Матеріальні та процесуальні аспекти адміністративних проваджень із вирішення податкових спорів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Матеріальні та процесуальні аспекти адміністративних проваджень із вирішення податкових спорів

Мамалуй О.О. - кандидат юридичних наук, суддя Верховного Суду

Анотація

У науковій роботі автором з'ясовано особливості співвідношення матеріального та процесуального аспекту в межах адміністративних проваджень з вирішення податкових спорів. Розглянуто податково-правову категорію «податково-правові норми», розроблену наукою податкового права, в рамках матеріального аспекту, акцентовано увагу на зумовленості податково-правових норм правовою природою, що виявляється у дефінітивній спрямованості як характеристиці саме норм матеріальних. У процесі дослідження підстав початку адміністративних проваджень із вирішення податкових спорів визначено, що підставою для початку адміністративного оскарження є момент появи протиріч (суперечностей) між учасниками податкових правовідносин, кожен із яких своєю чергою є уособленням владної та зобов'язаної сторони.

Окреслено механізм захисту суб'єктивних прав платника податків. Автором досліджено підстави початку адміністративних проваджень з вирішення податкових спорів у контексті виокремлення матеріального аспекту. Значну увагу у науковому дослідженні приділено визначенню самого змісту та обсягу поняття «податковий спір». Автор наголошує на правильності визначення і розгляду науковцями поняття правовий спір як матеріально-правового охоронного відношення, яке виникає саме поза процесом, яке може бути врегульовано в позасудовому порядку, у тому числі самими сторонами. Встановлено, що в теоретичному плані немає підстав надавати поняттю «податковий спір» характеру процесуального правовідношення. В межах формулювання процесуального елемента законодавця автором простежується органічний зв'язок матеріального та процесуального: виконання обов'язку платника податків повідомити контролюючий орган про подання скарги у чітко визначеному порядку і з дотриманням конкретної письмової форми. До процесуального елемента у досліджуваному питанні пропонується відносити і всі норми, що стосуються строків, які мають місце у рамках адміністративних проваджень з вирішення податкових спорів. За результатами дослідження автор дійшов висновку: якщо матеріальна податкова норма права визначає саме зміст прав і обов'язків суб'єктів відносин з адміністративного оскарження, відповідає на питання, що їм треба зробити для реалізації права на оскарження рішень, дій, бездіяльності контролюючого органу в адміністративному порядку, то норма процесуальна - на питання як, у якому порядку назване право платника податків може і повинно бути реалізоване.

Ключові слова: податкові спори, адміністративні провадження, матеріальні аспекти вирішення податкових спорів, процесуальні аспекти вирішення податкових спорів.

правовий норма матеріальний

Abstract

Material and procedural aspects of resolving tax disputes in administrative proceedings

The author deals with the peculiarities of the ratio of material and procedural aspects in the framework of tax dispute administrative proceedings. The tax-legal category “tax-legal norms”, developed by the science of tax law, is considered within the material aspect, attention is paid to the conditionality of tax-legal norms by the legal nature, which manifests itself in the definitive orientation as a characteristic of substantive norms. In the course of the investigation of the grounds for the initiation of administrative proceedings for the settlement of tax disputes, it is determined that the basis for the initiation of an administrative appeal is the moment of contradictions (contradictions) between the participants of the tax legal relationship, each of which, in turn, is an embodiment of the ruling and obliged party.

The mechanism of protection of subjective rights of the taxpayer is outlined. The author investigates the grounds for the initiation of administrative proceedings to resolve tax disputes in the context of the separation of material aspects. Much attention has been paid to determining the content and scope of the term “tax dispute” in scientific research. The author emphasizes on the correctness of the definition and consideration by scientists of the concept of legal dispute as a substantive legal protective relationship, which arises precisely out of a process that can be settled out of court, including by the parties themselves. It is established that in theoretical terms there is no reason to give the concept of “tax dispute” to the nature of the legal process. Within the formulation of the procedural element of the legislator, the author traces the organic connection of the material and the procedural: fulfillment of the duty of the taxpayer to inform the supervisory authority of the submission of the complaint in a clearly defined manner and in compliance with a specific written form. The procedural element in the issue under consideration is also proposed to include all the rules regarding the time limits that occur within the framework of tax litigation administrative proceedings. According to the results of the study, the author came to the conclusion that if the substantive tax rule of law determines precisely the content of rights and obligations of the subjects of relations on administrative appeal, answers the question, what they need to do to exercise the right to appeal decisions, actions, inaction of the controlling body in administrative order, then the norm is procedural - the question is how, in what order the name of the taxpayer can and should be implemented.

Key words: tax disputes, administrative proceedings, material aspects of resolving tax disputes, procedural aspects of resolving tax disputes.

Сьогодні в рамках функціонування податкових никами податків та контролюючими органами. За правовідносин спостерігається збільшення рівня таких умов першочерговим завданням «постає» конфліктних ситуацій, які виникають між плат- пошук ефективного та дієвого способу вирішення проблем, що виникають, основним змістом та функціональним призначенням якого має бути формування об'єктивно правильного та неупередженого погляду на конфліктну ситуацію (спір), вирішення самого спору, визначення причини його виникнення і, нарешті, застосування відповідної техніки вирішення конфліктних проблем у рамках податкових правовідносин. За таких обставин та з метою досягнення поставленої у науковому дослідженні мети вважається за доцільне з'ясувати особливості співвідношення матеріального та процесуального аспекту в межах адміністративних проваджень з вирішення податкових спорів.

Сьогодні механізм захисту суб'єктивних прав можна розглядати як індивідуально побудовану систему правових засобів та умов, основним спрямування котрої є досягнення відновлення порушених прав чи запобігання їх порушенню [1].

На думку І.Ш. Кілясханова, кожне окремо взяте право платника податків, що становить матеріальний аспект в досліджуваних правовідносинах, повинно бути забезпечене відповідним ефективним та дієвим механізмом [2], яким є саме процедура адміністративного оскарження. У контексті заявленої тези правильно вести мову про наявність як матеріального, так і процесуального аспекту у відносинах, що виникають в межах вирішення податкових спорів. Зокрема, закріплення права платника податків на оскарження рішень, дій (бездіяльності) контролюючих органів (посадових осіб), наданих контролюючими органами, дослідник пропонує розглядати як матеріальний аспект, оскільки «пропонується» певне правило (міра) поводження учасника податкових правовідносин, а вчинення конкретних дій та порядок реалізації права платника податків на оскарження рішень - як процесуальний аспект. Обидва аспекти існують в органічній єдності та є взаємозумовленими.

Ю.М. Тодика зазначає, що використання в юридичній літературі категорії «механізм» пов'язане з усвідомленням того, що недостатньо мати матеріальні норми, розвинену систему законодавства, а потрібні чіткі механізми їх утілення в життя [3]. Таким чином, аналізуючи положення чинного ПК України, вбачаємо за потрібне виділити процесуальний складник реалізації матеріального права платника податків на оскарження рішення, дій чи бездіяльності контролюючого органу, а саме: положення ст. 56 ПК України. Однак, на наше переконання, неможливо стверджувати, що приписи ст. 56 ПК України в «чистому вигляді» є процесуальними. Це зумовлено наявністю в межах зазначеної статті (в окремих пунктах, підпунктах) елементів матеріальних. Наприклад, передбачення двох окремих порядків оскарження: судового та адміністративного; повноважень контролюючого органу щодо розгляду скарги.

У визначенні особливостей (характерних рис) адміністративних проваджень з вирішення податкових спорів (провадження позасудового розв'язання податкових конфліктів) важливим є теза про те, що їх застосування не зводиться до обов'язкової наявності правопорушення.

Досліджуючи підстави початку адміністративних проваджень з вирішення податкових спорів у контексті виокремлення матеріального аспекту, логічно стверджувати, що підставою для початку адміністративного оскарження є момент появи протиріч (суперечностей) між учасниками податкових правовідносин, кожен із яких своєю чергою є уособленням владної та зобов'язаної сторони. Передумовами потенційного виникнення такого роду протиріч можуть стати як колізія нормативно-правових актів, які складають основу податково-правового регулювання, так і неправильне тлумачення (розуміння) конкретної податково-правової норми. Таким чином, адміністративні провадження з вирішення податкових спорів належать до процесуального механізму податкового регулювання, проте це не виключає наявності матеріального елемента в межах таких проваджень.

Відповідно до п. 17.1.7 ст. 17 ПК України платник податків має право на оскарження рішень, дій (бездіяльності) контролюючих органів (посадових осіб), наданих контролюючими органами роз'яснень. Вищезазначене матеріальне право платника податків отримує свій логічний розвиток у передбачених чинним законодавством процедурах оскарження, котрі він використовує. Процедура адміністративного оскарження передбачає конкретний порядок (алгоритм) послідовних дій, форми та методи їх реалізації, що становить загалом процесуальне ядро у відносинах із вирішення податкових спорів в адміністративному порядку.

Нормативно закріплена конструкція, а саме п. 56.1 ст. 56 ПК України, передбачає, що рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. Це своєю чергою «дає можливість» виокремити два основні порядки оскарження: судовий та адміністративний. Таким чином, платник податків має право обрання конкретного способу та процедури оскарження, що і залежатиме від конкретних обставин конфліктних правовідносин та обирається на розсуд платника податку [4]. Саме передбачення двох можливих порядків оскарження може бути віднесено до матеріального аспекту, оскільки передбачає міру можливої поведінки учасника податкових правовідносин (право на вибір).

Норми ПК України передбачають можливість одночасного оскарження рішень, дії, бездіяльності податкових органів в адміністративному та судовому порядку та, окрім цього, право на оскарження рішень, оскаржених в адміністративному порядку, в рамках судового оскарження. Водночас вітчизняний нормотворець у п. 56.18 ст. 56 ПК України передбачив імперативну заборону щодо можливості платника податків на оскарження рішень контролюючих органів в адміністративному порядку, які вже були попередньо оскаржені в судовому порядку. У контексті зазначених нормативних приписів слід зазначити, що процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення податкового спору 4].

Враховуючи специфіку спорів, що виникають в рамках податкових правовідносин, особливої теоретичної та практичної актуальності набуває питання визначення співвідношення матеріального та процесуального аспекту саме адміністративних проваджень із вирішення податкових спорів.

У контексті дослідження заявленої проблематики цілком слушною є теза, висловлена Ю.І. Мельниковим, який фіксує об'єктивно існуючий зв'язок матеріального, процесуального права як органічно пов'язаних між собою явищ [5]. Визначення різних форм існування права має своїм наслідком необхідність розмежування (виокремлення) матеріальної та процесуальної частини в межах адміністративних проваджень з вирішення податкових спорів та визначення особливостей їх співвідношення, взаємозв'язку та взаємодоповнення. Оскільки реалізація матеріальної норми є об'єктивно неможливою без законодавчо закріпленого ефективного процесуального механізму її застосування, в тому числі і реалізація права на захист (наприклад, захист шляхом оскарження дії / бездіяльності податкового органу) у рамках вирішення податкового спору, незалежно від факту обрання юрисдикційного (судового) чи неюрисдикційного способу захисту (адміністративний порядок).

Вбачається за доцільне погодитися з поглядом

І.Є. Криницького щодо того, що податково-процесуальні норми, що визначають порядок дій стосовно оскарження рішень, дій податкового органу, визначають саме юридичні способи охорони права платника податків, його захисту і відновлення, вказують «як робити». Вченим пропонується аналогія з «маршрутом», «графіком» і «швидкістю» руху з реалізації норм матеріального податкового права. Стверджується, що процесуальні норми податкового права регулюють «поступальний рух», регламентують весь ланцюжок послідовно здійснюваних, цілеспрямованих і пов'язаних дій з реалізації податково-матеріальних норм [6]. Об'єктивно такий взаємозв'язок матеріального та процесуального наявний і в межах адміністративних проваджень з вирішення податкових спорів. Оскільки беззаперечним є той факт, що без процесуального механізму право платника податків на оскарження не може бути реалізовано.

У контексті дослідження матеріального аспекту з вирішення податкових спорів перш за все значної уваги потребує визначення самого змісту та обсягу поняття «податковий спір». Вважаємо за доцільне погодитися із позицією вчених-матеріалістів, котрі зазначають, що правовий спір «є матеріально-правовим охоронним відношенням, яке виникає саме поза процесом, яке може бути врегульовано в поза судовому порядку, у тому числі самими сторонами. Відповідно, в теоретичному плані немає підстав надавати йому характеру процесуального правовідношення»[7]. Таким чином, податковий спір «слугує» реалізації матеріально-правового права платника податку на захист і може бути віднесений до матеріального у відносинах з вирішення податкових спорів.

Окрім того, в контексті дослідження матеріального аспекту адміністративних проваджень з вирішення податкових спорів значної уваги потребує визначення поняття «оскарження рішень в адміністративному порядку». Вчені пропонують розглядати оскарження рішень контролюючих органів в адміністративному порядку як:

1) спосіб узгодження податкового зобов'язання;

2) спосіб розв'язання податкового спору;

3) одну із реальних гарантій захисту прав та свобод платника податків [8].

Розгляд зазначеної податково-правової категорії, розробленої наукою податкового права, в рамках матеріального аспекту зумовлений його правовою природою, а саме дефінітивною спрямованістю, що є характерною саме для норм матеріальних.

Зокрема, в працях С.В. Буряка щодо визначення процедури адміністративного оскарження використовується такий термін, як «податкова апеляція» [9]. Проте вважаємо, що вищезазначений термін, запропонований вченим, не дає можливості повноцінно відтворити увесь зміст поняття, оскільки право на адміністративне оскарження входить до складу правового статусу платника податків, що своєю чергою належить до матеріального аспекту.

Як зазначає Є.А. Усенко, процедура адміністративного оскарження рішень контролюючих органів являє собою розв'язання конфлікту, що виник між сторонами податкового правовідношення та долається самими сторонами без втручання третьої особи - суду. Сторонами під час досудового оскарження рішень податкових органів виступають платник податків як зобов'язана сторона та контролюючий орган, уповноважений здійснювати функції щодо справляння податків [10].

Під час дослідження матеріального аспекту у відносинах з вирішення податкових спорів в адміністративному порядку, на наше переконання, окрему увагу варто приділити підставам для його початку, розробленим наукою податкового права. Віднесення нами підстав для початку проваджень з оскарження до матеріального аспекту зумовлено передусім тим, що підстави можуть бути розглянуті як «статичне підґрунтя», яке призводить до динамічних рухів, тобто до початку процедури, яка надалі вже буде регламентована процесуальними нормами. Підстави для початку адміністративного оскарження - це юридичні факти, які, за загальними правилами, встановлені саме матеріально-правовими нормами-приписами.

Таким чином, підстави, котрі супроводжують початок процедури адміністративного оскарження, можливо розподілити на процесуальні та фактичні. Вважаємо за доцільне навести та підтримати погляд М.П. Кучерявенка, відповідно до якого умовно до фактичної підстави належить інше, ніж у податкового органу, розуміння (уявлення) у платника податків щодо його податкового обов'язку та компетенції такого органу під час визначення такого обов'язку, здійснення заходів, спрямованих на його виконання. Скарга, складена платником податків, щодо вимоги про перегляд прийнятого рішення, яке, на його суб'єктивне переконання, не відповідає законодавству або перебуває за межами компетенції органу, що його прийняв, становить своєю чергою процесуальну підставу.

Окрім того, матеріальний аспект досліджуваного питання складає і потенційно передбачена можливість прийняття податковим органом конкретних рішень за результатами розгляду скарги, поданою платником податків. Так, матеріальною регулятивною нормою чинного податкового законодавства передбачено, що контролюючий орган за результатами проведеного розгляду скарги приймає одне з можливих потенційних рішень:

1) залишає податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов'язання платника податків або будь-яке інше рішення органу державної податкової служби, яке оскаржується, без змін, а скаргу - без задоволення;

2) скасовує у певній частині податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов'язання платника податків або будь-яке інше рішення органу державної податкової служби, яке оскаржується, і не задовольняє скаргу платника податків у певній частині;

3) скасовує податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов'язання платника податків або будь-яке інше рішення органу державної податкової служби, яке оскаржується, і задовольняє скаргу платника податків повністю;

4) збільшує суму грошового зобов'язання або податкового боргу;

5) залишає у випадках, передбачених ст. 8 Закону «Про звернення громадян», скаргу без розгляду та повертає автору.

Віднесення зазначених можливих варіантів закінчення процедури адміністративного оскарження до матеріального зумовлено тим, що вони однозначно передбачають міру можливої поведінки податкового органу, встановлюють зміст прав органів контролю у спірних правовідносинах.

Окрім того, в контексті дослідження матеріального можна виокремити підстави закінчення процедури оскарження в адміністративному порядку. Так, відповідно до п. 56.7 ст. 56 ПК України процедура адміністративного оскарження закінчується:

1) днем, наступним за останнім днем строку, передбаченого для подання скарги на податкове повідомлення-рішення або будь-яке інше рішення відповідного контролюючого органу, у разі, коли таку скаргу не було подано у зазначений строк;

2) днем отримання платником податків рішення відповідного контролюючого органу про повне задоволення скарги;

3) днем отримання платником податків рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, або центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері митної справи;

4) днем звернення платника податків до контролюючого органу із заявою про розстрочення, відстрочення грошових зобов'язань, що оскаржувались.

Таким чином, закінчення процедури адміністративного оскарження законодавець пов'язує з певними часовими характеристиками, розгляд яких у контексті матеріального обґрунтований тим, що констатація закінчення цих строків, настання подій є констатацією факту і потребує розгляду як статичне: як юридичні факти, котрі припиняють податково-правові відносини, які виникли у зв'язку з оскарженням рішень, дій, бездіяльності контролюючого органу.

З метою всебічного розкриття та аналізу процесуального аспекту у зазначених правовідносинах вбачаємо логічним навести погляд М.П. Кучерявенка, який зазначає, що процесуальні податково-правові норми - це норми, які визначають форму реалізації матеріальних норм, установлюють порядок, способи та методи діяльності у сфері оподаткування шляхом закріплення конкретних організаційно-правових форм реалізації матеріальних податково-правових норм [11].

Порядок (процесуальний елемент) оскарження рішень контролюючих органів в загальному вигляді зафіксовано у ст. 56 ПК України. Так, у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених ПК України або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Важливим нововведенням, що може бути віднесене до процесуального аспекту, є запровадження ПК України, подання скарг на рішення, передбачені п. 56.2 ст. 56 ПК України, саме до контролюючого органу вищого рівня. Віднесення зазначеної норми до процесуального може бути обґрунтоване тим, що вона опосередковано встановлює вид необхідних дій (подання скарги органу саме вищого рівня) та їхню обов'язкову послідовність, передбачає організаційну форму кожної дії [12].

Окрім того, до процесуального аспекту, на наше переконання, доцільно віднести дотримання передбаченої форми скарги та її реквізитів, що має принципове значення, оскільки прямо впливатиме на подальше прийняття скарги до розгляду. Таким чином, у п. 56.3 ст. 56 ПК України передбачена обов'язкова письмова форма скарги, котру за необхідності можливо доповнити засвідченими у встановленому законом порядку копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне долучити до поданої скарги. Віднесення зазначеного формулювання нормотворця до процесуального ми обґрунтовуємо тим, що саме процесуальні норми-приписи не лише конкретизують послідовність, умови і терміни здійснення певних дій, спрямованих на подання скарги до податкового органу, а і форми і реквізити скарги, оскільки їх недотримання (недотримання процесу оформлення) створить перешкоди для захисту та реалізації права, закріпленого матеріальною податковою нормою. Таким чином, у разі недотримання платником податків обов'язкових вимог щодо передбаченої законом форми скарги подані таким платником податків скарги не будуть розглянуті та підлягають поверненню йому із чітким зазначенням причин.

Платник податків одночасно з поданням скарги контролюючому органу вищого рівня зобов'язаний письмово повідомляти контролюючий орган, яким визначено суму грошового зобов'язання або прийнято інше рішення про оскарження його податкового повідомлення - рішення або будь-якого іншого рішення. В межах зазначеного формулювання законодавця знову ж таки простежується органічний зв'язок матеріального та процесуального: виконання обов'язку платника податків повідомити контролю-ючий орган про подання скарги у чітко визначеному порядку і з дотриманням конкретної письмової форми.

До процесуального елемента у досліджуваному питанні пропонуємо відносити і всі норми, що стосуються строків, які мають місце у рамках адміністративних проваджень з вирішення податкових спорів. Наприклад, відповідно до положень чинного ПК України належним чином оформлена скарга платника податків подається до контролюючого органу вищого рівня протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення - рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується. Розгляд строків в рамках процесуального аспекту зумовлений тим фактом, що їх безпосереднє дотримання слугує гарантією реалізації норми матеріальної. Інакше кажучи, дотримання чітко встановленого строку звернення зі скаргою є необхідною умовою для реалізації права на оскарження.

Особливої уваги в контексті дослідження процесуального аспекту потребують норми, що встановлюють порядок повідомлення платника податків про результати прийнятого рішення. Так, п. 56.8 ст. 56 ПК України передбачено, що контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.

Загальним правилом для всіх рішень, які приймаються контролюючими органами за результатами розгляду скарг платника податків, є те, що вони оформляються відповідно до вимог законодавства про мови, складаються з вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин.

Оригінал рішення надсилається (надається) платнику податків. Копія рішення, прийнятого органом державної податкової служби вищого рівня за розглядом первинної скарги платника податків, надсилається для виконання до органу державної податкової служби за місцем взяття на облік платника податків і зберігається у справі з матеріалами розгляду скарги, які долучаються до справи платника податків. Копія рішення, прийнятого органом державної податкової служби вищого рівня за розглядом повторної скарги платника податків, надсилається для виконання до органу державної податкової служби за місцем взяття на облік платника податків та до органу державної податкової служби вищого рівня, який розглядав первинну скаргу платника податків.

Окремої уваги під час дослідження процесуального аспекту в адміністративних провадженнях з вирішення податкових спорів становить передбачений чинним законодавством порядок надсилання / вручення рішення контролюючого органу, прийнятого за результатами розгляду поданої скарги. Таким чином, контролюючий орган виходять з того, що рішення вважається надісланим (наданим) юридичній особі - платнику податків, якщо його вручено посадовій особі або уповноваженій особі такої юридичної особи - платника податків під розписку або надіслано поштою з повідомленням про вручення на адресу, зазначену юридичною особою - платником податків безпосередньо у скарзі як адресу, на яку необхідно надіслати рішення на скаргу.

Рішення вважається надісланим (наданим) фізичній особі - платнику податків, якщо його вручено особисто фізичній особі або її представникові під розписку чи надіслано поштою з повідомленням про вручення за адресою, зазначеною фізичною особою - платником податків у скарзі як адресу, на яку необхідно надіслати рішення на скаргу. Якщо пошта не може вручити платнику податків рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти рішення про результати розгляду скарги, незнаходження платника податків за фактичним місцем розташування або з інших причин, рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин такого невручення.

Віднесення зазначених законодавчих формулювань саме до процесуального зумовлено наступним. Зазначені податково-процесуальні норми, з одного боку, створюють правові передумови для реалізації інтересів учасників податкових відносин, закріплених і регульованих матеріально-правовими приписами. Наприклад, належне повідомлення / надсилання забезпечить та сприятиме ознайомленню платника з рішенням, прийнятим за результатами розгляду скарги. З іншого боку, вони завдають і зворотного впливу на матеріальні приписи, виступаючи гарантіями, що забезпечують виконання матеріальних податково-правових норм, без яких не просто ускладнений, а неможливий перехід приписів матеріальних норм зі статичного стану в динамічний [13].

Співвідношення між матеріальним і процесуальним в межах адміністративних проваджень з вирішення податкових спорів можливо охарактеризувати таким чином: якщо матеріальна податкова норма права, визначає саме зміст прав і обов'язків суб'єктів відносин з адміністративного оскарження, відповідає на питання, що їм треба зробити для реалізації права на оскарження рішень, дій, бездіяльності контролюючого органу в адміністративному порядку, то норма процесуальна - на питання як, у якому порядку назване право платника податків може і повинно бути реалізоване [14].

Список використаних джерел

правовий норма матеріальний

1.Вавилин Е.В. Некоторые проблемы механизма защиты субъективных гражданских прав. Правоведение. 2002. № 3 (242). С. 178-185.

2.Килясханов И.Ш. Проблемы обеспечения прав и свобод граждан в сфере административной деятельности милиции : автореф. дис. ... д-ра юрид. наук. Москва, 1997. 41 с.

3.Тодыка Ю.Н. Конституция Украины - основной Закон государства и общества : учебное пособие. Харьков : Факт, 2001.382 с.

4.Смичок Є.М. Досудовий порядок вирішення податкових спорів. Право і суспільство. 2012. Вип. 6. С. 77-82.

5.Мельников Ю.И. Природа и содержание норм процесуального права : учебное пособие / Ю.И. Мельников ; научный ред. В.М. Горшенев. Ярославль : Изд-во Ярославльского университета, 1976. 145 с.

6.Криницький І.Є. Теоретичні проблеми податкового процесу : монографія. НДІ фінансового права, Полтавський ін-т бізнесу МНТУ ім. Ю. Бугая. Харків : Право, 2009

7.Зайцев И.М. Структура спора о праве. Вопросы теории охранительных правоотношений : материалы науч. конф. / редкол. : В.В. Бутнев, И.М. Зайцев, Е.А. Крашенинников; отв. ред. В.Н. Протасов. Ярославль : Изд-во Ярослав. ун-та, 1991. С. 22-25.

8.Кучерявенко М.П. Податкові процедури: правова природа і класифікація. Київ, 2009.

9.Податкові спори: виникнення, природа, засоби регулювання / за заг. ред. Буряка С.В. Київ, 2009.

10.Усенко Є.А. Правове регулювання процедур вирішення податкових спорів : дис. ... канд. юрид. наук / Національний університет державної податкової служби України. Ірпінь, 2010.

11.Кучерявенко М.П. Податкове право : [підручник]. Харків : Право, 2013. 536 с

12.Пискотин М.И. Советское бюджетное право (Основные проблемы). Москва : Юрид. лит-ра, 1971.311 с.

13.Лейст О.Э. Сущность права. Проблемы теории и философии права / Лейст О.Э. Москва : Зерцало. Москва, 2002. 288 с.

Касьяненко Л.М. Сутність фінансово-процесуальних норм, їх співвідношення з матеріальними. Науковий вісник Національного університету державної податкової служби України (економіка, право). 2008. № 4 (43). С. 162-168.

Размещено на Allbest.ru