Делімітація повітряного та космічного простору: основні підходи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Делімітація повітряного та космічного простору: основні підходи

Григоров О.М., кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри міжнародного права

Аннотация

Стаття присвячена проблемі делімітації повітряного й космічного простору. Як відомо, між повітряним і космічним простором не існує чіткої фізичної межі. Слід підкреслити, що міжнародне космічне право не містить точного визначення поняття «космічний простір». Однак міжнародно-правовий режим космічного простору кардинально відрізняється від відповідного регулювання повітряного простору. Водночас впродовж досить довгого часу розв'язання цього важливого питання ускладнювалося тривалими дискусіями про делімітацію космічного й повітряного простору. З позицій міжнародного права поділ надземного простору на повітряний і космічний необхідний саме через відмінності в правових режимах цих двох просторів. По-перше, повітряний простір поділяється на суверенний і міжнародний. На суверенний повітряний простір, розташований над територією держави, поширюється принцип державного суверенітету. Договір 1967 p. про принципи діяльності держав із дослідження та використання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, передбачає (ст. ІІ), що космічний простір не підлягає присвоєнню державами ані шляхом проголошення державного суверенітету, ані шляхом використання або окупації, ані будь-якими іншими способами. Таким чином, космічний простір неподільний і повною мірою перебуває в загальному користуванні. По-друге, на відміну від повітряного простору, в космосі й на небесних тілах заборонено розміщувати ядерну зброю та інші види зброї масового знищення. По-третє, держави зобов'язані досліджувати й використовувати космос в інтересах усіх держав. По-четверте, держава не несе відповідальності за шкоду, заподіяну в результаті авіаційної діяльності приватних юридичних осіб, що перебувають під її юрисдикцією, але держава несе відповідальність за шкоду, заподіяну в результаті національної космічної діяльності, незалежно від того, яким суб'єктом така шкода заподіяна. Розв'язання питання делімітації повітряного й космічного простору безпосередньо пов'язане з активізацією на сучасному етапі аерокосмічної діяльності. Автор статті аналізує основні теоретичні підходи щодо розмежування повітряного й космічного простору, які сформувалися в рамках діяльності Комітету Організації Об'єднаних Націй із космосу, а також висвітлює офіційні позиції держав щодо розв'язання питання делімітації повітряного й космічного простору.

Ключові слова: Комітет оОн із космосу, аерокосмічна діяльність, авіаційна діяльність, функціональна концепція, просторова концепція.

Abstract

DELIMITATION OF AIR AND OUTDOOR SPACE: BASIC APPROACHES

The article deals with the problem of delimitation of air and outer space. As you know, there is no clear physical boundary between air and outer space. It should be emphasized that international space law does not accurately define the concept of “outer space”. However, the international legal regime of outer space is fundamentally different from the corresponding regulation of airspace. At the same time, for quite some time, solving this important issue has been complicated by lengthy discussions about space and air space delimitation. From the standpoint of international law, the separation of aboveground space into air and space is necessary because of the differences in the legal regimes of the two spaces. First, the airspace is divided into sovereign and international. The principle of state sovereignty applies to the sovereign air space located above the territory of the state. The Treaty on Principles Governing the Activities of States in the Exploration and Use of Outer Space, including the Moon and Other Celestial Bodies, dated 1967 stipulates (Art. II) that outer space is not subject to the assignment of powers by states either by proclamation of state sovereignty, or by use or occupation, or by any other means. Thus, the outer space is indivisible and fully shared. Secondly, unlike airspace, nuclear and other weapons of mass destruction are prohibited in space and on celestial bodies. Third, states are obliged to explore and use space for the benefit of all states. Fourth, the state is not responsible for damage caused by the aviation activities of private legal entities under its jurisdiction, but the state is responsible for the damage caused by national space activities, no matter by what subject such damage had been caused. The solution to the problem of air and space delimitation is directly related to activation at the present stage. aerospace activities. The author analyzes the basic theoretical approaches to the demarcation of air and space, which were formed in the framework of the activities of the UN Committee on Space, and highlights the official positions of States on addressing the issue of air and space delimitation.

Key words: UN Committee on Space, aerospace activities, aviation, functional approach, spatial approach.

Постановка проблеми

У практичному сенсі потреба виробити єдині підходи з питання встановлення кордону між повітряним і космічним простором набула актуальності з початком освоєння космосу в 50-х рр. минулого століття, особливо після запуску першого штучного супутника Союзу Радянських Соціалістичних Республік (далі - СРСР) у 1957 р. На жаль, до сьогодні продовжуються суперечки між державами щодо розробки універсальної загальноприйнятної моделі розв'язання проблеми делімітації повітряного й космічного простору, що не сприяє розвитку міжнародно-правового регулювання як авіаційної, так і аерокосмічної діяльності.

Стан опрацювання

У різний час питанням делімітації повітряного й космічного простору займалася низка дослідників, серед яких Ю.Н. Малєєв, Г.П. Жуков, Ю.М. Колосов, Ю.С. Шемшученко, В.В. Семеняка й інші.

Мета дослідження - аналіз основних теоретичних підходів щодо розмежування повітряного й космічного простору, які сформувалися в рамках діяльності Комітету ООН із космосу, а також висвітлення офіційних позицій держав щодо розв'язання питання делімітації повітряного й космічного простору.

Виклад основного матеріалу

Генеральна Асамблея ООН у Резолюції № 2222 (ХХІ) 1966 р. доручила Комітету ООН із використання космічного простору в мирних цілях почати вивчення питань щодо визначення поняття космічного простору, що дозволило б розв'язати проблему делімітації космічного й повітряного простору [18, с. 1]. Держави ведуть роботу із цього питання в рамках Комітету впродовж останніх десятиліть, однак так і не досягли компромісу достатньою мірою, питання розмежування досі залишається складним і значною мірою політизова- ним [13, с. 602].

У перші ж роки після початку роботи Комітету держави виробили два основних підходи до міжнародно-правової проблеми делімітації повітряного й космічного просторів: функціональний і просторовий [4]. Вони усталені й донині. Слід, однак, зазначити, що Російська Федерація (далі - РФ), яка завжди дотримувалася просторового підходу, в рамках співробітництва з Комітетом ООН із космосу наполягає на існуванні третього підходу, так званого комплексного. Такий підхід включає два етапи. На першому етапі за низької інтенсивності використання аерокосмічних об'єктів усі правові колізії можуть бути вирішені шляхом використання чинних норм міжнародного повітряного й космічного права. На другому етапі - відповідно до зростання інтенсивності аерокосмічної діяльності - пропонується загальними зусиллями розробити нові міжнародно-правові механізми в рамках вищезазначених галузей міжнародного права [1].

Прихильники функціонального підходу вказують на відсутність потреби в делімітації. Їхні аргументи наступні: з юридичного погляду йдеться про єдиний надземний простір; відсутні міжнародні спори чи суперечності з відповідних питань; можливе визначення кордону між повітряним і космічним простором враховуватиме інтереси тільки тих держав, що братимуть участь у цьому процесі [11, с. 5]. Пропозиції в рамках функціонального підходу зводяться до необхідності правової регламентації авіаційної та космічної діяльності. Інакше кажучи, пропонується здійснити юридичне розмежування авіаційної та космічної діяльності за критерієм функціонального призначення літального апарата - повітряного судна чи космічного апарату. Водночас необхідне визначення таких базових понять міжнародного космічного права, як «космічний об'єкт» і «космічна діяльність».

В рамках роботи Комітету ООН із космосу прихильниками функціонального підходу є США, Франція, Бельгія, Норвегія, Нідерланди, Португалія, Чехія тощо. Зокрема, США заявляють, що визначення меж або делімітація космічного простору не необхідне, адже попри відсутність визначення (делімітації) жодних юридичних або практичних проблем досі не виникало. Крім того, як стверджує М.Т. Кінг, різні правові режими, що застосовуються до повітряного простору й простору, добре діяли у відповідних сферах впродовж останніх десятиліть, коли відбувається загальний розвиток авіаційної та космічної діяльності [14, с. 49]. До речі, законодавство США (Закон про аеронавтику й дослідження космічного простору 1958 р. (англ.: National Aeronautics and Space Act of 1958), Закон про комерційні космічні запуски 1984 р. (англ. : Commercial Space Launch Act of 1984), Закон про порядок дистанційного зондування Землі 1992 р. (англ.: Land Remote Sensing Policy Act of 1992)) регулює здійснення комерційних космічних запусків, використання літальних апаратів, статус екіпажів і навігацію, наділивши Федеральне управління цивільної авіації всеосяжною юрисдикцією в питаннях безпеки й навігації повітряних суден та авіації [17, с. 6].

Франція, відповідаючи на запит Комітету ООН із космосу, демонструє наступну позицію: «враховуючи наявний стан речей у сфері космічної діяльності, Франція дотримується функціонального підходу до визначення космічної діяльності, згідно з яким космічним об'єктом вважається будь-який об'єкт, призначений для запуску в космос, незалежно від того, чи долетить він туди, чи ні» [1].

До речі, деякі російські науковці, попри офіційну позицію РФ у цьому питанні, також є прихильниками функціонального підходу. Так, наприклад, Є.О. Ганенков відзначає, що «міжнародно-правове регулювання аерокосмічної навігації має засновуватися на «функціональному підході», коли стосовно аерокосмічних польотів буде застосовуватися система норм тієї галузі права (міжнародне космічне право або міжнародне повітряне право), яка буде необхідною залежно від технічних можливостей органів керування рухом у повітряному й космічному просторі, й незалежно від того, чи знаходиться аерокосмічний апарат у формально визначених повітряному або космічному просторах» [3, с. 12].

З плином часу, з розвитком авіаційних і космічних технологій та участю нових держав в освоєнні космосу в рамках роботи Комітету ООН із космосу стала дедалі частіше лунати критика функціонального підходу. Причинами є можливість виникнення міждержавних спорів, створення наразі гібридних літальних апаратів, здатних переміщуватися та маневрувати як у повітрі, так і в космосі [19, с. 7], необхідність узгодження правил безпеки польотів і навігації аерокосмічних літальних апаратів і комерційних повітряних суден. Якщо такі апарати функціонують у рамках двох окремих правових режимів, зростає потенційна небезпека фізичного зіткнення повітряних суден та аерокосмічних літальних апаратів.

Прихильники просторового підходу, беручи до уваги згадані вище причини критики, доводять необхідність договірного визначення меж повітряного й космічного просторів. Це пояснюється наявністю юридичних відмінностей між їхніми правовими режимами, що потребує встановлення розмежування дії принципу свободи космосу, з одного боку, й принципу державного суверенітету над повітряним простором, розташованим над її територією, з іншого.

Зазначають і про те, що розмежування повітряного й космічного простору сприяло б розвитку суборбітальних польотів. Комерційне освоєння космосу було б полегшене завдяки ясності, стабільності й передбачуваності відповідних правових режимів. Це ж стосується інтересу до інвестицій у космічні польоти й перевезення [15, с. 34-35].

Водночас слід зазначити, що, починаючи з 60-х рр. минулого століття, в рамках Юридичного підкомітету Комітету ООН із космосу стосовно просторового підходу до делімітації повітряного та космічного простору розроблено низку концепцій, а саме:

а) концепція встановлення верхньої межі державного суверенітету з урахуванням аеродинамічних властивостей повітряних суден (концепція Кармана);

б) концепція встановлення нижнього перигею орбіти супутників (концепція найнижчого орбітального польоту);

в) концепція ефективного контролю над повітряним простором;

г) концепція розподілу просторів на відповідні зони;

д) концепція пошарового розмежування атмосфери та інші [2].

Перша з цих концепцій ґрунтується на пропозиціях американського фізика Т. фон Кармана, який вказав, що кордон між повітряним і космічним простором проходить приблизно в 100 км над рівнем Світового океану. Атмосфера тут настільки розріджена, що крила повітряних суден не можуть забезпечити достатню підйомну силу для польоту, а космічні апарати не можуть перебувати на орбіті через надмірний опір атмосфери [17, с. 5].

У рамках роботи Комітету ООН із космосу в 1975 р. Італія внесла пропозицію про делімітацію космічного простору й фіксування «вертикальної межі» на висоті приблизно 90 км від поверхні Землі [12, с. 2]. У 1984 р. СРСР висловився за встановлення умовної договірно-правової межі між космічним і повітряним просторами, яка має проходити на висоті 100-110 км над рівнем океану при збереженні права прольоту космічних об'єктів на нижчих висотах над територіями інших держав для їхнього виходу на орбіту й повернення на Землю. Було вказано, що космічний простір починається з висоти 100-110 км, тобто з висоти мінімальних перигеїв орбіт штучних супутників Землі, а суверенітет держав не поширюється вище меж, окреслених перигеями супутників на орбіті [8, с. 22].

Концепція найнижчого орбітального польоту передбачає, що повітряний простір закінчується на максимальній висоті, досяжній для літаків, а космічний простір, своєю чергою, починається на найнижчій точці, де космічний корабель може рухатися навколо Землі. Отже, припускають, що між цими двома точками існує «мезопростір», де дослідники, серед яких Д.Дж. Харріс, В. Дженкс, Дж.А. Восбург, запропонували застосовувати право «мирного прольоту» штучних космічних об'єктів через повітряний простір іншої держави.

Концепція ефективного контролю змістовно пов'язана з технологічною можливістю держави здійснювати контроль над повітряним простором над своєю територією.

Згідно з нею державний суверенітет діє в будь-якій точці космічного простору, якщо діяльність там впливає на безпеку держави або людей. Держава може заперечувати проти свободи космічного польоту над своєю територією, якщо така діяльність несе зазначені загрози. Дж.К. Купер стверджував, що в будь-який конкретний час територія кожної держави простягається вгору в космос тією мірою, якою науковий прогрес держави дозволяє їй контролювати космічний простір над нею [16, с. 78-79].

Вельми радикальною є позиція деяких екваторіальних держав щодо питання делімітації повітряного й космічного просторів. Вона базується на досить широкому трактуванні принципу «невіддільного над природними ресурсами», який отримав закріплення на початку 60-х рр. минулого століття у низці резолюцій Генеральної Асамблеї ООН [6; 7]. В основі цієї концепції лежить також спроба погодити проблему правового статусу частини космічного простору, а саме - геостаціонарну орбіту Землі, з правовою регламентацією правового режиму використання повітряного простору [5, с. 68-69]. Боготин- ська декларація 1976 р. передбачала віднесення сегментів геостаціонарної орбіти (37780 км над Землею), розташованих над територією екваторіальних держав, до природних ресурсів, які перебувають під суверенітетом держав- учасниць. Декларацію підписали 8 екваторіальних держав (Бразилія, Колумбія, Республіка Конго, Еквадор, Індонезія, Кенія, Уганда й Заїр (нині - Демократична Республіка Конго), однак їхня позиція не була підтримана міжнародною спільнотою [20, с. 225].

Наразі в рамках роботи Комітету ООН із космосу просторового підходу, як зазначають українські дослідники Ю.С. Шемшученко й В.В. Семеняка, дотримуються Азербайджан, Алжир, Австралія, Білорусь, Болівія, Казахстан, Катар, Мексика, РФ, Таїланд, Україна [8, с. 19-20]. Однак у рамках цього підходу існують суттєві проблеми. Основна з них, що зрозуміло, полягає у відсутності єдності стосовно того, де проводити демаркаційну лінію між повітряним і космічним простором.

Пропозиції держав базуються, насамперед, на думках різних науковців. Так, Л. Бекер пропонував встановити межу між повітряним і космічним простором на відстані 16 км від Землі, П.Б. Поттер - 48 км, М. Аронсон - 95 км [9, с. 42].

На думку Дж. Петлона й П. Демпсі, з огляду на фізичні характеристики повітряного простору й космосу можуть бути запроваджені аерокосмічна зона, зона ближнього космосу й зона космічного простору. Перша зона розташована в межах 50 км від Землі й підпадає під дію повного й виняткового суверенітету держави. Зона ближнього космосу, що знаходиться в діапазоні висот від 50 км до 120 км від Землі (або, як альтернатива, від 18 км до 160 км), є аналогією передбачених в Конвенції ООН із морського права 1982 р. прилеглої зони й виключної економічної зони. Вона могла б бути відкрита для мирного прольоту усіх сторін, із встановленими (можливо, Міжнародною організацією цивільної авіації - ІКАО) нормами повітряної безпеки й навігації, яких дотримуватимуться держави в районах польотної інформації та держави, на аерокосмічні апарати й ракети-носії яких поширюється дія повітряного права. У цій зоні також могли б бути обмежені польоти літальних апаратів іноземних держав без дозволу розташованої під нею держави. Нарешті, на погляд згаданих науковців, зона космічного простору повинна починатися з висоти 120 км (або 160 км), дії в ній повинні регулюватися міжнародним космічним правом [10, с. 13]. На можливість застосування саме такого підходу вказано й у Записці Секретаріату Комітету ООН із космосу «Питання, що стосуються суборбітальних польотів для вирішення наукових завдань і/або пасажирських перевезень» 2018 р. [17, с. 8].

Висновки

Отже, питання делімітації повітряного й космічного простору досі не розв'язане на міжнародно-правовому рівні внаслідок суперечностей між державами світу. Делімітація кордону між повітряним і космічним простором залишається актуальною проблемою, яка має практичні наслідки як для авіаційної, так і для космічної діяльності. На сьогодні основоположним принципом сучасного міжнародного повітряного права, виходячи з норм Чиказької конвенції 1944 р. про міжнародну цивільну авіацію, є принцип повного й виняткового суверенітету держави над повітряним простором, що знаходиться над її територією. Таким чином, без належної делімітації межі між повітряним і космічним простором виникає ризик колізії юрисдикцій у сфері авіаційної та космічної діяльності.

Відсутність консенсусу між державами в цьому питанні призводить до появи концепцій, заснованих на різних критеріях встановлення демаркаційної лінії між повітряним і космічним простором, починаючи від відносно невеликої висоти від рівня Світового океану охоплення повітряного простору для польотів, і до делімітації на дуже великій висоті, яка перевищує деякі найважливіші навколоземні орбіти. Певний «застій» у роботі Комітету ООН із космосу, спричинений розбіжностями між прибічниками функціонального й просторового підходів до делімітації повітряного й космічного простору, не сприяє усуненню цієї важливої прогалини в сучасному міжнародному праві. Зусилля світової спільноти, на думку автора, мають бути спрямовані на розробку дієвого, нехай навіть компромісного, багатостороннього документа в цій галузі, який відповідав би інтересам усього людства. правовий космічний повітряний суверенний

Список використаних джерел

1. Вопросы по определению и делимитации космического пространства: ответы государств-членов: добавление : А/АС.105/889/ Add.10. The United Nations Office for Outer Space Affairs.

2. Генеральна Асамблея ООН : А/АС.105/с.2/Б302. The United Nations Office for Outer Space Affairs.

3. Ганенков Е.О. Перспективы международно-правового регулирования аэрокосмической навигации : автореф. дисс. ... канд. юрид. наук : 12.00.10. Москва, 2015. 26 с.

4. Григоров О.М. Питання делімітації повітряного та космічного простору в комітеті ООН з космосу. Верховенство права та правова держава : матеріали Міжн. наук.-практ. конф., 14-15 вересня 2018 р. Ужгород : Ужгородський національний університет, 2018. С. 153-155.

5. Международное космическое право / под ред. Г.П. Жукова, А.Х. Абашидзе. Москва, 2018. 528 с.

6. Невід'ємний суверенітет над природними ресурсами : Резолюція Генеральної Асамблеї ООН 1803 (ХУІІ) від 14 грудня 1962 р. База даних «Законодавство України».

7. Неотъемлемый суверенитет над природными ресурсами : Резолюция ГА ООН 3171(ХХУІІІ) от 17 декабря1973 г. Организация Объединенных Наций.

8. Шемшученко Ю.С., Семеняка В.В. Делімітація повітряного і космічного просторів: основні теоретичні проблеми та практика. Вісник НАН України. 2014. № 11. С. 18-25.

9. de Oliviera Bittencourt Neto O. Defining the Limits of Outer Space for Regulatory Purposes. Springer, 2015. 110 p.

10. Dempsey P.S. The Definition аnd Delimitation of Outer Space. International Association for the Advancement of Space Safety. 2017. 16 р.

11. Doldirina C. History of the debate as to the delimitation of airspace and outer space. COPUOS Legal Subcommittee, 2011. 11 p.

12. Historical summary on the consideration of the question on the definition and delimitation of outer space. Report of the Secretariat. Committee on the Peaceful Uses of Outer Space. 2002. A/aC.105/769. 8 р.

13. Jakhu R.S., Pelton J.N. Global Space Governance: An International Study. Springer International, 2017. 767 p.

14. King M.T. Sovereignty's Gray Area: The Delimitation of Air and Space in the Context of Aerospace Vehicles and the Use of Force. McGill University, 2015. 130 p.

15. Manoli M., Dempsey P. S. Suborbital Flights and the Delimitation of Air Space Vis-А-Vis Outer Space: Functionalism, Spatialism and State Sovereignty. International Association for the Advancement of Space Safety. 2017. 46 p.

16. Oduntan G. The Never Ending Dispute: Legal Theories on the Spatial Demarcation Boundary Plane between Airspace and Outer Space. Hertfordshire Law Journal. 2003. Vol. 1(2). P. 64-84.

17. Questions on suborbital flights for scientific missions and/or for human transportation. Note by the Secretariat. UN Committee on the Peaceful Uses of Outer Space. 2018.

18. Resolution 2222 (XXI) “Treaty on Principles Governing the Activities of States in the Exploration and Use of Outer Space, including the Moon and Other Celestial Bodies”. United Nations. 1966. 3 p.

19. Sgobba T Commercial Human Spaceflight Safety. International Association for the Advancement of Space Safety. 2013. 30 p.

20. The Geostationary Orbit: Legal, Technical and Political Issues Surrounding Its Use in World Telecommunications. Case Western Reserve Journal of International Law. 1984. Vol. 16. P. 223-264.

Размещено на Allbest.ru