Співвідношення понять процесуальної самостійності і незалежності слідчого

Размещено на http://www.allbest.ru/

Співвідношення понять процесуальної самостійності і незалежності слідчого

The correlation between the concept of procedural autonomy and the concept of procedural independence of investigator

Сидорчук В.В.

аспірант кафедри кримінального процесу

Національного університету

«Одеська юридична академія»

Анотація

слідчий судовий контроль прокуратура

Кримінальний процесуальний кодекс України 2012 року вніс значні зміни у правову регламентацію кримінального процесу в загальному й досудовому розслідуванню. Так було зміцнене становище й посилена роль суду й органів прокуратури, особливо на стадії досудового розслідування. Однак органи досудового розслідування і слідчий не тільки не отримали ширші повноваження, але були обмежені у вже наявних. Водночас процесуальна самостійність слідчого була зведена до мінімуму. Причиною для цього стало розширення наглядових функцій прокурора, керівника органу досудового розслідування і встановлення судового контролю.

Метою статті є дослідження процесуальної самостійності й незалежності слідчого, їх взаємозв'язку, з подальшим обґрунтуванням необхідності посилення зазначених видів гарантій роботи слідчого для підвищення ефективності роботи останнього.

Головною проблемою в питаннях процесуальної самостійності й незалежності є те, що законодавчо ці поняття не визначені. Це дає можливість для дискусій серед науковців, однак це дає також і невизначеність цих понять. Адже в літературі існують протилежні думки щодо них. Деякі вчені заявляють про єдність цих понять, деякі - про їх відокремленість одне від одного, деякі стверджують, що процесуальна самостійність існує, на відміну від процесуальної незалежності. Саме плюралізм думок щодо цих понять і зумовив написання поданої статті.

У процесі написання статті автор дійшов висновків, що процесуальна самостійність і незалежність є різними поняттями, які відображають різні соціальні зв'язки слідчого з іншими суб'єктами кримінального провадження. Так, процесуальна самостійність стосується особливостей реалізації слідчим покладених на нього повноважень. Процесуальна незалежність - можливості слідчого уникати і протидіяти незаконному впливу на нього. Важливим є розуміння того, що ці поняття є штучними й походять від його повноважень. Однак, незважаючи на це, вони характеризують можливості слідчого реалізовувати покладені на нього завдання зважаючи на власні внутрішні переконання. Вони є його процесуальними гарантіями.

Ключові слова: слідчий, процесуальна самостійність, процесуальна незалежність, абсолютна незалежність, гарантії.

Summary

Significant amends to the legal regulation of criminal process in general and prejudicial inquiry have been introduced when the Criminal Procedure Code of Ukraine in 2012 were adopted. As consequences, the position were strengthened and there were increase in the role of the court and prosecutors, especially at the pre-trial investigation proceedings. However, bodies of pre-trial investigation and investigator were not received more authority as well as they were limited in existing ones. In addition, procedural autonomy of the investigator was minimized. The reason for this was the expansion of the supervisory role of the prosecutor, the head of the pre-trial investigation authority and the establishment of judicial control.

The purpose of the article is to investigate procedural autonomy and independence of investigator, their interrelation, with the further substantiation of the necessity to strengthen these types of guarantees of the investigator's work in order to improve his operational efficiency.

With regard to procedural autonomy and independence the main problem is the absence of concepts which are legally defined. This provides debates among scholars, but as consequences it causes also uncertainty of these concepts. This is because, in the literature, there are conflicting opinions about them. Some scholars argue for the unity of these concepts, some one - for their separation from one another, some one argue that procedural autonomy exists, in contrast to procedural independence. It was the pluralism of thoughts regarding these concepts that led to the writing of this article.

During the writing of the article the author concluded that procedural autonomy and independence are different concepts that reflect the different social connections of the investigator with other subjects of criminal proceedings. Thus, procedural autonomy concerns the peculiarities of realization of the investigator's authority conferred by office. Procedural independence is the ability of the investigator to avoid and counteract illegal influence on him. It is important to understand that these concepts are artificial and come from his or her authority. Nevertheless, they characterize the investigator's ability to fulfil responsibilities determined and conferred to him by the legislation, based on his own conviction. They are its procedural guarantees.

Key words: investigator, procedural autonomy, procedural independence, absolute independence, guarantees.

Постановка проблеми

У змагальній формі кримінального провадження, до якого прагне вітчизняне судочинство, без якісного розслідування не може бути ефективного правосуддя [8, с. 3]. У разі відсутності процесуальної самостійності й незалежності слідчий буде виконувати вказівки контролюючих і наглядових суб'єктів, не маючи можливості відстояти власну думку і своє внутрішнє переконання - перетвориться в інструмент, виконання процесуальних рішень прокурора, слідчого судді, керівника органу досудового розслідування, що є недопустимим.

Аналіз останніх статей та публікацій

Серед вітчизняних та зарубіжних науковців та юристів-практиків варто виділити роботи Ю.П. Аленіна, О.В. Бауліна, Р.В. Войтюка, О.П. Зайцева, І.В. Канфуі, Н.С. Карпова, О.О. Кіпера, В.Н. Кудрявцева, А.О. Ляща, Б.В. Романюка, О.М. Скрябіна, С.М. Смокова, А.И. Трусова та інших. Однак більшість із цих дослідників у своїх роботах поверхнево досліджували поняття процесуальної самостійності й незалежності слідчого.

Мета статті - надати визначення поняттям «процесуальна самостійність» і «незалежність слідчого».

Виклад основного матеріалу

Законодавчо ці поняття не визначені, лише у ч. 5 ст. 40 КПК України зазначено, що слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог КПК України, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, котрі не мають на те законних повноважень, забороняється.

У правовій теорії процесуальну самостійність слідчого поєднують із його процесуальною незалежністю через наявність між ними органічного взаємозв'язку, зумовленого, зокрема, й існуванням спільних для них спеціальних гарантій [2, с. 154]. Хоча реалії вітчизняної слідчої практики, яка склалась після сталінської судово-правової реформи кінця 20-х - початку 30-х рр. XX ст., внаслідок якої прокурори і слідчі були виведені зі сфери судової влади [9, с. 321], дають підстави погодитися з тим, що в дійсності в нашого слідчого немає процесуальної незалежності, а є лише процесуальна самостійність у межах чинного кримінально-процесуального законодавства [4, с. 211]. Мабуть, тому процесуальну незалежність і самостійність слідчого іноді ототожнюють.

О.П. Зайцев зазначає, що самостійність - це категорія, яка характеризує здатність слідчого виконувати покладені на нього обов'язки без сторонньої допомоги або керівництва і значною мірою залежить від нього самого. Щодо незалежності, то вона є категорією, котра характеризує зовнішні межі діяльності слідчого, які не залежать від його волі, а повністю визначаються зовнішніми чинниками (законом, підзаконними актами, вказівками керівника органу досудового розслідування, прокурора, рішеннями слідчого судді) [6, с. 133].

М. Скрябін зазначає, що «незалежність слідчого» - це його можливість здійснювати певну професійну діяльність, яка не потребує процесуального або управлінського впливу. Це, наприклад, винесення слідчим постанови про визнання певного предмету або речі, або документів речовим доказом, тому що таке рішення слідчий ОВС приймає самостійно, без вказівок на те процесуального керівника - прокурора, або вказівок керівника органу досудового розслідування [12, с. 255].

В. Канфуі у своїй роботі поняття самостійності визначає як категорію, яка характеризує здатність слідчого виконувати покладені на нього обов'язки без сторонньої допомоги або керівництва і значною мірою залежить від нього самого. Так само, незалежність - це категорія, яка характеризує зовнішні межі діяльності слідчого, які від волі слідчого не залежать, а повністю визначаються зовнішніми чинниками (законом, підзаконними актами, вказівками керівника органу досудового розслідування, прокурора, рішенням слідчого судді) [7, с. 94].

Ю.В. Баулін пропонує відокремлювати процесуальну самостійність від незалежності слідчого і стверджує, що процесуальна самостійність слідчого - це, з одного боку, положення досудового слідства, що дозволяє слідчому самостійно приймати рішення і проводить слідчі дії в розслідуваних провадженнях, а з іншого - це процесуальний інститут, спрямований на врегулювання відносин, які виникають у зв'язку з реалізацією слідчим своїх процесуальних повноважень. До процесуальної незалежності він відносить положення про те, що провадження досудового слідства і прийняття усіх рішень у справі здійснюється слідчим на підставі закону та відповідно до його внутрішнього переконання; слідчому забезпечуються умови безперешкодного й ефективного здійснення його процесуальних повноважень; і пропонує закріпити ці положення в КПК України [3, с. 3].

Зважаючи на неоднозначну думку серед науковців щодо понять процесуальних самостійності й незалежності, було вирішено дослідити їх за допомогою етимології.

Самостійний - відособлений від інших, окремий, який здійснюється своїми силами чи із власної ініціативи [13, с. 639].

Отже, самостійність характеризується двома ознаками:

реалізація повноважень своїми силами, без сторонньої допомоги;

реалізація повноважень за власної ініціативи, відповідно без будь-чийого дозволу.

Відповідно до першої ознаки, самостійність слідчого можна визначити як можливість без допомоги інших суб'єктів кримінального провадження, які, виконуючи вказівки слідчого, сприяють останнім реалізовувати його повноваження і/або покладених на нього завдань, зокрема завдань кримінального провадження. Тут варто нагадати про взаємодію слідчого з оперативними підрозділами, які, відповідно до ч. 1 ст. 41 КПК України, за письмовим дорученням, зокрема слідчого, здійснюють слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії у кримінальному провадженні, та під час виконання доручень користуються повноваженнями слідчого. Окрім того, деякі слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії, такі як аудіо-, відеоконтроль особи, зняття інформації із транспортних телекомунікаційних мереж, зняття інформації з електронних інформаційних систем та деякі інші можуть проводитись або за участю оперативних підрозділів, або за участю спеціалістів.

Убачається, що цей вид самостійності законодавець вирішив реалізувати під час створення Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ), передбачивши такого суб'єкта кримінального процесу, як детектива. Законодавчо їх правовий статус однозначно не визначений, науковці все ж вважають детективів симбіозом слідчого й оперативного співробітника [5, с. 111]. Такий крок законодавця, беззаперечно, сприятиме всебічному дослідженню обставин кримінального провадження, а також оперативності й ефективності роботи детектива, однак потребуватиме від останнього більших знань і, безперечно, досвіду роботи.

На підставі другої ознаки (реалізація повноважень за власної ініціативи, відповідно без будь-чийого дозволу) процесуальну самостійність слідчого можна визначити як можливість без дозволу чи санкції керівництва, за власним (внутрішнім) переконанням приймати процесуальні рішення щодо реалізації слідчим повноважень і (або) покладених на нього завдань, зокрема завдань кримінального провадження.

Також варто погодитись із А.О. Ляш і О.В. Баулін, які зазначають, що якщо взяти до уваги положення нового інституту слідчого судді, то за діяльністю слідчого КПК України встановив потрійний процесуальний контроль (керівник органу досудового розслідування, прокурор і слідчий суддя), який не може гарантувати його процесуальної самостійності. Тому доцільним було б повноваження керівника органу досудового розслідування обмежити організаційними функціями, а за прокурором залишити нагляд за дотриманням законів під час кримінального провадження, виключивши з КПК процесуальне керівництво. Для забезпечення виконання слідчим письмових доручень і вказівок прокурора, крім кримінально- процесуальних санкцій, достатньо застосовувати засоби дисциплінарного характеру[10, с. 184].

Вагомі важелі впливу на слідчого має прокурор, який здійснює нагляд за дотриманням законів під час проведення досудового розслідування, а також процесуальне керівництво досудовим розслідуванням (ч. 2 ст. 36 КПК). Письмові вказівки прокурора обов'язкові для слідчого й підлягають виконанню (ч. 4 ст. 40 КПК). Цікавим є те, що для забезпечення виконання письмових вказівок прокурора Кримінальний кодекс України (далі - КК) доповнено статтею 3811, якою встановлена кримінальна відповідальність за умисне систематичне невиконання слідчим законних указівок прокурора, наданих ним письмово. Запровадження цієї норми є істотним засобом правового тиску на слідчого, наданим у розпорядження прокурора. Однак ця стаття була виключена з КК підставі Закону № 1697^11 від 14.10.2014 року. Також необхідно зазначити про те, що процесуальне керівництво слідчого прокурором - по суті контроль за його діяльністю, але контроль стороною обвинувачення за суб'єктом, на якого покладений обов'язок розслідування також не сприятиме його об'єктивності й незалежності.

Що стосується поняття незалежний, то це той, який не залежить від когось, чогось, не підкоряється, не підлягає комусь, чомусь; самостійний, рішучий у поведінці, діях тощо (про вдачу, характер людини); який виражає або свідчить про самостійність у поведінці, вчинках тощо [14, с. 548].

Слідчий є посадовою особою правоохоронного органу, а отже, його незалежність не може бути абсолютною. Так, у фізичних осіб абсолютна незалежність обмежується правовими нормами, які покладають на них виконання певних обов'язків, за порушення яких зазвичай передбачена санкція, нормами моралі, правилами поведінки в суспільстві. У державних службовців, юридичних осіб публічного права (державні органи, установи, організації) правова природа діяльності пов'язана з делегуванням ним державою повноважень, і ці повноваження делегуються державою обмежено. Їхня межа встановлюється, зазначається в нормативно-правових актах, які регламентують їх діяльність. Кожна юридична особа публічного права, державний службовець функціонує відповідно до закону, підзаконного нормативного акту (положення, інструкції), які регламентують їх завдання, повноваження, права, обов'язки, відповідальність. Ці положення формують не тільки структуру правового статусу юридичної особи приватного права і службовця, але й межі їх компетенції. Якщо розглядати незалежність, яка виходитиме за ці межі, тобто «абсолютну незалежність», тоді ми матимемо справу із свавіллям, адже правовий статус зазначених вище фігур формується завдяки дозвільних (уповноважу- вальних) норм. Якщо відповідні органи будуть виходити за зазначені межі - буде порушений їх правовий статус, закріплений законодавцем, що в підсумку має кваліфікуватися як зловживання владою або перевищення влади. Для юридичних осіб публічного права й державних службовців незалежність визначається в межах визначених законодавством.

Саме в цих межах і має реалізовуватися незалежність службової особи. Проявом процесуальної незалежності слідчого є його діяльність, яка базується на його внутрішньому переконанні, втручання в яку особам, які не мають на те законних підстав, забороняється.

Процесуальну незалежність слідчого варто визначити як передбачену законодавством можливість слідчого уникати або протидіяти впливу, який направлений на недопущення реалізації слідчим його повноважень і (або) покладених на нього завдань, зокрема завдань кримінального провадження.

Відповідно, вплив на слідчого з метою недопущення останнім реалізації своїх повноважень або невиконання завдань кримінального провадження може здійснюватися як формально законними способами - посадовими особами, так і суб'єктами кримінального провадження. Так, службова діяльність слідчого постійно перебуває у службовій і процесуальній залежності. Службова залежність визначається як підпорядкованість слідчого керівнику органу досудового розслідування, який під час здійснення слідчим своєї діяльності безпосередньо вказує її напрям шляхом надання письмових доручень, які є обов'язковими для виконання. Проте слідчий у своїй діяльності не лише підпорядкований керівнику органу досудового розслідування, а також і керівнику територіального підрозділу правоохоронного органу [12, с. 255].

Важливим є можливість оскарження діяльності посадових осіб, яка перешкоджає слідчому в реалізації ним поставлених перед ним завдань. Так, надання слідчому права оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність прокурора, як правильно зазначає О.Г. Яновська, є суттєвою гарантією незалежності слідчого під час провадження досудового розслідування. На жаль, ч. 3 ст. 312 КПК 2012 р. містить правило, за яким оскарження слідчим рішень, дій чи бездіяльності прокурора не зупиняє їх виконання, що прямо примушує слідчого й під час оскарження ним рішень та діянь прокурора діяти всупереч своєму внутрішньому переконанню [10, с. 184]. Варто нагадати, що у ст. 311 КПК України закріплено право слідчого в письмовій формі у встановлений законом строк оскаржувати «будь-які рішення, дії чи бездіяльність прокурора <...>» до прокуратури вищого рівня (ч. 2 ст. 312 КПК). Унаслідок розгляду цієї скарги, який здійснюється службовцем прокуратури вищого рівня протягом трьох днів, вона може бути залишена без задоволення або оскаржувані рішення чи діяння визнанні частково чи цілком незаконними.

Згідно із ч. 5 ст. 40 КПК, слідчий, здійснюючи свої повноваження «відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, котрі не мають на те законних повноважень, забороняється. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові особи, інші фізичні особи зобов'язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення слідчого». Ця норма є дещо декларативною, оскільки в разі невиконання законних вимог слідчого (окрім тих, що пов'язані із викликом до нього осіб як свідків, потерпілих, експертів і перекладачів, для яких за злісне ухилення від явки до органів досудового розслідування може бути накладено штраф відповідно до ст. 1854Кодексу України про адміністративні правопорушення) закон не передбачає механізму правового впливу та юридичної відповідальності для тих, хто їх не виконав [10, с. 185].

Із прийняттям КПК 2012 року значна частина науковців наголошує на зменшені, або знищені процесуальної самостійності і процесуальної незалежності, пов'язано це із тим, що слідчого було віднесено до сторони обвинувачення, що не буде сприяти його об'єктивності під час доказування та неупередженості в разі прийняття й обґрунтування процесуальних рішень. Б.В. Романюк наголошує, що для забезпечення демократичного відправлення правосуддя слідчий не повинен бути представником жодної зі сторін у змагальному процесі [11, с. 54]. Крім того, це суперечить і функції слідчого у кримінальному процесі, адже, як слушно зауважує Ю.П. Аленін щодо функції слідчого, - «<...> його головною функцією у вітчизняному кримінальному процесі є функція розслідування, тобто вжиття всіх заходів для всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи, виявлення як обвинувальних, так і виправдувальних, а також обтяжуючих і пом'якшуючих вину обставин і з'ясування всіх обставин, котрі підлягають доказуванню у кримінальній справі [1, с. 162].

Також необхідно звернути увагу на те, що сторона захисту і сторона обвинувачення займають неоднакову позицію щодо взаємодії зі слідчим. Так, прокурор взаємодіє зі слідчим шляхом процесуального керівництва досудовим розслідуванням, тобто фактичним контролем.

А.О. Ляш і В.О. Баулін слушно нагадують щодо відповідальності за загальний результат досудового розслідування. Так, згідно із КПК, законодавець не поклав відповідальність за результати розслідування ні на прокурора, який наділений повноваженнями для здійснення нагляду за дотриманням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням (ч. 2 ст. 36), ні на керівника органу досудового розслідування, який організовує досудове розслідування (ст. 39), ні на слідчого суддю (ст. 206 тощо) [10, с. 184].

Висновки

У науковій літературі є різні погляди щодо процесуальної самостійності й незалежності слідчого від об'єднання цих понять до їх виокремлення. Однак дослідивши наявні думки щодо цього питання, було сформульовано висновок, що це хоч і взаємопов'язані, але все ж різні поняття. Так, процесуальну самостійність слідчого можна визначити як особливості взаємодії слідчого з іншими суб'єктами кримінального процесу щодо можливості реалізації його повноважень і/або покладених на нього завдань, зокрема завдань кримінального провадження.

Зі свого боку, процесуальну самостійність слідчого за характером взаємодії останнього зі суб'єктами кримінального процесу можна розподілити на процесуальну самостійність координації і процесуальну самостійність субординації. Процесуальна самостійність координації - можливість без допомоги інших суб'єктів кримінального провадження, які, виконуючи вказівки слідчого, сприяють останньому реалізовувати його повноважень і/або покладених на нього завдань, зокрема завдань кримінального провадження. Процесуальну самостійність субординації слідчого варто визначити як можливість без дозволу чи санкції керівництва, за власним/внутрішнім переконанням приймати процесуальні рішення щодо реалізації слідчим повноважень і/або покладених на нього завдань, зокрема завдань кримінального провадження.

Процесуальну незалежність слідчого варто визначити як передбачену законодавством можливість слідчого уникати або протидіяти впливу, який направлений на недопущення реалізації слідчим його повноважень і (або) покладених на нього завдань, зокрема завдань кримінального провадження.

Список використаних джерел

1. Аленін Ю.П. Ще раз до питання про самостійність і незалежність слідчого. Актуальні проблеми держави і права. 2008. С. 162.

2. Баулін О.В., Карпов Н.С. Процесуальна самостійність і не залежність слідчого та їх правові гарантії: монографія / за заг. ред. З.Д. Смітієнко. Київ: нАвСУ, 2001. 263 с.

3. Баулін О.В. Процесуальна самостійність і незалежність слідчого та їх правові гарантії: автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. юрид. наук: спец. 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза». Київ, 2000. 40 с.

4. Берназ В.Д., Смоков С.М. Рішення слідчого (криміналістичний, процесуальний та психологічний аспекти): монографія. Одеса: Вид-во Одеського юридичного інституту НУВС, 2005. 354 с.

5. Войтюк Р.В. Кримінальна процесуальна діяльність детектива Національного бюро України: питання теорії та практики. Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ. 2017. № 1(13). С. 111.

6. Зайцев О.П. Поняття та сутність процесуальної самостійності і незалежності слідчого в кримінальному процесі України. Національний юридичний журнал: теорія та практика. Грудень 2017. С. 133.

7. Канфуі І.В. Процесуальна самостійність і незалежність слідчого як характеристика його місця і ролі на стадії досудового розслідування. Науковий вісник Херсонського державного університету. 2014. Випуск 2. Т 4. С. 94.

8. Кіпер О.О. Процесуальна самостійність слідчого як гарантія всебічного, повного і неупередженого розслідування у кримінальному провадженні: дис. ... д-ра філософії. наук: 12.00.09. Одеса, 2017. 228 с.

9. Кудрявцев В.Н., Трусов А.И. Политическая юстиция в СССР Санкт-Петербург: Юридич. центр Пресс, 2002. 397 с.

10. Ляш А.О. Баулін О.В. Процесуальна самостійність і незалежність слідчого за новим КПК. Часопис Академії адвокатури України. № 1 (18). 184 с.

11. Романюк Б.В. Спадковість та новизна у процесі формування кримінального судочинства щодо процесуальної незалежності слідчого. Кримінальний процес України в контексті європейських стандартів судочинства: матеріали наук.-практ. конф. Київ, 7 грудня 2007 р. Київ: Київський нац. ун-т внутр. справ, 2008. С.122.

12. Скрябін О.М. Процесуальна незалежність слідчого: проблеми теорії та практики. Вісник Запорізького національного університету. Юридичні науки. 2014. № 1. С. 255.

13. Сучасний тлумачний словник української мови: 100000 слів / за заг. ред. В.В. Дубічинського. Харків: Школа, 2009. 986 с.

Размещено на Allbest.ru