, на користь інвестицій у різні сфери суспільного буття; 3) як систему державних органів, що наділені фінансовими повноваженнями [4, с. 97-98; 5, с. 259]. Третє наведене розуміння управління фінансово-інвестиційною діяльністю фактично становить суб'єктний склад фінансово-інвестиційних правовідносин, а з перших двох можна окреслити суспільні відносини, які являють собою їх об'єктний склад. Таким чином, до складу об'єкта фінансово-інвестиційної діяльності держави входять, по-перше, суспільні відносини, пов'язані з організуючим впливом уповноважених органів, які наділені фінансовими повноваженнями, на поведінку осіб - суб'єктів інвестиційної діяльності у фінансових відносинах; по-друге, суспільні відносини, що виникають у зв'язку з розпорядженням грошовими коштами, які перебувають у державній чи муніципальній власності, на користь державних (місцевих) інвестицій.

Об'єктом майнових (матеріальних) фінансово-інвестиційних відносин є відносини щодо міжбюджетних трансфертів, державного кредиту, а об'єктом немайнових (процесуальних) фінансово-інвестиційних відносин - відносини з приводу прийняття бюджету із закладеними в ньому доходами й видатками на інвестиції, відносини з приводу фінансового контролю тощо.

В умовах, коли в науковій літературі широко висвітлюють суспільні відносини, які становлять предмет фінансового права, а питання об'єкта фінансово-правового регулювання представлені значно рідше, вважаємо виправданою спробу окреслити суспільні відносини, коло яких утворює поняття об'єкта фінансово-інвестиційного правового регулювання за допомогою з'ясування тих відносин, які становлять його предмет. Особливо з огляду на висловлену в правовій теорії позицію, що відмінності між предметом та об'єктом мають не кількісний, а якісний характер: предмет - це не складова частина, не «сфера» об'єкта, а його особливе бачення, особливий проблемний підхід до нього [6, с. 86, 110]. Своєю чергою, у підручнику за редакцією С. Запольського предмет інвестиційної діяльності як інститут фінансового права розуміється як відносини з акумулювання, перерозподілу та використання централізованих і децентралізованих фондів грошових засобів, що мають особливу фінансову специфіку, які полягають в інвестиційному призначенні [7, с. 692].

Предметом правового регулювання інвестицій у широкому значенні є конкретні правовідносини, що виникають в окремих сферах економіки. Відповідно, предметом правового регулювання фінансово-інвестиційних правовідносин є суспільні відносини, виникнення яких зумовлене фінансуванням окремих сфер економіки. При цьому інвестування є точковою, а не тотальною (всеохопною) діяльністю. Отже, нівелюється різниця між предметом та об'єктом інвестиційної діяльності (фінансовими відносинами з приводу розподілу грошових коштів, які мають інвестиційне призначення). Наведене розуміння предмета фінансово-інвестиційної діяльності призводить до плутанини, викривленого об'єктивного розуміння співвідношення об'єкта та предмета як фінансово-правових категорій. У будь-якому разі наведена позиція є цікавою й навіть корисною, якщо абстрагуватися від посилання на категорію «предмет» і виходити з того, що фактично за такої інтерпретації розглядається об'єкт фінансово-інвестиційних правовідносин. На нашу думку, якщо спробувати побудувати спрощену схему їх зіставлення, то предметом будуть матеріальні активи, а об'єктом - суспільні відносини щодо їх кругообігу.

Як і джерела фінансів, джерела формування інвестицій поділяють на централізовані й децентралізовані. Централізовані фонди створюються на макрорівні. До них, окрім центрального бюджету країни, належать фонди соціального страхування, пенсійний фонд, кредитування, державне страхування. Мікрорівень утворюють децентралізовані фінанси, зокрема фінанси господарюючих одиниць державної форми власності. Хоча фонди грошових коштів держави у вигляді централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів становлять диференційоване ціле, відмінність централізованих та децентралізованих фінансів виражається в різному підході держави до регулювання суспільних відносин на цих двох рівнях. Централізовані фінанси орієнтовані переважно на реалізацію суспільних інтересів, а децентралізовані - на отримання прибутку. Зокрема, щодо останніх державне регулювання має враховувати той основоположний факт, що стан і динаміка фінансів приватних підприємств залежать від законів ринкової економіки [8, с. 14].

Якщо розглядати об'єкт інвестиційної діяльності як систему суспільних відносин, що виникають у процесі вкладення матеріальних цінностей, то власне економічні суспільні відносини, які виникають у системі грошових відносин та за допомогою яких відбувається цей специфічний розподіл грошових фондів, є узагальненим об'єктом фінансово-інвестиційної діяльності держави як інвестора. При цьому центральною ланкою фінансової системи України залишається її бюджетна система, у якій для забезпечення життєдіяльності країни діють грошові фонди. Загальновідомо, що зміст предмета регулювання галузі охоплюється її об'єктом, і фінансове право не є винятком із цього правила. Об'єкт - те, на що спрямована поведінка учасників цих фінансових правовідносин під час здійснення інвестиційної діяльності, що визначена відповідно до їхніх інтересів та в межах належних їм суб'єктивних прав і покладених на них обов'язків як учасників інвестиційного процесу.

Нормативним визнанням найважливіших публічних інтересів у процесі реалізації інвестиційного проекту як суб'єктів інвестиційної діяльності є прийняття бюджету відповідного рівня фінансування. При цьому сторона, яка його приймає, повинна якнайповніше враховувати не лише власні інтереси, а й зацікавленість муніципалітетів і регіонів, економіки, окремих соціальних груп, суспільства загалом. Затвердження бюджету на необхідному для успішного інвестування фінансовому рівні наділяє суб'єктів інвестиційної діяльності повноваженнями щодо отримання та використання бюджетних коштів, строки, напрями й обсяги яких зумовлені публічними потребами. Водночас можна стверджувати про наявність у фінансових правовідносинах залученого в інвестиційний процес особливого юридичного інтересу, який можна визначити як компетенційний або службовий інтерес суб'єктів інвестування щодо об'єкта цих правовідносин у межах їхніх публічних повноважень. Отже, об'єкт інвестиційної діяльності можна визначити як відносини щодо матеріальних (фінансових) і нематеріальних благ, результатів дій, з приводу яких виникає правовий зв'язок між суб'єктами фінансово-інвестиційних правовідносин, які визначаються здебільшого публічними інтересами бюджетного фінансування для задоволення визнаних інвестиційною програмою (проектом) публічних потреб у межах їх фінансової правосуб'єктності. Окремо в цьому контексті стоїть діяльність держави, коли вона здійснює інвестування через кредитування.

Також варто виокремити загальний, спеціальний (видовий) і первинний об'єкти інвестиційної діяльності. Найчіткіше таку градацію можна відстежити на рівні бюджетно-інвестиційних правовідносин. Так, загальним об'єктом інвестиційної діяльності із залученням бюджетного фінансування є відносини щодо бюджетних коштів, з приводу яких виникає правовий зв'язок між суб'єктами щодо інвестування (тобто йдеться про кошти бюджету загалом). Спеціальний (видовий) об'єкт інвестування може фігурувати у вигляді відносин щодо певного різновиду матеріальних (фінансових) чи нематеріальних засобів, первинна належність яких виявляється тісно пов'язаною з матеріальним об'єктом, а саме бюджетними коштами, що належать стороні, яка здійснює інвестування (наприклад, міжбюджетні трансферти). Його створення, оновлення або модернізація здійснюються внаслідок послідовного впливу на первинний об'єкт фінансово- інвестиційних правовідносин та переходу нагромадженої кількості змін у нову якість завдяки використанню бюджетного фінансування зазначеного процесу. При цьому первинним об'єктом інвестиційних правовідносин є відносини щодо матеріального чи нематеріального результату дії, з приводу якого виникає правовий зв'язок між суб'єктами інвестиційної діяльності з урахуванням бюджетних правовідносин. Таким первинним інвестиційним об'єктом, наприклад, можуть бути відносини з конкретного міжбюджетного трансферту - субвенції на виконання інвестиційних проектів (ч. 1 ст. 97 Бюджетного кодексу України).

Теоретики права зазначають, що суспільні відносини - це досить складна й багатоелементна реальність, а норми права та правовідносини, що складаються на їх основі, опосередковують не всі, а тільки окремі види, фрагменти, ділянки, сфери цих відносин. Якщо постає питання про те, що ж конкретно може бути й фактично є об'єктом різнобічних правовідносин, то відмінність між об'єктом права загалом та об'єктами конкретних правовідносин, що виникають у результаті його дій, полягає у ступені конкретизації [9, с. 277]. Фінансові правовідносини, які виникають навколо інвестування як публічної діяльності держави, є настільки багатогранним явищем, що цілком можуть бути конкретизовані за принципом цієї концепції. Відповідно, об'єкт фінансово-правових відносин в інвестиційній сфері може бути узагальненим.

У теорії правовідносин є два підходи до розуміння об'єкта правовідносин - моністичний і дуалістичний.

Згідно з першим із них об'єктом правовідносин є поведінка зобов'язаної особи або те фактичне суспільне відношення, на яке діє правовідношення. З позиції плюралістичної теорії розуміння об'єкта правовідносин до нього належать матеріальні та нематеріальні блага, з приводу яких ці відносини виникають (речі, продукти інтелектуальної творчості, особисті нематеріальні блага, дії чи утримання від них, результати дій суб'єктів правовідносин). У підсумку наукової інтеграції обох підходів до розуміння об'єкта правовідносин фактичну правомірну поведінку називають юридичним об'єктом правовідносин, а пов'язані із цією поведінкою блага - матеріальним об'єктом, і навпаки. Натомість із позиції моністичного підходу до розуміння об'єкта діяльності держави як інвестора його можна визначити як суспільні відносини за участю держави як публічно-правового інституту, що врегульовані нормами фінансового права, які виникають під час розподілу національного доходу, а саме акумулювання, розподілу, перерозподілу й використання централізованих і децентралізованих фондів публічних грошових засобів задля утворення спеціальних фондів для подальшого вкладення коштів із метою досягнення економічного та/або соціального прогресу суспільства.

Таке визначення об'єкта інвестиційної діяльності держави сформульоване на основі розуміння під об'єктом правовідносин правомірної поведінки. Важливість саме такого фінансово-інвестиційного впливу на об'єкт інвестиційної діяльності постає з безпосереднього взаємозв'язку юридичного й фактичного змісту інвестиційного процесу, тобто взаємозв'язку прав та обов'язків учасників інвестиційних відносин і їх поведінки, що спрямовані на перетворення об'єкта інвестиційної діяльності згідно з вимогами забезпечення ефективного результату (найчастіше йдеться про підвищення ефективності використання цього об'єкта). Водночас інтерпретація об'єкта інвестиційної діяльності, з огляду на дуалістичне розуміння об'єкта правовідносин як фактичної правомірної поведінки (юридичний об'єкт правовідносин) і матеріального блага, на яке ця поведінка спрямована (матеріальний об'єкт правовідносин), відкриває шлях до максимально широкого осягнення змісту об'єкта інвестиційної діяльності держави як публічно-правового інституту та вже згаданої максимальної конкретизації відповідних суспільних відносин.

Як уже зазначалося, юридичним об'єктом фінансово-інвестиційної діяльності держави є відповідні суспільні відносини. Якщо ж розглядати об'єкт інвестиційної діяльності як матеріальне явище (тобто предмет), то вважаємо, що в загальному фінансово-правовому розумінні саме державні фінанси є об'єктом інвестиційної діяльності держави. У такий спосіб здійснюється узагальнення об'єкта фінансових правовідносин в інвестиційній сфері.

Отже, у конкретному матеріальному значенні предметом інвестиційної діяльності держави є державні фінанси, що обгрунтовано спрямовуються на державні інвестиції. У цьому разі держава розпоряджається фінансами на користь інвестицій. У процесі розподілу коштів суб'єкти владної діяльності ухвалюють рішення щодо адресного спрямування частини державного централізованого фонду грошових коштів на ті чи інші галузі економіки, до вибраних сегментів соціальної сфери.

З огляду на викладене пропонуємо визначити об'єкт інвестиційної діяльності як елемент фінансово-інвестиційної системи, на який спрямовується сукупність централізованих і децентралізованих публічних грошових фондів учасників інвестиційного процесу, за допомогою яких задовольняються публічні потреби різноманітних суб'єктів (держави, територіальних громад, підприємницьких структур, установ, організацій тощо), функціонування яких регулюється імперативними правовими нормами та які мають бути об'єктом публічного фінансового контролю з боку держави й суспільства, якщо обсяги, зміст чи напрями цього інвестиційного процесу є значними або істотно впливають на розвиток економіки, соціальної сфери чи навколишнього середовища. Отже, по-перше, це фінансово-правова матерія; по-друге, вона завжди має цільовий характер; по-третє, є конкретною; по-четверте, є виняток із загального правила, це не звичний бізнес, а особлива діяльність (інакше не було би підстави передбачати особливе правове регулювання інвестування); по-п'яте, передбачає особливу якість предмета інвестиційної діяльності; по-шосте, відповідає регламентованим кількісним параметрам. Варто встановити мінімальну суму інвестицій, передбачити певну градацію інвестицій, а також розмежувати правовий режим залежно від цього чинника.

Висновки

Таким чином, під час визначення сутності об'єкта інвестиційної діяльності з урахуванням критерію публічності та особливостей фінансових правовідносин можна виділити як об'єкти інвестиційної діяльності відносини з приводу матеріальних активів і суспільних (нематеріальних) благ, на які спрямовані дії й результати, з приводу яких виникає правовий зв'язок між суб'єктами інвестиційних правовідносин. Такий правовий зв'язок виявляється детермінованим здебільшого сукупністю публічних інтересів усіх учасників інвестиційного процесу в межах їх правосуб'єктності. Фінансовому праву властивий підхід до розуміння об'єкта інвестиційної діяльності крізь призму публічних фінансів, у розрізі владно-майнової діяльності держави. При цьому його визначення як фінансово-правового поняття ускладняється через наявну комплексність, необхідність урахування специфіки підгалузевих підходів, особливостей низки інститутів фінансового права, що регулюють чимало питань інвестування.

Список використаних джерел

1. Нестеренко А. Фінансова система України: правова характеристика та законодавче регулювання: автореф. дис.... докт. юрид. наук ; Нац. ун-т «Одеська юридична академія». Одеса, 2014. 40 с.

2. Фінансове право: підручник / О. Дмитрик, І. Криницький, О. Лукашев та ін. ; за ред. М. Кучерявенка, О. Дмитрик. Харків: Право, 2019. 416 с.

3. Податкове право України: підручник / О. Головашевич, А. Котенко, Є. Смичок та ін.; за ред. М. Кучерявенка. Харків: Право, 2018. 512 с.

4. Бліхар М. Інвестиційні відносини як об'єкт фінансово-правового регулювання. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія «Право». 2015. Вип. 35. Ч. 1. Т 2. С. 97-101.

5. Бліхар М. Формування наукових поглядів на сутність і зміст інвестиційної діяльності в історії економіко-правової думки України. Митна справа: науково-аналітичний журнал. 2013. Вип. 2. С. 253-Ветютнев Ю. Государственно-правовые закономерности (введение в теорию). Волгоград: Элиста, 2006. 189 с.

6. Финансовое право: учебник / отв. ред. С. Запольский. Москва: Волтерс Клувер, 2011.792 с.

7. Евстигнеев Е., Викторова Н. Финансовое право: краткий курс. Санкт-Петербург: Питер, 2010. 192 с.

8. Кельман М., Мурашин О. Загальна теорія держави і права: підручник. Київ: Кондор, 2006. 477 с.

Размещено на Allbest.ru