Арешт майна у кримінальному провадженні: порівняльно-правовий аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Арешт майна у кримінальному провадженні: порівняльно-правовий аспект

Котова О.С.,

аспірантка кафедри кримінального процесу Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

Анотація

Стаття присвячена порівняльному аналізу інституту накладення арешту на майно у кримінальному процесі країн пострадянського простору. Автором зазначено, що такий захід забезпечення, як арешт майна, досить часто застосовується під час досудового розслідування кримінальних правопорушень і пов'язаний з істотним обмеженням прав та законних інтересів осіб, на майно яких може бути накладений арешт. В умовах проведення судово-правової реформи, динамічної зміни законодавства значно зростає затребуваність порівняльно-правових досліджень, що зумовлюється тим, що кримінальне-процесуальне право не може розвиватися та вдосконалюватися ізольовано, а юридична компаративістика допомагає вирішувати багато проблем, що стоять перед науковцями та практиками, оскільки узагальнення закордонного досвіду допомагає під іншим кутом зору подивитися на власні проблеми, а також запозичити позитивний досвід. Визначаючи вектор дослідження, автор проводить аналіз найбільш дискусійних складоників розглядуваного інституту, до яких, зокрема, належить правова природа інституту накладення арешту на майно, визначення його поняття, підстави, мета та порядок застосування, суб'єкти, які здійснюють накладення арешту на майно, та особливості нормативного регулювання застосування цього заходу. Проведене дослідження дало можливість зробити висновок, що положення, які унормовують накладення арешту на майно у кримінальному процесі, залишилися в усіх кримінальних процесуальних кодексах держав пострадянського простору; незважаючи на віднесення арешту майна до інституційно різних примусових заходів, його правова сутність залишилася незмінною; держави підійшли по-різному до реновації положень законодавства, що врегульовує арешт майна. Проведене узагальнення дозволяє синтезувати та виокремити позитивний досвід і використовувати його під час вдосконалення чинного кримінального процесуального законодавства України.

Ключові слова: кримінальне провадження, арешт майна, заходи забезпечення кримінального провадження, майно, на яке може бути накладений арешт, слідчі дії, процесуальні дії.

SEIZURE OF PROPERTY IN CRIMINAL PROCEEDINGS: COMPARATIVE LEGAL ASPECT

Article deals with the comparative analysis of the institute of seizure of property in criminal procedure of post-Soviet countries. Author admits that such measure to ensure as seizure of property is quite often used during pre-trial investigation of criminal offences and is related to a considerable restriction of rights and legitimate interests of individuals, whose property can be arrested. In the context of judicial reform, dynamic change of the legislation, the need for comparative legal analysis is increasing, due to the fact that criminal procedure law cannot develop and improve in isolation, and legal comparative studies helps to solve lots of problems, which scientists and practitioners face, since generalizing of foreign experience helps to look from a different perspective on national problems and also to gain a positive experience. Determining the vector of the research, the author analyzes the most debatable components of this institute, which include, in particular, the legal nature of the institution of seizure of property, defining its concept, grounds, purpose and procedure for its application, subjects who carry out seizure of property and features of rules regulating the application of this measure. The research made it possible to conclude that the provisions regulating the seizure of property in criminal proceedings remained in all criminal procedural codes of the post-Soviet states; despite the attribution of the property's arrest to institutionally different coercive measures, its legal nature remained unchanged; states approaches differently to the renovation of the provisions of the legislation, which regulate property seizure. This generalization allows to synthesize and mark out positive experience and use it while improving the current criminal procedural legislation of Ukraine. арешт майно кримінальний

Key words: criminal proceedings, seizure of property, measures to ensure criminal proceedings, property which can be seized, investigative actions, procedural actions.

Постановка проблеми. Арештом майна є тимчасове, до скасування встановленим Кримінальним процесуальним кодексом (далі - КПК) України порядком, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та / або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр уважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації в підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації в юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Цей захід забезпечення кримінального провадження досить часто застосовується під час досудового розслідування кримінальних правопорушень і пов'язаний з істотним обмеженням прав та законних інтересів осіб, на майно яких може бути накладений арешт, отже, великого значення набуває створення належного правового підґрунтя, відповідно до якого застосування цього заходу буде відповідати критеріям правомірності обмеження прав особи. На жаль, можна констатувати, що такого правового інструментарію зараз немає в арсеналі правозастосовників. Гл. 17 КПК "Арешт майна" уже загалом шість разів піддавалася змінам, що свідчить про дефекти нормативного регулювання, які законодавець поспіхом прагнув усунути. Крім того, в юридичній літературі існує багато негативних відгуків щодо унормування процедури накладення арешту на майно [1; 2; 3], що не сприяє ані захисту прав та законних інтересів осіб, на майно яких може бути накладений арешт, ані законності правозастосовної діяльності.

В умовах проведення судово-правової реформи, динамічної зміни законодавства значно зростає затребуваність порівняльно-правових досліджень. Це зумовлюється декількома чинниками. По-перше, право, зокрема й кримінальне процесуальне, не може розвиватися та вдосконалюватися ізольовано. По-друге, використання юридичної компаративістики допомагає вирішувати багато проблем, що стоять перед науковцями та практиками, оскільки узагальнення позитивного досвіду інших країн допомагає під іншим кутом зору подивитися на власні проблеми, а також запозичити позитивний досвід.

Стан опрацювання. Проблеми накладення арешту на майно у кримінальному провадженні були предметом дослідження багатьох учених: С.А. Альперта, С.О. Александрова, В.П. Бож'єва, М.І. Газетдінова, В.Г. Гончаренка, М.І. Гошовського, Ю.М. Грошевого, К.Ф. Гуценка, П.М. Давидова, В.Г. Даєва, Т.М. Добровольської, Д.С. Карєва, Л.Д. Кокорєва, О.П. Кучинської, В.З. Лукашевича, В.Т. Маляренка, О.Р Михайленка, М.М. Михеєнка, Я.О. Мотовіловкера, В.Т. Нора, І.Л. Петрухіна, М.А. Погорецького, В.О. Попелюшка, В.М. Савицького, М.С. Строговича, В.І. Фаринника, В.П. Шибіки, О.Г. Шило й інших. До різних аспектів зазначених проблем зверталися молоді вітчизняні дослідники: О.В. Верхогляд-Герасименко, І.Й. Гаюр, С.В. Давиденко, Д.Ю. Кавун, Х.Р Кахнич, Г.М. Куцкір, М.В. Лепей, Н.С. Моргун, А.Е. Руденко, А.М. Стебелєв, І.І. Татарин, М.І. Тлепова й інші. За безсумнівної цінності наукових розвідок перелічених авторів, варто зазначити, що вчені зіставляли закордонне законодавство дотично (inter alia), водночас глибокого порівняльно-правового аналізу законодавства, що регулює процесуальний порядок накладення арешту на майно у кримінальному провадженні, вітчизняними дослідниками не проводилося.

Метою статті є проведення порівняльно-правового аналізу інститутів накладення арешту на майно, які закріплені у кримінальному процесуальному законодавстві колишніх радянських республік. Така географія дослідження зумовлюється, по-перше, транзитивним періодом розвитку вказаних країн на шляху від тоталітарного до демократичного режимів; по-друге, наявністю низки схожих правових позицій держав у частині визначення поняття, підстав та порядку застосування інституту накладення арешту на майно; по-третє, тим, що на пострадянському просторі майже для всіх держав характерна ситуація, пов'язана, з одного боку, з поєднанням процесів регіоналізації, що пояснюється єдністю низки об'єктивних і суб'єктивних чинників модернізації законодавства, з іншого боку - процесами уніфікації законодавства під впливом конвергенції й імплементації норм і стандартів міжнародного права в національні правові системи. Проведення такого дослідження надасть можливість визначитися з векторами вдосконалення вітчизняного законодавства, запозичити позитивний досвід, усунути наявні дефекти процесуального законодавства, з якими стикаються практичні працівники під час застосування досліджуваного заходу забезпечення кримінального провадження.

Виклад основного матеріалу. На наш погляд, для порівняльного дослідження інституту накладення арешту на майно у кримінальному процесі України та закордонних держав необхідно проводити аналіз найбільш дискусійних складових частин цього інституту, до яких варто віднести правову природу інституту накладення арешту на майно; визначення його поняття, підстави, мету та порядок застосування; суб'єктів, які здійснюють накладення арешту на майно, і особливості нормативного регулювання.

На пострадянському просторі інститут накладення арешту на майно закріплений у кримінальних процесуальних кодексах Азербайджану (гл. XXXII) [4], Білорусі (ст. 132) [5], Вірменії (гл. ХХХІІ) [6], Грузії (ст. ст. 151-158) [7], Естонії (ст. 142) [8], Казахстану (ст. ст. 161-164) [9], Киргизстану (ст. 123) [10], Латвії (гл. XXVIII) [11], Молдови (ст. ст. 203-210) [12], Росії (ст. ст. 115-117) [13], Таджикистану (ст. 116) [14], Туркменістану (ст. 169, гл. XXX) [15] та Узбекистану (гл. 35) [16]. Винятком є хіба що Литва, у якій замість досліджуваного інституту застосовується інститут тимчасового обмеження права власності (ст. ст. 151-153 КПК Литви) [17].

Узагальнення нормативного регулювання арешту майна з погляду його інституціональної приналежності свідчить, що інститут накладення арешту на майно в різних державах належить до: 1) інших заходів процесуального примусу (Білорусь, Казахстан, Молдова, Росія, Таджикистан і Туркменістан); 2) заходів забезпечення кримінального провадження (Естонія, Киргизстан, Україна); 3) слідчих дій (Азербайджан, Вірменія); 4) інших процесуальних дій (Грузія); 5) заходів забезпечення майнових питань (Латвія); 6) заходів забезпечення виконання вироку в частині майнових стягнень (Узбекистан); 7) інших запобіжних заходів (Литва).

Варто зазначити, що в жодному із кримінальних процесуальних кодексів, які є предметом порівняння, немає такого розвиненого, майже наукового визначення поняття "арешт майна", як у ч. 1 ст. 170 КПК України [18]. Найчастіше у відповідних статтях акцент робиться на діяль- нісному аспекті застосування цього заходу, вказано, у чому саме він полягає, зазначено підстави та мету, суб'єктів його застосування, процесуальний порядок, а також перелічено майно, на яке може / не може бути накладений арешт.

Зокрема, відповідно до КПК Республіки Білорусь, накладення арешту на майно полягає в оголошенні власнику або володільцю заборони на розпорядження, а в необхідних випадках і користування цим майном чи у вилученні майна та передачі його на зберігання (ч. 2 ст. 132). Таке ж саме визначення міститься у КПК Туркменістану (ч. 2 ст. 169), Узбекистану (ч. 4 ст. 290).

КПК Естонії передбачає, що "арешт майна полягає в описі майна підозрюваного, обвинуваченого чи засудженого, цивільного відповідача чи третьої особи або майна, що є об'єктом відмивання грошей чи фінансування тероризму, та в попередженні відчуження майна" (ч. 1 ст. 142). Майже аналогічне визначення міститься у КПК Азербайджану (ст. 248.1.2.), Таджикистану (ч. 1 ст. 116) та Росії (ч. 2 ст. 155).

КПК Киргизстану передбачає, що накладення арешту на майно полягає в забороні, адресованій власнику або володільцю майна, розпоряджатися і в необхідних випадках користуватися ним, а також у вилученні майна та передачі його на зберігання (ч. 6 ст. 123). Схожі визначення містяться у КПК Грузії (ст. 152) і Казахстану (ч. 2 ст. 161).

Відповідно до ч. 1 ст. 203 КПК Молдови, накладення арешту на майно, тобто на матеріальні цінності, включаючи банківські рахунки та депозити, є заходом процесуального примусу, який полягає в інвентаризації матеріальних цінностей та забороні власнику або володільцю розпоряджатися ними, а в необхідних випадках - використовувати ці цінності.

Наступний момент, на який варто звернути увагу, це мета накладення арешту на майно. Ч. 2 ст. 170 КПК України передбачає, що арешт майна допускається з метою забезпечення: а) збереження речових доказів; б) спеціальної конфіскації; в) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

г) компенсації шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

З аналізу кримінальних процесуальних кодексів пострадянських республік видно, що майже всі країни метою арешту майна проголошують, по-перше, забезпечення цивільного позову або ж відшкодування матеріальних та (або) моральних збитків, завданих злочином, по-друге, забезпечення можливої конфіскації майна (Азербайджан, Киргизстан, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан). Крім того, у різних державах законодавці передбачають також накладення арешту на майно з метою: сплати доходів, отриманих злочинним шляхом, забезпечення інших майнових стягнень (Республіка Білорусь); відшкодування судових витрат (Вірменія); забезпечення заходів процесуального примусу та можливого вилучення майна (Грузія); публічно-правової заяви про вимогу, конфіскації чи її заміни та майнового покарання (Естонія); забезпечення вирішення майнових питань (Латвія, Литва); стягнення штрафу, інших майнових стягнень (Росія).

Як і в Україні, КПК якої передбачає загальні цілі заходів забезпечення кримінального провадження у вигляді досягнення дієвості кримінального провадження (ч. 1 ст. 131), та безпосередню мету накладення арешту на майно (ч. 2 ст. 170), у КПК Казахстану також передбачаються загальні та спеціальні цілі. Зокрема, загальними цілями накладення арешту на майно як іншого заходу процесуального примусу є забезпечення передбаченого КПК Казахстану порядку розслідування, судового розгляду у кримінальних справах, належного виконання вироку. Спеціальними цілями накладення арешту на майно є, зокрема, забезпечення виконання вироку в частині цивільного позову, інших майнових стягнень або можливої конфіскації майна (ч. 1 ст. 155, ч. 1 ст. 161).

КПК Молдови з метою уникнення можливих зловживань із боку органів, що ведуть кримінальний процес, категорично забороняє накладення арешту на майно, якщо у справі не був пред'явлений цивільний позов, а також якщо за вчинення злочину, що ставиться у провину підозрюваному, обвинуваченому, підсудному, не може бути застосована спеціальна конфіскація майна. Така позиція законодавця Молдови є дуже важливою з огляду на те, що можливість накладення арешту на майно до заявлення цивільного позову є спірним питанням у вітчизняному кримінальному процесуальному законодавстві. Відсутність аналогічної КПК Молдови заборони у КПК України породжує різну правозастосовну практику та діаметрально протилежні позиції науковців під час наукових пошуків відповіді на означені питання.

На нашу думку, у рамках порівняльно-правового дослідження важливе також звернення уваги на перелік майна, на яке може бути накладено арешт. Можемо виділити три моделі нормативного закріплення переліку такого майна в національному законодавстві досліджуваних країн: 1) визначення чіткого переліку майна, на яке може бути накладено арешт (Україна); 2) визначення переліку майна, на яке не може бути накладено арешт (Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Казахстан, Латвія, Молдова, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан); 3) відсутність переліку такого майна (Естонія, Киргизстан, Литва) (курсив наш - О.К.).

З наведеного видно, що більшість країн ідуть шляхом а contrario (від протилежного) та закріплюють категорії майна, на які не може бути накладений арешт. Зокрема, Білорусь, Вірменія, Казахстан, Латвія, Таджикистан і Туркменістан до "захищеного" від арешту майна відносять майно першої необхідності, перелік якого закріплює їхнє спеціальне законодавство (наприклад, додаток до Кримінально-виконавчого кодексу Білорусі, додаток до Кримінального процесуального закону Латвії, додаток до Кодексу виконання кримінальних покарань Таджикистану тощо). Так, наприклад, у Таджикистані не може бути накладений арешт, зокрема, на житловий будинок із господарськими побудовами чи окремі його частини, якщо обвинувачений (підозрюваний, підсудний, засуджений) та його родина постійно в ньому проживають (не більше одного дому на родину); квартиру або окрему її частину, якщо обвинувачений (підозрюваний, засуджений) та його родина постійно в ній проживають (не більше однієї квартири на особу); земельні ділянки, на яких розміщені дім і господарські побудови, що не підлягають конфіскації, а також земельні ділянки, необхідні для ведення сільського чи підсобного господарства; єдину корову; у господарствах, що не мають корови, - єдину козу, вівцю чи свиню; в осіб, що працюють в аграрній сфері, - господарські побудови і домашню скотину в кількості, необхідній для задоволення мінімальних потреб її родини, а також домашню птицю [19, с. 246].

КПК Білорусі забороняє накладати арешт на суму застави, яка була внесена у зв'язку із застосуванням запобіжного заходу (ч. 4 ст. 132 КПК).

Більш деталізований перелік майна, на яке не може бути накладений арешт, містять положення ч. 4 ст. 248 КПК Азербайджану та ч. 3 ст. 204 КПК Молдови, у яких закріплено, що арешт не може бути накладений на продукти харчування, необхідні власнику майна та членам його родини, на паливо, що не має значної вартості, на книжки за спеціальністю й обладнання для зайняття професійною діяльністю, на постійно використовуваний посуд і кухонне приладдя, а також на інші предмети першої необхідності. Ч. 5 ст. 248 КПК Азербайджану та ч. 4 ст. 204 КПК Молдови доповнюють наведений вище перелік також майном підприємств, установ і організацій, за винятком частини власності, яка може бути виділена без завдання шкоди їхній господарській діяльності. Схожу на позицію законодавця Азербайджану та Молдови щодо переліку майна, на яке не може бути накладено арешт, має законодавець Грузії, який у ст. 153 КПК визначив, що арешт не може бути накладений на необхідні продукти харчування, паливо, інвентар для професійної діяльності й інші предмети, які забезпечують нормальні умови життя особи, а також фінансову заставу (предмет фінансової застави), передбачену Законом Грузії "Про податкову систему та податкові послуги".

Особливий перелік майна закріплює ч. 2 ст. 290 КПК Узбекистану: "Арешт не накладається на житловий будинок, квартиру, предмети домашньої обстановки та вжитку, одяг та інші предмети, необхідні для нормальної життєдіяльності родини підозрюваного, обвинуваченого, підсудного та цивільного відповідача". Проте ч. 3 ст. 290 КПК Узбекистану закріплює, що в разі, коли житлові та нежитлові приміщення, незалежно від форми власності, використовувалися для вчинення злочину - державна зрада, посягання на конституційний лад, президента Республіки Узбекистан, тероризм, диверсія або ці злочини пов'язані з умисним вбивством, розбоєм, грабежом або іншим тяжким чи особливо тяжким злочинами, - на ці приміщення арешт може бути накладений.

КПК Латвії окремо передбачає, що арешт може бути накладений на відсотки, отримані в результаті використання майна, отриманого незаконним шляхом.

Відомий той факт, що зміст права власності складають три правомочності, які має особа власника, - це володіння, користування та розпоряджання. У свою чергу, арешт майна передбачає тимчасове позбавлення власника однієї або ж декількох правомочностей. Так, ч. 1 ст. 170 КПК України передбачає тимчасове позбавлення права на відчуження, розпорядження та / або користування майном. КПК Вірменії та Латвії не уточнюють, якої саме із правомочностей позбавляється власник за накладення арешту на майно. Процесуальне законодавство Азербайджану, Грузії, Молдови та Таджикистану передбачає заборону розпорядження, а в необхідних випадках користування майном, на яке накладено арешт, водночас КПК Білорусі, Казахстану, Киргизстану, Туркменістану й Узбекистану до згаданих обмежень додають ще альтернативну можливість вилучити майно та передати його на зберігання, тобто із цього положення вбачається обмеження особи в можливості реалізації всіх трьох правомочностей. У Литві прямо закріплено тимчасове обмеження права власника на володіння майном, а КПК Естонії проголошує, що арешт майна є запобіганням відчуженню майна, тобто видно, що процесуальне законодавство Естонії імпліцитно встановлює обмеження на розпорядження майном.

Важливою проблемою під час накладення арешту на майно в Україні є визначення особи, на майно якої може бути накладено арешт, адже, попри те, що як умову накладення арешту на майно законодавець передбачає наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно-небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених п. п. 3, 4 ч. 2 ст. 170 КПК), слідчий звертається із клопотанням до слідчого судді про арешт майна, зокрема тоді, коли жодній особі не повідомлено про підозру.

Звернення до кримінально-процесуальних кодексів закордонних країн доводить, що найчастіше арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за їхні дії (Білорусь, Вірменія, Таджикистан, Туркменістан). До переліку осіб, на майно яких може бути накладено арешт, законодавці Молдови й Узбекистану ще додають підсудного. За КПК Литви підозрюваний є єдиною особою, на майно якої може бути накладений арешт.

Розширений суб'єктний склад осіб, на майно яких може бути накладений арешт, закріплений у законодавстві Казахстану, Киргизстану та Росії, оскільки, відповідно до закону, у цих країнах арешт може бути накладений також і на майно третіх (інших) осіб. Так, ч. 8 ст. 161 КПК Казахстану встановлює, що "арешт може бути накладений на майно, що знаходиться в інших осіб, якщо є достатні підстави вважати, що воно набуте в результаті злочинних дій підозрюваного, обвинуваченого або використовувалось чи було призначено для використання як знаряддя кримінального правопорушення або для фінансування екстремізму, тероризму, організованої групи, незаконного військового формування, злочинної організації". Обмежений суб'єктний склад мають КПК Азербайджану та Грузії, відповідно до їхніх положень, арешт може накладатися лише на майно обвинуваченого або особи, яка може бути притягнута до майнової відповідальності.

Цікавим у порівняльному аспекті також вбачається суб'єкт арешту майна за кримінальним процесуальним законодавством Латвії, оскільки за ч. 1 ст. 161 цей "захід забезпечення майнових питань" може бути застосований до затриманої особи. Також за КПК Латвії на майно іншої особи арешт може бути накладений для забезпечення стягнення вартості знаряддя, що конфіскується, якщо це майно належить саме цій іншій особі, а не підозрюваному. Крім того, якщо майно заходиться в інших осіб, проте воно набуто злочинним шляхом, на нього також може бути накладений арешт. Окрім фізичних осіб, арешт може бути накладений на майно юридичних осіб, якщо щодо них здійснюється кримінальне провадження.

Також уважаємо за доцільне проаналізувати коло осіб, які мають право звертатися із клопотанням про накладення арешту на майно, а також осіб, які уповноважені санкціонувати або надавати згоду на накладення арешту на майно. Як відомо, в Україні із клопотанням до слідчого судді про накладення арешту на майно має право звертатися прокурор, слідчий, за погодженням із прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову - також цивільний позивач (ч. 1 ст. 171 КПК України). Аналіз кримінального процесуального законодавства іноземних країн дає підстави констатувати, що в досліджуваних країнах установлене різне коло осіб, уповноважених звертатися із клопотанням про накладення арешту на майно, а також санкціонувати його накладення. Так, в Азербайджані рішення про накладення арешту на майно зазвичай ухвалює суд у формі постанови, у разі подання йому вмотивованого клопотання від слідчого та відповідного подання від прокурора, що здійснює процесуальне керівництво попереднім розслідуванням, та за надання особами, які звернулися до суду, попередніх доказів, достатніх для підтвердження обставин, передбачених у ст. 249.1 КПК Азербайджану, а також за обґрунтування ними необхідності накладення арешту на майно (ст. 249.2).

У Білорусі коло осіб, уповноважених накласти арешт на майно, диференціюється залежно від місцезнаходження такого майна. Так, накласти арешт на майно, відповідно до ч. 1 ст. 132 КПК Республіки Білорусь, мають право орган дізнання, слідчий, прокурор і суд. Якщо майно знаходиться в житлі чи іншому володінні особи, то накласти на нього арешт можна лише за згодою власника чи повнолітніх осіб, що там мешкають, або за санкцією прокурора, його заступника, або за постановою голови Слідчого комітету Республіки Білорусь, голови Комітету державної безпеки Республіки Білорусь чи осіб, які виконують їхні обов'язки, або за постановою суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 КПК Вірменії, накладення арешту на майно здійснюється на підставі постанови органу дізнання, слідчого чи прокурора. Додаткових гарантів у вигляді санкції прокурора чи судового контролю в законодавстві цієї держави не передбачено.

Лише на підставі клопотання сторони обвинувачення, а саме прокурора, можна накласти арешт на майно особи в Естонії (ч. 2 ст. 142 КПК). Такий арешт здійснюється за клопотанням прокурора постановою судді попереднього слідства чи судді.

У Грузії обґрунтоване клопотання про накладення арешту на майно й інформацію, необхідну для його розгляду, складає та надсилає до суду за місцем проведення слідства сторона. Роз'яснення поняття "сторона" міститься у ст. 3 КПК Грузії, де зазначено таке: "Сторона - обвинувачений, засуджений, виправданий, їхній адвокат, слідчий, прокурор". Отже, потерпілий не належить до сторони кримінального провадження та не має права клопотати про арешт майна. Крім того, за законодавством Грузії з вимогою про накладення арешту на майно має право звернутися Служба фінансового моніторингу Грузії в разі, якщо в неї є обґрунтовані припущення, що майно (зокрема, і сума договору) може бути використане для фінансування тероризму. У такому разі Служба негайно направляє відповідні матеріали до Генеральної прокуратури Грузії та Служби державної безпеки (п. "е" ч. 4 ст. 10 Закону Грузії "Про сприяння запобіганню легалізації незаконних доходів") [20].

У Киргизстані особа, що здійснює досудове провадження, виносить постанову про порушення перед слідчим суддею клопотання про накладення арешту на майно. Також клопотання слідчому судді може подати потерпілий із метою забезпечення компенсації матеріальної та (або) моральної шкоди (ч. ч. 2, 3 ст. 123 КПК Киргизстану). Латвійський законодавець закріпив, що на досудовому провадженні арешт на майно накладається за постановою особи, що направляє процес, яка затверджена слідчим суддею, а під час судового розгляду рішення ухвалює суд (ч. 3 ст. 361 КПК). У Республіці Казахстан право санкціонувати арешт майна належить слідчому судді районного чи прирівняного до нього суду (ч. 2 ст. 163). Така ж модель закріплена в Таджикистані (ч. 2 ст. 116 КПК). Схожі положення містить кримінальне процесуальне законодавство Росії, де в ч. 1 ст. 115 КПК закріплено, що слідчий за згодою керівника слідчого орану або дізнавач за згодою прокурора порушує перед суддею клопотання про накладення арешту на майно.

За кримінальним процесуальним законодавством Молдови накладення арешту на майно застосовується на підставі постанови органу кримінального переслідування із санкції судді із кримінального переслідування, який своєю резолюцією санкціонує накладення арешту на майно (ч. 2 ст. 205).

За постановою дізнавача, слідчого, прокурора, судді або суду може бути накладений арешт на майно відповідно до ст. ст. 169, 273, 275, 276, 277 КПК Туркменістану. У разі накладення арешту на майно для визначення його вартості може бути запрошений спеціаліст. Про накладення арешту на майно дізнавач і слідчий складають протокол, а суд - ухвалу. Аналогічний підхід існує в законодавстві Узбекистану, проте прокурор повноваженнями з накладення арешту на майно не наділяється, а лише санкціонує постанову дізнавача та слідчого (ч. 5 ст. 290 КПК).

У законодавствах деяких країн також є диференційовані форми накладення арешту на майно. Переважно вони пов'язані з невідкладністю цього заходу та тяжкістю вчиненого злочину.

Зокрема, відомо, що відповідно до ч. 9 ст. 170 КПК України, у невідкладних випадках і виключно з метою збереження речових доказів або забезпечення можливої конфіскації чи спеціальної конфіскації майна у кримінальному провадженні щодо тяжкого чи особливо тяжкого злочину, за рішенням директора Національного антикорупційного бюро України (або його заступника), погодженим прокурором, може бути накладено попередній арешт на майно або кошти на рахунках фізичних або юридичних осіб у фінансових установах. Такі заходи застосовуються строком до 48 годин. Невідкладно після ухвалення такого рішення, але не пізніше ніж протягом 24 годин, прокурор звертається до слідчого судді із клопотанням про арешт майна. Якщо у визначений цією частиною строк прокурор не звернувся до слідчого судді із клопотанням про арешт майна або якщо в задоволенні такого клопотання було відмовлено, попередній арешт на майно або кошти вважається скасованим, а вилучене майно або кошти негайно повертаються особі.

Такі невідкладні випадки передбачаються і законодавством деяких країн, зокрема: Азербайджану (ст. ст. 249.5, 249.6), Грузії (ст. 155), Естонії (ч. 3 ст. 142), Казахстану (абз. 3 ч. 1 ст. 161), Латвії (ч. 4 ст. 361), Росії (ч. 5 ст. 165) та Узбекистану (ч. 5 ст. 290). Так, за КПК Азербайджану в невідкладних випадках слідчий має право накласти арешт на майно без постанови суду, з дотриманням вимог, передбачених у ст. ст. 177.2-177.5, за наявності точних даних, що дозволяють стверджувати, що майно чи предмети і засоби, набуті злочинним шляхом, були знищені, пошкоджені, зіпсовані, заховані особою, що вчинила злочин, або відчужені ним у забезпечення заявленого цивільного позову. У такому разі слідчий виносить вмотивовану постанову про накладення арешту на майно.

Законодавець Грузії також установив, що в разі невідкладної необхідності, за наявності обґрунтованого припущення, що майно буде заховано чи знищено, прокурор має право винести вмотивовану постанову про накладення арешту на майно (ч. 1 ст. 155 КПК). У такому разі протягом дванадцяти годин після виконання постанови про накладення арешту на майно, за невідкладної необхідності (а якщо сплив цього строку збігається з неробочим часом, не пізніше однієї години після спливу цього часу), прокурор повинен повідомити про накладення арешту суд за місцем проведення слідства чи суд, на території юрисдикції якого було проведено процесуальну дію, пред'явивши йому клопотання про перевірку законності накладення арешту, передавши матеріали кримінального провадження (чи їх копії), що підтверджують необхідність невідкладного проведення цього заходу. Суд не пізніше 24 годин після отримання матеріалів вирішує клопотання без усного слухання (ч. 2 ст. 155 КПК).

В Естонії також закріплені невідкладні випадки, коли на майно може бути накладений арешт на підставі постанови прокуратури, проте судді попереднього слідства має бути повідомлено про арешт майна протягом 24 годин після його здійснення, і суддя своєю постановою ухвалює рішення про видачу дозволу чи про відмову в цьому негайно, але не пізніше ніж через 72 години після повідомлення про арешт. У разі відмови судді попереднього слідства у видачі дозволу майно звільняється з-під арешту. Ці доповнення до КПК Естонії набули чинності в липні 2016 р. (ч. 3 ст. 142 КПК).

Вище нами проведений порівняльний аналіз норм вітчизняного процесуального законодавства та норм країн постсоціалістичного табору. Зараз же ми би хотіли звернути увагу на деякі особливості процедурного характеру, які мають окремі кримінальні процесуальні кодекси іноземних держав, але відсутні у КПК України. Отже, нашу увагу ми би хотіли зосередити на таких моментах:

1) ст. 123 КПК Грузії, яка має назву "Проведення обшуку, вилучення та накладення арешту на майно у приміщеннях засобів масової інформації, редакціях видавництв, наукових, просвітницьких, релігійних громадських організацій та політичних партій". Ч. 1 ст. 123 КПК Грузії встановлює заборону на накладення арешту на предмети, документи, речовини й інші наукові, просвітницькі об'єкти, що містять інформацію, які знаходяться у приміщеннях засобів масової інформації, редакціях видавництв, наукових, просвітницьких, релігійних громадських організацій і політичних партій, щодо яких існує розумне очікування публічного поширення. Ч. 3 ст. 123 КПК Грузії встановлює: "Суд має винести ухвалу про проведення обшуку, вилучення або (та) накладення арешту на майно лише за наявності явного та переконливого обґрунтування, що проведення вказаної слідчої дії не призведе до посягання на захищені Конституцією Грузії свободи слова, думки, совісті, віросповідання, переконань або права на об'єднання. Ця слідча дія має проводитись в ефективній та найменш обмежуючій ці права та свободи формі";

2) кримінальне процесуальне законодавство Азербайджану, Вірменії, Казахстану, Туркменістану й Узбекистану передбачає особливий порядок накладення арешту на майно, що зберігається у приміщеннях дипломатичних представництв і консульств. Так, ч. 1 ст. 441 КПК Азербайджану закріплює, що приміщення, у яких розташовані дипломатичні представництва, резиденція керівника дипломатичного представництва, житлові приміщення членів дипломатичного персоналу та майно, що знаходяться в них, є недоторканними. Арешт на майно може накладатися лише за наявності згоди керівника дипломатичного представництва або особи, що його заміщує. До перелічених вище приміщень і майна, які є недоторканними, ч. 1 ст. 449 КПК Вірменії ще додає транспортні засоби членів дипломатичного персоналу. Ч. 1 ст. 556 КПК Казахстану ще більше розширює такий перелік і додає до нього також житлові приміщення членів сімей дипломатичного персоналу.

Водночас, на відміну від КПК Азербайджану, Вірменії та Казахстану, що закріплюють особливий порядок накладення арешту на майно дипломатичного персоналу та членів їхніх сімей, КПК Туркменістану в ч. 3 ст. 525 встановлює, що на основі взаємних домовленостей резиденція голови консульства, приміщення, що займає консульство, є недоторканними. Накладення арешту на майно може мати місце лише на прохання або за наявності згоди голови дипломатичного представництва або консульства відповідної іноземної держави.

КПК Узбекистану в ч. 9 ст. 290 містить відсильну норму: "У разі накладення арешту на майно, що знаходиться у приміщеннях дипломатичних представництв і в дипломатичних представників, мають бути дотримані норми, що містяться у ст. 165 цього Кодексу". Ст. 165 КПК передбачає проведення виїмки чи обшуку у приміщеннях дипломатичних представництв і в дипломатичних представників, отже, мітить низку гарантій дотримання прав співробітників дипломатичних представництв, які користуються дипломатичним імунітетом;

3) Кримінальний процесуальний закон Латвії в ч. 7 ст. 361 передбачає, що коли стосовно майна до накладення на нього арешту зареєстрована іпотечна або інша встановлена законом реєстрована застава, дії з майном, що перебуває в заставі, можуть відбуватися тільки за погодженням з особою, яка керує цим процесом. Якщо таке майно за постановою суду визнано одержаним злочинним шляхом, арешт майна має пріоритет перед іпотечною заставою;

4) процесуальні кодекси деяких постсоціалістичних країн, серед яких Азербайджан, Вірменія та Молдова, виокремлюють випадки накладення арешту на майно, що перебуває у спільній власності подружжя. Зокрема, ч. 3 ст. 232 КПК Вірменії встановлює, що в разі сумісної власності подружжя або родини арешт накладається на частку обвинуваченого. За наявності достатніх доказів того, що сумісна власність збільшена або набута коштом доходів, одержаних злочинних шляхом, арешт може бути накладений на все майно подружжя чи родини або на його частку. Ч. 2 ст. 204 КПК Молдови закріплює схожу із КПК Вірменії норму, проте до особи обвинуваченого законодавцем додано ще особи підозрюваного та підсудного.

Більше деталізоване положення містить ч. 3 ст. 248 КПК Азербайджану, яка встановлює, що арешт накладається на сумісну власність подружжя або на частку обвинуваченого у власності з іншими особами. За наявності достатніх доказів того, що майно використано як зброя або засіб вчинення злочину, було предметом скоєння злочину, набуте або збільшене засобами, отриманими злочинним шляхом, арешт накладається на все майно або ж на більшу його частину. Якщо майно, набуте злочинним шляхом, або ж предмет злочину були використані, приватизовані або через інші обставини не можуть бути вилучені на користь держави, на гроші або інше майно, що належить обвинуваченому, накладається арешт у розмірі вартості цього майна. Такі законодавчі приписи мають велике значення, адже можливість накладення арешту на майно подружжя та його співмірність були неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини в аспекті порушення права особи на мирне володіння майном, передбачене у ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод [21].

Висновки

Проведене дослідження дає автору підстави констатувати, що в умовах проведення судово-правової реформи, динамічної зміни законодавства значно зростає затребуваність порівняльно-правових досліджень, що зумовлюється тим, що використання юридичної компаративістики допомагає вирішувати багато проблем, що стоять перед науковцями та практиками, оскільки узагальнення позитивного досвіду інших країн допомагає під іншим кутом зору подивитися на власні проблеми, а також запозичити позитивний досвід.

Положення, які унормовують накладення арешту на майно, залишилися в усіх кримінальних процесуальних кодексах пострадянського простору. Можна також констатувати, що, незважаючи на віднесення арешту майна до інституційно різних примусових заходів, його правова сутність залишилася незмінною. Також зауважимо, що держави підійшли по-різному до реновації положень законодавства, що врегульовує арешт майна. Деякі з них лише частково, несуттєво змінили нормативне регулювання, у деяких цей інститут зазнав істотного оновлення з погляду як побудови процесуального порядку накладення арешту на майно, так і, що більш важливо, розширення гарантій дотримання прав осіб, на майно яких може бути накладений арешт. Проведене узагальнення дозволяє синтезувати та виокремити позитивний досвід та використовувати його під час удосконалення чинного кримінального процесуального законодавства України.

Список використаних джерел