Суддя як спеціальний суб’єкт трудового права

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Суддя як спеціальний суб'єкт трудового права

Зуб Г.А.

Зуб Г.А., кандидат юридичних наук, суддя Київського районного суду міста Харкова

Стаття присвячена актуальній темі, що стосується визначення правового статусу суддів як суб'єктів трудового права, оскільки на сьогодні дане питання не є досконало вивченим, багато залишилося поза увагою, що зумовило потребу подальшого дослідження питання правового статусу суддів як суб'єктів трудового права. Незважаючи на ухвалення Закону України «Про судоустрій і статус суддів», яким окреслено правові основи організації судової влади і здійснення правосуддя в державі на засадах верховенства права, процес реформування судової системи в сучасних умовах все ще триває й перебуває на стадії пошуку концептуальних основ і практичних методів їх реалізації.

Автором суттєвими ознаками судді як спеціального суб'єкта трудового права названо: громадянство України; зайняття штатної посади в одному із судів України і відправлення правосуддя на професійній основі; здатність суддів за освітньо-кваліфікаційним рівнем, віком, станом здоров'я, діловими й моральними якостями виконувати покладені на них обов'язки; прийняття Присяги судді; наявність обмежень щодо виконання окремих видів діяльності; матеріальне забезпечення державним коштом.

Зауважено, що спеціальний статус судді визначає особливості правового становища цієї категорії працівників у зв'язку із займаною посадою і відповідною професійною діяльністю від імені держави. Функція здійснення правосуддя передбачає особливе регулювання праці суддів, а межі реалізації ними трудових прав у зв'язку з особливостями їхнього правового статусу відрізняються від інших категорій працівників унаслідок виконання завдань, пов'язаних із реалізацією судової влади. До складників правового статусу судді як спеціального суб'єкта трудового права віднесено: (а) трудові права й обов'язки; (б) юридичні гарантії, що забезпечують реалізацію цих прав і обов'язків; (в) відповідальність у разі невиконання чи неналежного виконання суддею своїх трудових обов'язків.

Ключові слова: суддя, спеціальний суб'єкт, трудове право, правовий статус, права, обов'язки, відповідальність.

JUDGE AS A SPECIAL LABOR SUBJECT

The article deals with the topical topic concerning the definition of the legal status of judges as subjects of labor law, since today the issue has not been thoroughly studied, much has been left out, which has necessitated the further study and improvement of the issue of the legal status of judges as subjects of labor law. Despite the adoption of the Law of Ukraine “On Judiciary and Status of Judges”, which outlines the legal foundations of the organization of the judiciary and the administration of justice in the state on the basis of the rule of law, the process of reforming the judicial system in modern conditions is still ongoing and is in the process of finding conceptual bases and practical methods their implementation. The author of the essential features of a judge as a special subject of labor law is named: citizenship of Ukraine; occupation of a full-time position in one of the courts of Ukraine and professional administration of justice; the ability of judges on the level of education, age, health, business and moral standing to fulfill their duties; taking the Oath of Judge; the existence of restrictions on the performance of certain activities; financial support at the expense of the State Budget of Ukraine. It is noted that the special status of a judge determines the peculiarities of the legal position of this category of workers in connection with their occupied position and related professional activity on behalf of the state. The function of justice involves special regulation of the work of judges, and the boundaries of the exercise of their labor rights, due to the peculiarities of their legal status, differ from other categories of employees due to the performance of tasks related to the exercise of judicial power. The components of the legal status of a judge as a special subject of labor law include: (a) labor rights and obligations; (b) legal guarantees to ensure the exercise of these rights and obligations; (c) liability in the event of non-performance or improper performance judge their job responsibilities.

Key words: judge, special subject, labor law, legal status, rights, duties, responsibility.

Постановка проблеми

Соціально-економічні та правові реформи, що тривають в Україні, найтіснішим чином пов'язані зі змінами в суспільній правосвідомості, що зміцнилась у вірі в побудову правової держави, у якій гарантується забезпечуваний правосуддям державний захист прав та свобод людини і громадянина. Звернення особи до суду по захисту своїх законних прав та інтересів безпосередньо гарантується ст. 55 Конституції України. Самостійність і незалежність судової влади на сучасному етапі розвитку України служить умовою подальшого розвитку громадянського суспільства і правової держави, втілення в життя конституційних засад правового статусу особи.

Ухвалення 2 червня 2016 р. Закону України «Про судоустрій і статус суддів» надало можливості окреслити правові основи організації судової влади і здійснення правосуддя в державі на засадах верховенства права, визначити статус професійного судді, установити систему й загальний порядок забезпечення діяльності судів. Однак процес реформування судової системи в сучасних умовах все ще триває й перебуває на стадії пошуку концептуальних основ і практичних методів їх реалізації. Тому сьогодні у світлі судової реформи надзвичайно актуальне дослідження трудоправового статусу судді в аспекті з'ясування особливостей трудових прав і свобод, зумовлених їхньою службовою діяльністю від імені держави.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Необхідно зазначити, що питання визначення правового статусу суддів досліджувалися багатьма науковцями, серед яких можна виокремити Ю.П. Битяка, В.Ф. Бойка, Г.О. Барабаша, В.Д. Бринцева, Ю.М. Грошевого, І.Є. Марочкіна, ГО. Мурашина, О.В. Петришина, С.В. Подкопаєва, О.М. Толочка, Ю.М. Старілова й ін. Однак, на нашу думку, визначення правового статусу суддів як суб'єктів трудового права на сьогодні не є досконало вивченим, багато питань залишаються поза увагою вчених, що зумовлює потребу подальшого вивчення питання правового статусу суддів як суб'єктів трудового права.

Мета статті полягає в дослідженні правового статусу суддів як суб'єктів трудового права.

Виклад основного матеріалу

Перш ніж охарактеризувати суддю як особливого суб'єкта трудового права, зупинимося на загальнотеоретичному розумінні категорій «суб'єкт права» і «суб'єкт правовідносин», оскільки ця проблема є своєрідною точкою відліку багатьох юридичних явищ. Як стверджує З.С. Галаван, суб'єкти правовідносин - це більш конкретизовані суб'єкти права. Перші мають реальні права й обов'язки, тоді як другі володіють тільки здатністю до їх реалізації, але можуть ніколи в ті чи інші правовідносини й не вступити з різних причин: за станом здоров'я, через брак такої необхідності тощо. «Суб'єкти права» - більш широке поняття, яке охоплює всіх осіб, наділених відповідною правосуб'єктністю, які потенційно можуть вступити в певні правовідносини. Суб'єкти ж правовідносин - це конкретні учасники останніх, між якими виникають відповідні зв'язки (суспільні відносини), урегульовані нормами права. Вони не потенційно, а реально вступають у суспільні відносини, реалізовують свої суб'єктивні права й виконують юридичні обов'язки [1, с. 24, 25]. Отже, категорія «суб'єкт права», так би мовити, виходить за межі правовідносин і стосується такого становища особи, коли вона, володіючи певною сукупністю прав та обов'язків, взагалі або до певного часу не реалізує їх у конкретних відносинах.

Іманентною властивістю будь-якого правового суб'єкта є його правовий статус. М.В. Вітрук зазначає: «Складовою частиною системи позитивного права є правовий статус особистості, який виконує в державно організованому суспільстві роль відносно самостійного регулятора суспільних відносин. Правовий статус - це соціально допустимі й необхідні можливості, потенції особистості не просто як індивіда, а як громадянина держави» [2, с. 8, 9]. Правовий статус особи, підґрунтям якого є фактичний соціальний статус, тобто її реальне становище в цій системі суспільних відносин, що характеризується загальнолюдськими цінностями (рівні можливості, справедливість, свобода думки, вибір дії й ін.) становить собою сукупність прав, свобод, законних інтересів та обов'язків особистості, які визнаються й гарантуються державою.

«Визначення правового статусу має підкреслювати соціальне призначення особи. Це досягається виходом за межі виключно юридичних категорій за допомогою встановлення зв'язку прав та обов'язків із соціальною діяльністю особи. Такий підхід буде сприяти розкриттю активної творчої функції правого статусу, оскільки проблема правового статусу, як і будь-яка проблема особи, пов'язана з її соціальною діяльністю», - наполягає О.А. Лукашова [3, с. 30]. Унаслідок цього вивчення всіх юридичних категорій і правового статусу зокрема, має здійснюватись у нерозривній єдності зі свідомістю й діяльністю індивіда.

Підтримаємо Ю.В. Карєву, яка виступає за те, що за змістом поняття «правовий статус» варто розглядати із 2-х взаємопов'язаних позицій: (а) як нормативно-правовий статус, зміст якого передбачається нормами права, і (б) як існуючий фактичний правовий статус, тобто реальне становище суб'єкта правовідносин у конкретних соціально-економічних умовах. На підставі чого робиться висновок, що під правовим статусом потрібно розуміти теоретичну конструкцію, яка поєднує нормативні характеристики, теоретичні уявлення й реальну практику реалізації правових настанов (приписів). Водночас правовий статус особи треба відрізняти від моделі, оскільки остання становить собою ідеальне втілення характеристики широкого кола правових явищ, тоді як правовий статус характеризує тільки суб'єктів правовідносин [4, с. 20, 21].

Л.М. Москвич за результатами дослідження правового статусу судді стверджує, що: а) правовий статус є цілісною правовою категорією, яка характеризує весь спектр як юридичних можливостей, так і соціально-психологічних якостей особи, на яку покладено функцію здійснення судової влади в державі; б) правовий статус судді не повинен розглядатися поза зв'язком із конституційним статусом людини і громадянина, змістом та обсягом прав, основних свобод і обов'язків, закріплених у Конституції України, що виступають фундаментом спеціального професійного статусу судді; в) зміст правового статусу судді визначається цілями й завданнями його професійної діяльності, виконуваної соціальної функції і становить відповідну сукупність правових можливостей, міру свободи поведінки судді в суспільному житті й у професійній діяльності; г) під час характеристики правового статусу судді має йтися не про статус посади, а про правовий статус суб'єкта, який її обіймає; г) специфіка професійної діяльності судді передбачає певне обмеження (виключення) деяких конституційних прав і свобод громадянина [5, с. 8].

Як відомо, правовий статус особи є складною системною категорією. Н.В. Вітрук елементами правового статусу судді називає: (а) права й обов'язки особи, призначеної на цю посаду; (б) правові принципи, що відбивають взаємини між суддею, суспільством і державою, а також (в) гарантії, що забезпечують використання ним своїх прав і виконання обов'язків [6, с. 131]. Із цією позицією ми не погоджуємося, оскільки, як слушно зауважує О.М. Ярошенко, принципи права співвідносяться з нормами чинного законодавства, які передбачають права й обов'язки суб'єктів права як категорії сутності і явища. Тому їх належить розглядати в різних площинах [7, с. 6]. Водночас відповідальність є важливим складником правового статусу, адже права і свободи, що становлять підвалини статусу, без неї реалізуватися не можуть. Не варто включати до переліку складників правового статусу низку елементів, які є умовами набуття останнього, його ефективної реалізації або спрямовані на забезпечення прав і обов'язків.

Отже, дотримуємося позиції визнання складниками правового статусу судді як спеціального суб'єкта трудового права таких елементів: (а) трудові права й обов'язки; (б) юридичні гарантії, що забезпечують реалізацію цих прав та обов'язків; (в) відповідальність у разі невиконання чи неналежного виконання трудових обов'язків.

Статус судді є спеціальним, він визначає особливості правового становища цієї категорії працівників у зв'язку із займаними посадами й відповідною професійною діяльністю від імені держави. Функція здійснення правосуддя передбачає особливе регулювання праці суддів, а межі реалізації ними своїх трудових прав у зв'язку з особливостями їхнього правового статусу відрізняються від інших категорій працівників унаслідок виконання ними завдань, пов'язаних із реалізацією судової влади. Судді в Україні мають єдиний статус незалежно від місця суду в системі судів загальної юрисдикції чи адміністративної посади, яку конкретний суддя обіймає в суді.

Правовий статус суддів закріплено Конституцією та законами України «Про судоустрій і статус суддів», «Про Конституційний Суд України», а також нормативно-правовими актами, ухваленими на їх розвиток.

До суттєвих ознак судді як спеціального суб'єкта трудового права варто віднести такі:

- громадянство України. Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» [8], суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України та цього Закону призначений суддею, обіймає штатну суддівську посаду в одному із судів України і здійснює правосуддя на професійній основі. Ст. 11 Закону України «Про Конституційний Суд України» [9] теж закріплює, що конституційним суддею може бути лише громадянин України. Цілком логічною вбачається вимога щодо наявності громадянства у претендентів на посади судді, оскільки правовий зв'язок держави й особи відіграє вагому роль в ефективності здійснення державної влади. Певну гарантію спільності інтересів особи й держави дають вимоги щодо надання громадянства України. Це насамперед визнання й дотримання Конституції й законів України, безперервне проживання на законних підставах на території останньої, володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування.

За ч. 1. ст. 121 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» повноваження судді припиняються в разі припинення його громадянства відповідно до Закону України «Про громадянство України» або набуття суддею громадянства іншої держави - із дня припинення громадянства України або набуття громадянства іншої держави. Тобто з моменту припинення громадянства суддя не має права продовжувати виконувати свої повноваження. Закріплення такої підстави вважаємо логічним, оскільки наявність громадянства України - обов'язкова вимога для кандидата на посаду судді, і було б парадоксальним, якщо вона не застосовувалася б до судді, який уже діє;

- зайняття штатної посади в одному із судів України й відправлення правосуддя на професіональних засадах. Згідно із ч. 1 ст. 52 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суддею є громадянин України, який обіймає штатну суддівську посаду в одному з її судів і здійснює правосуддя на професіональній основі. Права судді, пов'язані з відправленням правосуддя, визначаються Конституцією, процесуальним та іншими законами України. Суддя має право: (а) брати участь у суддівському самоврядуванні; (б) утворювати громадські об'єднання та брати участь у них з метою захисту своїх прав та інтересів, підвищення професійного рівня; (в) бути членом національних або міжнародних асоціацій та інших організацій, що мають на меті захист інтересів суддів, утвердження авторитету судової влади в суспільстві або розвиток юридичної професії та науки; (г) підвищувати свій професійний рівень та проходити із цією метою відповідну підготовку;

- здатність суддів за освітньо-кваліфікаційним рівнем, віком, станом здоров'я, діловими й моральними якостями виконувати покладені на них обов'язки. Суддя зобов'язаний: (а) справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону, з дотриманням засад і правил судочинства; (б) дотримуватися правил суддівської етики, зокрема виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки в будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів; (в) подавати декларацію доброчесності судді та декларацію родинних зв'язків судді; (г) виявляти повагу до учасників процесу; (ґ) не розголошувати відомості, які становлять таємницю, що охороняється законом, зокрема таємницю нарадчої кімнати і закритого судового засідання; (д) виконувати вимоги та дотримуватися обмежень, установлених законодавством у сфері запобігання корупції; (е) подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування; (є) систематично розвивати професійні навички (уміння), підтримувати свою кваліфікацію на належному рівні, необхідному для виконання повноважень у суді, де він обіймає посаду; (е) звертатися з повідомленням про втручання в його діяльність як судді щодо здійснення правосуддя до Вищої ради правосуддя та до Генерального прокурора упродовж п'яти днів після того, як йому стало відомо про таке втручання; (ж) підтверджувати законність джерела походження майна у зв'язку із проходженням кваліфікаційного оцінювання або в порядку дисциплінарного провадження щодо судді, якщо обставини, що можуть мати наслідком притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, викликають сумнів у законності джерела походження майна або доброчесності поведінки судді;

- прийняття Присяги судді. Згідно зі ст. 57 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», особа, призначена на посаду судді, набуває повноважень судді після складення присяги судді. На сучасному етапі розвитку суспільства й держави присяга як правовий інститут не тільки не втратила свого значення, а й набуває нового змісту. Юридичне значення її прийняття перед зайняттям посади судді відбиває особливий публічно-правовий характер взаємовідносин, у які особа вступає з державою. Саме в такий спосіб цієї обіцянкою шанувати вона закріплює конституційний устрій держави, служити громадським і державним інтересам, бути відданою їм. Як категорично заявляє О.М. Ярошенко, «присяга не дає яких-небудь привілеїв, а, навпаки, покладає на осіб, які її проголошують, додаткові, насамперед морально-політичні обов'язки, і спрямована на підвищення їх почуття відповідальності» [10, с. 248];

- наявність обмежень щодо здійснення суддею окремих видів діяльності. Під обмеженнями, пов'язаними зі службою в суді, треба розуміти законодавчо встановлені умови, заборони і правила, спрямовані на забезпечення ефективного функціонування суду. Це певні правові межі, вихід за які призводить до застосування того чи іншого різновиду юридичної відповідальності. Згідно із ч. 2 ст. 69 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», не може бути призначений суддею громадянин, який: 1) визнаний судом обмежено дієздатним або недієздатним; 2) має хронічні психічні чи інші захворювання, що перешкоджають виконанню функцій зі здійснення правосуддя; 3) має незняту чи непогашену судимість. Також не може претендувати на посаду судді особа (а) до якої згідно із законом застосовується заборона обіймати відповідну посаду; (б) яку було раніше звільнено з посади судді за вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, порушення вимог щодо несумісності, порушення обов'язку підтвердити законність джерела походження майна або у зв'язку з набранням чинності обвинувальним вироком щодо такої особи, крім випадків визнання в судовому порядку протиправним рішення про звільнення із цих підстав або скасування обвинувального вироку суду; (в) яку було раніше звільнено з посади судді за результатами кваліфікаційного оцінювання.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» містить окрему ст. 54, яка об'єднує вимоги щодо суддівської несумісності. Так, перебування на посаді судді несумісне із зайняттям посади в будь-якому іншому органі державної влади, органі місцевого самоврядування чи із представницьким мандатом. Перебування на посаді судді також несумісне з наявністю заборони такій особі обіймати посади, щодо яких здійснюється очищення влади в порядку, визначеному Законом України «Про очищення влади». Суддя не має права поєднувати свою діяльність з підприємницькою або адвокатською, будь-якою іншою оплачуваною роботою (крім викладацької, наукової і творчої діяльності), а також входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку. Суддя не має права належати до політичної партії чи професійної спілки, виявляти прихильність до них, брати участь у політичних акціях, мітингах і страйках;

- матеріальне забезпечення коштом державного бюджету України. У ч. 7 ст. 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на винагороду за працю, на своєчасне її отримання й на захист його законом. Умови розміру оплати праці розглядуваних нами представників судової влади визначаються законом. Єдність системи судів загальної юрисдикції забезпечується не тільки

(а) єдиними засадами організації й діяльності судів;

(б) єдиним статусом суддів; (в) обов'язковістю для всіх судів правил судочинства, визначених законом; (г) забезпеченням Верховним Судом України однакового застосування судами (судом) касаційної інстанції норм матеріального права; (ґ) обов'язковістю виконання на території України судових рішень; (д) єдиним порядком організаційного забезпечення діяльності судів; (е) вирішенням питань їхньої внутрішньої діяльності органами суддівського самоврядування, а і фінансуванням судів виключно з державного бюджету України.

Висновки

Здійснене в даній статті дослідження судді як спеціального суб'єкта трудового права дало можливість зробити такі висновки.

Суттєвими ознаками судді як спеціального суб'єкта трудового права є: громадянство України; обіймання штатної посади в одному із судів України і відправлення правосуддя на професійній основі; здатність суддів за освітньо-кваліфікаційним рівнем, віком, станом здоров'я, діловими й моральними якостями виконувати покладені на них обов'язки; прийняття Присяги судді; наявність обмежень щодо виконання окремих видів діяльності; матеріальне забезпечення за рахунок коштів державного бюджету України.

Спеціальний статус судді визначає особливості правового становища цієї категорії працівників у зв'язку із займаною посадою і відповідною професійною діяльністю від імені держави. Функція здійснення правосуддя передбачає особливе регулювання праці суддів, а межі реалізації ними трудових прав у зв'язку з особливостями їхнього правового статусу відрізняються від інших категорій працівників унаслідок виконання завдань, пов'язаних із реалізацією судової влади. Судді в Україні мають єдиний статус незалежно від місця суду в системі судів загальної юрисдикції чи адміністративної посади, яку конкретний суддя обіймає в суді. До складників правового статусу судді як спеціального суб'єкта трудового права належать: (а) трудові права й обов'язки; (б) юридичні гарантії, що забезпечують реалізацію цих прав та обов'язків; (в) відповідальність у разі невиконання чи неналежного виконання суддею своїх трудових обов'язків.

Література

суддя трудовий статус правовий

1. Галаван З.С. Особливості правового регулювання праці слідчих ОВС як суб'єктів трудового права України: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.05. Харків, 2009. 200 с.

2. ВитрукН.В. Правовой статус личности в СССР:монография. Москва: Юридлит., 1985. 375 с.

3. Общая теория прав человека / отв. ред. Е.А. Лукашева. Москва: Норма, І996. 509 с.

4. Карева Ю.В. Гражданско-правовой статус публичных образований. Юрист. 2003. № 5. С. 20-29.

5. Москвич Л.М. Організаційно-правові проблеми статусу суддів: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.10. Харків, 2003. 21 с.

6. Витрук Н.В. Конституционное правосудие. Судебное конституционное право и процесс: учебное пособие. Москва: Закон и право; ЮНИТИ, 1998. 383 с.

7. Ярошенко О.М. Правовий статус сторін трудових правовідносин:автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.05. Харків, 1999. 18 с.

8. Про судоустрій і статус суддів: Закон України від 2 червня 2016 р. № 1402-УШ. Відомості Верховної Ради України. 2016. № 31. Ст. 545.

9. Про Конституційний Суд України: Закон України від 13 липня 2017 р. № 2136-УШ. Відомості Верховної Ради України. 2017. № 35. Ст. 376.

10. Ярошенко О.М. Джерела трудового права України: дис. ... докт. юрид. наук: 12.00.05. Харків, 2007. 476 с.

Размещено на Allbest.ru