Недопущення зловживання процесуальними правами в адміністративному судочинстві: шляхи вдосконалення теорії та правового регулювання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стаття з теми:

Недопущення зловживання процесуальними правами в адміністративному судочинстві: шляхи вдосконалення теорії та правового регулювання

Желтобрюх І.Л., кандидат юридичних наук, суддя Верховного Суду

Досліджується теоретико-правова основа зловживання процесуальними правами, визначаються сутність та ознаки цього процесуального явища, характеризуються приклади поведінки учасників справи, яка свідчить про допущення зловживання процесуальними правами. Визначено, що зловживання процесуальними правами в адміністративному судочинстві варто розуміти як умисне користування процесуальним правом у спосіб, який суперечить завданню адміністративного судочинства. Констатується також те, що невід'ємною ознакою зловживання процесуальними правами є вчинення його умисно, що має бути належним чином обґрунтованим під час вирішення питання про факт та відповідальність за зловживання процесуальними правами.

Крім того, наголошується на тому, що зважаючи на те, що помилкове встановлення фактів зловживання процесуальними правами є неприпустимим через те, що воно може потягнути за собою настання внаслідок встановлення фактів зловживання процесуальними правами вкрай несприятливих та незворотних наслідків для учасника справи, висновок про відповідність поведінки учасника справи тим чи іншим абстрактним ознакам зловживання процесуальними правами має супроводжуватись вичерпним правовим обґрунтуванням та вказівкою на конкретні фактичні обставини, що свідчать про допущення учасником справи зловживання процесуальними правами.

Оцінюється наукове положення про те, що незаконність або необґрунтованість позовних вимог за визначенням не може свідчити про недобросовісність або легковажність позивача, та, крім того, висновкам про безпідставність або безпредметність позову має передувати повний розгляд справи по суті з належним з'ясування обставин справи та дослідженням й оцінкою доказів, а до того цей висновок є передчасним. Однак автор схиляється до думки, що оптимальним кроком є не виключення положень про безпідставність або безпредметність позову як прояви зловживання процесуальними правами, а встановлення більш чітких критеріїв безпідставності або безпредметності позову.

Ключові слова: адміністративне судочинство, безпідставний або безпредметний позов, завдання адміністративного судочинства, зловживання правом, зловживання процесуальними правами.

COMBATING ABUSE OF PROCEDURAL RIGHTS IN ADMINISTRATIVE PROCEEDINGS: IMPROVING SCIENTIFIC FOUNDATION AND LEGAL FRAMEWORK

The article studies the theoretical basis of combating abuse of procedural rights, the essence and indications of this procedural phenomenon are outlined, examples of behaviour of the parties amounting to the abuse of procedural rights are shown. It is determined that abuse of procedural rights in administrative proceedings is a deliberate use of procedural rights in a manner that contradicts the objectives of administrative proceedings. It is also stated that it is intrinsic for abuse of procedural rights is that it is committed purposefully, which must be extensively substantiated when the court determines whether there was the abuse of procedural rights whether the person is to be held responsible for it. In addition, it is noted that, given that the fact that the erroneous conclusions about abuse of procedural rights is inadmissible because it may entail the utterly unfavorable and irreversible consequences for the party concerned, these conclusions must be accompanied by a comprehensive legal justification and an indication of specific conduct constituting abuse of procedural rights.

It is argued that the unlawfulness or unreasonableness of a claim cannot by definition point out that the plaintiff is dishonest or frivolous. The author assesses the positions of some scholars that statements that a lawsuit is meritless or frivolous must be preceded by a full examination of the merits of the case with due consideration of the circumstances of the case and analysis of evidence, and before this that statement is premature. However, the author expresses his adherence to the idea that the optimum step is not to exclude the groundlessness or purposelessness of the claim as a manifestation of abuse of procedural rights, but to establish clearer criteria for these features of the claim.

Key words: administrative proceedings, meritless or frivolous lawsuit, objectives of administrative court proceedings, abuse of process, abuse of procedural rights.

Постановка проблеми та завдання дослідження

Досліджуючи питання судочинства, необхідно чітко усвідомлювати те, що судова система є складним державним механізмом, який є вкрай чутливим до дотримання учасниками судочинства встановлених відповідним законодавством процесуальних правил. Зловживання процесуальними правами, як й будь-яке інше відхилення поведінки учасників судочинства від процесуальних правил, загрожує критичними наслідками, такими як неправильний та/ або несвоєчасний розгляд та вирішення справи, що може призвести до значних та невиправних організаційних, фінансових та особистих втрат учасників судочинства, а також спричинити дезорганізацію судочинства та непродуктивність бюджетного фінансування судової системи в тих чи інших межах. Забезпечити спрямованість дій учасників судочинства на досягнення його мети, їх злагодженість та конструктивність, а також унеможливити перешкоджання відправленню правосуддя покликані, насамперед, заходи запобігання та протидії зловживанню процесуальними правами. Водночас зловживання процесуальними правами є складною теоретичною та юридичною конструкцією, через що очевидним є те, що зазначений інструментарій лише тоді може використовуватись ефективно, коли правильним є розуміння сутності зловживання процесуальними правами, що дає змогу розпізнати зловживання процесуальними правами та відмежувати його від правомірних процесуальних дій сторін у справі та їх представників. Це дослідження видається необхідним спрямувати на наближення до цього розуміння та вдосконалення наукових та законодавчих положень про зловживання процесуальними правами.

Аналіз публікацій та виклад основних положень дослідження

Ознайомившись із загальнотеоретичними положеннями про зловживання правом, маємо підстави констатувати те, що найбільшим визнанням користується визначення зловживання правом як користування особою права для інших цілей, ніж ті, для яких воно надається, що негативно позначається на правах і законних інтересах приватних осіб та зашкоджує певним публічним інтересам.

Цей погляд являє собою осердя широкого кола наукових уявлень про сутність зловживання правом. Зокрема, за змістом супровідних матеріалів до проекту Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо забезпечення запобігання зловживанню процесуальними правами) від 19 серпня 2016 р. № 503 у правовій доктрині зловживання правом розглядається як особливий вид правової поведінки, який полягає в соціально шкідливих вчинках суб'єкта права, використанні ним своїх прав в недозволений спосіб, що суперечить цільовому призначенню права, та у вчиненні дій, що виходять за межі наданих законом прав, якщо ці межі та цільове призначення встановлені законом [1]. Також зазначений висновок переконливо засвідчується, зокрема напрацюваннями B.B. Заборовського та В.М. Соханича. Так, В.В. Рєзнікова під зловживанням правом (процесуальними правами) розуміє вольову та усвідомлену діяльність (дії) суб'єкта з недобросовісної реалізації свого суб'єктивного права не за його призначенням, що заподіює шкоду суспільним інтересам та/або інтересам третіх осіб чи створює загрозу її настання при формальній правомірності такої діяльності (дій). Так само, на думку В.П. Грибанова, зловживання правом - це особливий вид правопорушення, що вчиняється правомочною особою під час здійснення нею належного їй права та пов'язаний із використанням недозволених конкретних форм у рамках дозволеного їй загального типу поведінки. Зазначається, що, на переконання більшості науковців, зловживання знаходиться в рамках букви закону, проте може порушувати його дух, тому воно є відхиленням від правомірної поведінки та стоїть на межі правомірності та правопорушення [2, с. 67].

Будучи пристосованими до специфіки судочинства, вищевикладені міркування щодо зловживання правом слугують підґрунтям для законодавчого визначення зловживання процесуальним правом положеннями законодавства про адміністративне судочинство.

Так, за змістом ч. 2 ст. 45 КАС України зловживанням процесуальними правами є дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства [3]. Роз'яснюючи сутність цього процесуального явища, КАС ВС визначив, що під зловживанням процесуальними правами розуміється форма умисних, несумлінних дій учасників процесу, що знаходить своє вираження, зокрема, у вчиненні дій, неспівмірних із наслідками, до яких вони можуть призвести, використанні наданих прав всупереч їх призначенню з метою обмеження можливості реалізації чи обмеження прав інших учасників провадження, перешкоджання діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення справ, необґрунтованого перевантаження роботи суду. Розкриваючи ідейний фундамент положень законодавства про адміністративне судочинство про недопустимість зловживання процесуальними правами, КАС ВС наголосив на тому, що правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - винесення законного та обґрунтованого рішення, а також створення особам, які беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їхніх прав, а також прав та інтересів інших осіб. Процесуальні права надані законом тим особам, які беруть участь у процесі для сприяння суду у процесі розгляду справ, сприяння їх правильному вирішенню. Однак щоразу, коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не з цією метою, а задля досягнення якихось сторонніх цілей (введення суду в оману, затягування розгляду тощо), вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто зловживає ним. Наприклад, недобросовісне користування процесуальними правами можна кваліфікувати через критерій відсутності серйозного законного інтересу, тобто легітимного прагнення до отримання певних переваг, передбачених процесуальним законом (Постанова КАС ВС від 13 березня 2019 р. у справі № 814/218/14) [4]

Не менш слушними в цьому контексті є наведені B.B. Заборовським та В.М. Соханичем міркування А.А. Богатченка, що свобода учасників судового процесу розпоряджатися своїми правами не є абсолютною та обмежується певними процесуальними рамками. Зловживання процесуальним правом означає, що особа діє в межах дозволеної поведінки, проте використовує своє право з метою, що суперечить цілям правосуддя. Проблема зловживання правом пов'язана не зі змістом наданого особі права, а із процесом його реалізації, недотриманням особою обов'язку не порушувати встановлені законом загальні правила поведінки [2, с. 67]. Так само В.С. Князєв стоїть на позиції, що зловживання правом відбувається шляхом такого їх використання, яке формально відповідає закону, але фактично виявляє недобросовісність учасника справи [5].

Розмірковуючи в цьому контексті з позиції суду, від якого очікується забезпечення оптимального перебігу судочинства, в тому числі шляхом протидії зловживанню процесуальними правами тими чи іншими способами, Г. Нейбаргер наголосив на тому, що суд несе обов'язок забезпечувати належне відправлення правосуддя та захищати авторитет й довіру до судів, у тому числі дисциплінуючи учасників справи санкціями за зловживання процесуальними правами, не вдаючись до покарань за прояв неповаги до суду [6, c. 1071, 1076]. Іншими словами, якщо суди прагнуть не допускати зневірення в їх спроможності забезпечити цивілізований та ефективний судовий процес, вони не мають оминати увагою випадки зловживання процесуальними правами, сприяючи досягненню цілей недобросовісними учасниками судочинства [7, c. 18].

Таким чином, зловживання процесуальними правами в адміністративному судочинстві варто розуміти як умисне користування процесуальним правом у спосіб, який суперечить завданню адміністративного судочинства.

Спрямовуючи подальше дослідження на висвітлення прикладів поведінки учасників справи, яка свідчить про допущення ними зловживання процесуальними правами, вважаємо, що особлива увага має бути приділена положенням ч. 2 ст. 45 КАС України, з огляду на відображення в них найбільш поширених таких прикладів та достатню точність і зрозумілість формулювань, за допомогою яких вони викладаються. За їхнім змістом з урахуванням конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зокрема:

подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, які спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;

подання кількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) із тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання кількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;

подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;

необґрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог із метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;

узгодження умов примирення, спрямованих на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі [3].

Отже, законодавство про адміністративне судочинство зловживанням процесуальними правами визнає дії учасника справи, що всупереч завданню адміністративного судочинства вчиняються, зокрема для безпідставного затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення, маніпуляції автоматизованим розподілом справ між суддями, зміни підсудності справи. Узагальнивши вищезазначене, маємо підстави констатувати, що невід'ємною ознакою зловживання процесуальними правами є вчинення його умисно, що має бути належним чином обґрунтованим під час вирішення питання про факт та відповідальність за зловживання процесуальними правами.

Крім того, важливо усвідомлювати те, що для належного застосування положень законодавства про зловживання процесуальними правами вирішальне значення має правильне тлумачення у світлі конкретних обставин справи оціночних понять, які лежать в основі як загального визначення зловживання процесуальними правами, так й прикладів зловживання процесуальними правами. Помилкове встановлення фактів зловживання процесуальними правами є неприпустимим через те, що воно може потягнути за собою настання внаслідок встановлення фактів зловживання процесуальними правами вкрай несприятливих та незворотних наслідків для учасника справи. Висновок про відповідність поведінки учасника справи тим чи іншим абстрактним ознакам зловживання процесуальними правами має супроводжуватись вичерпним правовим обґрунтуванням та вказівкою на конкретні фактичні обставини, що свідчать про допущення учасником справи зловживання процесуальними правами.

Приклад зразкового виконання вищевикладених рекомендацій містить Постанова Верховного Суду від 24 квітня 2019 р. у справі № 910/11364/17, у якій йдеться про те, що заявлення двічі клопотання про призначення у справі судової експертизи для визначення вартості спірного майна та в подальшому у процесі задоволення цих клопотань та призначення судом двох експертиз у справі, несплата відповідачем вартості проведення судових експертиз, що стало підставою для нездійснення експертною установою відповідних досліджень, може бути розцінено судом як дії, які свідчать про зловживання відповідачем процесуальними правами учасника справи, які спрямовані на перешкоджання здійснення розгляду справи та чинення перешкод у своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленні всіх обставин справи [8]. Так само у Постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 р. у справі № 922/1714/18 переконливо обґрунтовується те, що свідоме неотримання судової кореспонденції, яка направлялася судами попередніх інстанцій за адресою, зазначеною самим відповідачем у клопотаннях та апеляційній скарзі, тоді як ця адреса збігається з адресою відповідача, яка зазначена в позовній заяві та наявна в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань та в подальшому посилання відповідача на те, що судами не було повідомлено відповідача про дату, час та місце судових засідань і це є порушенням норм процесуального права, може бути розцінено судом як дії, спрямовані на затягування розгляду справи, та свідчити про зловживання процесуальними правами учасника справи, направлені на перешкоджання здійснення своєчасного розгляду справи [9].

При цьому особлива виваженість має виявлятись, якщо немає очевидних ознак зловживання процесуальними правами, має місце високий ризик визнання зловживання процесуальними правами поведінки учасника справи, яка цілком узгоджується із завданнями адміністративного судочинства та, крім того, спрямована на реалізацію права на справедливий судовий розгляд. Судова практика та матеріали наукових досліджень показують, що така ситуація нерідко складається, коли розглядається питання подання завідомо безпідставного позову або позову за відсутності предмета спору.

Так, у наукових джерелах вказується на те, що рушійною силою для подання завідомо безпідставних чи безпредметних позовів може бути широке різноманіття деструктивних прагнень позивача, серед яких:

набуття змоги звернутись із заявою про вжиття заходів забезпечення позову для зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень тощо;

доведення процесуального опонента до емоційного або фінансового виснаження;

використання судових процедур як майданчика для боротьби з політичними опонентами, шляху популяризації власної персони та засобу трансляції власних поглядів у тих чи інших сферах суспільного життя;

помста суб'єктам владних повноважень та їх працівникам;

позиціонування себе борцем за справедливість, правдолюбом [10, с. 74--75].

Висновок про безпідставність або безпредметність позову може ґрунтуватись на таких обставинах:

позивач не наводить факти на обґрунтування позовних вимог, крім тих, що не мають значення для справи, є спекулятивними або з інших причин не можуть підтверджувати правомірність позовних вимог;

правове обґрунтування позовних вимог спирається на нечинне законодавство або те, що явно, за об'єктивними ознаками не підлягає застосуванню до спірних правовідносин;

позивач поза розумним сумнівом знає про факти, що безапеляційно спростовують правомірність його вимог [11, с. 2].

Характеризуючи подання позову в спорі, який має очевидно штучний характер як окремий випадок зловживання процесуальними правами, зауважимо, що причиною для подання таких позовів нерідко є набуття змоги звернутись із заявою про вжиття заходів забезпечення позову для зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень або отримання сприятливого, попередньо узгодженого з номінальним процесуальним опонентом остаточного судового рішення, преюдиційні властивості якого дають змогу заінтересованій особі використати його як засіб підтвердження тих чи інших фактів без можливості їх спростування за звичайною судовою процедурою. Зокрема, зловживання процесуальними правами констатується, коли:

через невеликий проміжок часу після застосування заходів забезпечення позову і зупинення дії оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, що свідчить про те, що адміністративний спір мав штучний характер, а основною метою позивача був не захист прав та інтересів у судовому порядку, а саме зупинення дії оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування на певний період часу шляхом забезпечення позову (Постанова ВП ВС від 24 січня 2019р. у справі № 1і987сап18);

має місце спір між пов'язаними особами (про що достеменно відомо судді й що випливає з матеріалів позову), коли де-факто обидві сторони представлені одними особами;

коли позов подається з метою перешкоджання іншому провадженню, наприклад, для його зупинення (Постанова КАС ВС від 10 вересня 2019 р. у справі № 826/14653/17) [12].

Разом із тим загальновизнаним є те, що незаконність або необґрунтованість позовних вимог за визначенням не може свідчити про недобросовісність або легковажність позивача. Крім того, широкою підтримкою користується думка, що висновкам про безпідставність або безпредметність позову має передувати повний розгляд справи по суті з належним з'ясування обставин справи та дослідженням й оцінкою доказів, а до того цей висновок є передчасним.

Так, на переконання, висловлене в пояснювальній записці до проекту Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо уточнення переліку дій, які можуть бути визнані зловживанням процесуальними правами) від 5 квітня 2018 р. № 8228, розглядаючи подання позову як зловживання процесуальним правом, сторона позбавляється права на справедливий судовий розгляд, складником якого є право доступу до суду, гарантованого Конституцією України та нормами міжнародного права. Автори законопроекту наголошують на тому, що необґрунтованість позову є підставою для відмови в задоволенні позову, а не залишенні його без розгляду, тим більше, що в будь-якому разі для визначення штучності чи безпідставності позову суддя має дослідити обставини, на які посилається позивач, що доцільно робити вже під час судового розгляду. Констатується те, що в нормативно-правових актах немає критеріїв, за якими можна було б одразу однозначно встановити, що позов є штучним або завідомо безпідставним. Відсутність чітко визначених критеріїв для зарахування визначення штучності чи необґрунтованості позову потенційно може призвести до зловживання суддями правом на залишення позовної заяви без розгляду з метою зменшення завантаженості чи у разі небажання розглядати конкретний позов. Тоді як визнається те, що запровадження відповідальності за зловживання процесуальними правами на законодавчому рівні спрямоване на стимулювання сторін до добросовісної поведінки у процесі, деякі з таких заходів самі можуть стати перешкодою правосуддю [13]. Таких міркувань дотримуються, зокрема В.П. Юрченко та С.В. Базилевський: спрощено кажучи, аби встановити, що позов завідомо безпідставний, треба його розглянути, виклавши обставини на підтвердження того в мотивувальній частині як підставу для відмови в задоволенні позовних вимог [5; 10, c. 72]. Таким самим чином розмірковують Ф. Талмадж, Е. Харт-Біберфельд та П. Лохнес, зазначаючи, що правило про недопущення зловживань процесуальними правами не має бути побудованим так, щоб перешкоджати судочинству; доводи процесуальних документів не мають бути досконало обґрунтованими, щоб не причинити накладення санкцій за зловживання процесуальними правами [14, c. 448-449].

Осмисливши вищевикладене, схиляємось до думки, що недосконале техніко-юридичне оформлення не має призводити до виключення законодавчих положень про процесуальний інструмент, вкрай необхідний для забезпечення здійснення адміністративного судочинства з якомога повнішою відповідністю до його завдань. Значно розумнішим є вжиття заходів для якісного управління ризиками, пов'язаними з можливим порушенням фундаментальних конституційних гарантій необґрунтованим визнанням позову завідомо безпідставним або безпредметним. Такими заходами може бути напрацювання та законодавче закріплення (або висвітлення в судових рішеннях або інформаційних матеріалах вітчизняного найвищого суду) критеріїв визнання позовів безпідставними або безпредметними.

Висновки

Підбиваючи підсумки дослідження окремих загальнотеоретичних та нормативно-правових аспектів зловживання процесуальними правами в адміністративному судочинстві, зазначимо, що основними його практико-прикладними результатами є такі: невід'ємною ознакою зловживання процесуальними правами є вчинення його умисно, що має бути належним чином обґрунтованим під час вирішення питання про факт та відповідальність за зловживання процесуальними правами; висновок про відповідність поведінки учасника справи тим чи іншим абстрактним ознакам зловживання процесуальними правами має супроводжуватись вичерпним правовим обґрунтуванням та вказівкою на конкретні фактичні обставини, що свідчать про допущення учасником справи зловживання процесуальними правами; вкрай важливим шляхом оптимізації застосування положень про зловживання процесуальними правами є встановлення в законодавстві або судовій практиці більш чітких критеріїв його відмежування від правомірних процесуальних дій і документів сторін у справі та їх представників, у тому числі критеріїв визнання позовів безпідставними або безпредметними.

Список використаних джерел

адміністративний судочинство дія зловживання

1. Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо забезпечення запобігання зловживанню процесуальними правами) від 19 серпня 2016 р. № 503.

2. Заборовський B.B., Соханич В.М. До питань про поняття зловживання процесуальними правами. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія право. 2018. Випуск 53. Том 2. С. 66-70

3. Кодекс адміністративного судочинства України : Закон України. Дата оновлення: 1 січня 2020 р.

4. Постанова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 березня 2019 р. у справі № 814/218/14 про визнання протиправними дій та бездіяльності, скасування постанов, актів.

5. Веремко В. «Незадовільно» за поведінку. Неприпустимість зловживання процесуальними правами: інструмент є, залишилося навчитися ним користуватись. Закон і бізнес. 2018. Вип. 6 (1356).

6. Neibarger G. Chipping Away at the Stone Wall: Allowing Federal Courts To Impose Non-Compensatory Monetary Sanctions upon Errant Attorneys without a Finding of Contempt. Indiana Law Review. 2000. Vol. 33:1045. C. 1045-1076.

7. Reed R. Lies, Damned Lies: Abuse of Process and the Dishonest Litigant. 2012. 18 p.

8. Постанова Верховного Суду від 24 квітня 2019 р. у справі № 910/11364/17 за позовом Національного банку України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Станіславська торгова компанія» про звернення стягнення на предмет іпотеки.

9. Постанова Верховного Суду від 17 квітня 2019 р. у справі № 922/1714/18 за позовом Харківської міської ради до Приватного підприємства «Домоград» про розірвання договору.

10. Базилевський С. Зловживання процесуальними правами в адміністративному процесі. Зовнішня торгівля: 70 економіка, фінанси, право. 2018. № 2. С. 70-81.

11. Holloman E., Hall J. Frivolous and Bad Faith Claims: Defense Strategies in Employment Litigation: a Lexis Practice Advisor Practice Note. 2018. 17 p.

12. Постанова Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 10 вересня 2019 р. у справі № 826/14653/17 за позовом публічного акціонерного товариства «Укрнафта» до Державної служби геології та надр України, товариства з обмеженою відповідальністю «Аркона Газ - Енергія» про скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії.

13. Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо уточнення переліку дій, які можуть бути визнані зловживанням процесуальними правами) від 5 квітня 2018 р. № 8228.

14. Talmadge P., Hart-Biberfeld E., Lohnes P. When Counsel Screws Up: the Imposition and Calculation of Attorney Fees as Sanctions. Seattle University Law Review. 2010. Vol. 33:2. P. 437-461.

Размещено на Allbest.ru