Розголошення таємниці кореспонденції як ознака об’єктивної сторони складів злочинів, передбачених статтею 163 Кримінального кодексу України й статтею 267 Кримінального кодексу Республіки Польща: порівняльно-правове дослідження

Размещено на http://allbest.ru

Львівський національний університет імені Івана Франка

Розголошення таємниці кореспонденції як ознака об'єктивної сторони складів злочинів, передбачених статтею 163 кримінального кодексу України й статтею 267 кримінального кодексу Республіки Польща: порівняльно-правове дослідження

Єдинак І.В., аспірантка кафедри кримінального права і кримінології

Анотація

У статті здійснено порівняльний аналіз доктринальних підходів щодо віднесення розголошення таємниці кореспонденції до ознак об'єктивної сторони складів злочинів, передбачених статтею 163 «Порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер» Кримінального кодексу України та статтею 267 «Хто без дозволу отримує інформацію, яка не призначена для нього, шляхом відкривання закритого листа, підключення до телекомунікаційної мережі, зі зломом чи обходом її електронного, магнітного, інформаційного чи іншого спеціального захисту» Кримінального кодексу Республіки Польща.

Для української кримінально-правової доктрини традиційним є виділення обов'язкових і факультативних ознак об'єктивної сторони складу злочину: до першої групи належить суспільно небезпечне (злочинне) діяння у формальних складах злочинів, або ж суспільно небезпечне (злочинне) діяння, причинно-наслідковий зв'язок і суспільно небезпечні (злочинні) наслідки (у матеріальних складах злочинів); до другої групи відносять час, місце, спосіб, обстановку, знаряддя та засоби вчинення злочину [1, с. 216-217]. Звісно ж, зустрічаються наукові підходи, в межах яких кількість факультативних ознак об'єктивної сторони складу злочину збільшується, або, навпаки, зменшується.

Польськими вченими теж не досягнуто єдності відносно класифікації ознак об'єктивної сторони складу злочину, їхньої кількості й співвідношення між собою: так, одні науковці виокремлюють групу «модальних» ознак діяння, до яких належать час, місце й особлива ситуація вчинення злочину [2, с. 116; 3, с. 179], інші називають вказані ознаки «факультативними» [4, с. 206], тоді як треті до таких «факультативних» ознак діяння відносять «<...> спосіб, місце, ситуацію та час діяння, а також об'єкт виконавчого діяння» [5, с. 108].

Враховуючи наведене, проведення такого порівняльного правового дослідження натепер, в час, коли наша країна здійснює поступ у напрямку євроінтеграції, надзвичайно актуальне.

Ключові слова: таємниця кореспонденції, право на таємницю, склад злочину, об'єктивна сторона складу злочину, розголошення таємниці.

Abstract

Divulgence of the privacy of correspondence as an essential element of the crimes, provided for by art. 163 of the criminal code of Ukraine and art. 267 of the criminal code of Republic Poland: comparative legal research

The article deals with the comparative legal research of the doctrinal approaches to the divulgence of the privacy of correspondence as an essential element of the crimes, provided for by Art. 163 “Violation of privacy mail, telephone conversations, telegraph and other correspondence conveyed by means of communication or via computer” of the Criminal Code of Ukraine and Art. 267 “Whoever, without authorized to do so, acquires information not destined for him, by opening a sealed letter, or connecting to a wire that transmits information or by breaching electronic, magnetic or other special protection for that information” of the Criminal Code of the Republic Poland.

It is traditional to distinguish obligatory and optional features of the objective side of the crime for the Ukrainian criminal law doctrine.

The first group includes socially dangerous (criminal) acts (in formal crime) or socially dangerous (criminal) acts, cause and effect communication and socially dangerous (criminal) consequences (in the material composition of crimes); the second group includes time, place, method, situation, tools and means of committing a crime [1, p. 216-217].

Of course, there are scientific approaches in which the number of optional features of the objective side of the crime is increasing or, conversely, decreasing.

Polish scientists have also not reached a unity regarding the classification of features of the objective side of the crime, their number and their relationship: for example, some forges distinguish a group of “modal” signs of action, to which belong the time, place and special situation of the crime [2, p. 116; 3, p. 179], others call these signs “optional” [4, p. 206], while the third to such “optional” signs of action include “<...> the way, place, situation and time of action, as well as the object executive act” [5, p. 108].

Given the above, comparative legal study is extremely relevant today, when our country is moving towards European integration.

Key words: privacy of correspondence, right to privacy, essential elements of offence, objective aspect of a crime, divulgence of the privacy of correspondence.

Постановка проблеми

Проведення порівняльних правових досліджень натепер, в час, коли наша країна здійснює колосальний поступ у напрямку євроінтеграції, надзвичайно актуальне. Успішність євроінтеграційних процесів значною мірою залежить від сприйняття та впровадження на законодавчому рівні визнаних європейською спільнотою стандартів охорони прав і свобод людини й громадянина.

У цьому контексті вкрай важливим є дослідження кримінального законодавства Республіки Польща, з якою Україну пов'язує не лише географічне розташування, близькість менталітету й етномовна спільність. Протягом багатьох десятиліть правові системи обох країн розвивалися в межах однієї країни, що не могло не позначитися на кримінально-правовій доктрині й механізмах кримінально-правового регулювання. Порівняння ж підходів обох країн до кримінальної відповідальності за порушення таємниці кореспонденції, враховуючи євроінтеграційний досвід Республіки Польща, дозволить виявити власні теоретичні й законодавчі прогалини, розглянути можливість впровадження прогресивних ідей.

У зв'язку з цим, метою статті є з'ясування, чи може розголошення таємниці кореспонденції утворювати об'єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 163 Кримінального кодексу України, проведення відповідного порівняльно-правового аналізу із законодавством Республіки Польща.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Слід відзначити, що проблемі ознак об'єктивної сторони складів злочинів, передбачених у ст. 163 Кримінального кодексу України й у ст. 267 Кримінального кодексу Республіки Польща, приділено увагу як в українській, так і в польській кримінально-правовій літературі, а більшість наукових дискусій точаться навколо повноти й точності встановлення конкретних ознак об'єктивної сторони злочину. З-поміж науковців, які досліджували цю проблематику, варто відзначити таких українських, російських і польських вчених, як В.К. Грищук, С.Я. Лихова, В.О. Навроцький, О.П. Горпинюк, Д.В. Бушков, Д.Ю. Кондратов, А.Н. Трай- нин, А.В. Парфенов, В.І. Іванов, Н.Ф. Антонов, Т.Д. Устинова, М.І. Бажанов, Н.В. Федотова, А. Золь, Є. Ляховські, А. Марек, А. Адамські, В. Куніцька-Михальська.

Невирішемі раніше проблеми. Водночас, ні в українській, ні в польській кримінально-правовій доктрині не досягнуто єдності поглядів щодо класифікації ознак об'єктивної сторони складів злочинів, передбачених ст. 163 Кримінального кодексу України й ст. 267 Кримінального кодексу Республіки Польща, їх кількості й співвідношення між собою.

Виклад основного матеріалу

Зробивши аналіз кримінального законодавства України й Республіки Польща, з'ясовано, що в Україні кримінально-правова охорона таємниці кореспонденції забезпечується нормами ст. 163 Кримінального кодексу України (далі - КК України), а в Республіці Польща - § 1, 3 й 4 ст. 267 Кримінального кодексу Республіки Польща (далі КК РП) (§ 2 вказаної статті кримінально-правовими засобами охороняє безпеку інформаційних систем).

Формулювання диспозиції ч. 1 ст. 163 КК України дозволяє зробити висновок про те, що суспільно небезпечне (злочинне) діяння, передбачене відповідним складом злочину полягає, власне, в «порушенні» таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв'язку чи через комп'ютер [6].

Розпочнемо з того, що частина вчених, які на дисертаційному рівні спеціально досліджували проблеми кримінальної відповідальності за порушення таємниці кореспонденції, вважають, що випадки розголошення такої таємниці не слід відносити до «порушень» таємниці кореспонденції. Аргументи водночас наводяться досить непереконливі.

Перший з них пов'язаний зі зверненням науковців до історії кримінального законодавства, а точніше - до КК Української Радянської Соціалістичної Республіки (далі - УРСР) 1960 р. та КК Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки (далі - РРФСР) 1960 р., які не містили статей, аналогічних ст. 182 «Порушення недоторканості приватного життя» КК України, у зв'язку із чим випадки розголошення таємниці кореспонденції інтерпретувалися як «порушення», передбачені ст. 131 КК УРСР «Порушення таємниці листування» (кримінальна відповідальність передбачалася за порушення таємниці листування, вчинене службовою особою) та ст. 135 КК РРФСР відповідно. Оцінюючи таку практику, Д.Ю. Кондратов відзначає, що «<...> можливо в той час подібна позиція мала право на існування» [7, с. 124], тоді як Д.В. Бушков, навпаки, вважає, «<...> що і в той час не можна було визнавати розголошення відомостей, які складають таємницю особистої кореспонденції способом її порушення <...>» [8, с .96].

Наведене навряд чи можна сприйняти з позицій формальної логіки, адже обсяг передбачених тогочасною редакцією ст. 131 КК УРСР суспільно небезпечних (злочинних) діянь не залежав від наявності (чи відсутності) інших статей Особливої частини; аналогічно, обсяг чинної ст. 163 КК України не залежить від обсягу інших статей, якими забезпечується кримінально-правова охорона окремих видів таємниць. Зворотне ж твердження буде алогічним та ігноруватиме наявну конкуренцію кримінально-правових норм: наприклад, всупереч здоровому глузду, доведеться стверджувати, що ч. 1 ст. 115 КК України не охоплюється умисне вбивство з особливою жорстокістю, оскільки відповідна ознака вже передбачена п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України. Хоча, очевидно, що йдеться не про обсяг суспільно небезпечного (злочинного) діяння в межах складу злочину, а про результат кримінально-правової кваліфікації з врахуванням правил подолання конкуренції загальної (ч. 1 ст. 115 КК України) й спеціальної кримінально-правових норм (п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України).

Другий аргумент вчених зводиться до того, що таємниця кореспонденції порушується в момент незаконного ознайомлення зі змістом відповідних відомостей, а тому вже із цього моменту наявний склад закінченого злочину [8, с. 96]. «З цього приводу, - пояснює Д.Ю. Кондратов, - хотілося б наголосити, що таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції вже порушена, коли винний незаконно ознайомився з відомостями й повідомленнями осіб, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер, оскільки вже на цьому етапі таємниця перестає бути таємницею в прямому розумінні слова» [7, с. 125].

Ці міркування, на наш погляд, теж не зовсім відповідають дійсності. Очевидно, що автори мають рацію лише в тому випадку, коли таємницю кореспонденції розголошує особа, яка до цього з нею незаконно ознайомилася. Зовсім інша ситуація виникає, коли йдеться про тих осіб, які мають доступ до таємниці кореспонденції у зв'язку зі своєю службовою чи професійною діяльністю.

Тут варто навести цілком доречну цитату В.М. Іванова, який вказував, що порушення таємниці листування може полягати у «<...> розголошенні змісту такого листування особою, яка має в силу своїх службових обов'язків право з нею ознайомитися (телеграфіст, слідчий при провадженні слідства і так далі)» [9, с. 133].

Зрозуміло, що у випадку, коли суб'єкт може правомірно ознайомлюватися, наприклад, зі змістом листування, таємниця кореспонденції злочинно не порушується, вона не перестає бути, як пише Д.Ю. Кондратов, «таємницею у власному розумінні слова». Тому в такому, а також аналогічних випадках, винний може вчинити «порушення» таємниці кореспонденції шляхом розголошення її стороннім особам (розповідь друзям, оголошення під час інтерв'ю тощо).

Додатково необхідно наголосити: у своїй первинній редакції ст. 131 «Порушення таємниці листування» КК УРСР 1960 р. передбачала склад злочину зі спеціальним суб'єктом, яким виступала службова особа [10, с. 55]. А тому саме із цією обставиною, на наш погляд, пов'язана тогочасна інтерпретація порушення таємниці листування не стільки як ознайомлення з відповідними відомостями, скільки як незаконне розголошення останніх. «Порушення таємниці листування, - вказувалося в одному з науково- практичних коментарів цього періоду, - це порушення службових обов'язків, що виразилося в розголосі змісту адресованої кому-небудь кореспонденції без згоди громадянина, який написав або отримав лист, або повідомлення про сам факт листування» [11, с. 368].

З обговорюваною тісно пов'язана інша важлива проблема, а саме - можливість вчинення передбаченого ст. 163 КК України злочину шляхом бездіяльності. Думки фахівців, як це часто буває, розділилися на два табори: одні у своїх публікаціях вказують, що порушити таємницю кореспонденції можливо виключно шляхом дії [12, с. 296], тоді як інші наводять приклади, коли такі порушення відбуваються шляхом бездіяльності [13, с. 132; 7, с. 121-122; 8, с. 88; 14, с. 28].

Той факт, що порушення таємниці кореспонденції може набути активної форми й полягати в злочинній дії, очевидний, а тому не потребує спеціального аналізу. Цікавішим є випадок, який наводять представники другої групи науковців як приклад порушення таємниці кореспонденції у формі бездіяльності: по суті справи, усі автори відтворюють фабулу, сформульовану Д.В. Бушковим, коли працівник, на якого покладений обов'язок зберігати таємницю телефонних розмов, не вживає необхідних заходів для усунення технічної несправності, внаслідок якої доступ до телефонної розмови отримує невизначена кількість абонентів, у тому числі, сам такий працівник (зрозуміло, що його поведінка повинна відповідати критеріям, за яких допускається кримінальна відповідальність за бездіяльність) [8, с. 88; 7, с. 121-122].

Такий приклад ми відтворили для того, щоб звернути увагу на непослідовність, яку допускають окремі вчені: так, Д.Ю. Кондратов і Д.В. Бушков, з одного боку, переконані, що розголошення таємниці кореспонденції не охоплюється об'єктивною стороною складу злочину, передбаченого ст. 163 КК України, проте, з іншого боку, оперують цим казусом як прикладом «порушення» таємниці кореспонденції шляхом бездіяльності.

Концепцію дослідників хоч якось можна пояснити у випадку, коли сам такий працівник зв'язку перший ознайомився з телефонною розмовою та, за логікою вчених, вже вчинив закінчений злочин шляхом бездіяльності. А як же бути у випадку, коли першими з такою розмовою ознайомилися інші абоненти? Або ж коли такий працівник взагалі з нею не ознайомлювався? Для нас очевидно: якщо всупереч, наприклад, посадовій інструкції, суб'єкт спеціально не усуває технічну несправність телефонної мережі, у зв'язку із чим можливість слухати розмову абонента отримують усі жителі певного під'їзду, будинку, кварталу, населеного пункту, то це і є розголошенням таємниці кореспонденції, яке вчиняється шляхом бездіяльності (навіть у випадку, коли такий суб'єкт сам з нею не ознайомився).

Додатково підкреслимо, що аналогічний підхід в українській кримінально-правовій доктрині вже успішно застосовується: наприклад, шляхом бездіяльності може вчинятися розголошення відомостей, які становлять державну таємницю (ст. 328 КК України), коли «<...> внаслідок недбалого зберігання документів сторонні особи прочитали або сфотографували їх» [15, с. 721]. Хіба має при цьому значення, чи службова особа попередньо ознайомилася з такими документами? Та ні.

Не менш суперечливою виглядає ідея згаданих авторів, що під «порушенням» таємниці кореспонденції треба розуміти діяння, які дозволяють безперешкодно ознайомитися з такою таємницею: наприклад, працівник пошти передає запечатаний конверт третій особі чи працівник вузлу зв'язку надає доступ до телефонної розмови з паралельного телефону [8, с. 91-92; 7, с. 129-130]. Її також підтримує А.П. Бабій, відзначаючи, що порушення таємниці кореспонденції може виразитися в «<...> наданні можливості ознайомитися з кореспонденцією іншим особам» [16, с. 84].

У сучасний період інтенсивного розвитку засобів комунікації розголосити якусь таємницю можна, не лише безпосередньо довівши її до відома іншої особи (наприклад, розповівши чи надіславши письмово). Домогтися розголошення, в окремих випадках, можливо шляхом діянь, внаслідок яких таємниця стає доступною для сторонніх осіб, а останні отримують можливість із нею безперешкодно ознайомитися. Тому наведені випадки, знову ж таки, утворюють злочинне розголошення таємниці кореспонденції, а вказані працівники повинні виступати як виконавці (чи співвиконавці) злочину, передбаченого ст. 163 КК України.

Більш того, злочинне розголошення таємниці кореспонденції може вчинити не лише особа, яка має доступ до таємниці кореспонденції у зв'язку зі своєю службовою чи професійною діяльністю, але й, так би мовити, стороння щодо таємниці кореспонденції особа: наприклад, програміст може використати програму, яка автономно «зламує» сторінку користувача в соціальній мережі й поширює його переписування серед його ж друзів; водночас сам зловмисник може й не ознайомлюватися з таємницею кореспонденції такої особи. Такі дії, без сумніву, також повинні охоплюватися злочинним діянням, передбаченим ст. 163 КК України.

Підсумовуючи все вищесказане, констатуємо: «порушення» таємниці кореспонденції може полягати в її розголошенні як особою, яка має доступ до такої таємниці у зв'язку з виконанням своїх професійних чи службових обов'язків, так і сторонньою особою; разом із тим, незаконне розголошення таємниці кореспонденції сторонньою особою, якщо остання вже з нею ознайомилася, не впливає на кваліфікацію скоєного за ст. 163 КК України злочину як закінченого злочину.

Конструкція статті, що забезпечує кримінально-правову охорону таємниці кореспонденції, у Республіці Польщі істотно відрізняється від конструкції ст. 163 КК України й, як вже вказувалося вище, передбачає не один, а декілька самостійних складів злочинів.

Так, розголошення таємниці кореспонденції є самостійним складом злочину, передбаченого § 4 ст. 267 КК РП. Суспільно-небезпечне діяння вказаної норми полягає в оприлюдненні іншій особі інформації тією особою, яка її отримала у спосіб, визначений § 1-3 ст. 267 КК РП.

За § 1 ст. 267 КК РП злочинним визнається сам факт доступу до інформації, який не передбачає ознайомлення з інформацією, її розуміння чи навіть наявності можливості ознайомлення чи розуміння такої інформації. Доступ до інформації як злочинне діяння у передбаченому § 1 ст. 267 КК РП складі злочину охоплює як набуття (в тому числі, заволодіння) відповідною інформацією чи її копіювання, так і ознайомлення з нею (якщо таке набуття чи копіювання не відбулося).

Визначеними законом способами отримання доступу до інформації є:

а)відкриття закритого листа, який, згідно з домінуючим в польській кримінально-правовій літературі підходом, потребує буквального тлумачення, а тому не охоплює собою випадків ознайомлення з інформацією, що спеціально не захищена (інформація, що знаходиться у відкритому листі чи на конверті, ознайомлення з інформацією на листівці тощо);

б)підключення до телекомунікаційної мережі, яке охоплює собою підключення як до дротових, так і до бездротових мереж;

в)злам або обхід електронного, магнітного чи іншого спеціального захисту (злам охоплює собою вплив на програмні чи фізичні конструкції, що унеможливлюють або ускладнюють доступ до інформації, призводить до нейтралізації функцій захисту й може пов'язуватися з його знищенням, тоді як обхід захисту - дії, за яких створюється можливість доступу до інформації незахищеним шляхом, у тому числі, шляхом використання попередньо незаконно отриманого пароля доступу).

Кримінально караними за § 3 ст. 267 КК Польщі діяннями є встановлення або використання візуального пристрою, що підслуховує, або іншого пристрою чи програмного забезпечення з метою отримання інформації.

Розголошення ж інформації, отриманої у визначений § 1-3 ст. 267 КК Польщі спосіб, іншій особі є об'єктивною стороною злочину, передбаченого § 4 ст. 267 КК Польщі.

Основні труднощі інтерпретації ознак складу розкриття іншій особі інформації, отриманої у спосіб, передбачений § 1-3 ст. 267 КК РП (§ 4 ст. 267 КК РП), пов'язані з встановленням кола випадків, які охоплюються § 4 ст. 267 КК РП, а точніше - з конкретизацією додаткових ознак суб'єкта й адресата розкриття передбаченої у вказаній статті інформації.

Детально цей аспект дослідила Б. Куніцька-Михальська, яка змоделювала наступні можливі ситуації:

1) коли інформація отримана на законних підставах і розкривається іншій особі, уповноваженій її знати;

2) коли інформація отримана на законних підставах і розкривається іншій особі, яка не уповноважена її знати;

3) коли інформація отримується незаконно (у спосіб, передбачений § 1-3 ст. 267 КК РП) і розкривається іншій особі, яка, однак, уповноважена її знати; польща україна таємниця злочин

4) коли інформація отримується незаконно (у спосіб, передбачений § 1-3 ст. 267 КК РП) і розкривається іншій особі, яка не має повноважень її знати [17, с. 499; 18, с. 937].

Очевидно, що перші два випадки не утворюють передбаченого § 4 ст. 267 КК РП складу злочину, адже вимагається, щоб інформація була отримана у спосіб, вказаний у § 1, 2 або 3 згаданої статті. Четвертий же випадок завжди утворюватиме досліджуваний склад злочину. Щодо третього випадку, Б. Куніцька-Михальська відзначає його спірність, адже в тексті закону йдеться про «іншу особу» незалежно від того, чи уповноважена така особа знати відповідну інформацію. «Однак, видається, - вказує авторка, - що визнання кримінально караним діянням на підставі § 4 ст. 267 КК розкриття інформації особі, яка має право її знати, суперечитиме меті цього положення. Тому необхідно визнати, що, якщо інша особа має право знати інформацію, то вищезгадане діяння не може бути кваліфіковане за § 4 ст. 267 КК (проте може бути кваліфіковане за § 1, 2 або 3 ст. 267 КК)» [18, с. 937].

Погоджуючись із запропонованим дослідницею алгоритмом кваліфікації сформульованих нею правозастосовних ситуацій, відзначимо, що третій із розглянутих випадків, все ж таки, за відповідних умов може

Підсумовуючи проведене дослідження, ми доходимо наступних висновків:

1. Розголошення таємниці кореспонденції є формою вчинення порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер - злочину, передбаченого ст. 163 КК України.

2. Таке розголошення може набувати як форми дії, так і бездіяльності, й вчинятися як суб'єктами, які у зв'язку зі своєю службовою чи професійною діяльністю мають право доступу до таємниці кореспонденції, так і суб'єктами, які цього права не мають.

3. Розголошення як форму порушення таємниці кореспонденції можуть утворювати діяння осіб, внаслідок яких таємниця стає доступною для сторонніх осіб, а останні отримують можливість із нею безперешкодно ознайомитися.

4. У законодавстві РП розголошення таємниці кореспонденції є об'єктом складу злочину, передбаченого § 4 ст. 267 «Хто без дозволу отримує інформацію, яка не призначена для нього, шляхом відкривання закритого листа, підключення до телекомунікаційної мережі, зі зломом чи обходом її електронного, магнітного, інформаційного чи іншого спеціального захисту».

5. Передбачений § 4 ст. 267 КК РП склад розкриття іншій особі інформації наявний у випадку встановлення двох обов'язкових умов:

Список використаних джерел

1. Грищук В.К. Кримінальне право України. Загальна частина: навчальний посібник. Київ : Видавничий дім «Ін Юре», 2006. 128 с.

2. Prawo karne materialne. Czзsc ogolna i szczegolna / redactor Marek Bojarski. Wydanie 7. Warszawa, 2017. URL: Wolters Kluwer.

3. Gardocki Lech. Prawo Karne / C.H. Beck. Wydanie 20 zmienione. Warszawa, 2017. 15 c.

4. Zoll А., Wtodzimier W. Polskie prawo karne. Czзsc ogolna / Andrzej Zoll, Wrobel Wtodzimier. Krakow : Wydawnictwo Znak, 2013. 606 c.

5. Prawo karne. Czзsc ogolna, szczegolna i wojskowa / redactor Teresa Dukiet-Nagorska. Wydanie 2. Warszawa, 2010. URL: Wolters Kluwer.

6. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року № 2341-IN (зі змінами та доповненнями) / Верховна Рада України. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14.

7. Кондратов Д.Ю. Кримінально-правова охорона таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08. Харків, 2011. 215 с.

8. Бушков Д.В. Тайна личной корреспонденции в уголовном праве : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08. Ставрополь, 2003. 160 с.

9. Иванов В.И. Уголовно-правовая охрана основных прав граждан. Москва : Юридическая литература, 1967. 136 с.

10. Кримінальний кодекс Української РСР : офіційний текст зі змінами та доповненнями на 1 грудня 1960 р. Київ : Державне видавництво політичної літератури УРСР, 1963. 127 с.

11. Антонов Н.Ф., Бажанов М.И., Брайнин Я.М. и другие. Уголовный кодекс Украинской ССР : научно-практический комментарий. Киев : Издательство политической литературы Украины, 1978. 684 с.

12. Лихова С.Я. Злочини у сфері реалізації громадянських, політичних та соціальних прав і свобод людини і громадянина (розділ V КК України) : монографія. Київ : Видавничо-поліграфічний центр Київський університет, 2006. 573 с.

13. Горпинюк О.П. Інформаційна приватність та її захист від злочинних посягань в Україні : монографія. Львів : ПП «Видавництво «БОНА», 2014. 324 с.

14. Федотова Н.В. Уголовная ответственность за нарушение тайны переписки, телефонных переговоров, почтовых, телеграфных и иных сообщений : автореф. дисс. . канд. юрид. наук : 12.00.08 «Уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право». Москва, 2009. 33 с.

15. Александров Ю.В., Андрушко П.П., Антипов В.І. ті ін. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / за ред. С.С. Яценка. Київ : «А.С.К.», 2002. 848 с.

16. Бабий А.П., Доброход И.С., Кармазин Ю.А. и др. Уголовное право Украины. Особенная часть : учебник / отв. ред. Е.Л.Стрельцов. Издание 2-е, перераб. и доп. Харьков : Одиссей, 2009. 529 с.

17. Kunicka-Michalska Barbara. Przestзpstwa przeciwko ochronie informacji i wymiarowi sprawiedliwosci: rozdziat XXX i XXXIII Kodeksu karnego : komentarz. Warszawa, 2000. 617 c.

18. System Prawa Karnego. Przestзpstwa przeciwko panstwu i dobrom zbiorowym / redactor Andzej Marek, Lech K. Paprzycki. C.H. Beck. Tom 8. Warszawa, 2013. 342 c.

Размещено на Allbest.ru