Суб’єктивні ознаки злочинів проти власності за законодавством України та країн Східної Європи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Суб'єктивні ознаки злочинів проти власності за законодавством України та країн Східної Європи

Самокиш І.В. - головний спеціаліст Головного управління Держгеокадастру в Одеській області

Анотація

Суб'єктивна сторона складу злочину - це характеристика внутрішньої сторони злочину, встановлення якої дає можливість виявити психологічне ставлення особи до вчиненого нею суспільно небезпечного діяння та його наслідків. Суб'єктивна сторона більшості злочинів проти власності за законодавством України та країн Східної Європи характеризується виною у вигляді прямого умислу. Виняток становлять норми про знищення або пошкодження чужого майна. Обов'язковими ознаками більшості злочинів проти власності за законодавством України та країн Східної Європи є корисливий мотив і мета.

Суб'єктом злочинів проти власності за законодавством України та країн Східної Європи можуть бути фізичні, осудні особи, які досягли 14-річного або 16-річного віку. Кримінальна відповідальність за злочини проти власності передбачена Розділом VI «Злочини проти власності». У ст. ст. 185-198 КК України передбачена відповідальність за скоєння злочинів проти власності різного виду. Серед цієї системи злочинів окремо можна виділити цілу групу злочинів, які вчиняються умисно шляхом протиправного обернення винною особою чужого майна на свою користь чи на користь іншої особи. Мета і мотив таких злочинів корисливі. Різниця між цими злочинами в основному зумовлена різним способом скоєння певного злочину.

У наукових дослідженнях, що стосуються суб'єктивних ознак розкрадання, безапеляційно стверджують, що такими ознаками є прямий умисел, корисливий мотив та мета. Саме ці ознаки, на думку більшості науковців, властиві всім без винятку розкраданням. Водночас навіть у радянській кримінально-правовій науці були дослідники, які не погоджувалися з усталеною позицією і висловлювали сумніви щодо доцільності віднесення певних ознак до обов'язкових у розкраданнях. Важливо підкреслити, що встановлення суб'єктивної сторони потрібне не тільки під час вирішення питання про наявність складу злочину в діях конкретної особи. Установлення ознак суб'єктивної сторони також необхідно у разі кваліфікації злочинів, розмежування злочинів, особливо тих, які є схожими за об'єктивними ознаками. Психічне ставлення особи до вчинення нею відповідних діянь дає змогу більш точно встановити характер та ступінь суспільної небезпеки відповідного діяння, що дає змогу досить адекватно індивідуалізувати покарання, яке призначається винній особі.

Отже, законодавство про кримінальну відповідальність встановлює необхідність у кожному конкретному випадку доводити вину конкретно особи у встановленому законом порядку. Саме поєднання зовнішніх дій конкретної фізичної особи зі встановленням її внутрішнього ставлення до свого вчинку і надає необхідні передумови для якісної кваліфікації суспільно небезпечних діянь.

Ключові слова: мотив, мета, злочини проти власності, корислива мета, вина.

законодавство майно кримінальний

Abstract

Subjective features of crimes against property under the legislation of ukraine and eastern europe

The subjective side of the crime is a characteristic of the internal side of the crime, the establishment of which makes it possible to reveal the psychological attitude of the person to the socially dangerous act and its consequences. The subjective side of most crimes against property under the laws of Ukraine and Eastern Europe is characterized by guilt in the form of direct intent. The exception is the rules on the destruction or damage to someone else's property. An indispensable feature of most crimes against property under the laws of Ukraine and Eastern Europe is a self-serving motive and purpose. The subject of crimes against property under the laws of Ukraine and the countries of Eastern Europe may be natural, convicted persons who have reached 14 years of age or 16 years of age.

Criminal liability for crimes against property is provided for in Title VI, Crimes against Property. Article 185-198 of the Criminal Code of Ukraine provides for responsibility for committing crimes against property of various kinds. Among this system of crimes, it is possible to single out a whole group of crimes that are deliberately committed by unlawfully turning the perpetrator of another person's property for the benefit or for the benefit of another person. The purpose and motive of such crimes are self-serving. The difference between these crimes is mainly due to different ways of committing a particular crime. Research on subjective features of theft has been unquestionably claimed to be direct intent, self-serving motive and purpose. These are the characteristics, according to most scientists, inherent in all without exception theft. At the same time, even in Soviet criminal law, there were researchers who disagreed with the established position and expressed doubts about the appropriateness of attributing certain features to the mandatory thefts. It is important to emphasize that the establishment of a subjective side is not only necessary when deciding whether the crime is present in a person's actions. Identification of the subjective side is also necessary in qualifying crimes, in distinguishing crimes, especially those that are similar in objective nature. The mental attitude of the person to committing such actions allows to establish more precisely the nature and degree of social danger of the corresponding act, which allows to adequately individualize the punishment imposed on the guilty person.

Thus, criminal liability law establishes the need to prove the guilt of a particular person in a case-by-case manner. It is the combination of external actions of a particular individual with the establishment of his internal attitude to his act and provides the necessary prerequisites for qualitative qualification of socially dangerous actions.

Key words: motive, purpose, crimes against property, selfish purpose, guilt.

Постановка проблеми. Саме суб'єктивна сторона становить основну частку доказової діяльності і тим самим викликає основні дискусії між сторонами в кримінальному процесі. Обов'язковою ознакою цього елемента складу злочину є, як відомо, вина, яка може бути виражена у формі умислу або необережності. Факультативними ознаками суб'єктивної сторони виступають мотив та мета особи у разі вчинення відповідних діянь. Інколи до факультативних ознак відносять і емоційний стан винної особи.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженням питань кримінально-правової охорони власності займалося чимало вчених, серед них - Л.М. Демидова, Ю.А. Дорохіна, В.П. Ємельянов, Є.Л. Стрельцов, А.М. Соловйова, В.Я. Тацій та інші відомі вчені. Питання кримінально-правової охорони власності в країнах Східної Європи ще не були предметом окремого комплексного наукового дослідження.

Формулювання мети статті. Метою цієї статті є дослідження суб'єктивних ознак злочинів проти власності за законодавством України та країн Східної Європи.

Виклад основного матеріалу. Є.Л. Стрельцов справедливо зазначає, що суб'єктивна сторона складу злочину - це характеристика внутрішньої сторони злочину, установлення якої дає можливість виявити психологічне ставлення особи до вчиненого нею суспільно небезпечного діяння та його наслідків [1, с. 160].

Суб'єктивна сторона злочинів проти власності, перед-бачених ст. ст. 158-167 КК РФ, передбачає вину у формі умислу. Злочин, передбачений ст. 168 КК РФ, характе-ризується необережною виною. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, грабежу, розбою, розкрадання предметів, що мають особливу цінність, є корислива мета. Суб'єктом злочинів проти власності є осудна фізична особа, яка досягла на час скоєння злочину віку, з якого настає кримінальна відповідальність [2, с. 18].

Кримінальна відповідальність за злочини проти власності передбачена Розділом VI «Злочини проти власності». У ст. ст. 185-198 КК України передбачена відповідальність за скоєння злочинів проти власності різного виду. Серед цієї системи злочинів окремо можна виділити цілу групу злочинів, які вчиняються умисно шляхом протиправного обернення винною особою чужого майна на свою користь чи на користь іншої особи. Мета і мотив таких злочинів корисливі. Різниця між цими злочинами в основному зумовлена різним способом скоєння певного злочину.

Важливо підкреслити, що встановлення суб'єктивної сторони потрібне не тільки під час вирішення питання про наявність складу злочину в діях конкретної особи. Уста-новлення ознак суб'єктивної сторони також необхідно у разі кваліфікації злочинів, розмежування злочинів, особливо тих, які є схожими за об'єктивними ознаками. Психічне ставлення особи до вчинення нею відповідних діянь дає змогу більш точно встановити характер та ступінь суспільної небезпеки відповідного діяння, що дає змогу досить адекватно індивідуалізувати покарання, яке призначається винній особі. Також необхідно додати, що встановлення мотиву та цілі скоєння злочину винною особою дає можливість більш точно встановити причину таких діянь та намітити необхідні попереджувальні заходи. Така, умовно кажучи, універсальність суб'єктивної сторони дає змогу окремим дослідникам стверджувати, що вона є не лише окремим елементом складу злочину, а й сукупністю всіх об'єктивних та суб'єктивних обставин, які «дозволяють» конкретній людині демонструвати своє негативне ставлення до цінностей суспільства. За всієї дискусійності цієї тези потрібно сказати, що такий погляд дає змогу додатково розширити своє розуміння стосовно суб'єктивної сторони [1, с. 165].

Активно відстоював позицію про недоцільність віднесення корисливого мотиву і мети до обов'язкових ознак розкрадання Б.С. Нікіфоров. Однак позиція цього вченого не знайшла достатньої підтримки у наукових колах, і серед суб'єктивних ознак розкрадання поряд із виною у формі прямого умислу закріпилися корисливий мотив та мета [3, с. 251].

На думку Л.Є. Белогріц-Котляревського, злочинне діяння з внутрішньої сторони передбачає корисливий мотив, спрямований на привласнення винним чужого рухомого майна безоплатно. Корисливий мотив залишити чужу річ безоплатно слід розуміти як «мотив звернути її у власність шляхом безоплатного захоплення». У цьому напрямі мотиви та цілі винного щодо привласнення і становлять корисний елемент умислу у разі розкрадання. Що ж стосується інших віддалених мотивів (бажання збагатитися, жадібність, бажання надати будь-кому, хто потребує, допомогу тощо), то, за твердженням Л.Є. Белогріц-Котляревського, всі вони байдужі (для визначення сутності умислу нема чого звертатися до спонукальних мотивів, мети злочинця) [4, с. 403-404].

Слід зауважити, що особливо детально дослідження наукових позицій щодо визнання корисливого мотиву і мети ознаками розкрадання здійснив А.О. Пінаєв [5, с. 143]. Вчений ґрунтовно проаналізував висловлені у кримінально-правовій літературі підходи і висловив власні бачення щодо кожного з них. Однак учений схилявся до наукової позиції, відповідно до якої корисливість притаманна розкраданням.

Разом із тим поняття «корислива мета» в радянському кримінальному праві увійшло в законодавче формулювання та доктринальні визначення тих чи інших злочинів проти власності з причин політичного характеру. Радянські автори вважали, що кримінально-правова оцінка мотиву жадібності, користі в буржуазній теорії права не називає користь (корисливу мету) як конструктивну ознаку викрадення майна, бо для буржуазного суспільства «жадібність є рушійною силою». Так, за твердженням Г.А. Крігера, «у буржуазному законодавстві небезпека розкрадань чужого майна вбачається насамперед у самому факті посягання на «священне» право власності, яке є основою панування певних класів» [7, с. 11].

Сучасний підхід до кримінально-правової охорони майна зазнав суттєвої трансформації порівняно з радянським періодом. Основною метою радянських кримінально-правових норм, що передбачали відповідальність за злочини проти власності, було недопущення наживи, викорінення паразитування за рахунок інших [8, с. 256]. У найзагальнішому вигляді корисливість є прагненням одних людей до заволодіння цінностями інших. Таким чином, корисливість як прагнення до привласнення матеріальних цінностей з'являється за певних соціальних передумов. Як така вона з'являється разом із виникненням приватної власності і держави, поділом суспільства на класи [3, с. 176]. Цією обставиною і можна пояснити той факт, що з розвитком відносин власності та породженням соціально-економічної нерівності корисливі мотиви стали причиною поділу та виділення злочинів проти власності від пошкодження чужої власності.

На справедливе твердження Є.Л. Стрельцова в актах міжнародного кримінального права під час характеристики психічного ставлення особи до вчинення нею суспільно небезпечних діянь традиційно використовується поняття «намір» [1, с. 169].

Македонські вчені зазначають, що для вчинення більшості злочинів проти власності є характерним усвідомлення того, що чуже майно вилучається з чужого володіння. Вилучення чужого рухомого майна є кримінально караною крадіжкою лише тоді, коли воно вчинене з метою отримати протиправну майнову вигоду. Намір незаконного привласнення є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 241 КК. Однак намір прийняти не має керуватися мотивами придбання майна, він може полягати в отриманні якоїсь афективної цінності, помсти чи інших мотивів. Це суттєва різниця у визначенні крадіжок через роки кримінального законодавства. де раніше ознакою правопорушення був винний, «набувши його для себе або для будь-якого іншого неправомірного отримання».

Вчені з Боснії та Герцеговини звертають увагу на те, що для інкримінування злочину грабежу важливо встановити, що винний вчинював дії з конкретною метою - отримати протиправну матеріальну вигоду чи привласнити вилучену річ. На думку Novoselec (1990), такий «мотив має існувати під час вступу в дію, але він може бути реалізований не в кожному конкретному випадку». Томич вважає, що вина у разі вчинення крадіжки має бути лише у формі умислу, який є прямим. У судовій практиці сербських судів по-різному були кваліфіковані діяння, пов'язані з привласненням чужого майна під час бійки. У рішенні Верховного Суду Сербії (К2. 79/99) [9] було зазначено: якщо винний позбавляє особу рухомого майна під час бійки, його дії слід кваліфікувати як розбій, незалежно від того, що було безпосередньою причиною початку бійки, оскільки винний у критичному випадку застосовував силу для вилучення чужої власності у потерпілого.

Підбиваючи підсумки, ми вважаємо за потрібне зазначити, що, як слушно зауважує Є.Л. Стрельцов, законодавство про кримінальну відповідальність України встановлює необхідність у кожному конкретному випадку доводити вину конкретної особи у встановленому законом порядку. Саме поєднання зовнішніх дій конкретної фізичної особи зі встановленням її внутрішнього ставлення до свого вчинку і надає необхідні передумови для якісної кваліфікації суспільно небезпечних діянь [1, с. 169].

Суб'єктом злочину проти власності, як зазначають зарубіжні вчені, може бути будь-яка особа. У вчиненні розбою злочинець може брати участь як виконавець, співвиконавець, підбурювач, пособник, організатор чи член певної організованої групи. Таким чином, розбій може бути вчинений однією або кількома особами (співучасниками). Співучасники можуть розділити ролі або діяти як співвиконавці. Д. Модлі зазначає, що різниця між цими ролями у вчиненні діяння не впливає на кваліфікацію злочину окремих учасників, оскільки всі особи, винні у вчиненні розбою, є співучасниками [10]. Співвиконавець розбою, на думку вчених з Боснії та Герцоговини [9], має брати участь у самому акті з примусу та вилучення речей, а також бути присутнім на місці скоєння злочину. Усі його дії настільки функціонально пов'язані з діяльністю інших співвиконавців, що він доповнює їх значним, вирішальним чином, так що вони не мають більшого або вирішального значення у скоєнні зазначеного злочину (рішення Верховного Суду Сербії К2. 64/2002).

Наявність співучасті у разі вчинення розбою визначається об'єктивними обставинами дій, вчинених винними. Так, Верховним Судом Сербії (Кг. 1520/2004) було кваліфіковано розбій за ознакою групи осіб, коли у скоєнні злочину взяло участь троє осіб. Роль перших двох полягала у тому, щоб увійти до квартири потерпілого та забрати речі, а третього - стояти перед квартирою потерпілого, вимкнути та увімкнути світло. Що стосується другого істотного елемента - усвідомлення спільних дій, то суд на підставі представлених доказів вважає, що цей елемент був присутнім і стосовно третього співучасника (рішення Верховного Суду Сербії К2. 1520/2004).

Виконавець злочину може мати співучасників як підбурювачів, так і пособників. У справі Верховного Суду Хорватії фігурували троє чоловіків, один з яких у розмові з першим та другим згадав про стару жінку, яка тримає у своєму будинку певну суму грошей, після чого перший та другий винні вчинили викрадення, а третій підсудний показував їм будинок потерпілої літньої жінки та надав їм у розпорядження пістолет, який використовувався для вчинення викрадення. Дії винних були кваліфіковані за КК Хорватії як розбій із застосуванням зброї, вчинений групою осіб.

Сербські вчені, аналізуючи злочини проти власності, зазначають, що із суб'єктивної сторони для злочинів цієї групи характерна наявність такої обов'язкової ознаки, як мета. Метою є отримання незаконної майнової вигоди для себе чи інших осіб. Умисел отримати незаконну майнову вигоду для себе чи інших осіб має існувати у винної особи під час вчинення злочинних дій. Якщо такий мотив відсутній, якщо у діях винного відсутні ознаки іншого складу злочину, то дії винного не є кримінально караними.

Корисливий мотив, на думку сербського професора Б. Златаріча, є «відчайдушним егоїстичним спонуканням, тобто прагненням досягти матеріальних вигод за будь-яку ціну» [11, с. 450]. Натомість професор Френк Станко визначає корисливий мотив (меркантильність): як «прагнення до власного збагачення, яке всупереч нормам моралі, не врахо-вує чужі інтереси; меркантильність має бути матеріальною, але не обмежується матеріальною вигодою, а направлена на будь-яке задоволення фізичних потреб» [12, с. 206].

Неправомірна матеріальна вигода (прибуток) означає будь-який матеріальний прибуток, отриманий неправомірним шляхом, тоді як корисливість вказує на мотиви, які спонукали до отримання певного матеріального прибутку. Власний інтерес передбачає умисел на отримання матеріальної вигоди, але такий мотив може існувати і без корисливого мотиву, на думку деяких сербських учених [13, с. 399]. Наприклад, немає власного інтересу, якщо злочинець отримує неправомірну вигоду для вирішення фінансових проблем у сім'ї або для задоволення деяких основних потреб. Тому мотив власного інтересу є загальною ознакою для інкримінування злочинів проти власності.

Отримання матеріальної вигоди у значній кількості злочинів проти власності свідчить про особливу тяжкість таких злочинів, як зазначають сербські вчені [13, с. 399]. Однак теорії сербського кримінального права відомий також інший вид злочинного умислу. Так, під час аналізу розбійницької крадіжки, передбаченої ст. 205 КК Сербії, вчені звертають увагу на умисел щодо збереження викраденого предмета [13, с. 399]. Хоча з точки зору теорії кримінального права України тут скоріше слід було б говорити про зміну ознак об'єктивної сторони злочину. У ст. 25 КК Сербії передбачено поняття умислу. Розрізняють два види умислу: прямий та можливий. Прямий умисел, за юридичним визначенням, є тоді, коли «винний знав про своє діяння і хотів його вчинити, і можливим, коли винний знав, що він міг скоїти злочин, тому він згодився на його вчинення». Згода є визначальною ознакою за сербським кримінальним законом для визначення форми вини і завжди потрібна для встановлення виду умислу, тоді як необережність - це простіша форма. Стаття 26 КК Сербії визначає поняття необережності як форми вини. З цього визначення виникають два типи необережності: свідома і несвідома. Такі види необережності за сербським кримінальним законом є аналогами злочинної самовпевненості та злочинної недбалості за кримінальним правом України.

Мотив - це психічне явище, тісно пов'язане з поняттям мети. Мета зовнішня, тобто поза особистістю, - це об'єктивне, фізичне явище, яке відбувається як гра у свідомості людини. Якщо ідея мети виступає мотивом вчинення певної дії, то є намір. Це намір людини, яка під дією ідеї мети вживає певних дій для досягнення мети.

У кримінальному праві мета збігається з криміналізованим наслідком задоволення мотиву. Наприклад, у злочині крадіжки вилучення чужого рухомого майна незаконним шляхом задовольняє мотив власного інтересу. Але здебільшого мета досягається через низку попередніх наслідків, щоб досягти головного наслідку, який задовольняє мотив. Так, наприклад, щоб задовольнити мотив власного інтересу, людина А вирішила скоїти злочин грабежу. Зловмисник спочатку пошкоджує двері квартири шляхом пограбування та викрадення, потім натрапляє на власника квартири та вбиває його, лише потім він розбиває житловий сейф та забирає гроші. У цьому разі мета конфіскації грошей була реалізована лише з кінцевим наслідком, тобто отримати домашній сейф. Однак мотив власного інтересу, кінцевою метою якого є вилучення грошей, наштовхується на перешкоди для його реалізації, саме тому злочинець ставить перед собою як попередні цілі усунення перешкод: зламання вхідних дверей та вбивство домовласника. Відповідно до рекомендацій Пленуму Верховного Суду Російської Федерації, викладеними в Постанові від 30 листопада 2017 року № 48 «Про судову практику у справах про шахрайство, привласнення і розтрату», під особами, які використовують своє службове становище під час вчинення шахрайства, привласнення чи розтрати (ч. 3 ст. 159, ч. 3 ст. 160 КК РФ), слід розуміти: 1) посадових осіб, що володіють ознаками, передбаченими приміткою 1 до ст. 285 КК РФ; 2) державних або муніципальних службовців, які є посадовими особами; 3) осіб, які відповідають вимогам, передбаченим приміткою 1 до ст. 201 КК РФ (виконують функції одноосібного виконавчого органу, члена ради директорів або іншого колегіального виконавчого органу комерційної або іншої організації, а також постійно, тимчасово або за спеціальним повноваженням виконують організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські функції в комерційній або іншій організації).

Висновки

Отже, законодавство про кримінальну відповідальність України та країн Східної Європи встановлює необхідність у кожному конкретному випадку доводити вину конкретної особи у встановленому законом порядку. Саме поєднання зовнішніх дій конкретної фізичної особи зі встановленням її внутрішнього ставлення до свого вчинку і надає необхідні передумови для якісної кваліфікації суспільно небезпечних діянь, спрямованих проти власності. Суб'єктивна сторона більшості злочинів проти власності за законодавством України та країн Східної Європи характеризується виною у вигляді прямого умислу.

Виняток становлять норми про знищення або пошкодження чужого майна. Обов'язковими ознаками більшості злочинів проти власності за законодавством України та країн Східної Європи є корисливий мотив і мета.

Список використаних джерел

законодавство майно кримінальний

1.Стрельцов Е.Л. Суб'єктивна сторона злочину. Вісник Асоціації кримінального права. 2013, № 1 (1). С. 160-169.

2.Елисеев С.А. Преступления против собственности : курс лекций. Томск : Издательский Дом Томского государственного университета, 2018. 194 с.

3.Антонюк Н.О. Суб'єктивні ознаки розкрадання. URL: http://www2.lvduvs.edu.ua/documents_pdf/visnyky/nvsy/01_2012/12anosor.pdf (дата звернення: 30.07.2019).

4.Белогриц-Котляревский Л.Е. Учебник русского уголовного права. Общая и особенная части. Киев, 1903. С. 403-404.

5.Пинаев А.А. Уголовно-правовая борьба с хищениями. Харьков : Вища шк.; Изд-во при Харьк. ун-те, 1975. 189 с.

6.Будзинский С. О преступлениях в особенности (сравнительное исследование). Варшава, 1887. С. 208.

7.Кригер Г.А. Уголовно-правовая борьба с хищениями социалистического имущества в СССР : автореф. дис. ... д. ю. н. Москва, 1965. С. 11.

8.Хилюта В.В. Корыстная цель хищения: опыт теоретического моделирования и проблемы правоприменения. Известия вузов. Правоведение. 2014. № 2 (313). URL: https://cyberleninka.ru/article/n/korystnaya-tsel-hischeniya-opyt-teoreticheskogo-modeNrovaniya- i-problemy-pravoprimeneniya (дата звернення: 30.07.2019).

9.Krivicnopravni aspekti razbojnistva u krivicnom zakonodavstvu Bosne i Hercegovine Kriminalisticke teme Casopis za kriminalistiku, kriminologiju i sigurnosne studije Godiste XV, Broj 1-2, 2015. str. 35-62.

10.Modly D. Metodika istrazivanja razbojnistva. Sarajevo. 1999, str. 15

11.Симиїі З.: Одре^иваже користо^уб^а у кривичном праву, Анали Правног факултета у Београду, Београд, броі 4, 1968. Година

Размещено на Allbest.ru