Адвокатура України як механізм захисту прав людини та громадянина: теоретико-правовий ракурс

Размещено на http://www.allbest.ru

Національного університету «Львівська політехніка»

Адвокатура України як механізм захисту прав людини та громадянина: теоретико-правовий ракурс

Маркович Х.М., асистент кафедри цивільного права та процесу

Стаття присвячена висвітленню ролі та значення інституту адвокатури у захисті прав і свобод громадян. Зазначено, що адвокатура як публічна організація кваліфікованих юристів є одним з інститутів, здатних ефективно контролювати дотримання прав і свобод людини і громадянина. Закріплене Основним Законом право на правничу допомогу є конституційною гарантією та невід'ємним правом кожної людини.

Наголошено на функціонуванні адвокатури як незалежної організації, яка є особливим правозахисним інститутом в Україні. Реалізація принципу незалежності у професійній діяльності адвокатів стосується взаємовідносин адвоката та держави. Підкреслено, що незалежність адвокатури повинна забезпечуватися невтручанням державних та інших органів у діяльність автономного інституту адвокатури. Вказано на те, що такі особисті якості захисника як порядність, чесність, відчуття справедливості також впливають на збереження незалежного статусу захисника.

Автор статті зауважує, що, мабуть, жодна недержавна організація не виконує стільки важливих державних функцій як адвокатура. Від того, наскільки вона організована, залежить впевненість кожного громадянина у своїй безпеці. У статті проаналізовано думки науковців щодо діяльності інституту адвокатури та його значення в житті громадянського суспільства. Визначено, що основна мета адвокатури як інституту професійного захисту полягає у наданні кваліфікованої правової допомоги всім, хто її потребує.

Акцентовано увагу на особі адвоката, який повинен постійно вдосконалювати свій професійний рівень і виконувати зобов'язання перед клієнтом на найвищому рівні. Адвокатам необхідно робити все, що від них залежить, для досягнення максимально позитивного та законного результату для свого довірителя. У своїй професійній діяльності адвокат повинен керуватися не лише законодавством, а й моральними принципами, які формують етику інституту адвокатури. Проаналізувавши функціонування української адвокатури, підкреслено важливе значення цього інституту в механізмі захисту прав і свобод громадян шляхом надання кваліфікованої правової допомоги.

Ключові слова: адвокатура, права людини, механізм захисту прав людини, правова держава, громадянське суспільство, принцип незалежності.

THE UKRAINIAN BAR AS A MECHANISM FOR THE PROTECTION OF HUMAN AND CITIZEN'S RIGHTS: A THEORETICAL-LEGAL VIEW

The article is dedicated to highlighting the role and importance of the bar in protecting the rights and freedoms of citizens. It is stated that the Bar, as a public organization of qualified lawyers, is one of the institutions that are able to effectively control the observance of human and citizen's rights and freedoms. The right to legal aid enshrined by the Basic Law is a constitutional guarantee and an inherent right of every person. The work of the Bar as an independent organization, which is a special human rights institute in Ukraine, is emphasized.

The implementation of the principle of independence in the professional activity of lawyers concerns the relationship between the lawyer and the state. It is emphasized that the independence of the bar should be ensured by the non-intervention of state and other bodies in the activities of the autonomous institute of the bar. It is noted that such personal qualities of the defender as decency, honesty, and sense of justice also influence the preservation of the independent status of the defender.

The author of the article notes that probably no non-governmental organization performs such important state functions as the bar. From how it organized depends on each citizen's confidence in their security. The article analyzes the views of scientists on the activity of the Bar and its importance in the life of civil society. It is determined that the primary purpose of the bar as a professional protection institute is to provide qualified legal assistance to all who need it.

It is focused on the lawyer who has to constantly improve his professional level and fulfill his obligations to the client at the highest level. Lawyers need to do everything they can to achieve the most positive and legitimate result for their principal. In his professional practice, the lawyer should be guided not only by the law, but also by the moral principles that shape the ethics of the bar. Analyzing the functioning of the Ukrainian Bar, the importance of this institute in the mechanism of protection of citizens' rights and freedoms is emphasized through the provision of qualified legal assistance.

Key words: bar, human rights, human rights protection mechanisms, legal state, civil society, independence principle.

1. Актуальність теми дослідження

Концепція прав і свобод людини знаходиться в центрі наукових досліджень сучасної юриспруденції, де здійснюється ґрунтовне вивчення механізмів реалізації цих прав, їх правової охорони та захисту. Натепер Україна як правова держава посилює значення інститутів, покликаних захищати проголошені Основним Законом права людини. Для цього вкрай важливим є забезпечення належного функціонування такого специфічного правозахисного інституту громадянського суспільства як адвокатура. Адвокатура, будучи невід'ємним складником державного механізму здійснення правосуддя та ефективного функціонування судової влади, покликана стати дієвим інститутом, який продуктивно здійснює захист прав та інтересів громадян, а також всього суспільства.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичним підґрунтям дослідження слугували доробки як вітчизняних, так і зарубіжних науковців. Значний внесок у розробку засад організації та діяльності інституту адвокатури зробили вчені М.Р. Аракелян, Н.М. Бакаянова, Ю.М. Бисага, Т.В. Варфоломеєва, Т.Б. Вільчик, В.В. Заборовський, С.С. Калинюк, А.М. Подоляка, О.В. Тимощук, В.М. Шаповал, Ю.С. Шемшученко та інші. Не применшуючи цінності та важливості праць видатних вчених, автор вважає за доцільне провести комплексний аналіз юридичної природи інституту адвокатури та визначення його ролі в наданні правничої допомоги громадянам України як конституційної гарантії захисту прав та свобод людини і громадянина.

2. Виклад основного матеріалу

Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Дотримання цієї конституційної норми є найважливішим завданням кожної правової країни.

Надання кваліфікованої юридичної допомоги професійною адвокатською спільнотою є гарантією захисту громадськості. Тому можливість отримання особою правової допомоги є важливим благом у будь-якому цивілізованому суспільстві. Закріплене ст. 59 Конституції України право на професійну правничу допомогу є органічною частиною правового стану особи в державі, одним із важливих факторів активної участі населення в житті країни та невід'ємним правом кожної людини. Для надання професійної правничої допомоги згідно зі ст. 1312 Основного Закону в Україні діє адвокатура [1].

Конституційне право на кваліфіковану правничу (правову) допомогу входить до складу правового інституту основних прав та свобод людини і громадянина, які лежать в основі правового статусу особистості. Це право є одним із найважливіших прав людини і громадянина, гарантією дотримання комплексу інших прав. Правова допомога як ідея, предмет правового регулювання, а також вид професійної діяльності набуває реального значення та справжньої соціальної цінності в умовах розбудови правової держави та триваючих євроінтеграційних процесів.

Право громадян на отримання кваліфікованої правової допомоги, в тому числі право користуватися послугами адвоката, як процесуальна гарантія перебувають у тісному зв'язку з правом на захист і правосуддя [2, с. 107, 110]. Правова допомога постає в якості конституційної гарантії, а не безпідставної декларації про правовий захист і передбачає можливість участі адвоката в конституційному, кримінальному, адміністративному, цивільному судочинстві з метою захисту прав та законних інтересів свого довірителя.

Загалом право на правову допомогу визнається загальним правом, яке забезпечує захист прав людини, та може здійснюватися в формі юридичних консультацій, роз'яснень із правових питань, складання заяв, скарг та інших документів, здійснення представництва в суді та інших державних органах. Стаття 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» містить перелік видів адвокатської діяльності, який не є вичерпним, оскільки вказана норма зазначає, що адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом [3].

Адвокатура як публічна організація кваліфікованих юристів нині є одним із небагатьох інститутів, здатних ефективно контролювати дотримання державою правових норм і прав, свобод людини і громадянина. Саме ця публічно-правова функція є основним напрямом діяльності адвокатури. Натепер роль адвокатури як інструменту сучасної демократії стрімко зростає, оскільки утвердження правових засад державного та суспільного життя, реалізація прав і свобод громадян є пріоритетним напрямом розвитку вітчизняної правової системи. Входячи до системи органів, які здійснюють правоохоронну діяльність, адвокатура займає в ній особливе місце. Саме вона покликана забезпечувати захист прав людини в процесі здійснення правоохоронної діяльності шляхом надання кваліфікованої юридичної допомоги.

Конституційне гарантування надання правничої допомоги та судового захисту прав людини може бути забезпечене лише на основі досягнення балансу між приватноправовими та публічними основами розвитку суспільства. Враховуючи, що професійні права адвоката регламентуються положеннями сукупності нормативно-правових актів, регулюючих загальну і процесуальну сторони діяльності адвоката, і поєднують у собі повноваження адвоката, адвоката-представника і адвоката-захисника, в процесі застосування яких він вступає у певні правовідносини, що можуть виникати між адвокатом і правоохоронними органами, між адвокатом і судом, між адвокатом та органами державної влади та управління, фізичними та юридичними особами, установами, організаціями, то можна зробити висновок про наявність окремого інституту правової допомоги адвоката [4, с. 244].

Варто зазначити, що адвокатура в демократичному суспільстві функціонує як незалежна інституція, тобто не підпорядкована державі, забезпечена від будь-якого стороннього втручання та є особливим правозахисник інститутом в Україні. Про це свідчить імператив професійного захисту прав та законних інтересів осіб у суді, публічно- правовий статус цього інституту, надання державою права на отримання правової допомоги абсолютно всім фізичним і юридичним особам.

Незалежність адвокатури є одним із головних принципів адвокатської діяльності. Отже, повинні не тільки існувати надійні механізми забезпечення цього принципу, а й беззастережне його дотримання [5, с. 7]. Реалізація принципу незалежності у професійній діяльності адвокатів передусім стосується площини взаємовідносин адвокат-держава. В цьому аспекті незалежність адвокатури повинна забезпечуватися невтручанням державних органів у діяльність автономного інституту громадянського суспільства - адвокатури. Враховуючи те, що адвокатура та держава об'єднані досягненням спільної мети (захистом прав і свобод людини та громадянина), їхні відносини повинні мати рівноправний характер.

Автор вважає, що держава може регулювати діяльність адвокатури лише в межах, які визначають порядок її діяльності, а в інших випадках адвокатська діяльність має визначатися внутрішніми корпоративними правилами, зокрема Правилами адвокатської етики. Зважаючи на те, що адвокатура не є складником системи державної та місцевої влади, зазначені органи не мають права здійснювати будь-який вплив на діяльність адвокатів за умови, що ця діяльність не порушує чинне законодавство. Таке положення відповідає принципам і завданням адвокатури як інституту, що здійснює захист конституційних прав, свобод та інтересів фізичних і юридичних осіб шляхом надання їм правової допомоги. Необхідно зауважити, що незалежність адвоката залежить і від інших внутрішніх чинників, оскільки такі особисті якості як порядність, чесність, відчуття справедливості впливають на збереження незалежного статусу захисника. Автор вважає, що дотримання принципу незалежності відіграє ключову роль у забезпеченні захисту прав та інтересів громадян.

Адвокатура є комплексним виявом як державного, так і суспільного інтересу, оскільки саме через неї і завдяки адвокатурі правова держава реалізує можливість забезпечення своїм громадянам їхніх прав і свобод. Діяльність адвокатів носить конституційно зумовлений державно- значимий характер, а адвокати повинні бути максимально незалежними від держави, щоб ефективно захищати громадян і юридичних осіб від адміністративного свавілля.

Адвокатура - унікальне юридичне явище, це єдина організація, яка виконує державну (публічно-правову) функцію і не є при цьому державним органом, а навпаки зберігає незалежність від держави [6, с. 431]. Адвокат, захищаючи права людини, робить надзвичайно корисну справу, що відіграє велику роль як для особи, яка звернулася за правовою допомогою, так і для суспільства, забезпечуючи дотримання законності та усунення її порушень.

Метою існування адвокатури як інституту професійного захисту та представництва є надання кваліфікованої правничої допомоги всім, хто її потребує. Мабуть, на жодну іншу недержавну організацію натепер не покладено таких важливих державних завдань і функцій, які виконує адвокатура. Від того, наскільки вона організована та законодавчо захищена, здебільшого залежить впевненість кожного громадянина у своїй безпеці. Потрібно пам'ятати, що адвокат захищає закон від свавілля, а тому його діяльність відповідає як інтересам конкретної фізичної чи юридичної особи, так і публічно-правовим інтересам держави та суспільства.

Автор поділяє думку М. Аракеляна про зацікавленість української держави в тому, щоб адвокатура була високопрофесійним інститутом, оскільки рівень її розвитку є індикатором стану демократії в суспільстві й однією з ознак реальної захищеності прав та свобод людини і громадянина. Як зазначає науковець, адвокатура була і залишається інститутом, який найбільш адекватно відображає правовий стан держави і суспільства, а також ступінь захищеності прав та свобод людини і громадянина, гарантії щодо надання громадянам правової допомоги.

Сучасна демократична держава надає юридичні гарантії для професійної юридичної допомоги громадянам, створює належні умови для функціонування ефективної адвокатури на принципах самоврядування. Важливим є те, що сучасна адвокатура побудована на досягненнях теорії прав людини, заснованої на визнанні пріоритетності прав та свобод людини і громадянина в демократичному суспільстві. Відповідно статус і значення цього інституту повинні зростати із вдосконаленням та розвитком інститутів громадянського суспільства і правової держави, а також формуванням взаємовідносин між ними, через які розкривається соціальна і правова природа адвокатури як ефективного інституту сучасного громадянського суспільства [7, с. 188, 190]. Так, основними підвалинами будь- якого громадянського суспільства автор вважає визнання та захист природних прав людини, рівність всіх перед законом та юридичну захищеність особи. Цілком очевидно, що громадянське суспільство не може розвиватися поза межами адвокатури, а цілі перед цим інститутом ставлять не стільки адвокати і держава, а й суспільство.

Говорячи про інститут адвокатури, провідне місце відведено особі адвоката, який будучи «обличчям» цього інституту, повинен постійно удосконалювати свій професійний рівень, володіти глибокою правовою культурою та виконувати зобов'язання перед клієнтом на найвищому рівні. Діяльність адвоката не обмежується лише сумлінним виконанням своїх обов'язків в межах закону. Він повинен виступати в інтересах права так само, як і в інтересах тих осіб, які звернулися за правовою допомогою.

Адвокати, захищаючи права та інтереси фізичних і юридичних осіб, повинні робити все, що від них залежить, для досягнення максимально позитивного та законного результату для особи, якій адвокат надає допомогу та за жодних обставин не нашкодити. Принцип «Не нашкодь!» повинен бути девізом не лише представників найгуманнішої професії - лікаря, а й беззастережно втілюватися в діяльності адвоката. Часто адвокат, допомагаючи людині, віддає не лише свої знання, а й частину душі, витрачає свої життєві сили, без чого часом не можливо надати дієву правову допомогу. Як бачимо, у професії адвоката переплітаються не лише правові, а й моральні аспекти, на основі чого сформувалася етика інституту адвокатури.

Автор вважає слушною думку В. Заборовського, що надання правової допомоги потрібно розглядати саме як сприяння особі, яка зіткнулася з юридичними проблемами в реалізації її законних прав та інтересів. Держава ж, гарантуючи особі конституційне право на надання правової допомоги, повинна забезпечувати й належні умови її реалізації.

Автор статті поділяє позицію вітчизняного законодавця, який на конституційному рівні закріпив за адвокатурою обов'язок надання правової допомоги. Водночас науковець зауважує, що варто врахувати й те, що забезпечення належних умов реалізації вказаного права відбувається як за допомогою закріплення суттєвих кваліфікаційних та інших вимог до кандидатів на здобуття статусу адвоката, так і шляхом закріплення особливого професійного статусу адвоката. Все це безапеляційно вказує на те, що надання кваліфікованої правової допомоги повинно асоціюватися саме з професійною діяльністю адвоката [8, с. 56].

Проте нині ще можна зустріти супротивників адвокатської монополії. Більшість із них не входять до адвокатської спільноти та побоюються, що це може вимагати від них надмірних і необґрунтованих зусиль. Однак ефективне правове регулювання професійної юридичної діяльності є показником зрілості правової системи держави. Україна як правова держава гарантує своїм громадянам право на правничу допомогу, а його реалізація в основному і здійснюється адвокатурою. Саме остання, виступаючи соціальним інститутом, виконує захист прав та свобод людини і громадянина.

Розмірковуючи над розвитком інституту адвокатури, слушною є думка М. Аракеляна, який називає організаційну незалежність, професійну компетентність, самоврядність, невід'ємність адвокатури від правосуддя та захисту прав і свобод людини першорядними напрямами вдосконалення цього інституту. На думку науковця, в такий спосіб адвокатура отримала вищий статус довіри та вийшла на новий рівень відповідальності перед громадськістю. Перебуваючи в ролі правозахисника та діючи як уповноважений представник суспільства, адвокатура може ефективно виконувати покладені на неї функції [9, с. 9].

адвокатура право громадянин конституційний

Висновки

Необхідність діяльності інституту адвокатури визнається та закріплюється на конституційному рівні, оскільки адвокатура як інститут демократичного суспільства є гарантом захисту прав та інтересів громадян.

Аналізуючи функціонування української адвокатури, автор хоче наголосити на важливому значенні цього інституту в механізмі захисту прав та свобод людини і громадянина, оскільки саме адвокатура історично покликана бути захисником громадських інтересів. Згуртована та об'єднана духом справедливості адвокатська спільнота, діяльність якої базується на принципах гуманізму, законності, незалежності від державного та іншого втручання, здатна знайти шляхи затвердження партнерських відносин і збалансувати інтереси громадянського суспільства та держави.

Список використаних джерел

1. Конституція України від 28 червня 1996 р. Відомості Верховної Ради України. 1996 р. № 30.

2. Капля О. Забезпечення права на правову допомогу як принцип адміністративного судочинства України. Підприємництво, господарство і право. 2017. № 8. С. 107--111.

3. Про адвокатуру та адвокатську діяльність : Закон України від 05.07.2012 р. № 5076-УІ. Відомості Верховної Ради України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5076-17.

4. Вільчик Т.Б. Адвокатура та громадянське суспільство у правовій державі. Право України. 2014. № 11. С. 243-250.

5. Варфоломеєва Т.В. Проблеми української адвокатури. Адвокат. 2009. № 10. С. 4-9.

6. Подоляка А.М. Захист прав і свобод громадян засобами адвокатури. Форум права. 2009. № 1. С. 429-433.

7. Аракелян М.Р Правозахисна діяльність адвокатури: теоретико-правовий ракурс : монографія. Одеса : Фенікс, 2018. 386 с.

8. Заборовський В.В. Місце і роль адвокатури в механізмі здійснення правосуддя в Україні. Конституційно-правові академічні студії. № 2. С. 51-60.

9. Аракелян М.Р Інститут адвокатури у правозахисній діяльності сучасної Української держави. Актуальні проблеми держави і права. 2011. Вип. 3. С. 7-9.

Размещено на Allbest.ru