Забезпечення дотримання конституційних прав та свобод осіб, щодо яких проводяться негласні слідчі (розшукові) дії

Негласні слідчі (розшукові) дії - це різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факт та методи проведення яких не підлягають розголошенню, за винятком випадків, передбачених КПК (ст. 246 КПК) [1].

Термін «методи» проведення НС(Р)Д, який застосовується в наведеному понятті, означає сукупність організаційних, практичних прийомів, зокрема, із застосуванням технічних засобів, які дозволять у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством України, отримати інформацію про злочин або особу, яка його вчинила, без її відома [2].

Їх негласність означає неочевидність, скритність (прихованість) слідчих (розшукових) дій, які проводяться, від осіб, які в них не беруть участі, зокрема, й від співробітників слідчих й оперативних підрозділів, навіть якщо вони мають відповідний допуск, але передусім від об'єктів, щодо яких вони проводяться. Проведення слідчих (розшукових) дій у такій формі покликане забезпечити збір відомостей про злочин й особу, що його вчинила, встановити місцезнаходження речей і документів, які мають значення для кримінального провадження, попередити протидію розслідуванню злочину, гарантувати безпеку учасників кримінального судочинства і членів їх сімей у ситуаціях, коли проведенням С(Р)Д це здійснити неможливо [10].

Метою проведення негласних слідчих (розшукових) дій є пошук та фіксація фактичних даних, які підлягають використанню в доказуванні на досудових та судових стадіях кримінального провадження, також для розшуку осіб, котрі безвісно зникли, або переховуються від органів досудового розслідування та суду, або ухиляються від відбування кримінального покарання. Проведенням негласних слідчих (розшукових) дій також забезпечується розшук предметів, документів, які можуть використовуватись у кримінальному провадженні як докази [9].

КПК України у главі 21 містить вичерпний перелік негласних слідчих (розшукових) дій:

1) аудіо-, відеоконтроль особи (ст. 260 КПК);

2) накладення арешту на кореспонденцію (ст. 261 КПК);

3) огляд і виїмка кореспонденції (ст. 262);

4) зняття інформації із транспортних телекомунікаційних мереж (ст. 263);

5) зняття інформації з електронних інформаційних систем (ст. 264 кПК);

6) обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи (ст. 267 КПК України);

7) встановлення місцезнаходження радіоелектронного засобу (ст. 268 КПК України);

8) спостереження за особою, річчю або місцем (ст. 269 КПК України);

9) аудіо-, відеоконтроль місця (ст. 270 КПК України);

10) контроль за вчиненням злочину, формами якого є контрольована поставка, контрольована та оперативна закупка, спеціальний слідчий експеримент, імітування обстановки злочину (ст. 271 КПК України);

11) виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ст. 272 КПК України);

12) негласне отримання зразків, необхідних для порівняльного дослідження (ст. 274 КПК України) [5].

Важливе значення для формування уявлень щодо функціонального призначення негласних слідчих (розшукових) дій у кримінальному провадженні, поряд із розкриттям змісту нормативно-правової регламентації загальних положень їх проведення, є їх класифікація на різновиди за підставами, які відображають їх суттєві ознаки та сприяють пізнанню як внутрішніх зв'язків між окремими негласними слідчими (розшуковими) діями, так і негласних слідчих (розшукових) дій зі слідчими (розшуковими) та іншими процесуальними діями, а також оперативно-розшуковими заходами.

1) пов'язані із втручанням у приватне спілкування - аудіо-, відеоконтроль особи, накладення арешту на кореспонденцію, огляд і виїмка кореспонденції, зняття інформації із транспортних телекомунікаційних мереж, зняття інформації з електронних інформаційних систем (ст. 258, 260-264 КПК України); дослідження інформації, отриманої завдяки застосуванню технічних засобів (ст. 266 КПК України) [6];

2) інші негласні слідчі (розшукові) дії - обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи (ст. 267 КПК України), встановлення місцезнаходження радіоелектронного засобу (ст. 268 КПК України), спостереження за особою, річчю або місцем (ст. 269 КПК України), аудіо-, відеоконтроль місця (ст. 270 КПК України), контроль за вчиненням злочину, формами якого є контрольована поставка, контрольована та оперативна закупка, спеціальний слідчий експеримент, імітування обстановки злочину (ст. 271 КПК України), виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ст. 272 КПК України), виготовлення, утворення несправжніх (імітаційних) засобів для проведення конкретних негласних слідчих (розшукових) дій (ст. 273 КПК України), негласне отримання зразків, необхідних для порівняльного дослідження (ст. 274 КПК України).

Запровадження інституту НС(Р)Д у кримінальному судочинстві є прогресивним кроком уперед, але лише за умов дотримання прав і свобод людини, передбачених Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основних свобод (далі - КЗПЛ) [3].

З огляду на міжнародно-правові документи, Конституція України встановила обмеження щодо реалізації деяких прав і свобод людини і громадянина. Ст. 64 Конституції України встановлює, що конституційні права та свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією. Відповідно до ст.ст. 35, 36 Конституції, лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я й моральності населення, захисту прав і свобод інших людей, право на свободу світогляду й віросповідання, а також право громадян на свободу об'єднання в політичні партії та громадські організації може бути обмежене законом [4].

Відповідно до ст. 8 Конвенції: «Органи державної влади не можуть втручатися у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві і в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб».

У рішенні ЄСПЛ у справі «Михайлюк та Петров проти України» від 10.12.2009 року зазначається, що вираз «згідно із законом» насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві». Із цього можна зробити висновок, що втручання в життя особи під час проведення НС(Р)Д може здійснюватись лише на основі законодавства, яке повинно буди доступне цій особі [7].

За змістом КПК, проведення переважної більшості НС(Р)Д, на відміну від порядку, встановленого в оперативно-розшуковій діяльності, може здійснюватися лише у кримінальному провадженні виключно щодо тяжких та особливо тяжких злочинів.

Із метою забезпечення права особи на повагу до приватного та сімейного життя та право на оскарження неправомірних дій правоохоронних органів у частині провадження НС(Р)Д, новацією чинного КПК є введення ст. 253. Ця норма передбачає обов'язок прокурора (або за його дорученням слідчим) повідомити особу, конституційні права якої були тимчасово обмеженні під час проведення НС(Р)Д, а також підозрюваного та його захисника про таке обмеження. Це положення є позитивним нововведенням, адже КПК 1960 року не давав можливості об'єктам оперативно-розшукових заходів отримати інформацію про використання щодо них відповідних заходів. Тобто не було закріплено механізм гарантування прав людини на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфічної та іншої кореспонденції, на недоторканність житла. Наслідком відсутності закріплення порядку повідомлення осіб про обмеження конституційних прав було порушення ст. 13 Конвенції. Так, у рішенні ЄСПЛ у справі «Волохи проти України» від 02.11.2006 року встановлено порушення названої норми з тієї підстави, що «законодавство України не забезпечує особу, щодо якої вживаються заходи спостереження, належними гарантіями захисту, оскільки воно не передбачає обов'язку повідомляти особу про заходи спостереження, які було застосовано щодо неї. Навіть якщо особи, до яких вживаються такі заходи, дізнаються про втручання в їх право на повагу до їх кореспонденції, як це сталось у названій справі, право оскаржити законність такого рішення, гарантоване національним законодавством, на практиці виявилось обмеженим» [8].

На сьогодні у ст. 253 КПК закріплений механізм повідомлення особи, щодо якої проводилися НС(Р)Д, котрий забезпечує гарантування державою прав людини на недоторканість житла, таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної на іншої кореспонденції [4].

Однією з гарантій законності провадження НС(Р)Д треба вважати те, що в КПК міститься вичерпний перелік учасників кримінального процесу, які мають право вносити клопотання про їх провадження, перелік суб'єктів, що можуть дати дозвіл на їх здійснення, та коло суб'єктів уповноважених державних органів, які мають право їх проводити. Встановлення вичерпного переліку зазначених суб'єктів - гарант законності проведення НС(Р)Д та захист від свавільного втручання. Докази, отриманні у процесі проведення НС(Р)Д неналежним суб'єктом, визнаються недопустимими та не можуть бути використанні під час прийняття процесуальних рішень, на них не може посилатися суд, ухвалюючи судове рішення.

Висновки. Дослідивши подану тему, можна зробити висновок про те, що введення до КПК України інституту НС(Р)Д є доцільним. Ефективність використання в розкритті та розслідуванні злочинів інформації, здобутої негласним шляхом, проведенням негласних слідчих (розшукових) дій є безсумнівною, адже розкриття й розслідування тяжких й особливо тяжких злочинів без застосування НС(Р)Д стає неможливим.

Безумовно, є позитивним прийняття усталених стандартів роботи правоохоронних органів зарубіжних країн, в яких уже давно практикується здійснення досудового розслідування злочинів за допомогою як гласних, так і негласних слідчих дій.

Чинний КПК чітко регулює порядок провадження НС(Р)Д, що сприяє підвищенню відповідальності суб'єктів, уповноважених приймати рішення щодо необхідності проведення НС(Р)Д, тим самим забезпечує дотримання законності під час обмеження конституційних прав осіб. Проте має певні недоліки, адже контроль за проведення НС(Р)Д в зарубіжних країнах має більш жорсткий міжвідомчий характер. Тому вважаю, що треба вдосконалювати кримінальне процесуальне законодавство України, тим самим сприяючи використанню специфічних методів та засобів негласних слідчих (розшукових) дій. Адже тільки детальна правова регламентація організації та проведення кожної з передбачених законом НСР(Д) є найбільш суттєвою гарантією дотримання прав людини під час їх проведення.

Інститут НС(Р)Д є ефективним інструментом протидії законності, спрямованим на захист прав та свобод окремих осіб, інтересів суспільства й держави від протиправних посягань. Я вважаю за необхідне під час застосування норм чинного КПК врахувати практику Європейського суду із прав людини. Адже рішення Європейського суду із прав людини є джерелом тлумачення Конвенції 1950 року. Саме з огляду на це суди України повинні застосовувати практику ЄСПЛ.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

10. Справа ЄСПЛ «Михайлюк та Петров проти України». URL: http://www.krapka.org.ua/?p=1482. Размещено на Allbest.ru