Право на самовираження через смерть: конституційний вимір

Размещено на http://www.allbest.ru/

Право на самовираження через смерть: конституційний вимір

Ткаченко Є.В.,

кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри конституційного права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

Заєць Є.Ю.,

студентка ІІІ курсу факультету адвокатури Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

Червінська Д.І.,

студентка ІІІ курсу факультету адвокатури Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

Анотація

У статті досліджується право особи на самовираження через смерть. Авторами проаналізовані різні наукові погляди щодо даного питання, підходи до його розуміння, розглядаються основні питання, пов'язані з евтаназією як в Україні, так і у світовій спільноті. Проаналізовано вітчизняне та світове законодавство, практику Європейського суду з прав людини. У статті досліджується співвідношення права на життя та права на смерть, проаналізовано явище смертної кари як порушення права на життя. Розглянуто різноманітні поняття та класифікацію видів евтаназії, розкрито думки науковців з даного питання. Окреслено та визначено основні аргументи за і проти впровадження етаназії. Розглянуто підстави та причини різноманітного ставлення країн до процедури евтаназії в цілому, та до права розпорядження людиною своїм життям окремо. Проаналізовано необхідність та спрогнозовано можливі наслідки впровадження права на самовираження через смерть, проблеми впровадження права на смерть в Україні. У статті обґрунтовано актуальність і важливість розгляду питання про евтаназію та її значення для правозастосовчої діяльності. Наведені результати, приклади вирішення цього дискусійного питання іншими державами. Розглянуто процедуру проведення евтаназії у різних країнах, вимоги які висуваються до потенційних реалізаторів права на смерть. Визначено вимоги, які висуваються до психічного стану особи, яка бажає здійснити евтаназію. Авторами проаналізовано моральний аспект самогубства, асистованого лікарем, описано ознаки термінальної стадії хвороби, за яких особа прагне до реалізації права на смерть та може його реалізувати фактично. Побудовано взаємозв'язок та взаємозалежність між паліативною допомогою та евтаназією, визначено, чому смертна кара розглядається міжнародною спільнотою як порушення права на життя, чому інакше ставлення до евтаназії. Розглянуто найбільш значущі справи, що перебували на розгляді Європейського суду з прав людини, щодо евтаназії, сформульовано позиції суду з вищезазначеного питання.

Ключові слова: соматичні права, життя, право на самовираження через смерть, зміст права на життя, евтаназія, смерть, вбивство, паліативна допомога, термінальна стадія хвороби.

THE RIGHT TO SELF-EXPRESSION THROUGHT DEATH: A CONSTITUTIONAL DIMENSION

The article examines a person's right to self-expression through death. The authors analyze different scientific views on this issue, approaches to understanding it, consider the main issues related to euthanasia in Ukraine and in the world community. The domestic and world legislation, the practice of the European Court of Human Rights are analyzed. The article examines the relationship between the right to life and the right to die, analyzes the phenomenon of the death penalty as a violation of the right to life. Various concepts and classification of types of euthanasia are considered, the opinions of scientists on this issue are revealed. The main arguments for and against the introduction of euthanasia are outlined and defined. The bases and reasons of various attitude of the countries to the procedure of euthanasia as a whole, and to the right of the person to dispose of the life separately are considered. The necessity and possible consequences of the introduction of the right to self-expression through death, the problems of the introduction of the right to die in Ukraine are analyzed. The article substantiates the relevance and importance of considering the issue of euthanasia and its significance for law enforcement. The results, examples of the decision of this debatable question by other states are resulted. The procedure of euthanasia in different countries, the requirements for potential perpetrators of the right to die are considered. The requirements for the mental state of a person wishing to perform euthanasia have been determined. The authors analyze the moral aspect of suicide, assisted by a doctor, describe the signs of the terminal stage of the disease, in which a person seeks to realize the right to die and can actually realize it. The relationship and interdependence between palliative care and euthanasia is built, it is determined why the death penalty is considered by the international community as a violation of the right to life, why the attitude to euthanasia is different. The most significant cases pending before the European Court of Human Rights on euthanasia were considered, and the court's position on the above issue was formulated. право смерть евтаназія

Key words: somatic rights, life, right to self-expression through death, content of the right to life, euthanasia, death, murder, palliative care, terminal stage of the disease.

Постановка проблеми та актуальність. Життя - це найважливіша цінність. Право на життя є невід'ємним та невідчужуваним. Таким чином, право людини на життя як природне право виникає з моменту початку життя та походить від самої природи людини. Життя людини завжди було об'єктом правового захисту, оскільки саме держава повинна забезпечувати належну охорону цього права. Саме у ст.3 Конституції України закріплюється, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

У цьому аспекті є слушними слова Н.І. Матузова в одній з праць: "Право на життя - перше фундаментальне природне право людини, без якого всі інші права втрачають сенс" [1]. Це в науковій та юридичній літературі розглядається у двох аспектах: у першому, як право особи на свободу від будь-яких незаконних зазіхань на життя з боку держави, ії представників або приватних осіб, а в другому - право особистості вільно розпоряджатися своїм життям. З розвитком суспільства змінюються підходи до конституційного змісту права на життя, форми його реалізації, тому сьогодні є актуальним аналіз поглядів на самовираження через смерть.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Тему права на самовираження через смерть у своїх роботах висвітлювали такі науковці як О. Бобров, Т.Волинець, В. Ворона, О. Дроздов, О. Дроздова, Н. Матузов, О. Тимощук, Ю. Усманов, А. Шпачук та інші.

Метою дослідження є аналіз особливостей конституційно-правового регулювання права на життя в контексті розгляду права на вираження через смерть (евтаназія).

Виклад основного матеріалу. У сучасному світі життя людини розцінюється як найвища соціальна цінність і охороняється законом. Це підтверджується у ч.1 ст.2 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 1950 року, яка ратифікована Україною у 1997 році: "Право кожного на життя охороняється законом та нікого не може бути умисно позбавлено життя інакше ніж на виконання смертного вироку суду, винесеного після визнання його винним у вчиненні злочину, за який закон передбачає таке покарання" [2].

У ст. 27 Конституції України вказується, що є право на життя, що гарантує недоторканість її фізичного існування [3]. Можна дійти висновку, що людину не може бути позбавлено життя незаконно, але існують проблемні аспекти реалізації права на життя, а саме самовираження через смерть, а також смертної кари як виду кримінального покарання в деяких країнах.

Відсутність смертної кари - саме це було головною умовою до вступу до Ради Європи. Це була одна з причин заборони на виконання смертних вироків в Україні, що уперше почав діяти в 1995 році, незадовго до вступу в міжнародну організацію. Хоча "де-факто" реалізація такого виду покарань була припинена, суди продовжували виносити смерті вироки. Лише у 1999 році, Конституційний суд України визнав таке положення, наявне у старому кримінальному кодексі - неконституційним. Тобто до 1999 році, фактично до змісту права на життя було включено смертну кару [4].

Більш детально зупинимось на практиці самовираження через смерть - евтаназії. Термін "евтаназія" означає практику припинення лікарем життя людини, яка має невиліковне захворювання, на задоволення її прохання в безболісній або мінімально болісній формі припинити її страждання [5]. Можна сказати, що це крок в обійми смерті, але варто зазначити, що це не є самогубством. Дану дефініцію запропонував в XVII столітті англійський філософ Френсіс Бекон з метою визначення легкої смерті.

Правове регулювання евтаназії різниться залежно від того, в якій формі відбувається припинення життя хворого. Медицина та кримінальне право розрізняє два види евтаназії: з боку лікаря та з боку пацієнта [6]. У першому випадку виділяють пасивну, яка виражається у відмові пацієнта від надання медичних послуг, що прискорить природну смерть та активну форму, у якій виокремлюють три типи. Перший тип має назву "Вбивство з милосердя", тобто лікар вимушений ввести велику дозу ліків пацієнту, який безнадійно хворий і страждає, внаслідок чого наступає смерть. Другий тип "Самогубство з допомогою лікаря" - коли цілитель дає медикаменти й хворий сам вводить їх собі. Та власне активна евтаназія, яка відбувається без допомоги медиків. Недужий сам вмикає прилад, який призводить до летального наслідку. Також існує два типи евтаназії з боку хворого: добровільна, у разі якої пацієнт за власним бажанням приймає рішення, яке обов'язково має бути юридично підтвердженим, щодо відключення його від приладів, які підтримують життєдіяльність та недобровільна, коли болящий неспроможний висловити свою волю й дане питання вирішує родина [7].

Варто зазначити, що в українському законодавстві не регламентовано порядок відмови від лікування. Відмова особи, життєдіяльність якої має забезпечуватися апаратами штучного підтримання життєдіяльності може мати юридичну силу виключно у випадку, якщо особа є психічно здатною до прийняття такого рішення та може висловити свою волю в цей момент, або висловила її у присутності свідків до настання такого моменту. До того ж, особа повинна пояснити мотиви свої відмови, та переконати, що таке рішення прийняте нею без тиску обставин чи з боку третіх осіб. При чому, законодавством не закріплено, що таке рішення повинно бути оформлене у письмовій формі. У той же час, до вчинення таких дій, скликається консиліум, на якому обговорюється доцільність прийняття такого рішення (відключення людини від апаратів забезпечення життєдіяльності), критерієм оцінки виступає факт наявності невтішного прогнозу - смерті, навіть за належного лікування. Лише за вчинення всіх регламентованих дій, лікар має право виконати волю особи, стосовно відмови від лікування.

Ю. Усманов зазначає щодо активної форми евтаназії, що з розвитком медицини, хімії та біоінженерії було винайдено смертельні ін'єкції, що не завдають людині страждань, а просто викликають смерть: безболісну та швидку [8]. Для прикладу, такі ін'єкції використовуються в США під час виконання смертних вироків, тобто це вважається гуманним та максимально етичним способом позбавлення людини життя. Саме такою є активна евтаназія - введення ін'єкції чи використання будь-яких інших засобів, що швидко та безболісно призводять до смерті людини. Дана форма евтаназії виконується на прохання людини, проводиться лікарем у медичному закладі. Причому простого прохання не достатньо, процес реалізації людиною права на смерть суворо регламентується законодавством: вказується перелік захворювань, при яких бути проведено евта- назію, перелік медичних заходів що проводяться до моменту реалізації права (сюди відноситься психіатричний аналіз особи що бажає реалізувати право на смерть, здача медичних аналізів).

То що ж таке евтаназія: право людини позбавитися страждань чи легальне вбивство? Право на смерть в Конституції України відсутнє, хоча з приводу легалізації евтаназії в нашій країні виникало немало дискусій, висувалось чимало пропозицій впровадження такого права в українське законодавство. Також на сайті Президента України уже декілька разів висувалися петиції з цього питання. Та усе ж таки в нашій державі проведення даної процедури підпадає під порушення ст. 115 Кримінального кодексу [9] як умисне вбивство, тобто вбивство за відсутності пом'якшуючих обставин, також чинне законодавство не містить норму, яка б передбачала кримінальну відповідальність за вбивство, що вчинене з прохання невиліковно хворого або з мотивів співчуття.

Доволі часто громадяни тлумачать евтаназію як вбивство, при цьому не знаючи підстав проведення такого заходу. Евтаназія спрямована на полегшення життя людини, припинення її страждань, тобто саме право на смерть виникло з благою метою. Більшість людей, що підтримують надання людині права на смерть вбачають в цьому процесі такі переваги: це дає людині право піти з життя з гідністю та з мінімальними стражданнями та надає право іншим людям позбавити життя осіб, що невиліковно хворі з метою позбавити їх страждань. При чому, прихильники евтаназії зазначають, що смерть - це один з варіантів розпорядженням своїм життям, це вибір, що не завдає шкоди іншим людям, а стосується конкретної людини, що відчуває біль, який не може відчути ніхто крім неї, а тому вибір повинна робити вона [10].

Сьогодні існують різні точки зору щодо евтаназії, зокрема Т Волинець вважає, що до змісту права на смерть варто також включати право людини на відмову від лікування, навіть якщо така відмова тягне за собою негативні наслідки [11]. У нашій державі право на відмову від лікування носить абсолютний характер, закріплене таке право у ч.4 ст.43 Основ законодавства про охорону здоров'я України [12]. Також є й противники евтаназії, а саме С. Булеца [13], А. Шпачук [6] та інші, аргументують таку свою позицію виключно через сумніви в процесі дотримання точної відповідності бажань особи та дій медичного працівника. Тобто така позиція, обумовлена сумнівами щодо того, що рішення хворого може бути поспішним та викликаним емоціями, тобто бути незваженим, чи таке рішення може бути прийняте під впливом вади волі, тобто через погрозу.

В Україні точиться дискусія щодо активної форми евтаназії - здійснення лікарем дій, що призведуть до швидкої та безболісної смерті. Але враховуючи соціальні схильності населення, впровадження евтаназії може стати не стільки "доброю справою", скільки способом, в подальшому виправдовувати умисні вбивства в очах правосуддя. Суспільство побоюється наслідків конституціоналізації евтаназії в Україні, таке ставлення тісно пов'язане з соціально-економічним рівнем життя людей та їх доступу до якісних медичних послуг. Наприклад, люди, що забезпечені роботою та мають вищий рівень освіти, більш схильні підтримувати впровадження евтаназії, аніж безробітні та безхатченки. Це пов'язане з тим, що останні почувають себе соціально незахищеними та мають страх, що потенційна легалізація евтаназії може бути використана проти них та їх інтересів.

На рівень схвалення евтаназії впливають безліч чинників: як на рівні конкретно людини так і на рівні усієї країни. Фактори, що сприяють закріпленню права на самовираження через смерть чи навпаки його відторгненню є різноманітними: соціальні, релігійні, особистісні (схильність до конформізму). Відомо, що представники релігіозних конфесій мають різне ставлення відносно питання легалізації процедури добровільної відмови від життя безнадійно хворих. Найбільшими скептиками в цьому питанні виступають мусульмани, відносно нейтральними постають агностики та атеїсти різних релігійних течій: протестанти, католики, але різниця ступеня їхнього схвалення чи спротиву є незначною. Наприклад, православні вважають евтаназію "торгівлею смерті", тлумачачи її як продаж державою людині останнього права - права померти за власним бажанням. Більшого за- непокоїння поняття торгівлі смерттю викликає у політиків, оскільки розглядаючи його у буквальному значенні, вони бачать зовсім іншу картину: безнадійно хворі люди, через відсутність у них такого права в Україні, вимушені їхати до інших країн, де таке право легізоване.

Для того, щоб виявити аргументи за та проти впровадження права на самовираження через смерть, необхідно проаналізувати як це питання вирішується в країнах Європейського союзу.

Для початку, варто зазначити, що право на евтаназію врегульовано нормами міжнародного права. Першим актом, що стосується питання евтаназії є Декларація про евтаназію 1987 року [14], де зазначається, що евтаназія, як акт навмисного позбавлення життя пацієнта, навіть на прохання самого пацієнта чи на підставі прохання його близьких є неетичною.

На 4-тій Всесвітній Медичній Асамблеї у 1992 році було прийнято "Положення про самогубство за допомогою лікаря", де також було наголошено, що самогубство з допомогою лікаря є так само неетичним, як і евтаназія, але у той же час в цьому Положенні, було вказано, що відмова від лікування - є правом хворої особи [15].

У 1999 році Парламентська Асамблея Ради Європи (далі - ПА РЄ) прийняла Рекомендації №14/8 "Про захист прав людини та гідність термінальних хворих та вмираючих" [16], де вказується що право на життя, що закріплене у ст. 2 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод [2], є протилежним до права на евтаназію. Евтаназія (САЛ - самогубство асистоване лікарем) не може бути дозволена, бо йде у розріз вищевказаної статті Конвенції, оскільки порушує встановлений нею принцип - ніхто не може бути позбавлений життя навмисно.

У 1977 році в США було прийнято перший закон "Про право людина на смерть", який надавав змогу людині, яка мала невиліковну хворобу, відключити її від реанімаційного апарату, офіційно затвердивши це в документі. Попри вище згадане, існувало ще дві умови. Перша - висновок психіатра про осудність пацієнта, а Американська асоціація забороняє своїм членам брати участь у таких діяннях. Друга - робити евтаназію повинен лише лікар, але Американська медична асоціація заборонила дану процедуру, аргументуючи це тим, що медики не вбивці.

Нідерланди - перша країна в світі, яка узаконила евтаназію в 1984 році, але остаточне утвердження даного процесу завершилось у квітні 2001 року разом з прийняттям закону про легалізацію евтаназії. Цей закон встановлював необхідні умови для медиків для здійснення евтаназії: інформування пацієнта про його теперішній стан і прогнози на майбутнє; бути переконаним, що страждання хворого нестерпні й немає ніякого шансу на одужання чи хоча б покращення; упевнитись, що рішення недужого є добровільним і добре обдуманим; забезпечити необхідні прилади та ліки для проведення евтаназії.

Наступною країною, яка вирішила легалізувати евтаназію, була Бельгія. Закон був прийнятий 23 вересня 2002 року й основувався на досвіді країни-попередниці, але все ж таки мав свої особливості. До вище перерахованих обов'язків лікаря ще додавалося те, що він мав упевнитися у правоздатності свого пацієнта, який усвідомлює виконання своїх дій [17].

За останні 5 років значно зросла кількість випадків евтаназії в дозвільному порядку (щодо конкретного випадку). Спостерігається тенденція закріплення права на самовираження через смерть в конституціях країн світу, розширення категорій пацієнтів, що виявляють бажання реалізувати право на смерть.

Активну форму евтаназії офіційно дозволено в таких країнах, як Нідерланди, Люксембург, Бельгія, Швейцарія та у деяких штатах США. Дозвіл на пасивну евтаназію, крім уже перелічених, надано в таких країнах, як Швеція, Ізраїль, Фінляндія. Це є юридично можливим, оскільки рекомендації ПА РЄ відносяться до актів м'якого права, та країни-учасниці Європейського Союзу вправі вирішувати питання на власний розсуд.

Останньою країною, що легалізувала пасивну евтаназію стала Німеччина. 26 лютого 2020 року Другий Сенат Конституційного Суду ФРН дозволив евтаназію, як один із способів самовираження особи через смерть. Суд виходив з того, що кожна особа може виявити свою волю у формі самогубства, а суспільство повинне поважати такий вибір особи. Суд пояснює, що рішення особи накласти на себе руки включає можливість особи звертатися з цією метою до третіх осіб, а тому держава має забезпечувати можливість реалізації права на смерть. Суд наголошує, що пропаганда самогубства у формі евтаназії є неприпустимою, але це не позбавляє особу права бути повідомленою та завчасно скласти розпорядження про припинення життєзабезпечення у випадку серйозного невиліковного захворювання (попереджуючи випадки, коли через хворобу особа буде нездатна висловити свою волю) [18].

Якщо ми проаналізуємо статистичні дані практичної реалізації евтаназії в країнах, де вона має юридичне визначення, то отримаємо не дуже потішні результати. За 15 років евтаназія стала нормальним явищем в Нідерландах. За даними журналу New England Journal of Medicine в 2015 році доля легальної евтаназії та самогубств у загальній статистиці смертей становила 5% (6091 випадок). Уже в 2017 році цей показник перестрибнув відмітку в 7000, тоді як в 2012 році з допомоги медиків з життя пішло 4188 осіб.

У 2002 році голосною була справа Дайани Претті, яка звернулась до Європейського суду з прав людини, щоб отримати дозвіл на допомогу чоловіка піти їй з життя. Сама жінка була паралізована й не могла здійснити самогубство, тому вона вимагала, щоб суд заборонив переслідування Брайана, її чоловіка, після того як він вмертвить її. Суд не дає згоди на таку смерть, а це означає, що чоловіка чекало б покарання за британським законом, згідно з яким допомога при здійсненні самогубства каралася чотирнадцятирічним ув'язненням.

Цього ж року Верховний суд Великобританії дозволяє паралізованій громадянці померти, даючи згоду на відключення штучної легені за допомогою якої медики підтримували їй життя. Також суд ухвалив, що лікарі, які хотіли зберегти життя проти бажання хворої, повинні були виплатити 100 фунтів моральної компенсації.

Чи не здається це дивним? Чому одній жінці суд відмовляється надати право на гідну смерть (без мук), а іншій дає згоду на відключення апарату штучної вентиляції легенів? Рішення справи Дайани Претті говорить про неприйняття судовими органами Великої Британії та Європейського суду з прав людини активної евтаназії.

Розкриваючи тему евтаназії, неможливо оминути тему паліативної допомоги. Паліативна допомога є напрямком зусиль держави та суспільства; комплекс дій, метою якого є підтримка якості життя людини в термінальному періоді хвороби, шляхом полегшення фізичних та моральних страждань пацієнта та його близьких. Паліативна допомога охоплює час від моменту вступу особи в термінальну стадію хвороби, аж до завершення біологічного життя. В країнах, де евтаназія дозволена, вона є цілісно пов'язаною з наданням особі паліативної допомоги [19].

Висновок. Таким чином у законодавстві багатьох країн евтаназія дозволяється, посилаючись на факт, що право на смерть є однією з форм самовираження особи, формою розпорядження власним життям. З різних точок зору, право на самовираження через смерть, відповідно, сприймається по-різному: міжнародне право чітко сформулювало позицію, що евтаназія недоцільна, але право конституційного закріплення надається владі конкретної держави. Виходячи з положень міжнародного європейського права та практики ЄСПЛ, чітко визначаємо позицію, що евтаназія не може розцінюватися як право розпоряджатися людиною своїм життям, оскільки вона вчиняється не людиною яка бажає смерті, а медичним працівником.

Список використаних джерел

1. Матузов Н.И. Право на жизнь в свете Российских и международных стандартов. Правоведение. 1998. № 1. С. 198

2. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод Офіційний вісник України офіційне видання від 16.04.1998-- 1998 р., № 13, / № 32 від 23.08.2006 /, стор. 270 / https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004.

3. Конституція України, Відомості Верховної Ради України від 23.07.1996 1996 р., № 30, стаття 141 / https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80

4. Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 24, 58, 59, 60, 93, 190-1 Кримінального кодексу України в частині, що передбачає смертну кару як вид покарання (справа про смертну кару) м. Київ, 29 грудня 1999 року N 11-рп/99 / https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v011p710-99

5. Бобров О. Є., Сластенко Є. Ф. Проблема життя та смерті. Евтаназія: убивство чи милосердя? Новини медицини та фармацептики. 2004. № 19-20 (159 - 160)

6. Шпачук А.О. Евтаназія: правові та етичні аспекти. Вісник Академії адвокатури України. 2012. № 3 (25) С. 159-163.

7. Ворона В. Право на евтаназію як складова права людини на життя. Право України. 2010. № 5. С. 199-205.

8. Усманов Ю. Евтаназія право - на смерть: за чи проти? URL: https://www.pravocon- sult.com.ua/evtanaziya-pravo-na-smert-za-chi-proti/

9. Кримінальний кодекс України, Офіційний вісник України від 08.06.2001 - 2001 р., № 21, стор. 1, стаття 920, код акта 18825/2001 / https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14.

10. Тимощук О. Наслідки евтаназії, або чи узаконять добровільну смерть в Україні? 20 грудня 2013 "Дзеркало тижня. Україна" №48. URL: http://gazeta.dt.ua/family/naslid- ki-evtanaziyi-abo-chi-uzakonyat-dobrovilnu-smert-vukrayini-_.html

11. Волинець Т. Особливості прав та обов'язків пацієнта за договором про надання медичної допомоги [Текст]. Підприємництво, господарство і право. 2007. № 12.

12. Закон України "Основи законодавства України про охорону здоров'я". Голос України від 15.12.1992 // https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2801-12/.

13. Булеца С.Б. Право фізичної особи на життя та здоров'я (порівняльно-правовий аспект: монографія. Ужгород: Ліра, 2006. 172 с.

14. End of life and the European Convention on Human Rights URL: www.echr. coe.int/doc- uments/Fs_euthanasia_eng.pdf.

15. Положення про самогубство за допомогою лікаря від 1.09.1992 року URL: https:// zakon.rada.gov.ua/laws/show/990_048

16. Protection of the human rights and dignity of the terminally ill and the dying21 May 1999. URL: Parliamentary Assembly - Mode of access: https: //assembly.coe .int|nw|xml|XRef|X2 H-XrefViewHTML.asp?FileID=7990&lang=en.

17. Europe Belgium Legalizes Euthanasia // BBC News Service (Europe) URL: https:// translate. google.ru/translate?hl=ru&sl=en&u=http://news.bbc.co.uk/2/hi/europe/1992018.st- m&prev=search/

18. Дроздов О., Дроздова О. Евтаназія у правовому вимірі: чи має людина право на самовизначення шляхом смерті. URL: https://www.echr.com.ua/evtanaziya-u-pravovomu-vi- miri-chi-maye-lyudina-pravo-na-samoviznachennya-shlyaxom-smerti/

Губський Ю.І., член-кор. НАМИ України, д.м.н., професор, Царенко А.В., к.м.н., доцент Національна медична академія післядипломної освіти імені П.Л. Шупика, м. Київ, Україна "Паліативна допомога та евтаназія: медико-соціальні, біоетичні, правові аспекти".

Размещено на Allbest.ru