Поняття та ознаки злочинності неповнолітніх

Размещено на http://www.allbest.ru/

Поняття та ознаки злочинності неповнолітніх

Бундз Р.О. - кандидат юридичних наук, асистент кафедри конституційного та міжнародного права Навчально-наукового інституту права, психології та інноваційної освіти Національного університету «Львівська політехніка»

Анотація

У статті проаналізовано поняття «жорстокість», «особлива жорстокість», «злочинність неповнолітніх». Встановлено, що під жорстокістю як ознакою злочинів, що вчиняються неповнолітніми, належить розуміти невід'ємну особистісну рису людини, що проявляється в усвідомленому заподіянні фізичних, психічних чи моральних страждань (чи прагненні їх заподіяння) шляхом дії чи бездіяльності та є способом реалізації агресії і насильства.

Проаналізувавши наявні наукові джерела, зроблено висновок, що під злочинами, що скоюються з особливою жорстокістю, треба розуміти умисні насильницькі діяння (дію чи бездіяльність), прояв агресивності, як особистісної риси особи, що вчиняються з метою (або є способом вчинення інших злочинних діянь) заподіяння фізичної, психічної та моральної шкоди потерпілому.

Злочинність неповнолітніх - соціально негативне явище, що охоплює сукупність злочинів, учинених особами, що не досягли 18-річного віку, на певній території за певний проміжок часу, характеризується кількісними та якісними показниками, є об'єктом самостійного вивчення, а його основною особливістю, що зумовлює специфічні детермінанти та заходи запобігання, є особа неповнолітнього злочинця.

Для вироблення наукових підходів до дослідження злочинності неповнолітніх необхідною і важливою умовою є встановлення природи особливостей особистості неповнолітнього злочинця (соціальні чи генетичні або їх співвідношення) та правильне їх трактування у структурі чинників, що зумовлюють злочинність неповнолітніх загалом.

Простеживши процес криміналізації неповнолітніх, можна стверджувати, що все більше злочинних посягань насильницького характеру мають крайню форму жорстокості. Доведено, що найбільш стійку і значну частину з-поміж насильницьких злочинів становлять: умисне вбивство; умисне заподіяння тяжкої і середньої тяжкості шкоди здоров'ю; розбої; насильницькі грабежі; зґвалтування, поєднане з насильством; хуліганство; побої; катування тощо. За розглянутими злочинними діяннями у кримінологічно значущу групу виокремлено такі критерії, як спосіб дії злочинця, форма вини й об'єкт посягання.

У структурі злочинності молоді переважають корисливі, корисливо-насильницькі й насильницькі види злочинів. Злочини, вчинені молоддю, є більш зухвалими й агресивними порівняно із загальною злочинністю. Особливо зростає кількість злочинів, учинених на ґрунті наркоманії й алкоголізму.

Ключові слова: неповнолітній, злочинність неповнолітніх, формування особистості злочинця, жорстокість, особлива жорстокість, злочини, що вчиняються неповнолітніми з особливою жорстокістю.

злочин соціальний неповнолітній насильство

Abstract

Concepts and signs of juvenile delinquency

The article focus on the analysis of the concepts of “cruelty”, “special cruelty” and “juvenile delinquency”. It has been established that cruelty as a sign of crimes committed by minors is to be understood as an inalienable personality trait of a man, manifested in the deliberate infliction of physical, mental or moral suffering (or the pursuit of causing them) through action or omission, and is a method of realizing aggression and violence.

Having analyzed the available scientific sources, it was concluded that crimes committed with particular cruelty should be understood as intentional violent acts (acts or omission), manifestation of aggressiveness as a personality trait of a person committed for the purpose (or is a way of committing other criminal acts) of causing physical, mental and moral harm to the victim.

Crime of minors is a socially negative phenomenon that covers the totality of crimes committed by persons under the age of 18 on a certain territory for a certain period of time, characterized by quantitative and qualitative indicators, is the subject of independent study, and its main feature, which predetermines specific determinants and measures of prevention, is the person of a juvenile offender.

One of the necessary and important conditions to develop scientific approaches to the investigation of juvenile delinquency is the establishment of the nature of the personality characteristics of a juvenile offender (social or genetic or their correlation) and their correct interpretation in the structure of factors that predetermine juvenile delinquency in general.

Having traced the criminalization process for minors, it can be argued that more and more violent offenses have the extreme form of cruelty. It is proved that the most stable and significant part of violent crimes include deliberate murder, deliberate infliction of grave and moderate injury to health, robberies, forced robberies, forced rape, hooliganism, beatings, torture, etc. Such criminal acts constituting the criminological significant group are distinguished, primarily by such criteria as the method of action of an offender, the form of guilt and the object of the attack.

The structure of juvenile delinquency is characterized mostly by mercenary, mercenary-violent and violent types of crimes. The crimes committed by young people are more impudent and aggressive compared to general crime. The number of crimes committed on the basis of drug addiction and alcoholism is especially increasing.

Key words: juvenile, juvenile delinquency, formation of the offender's personality, cruelty, special cruelty, crimes committed by minors with particular cruelty.

Постановка проблеми. У кримінології злочинність неповнолітніх виокремлюється у самостійний вид злочинності. Необхідність такого виокремлення для самостійного кримінологічного дослідження цього виду злочинності пояснюється низкою причин.

По-перше, особливостями генезису й мотивації злочинів, що вчиняються неповнолітніми, що зумовлено специфікою їхнього виховання й життєдіяльності (порівняно незначний період формування особистості, швидка зміна соціального становища, обсягу і змісту соціальних функцій, обмежена дієздатність), особливостями особистісних і соціально-групових, психологічних та інших характеристик. Звідси і специфіка рівня, структури та динаміки злочинності неповнолітніх, її причин та умов, а також висока злочинна активність.

По-друге, запобігання правопорушенням серед неповнолітніх - одне з найважливіших завдань і для державних органів, і для суспільства загалом, адже від її ефективності багато в чому залежить стан і тенденції злочинності у майбутньому і навіть, що не менш важливо, моральний клімат у суспільстві. Небезпека зростання рівня злочинності неповнолітніх полягає у тому, що особи, які почали вчиняти злочини у ранньому віці, надалі значно важче піддаються виправленню і, зрештою, становлять основний «резерв» для повнолітньої й рецидивної злочинності, а також організованої злочинності. Тому раннє виявлення та своєчасне вжиття профілактичних заходів до неповнолітніх правопорушників зазвичай створюють передумови недопущення формування у цих осіб стійкої спрямованості на вчинення у майбутньому будь-яких злочинів.?

По-третє, однією з причин для такого вирізнення є передбачення у Кримінальному кодексі України окремого розділу, в якому закріплено особливості кримінальної відповідальності і покарання неповнолітніх. Кримінальним кодексом встановлено вікові критерії для виділення неповнолітніх в окрему демографічну групу злочинців. Водночас необхідно врахувати, що її нижня межа - 14 років, верхня - 16 років мають певною мірою умовний характер, хоча й зумовлені вимогами вікової психології і кримінальної політики.

По-четверте, неповнолітні належать до найменш захищених соціальних груп. І профілактика злочинності неповнолітніх, точніше їх захист від чинників кримінального ураження, є одним із найважливіших завдань держави і суспільства.

Наведене зумовлює необхідність всебічного аналізу злочинності неповнолітніх як порівняно самостійного й негативного соціального феномена.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичною базою написання статті стали наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених, зокрема, таких як: Г.Ф. Хохряков, Х. Ремшмідт, А.І. Дольова, Н.Д. Туз, І.Б. Медицький та інших дослідників.

Мета статті полягає в необхідності всебічного аналізу злочинності неповнолітніх як порівняно самостійного й негативного соціального феномена, визначення поняття злочинності неповнолітніх.

Виклад основного матеріалу. Формування антисоціальної поведінки у неповнолітніх - це процес накопичення особистісних деформацій у сферах потреб, інтересів, ціннісних орієнтацій.

В умовах несприятливого формування особи виникає невідповідність між її рисами й якостями і вимогами оточуючої дійсності. Особа виявляється не адаптованою до навколишнього соціального середовища, у якому мусить жити, навчатись, працювати.

Тому у процесі аналізу особистісних деформацій, виявлення закономірностей їх виникнення важливо встановити той об'єктивний вплив соціального середовища, який їх колись сформував і тепер підтримує. Саме такий підхід дає змогу мати об'єктивні дані, які допоможуть виробити систему заходів запобігання злочинній поведінці неповнолітніх.

На підставі такого підходу можна не тільки з'ясувати динаміку розвитку і вияву особистісних деформацій, а й ізолювати неповнолітнього від обставин, які зумовлюють розвиток антисоціальних настанов особи і у мікросередовищі, і в системі соціального контролю загалом [1].

Особистісні деформації постають не одразу - вони формуються упродовж тривалого часу. Спочатку з'являються і поступово закріплюються у поведінці, яка відхиляється від вимог соціальних норм та інших стандартів соціально позитивної поведінки. Складний механізм поведінки неповнолітнього не може бути зрозумілий без дослідження всіх аспектів, зокрема і без аналізу ролі і значення для психічної діяльності особи біологічних особливостей, успадкованих патологічних та інших чинників.

Звісно, людина не народжується злочинцем, проте біологічні особливості особи сприяють впливу певних соціальних чинників людської поведінки у конкретних ситуаціях, а тому можуть бути однією з причин протиправної поведінки. І хоча зв'язок між психофізіологічними особливостями та злочинною поведінкою є опосередкованим, його не можна не враховувати, визначаючи ступінь відповідальності і прогнозуючи індивідуальну поведінку.

Водночас не можна підміняти соціальні проблеми суто віковими, психологічними або ж психофізіологічними. У таких дослідженнях істотно спотворюється природа і сутність процесів і явищ, які детермінують злочинну поведінку людини. Насправді процес формування особи неповнолітнього правопорушника не може визначатись його віковими чи індивідуально-психологічними характеристиками, про що свідчить той факт, що більшість із-поміж молоді правопорушень не вчиняє. Вікові особливості - це тільки частина соціальної характеристики членів суспільства. Безумовно, їх не можна ігнорувати, особливо у виховних та профілактичних програмах, однак не варто і перебільшувати, протиставляти іншим елементам, які визначають процес соціалізації особи. Ні психологічні особливості самі по собі, ні демографічні й соціально-психологічні особливості, ні умови життя та відносин, у яких відбувається формування дітей і підлітків, не зумовлюють фатальної невідворотності зривів, конфліктів, правопорушень. Соціально-вікова особливість цієї вікової групи населення перетворюється на негативну тільки тоді, коли її повністю ігнорують або ж несвоєчасно чи не досить ураховують. Особистісні деформації ускладнюють, проте не усувають можливості самоконтролю й самовиховання, і практично завжди такі неповнолітні передбачають наявність і розвиток соціальної відповідальності за власну поведінку.

Вікові особливості залежно від конкретних умов життя та виховання полегшують або ускладнюють формування певної орієнтації у поведінці, а щодо кримінальної поведінки - формування і реалізацію відповідної мотивації, але не більше. Генезис злочинів неповнолітніх завжди якось пов'язаний із «зіпсованими стосунками» із суспільством, окремими його соціальними ланками та інститутами (сім'єю, оточенням у побуті, навчанні, трудовими колективами, ровесниками) [2].

Безумовно, з розвитком наук біологічного циклу (генетики, фізіології, певною мірою і психіатрії) виникатиме потреба постійно використовувати ці дані для кримінології, кримінально-виконавчого права, профілактичних служб. Однак безперечним є й те, що головна увага має бути спрямована на виявлення і зміну криміногенних соціальних умов життя неповнолітніх. генетичні особливості індивіда (якщо вони виявлені) слугують тільки фоном, на якому життя, реальні життєві, побутові ситуації отримують свою реалізацію. Найчастіше це відбувається за типовими схемами реагування. Що далі підліток йде кримінальним шляхом, то стійкіші і більш відпрацьовані схеми реагування.

Стан злочинності неповнолітніх багато в чому залежить від якості боротьби з нею всіх суб'єктів профілактики злочинів. Тому у схожих за багатьма показниками регіонах можуть бути значні розбіжності у рівні такої злочинності. Злочинність різних груп неповнолітніх теж має певні відмінності. Так, злочини осіб віком 14-15 років відрізняються від учинених 16-17-річними.

Тому у сучасній злочинності неповнолітніх простежуються такі негативні тенденції:

1) зростання її кількісних показників у середині 90-х років минулого століття, далі - певна стабілізація;

2) орієнтація на корисливі та корисливо-насильницькі злочини (крадіжки, грабежі, розбійницькі напади);

3) збільшення кількості злочинів, що потребують кримінальної кваліфікації (квартирні крадіжки, викрадання автомототранспорту, рекет тощо);

4) «омолодження» злочинності;

5) зростання питомої ваги дівчат серед злочинців, їхньої участі у тяжких злочинах (розбійницьких нападах, зґвалтуваннях і навіть у вбивствах);

6) вчинення тяжких злочинів із незначних причин, а іноді взагалі безпричинно, їх виняткова жорстокість і зухвалість;

7) поява «нетрадиційних» для неповнолітніх злочинів (ритуальних убивств, самозахоплень, вандалізму тощо);

8) збільшення так званих «фонових» проявів (вживання наркотиків, пияцтво, токсикоманія, проституція, небажання займатися суспільно корисною працею, поширення венеричних хвороб та СНІДу);

9) зростання кількості осіб, що мають психічні відхилення, перебувають у граничному з неосудністю стані;

10) часті випадки об'єднання неповнолітніх злочинців із дорослими, які виступають у ролі організаторів злочинів;

11) посилення групового характеру злочинності неповнолітніх, яка набуває дедалі більшої організованості [3].

Злочинність неповнолітніх, будучи невід'ємним складником всієї злочинності в суспільстві, має специфічні риси з огляду на вік суб'єктів злочинів, що належать до досліджуваної категорії.

Найбільше занепокоєння викликає той факт, що злочини, які вчиняються неповнолітніми, стають усе жорстокішими й агресивнішими.

Отже, сучасне суспільство має гостру потребу в надійному забезпеченні безпеки громадян. Зокрема, особлива увага населення і правоохоронних органів прикута до злочинів, що посягають на життя, здоров'я, честь, гідність людини, що вчиняються особами, які не досягли повнолітнього віку. Такі злочини є найбільш небезпечними видами кримінальних посягань на основну цінність суспільства - людину і заподіюють величезну за масштабами і непоправну за характером наслідків шкоду потерпілому і суспільству загалом.

Характеризуючи тяжку насильницьку злочинність неповнолітніх, треба оперувати загально-кримінологічними показниками, до яких належать стан, рівень (коефіцієнт), динаміка і структура злочинності.

Тяжкі насильницькі злочини неповнолітніх необхідно розглядати: по-перше, одночасно у контексті умов зовнішнього для людини середовища та характеристик самої людини; по-друге, не як одномоментний акт, а як певний процес, який розгортається у просторі і часі [4].

Загалом специфіка тяжкої насильницької злочинності неповнолітніх може бути розглянута як зумовлена комплексом взаємопов'язаних чинників, що належать до вікових, соціальних, психологічних особливостей неповнолітніх, специфіка їх соціального статусу. Встановлення специфічних рис, які зумовлюють поведінку неповнолітніх, що порушує права, особливості його якісних і кількісних параметрів, їх аналіз є основою для розроблення заходів запобігання, орієнтованих на застосування щодо цієї вікової групи.

Тим часом І.Б. Медицький зазначає, що особливості структури злочинності неповнолітніх полягають у тому, що: 1) більш вузьким є коло скоюваних злочинів; 2) порівняно меншою є питома вага тяжких злочинів; 3) незначну частку становлять злочини, вчинені з необережності;

4) злочинність неповнолітніх практично не стосується злочинів у сфері економіки, службових злочинів тощо;

5) злочини неповнолітніх мають зазвичай груповий характер; 6) серед неповнолітніх доволі високий відсоток осіб, які скоїли злочин у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння; 7) останніми роками відбулися істотні зміни в мотивації злочинної поведінки неповнолітніх - нині корислива мотивація є домінуючою фактично у всіх складах злочину [5, с. 121]. На нашу думку, ще однією характерною рисою злочинності неповнолітніх є невмотивована агресія, жорстокість та безмотивність злочинних проявів.

Висновки

злочин соціальний неповнолітній насильство

Наведене зумовлює необхідність всебічного аналізу злочинності неповнолітніх як самостійного феномена, опрацювання заходів щодо запобігання їй. Ідеться, зокрема, про особливості підходу, а не про особливий підхід, окреме вивчення злочинності неповнолітніх від інших її видів.

Саме тому до предмета вивчення злочинності неповнолітніх кримінологи обов'язково включають питання про її місце у злочинності загалом, про співвідношення злочинності молоді та дорослих (зокрема, про вплив віку початку злочинної діяльності на рецидив, вплив дорослих злочинців на неповнолітніх тощо). Оскільки злочинність є ознакою соціуму та проявляється через поведінку конкретних осіб, її зміст охоплює сукупність учинюваних протиправних діянь та осіб, які їх учиняють.

Список використаних джерел

1.Несовершеннолетние: их возрастные особенности и проблемы правовой ответственности : сб. науч. тр. Москва, 1992.

2.Горбатовская Е.Г., Кононов А.Л., Юцкова Е.М. Личность рецидивиста и использование данных о ней в деятельности прокуратуры. Москва, 1987.

3.Курило В.І., Михайлов О.Є., Яра О.С. Кримінологія: Загальна частина : курс лекцій. Київ : Кондор, 2006. 192 с.

4.Механизм преступного поведения. Москва, 1981.

5.Медицький І.Б. Запобігання злочинності : навчальний посібник. Івано-Франківськ, 2008.

Размещено на Allbest.ru