Система та види джерел адміністративно-телекомунікаційного права
Наукові визначення дефініцій "джерело права" і "система права". Головні види зовнішніх правових джерел. Поняття джерел адміністративно-телекомунікаційного права. Відносини телекомунікаційної природи не регулюються в межах традиційних законодавчих галузей.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 17.03.2021 |
| Размер файла | 22,5 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
СИСТЕМА ТА ВИДИ ДЖЕРЕЛ АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНОГО ПРАВА
Щупаківський Р.В.,
докторант докторантури та ад'юнктури Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ
Стаття присвячено розгляду категорії системи та видів джерел адміністративно-телекомунікаційного права. У статті розглянуто різноманітні наукові визначення дефініцій «джерело права» і «система права», виокремлено головні види зовнішніх правових джерел, наведено визначення поняття джерел адміністративно-телекомунікаційного права.
Висвітлені результати дослідження щодо характерних рис більшості правових джерел, ознаки правової системи, аналізування ознак і сутності джерел адміністративно-телекомунікаційного права.
Наголошено, що джерела адміністративно-телекомунікаційного права використовуються в багатьох випадках. Так, телекомунікаційним законодавством визначено державні повноваження стосовно процедури управління й регулювання діяльності у сфері телекомунікацій, права, зобов'язання й підстави відповідальності юридичних та фізичних осіб, які беруть участь у такій діяльності чи використовують телекомунікаційні послуги.
Визначено, що телекомунікаційним законодавством визначені суб'єкти - учасники відносин у сфері телекомунікацій, що отримують передбачені законодавчими нормами права й зобов'язання під час діяльності телекомунікаційного характеру, головними з яких можна визначити операторів, провайдерів телекомунікацій, споживачів послуг телекомунікаційної природи, виробників та/або постачальників технічних засобів у сфері телекомунікацій.
У статті автор звернув увагу на процес виявлення правової природи форм зовнішнього типу, тобто правових джерел. Також джерела права розрізнено одне з одним, тобто виокремлено головні зовнішні правові джерела, наведено їх види, зокрема: нормативно-правові акти; нормативно-правові договори; правові звичаї; правові прецеденти; правові принципи; юридична доктрина і джерела релігійного типу.
Як висновок автор зауважив, що правові положення, розпорошені в різних галузями та законодавчих актах, можна поєднати в декілька предметних сфер телекомунікаційного права, доповнивши необхідною аргументацією.
Ключові слова: система права, джерела права, телекомунікаційне право, адміністративно-телекомунікаційне право, система та джерела адміністративно-телекомунікаційного права.
This article is devoted to the consideration of the category of the system and types of sources of administrative and telecommunication law. In the article various scientific definitions of the definitions “source of law” and “system of law” are considered, the main types of external legal sources are highlighted, definitions of the sources of administrative and telecommunication law are also given.
The article highlights the results of research of characteristics of most legal sources, signs of the legal system, analysis of the essence and signs of sources of administrative and telecommunication law.
It is emphasized that the sources of administrative and telecommunication law are used in many cases. Thus, telecommunication legislation defines state powers regarding the procedure for managing and regulating activities in the field of telecommunications, the rights, obligations and grounds of liability of legal and natural persons who participate in the activity or use telecommunication services.
It is determined that the telecommunication legislation defines the subjects - participants in the relations in the field of telecommunications, receiving the stipulated legal norms and obligations during the activity of telecommunication nature, the main of which can be defined as the following: operators, telecommunication providers, consumers of telecommunication services, manufacturers and/or telecommunications equipment suppliers.
In the article, the author pays attention to the process of identifying the legal nature of external forms, which are legal sources. Also, the sources of law were divided among themselves, the main external legal sources were identified and their types were given, in particular: regulatory legal acts; normative-legal contracts; legal customs; legal precedents; legal principles, legal doctrine and sources of religious type.
As a conclusion, the author noted that the legal provisions that are scattered across various law branches and legislative acts may be combined into several subject areas of telecommunication law, supplemented with the necessary arguments.
Key words: system of law, sources of law, telecommunication law, administrative and telecommunication law, system and sources of administrative and telecommunication law.
Актуальність теми. Адміністративно-телекомунікаційне право відносно нова галузь права, проте не менш важлива, аніж уже добре відомі суспільству галузі. Для повного та глибокого вивчення всіх аспектів існування даної галузі права треба приділити увагу всім її складовим елементам. У контексті цього не можна залишити поза увагою таку важливу частину адміністративно-телекомунікаційного права, як система даної галузі права та види джерел формування цієї ж галузі.
Стан дослідження. Питання щодо загального поняття джерел і системи права розглядали науковці теорії держави і права, зокрема: Н. Александров, М. Вопленко, С. Гусарєв, Л. Луць, В. Нерсесянц, А. Олійник, О. Слюсаренко, Н. Хомюк, В. Шаганенко, Ю. Шемшученко, О. Ющик, думки яких зазначені в даній науковій статті. Проблематикою системи й видів джерел телекомунікаційного права цікавилися такі науковці та юристи: С. Єсімов, Ю. Волков. Проте спеціалізованих досліджень щодо джерел адміністративно-телекомунікаційного права нині бракує.
Мета статті - висвітлення результатів дослідження щодо загальнонаукових визначень джерел права, характерних рис більшості правових джерел, аналізування джерел адміністративно-телекомунікаційного права. Для досягнення визначеної мети необхідно виконати такі завдання: навести різні наукові визначення понять «джерело права» та «система права», виокремлення в межах наукових кіл головних видів зовнішніх правових джерел, наведення дефініції джерел адміністративно-телекомунікаційного права.
Виклад основного матеріалу. Розпочнемо зі спроби розібратися із загальнонауковими вченнями з теорії права щодо джерел права.
Джерелами права зазвичай визначається зовнішня форма способу об'єктивного зображення положень права. Джерело право являє собою спосіб офіційного вираження й закріплення положень законодавства, тобто спосіб вираження й закріплення тієї поведінки, що на законодавчому рівні визначається допустимою та належною для суспільства. Багато в чому джерела права стають відправним пунктом для розуміння всієї науки правознавства, бо вони формують те, що прийнято називати правосвідомістю, без якої, у свою чергу, важко уявити існування будь-якої гілки влади або окремих суб'єктів владних повноважень.
Важкість розуміння поняття «джерела права» зазначають більшість вітчизняних учених, зокрема, В. Нерсесянц зауважує, що термін «джерела права» тлумачиться лише умовно, для легшого сприйняття інших правових категорій.
Важливим також є загальнотеоретичне вчення про те, як розуміють джерела права у формально-юридичному сенсі. Так, у формально-юридичному значенні джерела права розуміють як об'єктивно визначені правила поведінки, створені на основі потреб суспільства та закріплені відповідно до цих потреб законотворчою діяльністю органів, на які покладено завдання та яким надане право робити зазначене закріплення, а також зазначені правила поведінки охороняються з боку держави певним примусом.
Популярною в колі науковців є думка щодо розбіжностей у тлумаченні поняття «джерел права», і з нею важко не погодитися. Відповідно до цієї думки, тлумачення поняття «джерела права» має багато розбіжностей через різні підходи до праворозуміння.
Треба звертати увагу й на процес виявлення правової природи форм зовнішнього типу, тобто правових джерел [20, с. 28]. У межах юридичної літератури досить часто зауважують, що зазвичай більшість правових джерел: постають волевиявленням формально обов'язкового типу суб'єктів компетентного характеру; мають приписи нормативно-правового характеру, за допомогою яких здійснюється об'єктивне вираження принципів або правових норм законодавства; мають характер загальнообов'язкової природи; передбачають письмову зовнішню форму вираження, заздалегідь визначені межі дій, юридичну силу та чітко виражену спрямованість на процедури регулювання, охорони й захисту відносин у суспільстві [8, с. 47].
Вищенаведені властивості надають можливість розрізнення джерел права одне з одним. У наукових колах виокремлюють такі головні зовнішні правові джерела:
1. Нормативно-правові акти.
2. Нормативно-правові договори.
3. Правові звичаї.
4. Правові прецеденти.
5. Правові принципи.
6. Юридичну доктрину.
7. Джерела релігійного типу [9, с. 193].
Якщо коротко підсумовувати ті висновки, на які наштовхують дослідження сучасних науковців, то вирішення питання про джерела права найбільше залежить від того типу правового розуміння, що панує в суспільстві на даному етапі його розвитку.
У межах даної статті вбачаємо за доцільне дослідження питання структури системи інформаційного права. За складом ця система поділяється на дві частини, мається на увазі загальна й особлива.
Загальна частина інформаційного права включає правові положення, якими визначається база даної галузі, а саме категорії:
- загальних понять і принципів інформаційного права;
- предмета й методу інформаційного права;
- класифікації інформації.
Окрім вищезазначеного, до складу загальної частини інформаційного права входять декілька інститутів універсального характеру, які об'єднують близькі по суті правові норми, якими визначаються головні питання відносин інформаційного типу.
Особливою частиною інформаційного права охоплюються інститути, у межах яких реалізуються основні права й зобов'язання суб'єктів відносин інформаційного типу, вона базується на положеннях загальної частини.
Інститутами особливої частини галузі інформаційного права можна назвати такі: державних таємниць; інформаційного захисту; телекомунікації; мережі Інтернет [18].
Отже, як можна побачити з наведеної класифікації, телекомунікаційне право можна розглядати як інститут особливої частини галузі інформаційного права, таку думку обстоюють багато вітчизняних дослідників.
Під джерелами адміністративно-телекомунікаційного права варто розуміти зовнішні форми вираження правових положень телекомунікаційного права, завдяки яким здійснюється формування й закріплення даних правових положень.
Міжнародно-правова частина джерел телекомунікаційного права передусім являє собою багатосторонні та двосторонні міжнародні договори, рішення міжнародних організацій міжурядового типу щодо телекомунікаційної сфери (Організація Об'єднаних Націй (далі - ООН), Рада Європи, Організаціяї з безпеки і спі- робітництва в Європі, Міжнародний союз електрозв'язку, Світова організація торгівлі тощо) й іншими міжнародно- правовими об'єднаннями.
У рамках Міжпарламентської асамблеї держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав ухвалений модельний Закон «Про телекомунікації». До складу міжнародного телекомунікаційного законодавства входять Конвенція і Статут Міжнародного союзу електрозв'язку (Женева, 22 грудня 1992 р.) [2, с. 39].
До національних джерел інформаційного права можна віднести такі нормативно-правові акти, як:
- Конституція України (норми, що визначають людські права та свободи в межах сфери інформації, захисту безпеки інформаційного характеру);
- нормативно-правові акти щодо регулювання відносин інформаційного типу;
- правові акти Президента, Кабінету Міністрів;
- підзаконні нормативно-правові акти міністерств і відомств, галузеві й локальні правові акти [18].
Перейдемо безпосередньо до питання стосовно системи адміністративно-телекомунікаційного права, але спочатку розберемося із загальнотеоретичним поняттям правової системи.
Узагальнено поняття «правова система» визначено як єдність, зумовлену об'єктивністю та погодженістю державних правових положень держави, та їхній розподіл на відповідні, виокремленні, пов'язані складові частини: правові галузі, підгалузі й інститути. Загалом прийнято вважати, що правову систему можна розглядати у вузькому або широкому сенсах. У межах широкого підходу, науковці розглядають правову систему як складову частину права, як науку загалом, намагаються ставитися до права як до багатостороннього явища.
Поруч із суттю та формою правова наука виділяє правову систему та правову структуру [22, с. 71].
Головною структурною частиною правової системи в межах юридичної літератури постає галузь права, а первинною - норма права. Наукова література визначає правову галузь через категорію:
- автономної сукупності норм й інститутів правового типу, якими регулюються однорідні суспільні відносини [23, с. 549];
- елемента правової системи, яка постає зв'язаною єдиними принципами та функціями сукупністю норм права, що за допомогою використання властивих їм особливих правових способів і засобів реалізують регулювання широкої сфери однорідних відносин у суспільстві притаманним їй методом юридичного впливу [24, с. 7-8];
- системи правових норм, інститутів, які регулюють окрему сферу відносин суспільства в рамках певного предмета та методу регулювання правового характеру з урахуванням принципів, завдань і мети даного регулювання [10, с. 70].
Що стосується системи адміністративно-телекомунікаційного права, то початком можливості оформлення телекомунікаційного права як суцільного блоку вважаються 70-ті рр. ХХ ст. через появу електронно-обчислювальних машин і автоматизованих систем управління.
Сучасними закордонними дослідниками виділяється телекомунікаційне право в межах наукової й освітньої сфер. Наприклад, Д. Міленкович зазначав, що інтернетом постає технологічна інфраструктура, яка здійснює поширення інформації [3, с. 26].
Особливо варто відзначити галузеве законодавство, яке встановлює права, обов'язки та відповідальність суб'єктів у різних сферах під час здійснення телекомунікаційної діяльності.
Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі - КупАП) [6] передбачено кілька складів правопорушень у телекомунікаційній сфері:
- порушення умов та правил, що регламентують діяльність у сфері телекомунікацій та користування радіочастотнім ресурсом України, передбачену ліцензіями, дозволами (ст. 145 КУпАП);
- порушення правил надання та отримання телекомунікаційних послуг (ст. 1481 КУпАП);
- порушення правил про взаємоз'єднання телекомунікаційних мереж загального користування (ст. 1485 КУпАП).
Податковим кодексом України [11], зокрема у пп. «д» п. 186.3 ст. 186 передбачені телекомунікаційні послуги, а саме: послуги, пов'язані з передаванням, поширенням чи прийманням сигналів, слів, зображень, звуків або інформації будь-якого характеру за допомогою дротових, супутникових, стільникових, радіотехнічних, оптичних або інших електромагнітних систем зв'язку, включаючи відповідне надання або передання права на використання можливостей такого передавання, поширення або приймання, зокрема надання доступу до глобальних інформаційних мереж.
Цивільним та господарським процесуальними кодексами [21; 4] запроваджуються Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система, а також визначається, що телекомунікації, за допомогою яких отримано документи (факсимільний чи інший аналогічний засіб зв'язку) є засобом доставки письмових доказів і судових повідомлень.
Кримінальнім кодексом України [7] передбачена відповідальність за недотримання правил таємниці листування, розмов телефоном, кореспонденції телеграфного чи іншого типу, які передаються завдяки засобам зв'язку або за допомогою комп'ютера.
Правові основи діяльності в галузі зв'язку (у сфері телекомунікацій також) на території України встановлює Закон «Про телекомунікації» [17]. Цей Закон визначає правову основу діяльності у сфері телекомунікацій. Закон визначає повноваження держави стосовно управління та регулювання зазначеної діяльності, а також права, обов'язки та засади відповідальності фізичних і юридичних осіб, що беруть участь у даній діяльності або користуються телекомунікаційними послугами.
Крім того, до телекомунікаційного законодавства можна також віднести спеціальні норми різних галузей законодавства, наприклад: екологічного, трудового, фінансового. Так, наприклад, Оргуською конвенцією Європейської економічної комісії ООН «Про доступ до інформації, участь громадськості у процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля», що ратифікована Верховною Радою України 6 липня 1999 р. [16], передбачено право кожного громадянина на всебічну й достовірну інформацію стосовно стану навколишнього середовища місця проживання такої особи.
У межах трудового законодавства можна навести наприклад положення ст. 23 Закону України «Про зайнятість населення» [12], якою запроваджена Єдина інформаційно-аналітична система центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, яка, зокрема, формує базу даних щодо вільних робочих місць (посад) на основі інформації, отриманої від роботодавців і суб'єктів господарювання, якими надавалися послуги стосовно посередництва у працевлаштуванні, або наявність положень стосовно ГГ-професіоналів, які розроблюють і впроваджують результати комп'ютерного програмування (операційна система, комп'ютерні програми та їхні компоненти, вебсайти, онлайн-сервіси) і криптографічних засобів захисту інформації.
Видовим об'єктом відносин інформаційного та телекомунікаційного характеру є інформація. Підміна традиційних процесів комунікацій телекомунікаційними зумовлює необхідність існування посередника та врегулювання правовідносин як щодо повідомлення (змісту) у межах інформаційної сфери, так і стосовно сигналу (трафік) у рамках телекомунікаційної галузі. Телекомунікаційне право посідає особливе місце в системі інформаційного права, відрізняючись від останнього тим, що діяльність щодо телекомунікацій має справу лише з формою інформації спеціального типу - із трафіком [5, с. 171-174].
Джерела адміністративно-телекомунікаційного права використовуються в багатьох випадках. Так, телекомунікаційним законодавством визначено державні повноваження стосовно процедури управління й регулювання діяльності у сфері телекомунікацій, права, зобов'язання й підстави відповідальності юридичних і фізичних осіб, які беруть участь у такій діяльності чи використовують телекомунікаційні послуги.
Телекомунікаційним законодавством також визначені суб'єкти-учасники відносин у сфері телекомунікацій, що отримують передбачені законодавчими нормами права й зобов'язання під час діяльності телекомунікаційного характеру, головними з яких можна визначити операторів, провайдерів телекомунікацій, споживачів послуг телекомунікаційної природи, виробників та/або постачальників технічних засобів у сфері телекомунікацій.
Органом регулювання в телекомунікаційній сфері є Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку й інформатизації (далі - НКРЗІ), що створюється згідно з телекомунікаційним законодавством України та діє відповідно до положення Президента України [15].
До повноважень НКРЗІ у вищезазначеній сфері відноситься виконання функцій органу ліцензування, дозвільного, регуляторного та державно-наглядового органу (контролювання).
У результаті розгляду судової практики знайдено рішення місцевих, апеляційних і Верховного суду України стосовно діяльності вищезазначеного органу. Наприклад, Київським апеляційним адміністративним судом винесена постанова № 71263295 від 19 грудня 2017 р. у справі № 826/2988/17 [19] за адміністративним позовом ОСОБА_3 до НКРЗІ, третя особа: ПАТ «Укрпошта», про визнання протиправним і скасування рішення від 23 лютого 2017 р. «Про затвердження Граничних тарифів на універсальні послуги поштового зв'язку та визнати таким, що втратило чинність, рішення Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації від 7 квітня 2015 р. № 193».
Законом України «Про телекомунікації» [17], постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг» [14], Основними вимогами до договору про надання телекомунікаційних послуг [13] визначено юридичний статус телекомунікаційних операторів і провайдерів, їхні основні права та зобов'язання, приписи щодо їхньої діяльності.
Гл. VI Закону України «Про телекомунікації» визначено юридичний статус споживачів у ролі суб'єктів правовідносин у телекомунікаційній сфері. У ст. 32 даного Закону визначено права споживачів, а положеннями ст. 33 - їхні зобов'язання.
Висновки. У результаті проведеного аналізу законодавства можна побачити, що відносини телекомунікаційної природи не регулюються в межах традиційних законодавчих галузей [1]. Правові положення, що розпорошені між різними галузями та законодавчими актами, можна поєднати в декілька сфер предметного типу телекомунікаційного права, доповнивши необхідною аргументацією.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
1. Бачило И. Гражданское общество в зеркале Интернета. Массовая информация в Интернете : научно-практическая конференция, Москва, 12-13 октября 2007 г. URL: http://www.igpran.ru/about/subjects/center2/Konf/conference_abstracts.doc.
2. Волков Ю. Основы телекоммуникационного права : учебное пособие. Екатеринбург, 2011.94 с.
3. Волков Ю. Субъекты телекоммуникационного права : автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.14. Екатеринбург, 2006. 26 с.
4. Господарський процесуальний кодекс України : Закон від 6 листопада 1991 р. № 1798-ХІІ / Верховна Рада України. Відомості Верховної Ради України. 1992. № 6. ст. 56.
5. Єсімов С. Телекомунікаційне право як одна з частин інформаційного права. Наукові записки Львівського університету бізнесу та права. 2013. Вип. 10. С. 171-174. іт: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nzlubp_2013_10_40.
6. Кодекс України про адміністративні правопорушення : Закон від 7 грудня 1984 р. № 8073-Х / Верховна Рада України. Відомості Верховної Ради Української РСР. 1984. Дод. до № 51. Ст. 1122.
7. Кримінальний кодекс України : Закон від 5 квітня 2001 р. № 2341-Ш / Верховна Рада України. Відомості Верховної Ради України. 2001. № № 25-26. Ст. 131.
8. Луць Л. Система джерел права: проблеми і тенденції розвитку. Національна держава і право в умовах глобалізації: збірник наукових статей. Київ : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2007. С. 45-52.
9. Луць Л. Загальна теорія держави та права : навчально-методичний посібник (за кредитно-модульною системою). Київ : Атака, 2008. 412 с.
10. Олійник А., Гусарєв С., Слюсаренко О. Теорія держави і права : навчальний посібник. Київ : Юрінком-Інтер, 2001.
11. Податковий кодекс України : Закон від 2 грудня 2010 р. № 2755^1 / Верховна Рада України. Відомості Верховної Ради України. 2011 № № 13-17. Ст. 112.
12. Про зайнятість населення: Закон від 5 липня 2012 р. № 5067^1 / Верховна Рада України. Відомості Верховної Ради України. 2013 № 24. Ст. 243.
13. Про затвердження Основних вимог до договору про надання телекомунікаційних послуг : рішення НКРЗІ від 29 листопада 2012 р. № 624 / Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації. Офіційний вісник України. 2012. № 100. Ст. 4093. С. 410. Код акта 65174/2012.
14. Про затвердження Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг : постанова від 11 квітня 2012 р. № 295 / Кабінет Міністрів України. Офіційний вісник України. 2012. № 29. Ст. 1074. С. 21. Код акта 61215/2012.
15. Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації : Указ Президента України від 23 листопада 2011 р. № 1067/2011 / Президент України. Офіційний вісник Президента України. 2011. № 31. С. 1195. С. 22.
16. Про ратифікацію Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля : Закон від 6 листопада 1999 р. № 832-ХМ / Верховна Рада України. Офіційний вісник України. 1999. № 28. Ст. 1368. С. 2. Код акта 8976/1999.
17. Про телекомунікації: Закон від 18 листопада 2003 р. № 1280-М / Верховна Рада України. Відомості Верховної Ради України. 2004. № 12. Ст. 155.
18. Система та джерела інформаційного права. URL: http://studies.in.ua/inform-pravo-shporu/2506-sistema-ta-dzherela-nformacynogo- prava.html.
19. Справа № 826/2988/17. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/71263295.
20. Хомюк Н. Система джерел права : деякі теоретичні аспекти. Вісник Львівського університету. Серія «Юридична». 2013. Вип. 58. С. 27-33. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Vlnu_yu_2013_58_5.
21. Цивільний процесуальний кодекс України : Закон від 18 березня 2004 р. № 1618-М / Верховна Рада України. Відомості Верховної Ради України. 2004. № № 40-42. Ст. 492.
22. Шаганенко В. Сутнісні характеристики системи права. Часопис Київського університету права. 2012. № 2. С. 69-74. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Chkup_2012_2_18.
23. Шемшученко Ю. Галузь права. Юридична енциклопедія: у 6-ти т. / ред. кол.: Ю. Шемшученко (голова ред. кол.) та ін. Київ : Укр. енциклопедія, 1998. Т 1. С. 549.
24. Ющик О. Галузі та інститути правової системи (міфи і реальність). Київ : Оріяни, 2002. С. 7-8.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Ознаки джерел права, їх види в різних правових системах. Особливості та види джерел Конституційного права України, їх динаміка. Конституція УНР 1918 р. - перший документ конституційного права України. Конституційні закони як джерела конституційного права.
курсовая работа [71,1 K], добавлен 14.06.2011Джерело права як форма існування правових норм. Сутність та зміст системи сучасних джерел конституційного права України, виявлення чинників, які впливають на її розвиток. Характерні юридичні ознаки (кваліфікації) джерел конституційного права, їх види.
реферат [43,5 K], добавлен 11.02.2013Суть та характеристика джерел права. Правовий звичай та прецедент, нормативно-правовий акт, правова доктрина, міжнародний договір, релігійно-правова норма. Поняття та структура законів. Класифікація та місце закону в системі нормативно-правових актів.
курсовая работа [45,3 K], добавлен 31.10.2014Основоположні принципи суверенної демократичної правової держави. Форми вираження (об'єктивації) конституційно-правових норм. Погляди правознавців на сутність і зміст джерел конституційного права. Конституція, закони та підзаконні конституційні акти.
реферат [28,5 K], добавлен 27.01.2014Поняття та класифікація джерел права. Джерела права в гносеологічному значенні. Характеристика, види і форми нормативно-правових актів. Нормативно-правові акти у часі, просторі, по колу осіб. Джерела права, їх історичний розвиток. Правовий прецедент.
курсовая работа [37,0 K], добавлен 14.04.2012Концепція системи джерел права у сфері утвердження та захисту конституційних прав і свобод дитини в Україні. Зміст категорії "джерело конституційного права у сфері прав дитини" та її сутнісні ознаки. Класифікація та систематизація основних видів джерел.
статья [29,0 K], добавлен 18.08.2017Визначення особливостей джерел правового регулювання в національному законодавстві і законодавстві інших країн. Історичні аспекти розвитку торговельних відносин в Україні. Характеристика джерел торгового (комерційного) права окремих зарубіжних держав.
курсовая работа [50,1 K], добавлен 12.10.2012Поняття та види функцій права. Поняття, ознаки та основні елементи системи права. Предмет та метод правового регулювання як підстави виділення галузей в системі права. Поняття та види правових актів. Поняття, функції, принципи та види правотворчості.
шпаргалка [144,6 K], добавлен 18.04.2011Поняття та значення сучасного адміністративного процесуального права як галузі національного права України. Класифікація та межі дії правових джерел. Адміністративно-процесуальні норми, принципи, правовідносини: поняття, структура, загальна класифікація.
курсовая работа [46,1 K], добавлен 13.11.2013Висвітлення питань, пов'язаних із встановленням сутності міжнародного митного права. Визначення міжнародного митного права на основі аналізу наукових підходів та нормативно-правового матеріалу. Система джерел міжнародного митного права та її особливості.
статья [23,1 K], добавлен 17.08.2017
