Поняття безпеки: від ідеї античності до концепцій нового часу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Поняття безпеки: від ідеї античності до концепцій нового часу

Ільчишин Н.А. - аспірантка кафедри теорії та філософії права юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка

Анотація

Безпека є однією з необхідних умов існування будь-якого живого виду. З розвитком суспільства забезпечення його безпеки стає важливим соціальним завданням. З огляду на загрози існуванню суспільства та його добробуту, які час від часу виникають, зокрема через воєнні конфлікти, стихійні лиха, інші надзвичайні ситуації, держави вживають заходи з обмеження прав і свобод в інтересах національної безпеки. Тим самим держави роблять вибір між задоволенням у конкретній ситуації індивідуальних і суспільних потреб, надаючи перевагу останнім.

Стаття є частиною роботи, присвяченої захисту інтересів національної безпеки як однієї з легітимних цілей обмеження прав людини. У статті автор розглядає питання виникнення та розвитку поглядів на поняття безпеки у період від античності до Нового часу, досліджує генезис і особливості формування в античному світі та середньовіччі ідеї безпеки, виявляє її зв'язок з еволюцією уявлень про державу та соціальну цінність людини.

Так, безпека доісторичної людини пов'язана насамперед з її біологічним розвитком (Н.Ю. Харарі) і географічними особливостями території проживання: кліматом, рельєфом, родючістю землі, флорою, фауною тощо (Г. Спенсер, А. Тойнбі, Н. Дейвіс).

Освоєння природи супроводжувала її міфологізацією, зокрема і з метою гарантування уявної безпеки людських співтовариств. В античний період поняття безпеки розглядалося як необхідне і невіддільне від держави та її громадян явище (Платон, Ксенофонт, Арістотель, Епікур, Ціцерон). Давньогрецькі та давньоримські мислителі, акцентуючи на безпеці держави насамперед від зовнішніх ворогів, заклали основи для подальшого розвитку ідеї національної безпеки. І з часом укорінене в античній свідомості обмеження особистої свободи особи її обов'язком перед державою, зокрема для забезпечення безпеки останньої, трансформувалося в можливість держави обмежити особисту свободу особи для виконання обов'язку держави з гарантування національної безпеки.

Денатуралізована людина середньовіччя існувала у відносно замкнутих соціальних середовищах (сім'я, рід, громада монастиря, військо тощо), від яких залежало її виживання. Під їхнім впливом реалізовувалися спроби узгодити ідеї античності з християнськими постулатами, примирити розум із вірою (Аврелій Августин, Тома Аквін- ський, Марсилій Падуанський); поняття безпеки отримало розвиток як явище, похідне від сили та волі Бога і від волі держави, яку уособлював правитель. Саме на чеснотах останнього мала ґрунтуватися національна безпека (Еразм Роттердамський, Н. Мак'явеллі, Т Мор, Е. де ла Боесі).

Незважаючи на поступове зміщення акцентів у дослідженні поняття безпеки із її забезпечення для правителя на гарантування безпеки народу, питання особистої безпеки людини у період античності та середньовіччя залишилися недостатньо розкритими. Надалі концепція особистої безпеки стала можливою тільки з підвищенням цінності (самоцінності) людини.

Ключові слова: безпека, державна безпека, особиста безпека.

античність безпека соціальний

Abstract

Notion “security”: from idea in antiquity to concepts of the modern time

Security is one of the prerequisites for the existence of any living species. With the development of society, ensuring its security is becoming an important social objective. Given the threats to society and its well-being arising from time to time, particularly through military conflicts, natural disasters, and other emergencies, states shall take measures intended to restrict rights and freedoms in the national security interests. Thereby, states decide between satisfaction of individual or social needs in a particular situation, preferring the last one.

The article is a part of the research dedicated to the protection of national security interests as one of the legitimate aims of restricting human rights. In the article the author examines the appearance and development of views on the concept of security in the period from Antiquity to Modern Times, as well as the genesis and peculiarities of the formation of security idea in the ancient world and in the Middle Ages, identifies connection of this idea with the evolution of state and human value.

The safety of prehistoric man is primarily related to its biological development (N. Y Harari) and geographical features of the habitat: climate, terrain, fertility of the earth, flora, fauna, etc. (G. Spencer, A. Toynbee, N. Davis).

The development of nature was accompanied with its mythologization, particularly in order to guarantee the imaginary safety of human communities. In ancient times, the concept of security was considered as necessary and inseparable from the state and its citizens phenomenon. (Plato, Xenophon, Aristotle, Epicurus, Cicero). Stressing on the state security, primarily from external enemies, ancient Greek and Roman thinkers laid the foundations for the further development of national security gist. And over time, entrenched in ancient consciousness restriction of personal freedom by his or her duty to the state, in particular for the security of the latter, was transformed into a state opportunity to restrict individual's personal freedom in order to fulfill the state's duty of ensuring national security.

The denaturalized man of the Middle Ages existed in relatively closed social environments (family, kind, monastery community, army, etc.) which his survival depended on. Under their influence, attempts were made to conform the ideas of antiquity with Christian tenets, to reconcile the mind with faith (Aurelius Augustine, Thomas Aquinas, Marsilius of Padua); the concept of security has evolved as a phenomenon derived from the power and will of God and from the will of the state embodied by the ruler. It was the latter's virtues that national security had to be based on (Erasmus Rotterdam,

N. Machiavelli, T Mohr, E. de la Boйtie).

Despite the gradual shift of emphasis in the study of the security notion from its provision for the ruler to guaranteeing of people's security, the issues of personal security of human in antiquity and the Middle Ages remained insufficiently disclosured. Thereafter, the concept of personal security became possible only with the increase of value (self-value) of a person.

Key words: security, national security, personal security.

Постановка проблеми. Безпека є однією з необхідних умов існування будь-якого живого виду. З історичним розвитком суспільства забезпечення його безпеки стає важливим соціальним завданням. З метою оцінки належності виконання останнього, зокрема шляхом обмеження деяких прав людини в інтересах національної безпеки, доцільним є осмислення наукових підходів до змісту поняття безпеки та її цінності для людини і суспільства.

Стан дослідження. Здебільшого вчені зосереджуються на проблемах теорії національної безпеки (Н. Бєлоусова, О. Давидова, О. Данільян, О. Дзьобань, В. Зубко, В. Косевцов, В. Ліпкан, Н. Нижник, О. Соснін, А. Степаненко, З. Чуйко, Л. Шипілова), дослідженнях загроз національній безпеці України (О. Андреєєва, В. Антонов, О. Баранов, О. Власюк, О. Вонсович, В. Горбулін, М. Євсєєнко, Ю. Король, В. Крутов, К. Литвиненко, М. Пендюра, О. Резнікова, Феденко), технологій забезпечення такої безпеки (Т Авакян, З. Адаманова, О. Александров, С. Андре- єєв, І. Бабець, О. Бодрук, О. Бортнікова, М. Вав- ринчук, О. Давидова, К. Зарембо, В. Кобринський, Кременовська, О. Палій, Т. Стародуб, Г. Ситник, Я. Тимків, Л. Чекаленко) тощо.

Вказане, а також те, що означеним поняттям оперують різні галузі наукового знання, включаючи юриспруденцію, актуалізує дослідження історії становлення сучасних концепцій безпеки та її різновидів.

Метою цієї статті як частини більшого дослідження є виявлення особливостей виникнення та розвитку поглядів на поняття безпеки від античності до Нового часу, а також зв'язку ідеї безпеки з еволюцією уявлень про державу та соціальну цінність людини у вказаний період.

Виклад основного матеріалу. Одним зі значень терміну «безпека» є відсутність зовнішніх загроз [32, с. 137]. Природа наділила тварин різноманітними засобами для забезпечення виживання та продовження існування виду: особливі конструкції тіла, гострий зір, слух, швидкість пересування, фізична сила тощо. З метою забезпечення безпеки від зовнішніх загроз певні види тварин, наприклад примати, утворюють індивідуалізовані спільноти закритого типу [31, с. 84, 85].

Оскільки біологічне походження людини визначає базові параметри її існування [36, с. 30], історія людини є розвитком її біологічних характеристик і їх взаємозв'язків із чинниками соціальними. Так, безпека доісторичної людини пов'язана насамперед з її біологічним розвитком та географічними чинниками. Для людини стародавнього світу, з одного боку, існувала низка пізнаних і засвоєних речей, а з іншого - невідомий і ворожий світ природи [25, с. 21]. Н.Ю. Харарі припускає, що життя людей того часу було влаштоване як у шимпанзе. Подібно до останніх соціальний інстинкт спонукав людей заводити дружні зв'язки та встановлювати ієрархію [36, с. 23]. Тому первісних людей характеризувало, зокрема, життя у спільнотах із системою рангової ієрархії на чолі з лідером, на якого покладалися обов'язки ватажка та захисника співтовариства насамперед від природних загроз.

Розглядаючи первісні зовнішні фактори існування людини, Г. Спенсер стверджував, що на відміну від високорозвинених суспільств, «багатих матеріальними засобами науки», здатних процвітати в небла- гополучних середовищах, існування ранніх форм суспільства значно залежало від умов місцевості та різноманітних факторів [33, с. 16, 37]. Серед найбільш впливових філософ виділяв: клімат [33, с. 17, 18, 20], рельєф, який то перешкоджає, то сприяє «соціальній інтеграції» людей [33, с. 24], геологічну та географічну різнорідність [33, с. 27], родючість землі [33, с. 28] та флору і фауну [33, с. 30, 33].

А. Тойнбі пов'язував стан безпеки людських середовищ не лише з біологічним їх розвитком, але й із географічним розташуванням їхніх центрів [35, с. 176-179, 182]. Автор був переконаний, що цивілізації зародилися в надзвичайно важкому для проживання навколишньому середовищі, яке становило виклик для їхнього розвитку [35, с. 264]. Прикладом вважав території сучасних Венеції, Нідерландів і Швейцарії як три найважчі для життя ділянки землі у Західній Європі, що стимулювали їхніх жителів до досягнення найвищого рівня соціального розвитку. Проте зауважив, що «природні виклики важкої землі» скоріше були полегшенням для суспільств, яких суворість природи захищала від викликів, зокрема боїв, що вели сусіди [35, с. 265].

Характеризуючи доісторичну добу Європи, Н. Дейвіс теж приділив увагу впливу географічних чинників на безпеку суспільств [15, с. 70]. Наприклад, він описав Скандинавію як місце, в якому люди могли не боятися за безпеку їхніх домівок [15, с. 79], а гори Альпи - як середовище, придатне для ранньої колонізації та примітивного хліборобства, оскільки там було багато сонця, води, палива, будівельних матеріалів, а найголовніше - це середовище було безпечним [15, c. 75].

Отже, територія проживання була одним із голо-вних чинників безпеки давніх суспільств. Проте з їх розвитком відбувся поступовий перехід від розуміння безпеки як «загальнобіологічного явища» до явища соціально-необхідного [28, с. 196].

Ґ. Тюрі, описуючи довкілля періоду античності, вказав на те, що освоєння природи зменшувало страх перед нею, сприяло якісному підвищенню рівня життя суспільства. Страх людини перед природою став страхом перед богами, які викликали затемнення Сонця і Місяця, негоду та природні катастрофи [18, c. 539, 607]. До речі, згадки про поняття безпеки та божества, які її уособлювали, можна знайти у численних міфах. Так, у давньоримській міфології персоніфікацією безпеки вважалась богиня Секурітата (Секурітас) [16, c. 41, 44], у давньоєгипетській - Аха - бог багатства і безпеки [20, c. 145], у китайській - Чжун, один з братів Мао, - охоронець людського життя, у міфології сіамців - Брана кха- бун - дух-охоронець стародавньої держави Сукхот- хай (Сукотай) [23, c. 153]. Окрім того, питаннями безпеки скота, майна, врожаю тощо відали багато інших богів і духів [2, с. 177; 23, c. 310, 449, 473; 39, с. 25].

У період античності формується «організоване на патріархальній сім'ї суспільство, яким керує пра-витель, спираючись на суто військову демократію» [18, c. 539]. Поняття безпеки розглядалось як необхідне і невіддільне від держави та її громадян явище.

Розмірковуючи над поняттям справедливої дер-жави та причинами війни, Платон вів мову про потребу у війську, яке стане на захист його держави і буде відбивати напад [27, с. 60]. Поклада- ючи в основу функціонування держави розподіл праці, цей філософ визначав, що справа охоронців держави несумісна з іншими видами діяльності, бо потребує майстерності та якнайбільшої старанності [27, с. 59-60].

Інший давньогрецький філософ Ксенофонт теж пов'язував поняття безпеки з охороною держави: «Співгромадяни і справді немов безоплатні охоронці один для одного - проти рабів, проти лиходіїв. Так, завдяки своїй батьківщині кожен з громадян проживає свій вік у безпеці» [38, c. 49]. У трактаті-діалозі «Гієрон» цей філософ описував «велику готовність громадян нести витрати на утримання найманців, тілоохоронців, які поспішають на допомогу неспра-ведливо скривдженим та, нарешті, дбають про безпеку громадян і терплять заради них небезпеки» [38, c. 59].

Визначаючи мету держави як забезпечення яко-мога кращого, зокрема безпечного, існування її громадянам, Арістотель вказав, що для держави необхідними та корисними є зброя (потрібна як для підтримання авторитету влади проти непокірних усередині держави, так і для відбиття ворожих нападів ззовні), а також влада, котра вирішує, що корисно в загальних інтересах і що справедливо, та забезпечує громадянам дозвілля і мир [9, с. 193].

Розмірковуючи про справедливість, давньогрець-кий філософ Епікур тлумачив її як договір людей між собою про те, як потрібно жити разом, «щоб не завдавати і не терпіти шкоди», і про взаємну безпеку в державі [39, c. 322]. Філософ вважав, що безпеку від людей частково можна досягнути за допомогою багатства та сили, цілком же - тільки за допомогою спокою і віддалення від натовпу [39, c. 321].

У давньоримській філософії поняття безпеки роз-кривається як на рівні держави, так і на рівні окремої людини [34, c. 10]. Так, Ціцерон писав, що «нема нічого незміннішого й міцнішого, ніж народ, який у всьому зважає на свою безпеку та свободу. Те, що музиканти називають гармонією у співі, в державі є згода - цей найтісніший і найкращий зв'язок, що гарантує безпеку в кожній державі і жодним чином неможливий без справедливості... Звичайно, це справедливість - людину не вбивати, до чужого майна не доторкатися» [37, с. 96, 112]. Тобто безпека народу за Ціцероном гарантується злагодою у суспільстві, що досягається, зокрема, завдяки безпеці життя та майна у приватних відносинах.

Незважаючи на те, що гуманістичний дух анти-чних греків і римлян був вроджений і сильний, проте надто обмежений уявною самодостатністю їхніх цивілізацій, відомих своїм натуралізмом, взаємозв'язком політики й етики, упорядкованістю соціуму та мисленнєвим телеологізмом стосовно життя природи і людини [14, c. 22], давньогрецькі та давньоримські мислителі, акцентуючи на безпеці держави насамперед від зовнішніх ворогів, заклали основи для подальшого розвитку ідеї національної безпеки. І з часом укорінене в античній свідомості обмеження особистої свободи особи її обов'язком перед державою, зокрема для забезпечення безпеки останньої, трансформувалося в можливість держави обмежити особисту свободу особи для виконання обов'язку держави з гарантування національної безпеки.

На відміну від людини античності, яка за певних умов могла розглядати себе як незалежного суб'єкта, людина середньовіччя була членом громади - чи то природної (сім'я, рід), чи то штучно створеної (громада монастиря, дружина, васали). Індивід повністю належав громаді, яка була для нього життєво необ-хідною. Лише єдність соціальної групи у часи слабкої державності, щоденного насильства та тривалих воєн, у період між переселенням народів і вторгненням арабів, вікінгів, угорців, а також перманентного внутрішнього розбрату могла гарантувати певну безпеку. Слабший був змушений шукати захисту у могутнішого, стати «його людиною» [18, c. 59]. З огляду на це середньовічне європейське суспільство, як зазначає Н. Дейвіс, характеризував брак індивідуальної свободи [15, c. 329], а усвідомлення безвладності над власним життям сприяло надмірній релігійності середньовічного люду [15, c. 329].

Тому невипадково в епоху раннього середньовіччя політико-правове мислення багато в чому визначалося вченням про «Град Божий», яке, по суті, було синтезом ідей античної філософії та християнства.

Згідно з першими передбачалася побудова монархії як найкращої форми держави, здатної підтримувати та зміцнювати мир і безпеку, тоді як другі закріпили перевагу духовного начала над мирським, а тому і «нагляд» церкви за державою як «розбійницькою зграєю» [19, с. 1714].

Аврелій Августин - провідний ідеолог школи патристики, яка займала домінуюче становище у католицизмі аж до XIII століття [3, с. 175], писав, що «жодному народу ніколи не була забезпечена безпека до такої міри, щоб він не боявся ворожих нападів на земне життя, оскільки те місце, яке обіцяється як місце мирного і безпечного проживання, є місце вічне, і зумовлено Вічним у вільному Єрусалимі, де воістину буде народ Ізраїль, бо ім'я це в перекладі означає «бачить Бога»» [2, с. 889].

Страх, вважав філософ, боячись незвичайної і раптової біди, «заздалегідь намагається забезпечити безпеку тому, що любить», і лише у Господа можна знайти повну безпеку [10, с. 39].

Оскільки філософія Августина повністю денату-ралізувала людину, оголосила людський дух почат-ком, який не має нічого спільного зі світом матері-альним [8, с. 57], ідея безпеки у світлі такого вчення походить з неприродної, абсолютної, божественної сили Господа.

Розмірковуючи про громадське життя, Августин Блаженний бачив зв'язок між безпекою у стосунках в сім'ї та безпекою у суспільстві: «“Вороги людині - її домашні” (Мт Х, 36)... Отже, якщо небезпечне сімейство, то що говорити про громадянське сус-пільство» [2, с. 1021].

Безпорадність перед силами природи, неперервні війни, поширений бандитизм, напади вікінгів, кочовиків і «невірних», чума, голод, анархія - усе це сприяло переконаності, що людина слабка, а Бог - великий. Середньовічна філософія пристосовувала Арістотелеві ідеї до релігійної догми, намагаючись примирити розум з вірою.

Узгодити античні ідеї з потребами церкви нама-гався домініканець Тома Аквінський [15, с. 451]. Для нього, як і для Арістотеля, людина - політична тварина, в якої дві цілі: внутрішня - турбота про державу та зовнішня - найвище благо у насолоді Богом [3, с. 185]. Мету держави Аквінський визначає як турботу про земне благополуччя людини, збереження миру та достатку [3, с. 186]. Вважаючи, що земний порядок підтримується різними видами законів, філософ виділяє, зокрема, людський закон, спрямований на суспільне благо держави. Такий закон може мати різновиди залежно від певної людської діяльності. Наприклад, існують окремі закони для солдат, які забезпечують безпеку людей [4, с. 72].

Розмірковуючи над поняттям безпеки у співвід-ношенні з поняттями надії та страху, Тома Аквін- ський відніс надію до блага, яке бажають знайти, а почуття безпеки - до зла, якого бажають уникнути. Тому почуття безпеки виявляється, на думку філософа, скоріш, протилежним страху та не породжує безпечності інакше, як тільки у тому сенсі, що послаблює уявлення про труднощі [4, с. 555]. Проте в іншому фрагменті трактату «Сума теології» автор стверджує, що безпека означає не протилежність страху, а просто його виключення, оскільки в безпеці той, кому нема чого боятися. Тобто поняття безпеки протиставлене поняттю страху як його відсутність - безстрашність [5, с. 597].

Не було чужим для середньовіччя і «мирське» бачення зв'язку безпеки з державою. Так, поняття безпеки пов'язував із діяльністю правителя поет Д. Аліг'єрі у трактаті «Монархія» [детальніше див.: 29, с. 316-320]. Крім того, англійський юрист Г де Бректон у праці «Про закони та звичаї Англії» доводив, що відчуття безпеки походить від короля, який править справедливо: «Королю необхідні дві речі: зброя і закони; за допомогою того чи іншого він може належно управляти (країною) під час війни та миру, бо кожна з (цих речей) вимагає допомоги іншої, щоби, з одного боку, була забезпечена (законом) військова міць, а з іншого - щоб самі закони могли охоронятися і захищатися силою зброї. Тому що, якщо не буде достатньо військових сил проти ворогів, бунтівників і непокірних, то держава виявиться беззахисною» [12, с. 143]. Іншими словами, правитель уособлював вершину суспільної «драбини». Він був священним символом єдності народу, згуртовував «політичне тіло» в єдине ціле, гарантував благополуччя, внутрішній порядок і зовнішню безпеку [10, с. 227-228].

Інший середньовічний мислитель - Марсиі- лій Падуанський [3, с. 201], розкриваючи значення поняття закону, визначав другорядною його метою надійну безпеку та стабільність правління, оскільки закон несе реальну загрозу покарання [26, с. 112]. Отже, засобом підтримання безпеки може бути не тільки військо, але й передбачене у законі покарання за «проступки, які порушують справедливість».

Епоха середньовіччя ознаменувалася дуалізмом розуміння безпеки та її походження від Бога і від держави та закону. Кінець цієї доби характеризували «втрата рівноваги між розумом і вірою» [6, с. 287], спори про роль Церкви та позиція нової буржуазії щодо свободи особистої ініціативи проти владної монополії папства з опорою на цивільну владу, відкриту новим віянням [6, с. 296].

Однак розвиток міст і торгівлі у пізньому середньовіччі, поява заможних і впливових капіталістичних покровителів, технічний прогрес, що вплинув на економічне життя, «недуга церкви» і пригніченість суспільства [15, с. 493] сприяли виникненню нової ідеології - гуманізму [15, с. 495], утвердженню антропоцентричного погляду на світ, а також розвитку ідей секуляризації та створення національних держав [3, с. 173]. До початку епохи Нового часу набули значного поширення ідеї Відродження та соціально-політичний рух Реформації, які сприяли зміні поглядів на поняття безпеки [7, с. 18].

Гуманіст Еразм Ротердамський у праці «Скарга світу» писав, що «природа дала всім іншим живим істотам зброю і засоби для самозахисту. Тільки людину вона залишила слабкою і беззбройною, здат- ною захищати себе від загальної небезпеки лише в співдружності з іншими людьми. Така необхідність створила міста, суспільство, навчила людей товариству, навчила їх, зливаючи воєдино слабкі сили, давати відсіч диким звірам і розбійникам» [30, c. 391].

Природа вчить людей згоди та миру, проте людина повсякчас піддається невідомій злобі та бажанню до кровопролиття, війн, і немає такої співдружності або союзу, які би змогли примирити і втихомирити тих, хто люто спрямовується один на одного для взаємного знищення [30, c. 391]. Тому філософ зазначив, що правитель держави має ненавидіти війну, якщо для нього немає нічого дорожчого за безпеку та про-цвітання його підданих, бо в результаті війни все прекрасне і корисне знищується [30, c. 416].

Перераховуючи чесноти [детальніше див.: 22, c. 463, 464], які повинен мати правитель, Н. Мак'явеллі стверджував, що державцю досить лише дбати про перемогу над чужинцями та про державну безпеку, використовуючи для цього будь-які засоби [22, c. 465]. На думку цього діяча та мислителя, держава базується на потребах людини у захисті від агресивності з боку інших. У разі відсутності сили, яка стоїть за законом, виникає анархія, що зумовлює необхідність у сильному правителі для забезпечення безпеки людей [22, c. 454].

Серед небезпек для держави філософ виділяв дві: внутрішню - з боку підданих; зовнішню - від чужоземних можновладців. Від другої захищаються з допомогою доброго війська та добрих союзників [22, c. 465]. Без власного війська жодна держава не почуває себе у безпеці, а навпаки, вона завжди кинута напризволяще, «не маючи тієї сили, яка захистила б її в лихоліття» [22, c. 454]. А внутрішня безпека залежить від міцного становища зовнішнього [22, c. 465].

Крім того, на прикладі Франції як «королівства з найкращими порядками і владою» [22, c. 467] Н. Мак'явеллі зауважив, що свободу та безпеку короля гарантує парламент, який покликаний приборкувати сваволю панства та заспокоювати недовіру до нього простих людей, не наражаючи короля на ремство знаті та народу. Тому для безпеки короля та королівства необхідний парламент, який буде «урозумляти сильних людей і захищати малих» [22, c. 467].

Т Мор, описуючи ідеальну державу у праці «Уто-пія», зазначав, що честь короля, його безпека полягає скоріше в добробуті народу, ніж у власній скарбниці. На думку цього автора діяча та філософа, народ вибирає короля для себе, а не для нього самого, щоби завдяки його праці жити у благополуччі та безпеці [24, c. 82, 83].

Розмірковуючи над природою людини, фран-цузький гуманіст Е. де ла Боесі (Боті) зазначав, що людям притаманна слабкість, яка полягає у тому, що вони часто підкоряються силі, поступаються та не можуть бути завжди сильними. Безрозсудно, вважав філософ, звикати, довіряти і коритися видатній людині, яка виявила велику прозорливість у справі охорони інших людей, велику сміливість у їх захисті та велику турботу в управлінні ними, оскільки її знімають з місця, де вона робила добро, і призначають туди, де зможе робити зло [11, c. 2]. Таким чином, стверджував Е. де ла Боесі, народ сам віддає себе в рабство, коли, маючи вибір між рабством і свободою, розлучається зі своєю свободою та надягає собі ярмо на шию. Таке бажання сумнівної безпеки позбавляє людину природного права - свободи [11, c. 4]. «Свобода, - відзначає автор, - велике та прекрасне благо, і як тільки вона втрачена, всі біди приходять одразу ж, і навіть ті блага, які у людини залишаються, без неї втрачають всякий смак і будь-яку солодкість, будучи зіпсовані рабством» [11, c. 5].

Висновки

Незважаючи на поступове зміщення акцентів у дослідженні поняття безпеки із її забезпечення для правителя на гарантування безпеки народу, питання особистої безпеки людини у період античності та середньовіччя залишилися недостатньо розкритими. Можливими причинами цього могло бути те, що особиста свобода людини в античності була обмежена насамперед на користь держави, а у середньовіччі - обмежена обов'язком перед Богом і правителем.

Тому аналіз особистої безпеки став можливим у подальшому тільки з підвищенням цінності (самоцінності) людини як основи будь-якої соціальної спільноти. До цього гарантування особистої безпеки було або проблемою кожної людини, або розглядалося як наслідок забезпечення безпеки державної.

Список використаних джерел

античність безпека соціальний

1.Августин Аврелий. Исповедь / Редакция «Азбуки Веры». 482 с. URL: https://azbyka.ru/otechnik/books/download/8393, pdf (дата звернення: 27.09.2019).

2.Августин Аврелий. О граде Божьем / Редакция «Азбуки Веры». 1238 с. URL: https://azbyka.ru/otechnik/Avrelij_ Avgustin/o-grade-bozhem/, pdf (дата звернення: 27.09.2019).

3.Азаркин Н.М. Всеобщая история юриспруденции. Курс лекций. Москва : Юрид. лит., 2003. 608 с.

4.Аквинский Фома. Сумма теологии. Том VI / Редакция «Азбуки Веры». 468 с. URL: https://azbyka.ru/otechnik/books/ download/13579, pdf (дата звернення: 28.09.2019).

5.Аквинский Фома. Сумма теологии. Том VN / Редакция «Азбуки Веры» 672 с. URL: https://azbyka.ru/otechnik/books/ download/13587, pdf (дата звернення: 28.09.2019).

6.Антисери Д., Реале Дж. Западная философия от истоков до наших дней. Античность и Средневековье. Санкт- Петербург : Пневма, 2003. 688 с. URL: http://yanko.lib.ru/books/philosoph/reale_antiseri-1-2_tom-antic-srednevekovie-2003-8l. pdf (дата звернення: 31.08.2019).

7.Антология мировой правовой мысли. В 5 т Т II. Европа : V-XVI вв. / Нац. обществ.-науч. фонд; Рук. науч. проекта Г Ю. Смигин. Москва : Мысль, 1999. 829 с.

8.Антология мировой философии в 4 т. Т 1. Философия древности и средневековья. Часть 1. Москва : Мысль, 1968. 576 с.

9.Арістотель. Політика / Пер. з грец. О. Кислюка. К. : Основи, 2000. 239 с. URL: http://litopys.org.ua/aristotle/arist08.htm (дата звернення: 31.08.2019).

10.Барг М.А. Эпохи и идеи: Становление историзма. Москва : Мысль, 1987. 348 с.

11.Боэси Э., де ла. Рассуждение о добровольном рабстве (фрагм.) / Пер. Ф. А. Коган-Бернштейн. Москва : АН СССР, 1962. 32 с. URL : https://ru.theanarchistlibrary.org/library/eten-de-la-boesi-rassujdenie-o-dobrovolnom-rabstve.pdf (дата звернення: 13.10.2019).

12.Брактон Генри. О законах и обычаях Англии (фрагм.). Хрестоматия памятников феодального государства и права стран Европы : Государство древних франков, Англо-Саксонское государство, Англия, Германия, Испания, Италия, Франция, Албания, Болгария, Венгрия, Польша, Румыния, Чехия, Югославия / Пер. Е.В. Гутновой. Москва : Госюриздат, 1961. С. 140-166.

13.Губанов В., Сатывалдиева Б. Социальная безопасность как социально-исторический феномен. Молодой учёный.

2015.№ 15 (95). С. 577-581.

14.Гудима Д.А. Права людини: антрополого-методологічні засади дослідження / Праці Львівської лабораторії прав людини і громадянина Науково-дослідного інституту державного будівництва та місцевого самоврядування Академії правових наук України / Редкол. : П.М. Рабінович (голов. Ред.) та ін. Серія І. Дослідження та реферати. Вип. 20. Львів : Край, 2009. 292 с.

15.Дейвіс Н. Європа: Історія / Пер. з англ. П. Таращук, О. Коваленко. Київ : Основи, 2001. 1463 с.

16.Заплатинський В.М. Безпека та небезпека у стародавніх віруваннях. Безпека життєдіяльності. 2006. № 5. С. 41-44.

17.История философии в кратком изложении / Пер. с чеш. И. И. Богута. Москва : Мысль, 1997. 590 с.

18.Історія європейської ментальності / За ред. П. Дінцельбахера ; пер. з нім. В. Кам'янця. Львів : Літопис, 2004. 720 с.

19.Кембаев Ж.М. Правовые аспекты эволюции идеи единой Европы. Право и политика. 2011. № 10. С. 1713-1732.

20.Коростовцев М.А. Религия древнего Египта. Москва : Наука, 1976. 336 с.

21.Кравченко П.А., Москаленко С.М. Щастя як загальна мета людського життя в епікурейській етиці. Філософські обрії. 2008. № 20. С. 186-199. URL: http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/25856 (дата звернення: 31.08.2019).

22.Мак'явеллі Н. Державець. Мак'явеллі Н. Флорентійські хроніки. Державець / Пер. з іт. А. Перепаді. Харків : Фоліо, 2007. С. 415-487.

23.Мифы народов мира. Энциклопедия / Гл. ред. Токарев С.А. Москва : Сов. Энцикл., 1980. 1147 с.

24.Мор Томас. Утопия / Перев. А.И. Малеина. Москва : Academia, 1935. 272 с.

25.Орач Є.М. Історія політичних і правових вчень : Навч. пос. Київ : Атіка, 2005. 560 с.

26.Падуанский Марсилий. Защитник мира / Пер. с франц. Б.У Есенова; науч. ред., вступит, ст., примеч. Г.П. Лупарева. Москва : Издательско-торговая корпорация «Дашков и К», 2014. 656 с.

27.Платон. Держава / Пер. з грец. і ком. Дз. Коваль. Київ : Основи, 2000. 355 с. URL: http://litopys.org.ua/plato/plat02. htm (дата звернення: 31.08.2019).

28.Ремез О. Історія розвитку розуміння правової концепції безпеки. Підприємництво, господарство і право. 2019. № 4 (278). С. 196-202.

29.Ржевська В.В. Міжнародно-правові ідеї Данте Аліг'єрі щодо підтримки миру. Часопис Київського університету права. 2013. № 1. С. 316-320.

30.Роттердамский Эразм. Жалоба мира. Роттердамский Эразм. Похвала Глупости. Москва : Сов. Россия, 1991. С. 385-421.

31.Севериновська О.В. Етологія (основи поведінки тварин) : Підручник для вищих навчальних закладів / О.В. Севери- новська, О.Є. Пахомов, В.К. Рибальченко. Дніпропетровськ : Вид-во Дніпропетр. нац. ун-ту, 2010. 292 с.

32.Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР Інститут мовознавства; за ред. І.К. Білодіда. Т 1. Київ : Наукова думка, 1970. 799 с.

33.Спенсер Г. Основания социологии. В 2 т. Т 1 / пер. с англ. Санкт-Петербург : Изд. И.И. Билибина, 1876. 496 с.

34.Тимків Я. Теорія і практика сучасної європейської політики безпеки: приклад Польщі : навч. пос. Львів : Вид-во Львівської політехніки, 2011.224 с.

35.Тойнби А. Исследование истории / Пер. с англ. К.Я. Кожурина. Т 1. Возникновение, рост и распад цивилизаций. Москва : АСТ, 2009. 863 с.

36.Харари Н.Ю. Sapiens. Краткая история человечества / Пер. з англ. Л. Сумм. Москва : Синдбад, 2016. 520 с.

37.Ціцерон М.Т. Про державу. Про закони. Про природу богів / Пер. з лат. В. Литвинов. Київ : Основи, 1998. 476 с. URL:

http://ae-lib.org.ua/texts/cicero de_re_publica ua.htm (дата звернення: 31.08.2019).

38.Штраус Л. О тирании / Пер. с англ. и древнегреч. А.А. Россиуса; пер. с франц. А.М. Руткевича. Санкт-Петербург : Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2006. 328 с.

39.Эпикур. Главные мысли. Тит Лукреций Кар. О природе вещей / Пер. с латин. Ф. Петровского. Москва : Худож. лит., 1983. С. 319-324.

Юань Кэ. Мифы Древнего Китая. Москва : Наука, 1987. 154 с. URL: https://www.studmed.ru/view/yuan-ke-mify- drevnegokitaya_83eb65acb7f.html (дата звернення: 31.09.2019).

Размещено на Allbest.ru