Визначення понять гарантій прав і свобод внутрішньо переміщених осіб: теоретико-правовий аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

3

ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ ГАРАНТІЙ ПРАВ І СВОБОД ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ: ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ

DEFINITION OF THE CONCEPT OF RIGHTS GUARANTEES AND FREEDOMS OF INTERNALLY DISPLACED PEOPLE: THEORETICAL-LEGAL ASPECT

Орєшкова А.Ф.,

старший викладач кафедри загальноправових дисциплін

юридичного факультету Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ

У статті акцентовано увагу, що внаслідок збройного конфлікту на територіях Донецької і Луганської областей, а також анексії Автономної Республіки Крим актуальним є питання щодо гарантування прав і свобод внутрішньо переміщених осіб. Показником рівня цивілізованості досягнутого суспільством і державою є ступінь реальності та гарантованості прав і свобод внутрішньо переміщених осіб. Зазначено, що держава не може вважатись демократичною, соціальною і правовою за відсутності гарантій, що забезпечують ефективну реалізацію прав і свобод людини і громадянина, в тому числі такої категорії осіб, як внутрішньо переміщені, а у разі їх порушення - охорону, захист та відновлення. Наголошено, що практична роль і значення гарантування прав і свобод внутрішньо переміщених осіб визначається тим, що вони є основоположними чинниками в політичній, економічній, культурній та інших сферах життєдіяльності суспільства. Зауважено, що не зважаючи на наявність у юридичній літературі розробок щодо окремих аспектів захисту прав і свобод людини і громадянина, сьогодні не існує окремого комплексного системного дослідження з проблем гарантування прав і свобод внутрішньо переміщених осіб. Запропоновано авторську дефініцію визначення поняття «гарантії прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». З метою повного та об'єктивного розкриття основних характеристик і особливостей визначення поняття «гарантії прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» акцентовано увагу на найсуттєвіших його ознаках. Досліджено критерії класифікацій видів гарантій прав і свобод людини і громадянина, які наведені в юридичній літературі. Запропоновано структурні елементи системи гарантування прав і свобод внутрішньо переміщених осіб.

Ключові слова: внутрішньо переміщені особи, гарантії, загальносуспільні (загальносоціальні) гарантії, юридичні гарантії, нормативно-правові гарантії, організаційно-правові (інституційні) гарантії, внутрішньодержавні (національні) гарантії, міжнародно-правові гарантії, реалізація прав і свобод, забезпечення прав і свобод, захист і охорона прав і свобод.

конституційне право свобода громадянин

The emphasis of the article is that due to the armed conflict on the territories of Donetsk and Luhansk regions, as well as the annexation of the Autonomous Republic of Crimea, the issue of guaranteeing the rights and freedoms of internally displaced people is relevant. The indicator of the level of civility achieved by the society and the state is the degree of reality and guarantee of the rights and freedoms of internally displaced people. It is stated that the government cannot be considered democratic, social and legal in case of absence of guarantees that ensure the effective realization of human and citizens' rights and freedoms, including such categories of people as the internally displaced ones, and in case of their violation - preservation, protection and restoration. It is emphasized that the practical role and importance of guaranteeing the rights and freedoms of internally displaced people is determined by the fact that they are the fundamental factors in the political, economic, cultural and other spheres of life of the society. It is noted that, despite the development in the legal literature of certain aspects of the protection of human and citizens' rights and freedoms, there is no separate integrated systematic study on the issues of guaranteeing the rights and freedoms of internally displaced people. The author's definition of the term “guarantee of the rights and freedoms of internally displaced people” is proposed. In order to fully and objectively disclose the main characteristics and peculiarities of defining the concept of “guarantee of the rights and freedoms of internally displaced people”, attention is paid to its most essential features. The criteria of classifications of the types of guarantees of human and citizens' rights and freedoms, which are given in the legal literature, are investigated. The structural elements of the system of guaranteeing the rights and freedoms of internally displaced people are offered.

Key words: internally displaced people, guarantees, general (social) guarantees, legal guarantees, regulatory guarantees, organizational legal (institutional) guarantees, domestic (national) guarantees, international legal guarantees, realization of rights and freedoms, guarantee of rights and freedoms, preservation and protection of rights and freedoms.

Постановка проблеми

Внаслідок збройного конфлікту на територіях Донецької і Луганської областей, а також анексії Автономної Республіки Крим актуального значення набуло питання щодо гарантування прав і свобод внутрішньо переміщених осіб (далі - ВПО). Показником рівня цивілізованості досягнутого суспільством і державою є ступінь реальності та гарантованості прав і свобод внутрішньо переміщених осіб. Так, держава не може вважатись демократичною, соціальною і правовою за відсутності гарантій, що забезпечують ефективну реалізацію прав і свобод людини і громадянина, в тому числі такої категорії осіб, як внутрішньо переміщені, а у випадку їх порушення - охорону, захист та відновлення. Практична роль і значення гарантування прав і свобод внутрішньо переміщених осіб визначається тим, що вони є основоположними чинниками в політичній, економічній, культурній та інших сферах життєдіяльності суспільства.

Аналіз публікацій, у яких започатковано розв'язання задекларованої проблематики. В науковій літературі різні аспекти гарантування прав і свобод людини і громадянина, досліджували у своїх роботах такі науковці, як Ю. Бара- баш, М. Гуренко, О. Гончаренко, А. Колодій, В. Кравченко, О. Кушніренко, С. Мороз, А. Олійник, О. Петри- шин, В. Погорілко, П. Рабінович, В. Речицький, В. Тацій, Ю. Тодика, В. Шаповал, Ю. Шемшученко та інші. Проте, зіткнувшись у 2014 р. з військовою агресією, окупацією частини території України, влада зіткнулась не лише з проблемою вимушеної внутрішньої міграції, а і з потребою створення дієвих гарантій прав і свобод внутрішньо переміщених осіб. Незважаючи на те, що у юридичній літературі є розробки щодо окремих аспектів захисту прав і свобод людини і громадянина, натепер не існує окремого комплексного системного дослідження з проблем гарантування прав і свобод внутрішньо переміщених осіб. Так, насамперед актуалізувалось питання щодо наукового уточнення та обґрунтування визначення поняття «гарантії прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

Метою статті є - на основі методологічного аналізу, враховуючи визначені інтерпретації поняття «гарантії прав і свобод людини і громадянина», запропонувати авторську дефініцію визначення поняття «гарантії прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

Виклад основного матеріалу

Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Ст. 21 гарантує, що усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. У ст. 64 Основного Закону міститься положення, відповідно до якого конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України [1]. У нашій державі сучасний стан правового статусу внутрішньо переміщених осіб у різних сферах життєдіяльності суспільства свідчить: по-перше, про недосконалість; по-друге, про розбалансованість гарантування їхніх прав і свобод. Однією із важливих ознак правопорядку у суспільстві є гарантування прав і свобод ВПО. Необхідно акцентувати увагу, що створення ефективних умов для реалізації прав і свобод досліджуваної категорії осіб можливо завдяки дієвій системі гарантування.

У контексті вищезазначеного Ю. Тодика акцентує увагу на тому, що для успішного втілення в життя закріплених у Конституції України прав і свобод людини і громадянина потрібні передусім сприятливі обставини, які складаються з багатьох суб'єктивних й об'єктивних факторів, покликаних забезпечити сприятливі умови для реалізації прав і свобод. [2, с. 182]. Гарантії прав і свобод внутрішньо переміщених осіб взаємопов'язані та взаємо- зумовлені, у своїй сукупності забезпечують при цьому їх ефективну реалізацію, всебічну охорону та захист.

На думку А. Колодія, А. Олійника, механізм забезпечення реалізації прав і свобод включає в себе такі елементи: гарантії їх здійснення; юридичні елементи механізму реалізації; процес практичного втілення можливості й необхідності в діяльності; умови й фактори такого процесу [3, с. 221]. Саме гарантії є одним із ключових елементів дієвого правового механізму забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб.

Слушною з цього приводу є думка науковців, які зауважують, що у випадках відсутності гарантій права, свободи і обов'язки людини і громадянина приймають форму «заяв про наміри». Адже вони стають звичайними деклараціями, які не мають практичного підґрунтя і, відповідно, соціальної цінності. Крім того, гарантії - це свого роду зовнішній механізм обмеження влади, яка завжди прагне до саморозширення й посилення своєї присутності в усіх сферах людського життя [4, с. 85]. Вищезазначене стосується, зокрема, прав і свобод досліджуваної категорії осіб, адже з метою їх нормальної життєдіяльності щодо них мають бути впроваджені дієві гарантії, які захищатимуть ВПО під час реалізації ними своїх прав і свобод.

Питання щодо забезпечення прав і свобод людини та ефективних гарантій їх реалізації відображено у працях багатьох вчених, проте, не зважаючи на це, актуальності набуває дослідження проблеми гарантування прав і свобод внутрішньо переміщених осіб. Саме дослідження цього питання зумовило введення в юридичний обіг такого поняття, як «гарантії прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». У контексті цього першочерговим є визначення етимологічного значення поняття «гарантія», яке походить від французького слова “garantie” та перекладається, як забезпечення, запорука, умова, яка забезпечує що-небудь. У словниковій літературі поняття «гарантії» має наступні тлумачення: порука у чомусь, забезпечення чого-небудь; передбачене законом чи певною угодою зобов'язання; законодавчо закріплені засоби охорони прав і свобод громадян, способи їх реалізації, а також засоби охорони правопорядку, інтересів суспільства і держави; умови, що забезпечують успіх чого-небудь; відповідальність за що-небудь [5, с. 55]. Під поняттям «гарантії прав та свобод людини і громадянина» у сучасній енциклопедичній літературі розуміють умови, засоби, способи, які забезпечують здійснення у повному обсязі і всебічну охорону прав та свобод особи. Поняття «гарантії» охоплює всю сукупність об'єктивних і суб'єктивних чинників, спрямованих на практичну реалізацію прав і свобод, на усунення можливих перешкод їх повного або належного здійснення [6, с. 555]. Гарантіями є умови, засоби, способи, які необхідні для дієвої реалізації прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, а також усунення можливих перешкод їх належного здійснення.

Як вже зазначалось, у науковій літературі немає єдиного підходу щодо визначення поняття «гарантій прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». Так, актуальними є різні наукові підходи, що зумовлено як обсягом, так і складністю досліджуваного поняття.

Як зазначає М. Вітрук, гарантії прав і свобод людини - це ті умови і засоби, які забезпечують їх фактичну реалізацію і надійну охорону (захист) для кожної людини [7, с. 78]. М. Строгович вважає, що гарантії - це встановлені законом, нормами права засоби, способи, якими охороняються і захищаються права громадян, припиняються та усуваються їх порушення, відновлюються порушені права [8, с. 180]. Науковці розглядають гарантії, умови, засоби і способи, за допомогою яких здійснюється охорона та захист прав і свобод. А. Іванов та В. Скобєлкін розглядали гарантії з точки зору їх розуміння як засобів і способів, за допомогою яких забезпечується реальне здійснення демократичних прав і свобод громадян [9, с. 108-109; 10, с. 10]. В. Кравченко, стверджує, що гарантії прав і свобод людини та громадянина - це умови та засоби, що забезпечують ефективну реалізацію прав і свобод кожною людиною та громадянином. [11, с. 152]. У наведених визначеннях поняття акцентується увага, що за допомогою гарантій забезпечується реальне здійснення демократичних прав і свобод. Радянські дослідники, зазначали, що гарантії прав і свобод громадян - це умови, засоби, способи, які забезпечують здійснення у повному обсязі і всебічну охорону прав та свобод людини. Поняття «гарантії» охоплює усю сукупність об'єктивних і суб'єктивних чинників, спрямованих на практичну реалізацію прав та свобод, на усунення можливих перешкод їх повного або можливого здійснення [12, с. 41; 6, с. 555]. Так, за допомогою гарантій реалізуються права і свободи, а також усуваються перешкоди щодо їх здійснення. На думку А. Нікітіна, гарантії прав та свобод особи - це обов'язки держави захищати людину, створювати правові, соціальні і культурні умови для реалізації її прав і свобод, а також діяльність міжнародних і державних організацій із захисту прав людини [13, с. 76]. Наголошується, що гарантії, по-перше, є обов'язком держав, по-друге, діяльність міжнародних і державних організацій із захисту прав і свобод. Водночас С. Гусарєв, А. Олійник та О. Слю- саренко стверджують, що гарантії прав і обов'язків - це відповідні умови та засоби, що сприяють перетворенню в життя проголошених прав і свобод та виконанню обов'язків [14, с. 241]. Подібну позицію з цього приводу обґрунтовує К. Волинка [15, с. 18]. Науковці під змістом гарантій прав і свобод людини і громадянина пропонують розуміти систему умов та засобів, які сприяють практичній реалізації прав і свобод.

Згідно з позицією В. Погорілка та В. Федоренка, під гарантіями конституційних прав і свобод людини слід розуміти систему умов і засобів, юридичних механізмів забезпечення належної реалізації визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини та громадянина [16, с. 235]. У визначенні поняття науковцями акцентується увага саме на системі умов і засобів, юридичних механізмів, за допомогою яких реалізуються права і свободи.

Змістовним щодо розуміння поняття «гарантії» є підхід М. Матузова, О. Малька та А. Мордовця, які зазначають, що гарантії - це соціально-політичне та юридичне явище, розглядаючи яке, слід враховувати наступні моменти: пізнавальний, який дозволяє розкрити предметні теоретичні знання про об'єкт їх впливу, отримати практичні знання про соціальну і правову політику держави; ідеологічний, використовуваний політичною владою як засіб пропаганди демократичних ідей всередині країни та за її межами; практичний, що визначається як інструментарій юриспруденції, передумова задоволення соціальних благ особи. [17, с. 275]. Автори визначають гарантії, як передумови, умови, засоби і способи, які складають соціально- економічну, політичну, юридичну, організаційну систему та створюють можливості особистості для здійснення прав, свобод та інтересів особи.

Своєю чергою О. Петришин інтерпретує гарантії прав і свобод людини та громадянина як систему загальних (політичних, економічних, духовних тощо) і спеціально юридичних засобів та інститутів, спрямованих на створення умов для реалізації прав людини, а також забезпечення їх всебічної охорони та захисту від порушень [18, с. 456]. Зазначений підхід є значимим в сучасних умовах, адже у зміст досліджуваного поняття включено не лише загальні гарантії, а й спеціально юридичні засоби та інституції.

Складність змісту досліджуваного визначення поняття зумовлює необхідність у класифікації гарантій. Не існує на сьогодні єдиної думки й щодо класифікації гарантій прав і свобод внутрішньо переміщених осіб. У науковій літературі прийнято розрізняти загальні і спеціальні (юридичні) гарантії. Під загальними гарантіями розуміється сукупність економічних, політичних та інших умов, які роблять права реальними. Деякі вчені характеризують такі гарантії, як «матеріальні гарантії прав» [19, с. 132; 20, с. 76; 21, с. 146]. Також їх розглядають як сукупність об'єктивних та суб'єктивних факторів, завдяки яким можливо практично здійснювати права і свободи внутрішньо переміщених осіб, усувати ймовірні причини і перешкоди щодо їх неповного (неналежного) здійснення, а також захищати від порушень. Спеціальні (юридичні) гарантії являють собою правові засоби і способи, тобто передбачені в законах та інших нормативно-правових актах, за їх допомогою реалізуються, охороняються, захищаються права й свободи громадян, усуваються порушення прав і свобод, поновлюються порушені права [22, с. 132].

Система гарантування прав і свобод людини, на думку І. Ростовщикова, складається із загальних умов, а також юридичних та інших спеціальних засобів, які забезпечують їх правомірну реалізацію, а в необхідних випадках - охорону [23, с. 50-58]. В. Погорілко виокремлює дві основні групи гарантій: загальносуспільні (загальносоці- альні) і юридичні [24, с. 41]. При цьому науковці розділяють загальні гарантії на політичні, економічні, соціальні та духовні, де ними є відповідні суспільні системи, які склались і функціонують у суспільстві.

Вузький підхід до поділу загальних гарантій застосований І. Магновським, який виокремлює такі: політичні, економічні і соціальні [25, с. 13]. Т. Слінько, разом із вищезазначеними гарантіями, використовуючи більш класичний підхід, виокремлює духовні, матеріальні та організаційні гарантії. Так, духовні - це рівень загальної й політико-правової культури громадян, їх освіченість, морально-психологічний клімат; політичні - сукупність політичних заходів і способів, завдяки використанню яких створюється найбільш оптимальний режим для реалізації прав і свобод; економічні - сукупність економічних відносин, виникнення і здійснення яких сприяє реалізації конституційних прав і свобод; матеріальні - це конкретні предмети і речі, за допомогою яких можлива реалізація тих чи інших основних прав чи свобод; організаційні - систематична діяльність держави та її органів, посадових осіб, недержавних організацій із створення сприятливих умов для реального користування громадянами своїми правами і свободами [26, с. 124]. Можемо зауважити, що поділ гарантій прав і свобод людини і громадянина на загальні і спеціальні був традиційним у вітчизняній правовій літературі радянського і пострадянського періодів. В умовах сьогодення з урахуванням появи внутрішньо переміщених осіб неможливо розглядати наведену систему класифікації в контексті гарантій прав і свобод досліджуваної категорії осіб.

Слід погодитись з І. Ростовщиковим, на думку якого, якщо у сфері прав і свобод громадян, їх охорони і здійснення розраховувати на існування відповідних загальних гарантій, не створюючи при цьому інших гарантій та не вживаючи додаткових заходів, це призведе до серйозних помилок, що можуть спричинити негативні наслідки, оскільки будь-які повноваження потребують юридичної підтримки. Юридичні гарантії включають в себе діючі принципи, норми права, інші правові явища; інакше кажучи, законодавчо закріплені засоби, покликані безпосередньо забезпечувати здійснення та охорону суб'єктивних прав і свобод [27]. Подібної думки дотримується С. Братусь, який зазначає, що загальні гарантії не можуть безпосередньо забезпечити реалізацію прав та свобод громадянами. Виникає необхідність у спеціальних юридичних гарантіях. Без них правові норми безсилі і не можуть бути реалізовані на практиці [28]. Юридичні гарантії реалізації прав людини в суспільстві - це закріплені в законі засоби, які є правовим виразом загальних умов, безпосередньо забезпечують можливість їх правомірної реалізації та охорони [29]. В. Копейчиков вважав, що юридичні гарантії забезпечення прав і свобод людини є комплексним поняттям, яке поширюється на всі сфери, форми і методи діяльності державних та громадських організацій, а також громадян, і охоплюють практичну реалізацію прав і законних інтересів особи [30]. За своєю сутністю юридичні гарантії є визначеними державою умовами, які закріплені у конституції, конституційних законах, а також у галузевому законодавстві та з настанням яких внутрішньо переміщені особи мають можливість реалізувати свої права і свободи.

На думку В. Федоренка, є два види юридичних гарантій: нормативно-правові та організаційно-правові. Нормативно-правові гарантії представлені системою норм конституційного права, що встановлюють і закріплюють принципи, форми, методи, механізми і процедури реалізації конституційних прав і свобод [31, с. 261]. Як цілісна конструкція нормативно-правові гарантії прав і свобод внутрішньо переміщених осіб представлені системою взаємопов'язаних матеріальних і процесуальних норм права, що знаходить своє об'єктивне відображення у системі чинного законодавства, яку складають: Конституція України, закони; підзаконні нормативно-правові акти; міжнародні нормативно-правові акти та договори, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України. Проте нормативно-правовий складник гарантування прав і свобод внутрішньо переміщених осіб є продуктом еволюції правової системи, оскільки визнається складником гарантування лише будучи логічно побудованою, цілеспрямованою та реально діючою системою правових норм.

Організаційно-правові гарантії - це передбачені в нормативно-правових актах суспільно-політичні інституції, на які покладаються відповідні функції і яким надаються певні повноваження щодо організації і здійснення юридичного забезпечення реалізації, охорони і захисту свободи людини і громадянина. На думку вченого, основними суб'єктами конституційного права, які покликані забезпечити організаційно-правові гарантії, є: народ України; територіальні громади; органи державної влади і місцевого самоврядування, їх посадові й службові особи; політичні партії; громадянське суспільство і його інститути; громадяни України [31, с. 262]. Дослідники гарантування прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, часто застосовують термін «інституційний механізм», що на нашу думку є некоректним. Також в юридичній літературі для позначення певних суб'єктів, які діють спільно, доцільним є використання таких понять, як «організаційно-правова», «інституційно-правова» система, які є тотожними. Структуру організаційно-правових (інституційних) гарантів забезпечують діяльність такі суб'єкти, як: Верховна Рада України та її інституції; Президент України та його інституції; Кабінет Міністрів України, а також центральні й місцеві органи виконавчої влади; Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції; органи місцевого самоврядування; прокуратура; адвокатура; центри з надання безоплатної правової допомоги; служби підтримки постраждалих осіб (загальні та спеціалізовані); інститути громадянського суспільства; міжнародні та національні спеціалізовані установи, представництва, фонди, які акредитовані в Україні; підприємства, установи і організації державної та приватної форм власності та ін.

Дієвий розвиток гарантування прав і свобод внутрішньо переміщених осіб полягає у консолідації і гармонізації функціонування його нормативно-правового та організаційно-правового (інституційного) складників.

У той же час гарантії прав і свобод людини і громадянина прийнято поділяти ще й на: внутрішньодержавні (національні) і міжнародно-правові. При цьому перші включають судові й позасудові внутрішньодержавні гарантії, а міжнародно-правові гарантії поділяються на універсальні, які надаються ООН і спеціалізованими підрозділами, й регіональні, забезпечуються на регіональному міжнародному рівні [32, с. 453]. Вони мають достатньо вагоме значення, свідченням цього є як численні міжнародні документи, що закріплюють стандарти в галузі прав людини, так і створення інституційних механізмів по захисту прав людини, найбільш дієвим серед яких є, безумовно, Європейський суд з прав людини [33, с. 55]. Так, в Конституції України, крім внутрішньодержавних, передбачаються також міжнародно-правові гарантії прав і свобод людини і громадянина, зокрема і внутрішньо переміщених осіб. А саме, відповідно до ч. 4 ст. 55 Основного Закону кожен має право після використання всіх національних засобів юридичного захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна [1]. Проте поділ гарантій прав і свобод внутрішньо переміщених осіб на внутрішньодержавні (національні) та міжнародно-правові є недоцільним адже вони входять до змісту нормативно-правового та організаційно- правового (інституційного) складників.

Наведені класифікації видів гарантій прав і свобод людини і громадянина можуть бути доповнені й іншими критеріями, що дадуть змогу поглибити основні знання про різноманітність правової природи гарантій прав і свобод внутрішньо переміщених осіб.

Висновки

На основі викладених наукових точок зору щодо розуміння визначення поняття гарантії прав і свобод людини і громадянина, вважаємо, що гарантії прав і свобод внутрішньо переміщених осіб - це сукупність загальних і спеціально юридичних умов, засобів та способів, а також інститутів, за допомогою яких забезпечується ефективна реалізація прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, а у разі порушення можливість їх захисту та відновлення.

Проте природу гарантій прав і свобод внутрішньо переміщених осіб не можливо пізнати без аналізу їх ознак. Водночас для того, щоб повно та об'єктивно розкрити основні характеристики та особливості цього складного за своїм змістом і багатоманітного за формами прояву явища, необхідним є акцентування уваги на найсуттєвіших його ознаках, серед яких можемо виокремити наступні:

- по-перше, гарантії прав і свобод внутрішньо переміщених осіб мають вигляд складної системи, що являє собою сукупність загальних (політичних, економічних тощо) і спеціально юридичних засобів та інститутів, які перебувають у нерозривному взаємозв'язку та взаємодії;

- по-друге, гарантії прав і свобод внутрішньо переміщених осіб мають державну природу. Тобто вони створюються нею, виражаючи міру свободи, рівності та справедливості, яка втілюється шляхом визнання у світовому співтоваристві та забезпеченні того, щоб права і свободи однієї особи обмежували права і свободи іншої. Також виконання гарантій підтримується та забезпечується силою державного впливу, зокрема, за допомогою використання заходів примусу;

- по-третє, гарантії прав і свобод внутрішньо переміщених осіб відображаються на рівні відповідних національних та міжнародних нормативно-правових актів, що наділяє їх такими властивостями, як загальність, загальнообов'язковість та законодавча захищеність;

- по-четверте, гарантії прав і свобод внутрішньо переміщених осіб мають універсальний та безперервний характер. Так, вони переважно діють постійно і поширюються на всю територію держави;

- по-п'яте, стан та рівень розвитку основних сфер суспільного життя відображають саме гарантії прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, адже за допомогою їх аналізу можна скласти уявлення про пріоритети державної політики, про політичну, економічну та соціальну атмосферу у країні, що є одним із показників рівня розвиненості національної системи права;

- по-шосте, гарантії прав і свобод внутрішньо переміщених осіб мають реальний та доцільний характер, адже вони є умовами та факторами, які існують в об'єктивній дійсності та роблять процес втілення у життя прав, свобод і законних інтересів зрозумілим, вільним, безперешкодним та безпечним.

До структури системи гарантування прав і свобод внутрішньо переміщених осіб пропонується віднести: загально-соціальний, нормативно-правовий та інституцій- ний (організаційно-правовий) складники. Сьогодні вищезазначені підсистеми потребують суттєвого доопрацювання. Так, необхідними є їх подальший науковий аналіз та вивчення з метою надання теоретичних і практичних рекомендацій щодо удосконалення. Гарантії прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, будучи складником комплексного механізму забезпечення прав і свобод людини, є складною, структурованою, динамічною, комплексною системою, що через загально-соціальний, нормативно- правовий, а також інституційний (організаційно-правовий) складники цілеспрямовано забезпечують і впроваджують в усі сфери суспільного життя права і свободи ВПО.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Конституція України від 28.06.1996 р. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141.

2.Тодыка Ю.Н., Тодыка О.Ю. Конституционно-правовой статус человека и гражданина в Украине. Київ : Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. С. 368.

3.Колодій А.М. Права людини і громадянина в Україні : навчальний посібник / А.М. Колодій, А.Ю. Олійник. Київ : Юрінком Інтер, 2003. 336 с.

4.Годованець В.Ф. Конституційне право України : конспект лекцій / Годованець В.Ф. 2-ге вид., стереотип. Київ : МАУП, 2001.216 с.

5.Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. Київ ; Ірпінь : ВТФ «Перун», 2005. 1728 с., 222; Івченко А.О. Тлумачний словник української мови. Харків : Фоліо, 2002. 543 с.

6.Юридична енциклопедія: в 6 т. / редкол. : Ю.С. Шемшученко та ін. Київ : Укр. Енциклопедія, 1998-2004. Т 1 : А-Г 1988. 672 с.

7.Витрук Н.В. Основы теории правового положения личности в социалистическом обществе. Москва : Наука, 1979. 229 с.

8.Строгович М.С. Основные вопросы советской социалистической законности. Москва : Наука, 1966. 271 с.

9.Иванов А.П. Гарантии конституционных прав советских граждан / Ученые записки Саратовск. юрид. ин-та им. Д. И. Курского. 1968. Вып. XVII. Кн. 1. С. 11-15.

10.Скобелкин В.Н. Юридические гарантии трудовых прав рабочих и служащих / Скобелкин В.Н. Москва: Юрид. лит., 1969. 183 с.

11.Кравченко В.В. Конституційне право України : навч. посіб. / Вид. 6-те, виправл. та доповн. Київ : Атіка, 2009. 608 с.

12.Малеин Н.С. Повышение роли закона в охране личных и имущественных прав граждан / Сов. государство и право. 1977. № 6. С. 41-46.

13.Словарь-справочник по праву / сост. А.Ф. Никитин. Москва : Акалис, 1995. 140 с.

14.Гусарєв С.Д., Олійник А.Ю., Слюсаренко О.Л. Теорія права і держави : навч. посіб. Київ : Правова єдність, 2008. 270 с.

15.Волинка К.Г. Правовий статус особи та гарантії реалізації прав і свобод за Конституцією України. Київ : НПУ ім. М.П. Драгоманова, 1998. 34 с.

16.Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л. Конституційне право України: підручник / за заг. ред. проф. В.Л. Федоренка. 3-вид., перероб. і доопр. ; передмова проф. В.В. Коваленка. Київ : КНТ ; Видавництво Ліра-К, 2011. 532 с.

17.Матузов Н.А., Малько А.В. Теория государства и права : курс лекцій. Москва : Юрист, 1977. 672 с.

18.Цвік М.В., Петришин О.В., Авраменко Л.В. Загальна теорія держави і права: підруч. для студ. юрид. вищ. навч. / за ред. докт. юрид. наук., проф. акад. АПрН України М.В. Цвіка, докт. юрид. наук., проф. акад. АПрН України О.В. Петришина. Харків : Право, 2011.584 с.

19.Витрук Н.В. Основы теории правового положения личности в социалистическом обществе. Москва, 1979. 229 с.

20.Шрамко Ю.Т. Конституційне право на правову допомогу в Україні: актуальні питання законодавчого регулювання : дис ... канд. юрид. наук. Київ, 2016. С. 136.

21.Фарбер И.Е., Ржевский В.А. Вопросы теории советского конституционного права. Вып. 1. Саратов, 1967. 241с.

22.Конституційне право України : підруч. для студ. вищ. навч. закл. / [Л.К. Байрачна, Ю.Г. Барабаш, Ф.В. Веніславський та ін.] ; за ред. В.П. Колісника, Ю.Г. Барабаша. Харків : Право, 2008. 416 с.

23.Ростовщиков И.В. Обеспечение прав и свобод личности в СССР: Вопросы теории. Саратов : Изд. Саратовского ун-та, 1988. 117 с.

24.Нова Конституція України: Огляд, коментарі і текст Основного Закону. За ред. В.Ф. Погорілка. Київ : Правова держава, 1997. 156 с.

25.Магновський І.Й. Гарантії прав і свобод людини та громадянина в праві України (теоретико-правовий аспект) : дис... канд. юрид. наук. Київ, 2003. 221 с.

26.Кушніренко О.Г, Слінько Т.М. Конституційне право України у запитаннях і відповідях : навчальний посібник. Харків : Майдан, 2012. 330 с.

27.Ростовщиков И.В. О структуре юридических гарантий обеспечения прав человека / Весник Волгоградского государственного университета. Научно-теоретический журнал. 2008. № 10. С. 37-43.

28.Братусь С.Н. Юридическая ответственность и законность: Очерк истории. Москва, 1976. С. 78-79.

29.Гайнетдинов А.Н. Конституционные гарантии защиты прав и свобод граждан от неправомерных действий (бездействий) субъектов правоохранительной системы Российской Федерации : автореф. дис. ... канд. юрид. наук. Ростов-на-Дону, 2004. 21 с.

30.Копэйчиков В.В. Реализация субъективных прав граждан. Сов. государство и право. 1984. № 3. С. 23.

31.Федоренко В.Л. Конституційне право України : підруч. / До 20-ї річниці Конституції України та 25-щї річниці незалежності України. Київ : Видавництво Ліра-К, 2016. 615 с.

32.Ковалев А.А. Международная защита прав человека : Учебное пособие. Москва : Статут, 2013. 591 с.

33.Барабаш Ю.Г. Правова політика у сфері прав людини: шляхи підвищення ефективності. Харків : Право України, 2009. № 4. С. 55-61.

Размещено на Allbest.ru