Проблеми визначення суб’єктивної сторони злочинного порушення встановленого законом порядку трансплантації анатомічних матеріалів людини (ст. 143 КК України)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблеми визначення суб'єктивної сторони злочинного порушення встановленого законом порядку трансплантації анатомічних матеріалів людини (ст. 143 КК України)

Базелюк В.В.,

кандидат юридичних наук, асистент кафедри кримінального права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

Коваленко Є.С.,

студентка 3 курсу

Інституту підготовки кадрів для органів юстиції України Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

Стаття присвячена проблемам визначення суб'єктивної сторони злочинного порушення встановленого законом порядку трансплантації анатомічних матеріалів людини (ст 143 КК України).

Ст І43 КК України встановлено відповідальність за три види злочинів:

1) порушення встановленого законом порядку трансплантації анатомічних матеріалів людини;

2) вилучення у людини шляхом примушування або обману її анатомічних матеріалів із метою їх трансплантації; 3) незаконна торгівля анатомічними матеріалами людини.

Що стосується другого та третього видів, то терміни «вилучення...» та «незаконна торгівля...», що застосовані в законі під час визначення цих діянь, дають однозначний висновок щодо їх вчинення лише з прямим умислом. Складність становить суб'єктивна сторона першого діяння, оскільки в ч. 1 ст. 143 КК України воно визначене через термін «порушення.».

У статті проаналізовано різні позиції щодо форми вини злочинного порушення встановленого законом порядку трансплантації анатомічних матеріалів людини. Але більш переконливим, на думку авторів, убачається судження, що порушення, передбачене ч. 1 ст. 143 КК України, може бути як умисним, так і необережним. Щодо умислу, то він може бути лише прямим, а необережність лише злочинна недбалість, оскільки цей злочин сформульований у законі за ознаками формального складу.

Однак автори статті акцентують увагу на тому, що встановлення кримінальної відповідальності за необережне порушення порядку трансплантації анатомічних матеріалів людини видається зайвим. Злочин, передбачений ч. 1 ст. 143 КК України, є злочином невеликої тяжкості (згідно зі ст. 12 КК України), а його формальний склад не передбачає настання будьяких суспільно небезпечних наслідків, тому існування кримінальної відповідальності за необережне порушення порядку трансплантації є недоцільним. Отже, є необхідність у доповненні ч. 1 ст. 143 КК України вказівкою на умисну форму вини. Таке доповнення декриміналізує необережне порушення порядку трансплантації і значно полегшить застосування цієї норми.

Ключові слова: трансплантація, вилучення анатомічних матеріалів, торгівля анатомічними матеріалами, прямий умисел, злочинна недбалість, формальний склад. порушення закон трансплантація анатомічний

PROBLEMS OF DETERMINING THE SUBJECTIVE SIDE OF A CRIMINAL VIOLATION OF THE ESTABLISHED BY THE LAW PROCEDURE OF TRANSPLANTING HUMAN ANATOMICAL MATERIALS (ART. 143 OF THE CC OF UKRAINE)

The article is devoted to the problems of determining the subjective side of a criminal violation of the established by the law procedure of transplanting human anatomical materials (Art. 143 of the Criminal Code of Ukraine).

Art. 143 of the Criminal Code of Ukraine establishes responsibility for three types of crimes: 1) violation of the prescribed by law procedure of transplantation of human anatomical materials; 2) forced or deceptive removal from a human being the anatomical materials from him or her for the purpose of their transplantation; 3) illegal trade in human anatomical materials.

Regarding the second and the third types, the terms “removal ...” and “illegal trade.” used in the law in determining these acts give the clear conclusion as to their perpetration only with direct intent. The difficulty is the subjective side of the first act, since in Part 1 of Art. 143 of the Criminal Code of Ukraine it is defined by the term “violation ...”.

The article analyzes different points of view regarding the form of guilt in a criminal violation of the established by the law procedure of transplanting human anatomical materials. But more convincing, according to the authors, is the view that the violation foreseen in Part 1 of Art. 143 of the Criminal Code of Ukraine can be both intentional and unintentional. As to intent, it can only be direct, and negligence can only be criminal negligence, since this crime is formulated in the law according to the attributes of formal composition.

However, the authors of the article emphasize that criminal responsibility for negligent violation of the transplantation procedure of human anatomical materials seems unnecessary. The crime under Part 1 of Art. 143 of the Criminal Code of Ukraine, is a crime of little severity (according to Art. 12 of the Criminal Code of Ukraine), and its formal composition does not imply any socially dangerous consequences, so the criminal liability for negligent violation of the transplantation procedure is inappropriate. Thus, there is a need to supplement Part 1 of Art. 143 of the Criminal Code of Ukraine indicating the intentional guilt. Such a supplement decriminalizes negligent violation of the transplantation procedure and will greatly facilitate the application of this provision.

Key words: transplantation, removal of anatomical materials, trade in anatomical materials, direct intent, criminal negligence, formal composition.

Постановка проблеми

Для вирішення питання про встановлення в діянні особи всіх ознак злочину, передбаченого ст. 143 КК України, як і ознак будьяких інших злочинів, необхідно визначитися і з ознаками його суб'єктивної сторони, оскільки суб'єктивна сторона є обов'язковим елементом кожного складу злочину. Суб'єктивна сторона злочину це його внутрішня сторона, тобто психічна діяльність особи, що відображає ставлення її свідомості і волі до суспільно небезпечного діяння, яке вона вчиняє, і до його наслідків. Зміст суб'єктивної сторони складу злочину характеризують певні юридичні ознаки: вина, мотив і мета вчинення злочину.

Обов'язковою і основною ознакою суб'єктивної сторони є вина. закон про кримінальну відповідальність гарантує, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ст. 2). Тому відсутність вини виключає суб'єктивну сторону, а як наслідок і наявність у діях особи складу злочину.

Велике значення для поняття вини має і такий її елемент, як форма. Форма вини це зазначені в кримінальному законі поєднання певних ознак свідомості і волі особи, що вчиняє суспільно небезпечне діяння. У поєднанні таких ознак і відображається психічне ставлення особи до діяння та його наслідків [1, с. 166]. Чинне кримінальне законодавство виділяє дві форми вини умисел і необережність.

Ст. 143 КК України встановлено відповідальність за три види злочинів: 1) порушення встановленого законом порядку трансплантації анатомічних матеріалів людини; 2) вилучення у людини шляхом примушування або обману її анатомічних матеріалів із метою їх трансплантації; 3) незаконна торгівля анатомічними матеріалами людини.

Науковий інтерес становить аналіз суб'єктивної сторони зазначених злочинів. Що стосується другого та третього видів, то терміни «вилучення... » та «незаконна торгівля. », що застосовані в законі під час визначення цих діянь, дають однозначний висновок щодо їх вчинення лише з прямим умислом. Складність становить суб'єктивна сторона першого діяння, оскільки в ч. 1 ст. 143 КК України воно визначене через термін «порушення».

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Вагомий внесок у дослідження проблеми порушення встановленого законом порядку трансплантації анатомічних матеріалів людини зробили такі науковці, як П.П. Андрушко, М.І. Бажанов, В.О. Глушков, С.В. Гринчак, В.І. Касинюк, М.Й. Коржанський, А.В. Мусієнко, М.І. Хавронюк, Г.В. Чеботарьова та інші.

Метою статті є вирішення питання щодо форми вини порушення встановленого законом порядку трансплантації анатомічних матеріалів людини.

Виклад основного матеріалу

Застосування в диспозиції кримінального закону терміна «порушення» свідчить, що норма ч. 1 ст. 143 КК України є бланкетною, тобто такою, що відсилає до нормативних актів інших галузей права для з'ясування відповідності або невідповідності вчиненого діяння встановленому порядку трансплантації анатомічних матеріалів людини [2, с. 124], зокрема до Основ законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 р. [3], Закону України «Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині» від 17 травня 2018 р. [4], Декларації щодо трансплантації людських органів 1987 р. [5] та інших національних і міжнародноправових актів.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині», трансплантація це спеціальний метод лікування, що полягає в пересадці анатомічного матеріалу людини від донора реципієнту і спрямований на відновлення здоров'я людини [4]. Ч. 1 ст. 143 КК встановлює відповідальність саме за порушення встановленого законом порядку трансплантації. Під порушенням розуміється недотримання чи неналежне дотримання встановленого порядку проведення трансплантації або вчинення в процесі пересадки анатомічних матеріалів людини дій, які заборонені законодавством. У свою чергу, порядок трансплантації це сукупність спеціальних вимог і правил, з дотриманням яких повинна виконуватися пересадка анатомічних матеріалів людини, тобто процедура пересадки фрагментів організму людини. Порушуючи порядок трансплантації, особа насамперед порушує нормативні приписи, закріплені в законах і підзаконних актах [6, с. 10].

Деякі науковці (М.І. Бажанов, П.П. Андрушко, В.І. Касинюк, М.І. Хавронюк, Г.В. Чеботарьова) вважають, що суб'єктивна сторона цього злочину виражається в прямому умислі. Однак більш переконливим убачається судження, що порушення, передбачене ч. 1 ст. 143 КК України, може бути як умисним, так і необережним. щодо умислу, то він може бути лише прямим, оскільки цей злочин сформульований у законі за ознаками формального складу. Тому злочин визнається закінченим із моменту вчинення діяння і не потребує встановлення наслідків його вчинення. Треба зауважити, що в літературі є позиція, відповідно до якої у злочинах із формальним складом зміст вини включає в себе психічне ставлення не тільки до діяння, але і до його суспільно небезпечних наслідків, щодо яких можливий і непрямий умисел. Проте це твердження ігнорує існуючу в законі конструктивну відмінність між матеріальним і формальним складом злочину. Ба більше, висновки про можливість непрямого умислу в злочинах із формальним складом не відповідають законодавчому визначенню цих злочинів, що не передбачає під час їх опису в законі наслідків. Автори зазначеного твердження також не враховують, що в цих випадках інтелектуальна та вольова ознаки умислу, відповідно, переносяться на саме діяння (обмежуються ним), тобто ці ознаки умислу повинні визначатися під час вчинення злочинів із формальним складом лише психічним ставленням суб'єкта до суспільно небезпечної дії або бездіяльності. Вони виявляються не тільки в усвідомленні об'єктивно існуючої суспільної небезпечності діяння (інтелектуальна ознака), але й у бажанні це діяння вчинити (вольова ознака). Отже, непрямий умисел тут виключається, тому що свідоме допущення, притаманне цьому виду вини, стосується виключно наслідків суспільно небезпечної дії чи бездіяльності, які у злочинах із формальним складом лежать за межами ознак об'єктивної сторони складу злочину [7, с. 7072].

Що стосується необережного вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 143 КК України, то треба зазначити, що згідно зі ст. 25 КК України необережність поділяється на злочинну самовпевненість і злочинну недбалість. Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення. необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити. Неважко побачити, що зазначені формулювання надані в законі щодо злочинів, що сконструйовані за ознаками матеріального складу. При цьому законодавець визначив ознаки, якими характеризується виключно ставлення особи до суспільно небезпечних наслідків. Але деякі злочини з формальним складом також можуть вчинятися з необережності. Під час визначення ознак такого складу необхідно встановлювати форму вини щодо самого діяння (дії чи бездіяльності), а не щодо наслідків. Таке переміщення тягне за собою заміну понять із «не передбачала» на «не усвідомлювала». Звідси для злочинів, які мають формальні склади, недбалість може бути визначена так: особа, яка вчинила діяння (дію або бездіяльність), не усвідомлювала його суспільної небезпечності, хоча повинна була і могла це усвідомлювати [1, с. 184]. Наприклад, лікар проводить операцію із трансплантації анатомічних матеріалів людини, але на момент проведення операції були внесені і вступили в дію зміни до законодавства, які безпосередньо стосуються цієї операції. Лікарю за певних обставин такі зміни не відомі і він продовжує керуватися попередніми положеннями, чим порушує новий закон, а отже і ч. 1 ст. 143 КК України. Тож у такому разі буде мати місце злочинна недбалість, і лікар може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 143 КК України за наявності в його поведінці всіх інших ознак цього злочину.

Але, як зазначає у своїх дослідженнях С.В. Грин чак, встановлення кримінальної відповідальності і за умисні порушення порядку трансплантації, і за необережні видається зайвим. злочин, передбачений ч. 1 ст. 143 КК України, є злочином невеликої тяжкості (згідно зі ст. 12 КК України), а його формальний склад не передбачає настання будьяких суспільно небезпечних наслідків, тому існування кримінальної відповідальності за необережне порушення порядку трансплантації є недоцільним. З огляду на це С.В. Гринчак пропонує доповнити ч. 1 ст. 143 КК України вказівкою на умисну форму вини цього злочину [8, с. 128], з чим варто погодитися. Таке доповнення декриміналізує необережне порушення порядку трансплантації і значно полегшить застосування цієї норми правоохоронними органами та судом.

Що стосується злочинної самовпевненості, то інтелектуальна ознака «передбачала», на яку безпосередньо вказано в законі, не може бути замінена ознакою «усвідомлювала», оскільки подальша заміна ознак цього виду вини потребує встановлення розрахунків, пов'язаних із не вчиненням самого діяння. відсутність же діяння взагалі знімає питання щодо суб'єктивного ставлення до його вчинення. отже, для норм, якими сконструйовані злочини за ознаками формального складу, злочинна самовпевненість непритаманна.

Висновки

Враховуючи вищевикладене, ми дійшли висновку, що порушення порядку трансплантації анатомічних матеріалів людини, що передбачене ч. 1 ст. 143 КК України, може бути вчинене як з умисною, так і з необережною формою вини, а вилучення анатомічних матеріалів людини (ч. 2) або торгівля ними (ч. 3) лише з умисною, хоча встановлення кримінальної відповідальності за необережне порушення порядку трансплантації видається зайвим. Тому більш доцільним було б доповнити ч. 1 ст. 143 КК України вказівкою на умисну форму вини. Таке доповнення декриміналізує необережне порушення порядку трансплантації і значно полегшить застосування цієї норми.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Кримінальне право України : Загальна частина : підручник / за ред. В.Я. Тація, В.І. Борисова, В.І. Тютюгіна. 5е вид., переробл. і допов. Харків : Право, 2015. 528 с.

2. Гринчак С.В. Кримінальна відповідальність за порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини. Новий Кримінальний кодекс України: питання застосування і вивчення : матеріали Міжнар. наук. практ. конф., м. Харків, 2526 жовтня 2001 р. Київ Харків : Юрінком Інтер, 2002. С. 123126.

3. Основи законодавства України про охорону здоров'я : Закон України від 19 листопада 1992 р. № 2801ХІІ. Відомості Верховної Ради України. 1993. № 4. Ст. 19.

4. Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині : Закон України від 17 травня 2018 р. № 2427АШ. Відомості Верховної Ради України. 2018. № 28. Ст. 232.

5. Декларація щодо трансплантації людських органів : Декларація від 30 жовтня 1987 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/995_330.

6. Гринчак С.В. Порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини: підстави кримінальної відповідальності : автореф. дис. ... канд. юрид. наук. Харків, 2006. 20 с.

7. Кримінальний кодекс України : наук.практ. комент. / Ю.В. Баулін та ін. ; за заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. Харків : Одіссей, 2006. 1184 с.

8. Гринчак С.В. Порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини. Підстави кримінальної відповідальності : дис. ... канд. юрид. наук. Харків, 2006. 218 с.

Размещено на Allbest.ru