До питання кримінального проступку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стаття з теми:

До питання кримінального проступку

Габлей Н.Г., кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри кримінального права та кримінології Івано-Франківського юридичного інституту Національного університету «Одеська юридична академія»

кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри кримінального права та кримінології Івано-Франківського юридичного інституту Національного університету «Одеська юридична академія»

У міжнародній практиці кримінальні проступки є широко застосовуваним інститутом у системі загального та континентального права. Згідно із законодавством більшості держав світу, розслідування діяння невеликої тяжкості, яке не несе великої суспільної небезпеки та за вчинення якого передбачене менш суворе покарання, ніж за злочин, повинно проводитися за спрощеною процедурою.

Варто зазначити, що ухвалений Верховною Радою України 13 квітня 2012 р. Кримінальний процесуальний кодекс України одразу містив положення про кримінальні проступки, але лише з набуттям чинності Закону про кримінальні проступки від 22 листопада 2018 р. (1 січня 2020 р.) термін «кримінальний проступок» буде офіційно міститися в Кримінальному кодексі (далі - КК) України.

Аналіз прийнятого Закону показав, що, окрім внесення відповідних змін у частині термінології (заміни слів «злочинність» на «кримінальна протиправність», а «злочини середньої тяжкості» - на «нетяжкі злочини»), введення в кримінальний закон термінів «кримінальний проступок» (з огляду на його визначення він охопив собою лише частину злочинів невеликої тяжкості) та «кримінальне правопорушення», законодавець пропонує ще низку значних змін. Новий закон пропонує криміналізувати керування транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (ст. 286-1); виключити з ч. 2 ст. 309 КК таку кваліфікуючу ознаку, як вчинення дій, передбачених ч. 1 ст. 309 КК, «особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених ст. ст. 307, 308, 310, 317 КК»; посилити кримінальну відповідальність у частині збільшення розмірів штрафів у декілька разів за значну кількість суспільно небезпечних діянь і доповнити санкції низки статей таким покаранням, як позбавлення волі на певний строк.

Зміни також стосуються процесуального закону, зокрема, щодо строків досудового розслідування, доповнення новими нормами щодо визначення процесуальних джерел доказів у кримінальних провадженнях про кримінальні проступки, підстав для затримання уповноваженою службовою особою особи, яка вчинила кримінальний проступок, особливостей повідомлення про підозру у кримінальних провадженнях про кримінальні проступки, порядку продовження строків дізнання та багато чого іншого.

Проте невирішеною залишається низка питань, зокрема, щодо повторності кримінальних проступків, рецидиву, підстав звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із застосуванням примусових заходів виховного характеру тощо.

Ключові слова: кримінальне правопорушення, злочин, кримінальний проступок, склад кримінального правопорушення.

TO THE ISSUE OF CRIMINAL OFFENSE

In international practice, criminal misconduct is a widely used institution in the system of common and continental law. According to the legislation of most countries of the world, if a certain act of small gravity, which does not carry a great social danger and for which the punishment is less severe than for a crime, the investigation of such act should be conducted in a simplified procedure.

It is worth noting that the Criminal Procedure Code of Ukraine, approved by the parliament of Ukraine on 13.04.2012, immediately contained the provisions on criminal offenses, but only with the entry into force of the Law on Criminal Offenses of November 22, 2018 (01/01/2020) the term “criminal offense”, will be formally contained in the Criminal Code of Ukraine.

The analysis of the adopted law showed that, in addition to making appropriate changes in terms of terminology (replacing the words “crime” with “criminal wrongdoing” and “crimes of moderate gravity” with “non-serious crimes”), the introduction of the terms “criminal offense” (from given its definition, it covered only a fraction of minor crimes) and a “criminal offense”, the legislature proposes a number of major changes. The new law proposes to criminalize the driving of alcoholic, narcotic or other intoxicants or under the influence of drugs that reduce attention and speed of reaction (Art. 286-1); exclude from part 2 of Art. 309 of the Criminal Code is such a qualifying sign as committing the actions provided for in Part 1 of Art. 309 of the Criminal Code “by a person who has previously committed one of the crimes provided for in Articles 307, 308, 310, 317 of the Criminal Code”; to increase criminal liability by increasing the amount of fines several times for a significant number of socially dangerous acts, and to supplement the sanctions of a number of articles with sentences such as imprisonment for a limited period.

The amendments also apply to procedural law, in particular as regards the timing of pre-trial investigation, the addition of new rules on the determination of procedural sources of evidence in criminal proceedings on criminal offenses, the grounds for detention by the authorized officer of the person committing the criminal offense, the peculiarities of reporting criminal offenses, the extension of the terms of inquiry, and more.

However, a number of issues remain to be resolved, including the recurrence of criminal offenses, recidivism, grounds for release from criminal liability in connection with the use of compulsory educational measures, etc.

Key words: criminal offense, crime, criminal offense, composition of a criminal offense.

Постановка проблеми

Кримінальне право України в сучасних умовах зазнало багато змін, зумовлених динамікою суспільних процесів. Стан застосування та дії Кримінального кодексу України, досвід інших держав романо-германської правової сім'ї щодо диференціації кримінального діяння, акти інституцій Ради Європи зумовлюють актуальність дослідження категорії проступку в кримінально-правовій доктрині як одного із напрямів реформування кримінального права України. За останні п'ять років прийнято декілька законодавчих актів, які визначають інститут кримінальних проступків як один із напрямів реформування кримінального законодавства України, що також зумовлює актуальність дослідження цього питання. Положення нового Кримінального процесуального кодексу України 2012 р. визначають особливості проваджень щодо декількох видів кримінальних діянь, а саме - злочину і кримінального проступку [1], та передбачили необхідність прийняття змін до Кримінального кодексу України. Проте й до сьогодні в науці кримінального права відсутнє узгоджене бачення концептуальних засад запровадження інституту кримінальних проступків.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У науковій літературі ідею проступку як виду кримінального діяння досліджували такі вчені, як: П.П. Андрушко, Д.О. Балобанова, О.А. Банчук, Н.Л. Березовська, А.Б. Бішимбаєва, Г.Б. Віттенберг, М.В. Граматчіков, І.П. Голосніченко, А.П. Гуляєв, А.Д. Горбуза, Є.В. Додін, Н.Д. Дурманов, В.ф. Дружиніна, Ю.В. Іщенко, В.К. Колпаков, А.Т. Комзюк, Д.М. Лук'янець, С.Г. Стеценко, В.В. Сокуренко, А. Логецький, Ю.Ю. Коломієць, С.Ф. Константінов, В. Коробов, А.П. Козлов, Н.Ф. Кузнєцова, Г.А. Кригер, І.Б. Коліушко, В.І. Курляндський, Л.Н. Кривоченко, Г. Келіна, Б.М. Лазарєв, А.Е. Луньов, А.І. Марцев, Ю.Б. Мельникова, Н.А. Мирошниченко, Н.М. Мирошниченко, В.О. Навроцький, І.С. Ной, А.А. Піонт- ковський, І.С. Самощенко, А.Б. Сахаров, Є.А. Сухарєв, М.С. Таганцев, А.А. Тер-Акопов, В.О. Туляков, П. Фейєрбах, П.А. Фєфєлов, В.ф. Фєфілова, Д. Філімонов, П.Л. Фріс, М.І. Хавронюк, А.П. Чугаєв, М.Д. Шаргородський, В.І. Шишкін, О.Ф. Шишов та інші.

Метою статті є з'ясування змісту правової природи кримінального проступку і формування на цій основі пропозицій щодо вдосконалення законодавства.

Виклад основного матеріалу

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень», який набуде чинності 1 січня 2020 року (далі - Закон), кримінальні правопорушення поділяються на кримінальні проступки і злочини [2]. Ст. 12 КК України після змін дає визначення, що під кримінальним проступком розуміється передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основнепокарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов'язане з позбавленням волі. Додатково також визначено класифікацію саме злочинів на нетяжкі, тяжкі та особливо тяжкі. До нетяжких злочинів віднесено злочини, які зараз є злочинами середньої тяжкості, тобто такі, за які передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше п'яти років. Тяжким злочиномє передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше двадцяти п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше десяти років. Особливо тяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад двадцять п'ять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.

Отже, як бачимо фактично злочини невеликої тяжкості законодавець поділив на кримінальні проступки і нетяжкі злочини. Варто зазначити, що вченими впродовж уже певного періоду пропонувалось змінити класифікацію. Зокрема, В.М. Куц пропонував переглянути наявну класифікацію злочинів та поділяти їх на: 1) нетяжкі злочини; 2) тяжкі злочини; 3) особливо тяжкі злочини. До нетяжких учений пропонує віднести злочини, які за чинним КК України є злочинами середньої тяжкості, а злочинине великої тяжкості - віднести до категорії кримінальних проступків [3, с. 193].

Введення в законодавство поняття кримінального проступку породжує також низку невирішених питань. Вважається, що немає бути яких-небудь особливостей щодо застосування кримінального закону за вчинення кримінального проступку у часі, просторі, за колом осіб порівняно із застосуванням за вчинення злочину. Подальшого окремого дослідження потребують питання узгодженості застосування судових (та інших) рішень інших держав на території України, у разі якщо особу засуджено за діяння, яке визнається кримінальним проступком на території України, а за кримінальним законодавством держави, де прийнято рішення, вказане діяння визнається злочином чи порушенням.

Кримінальний закон встановлює відповідальність за вчинення не тільки закінченого злочину, але й незакінченого. З огляду на це залишається актуальним питання щодо відповідальності за вчинення готування чи замаху на кримінальний проступок. Питання стадій кримінального проступку частково вирішено в ч. 2 ст. 14 КК, де закріплено некараність готування до злочинів невеликої тяжкості [4]. Таким же шляхом вирішено питання в Законі про готування на вчинення кримінального проступку. На підтвердження цього можна навести деякі аргументи. Наприклад, П.Л. фріс, аналізуючи питання розвитку норм Загальної частини КК, дійшов висновку, що під час готування до злочину в діях особи є лише один елемент складу злочину в повному обсязі, два - в «ембріональному» і один повністю відсутній [5, с. 56]. І.А. Водолаз і Н.А. Мирошниченко, проаналізувавши положення ст. ст. 14, 16 КК, зазначили, що стадія замаху та готування не охоплюються поняттям «злочин», якщо тлумачити його в суворій відповідності до вимог конституційно визначеного принципу верховенства права, юридичної логіки та правозастосовної практики [6, с. 79; 7, с. 332], що ще раз підкреслює доцільність передбачення відсутності відповідальності за вчинення не тільки готування, але й замаху на вчинення кримінального проступку. Погоджуємось із думкою вченого й, відповідно, підтримуємо пропозицію закріпити в ст. 15 КК України положення, що замах на вчинення кримінального проступку не тягне кримінальної відповідальності.

Ще одним важливим питанням є співучасть під час вчинення кримінального проступку. Співучастю, згідно із ст. 26 КК, є умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину [4]. Згідно зі змінами в редакції ст. 26 КК України викладено, що співучасть є умисною спільною участю декількох суб'єктів кримінального правопорушення у вчиненні умисного кримінального правопорушення. виникає питання, чи буде співучасть, якщо для одного суб'єкта діяння буде кваліфікуватися як за кримінальний проступок, а для іншого - як злочин (наприклад, якщо є кваліфікуюча ознака вчинення злочину раніше судимою особою).

Одним із основних позитивних положень впровадження категорії кримінального проступку є те, що кримінальні проступки не повинні тягнути судимість. За вчинення кримінального проступку не мають застосовуватися положення розділу КК «судимість». тягнути судимість має лише вчинення злочину. відповідно до змін до КК України, особи, засуджені за вчинення кримінального проступку, є такими, що не мають судимості, після відбуття покарання.

Щодо повторності кримінальних правопорушень, варто зауважити, що законодавець підтримує позицію, що кримінальний проступок тягне за собою повторність у разі вчинення злочину, оскільки ч. 3 ст. 32 КК України вказує, що повторність відсутня, якщо за раніше вчинене кримінальне правопорушення особу було звільнено від кримінальної відповідальності на підставах, установлених законом, або якщо судимість за це кримінальне правопорушення було погашено або знято, а також після відбуття покарання за вчинення кримінального проступку. отже, повторне вчинення кримінального проступку впливає на зміну тяжкості кримінального правопорушення із кримінального проступку на злочин. Ст. 34 КК України з 1 січня 2020 р. буде викладено в такій редакції: «Рецидивом кримінальних правопорушень визнається вчинення нового умисного кримінального правопорушення особою, яка має судимість за умисне кримінальне правопорушення» [4]. Вважаємо, що викладена норма є з порушенням положень про правову природу кримінального проступку, оскільки призначене за кримінальний проступок покарання не породжує судимості. Рецидив може бути лише у разі вчинення повторного умисного злочину після засудження за перший умисний злочин, якщо судимість за нього не була знята або погашена. Тому варто редакцію ст. 34 КК України залишити попередньою.

Також вартою уваги є кримінально-правова норма, яка передбачає можливість звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 97 КК України). Після набрання чинності змінами ця норма передбачає, що неповнолітнього, який уперше вчинив кримінальний проступок або необережний нетяжкий злочин, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. отже, законодавець підвищив вимоги для цього виду звільнення, оскільки раніше звільнення можливе було у разі вчинення як необережних, так і умисних злочинів невеликої тяжкості (частина є кримінальними проступками, частина - нетяжкими злочинами). Проте оскільки передбачається форма вини вчинення з необережності нетяжкого злочину, то за нетяжкі умисні злочини, за які передбачена кримінальна відповідальність до 2 років позбавлення волі, таке звільнення неможливе, як це було раніше. Тому вважаємо, що варто внести зміни в цю норму та викласти її в такій редакції: неповнолітнього, який уперше вчинив кримінальний проступок, нетяжкий злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі до 2 років, або необережний нетяжкий злочин, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання.

На нашу думку, також є багато сумнівів щодо того, як правильно розмежовувати і, відповідно, кваліфікувати діяння як кримінальний проступок чи злочин. До прикладу, проаналізуємо санкцію ч. 1 ст. 185 КК України: карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від вісімдесяти до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк до трьох років. Як бачимо, ця санкція кримінально-правової норми є альтернативною та передбачає вибір покарань. За класифікацією, яка пропонується з 1 січня 2020 р., цей склад кримінального правопорушення можна розглядати і як кримінальний проступок, і як нетяжкий злочин. Постає питання, хто на практиці має давати оцінку відмежуванню, адже від цього залежатиме процедура розслідування. Щодо кримінальних проступків, то діє спрощена процедура - дізнання. Це означає, що розслідування буде тривати максимум місяць після вручення підозри. Під час досудового розслідування кримінальних проступків не допускається застосування запобіжних заходів у виді домашнього арешту, застави або тримання під вартою.

Висновки

кримінальний проступок відповідальність законодавство

Отже, після запровадження інституту кримінального проступку для суб'єктів правозастосування основним критерієм розмежування злочину, кримінального проступку та адміністративного правопорушення буде формальний критерій, тобто вид і міра покарання. Формальним критерієм для відмежування кримінального проступку від злочинів є санкція кримінально-правової норми, яка передбачає такий вид покарання, як позбавлення волі строком до 2 років, у разі передбачення санкціями кримінально-правових норм більш тяжких видів покарань або із більшою мірою вказані види кримінальних правопорушень є злочинами.

Список використаних джерел

1. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13 квітня 2012 р. № 46511.

2. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень: Закон України від 22 листопада 2018 р.

3. КуцВ.М. Впровадження кримінального проступку та кримінальної відповідальності юридичних осіб - важливі напрями розвитку кримінального права України. Основні напрями розвитку кримінального права та шляхи вдосконалення законодавства України про кримінальну відповідальність : матеріали Міжнар. наук.-практ. конф., 11-12 жовтня 2012 р. / редкол. : В.Я. Тацій (голов. ред.), В.І. Борисов (заст. голов. ред.) та ін. Харків : Право, 2012. С. 192-195.

4. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р.

5. Фріс П.Л. Кримінально-правова політика Української держави: теоретичні, історичні та правові проблеми. Київ : Атика, 2005. 280 с.

6. Водолаз І.А. Класифікація кримінально караної поведінки. Митна справа. 2008. № 5. С. 79.

7. Мирошниченко Н.А. Визначення проступку та злочину в кримінальному праві України. Зб. «Актуальні проблеми політики». 2014. № 51. С. 331-336.

Размещено на Allbest.ru