Проблема інтерпретації та операціоналізації концепту "національна безпека" в теорії публічного управління та підходи щодо її вирішення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблема інтерпретації та операціоналізації концепту «національна безпека» в теорії публічного управління та підходи щодо її вирішення

Ситник Г.П.

доктор наук з державного управління, професор, професор кафедри державного управління філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Анотація

У статті виконано аналіз змісту поняття “національна безпека”, яке пропонують науковці та політики, та встановлена відсутність його однозначного трактування, як наслідок відсутності єдності тлумачення щодо природи виникнення, діалектики розвитку й можливого управлінського впливу на соціальне явище, яке визначають цим поняттям. Обґрунтовано, що у науковому сенсі при інтерпретації та операціоналізації цього явища, передусім необхідно враховувати, що воно є соціальним конструктом, який відображає специфіку етнокультурного усвідомлення, емоційну та варіативну оціночну характеристику динаміки безпечних умов буття людини, суспільства та державних інститутів. При цьому встановлено, що при визначенні вказаного соціального явище, доцільним є вживання терміну «концепт національна безпека», який, на відміну від терміну «поняття», поєднує ціннісну, образну і поняттєву сторони та дозволяє відобразити у його змісті істотні властивості, зв'язки, відношення, суперечності, тенденції розвитку предметів, які утворюють це явище. Це передбачає фіксацію ознак і властивостей елементів пізнання сутності буття об'єктів реального світу, які визначаються концептами “небезпека”, “безпека”, “нація”, “націоналізм”, “національний”, “культурний код народу (нації)”, “державність”, їх взаємозв'язку та взаємозумовленості як соціокультурних феноменів. Обґрунтована доцільність застосування нового концептуального підходу (його запропоновано називати інституційно-цивілізаційним), щодо інтерпретації та операціоналізації концепту «національна безпека». Згідно якого, у цьому концепті елемент «безпека» розглядається як соціокультурний феномен, що характеризує стан буття людини, суспільства та державних інститутів і водночас як категорія, що відображає універсальні властивості та відношення об'єктивної дійсності, закономірності розвитку матеріальних, природних і духовних явищ, пов'язаних з їх існуванням, а елемент «національна», як соціокультурний феномен, що відображає характеристики культурного коду макросоціальної спільноти (нації) та створених нею державних інститутів, за яких забезпечується збереження якісної визначеності та функціонування державності, яке відповідає її природі.

Принциповою перевагою запропонованого підходу щодо інтерпретації та операціоналізації соціального явища, яке традиційно визначають в межах існуючих підходів поняттям «національна безпека», є можливість враховувати трансформації політичного, економічного і культурного глобального простору в епоху постмодерну, мінімізувати небезпеки підміни національних цінностей та інтересів політичним керівництвом та усунути ризики ігнорування життєвоважливих потреб буття тих чи інших соціальних груп в макросоціальній спільноті шляхом нав'язування волі більшості.

Ключові слова: публічне управління, безпека, небезпека, національна безпека, національні інтереси, інтерпретація, операціоналізація, культурний код, нація, націоналізм.

Summary

THE PROBLEM OF INTERPRETATION AND OPERATIONALIZATION OF THE NATIONAL SECURITY CONCEPT IN PUBLIC ADMINISTRATION THEORY AND APPROACHES TO ITS SOLUTION

Sytnyk G.P.

Doctor of Sciences of Public Administration, Full Professor, Professor at the Department of Public

Administration, Taras Shevchenko National University of Kyiv

The article analyzes the content of the concept of "national security", which is proposed by scientists and politicians, and establishes the absence of its univocal interpretation, as a result of the lack of unity of interpretation regarding the nature of occurrence, the dialectic of development and possible managerial impact on the social phenomenon defined by this concept. It is substantiated that in the sense of scientific, interpreting and operationalizing this phenomenon, it is first necessary to take into account that it is a social construct that reflects the specifics of ethnocultural consciousness, the emotional and variative evaluation characteristics of the dynamics of safe living conditions of a person, society and state institutions. It was found that in determining this social phenomenon, it is advisable to use the term “ the concept of national security ,” which, in contradistinction to “the concept,” combines the value, figurative, and conceptual aspects and makes it possible to reflect the essential properties, connections, relationships, contradictions, development trends of objects that form this phenomenon. This involves fixing the features and properties of elements of cognition of the essence of being objects of the real world, which are determined by the concepts of “danger”, “security”, “nation”, “nationalism”, “national”, “cultural code of the people (nation)”, “statehood”, their relationship and interdependence as sociocultural phenomena. The expediency of applying the new conceptual approach (it is proposed to call it institutional-civilizational) is substantiated, according to the interpretation and operationalization of the concept of "national security". According to which, in this concept, the element “security” is considered as a sociocultural phenomenon that characterizes the state of being of a person, society and state institutions and at the same time as a category that reflects the universal properties and relationships of objective reality, the patterns of development of material, natural and spiritual phenomena associated with their existence , and the element “national”, as a sociocultural phenomenon, reflecting the characteristics of the cultural code of the macro-social community (nation) and created by it state institutions, which provide preservation quality determination and operation state that corresponds to its nature. The principal advantage of the proposed approach to the interpretation and operationalization of the social phenomenon, which is traditionally defined within the framework of existing approaches by the concept of "national security", is the ability to take into account the transformations of the political, economic and cultural global space in the postmodern era, minimize the dangers of substituting national values and interests with political leadership and eliminate risks of ignoring the vital necessities of being of one or another social groups in the macro-social community by imposing the will of the majority.

Key words: public administration, security, danger, national security, national interests, interpretation, operationalization, cultural code, nation, nationalism. національна безпека публічне управління

Постановка проблеми

Системне осмислення і якісна трансформація накопичених знань в теорії публічного управління, передусім концептуалізація, систематизація, розкриття сутності та встановлення взаємозв'язку соціальних явищ, а саме: дій і взаємодій людей, здійснювані безпосередньо або через соціальні організації, інститути та механізми, їх потреби, інтереси, процеси, які утворюють множину елементів соціальної реальності, а також відображення істотних властивостей і відношень тих чи інших предметів (суб'єктів, об'єктів тощо) в їхній суперечності, має принципове значення при підготовці управлінських рішень у сфері національної безпеки. Властивості та відношення елементів соціальної реальності знаходять своє відображення в характеристиках їх функціонування, які визначають на основі результатів системного аналізу і синтезу факторів, що є причинами небезпек їх буттю. Вірогідність цих результатів і принципова передумова уникнення неоднозначності при прийнятті та імплементації управлінських рішень є належна обґрунтованість категоріально-понятійного апарату, який при цьому використовується. При підготовці цих рішень використовують багато понять, серед яких найважливішим є поняття “національна безпека”, оскільки воно є базовим для визначення інших, зокрема, “політика національної безпеки”, “система національної безпеки”, “загрози національній безпеці”. Разом з тим, як свідчить виконаний нами аналіз, спроби приведення змісту поняття “національна безпека” до виду, який би дозволив уникати неоднозначності та суперечності при підготовці, прийнятті та імплементації управлінських рішень щодо її забезпечення до цього часу так і не увінчалися успіхом, оскільки у дослідників не сформулювалося єдиної думки щодо сутності соціального явища, яке визначають цим поняттям. Це свідчить про необхідність подальших досліджень щодо вирішення проблеми інтерпретації та операціоналізації концепту “національна безпека” в теорії публічного управління.

Аналіз останніх досліджень та публікацій

Історично сформувалися два традиційних підходи щодо з'ясування когнітивних ознак соціального явища, для визначення якого використовують поняття “національна безпека” [1-6]. Згідно першого, сутність явища розкривають у контексті вирішення проблеми захисту прав і свобод людини, а у більш широкому розумінні, ліберальних цінностей, які розглядаються як абсолютні цінності. Тому забезпечення безпеки людини визначається пріоритетом, а забезпечення безпеки державних інститутів та суспільства розглядаються як другорядне завдання. Одним із наслідків є приниження ролі цих інститутів при вирішенні тих чи інших проблем суспільного розвитку, а відтак і скептичне ставлення до їх майбутнього у різних концепціях ліберального спрямування та домінування серед експертів та деяких науковців і політиків думки, що вирішальна роль у забезпеченні національної безпеки сьогодні має належати громадським організаціям, активістам, волонтерам тощо, а не органам державної влади та силовим структурам. У другому підході, навпаки, акцентується увага на пріоритеті захисту національних інтересів та забезпеченні безпеки державних інститутів, які розглядаються як базовий компонент системи забезпечення національної безпеки. Таким чином, згідно першого підходу в центрі уваги перебуває захист ліберальних цінностей у сфері прав і свобод людини, а другого - захист національних інтересів та безпека державних інститутів. Варто зазначити, що саме другий підхід традиційно покладається в основу реальної політики національної безпеки більшості країн, у тому числі США [7].

Виокремлення нерозв'язаних раніше частин загальної проблеми. В кінцевому підсумку, серед науковців, політиків та управлінців так і не сформулювалося єдиної думки щодо сутності соціального явища, яке визначають поняттям “національна безпека”, оскільки їх думки суттєво різняться стосовно того, що слід розуміти під цим явищем: стан предмета (об'єкта, суб'єкта тощо) чи категорію, яка характеризує його стан, а також змісту елементів “національна” і “безпека”, які утворюють поняття “національна безпека” та його взаємозв'язку з іншими поняттями [1-8]. Як правило, поза їх увагою залишається і той факт, що з'ясування змісту поняття “національна безпека” має відбуватися передусім у контексті природи факторів (об'єктів, процесів, тощо), які є причинами небезпек буттю людини (індивіда), суспільства чи державних інститутів, що знаходить своє відображення і в нормативно-правових документах, в яких пропонуються різне трактування змісту поняття “національна безпека” [9-12]. Тому проблема інтерпретації та операціоналізації поняття “національна безпека”, що, очевидно, передбачає подальше розкриття сутності соціального явища, яке визначають цим поняттям, до цього часу залишається не вирішеною, тому має бути предметом ґрунтовного наукового аналізу в теорії національної безпеки та теорії публічного управління.

Формулювання цілі статті є пошук підходів щодо вирішення проблеми інтерпретації та операціоналізація концепту “національна безпека” шляхом подальшого розкриття сутності соціального явища, яке визначають цим поняттям.

Виклад основного матеріалу

Як відомо, багато соціальних явищ, котрі свідчать про сутнісні характеристики соціальних об'єктів, виражають не тільки очевидні характеристики соціальної дійсності, а й більш глибинні її процеси, зв'язок яких з даним явищем не піддається безпосередньому спостереженню, тобто має латентний характер. Чільне місце серед них посідає і соціальне явище, яке визначають поняттям “національна безпека” та розкриття сутності якого не є тривіальним завданням. Це зумовлено низкою чинників, серед яких, зокрема, очевидні геополітичні, геоекономічні та соціокультурні трансформації в епоху постмодерну, необхідність врахування національних особливостей суспільного розвитку та системно-кумулятивного ефекту небезпек буттю людини (індивіду), суспільству та державним інститутам. Тому, незважаючи на те, що у науковій та нормативній літературі, як правило, вважають, що “національна безпека” є поняттям, у науковому сенсі більш доцільним є вживання терміну “концепт”. У даному випадку доцільність використання саме терміну “концепт” зумовлена тим, що соціальне явище, яке сьогодні традиційно визначають поняттям “національна безпека” породжене конкретним суспільством та існує тому, що люди згодні слідувати певним правилам, виконання яких розглядається як передумова її забезпечення. Тому вказане явище, є соціальним конструктом, який передусім відображає специфіку етнокультурного усвідомлення, емоційну та варіативну оціночну характеристику динаміки безпечних умов буття людей (індивідів), суспільства та державних інститутів (їх життєдіяльності). Концепт завжди має амбівалентну структуру, оскільки поєднує в собі ціннісну, образну і поняттєву сторони, а поняття, як правило, передбачає мінімізацію будь- якої суб'єктивності, варіативності, є статичним і нормативним, що не дозволяє у науковому сенсі відобразити повною мірою у його змісті істотні властивості, зв'язки, відношення, суперечності, тенденції розвитку предметів (об'єктів, суб'єктів, систем тощо), які утворюють соціальне явище.

Як зазначалося при інтерпретації та операціоналізації концепту “національна безпека” домінує два підходи: або акцентується увага на важливості захисту базисних ліберальних цінностях суспільства, або ж на захисті та просуванні національних інтересів [1-8]. В межах цих підходів існує проблема, яка може бути зведена до двох запитань, на які досить важко отримати однозначну відповідь: національні цінності (інтереси) - які (тобто хто і яким чином визначає їх сукупність на загальнодержавному рівні)? за рахунок кого (чого) пропонується здійснювати їх захист (тобто хто і яким чином приймає рішення щодо їх пріоритетності?) Одна із визначальних причин трудності щодо отримання однозначної відповіді на ці запитання зумовлена тим, що політичне керівництво досить часто намагається представити власні (корпоративні) цінності та інтереси як суспільні, тому завжди існує небезпека підміни національних цінностей та інтересів інтересами владної верхівки. Очевидно, що це є особливо небезпечним, коли при владі перебувають представники олігархічного капіталу або ж коли політичне керівництво з тих чи інших причини фактично є провідниками на національних теренах політики інших держав. Крім того, навіть у розвинених демократіях можуть ігноруватися інтереси тих чи інших соціальних груп (меншості), оскільки існуючі там механізми прийняття рішень, у тому числі й щодо сукупності та пріоритетності національних цінностей та інтересів об'єктивно зумовлюють нав'язування волі більшості меншості. Тому те, що, наприклад, артикулюється як національний інтерес, у тому числі інтерес кожної соціальної групи, насправді може не відповідати інтересам меншості, інколи значної (близько 50% населення).

Варто також зазначити, що коли поняття “національна безпека” почали використовувати в політичному лексиконі та публічному управлінні на Заході, воно спочатку використовувалося як синонім обороноздатності держави. Тому в теоретичних дослідженнях, політичній та публіцистичній літературі під національною безпекою головним чином розуміли воєнну та політичну безпеку. Сьогодні звичайно національна безпека та проблеми її забезпечення розглядають у різних аспектах, але й до цього часу відсутня єдність стосовно того розглядати її як стан елемента соціальної реальності чи категорію, яка його характеризує. Наприклад, фахівці Європейського Центру по вивченню питань безпеки ім. Дж. К.Маршалла, вважають, що національна безпека термін, який включає поняття національної оборони та характер відносин з іншими країнами, зокрема, й умови, які створюються військовою чи оборонною перевагою над будь-якою країною (групою країн) або вигідною позицією в міжнародних відносинах [13]. Водночас деякі вітчизняні дослідники схильні вважати під національною безпекою категорію, яка характеризує ступінь захищеності життєвоважливих інтересів, прав і свобод особи, суспільства й держави від зовнішніх і внутрішніх загроз або ступінь відсутності загроз правам і свободам людини, базовим інтересам і цінностям суспільства та держави [14]. А.Возженіков вважає, що національна безпека: “стан держави за якого відсутні або усунені реальні зовнішні та внутрішні загрози її національним цінностям, інтересам та національному способу життя” [3, с.55], а у В.Манілова - це: “складна багаторівнева система, яка формується у руслі об'єктивних процесів під прямим та опосередкованим впливом множини факторів” [6, с.17]. Вказане різноманіття в інтерпретації та операціоналізації концепту “національна безпека” знаходить своє логічне відображення і в правових документах стратегічного рівня управління. Наприклад, у чинній до 2003 року Концепції (основах державної політики) національної безпеки України зміст національної безпеки розумівся як “стан захищеності життєвоважливих інтересів особи, суспільства та держави від внутрішніх та зовнішніх загроз” [10], а в донедавна чинному Законі України “Про основи національної безпеки України”, як “захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечується сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних і потенційних загроз національним інтересам” [11]. Згідно чинного законодавства України національна безпека - це “захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз” [12].

Вказані трактування змісту поняття “національна безпеки” використовують поняття “національні інтереси”, але з'ясування їх сутності також не є тривіальним завданням. Зокрема, у чинному Законі України “Про національну безпеку України” [12] йдеться про всі без виключення національні інтереси, а не тільки про життєвоважливі, як це було у попередньому Законі, згідно якого вони трактувалися як “життєвоважливі матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності Українського народу”, тобто поняття “національні інтереси” ототожнювалися з поняттям “національні цінності” [11]. Але ототожнення національних інтересів з національними цінностями, є грубою гносеологічною помилкою, оскільки “інтерес” та “цінності” пов'язані із соціальними явищами, які мають різні когнітивні ознаки природи свого походження. Як відомо, “цінність” є категорією та об'єктом досліджень науки про цінності (окремого розділу філософії) а “інтерес” є категорією та об'єктом досліджень в соціології і політичних науках. При цьому принципово важливим є й те, що формування цінностей у суспільстві є процесом, який може охоплювати сотні й тисячі років, а системи національних інтересів - роки, зрідка десятиліття. Основою національних цінностей є соціокультурний конструкт буття народу (нації), а національних інтересів - суспільно-політичний контекст, який, очевидно, є більш динамічний. Примітно, що згідно чинного законодавства України національні інтереси це “життєвоважливі інтереси людини, суспільства і держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови життєдіяльності і добробут її громадян” [12]. Тобто апріорі вважається, що до національних інтересів належать тільки “життєвоважливі інтереси людини, суспільства і держави”, що також викликає запитання, оскільки як правило їх класифікують на життєвоважливі інтереси, периферійні інтереси, інтереси виживання та інші [15].

Варто зазначити й про спроби інтерпретації та операціоналізації концепту “національна безпека” з використанням елемента цього концепту - “загроза”. Так, в Стратегії національної безпеки Російської Федерації під поняттям “національна безпека” розуміється “стан захищеності особи, суспільства та держави від внутрішніх та зовнішніх загроз, за якого забезпечується реалізація конституційних прав і свобод громадян Російської Федерації, гідна якість та рівень їх життя, суверенітет, незалежність, державна і територіальна цілісність, стійкий соціально- економічний розвиток” [9]. При цьому під вказаними загрозами розуміються “сукупність умов і факторів, які створюють пряму або опосередковану можливість нанесення шкоди національним інтересам”. Згідно чинного законодавства України загрозами національній безпеці є “явища, тенденції і чинники, що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України” [12]. Доходимо висновку, що російські та українські законодавці до кола національних інтересів не відносять збереження національних цінностей, оскільки перші взагалі їх не згадують у змісті запропонованого ними поняття “загроза національній безпеці”, а другі вважають, що загрози національним інтересам це одне, а національним цінностям, дещо інше. Це є також ілюстрацією нерозуміння законодавцями соціального явища, для визначення якого вони використовують поняття “загроза”, як складного феномену живої матерії, який відображає стан системи, в якій вона зберігає свою цілісність, стійкість, здатність до ефективного функціонування та стійкого розвитку [16]. Тому, як і у випадку з “національними інтересами”, у науковому сенсі при з'ясуванні сутності соціального явища, яке сьогодні визначають поняттям “загроза” доцільно використовувати термін “концепт”. Таким чином вітчизняні та іноземні дослідники, нормативні документи дають досить різні тлумачення сутності соціального явища, для визначення якого вони використовують концепт “національна безпека” і є підстави стверджувати, що у теорії та практиці публічного управління, не існує поняття, яке могло б порівнятися за ступенем частоти відносно не чіткого вживання з концептом “національна безпека” через його багатокомпонентний та міждисциплінарний характер.

В останні десятиліття активізувалися спроби щодо більш ґрунтовного з'ясування сутності цього соціального явища у контексті пошуку шляхів безпечного розвитку людини (індивіду), природи виникнення, діалектики розвитку, механізмів можливого управлінського впливу на його характеристики. При цьому очевидною причиною значних розбіжностей у розумінні сутності цього соціального явища є відсутність можливості виміряти його безпосередньо, що й зумовлює важливість його інтерпретації та операціоналізації. Йдеться про процедуру введення онтологічних уявлень в деякий масив емпіричних даних, які забезпечують теоретичну організацію знання і схематизацію зв'язку понять, що відображають можливі тенденції змін референтного поля соціального явища, як об'єкта, який визначають концептом “національна безпека”, що дозволяє формулювати гіпотези про його природу та характер взаємозв'язків з іншими явищами. Це передбачає передусім побудову системи індикаторів з'ясованих властивостей вказаного явища, для чого необхідно здійснити інтерпретацію концепту “національна безпека”, результатом якої має бути його концептуальне визначення, тобто його трактування шляхом розкладу на ті чи інші конкретні елементи. У даному випадку, концепт “національна безпека” розкладається на елементи: “національна” та “безпека”. Вказана інтерпретація є передумовою операціоналізації концепту “національна безпека”, тобто його кількісного відображення за рахунок організації процесу визначення емпіричних спостережень, які можуть бути взяті в якості індикаторів, які вирізняють зміст концепту. Таким чином, фіксація ознак та властивостей соціального явища, яке визначають концептом “національна безпека” є передумовою врахування його як важливого елементу соціальної реальності при пізнанні суттєвих характеристик суспільного життя і на цій основі підготовки відповідних управлінських рішень. При цьому загальновідомою вимогою щодо концептуального визначення концепту є те, що воно має вказувати на унікальний атрибут, який властивий усім соціальним явищам, які вимірюються. У концепті “національна безпека” ним є концепт “безпека”. Крім того, цей концепт розкладається на елементи, характеристики яких можна вимірювати, тобто здійснювати операціоналізацію (“безпека людини”, “безпека соціальної групи”, “безпека державного кордону” тощо).

З'ясування сутності соціального явища, яке визначають концептом “безпека” у будь-якому випадку є принципово важливим, оскільки саме це явище є фундаментальною та системною характеристикою розвитку соціальних систем, а не ліберальні цінності чи національні інтереси, які розглядаються як основні атрибути в згаданих вище традиційних концептуальних підходах при трактуванні змісту поняття “національна безпека”. Варто зазначити, що ілюзорна доступність трактування на інтуїтивно-побутовому рівні соціального явища, яке визначають концептом “безпека” зумовлює досить широке його використання політиками, управлінцями, аналітиками та експертами, у тому числі й при трактуванні сутності соціального явища, яке вони визначають поняттям “національна безпека”. Проте у науковому середовищі це соціальне явище достатньою мірою не досліджене. Передусім про це свідчать наукові дискусії, які лежать у площині вибору раціональної основи для структуризації та оцінювання небезпек безпеці (від людини до земної цивілізації), принципів побудови та критеріїв оцінки ефективності відповідних систем безпеки, вибору допустимих засобів і способів її забезпечення. Разом з тим, як зазначалося, соціальне явище, яке визначають концептом “безпека” є фундаментальною характеристикою буття соціальних систем, оскільки в процесі еволюційного розвитку (зауважимо, за тисячі років до появи у науковому дискурсі і практиці понять “ліберальні цінності” та “національні інтереси”!), сформувався базовий інстинкт самозбереження живих істот. Його суть полягає, зокрема стосовно людини, в її природній спроможності виявляти та оцінювати фактори, які можуть бути причинами небезпек її існуванню (буттю). При цьому важливо, що нею одна й та ж ситуація може оцінюватися як небезпечна, коли є фактори, які оцінюються як заперечливі дії щодо її існування (буття), або як безпечна, коли вони відсутні. Це означає, що соціальне явище, яке позначають поняттям “небезпека” є соціокультурним феноменом, який має об'єктивно-суб'єктивну природу та є невід'ємною властивістю буття і розвитку соціальних систем та її елементів (індивідів, політичних інститутів тощо). Тому у науковому сенсі доцільно говорити не про поняття, а про концепт “небезпека”. Оскільки єдність сталості й змінності, спрямованість і форми розвитку будь- якого процесу виражає відкритий Гегелем закон заперечення-заперечення, то таким же соціокультурним феноменом є й “безпека”. При цьому ще раз акцентуємо увагу на тому, що “безпека” може оцінюватися лише суб'єктом, який рефлексує й опосередковується запереченням небезпеки, тобто запереченням можливості виникнення обставин, за яких ті чи інші предмети (суб'єкти, процеси тощо) можуть вплинути на соціальну систему, що призведе до погіршення або неможливості її буття (функціонування). Таким чином, сутність концепту “безпека” має розкриватися через сутність концепту “небезпека” з огляду на те, що безпека суб'єкта (об'єкта, процесу тощо) може заперечуватися небезпекою та визначатися за можливими негативними її наслідками для нього.

З огляду на викладене, концепти “небезпека” і “безпека” мають розглядатися як характеристики буття державності, як соціальної системи, компонентами якої є: територія, макросоціальна спільнота (нація), яка на ній проживає та є носієм певного культурного (культурно-цивілізаційного) коду, а також створені вказаною спільнотою державні інститути, які утворюють каркас національної держави. Основною комплексною небезпекою для державності, як показують дослідження, зокрема, Т.Гоббса, є руйнація соціального порядку, стійкість якого за будь-яких форм правління і державного устрою фактично тотожна цінності безпеки для людини (індивіда), суспільства та державних інститутів [17]. При цьому, як встановила М.Орел, в сучасних умовах активної генерації симулякрів, які є руйнівними для соціальних порядків, неефективність традиційних способів інтеграції та координації дій індивідів, які переслідують свої цілі, сформували проблемне поле конституювання соціальності сучасного типу, яка має забезпечити пошук оптимального балансу влади в трикутнику: індивід-суспільство-держава шляхом горизонтального й вертикального впорядкування (узгодження) принципів та цілей елементів соціуму на моральному, юридичному, програмно-цільовому й концептуально- ідеологічному рівнях, що дозволяє мінімізувати небезпеки дезінтеграції суспільства та стійкості держави [18]. Тому актуальними проблемами в теорії публічного управління є обґрунтування теоретичних основ виявлення та оцінювання факторів, які є причинами небезпек руйнації соціального порядку та формування механізмів адекватного реагування на них. Об'єктивно - суб'єктивна природа та єдність онтологічного, гносеологічного й логічного аспектів відображення цих проблем зумовлює необхідність використання геополітичного, інституціонального,

глобалізаційного, системного, діяльнісного, синергетичного підходів, а також врахування принципів стійкого розвитку соціальних систем та результатів філософського, політологічного, правового і ціннісно-етичного аналізу механізмів забезпечення їх безпеки. При цьому неоднозначний та суперечливий вплив геополітичних, геоекономічних, геокультурних процесів на національний розвиток, можлива підміна провладною елітою суспільних (національних) цінностей та інтересів своїми цінностями та інтересами мають спонукати дослідників до більш ретельного дослідження місії культурного коду макросоціальної спільноти (нації), яка проживає на певній території, у забезпеченні стійкості державності, оскільки, очевидно, що його руйнація у динаміці небезпек дезінтеграції державності є визначальним чиннико.

Таким чином, зміст та форма соціального явища, яке визначають концептом “безпека” тісно пов'язана з наявністю умов, за яких, зокрема, для людини, стає можливим її нормальна життєдіяльність, передусім захист її життя, свободи, власності від посягань з боку будь-кого. Оскільки потреба у безпеці, виникла разом із появою людини на землі, то сутність концепту “безпека” акумулює в собі наслідки її багатогранної діяльності, зокрема, культурні особливості та уподобання, історичний досвід, накопичені матеріальні та духовні цінності. Це дозволяє стверджувати, що безпека людини (індивіду) - це водночас стан і категорія, які характеризують її самопочуття і впевненість (інтуїтивні чи такі, що базується на знаннях), що небезпеки, наприклад, її життю чи майну, відсутні, або для їх захисту є відповідні засоби. У такому випадку безпеку суспільства та державних інститутів можна розглядати як стан і категорію, які характеризують передусім свободу вибору шляхів їх самовдосконалення та прогресивного розвитку, яка ґрунтується на державному суверенітеті, або ж вони належним чином захищені. Тому базовим принципом при розробці будь-яких національних стратегій розвитку має бути забезпечення безпеки людини (індивіда) та суспільства, що зумовлює досягнення суспільної злагоди стосовно цілей цих стратегій та реформ, які мають за мету їх досягнення. Реформи завжди передбачають зміни. Досить часто ці зміни породжують кризові ситуації, оскільки, як правило, руйнуються усталенні ідеологічно-світоглядні уявлення про наявний порядок у політичній, економічній та іншій сферах, а відтак, зокрема, й безпеку людини (індивіду).

Ці уявлення функціонують на рівні соціальних взаємодій, тому відсутність єдності у суспільстві стосовно доцільності цих змін має розглядатися як небезпека для індивідів, суспільства та державних інститутів. При цьому, однією з причин відсутності вказаної єдності можуть бути суперечливі уявлення серед соціальних груп, у тому числі представників влади, щодо сутності соціального явища, яке визначають концептом “безпека”. Внаслідок цього, конфлікт між ними щодо визначальних чинників безпеки, зовнішньої та внутрішньої політики не може не призводити до зростання соціальної нестабільності, корупції, виникнення етнічних, конфесійних і регіональних конфліктів тощо і, в кінцевому підсумку, до зниження ефективності використання наявного потенціалу щодо забезпечення сталого суспільного розвитку. Тому суб'єкти публічного управління передусім мають створювати умови, за яких гарантується певний рівень можливостей для задоволення потреб в безпеці людини (індивіду), суспільства та державних інститутів, який по суті й є якісно - кількісною характеристикою соціального явища, яке визначають концептом “безпека” та пов'язаних із ним концептів (понять). Створення цих можливостей залежить не тільки від наявності політичних, фінансових та інших інструментів владного впливу цих суб'єктів на фактори, які є причинами небезпек. Важливим фактором, від якого залежить ефективність використання цих інструментів є досягнення суспільної злагоди щодо цілей, які декларуються суб'єктами публічного управління у сфері безпеки, що, у свою чергу, передбачає ґрунтовний аналіз філософського, політологічного, правового, ціннісного та етичного аспектів проблеми її забезпечення, але це окрема тема для дослідження.

Як зазначалось, фіксація ознак і властивостей соціального явища, яке визначають концептом “національна безпека”, передбачає також розгляд елементу: “національна”. Очевидно, що його сутність може бути розкрита у контексті аналізу сутності (змісту) соціальних явищ, яке визначають поняттями “нація” та “націоналізм”. Дослідження взаємозв'язку цих явищ у контексті забезпечення безпеки людини, суспільства та державних інститутів заслуговує на окрему увагу. В даному ж випадку варто зазначити, що, наприклад, стосовно “націоналізму”, то як на думку Б.Андерсона й

З.Баумана, з якою ми погоджуємося, важко уявити явище, яке б призводило до таких розбіжностей серед дослідників щодо джерел його походження та неясністю його майбутнього, оскільки ніхто не зміг навести переконливих доказів його сучасності або архаїчності, його корисності або шкідливості [19;20]. Разом з тим, на думку М.Орел, в умовах глобальних трансформацій в політичній, культурній та економічній сферах при вирішенні проблем безпеки людини, суспільства та державних інститутів принципово важливим є врахування взаємозалежності небезпек руйнації культурного коду народу (нації) та кризи державності [18]. При цьому під вказаним кодом розуміється закодована в деякій формі інформація, яка дозволяє ідентифікувати унікальні культурні особливості, які дісталися народу від пращурів, а під державністю - певна організація матеріального і духовного буття народу, як соціальної системи. Таким чином роль елементу “національна” у концепті “національна безпека” може бути з'ясована шляхом дослідження взаємозв'язку сутності концептів “нація” та “націоналізм” у контексті забезпечення безпеки державності, яка, з огляду на викладене вище, залежать від об'єктивно- суб'єктивної природи взаємозв'язку природно - біологічних та соціальних умов її розвитку як системи. Тому важливим є з'ясування сутності взаємозв'язку концептів “нація” та “національна безпека”, а також взаємозалежності небезпек руйнації культурного коду нації та національної безпеки, зокрема, кризи державності у контексті сучасних тенденцій трансформацій геополітичного, культурного та економічного світового простору, одним із наслідків яких є відсутність у ньому виключно мононаціональних держав. З огляду на це прикметник “національна” (армія, освіта, безпека, економіка тощо) сьогодні має використовуватися стосовно всього народу, який проживає на теренах держави. Цей народ утворюють національні групи - сукупності людей, у яких спільне істориче минуле та які об'єднані економічними, політичними, професійними, культурними, науковими, релігійними та іншими інтересами, які за назвою є національними, а за суттю - інтересами макросоціальної спільноти, яка проживає у даній країні.

Аналіз соціокультурних феноменів, які визначаються концептами “безпека”, “небезпека”, “національна безпека” в контексті відображення ними мети та характеристики буття соціальних систем дає підстави стверджувати про три складові безпеки державності: безпеки її території, безпеки макросоціальної спільноти (нації), яка на ній проживає, безпеки державних інститутів. Діалектична єдність цих складових зумовлена нерозривністю їх буття. При цьому забезпечення безпеки території передбачає не тільки традиційний захист територіальної цілісності, а й інші заходи, передусім охорону довкілля, тобто раціональне використання природних ресурсів, збереження природних комплексів, забезпечення екологічної безпеки, в цілому - обмеження негативного впливу людської діяльності на довкілля, яке є матеріальною основою буття людини. Забезпечення безпеки макросоціальної спільноти передбачає створення передумов для її всебічного, прогресивного розвитку та самореалізації, а безпека державних інститутів - захищеність конституційного ладу держави та її суверенітету. Очевидно, що ці складові безпеки державності залежать від багатьох факторів, зокрема, політичного режиму, стану економіки, оперативної спроможності національних сил оборони, необхідних для гарантованої відсічі збройній агресії, але визначальними є небезпеки руйнації культурного коду макросоціальної спільноти (нації), яка проживає на території держави. Про це, зокрема, свідчить історичний досвід, наприклад, єврейської та китайської націй, коли втрата державності не стала фатальною для її відродження з часом, оскільки цим націям вдалося зберегти культурний код. Тому пріоритетність реагування державних інститутів та інститутів громадянського суспільства на небезпеки руйнації культурного коду макросоціальної спільноти (нації), не може викликати сумніву.

Таким чином, з огляду на викладене можна дійти висновку, що соціальне явище, яке визначають концептом “національна безпека” є специфічною властивістю буття державності. Воно відображає кількісно-якісну динаміку розвитку державності як соціальної системи та об'єкта реальної дійсності й водночас є інтегральним критерієм її захищеності від небезпек, яка акумулює в собі результати життєдіяльності макросоціальної спільноти (нації) та створених нею державних інститутів, за яких забезпечується збереження якісної визначеності державності та функціонування, яке відповідає її природі. Іншими словами, це соціальне явище відображає ступінь захищеності матеріальних і духовних цінностей людини (індивіду), суспільства і державних інститутів від небезпек або їх відсутності та пов'язані з цим базові (національні) інтереси щодо забезпечення позитивної динаміки розвитку державності. Тому вибір конкретних шляхів, засобів і способів забезпечення національної безпеки зумовлюється необхідністю своєчасного вжиття заходів, адекватних характеру і масштабам небезпек для державності. З огляду на те, що вітальний (життєвий) потенціал державності залежить від об'єктивно-суб'єктивної природи взаємозв'язку природно-біологічних та соціальних умов її розвитку як системи, зокрема, стійкості соціального порядку, викладене вище дозволяє стверджувати, що в основу вирішення комплексної проблеми забезпечення національної безпеки має покладатися принципово новий концептуальний підхід щодо інтерпретації та операціоналізації концепту “національна безпека”. Йдеться про інституційно-цивілізаційний концептуальний підхід, як концептуальну основу з'ясування сутності соціального явища, яке визначають цим концептом. Його принциповою особливістю є те, що при з'ясуванні сутності соціального явища, яке визначають сьогодні поняттям “національна безпека” в ньому елемент безпека розглядається як соціокультурний феномен, що характеризує стан буття людини, суспільства та державних інститутів і водночас як категорія, яка відображає універсальні властивості й відношення об'єктивної дійсності, загальні закономірності розвитку матеріальних, природних і духовних явищ, пов'язаних з їх існуванням, а зміст елементу “національна”, уособлює унікальні характеристики культурного коду макросоціальної спільноти (нації) та створених нею державних інститутів, за яких забезпечується збереження якісної визначеності державності та функціонування, яке відповідає її природі.

Висновки та перспективи подальших досліджень

1. У теорії та практиці публічного управління, не існує поняття, яке мало б змогу порівнятися за ступенем частоти не чіткого вживання з поняттям “національна безпека”, що свідчить про відсутність розуміння природи виникнення, діалектики розвитку, механізмів можливого управлінського впливу на соціальне явище, яке визначають цим поняттям та яке породжене конкретним суспільством й існує тому, що люди згодні слідувати певним правилам, виконання яких розглядається як передумова забезпечення їх безпеки, тобто соціального конструкту, який відображає специфіку етнокультурного усвідомлення, емоційну та варіативну оціночну характеристику динаміки безпечних умов їх життєдіяльності. Тому доцільним є вживання терміну “концепт національна безпека”, а не “поняття”, бо концепт має амбівалентну структуру та дозволяє відобразити у його змісті істотні властивості, зв'язки, відношення, суперечності, тенденції розвитку предметів, які утворюють це соціальне явище.

2. Формування пріоритетів у сфері національної безпеки передбачає фіксацію ознак і властивостей соціальних явищ, які є соціокультурними феноменами, важливими елементами пізнання сутності буття об'єктів реального світу та визначаються концептами “безпека” та “небезпека”, а теоретико- методологічні труднощі інтерпретації та операціоналізації концепту “національна безпека” зумовлюють необхідність більш детального розгляду у контексті сучасних глибинних змін світового економічного, політичного та культурного середовища не тільки цих концептів, а й концептів “нація”, “націоналізм”, “національний”, “культурний код народу (нації)”, “державність”, сутності їх взаємозв'язку та взаємозумовленості як соціокультурних феноменів.

3. Запропоновано інституційно-цивілізаційний концептуальний підхід щодо інтерпретації та операціоналізації концепту “національна безпека”, як основу з'ясування сутності соціального явища, яке сьогодні позначають цим концептом, принциповою особливістю якого є те, що елемент безпека у ньому розглядається як соціокультурний феномен, що характеризує стан буття людини, суспільства да державних інститутів і водночас як категорія, що відображає універсальні властивості та відношення об'єктивної дійсності, закономірності розвитку матеріальних, природних і духовних явищ, пов'язаних з їх існуванням. Водночас зміст елементу “національна”, уособлює характеристики культурного коду макросоціальної спільноти (нації) та створених нею державних інститутів, за яких забезпечується збереження якісної визначеності та функціонування державності, як системи, яке відповідає її природі.

4. На відміну від традиційних, інституційно- цивілізаційний підхід щодо інтерпретації та операціоналізації концепту “національна безпека”, дозволяє враховувати трансформації політичного, економічного і культурного глобального простору, мінімізувати небезпеки підміни національних цінностей та інтересів владною верхівкою та ігнорування потреб розвитку соціальних груп шляхом нав'язування волі більшості, як це має місце навіть у країнах розвиненої демократії, а відтак і закласти підвалини нової методології досліджень комплексної проблеми забезпечення “національної безпеки”.

Перспективи подальших досліджень полягають у подальшому розкритті взаємозв'язку концептів “небезпека”, “безпека”, “нація”, “націоналізм”, “національний”, “культурний код народу (нації)”, “державність”, як соціокультурних феноменів в епоху постмодерну.

Список літератури

1. Ситник Г.П., Олуйко В.М., Вавринчук М.П. Національна безпека України: теорія і практика: Монографія. - За заг. ред. Г.П. Ситника. - Хмельницький. : Вид-во ХУУП, 2007. - 669 с.

2. Паламарчук М. Національна безпека: застосування широкого і вузького підходів: Політичний менеджмент. 2011, № 2. - С. 128-135.

3. Возжеников А.В. Национальная безопасность (теория, политика, стратегия): Моногр. - М.: НПО Модуль, 2000. - 240 с.

4. Смолянюк В. Ф. Системні засади національної безпеки // Вісник Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого» № 2 (37) 2018. - С. 107-126.

5. Горлинський В.В. Філософія безпеки і сталого людського розвитку: ціннісний вимір. Монографія - К.: ПАРАПАН, 2011. - 378 с.

6. Манилов В.А. Безопасность в эпоху партнерства: Монография - М.: ТЕРРА, 1999. - 368 с.

7. Brown H. Thinking АЬои National Security. Defense and Foreign Policy in a Dangerous World. - Colorado, 1983. - p. 4.

8. U.S. National Security: A Framework for Analysis / Ed. By Kaufman, J.McKittrick, T.Leney. - Lexington (Mass), 1985. - pp. 12, 14.

9. Указ Президента Российской Федерацій от 31 декабря 2015 года № 683 «О Стратегии национальной безопасновсти Российской Федерации» // http://pravo.gov.ru/proxy/ips/?docbody=&nd=102385609

10. Концепция (основы государственной политики) национальной безопасности Украины // Зеркало недели. - 1997. - 18 янв.

11. Закон України про основи національної безпеки України // Уряд. кур'єр. - 2003. - 30 лип.

12. Закон України «Про національну безпеку України» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2018, № 31, ст.241) [Електронний ресурс] // https://zakon.iada.gov.ua/laws/show/2469-19.

13. Глоссарий терминов / Без указ. авт. - Г армиш-Партенкирхен (Германия), - 2002. - С.15. (Препр. / Европейский Центр по изучению вопросов безопасности им. Джорджа К. Маршалла.

14. Гончаренко О.М., Лисицин Е.М., Вагапов В.Б. Поняття національної безпеки в контексті національних інтересів України // Наука і оборона. - 2002. - № 1. - С. 18-24.

B. Интересы национальные // Государственное управление в сфере национальной безопасности: словарь-справочник / состав.: Г.П.Сытник, В.И.Абрамов,В.Ф.Смолянюк и др.; под общ.ред. Г.П.Сытник. - К.: НАГУ при Президенте Украины, 2012. - С.160-161.

15. Государственное управление в сфере национальной безопасности: словарь-справочник / сост.: Г.П.Сытник, В.И.Абрамов, В.Ф.Смолянюк и др.; под общ.редакцией. Г.П.Сытника. - К.: НАДУ, 2012. - С. 13-17.

16. Томас Гоббс. Левиафан. Москва: Рипол Классик. - 2016. - 608 с.

17. Орел М.Г. Теоретичні основи державного управління у сфері політичної безпеки: монографія/М.Г.Орел - Київ: Поліграф плюс, 2019. - 320 с.

18. Бенедикт Андерсон. Воображаемые сообщества. Размышления об истоках и распространении национализма / Пер. с англ. В. Николаева. - Москва: Кучково поле, 2016. - 416 с.

19. Бауман З. Текучая современность / Пер. с англ. под ред. Ю.В.Асочакова. - СПб.: Питер, 2008. - 240 с.

Размещено на Allbest.ru