Виділення критеріїв диференціації кримінальної відповідальності

Размещено на http://allbest.ru

Львівський національний університет імені Івана Франка

Виділення критеріїв диференціації кримінальної відповідальності

Антонюк Н.О., кандидат юридичних наук, доцент,

доцент кафедри кримінального права і кримінології

суддя Великої Палати Верховного Суду

Анотація

У статті досліджуються критерії диференціації кримінальної відповідальності.

З огляду на невелику кількість наукових розробок із цього питання звертається увага на значення правильного встановлення критеріїв диференціації кримінальної відповідальності, оскільки останні за своєю суттю є індикаторами потреби законодавчого втручання у сферу конкретизації нормативних положень, що стосуються кримінальної відповідальності залежно від характеру суспільної небезпеки та ступеня суспільної небезпеки вчиненого, а також суспільної небезпеки особи винного.

Слідування науково обґрунтованим критеріям диференціації є запорукою справедливого кримінально-правового регулювання суспільних відносин.

Критерії диференціації кримінальної відповідальності необхідно відмежовувати від критеріїв її класифікації, а також недопустимо ототожнювати з юридичними показниками.

У роботі обґрунтовується підхід, що критерії диференціації можуть бути позитивними (тобто такими, які вказують на необхідність диференціації) та негативними (такими, що вказують на її надмірність або непотрібність).

Значною мірою критерії диференціації кримінальної відповідальності зумовлюються надмірним чи недостатнім правовим регулюванням меж судової дискреції.

Вважаємо також, що одним із індикаторів потрібності диференціації кримінальної відповідальності є надлишкова конкуренція кримінально-правових норм.

Існування в Кримінальному кодексі України статей, які містять норми, що охоплюють одна одну за змістом, проте санкції яких практично не відрізняються, свідчить про занадто широку диференціацію кримінальної відповідальності, яка лише ускладнює правозастосування через невиправдану конкуренцію норм.

Ключові слова: диференціація кримінальної відповідальності, критерії диференціації, індивідуалізація, справедливість.

Abstract

Criteria of differentiation of criminal responsibility are researched in the article. Taking into account the lack of scientic studies in the mentioned sphere, special attention is paid on importance of correct establishment of criteria of differentiation of criminal responsibility. The last, are by their essence, the indicators of necessity of legislators interference into the sphere of concretization of legal provisions, concerning criminal responsibility, depending on character of social dangerousness and level of social dangerousness of the committed crime, and also of social dangerousness of the guilty person. Following the scientifically grounded criteria of differentiation of criminal responsibility is the means of fair regulation of social relations with the help of criminal-legal provisions. Criteria of differentiation of criminal responsibility shall be distinguished from criteria of classification. It is unacceptable to associate criteria of differentiation with legal rates. It is grounded in this work, that criteria of differentiation can be positive (indicating the necessity of differentiation)or negative (indicating on its redundancy). Redundant or insufficient legal regulation of borders of judicial discretion(individualization of criminal responsibility) specify criteria of differentiation of criminal responsibility to a great extent. We suggest, that redundant competitiveness of criminal-legal norms is one of the indicators of necessity of differentiation. Existence of articles of the Criminal Code of Ukraine, containing norms, encompassing each other by their essence, but having almost similar sanctions, points on really broad differentiation of criminal responsibility. Such a situation with unjustifiably competitive norms only makes application of Criminal Code more difficult.

Key words: differentiation of criminal responsibility, criterion of differentiation, individualization, justice.

Постановка проблеми

Для того, щоб правильно розуміти функціонування правового явища, необхідно встановити критерії, які це явище зумовлюють. диференціація кримінальної відповідальності не повинна відбуватися свавільно. Адже, по-перше, несистемність диференціювання кримінальної відповідальності призводить до диспропорційності у реалізації принципу справедливості кримінального права і кримінально-правової політики. По-друге, за належними критеріями завжди можна зрозуміти, коли потрібно проводити диференціацію і в якому обсязі.

Фактично критерій диференціації слугує свого роду індикатором потреби у закріпленні варіативності обмежувального впливу на особу. Якщо цей індикатор ігнорується правотворцем, то страждає справедливість кримінального закону та (або) невиправдано зростає роль суду у можливому забезпеченні принципу справедливості. А тому досягнути однакового застосування закону судами по всій території держави у разі, якщо судова дискреція є досить широкою, важко. Це неодмінно призводить до істотно різної відповідальності за подібні посягання, що свідчить про недотримання принципу справедливості.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У юридичній літературі проблема критеріїв диференціації кримінальної відповідальності практично не досліджувалася. Окремі аспекти цього питання можна знайти у працях Л.Л. Круглікова та О.В. Васільєвского, а також В.К. Грищука.

Метою статті є постановка проблеми критеріїв диференціації кримінальної відповідальності, їх систематизації, виявлення їхніх ознак та особливостей.

Виклад основного матеріалу

Термін «критерій» використовувався здавна мислителями та філософами. Наприклад, Секст Емпірик зазначав, що про критерій можна говорити у двох значеннях. У першому значенні - це те, користуючись чим, ми одне вчиняємо, а інше - ні; а в іншому значенні - це те, користуючись чим, ми щось одне вважаємо існуючим, друге - неіснуючим, щось вважаємо установленим істинно, а щось - хибно. На думку Секста Емпірика, критерій існування в загальному розумінні - це всяке мірило сприйняття [8, с. 66].

У словниках та енциклопедіях під критерієм (від грецького criterion - засіб для судження) зазвичай розуміють підставу для визначення або класифікації чогось, ознаку на основі якої здійснюється оцінка, мірило [1, с. 9]. У філософських дослідженнях активно використовується термін «критерій істини». У межах класичної теорії істини, критерії часто ототожнюються з останньою. Як пише А.М. Гагінський, презюмується, що критерій істини - це певна мірка, якою можна перевірити стан реальності. Проте, на думку цього вченого, такий стан речей означає, що допускається існування чогось більш істинного, ніж сама істина. А отже, критерій, як умова пізнання істини, береться в цьому контексті в абсолютному значенні, в результаті чого критерію надається більше довіри, ніж тому, що первинно іменувалося істиною [5, с. 131]. Тому слід вести мову не про критерій істини, а критерій міркування, яке претендує на істинність [5, с. 132].

Якщо застосувати сказане до критеріїв диференціації кримінальної відповідальності, можна зробити висновок, що критерій у цьому значенні повинен виступати мірилом відображення об'єктивної реальності. Потрібно встановити, на підставі чого може відбуватися оцінка необхідності диференціювати кримінальну відповідальність за вчинене.

Важливо також розмежовувати критерії диференціації кримінальної відповідальності та критерії її класифікації. ці поняття не тотожні, оскільки критерій класифікації виступає підставою для розподілу обсягу явища на види. У свою чергу, критерій виокремлення характеризує те, на що спирається законодавець, коли вирішує питання про зміст та обсяг диференціації кримінальної відповідальності і про те, чи здійснювати останню в кримінальному законі.

В юридичній літературі можна натрапити на застереження щодо ототожнення юридичних критеріїв і юридичних показників. П.В. Васільєв пропонує розмежовувати ці поняття винятково за рівнем їхнього взаємного співвідношення. На його думку, складний критерій становить собою певну систему показників (принаймні два), а показники на своєму рівні є окремими простими критеріями [2, с. 75].

Фактично зі слів цього науковця випливає, що простий критерій і показник - це тотожні поняття. Попри це, юридичний критерій згаданий науковець визначає як формалізований правовий інструмент орієнтування будь-якої діяльності у сфері юриспруденції з подальшою оцінкою її результатів або оцінкою будь-яких правових явищ у заданій системі якісно чи (або) кількісно визначених координат [2, с. 77]. Відповідно, виникають резонні сумніви щодо можливості юридичного показника володіти всім комплексом інструмента орієнтування і оцінки діяльності в сфері юриспруденції на рівні із юридичним критерієм.

Етимологічно «показник» - це свідчення, доказ, ознака, дані [10]. О.М. Куракін справедливо зазначає, що критерій є мірилом оцінювання, судження чи ознаки, на підставі якого визначається або класифікується що-небудь, а показник - це співвідношення одного значення з іншим або різниця однойменних категорій. Якщо вважати термін критерій ознакою, то категорію «показник» тоді доцільно визначити як абсолютну або відносну величину цієї ознаки, ступінь якості її стану [7, с. 9].

Ми теж схиляємося до недопустимості вважати показник і критерій взаємозамінними поняттями. наприклад, медичний критерій неосудності може мати різні медичні показники психічного стану особи. Сам по собі окремо взятий показник не має кримінально-правового значення, проте в контексті оцінки можливих ознак суб'єкта він набуває рис, характерних для критерію.

Отже, критерієм диференціації кримінальної відповідальності є юридичні показники, які забезпечують можливість оцінки необхідності здійснити варіативну регламентацію впливу на особу залежно від ознак вчиненого суспільно небезпечного посягання.

У кримінально-правовій літературі проблемі критеріїв диференціації кримінальної відповідальності у згаданому вище контексті практично не приділялося уваги. Частково ця проблематика досліджувалася у працях Л.Л. Круглікова та О.В. Васільєвского.

Ці науковці відносять до критеріїв диференціації характер суспільної небезпеки та ступінь суспільної небезпеки вчиненого діяння, а також суспільну небезпеку особи, яка це діяння вчинила [6, с. 59].

Нам важко погодитися зі сказаним із таких міркувань. По-перше, самі по собі кількісна та якісна ознаки суспільної небезпеки, як і суспільна небезпека особи, не можуть бути критеріями, оскільки вони є статичними ознаками, притаманними окремо взятому злочинному посяганню. Інша річ, що в динаміці, наприклад, різниця між ступенем суспільної небезпеки різних злочинів наштовхує на думку, що вплив за їх вчинення може бути різним. Тому без прив'язки до різниці між відповідними характеристиками їхній стан у статиці критерієм диференціації кримінальної відповідальності бути не може.

По-друге, ці характеристики можуть також враховуватися судом під час вирішення питання про реалізацію кримінальної відповідальності особи, а отже, критерієм диференціації кримінальної відповідальності мають бути якісно інші мірила, які б дали змогу відмежовувати це явище від індивідуалізації кримінальної відповідальності.

За твердженням В.К. Грищука, одним із питань, які виникають у зв'язку з дослідженням диференціації кримінальної відповідальності, є критерії поділу, розмежування відповідальності. Цей вчений виокремлює такі критерії диференціації кримінальної відповідальності в Загальній частині Кримінального кодексу України (далі - КК), як: 1) громадянство; 2) час вчинення злочину; 3) стадія вчинення злочину; 4) неосудність, обмежена осудність особи; 5) співучасть у злочині; 6) множинність злочинів; 7) перевищення меж необхідної оборони, перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця; 8) перевищення меж крайньої необхідності, вчинення злочину під впливом фізичного примусу; 9) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації; 10) ступінь тяжкості вчиненого злочину, посткримінальна поведінка особи; 11) строк давності; 12) інвалідність, вагітність, наявність малолітніх дітей, пенсійний вік, службовий стан, вік особи; 13) ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання; 14) сукупність злочинів і сукупність вироків; 15) неповнолітність особи [4, с. 42].

В Особливій частині, на думку В.К. Грищука, критеріями диференціації кримінальної відповідальності є такі: 1) родовий і безпосередній об'єкти злочинів; 2) форма вини; 3) особливий психічний стан суб'єкта під час вчинення злочину; 4) повторність злочинного діяння; 5) спосіб вчинення злочину; 6) мотив вчинення злочину; 7) суспільно небезпечні наслідки вчиненого злочину; 8) службовий стан суб'єкта злочину; 9) особливий стан потерпілого; 10) вік потерпілого; 11) вчинення злочину у співучасті; 12) мета вчинення злочину; 13) поведінка особи [4, с. 42].

На нашу думку, зазначені вище ознаки скоріше становлять прояви диференціації кримінальної відповідальності, проте не є її критеріями. наприклад, різні стадії вчинення злочину самі по собі не вказують на те, що кримінальну відповідальність слід диференціювати. Очевидно, що таке рішення законодавець приймає на основі того, що на різних етапах реалізації злочинного наміру є різна суспільна небезпека, а отже, є потреба диференційовано підійти до відповідальності осіб, злочинна діяльність яких перебуває на різних стадіях. Аналогічно можна розглядати і всі інші з вищеперелічених проявів, адже не будь-який кримінально-правовий інститут призводить до диференціації. Якщо в одних випадках співучасть чи повторність впливає на кваліфікацію діяння особи як кваліфікуюча ознака, то в інших ця ознака може бути врахована судом лише під час призначення покарання.

Враховуючи сказане, можна зробити висновок, що навіть ті ознаки, які є типовими кваліфікуючими ознаками в багатьох складах злочинів, критеріями диференціації виступати не можуть, інакше неможливо пояснити, чому вони не виконують диференціювальних функцій у всіх складах злочинів, а враховуються лише під час індивідуалізації кримінальної відповідальності.

Отже, необхідно встановити таку сукупність юридичних показників, які можуть слугувати критерієм необхідності здійснити диференціацію кримінальної відповідальності.

Необхідно враховувати, що якщо відповідальність за певне діяння взагалі не диференційована, то під час реалізації такої відповідальності можуть бути надто широкими межі суддівської дискреції і законодавцю необхідно вжити заходів для забезпечення справедливого застосування закону у всіх випадках, що виникають на практиці. По-друге, якщо відповідальність за діяння диференційована, може скластися протилежна ситуація, коли межі суддівської дискреції є мінімізованими.

Тому вважаємо за доцільне виділяти два критерії диференціації кримінальної відповідальності: позитивний і негативний. Позитивний критерій вказуватиме, коли диференціація є необхідною, її потрібно провести, або поглибити, або вдосконалити. Негативний критерій, у свою чергу, показуватиме, коли диференціація є зайвою і від неї треба відмовитися.

Щодо позитивних критеріїв, наявність яких вказує на необхідність диференціювати кримінальну відповідальність, зазначимо таке. Першим позитивним критерієм є необхідність забезпечити справедливе застосування кримінального закону, якщо кримінальна відповідальність за скоєне може реалізовуватися у надто широких межах. Прикладами цього може бути ситуація, коли за злочин передбачено покарання, максимальна межа якого більш ніж удвічі перевищує мінімальну. Скажімо, у ч. 3 ст. 130 КК «Зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби» передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 до 8 років. Або ж у ч. 2 ст. 414 КК «Порушення правил поводження зі зброєю, а також із речовинами і предметами, що становлять підвищену небезпеку для оточення» передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 2 до 10 років.

Також часто законодавець поєднує у межах санкції однієї частини статті, різні за тяжкістю покарання. У деяких санкціях різниця між суворістю альтернативних покарань у поєднанні із відносною визначеністю кожного з цих покарань є надто великою.

Ще одним недоліком проведеної в законі диференціації, який є вказівником на те, що потрібно змінювати визначений законодавцем підхід, є так звані «шаблони» в застосуванні покарань.

Термін «шаблон» ми вживаємо у негативному контексті. В цьому сенсі шаблонність або однобічність означає типове застосування закону без огляду на ознаки, які впливають на можливість диференційованого підходу до відповідальності. Зокрема, за словами Н.О. Гуторової, аналіз реєстру судових рішень показав 75 вироків за ст. 320 КК «Порушення встановлених правил обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їхніх аналогів або прекурсорів», і за жодним з них не було застосовано іншої санкції, крім штрафу. При цьому 70% штрафів - у сумі 30-50 н.м.д.г. Схожого типу приклади ця вчена наводить і щодо службових злочинів, передбачених ст. ст. 364 та 368 КК [3].

На нашу думку, такий стан речей свідчить про необхідність законодавця більш якісно диференціювати кримінальну відповідальність у кримінально-правовій нормі або відмовитися від окремих видів покарань, якщо під час криміналізації було обрано надто суворі і тяжкі види та розміри покарань.

Ще одним позитивним критерієм диференціації кримінальної відповідальності є відсутність спеціальних складів злочинів, якщо є нагальна необхідність в їхньому існуванні. одразу зауважимо, що не вважаємо за доцільне крокувати у напрямку збільшення кількості спеціальних складів злочинів у особливій частині КК. однак коли це вкрай необхідно, то все ж варто законодавцю вчасно реагувати на потреби сьогодення.

Для прикладу, ст. 259 КК передбачено відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про підготовку вибуху, підпалу або інших дій, які загрожують загибеллю людей чи іншими тяжкими наслідками. однак судова практика демонструє, що цим складом злочину не охоплюється частина суспільно небезпечних діянь. Йдеться про погрозу замінування у разі не виконання вимог особи.

Можна, звісно, стверджувати, що це не диференціація кримінальної відповідальності, а криміналізація. однак фактично йдеться про існування кримінальної відповідальності не лише за завідомо неправдиве повідомлення про такі дії, а більш ранній етап злочинної діяльності - погрозу такими діями.

Окрім позитивних критеріїв диференціації кримінальної відповідальності варто виділити негативні критерії. Суть негативного критерію зводиться до того, що законодавцеві слід усунути надлишкову диференціацію, повернутися до уніфікації кримінальної відповідальності.

Таким негативним критерієм диференціації кримінальної відповідальності є недостатня судова дискреція, тобто недостатні можливості для індивідуалізації. наприклад, якщо законодавцем настільки вузько врегульовано межі відповідальності особи і настільки детально розписано вплив кожної кваліфікуючої ознаки на покарання, то роль суду зводиться лише до встановлення вини і призначення вже «готового наперед» покарання. У чинному КК такі приклади зараз відсутні, окрім хіба що випадків застосування положень ст. 68 КК. Зокрема, під час призначення покарання за замах чи готування до злочину від верхньої межі найбільш суворого покарання відраховують дві третини чи половину, і, відповідно, верхня межа покарання, яке може бути призначене, іноді збігається з нижньою.

Проте трапляються пропозиції максимально обмежити судовий огляд за допомогою своєрідного зведення всіх ознак складу злочину до їхнього математичного виразника у формі конкретної відповідальності. Фактично мова йде про так звану формалізацію покарання.

Як зазначають В.О. Туляков та А.С. Макаренко, формалізацію призначення покарання можна розуміти як підпорядкування вибору виду і розміру покарання за скоєний злочин у системі встановлених у кримінальному законі правил, вимог, критеріїв, які обмежують довільне призначення покарання. «З огляду на це повністю формалізованим процес призначення покарання можна вважати тоді, - пишуть вчені, - коли встановлені в законі правила в кожному конкретному випадку чітко передбачають вибір виду і розміру призначення покарання за вчинене кримінальне правопорушення» [11, с. 226].

Іншим прикладом обмеження індивідуалізації кримінальної відповідальності є звуження меж санкцій. Наприклад, у законопроєкті № 4524 від 24 березня 2014 року «Про внесення змін до Кримінального кодексу України (про посилення відповідальності за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України)» була пропозиція встановити за окремі злочини проти основ національної безпеки межі покарання у виді позбавлення волі від 14 до 15 років. Про те, як у цьому разі мав індивідуалізувати кримінальну відповідальність суд і як це сприяло б забезпеченню справедливого покарання, автор законопроєкту, на жаль, не замислювався. кримінальний відповідальність закон суд

Ще одним негативним критерієм диференціації, який вказує на її надлишковість, є необгрунтоване виділення надто великої кількості спеціальних норм. Зокрема, у кримінально-правовій літературі неодноразово піднімалася дискусія щодо доцільності співіснування ст. 194-1 поряд зі ст. 194 КК або ж ст. 270-1 поряд зі ст. 194 КК. Сумнівним є одночасне існування в КК ч. 5 ст. 134, яка фактично є одним із випадків прояву ч. 2 ст. 121 КК. наприклад, примушування до стерилізації, що спричинило смерть, є за своєю суттю тяжким тілесним ушкодженням за ознакою втрати функції органом із настанням відповідного наслідку.

Тож негативний критерій проявляється у надмірній конкуренції загальних і спеціальних норм або ж у недостатній індивідуалізації кримінальної відповідальності внаслідок надмірного звуження меж суддівської дискреції.

З огляду на сказане логічно простежується взаємообумовленість індивідуалізації та диференціації кримінальної відповідальності. У тому разі, коли відповідальність уже диференційовано, надто широка або надто вузька дискреція суду слугуватимуть критеріями для диференціації кримінальної відповідальності законодавцем.

Висновки

Отже, проведене дослідження дає змогу зробити висновок, що є два критерії диференціації кримінальної відповідальності: позитивний і негативний. Позитивний вказує на необхідність проведення диференціації, а негативний, навпаки, на її надлишковість.

Позитивний критерій проявляється в тому, що:

1) суддівська дискреція надто широка;

2) необхідно виділити спеціальні склади злочинів. негативний критерій полягає в тому, що:

1) межі суддівської дискреції надмірно вузькі;

2) надто багато спеціальних складів злочинів.

Список використаних джерел

1. Большая советская энциклопедия. 3-е изд. Советская энциклопедия. 1969-1978. URL: http://bse.sci-lib.com/ article066422.html.

2. Васильев П.В. О понятии юридического критерия. Актуальные проблемы российского права. 2017. № 6 (79). С. 73-78.

3. Веремко В. Межі криміналу. До злочинів пропонують віднести тільки ті діяння, які варті реальних тюремних строків. Закон і бізнес. 2019. URL: https://zib.com.ua/ua/print/130299-do_zlochiniv_proponuyut_vidnesti_tilki_ti_diyannya_yaki_vart.html.

4. Грищук В.К. Поняття диференціації кримінальної відповід. Кримін. кодекс України 2001 р.: пробл. застосування і перспективи удосконалення: Міжнар. симпозіум 11-12.09. 2009 р. Львів : ЛьвДУВС, 2009. С. 40-43.

5. Гагинский А.М. Критерий, знание, истина. Эпистемология и философия науки. 2012. № 3 (37). С. 129-140.

6. Кругликов Л.Л., Васильевский А.В. Дифференциация ответственности в уголовном праве. Санкт-Петербург : Изд. «Юрид. центр «Пресс», 2002. 300 с.

7. Куракін О.М. Аналіз співвідношення категорії «ефективність правового регулювання» й суміжних понять. Актуальні проблеми вітчизняної юриспруденції. 2016. № 2. С. 7-10.

8. Секст Эмпирик. Соч. в двух томах. Т 1. Москва : Мысль, 1976. 399 с.

9. Словник української мови : в 11 т. Київ : Наукова думка, 1970. URL: http://sum.in.Ua/s/kryterij.

10. Словник української мови : в 11 т. Київ : Наукова думка, 1970. URL: http://sum.in.Ua/s/pokaznyk.

11. Туляков В.О., Макаренко А.С. Призначення покарання. Вісник Асоціації кримінального права України. 2013. № 1. С. 208-227.

Размещено на Allbest.ru