Європейський принцип case management, або організації розгляду справи в цивільному судочинстві України (що змінює баланс ролі судді та сторін цивільного процесу)

Размещено на http://www.allbest.ru

Європейський принцип case management, або організації розгляду справи в цивільному судочинстві України (що змінює баланс ролі судді та сторін цивільного процесу)

The european principle of case management or organization of case management in the civil judiciary of Ukraine (which changes the balance of the judicial role of the court)

Божук І.І.,

студентка IV курсу Навчально-наукового інституту права Університету державної фіскальної служби України

Дяченко С.В.,

кандидат юридичних наук, доцент доцент кафедри цивільного права та процесу Університету державної фіскальної служби України

У статті досліджуються теоретичні та практичні засади європейського принципу case management, перспективи його впровадження та успішного застосування у цивільному судочинстві України, а також порівняльний аналіз функціонування даного принципу у законодавстві зарубіжних країнз метою забезпечення ефективного розгляду справ судом.

Зосереджено увагу на необхідності глибшого дослідження даної теми сучасними науковцями. Досліджено юридичну природу принципу організації розгляду справи судом. Висвітлено ретроспективу виникнення концепції вказаного європейського принципу. Проаналізовано сукупність науково-теоретичних поглядів дослідників щодо сутності та змісту принципу case management. Встановлено, що у вітчизняній правовій науці дослідження даного принципу з метою впровадження в українське цивільне судочинство перебуває на початковому етапі.

Проаналізовано законодавче закріплення принципу організації розгляду справи на рівні зарубіжних держав, на прикладі Італії, Литви та Польщі. У дослідженні висвітлено загальне розуміння сутності поняття «case management». Разом з тим, у дослідженні описано етапи розвитку вітчизняного цивільного законодавства та порівняно їх із міжнародним. Автором окреслено організаційні перепони у здійсненні якісного цивільного процесу в нашій державі, серед яких дефіцит кадрів в суді, відсутність інструментів електронного суду, малий досвід застосування письмових проваджень у суді тощо.

Викладено основні положення чинного законодавства України щодо застосування принципу організації розгляду справи. Визначено роль Європейського суду з прав людити у закріпленні практики гармонізації цивільного процесу на міжнародном рівні на прикладі конкретних рішень у справах. Зазначено, що незалежність суддів є одним із ключвих елементів для досягнення високого рівня довіри суспільства на покращення ефективності уивільного процесу. У статті розкрито актуальні проблеми втілення принципу case management у цивільному судочинстві та запропоновано шляхи їх вирішення.

Ключові слова: цивільний процес, цивільне судочинство, європейські принцпи, суд, сторони процесу, організація розгляду справи судом, case management.

case management європейський судочинство

The article examines the theoretical and practical principles of the European principle of case management, prospects for its implementation and successful application in civil proceedings in Ukraine, as well as a comparative analysis of the functioning of this principle in foreign legislation to ensure effective court proceedings.

The focus is on the need for deeper research on this topic by modern scientists. The legal nature of the principle of organization of court proceedings is investigated. A retrospective of the emergence of the concept of this European principle is highlighted. The set of scientific and theoretical views of researchers on the essence and content of the principle of case management is analyzed. It is established that in domestic legal science the study of this principle for the purpose of introduction into the Ukrainian civil proceedings is at the initial stage.

The legislative consolidation of the principle of organization of proceedings at the level of foreign states, on the example of Italy, Lithuania and Poland, is analyzed. The study highlights the general understanding of the essence of the concept of “case management”. At the same time, the study describes the stages of development of domestic civil law and compares them with international ones. The author outlines the organizational obstacles to the implementation of a quality civil process in our country, including the shortage of staff in court, the lack of electronic court tools, little experience in the use of written proceedings in court and more.

The main provisions of the current legislation of Ukraine on the application of the principle of organization of the case are set out. The role of the European Court of Human Rights in consolidating the practice of harmonization of civil proceedings at the international level on the example of specific decisions in cases is determined. It is noted that the independence of judges is one of the key elements for achieving a high level of public confidence in improving the efficiency of the arbitration process. The article reveals the current problems of implementation of the principle of case management in civil proceedings and suggests ways to solve them.

Key words: civil process, civil proceedings, European principles, court, parties to the process, organization of court proceedings, case management.

Постановка проблеми

Сьогодні створення умов для утвердження верховенства права та забезпечення кожному права на справедливий судовий розгляд у незалежному та неупередженому суді потребує функціонування незалежної судової гілки влади та вжиття ефективних заходів, як мінімум, щодо удосконалення організації здійснення правосуддя та його доступності, систематизації практики судочинства, створення законодавчих гарантій на дотримання строків судового провадження, інших процесуальних гарантій справедливого судового розгляду відповідно до вимог Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод [1] (далі - Конвенція), забезпечення необхідного виконання рішень судів.

Застосування цивільного процесуального законодавства і сучасна практика цивільного судочинства мають бути зорієнтовані на новий рівень правозастосування, не тільки на дотримання чинного законодавства, судових процедур, а й на застосування Конституції України [2]як акта прямої дії, а також Конвенції [1], забезпечення доступності цивільного судочинства з точки зору реалізації конвенційного права на справедливий судовий розгляд. Реальна практика правосуддя та судочинства стикається із системними проблемами неефективності правосуддя і необхідністю кардинальних змін у царині судової влади в цілому[3, с. 10].

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Проблему запозичення та застосування європейського принципу case management в цивільному процесі вітчизняного права найбільш глибоко досліджує І.О. Ізарова. Зокрема, дослідницею було вивчено питання теоретичних та практичних засад гармонізації цивільного процесу Європейського Союзу та України, проаналізовано застосування принципу case management в Італії, Литві, Польщі та Україні. Варто відзначити вклад Т.А. Цувіної, В.В. Комарова та Ю.В. Білоусова в дослідження даного питання. Серед іноземних науковців слід зазначити Е. Сільвестрі, В. Вебрайте, Р Флейшар, Дж. Вагнер, Б. Гарт та ін.

Мета статті. Метою цієї статті є дослідження теоретичних та практичних засад європейського принципу case management, перспективи його впровадження та успішного застосування у цивільному судочинстві України, а також порівняльний аналіз функціонування даного принципу у законодавстві зарубіжних країн. Ефективне використання принципу case management дасть змогу спростити та покращити вітчизняний цивільний процес, а також гармонізувати його із цивільним процесом Європейського Союзу.

Виклад основного матеріалу дослідження

Європейський принцип case management або організації розгляду справи в цивільному судочинстві України (що змінює баланс ролі судді та сторін цивільного процесу) впродовж останніх двадцяти років залишається чи не найбільш дискусійним питанням та невід'ємним елементом сучасних реформ цивільного процесуального права в різних державах Європи.

Принцип «case management» став стержнем реформи цивільного судочинства Великобританії, основною метою якої було підвищення доступності правосуддя і зменшення витрат на розгляд справ у суді, а також спрощення правил та модернізація судочинства. Для цього лорд Г. Вульф запропонував відійти від традиційних підходів щодо організації розгляду справи - так званого інквізиційного, де діє активний суддя і пасивні сторони, і змагального, в якому суддя відіграє пасивну роль, а процес залежить від активності сторін. Ці моделі впродовж доволі тривалого часу реалізувалися у процесуальному законодавстві європейських країн. Проте, на його думку, жоден із них не забезпечив ефективного правосуддя, тому він запропонував новий підхід, відповідно до якого у сторін та суду кореспондуючі права та обов'язки, що забезпечують їх однакову взаємну відповідальність за організацію розгляду справи та її результат [4].

У цьому контексті важливо зазначити значення категорії «кореспондуючі права і обов'язки», яке полягає у тому, що, по-перше, суб'єкти правовідносин стають зв'язаними взаємними зобов'язаннями, оскільки правові норми встановлюють для однієї сторони вид і міру можливої поведінки, а для іншої - вид та міру належної поведінки і навпаки; по-друге, відбувається конкретизація учасників правовідносин, оскільки правами та обов'язками наділяються чітко визначені суб'єкти; по-третє, досягається реальна реалізація суб'єктивних прав суб'єктів правовідносин, оскільки кожному суб'єктивному праву, принаймні в ідеалі, кореспондується відповідний обов'язок [5].

Виходячи із цього, варто підкреслити, що жодна система цивільного судочинства не може бути ідеально змагальною чи інквізиційною. Цивільний процес не може будуватися лише на основній ролі судді, адже суддя не може здійснювати розгляд справи доти, доки одна особа не пред'явить позов до іншої в конкретний строк.

Європейський принцип case management відображає новий підхід до розподілу ролей суду та сторін справи, що виражається і в положеннях законодавства щодо організації та обрання порядку її розгляду, розподілу повноважень і визначення процесуальних дій сторін із підготовки до розгляду та щодо доказування у справі, встановлення процесуальних строків і дат проведення судових засідань у справі.

Як влучно зазначає І.О. Ізарова, найбільш вдалим перекладом терміну «case management» є «організація розгляду справи» судом. Виходячи із ідей лорда Г. Вульфа, принцип організації розгляду справи містить такі компоненти: розподіл обов'язків між сторонами та судом щодо обрання процедури розгляду справи; визначення конкретних термінів вчинення процесуальних дій; дотримання пропорційності у судових витратах. Але разом із цим слід враховувати усталену традицію вживання case menegement як юридичного терміна [4].

Для того, щоб детальніше проаналізувати практичну концепцію європейського принципу case management та особливості та особливості його втілення у цивільному процесі України, необхідно звернутися до досвіду зарубіжних країн.

Цивільний процес в Італії зазнав численних реформ, спрямованих на удосконалення правосуддя, проте їх результати далекі від запланованих, хоч і було врегульовано ряд проблем.. В італійському та українському цивільному процесах є багато схожих організаційних проблем. Візьмемо до прикладу стадію підготовки провадження розгляду справи. Італійські судді все ще проводять велику кількість судових засідань, упродовж непередбачуваного періоду часу для вирішення поточних проблем перед розглядом справи по суті, хоча останні реформи, запроваджені в Іспанії уже передбачили конкретну початкову стадію провадження, на якій би проводилася підготовка до основного судового засідання, яка дозволяє досягнути різних цілей (таких як подання доказів, заслуховування клопотань та заяв сторін тощо).

Фактично ситуація ускладнюється тим, що кількість справ є величезною, а суддів недостатньо. Ці два взаємопов'язані аспекти, з якими не може впоратися італійська та українська система правосуддя, не дозволяють суддям приділяти належну увагу кожній справі для того, щоб правильно організувати її розгляд.

Найбільший дефіцит суддів в Україні - в місцевих загальних судах. За словами Олексія Маловацького (заступник Голови Вищої Ради Правосуддя) у 74 місцевих загальних судах фактична кількість суддів становить менше 50% штатної чисельності, 2 суди взагалі не здійснюють правосуддя через відсутність суддів [6].

Не менш цікавим у рамках дослідження даної теми є проблема застосування принципу case management у цивільному процесі Литви. Із набранням чинності Литовським цивільним процесуальним кодексом (далі - ЦПК Литви) [7] у 2003 р. дискусії з приводу концепції case management у Литві та ролі суду в цивільному процесі тривають.

Правилами case management охоплюються повноваження суду надавати роз'яснення, що виражається в обов'язку, зокрема, роз'ясняти сторонам, які саме не встановлені або не доведені обставини справи мають бути доповнені додатковими доказами. У зв'язку з цим у Литві обговорювали питання, чи може суд звертати увагу сторін на те, які саме докази необхідно подати у справі [8].

Виділяють різні способи застосування судом правил принципу case managemen њ- ред яких: ставити запитання сторонам спору, обговорювати з ними фактичні обставини справи і правову оцінку відносин сторін, сприяти їх примиренню тощо. Суд повинен завжди надавати необхідний час для того, щоб сторони розглянули його рекомендації та відреагували на них.

Цікавим також є досвід case management в Польщі. Відповідно до чинного законодавства - після внесення змін до польського Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК Польщі) [9], який набрав чинності 3 травня 2012 р. - відповідальність за належну організацію розгляду справи була передусім покладена на суддю, а також на сторони та учасників процесу. Згідно з ст. 6 § 1 ЦПК Польщі, суд повинен протидіяти будь-яким затримкам розгляду справи та забезпечити врегулювання на першому судовому засіданні, якщо це можливо, без шкоди для її вирішення. Статтею 6 § 2 ЦПК Польщі визначено, що сторони та учасники провадження зобов'язані без зволікання подавати всі докази та пояснення щодо фактів, з тим щоб провадження могло відбуватися максимально ефективно та швидко. Крім того, у випадках, коли врегулювання є можливим, суд повинен сприяти цьому, зокрема, закликаючи сторони до посередництва (ст. 10 ЦПК Польщі)[9].

Зазвичай в Україні, цивільний процес у якому суддя наділений широкими повноваженнями піддається критиці, а забезпечення змагальності і передача ключової ролі сторонам підтримуються як такі, що запроваджені в умовах становлення вже незалежного судочинства і відповідають вимогам побудови правової демократичної держави.

В процесі підготовки Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) 2004 р. [10], основне завдання цивільного судочинства було переформульова- но. У ст. 2 ЦПК УРСР 1963 р. під завданням цивільного судочинства вбачалася охорона прав та законних інтересів фізичних, юридичних осіб, держави шляхом усебічного розгляду та вирішення цивільних справ повністю відповідно до чинного законодавства (зі змінами від 23 січня 1981 р.). Таке визначення дало правове підґрунтя для безмежної влади судді в радянському цивільному процесі, який мав змогу навіть вийти за межі позовних вимог, заявлених у справі.

Новий ЦПК України від 2004 р. характерний відмінним від радянського підходом до організації цивільного судочинства. Основний акцент роботи суду за ЦПК України [10] було спроектовано на розгляд справи, а не на захист прав чи інтересів, що в цивільних справах цілком логічно. Відповідно роль судді було дещо обмежено, зокрема: тільки розглядом позовних вимог, позбавлено можливості витребувати докази або призначати експертизу самостійно.

Зазначимо, що норми ЦПК України передбачають щонайменше три складові принципу організації розгляду справи (case managment), зокрема вирішення питань щодо: процедури розгляду справи; строків вчинення процесуальних дій; судових витрат, що понесуть сторони. Як наслідок, вважаємо за доречне погодитися із вітчизняними науковцями, що актуальним у цивільному процесі України став би розвиток принципу case management в контексті запровадження письмової процедури розгляду справи та зміна ролі суду в пошуку істини у справі.

У цьому контексті варто розглянути практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСГІЛ/Суд), що окреслює можливості та межі застосування принципу організації розгляду справи. Перш за все, застосовуючи ч. 1 ст. 6 Конвенції, Суд зазначив, що «спори стосовно пільг, які сплачуються відповідно до систем соціального забезпечення, є суто технічним, а тому їх краще розглядати у межах письмової процедури, а не за допомогою усних слухань» (рішення у справах «Міллер проти Швеції» та «Шулер-Цграгген проти Швейцарії»)[8].

Таке бачення ЄСПЛ та міжнародної спільноти є цілком виправданим та далекоглядним з багатьох точок зору. Приміром, такі нововведення сприяють зменшенню часових затрат на організацію та розгляд слухання у залі суду, оптимізують затрати сторін на присутність представників, витрати на транспорт, а також звичайно зменшать кількість роботи суддів та їх помічників. У майбутньому така практика зможе трансформуватися у електронну, а тому всі письмові докази у письмовому провадженні зможуть передаватися он-лайн із підписами на електронних носіях. Така перспектива обумовить менше використання паперу, а отже знайде позитивне відображення в екології.

Сьогодні ЦПК України також передбачає пріоритет письмової процедури розгляду цивільних справ, адже суддя має право остаточно вирішити питання про призначення судового засідання в спрощеному провадженні. Згідно із ч. 5 ст. 279 ЦПК України «суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше» [10].

З огляду на вищевикладене, слід підтримати таку тенденцію у вирішенні цивільних спорів. Розвиток такого інструменту та подолання недовіри до нього громадян надасть можливість систематизувати та об'єднати судову практику, зробити правосуддя якіснішим. Разом з тим, слід погодитися із ідеями вітчизняних науковців щодо розробки додаткових критеріїв характеристики справ, що не потребують проведення судового засідання для з'ясування розбіжностей у показаннях сторін або свідків, спірних питань матеріального або процесуального права, що підлягає застосуванню.

У цьому контексті варто підкреслити, що незалежність суддів - є конституційною основою організації та функціонування судів, підґрунтям для прийняття ними неупере- джених судових рішень. Дане питання займає провідну роль в роботі Ради Європи. Відповідно до ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу [11].

Зокрема, Радою Європи у 2016 році, на рівні Комітету Міністрів, було прийнято План Дій стосовно забезпечення суддівської незалежності [12]. Ці питання відображені не тільки в роботі Європейського суду з прав людини, але і в нормах-рекомендаціях Ради Європи, діяльності багатьох органів встановлення та моніторингу дотримання стандартів Ради Європи. Тому важливо розкрити, власне, як ключовий зміст цих норм-рекомендацій, так і вимоги практики ЄСПЛ стосовно незалежності суддів.

Необхідно враховувати, що у ретроспек- тиві правосуддя, місце суду та його статус ототожнювався із адміністративним органом з вирішення суперечок або органу фіксації покарань. Власне конкретні функції судової влади були менш важливими, аніж роль прокуратури, як органу з фактично необмеженими дискреційними повноваженнями, включаючи повноваження з нагляду за судом. Вище окреслене бачення з часом ви- корінилося у громадян постсоціалістичних країн, хоч слід недовіри до суду залишився до сьогодні.

Впродовж 1996 р. до положень ст. 15 ЦПК України було внесено зміни й обмежено певною мірою обов'язком вживати передбачених законом заходів до всебічного, повного та об'єктивного з'ясування обставин справи, роз'ясняти особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки і сприяти у здійсненні їхніх прав [8]. Таким чином, законодавець відійшов від інквізиційної моделі та перебудував відносини учасників судового процесу.

Реформування судової системи в Україні торкнулося і цивільного процесу, тому з метою удосконалення процедур та гармонізації судочинства із міжнародними стандартами концепцію пошуку істини суддею у спорі було дещо видозмінено. Зокрема, відповідно до ст. 12 ЦПК України «учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом, а суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, керує ходом судового процесу та сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав»[10].

Таким чино, сторони самостійно здійснюють пошук доказів та підготовки обґрунтувань, адже є зацікавленими у позитивному рішенні суду на їх основі. Проте, існують випадки, коли суд має право самостійно та з власної ініціативи збирати докази, що стосуються предмета спору, або витребувати їх.

Такий підхід законодавця забезпечує баланс та гармонію участі у процесі сторін та судді. Як наслідок суттєво зменшено кількість випадків зловживання процесуальними правами та становищем. Всі учасники цивільного судочинства є зацікавленими у максимально швидкому та справедливому вирішенні спору.

Аналізуючи питання реалізації принципу організації розгляду справи в українському цивільному процесі, не можна не вказати на необхідність удосконалення інструменту електронного суду.

Разом з тим, умови кризової ситуації, що стали наслідком пандемії коронавіру- сної інфекції COVID-19, дали можливість ще глибше осмислити усі проблеми судової системи, відсутність у неї гнучкості та можливості швидкої трансформації в екстрених умовах - дистанційне правосуддя в Україні знаходиться на початках свого розвитку.

Незважаючи на коронавірусну хворобу, суди в Україні продовжують працювати офлайн, адже право особи на судовий захист, гарантоване Конституцією України, не може бути обмежене навіть в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Як зазначає Лариса Швецова, член Вищої ради правосуддя, Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система, однією з підсистем якої є «Електронний суд», довгий час чекала на свій запуск, але на шляху до впровадження виникали різноманітні перепони як об`єктивного, так і суб`єктивного характеру. Безумовно, сьогодні дистанційне правосуддя в Україні погано розвинене, проте відповідні карантинні заходи показали проблему та надали поштовх для подальшого активного впровадження підсистеми «Електронний суд».

Висновок

Отже, цивільний процес України сьогодні перебуває у динаміці свого удосконалення. Доволі багато науковців працюють над пропозиціями щодо покращення та спрощення процедур цивільного судочинства з метою забезпечення ефективнішого та якіснішого виконання його завдань. Питання гармонізації концепцій та принципів європейської спільноти у правовому полі України є надзвичайно актуальним.

Запроваджений у Європі достатньо давно, принцип case management або організації розгляду судочинства зарекомендував себе з позитивного боку, адже забезпечив баланс ролей судді та інших учасників процесу. На жаль, України лиш нещодавно звернула увагу на цю концепцію. Разом з тим, сьогодні нам варто підтримати пропозицію запровадження у цивільному законодавстві України цього принципу із метою його якісного покращення.

Принцип case management за своїм змістом охоплює декілька основних елементів, які є ключовими в організації цивільного судочинства, саме на них повинна бути акцентована увага законодавця. Необхідно надати можливість усім учасникам процесу брати активну участь у ньому, не виділяючи при цьому суд як найактивнішу складову. Плідна співпраця суду та сторін надасть змогу швидко і якісно вирішувати спори, створювати систематизовану судову практику і з кожним разом зменшувати затрати на судовий розгляд.

Варто зазначити, що для розгляду справи необхідно забезпечити не тільки лояльну співпрацю між суддею та сторонами, але також і між самими сторонами спору. Цю стратегію можна реалізувати покладаючи на них певні процесуальні обов'язки, наприклад, щодо розкриття доказів, обміну змагальними паперами, вручення судових документів тощо. Це дасть змогу розвантажити суд від деяких функцій, які прямо не пов'язані зі здійсненням правосуддя.

Також позитивним було б поширити серед громадян ідею врегулювання спорів за допомогою альтернативних способів врегулювання конфліктів. У випадку не дієвості останніх - звертатися до суду.

Необхідно зазначити, що для реалізації своєчасного розгляду справи слід законодавчо закріпити принцип концентрацій [13], а також принуип публічності процесу, який відіграє важливу роль не лише у контексті вільного доступу до зали судового засідання, а й як фактор, який сприяє доказуванню, реалізації змагального процесу [14].

Неможна не зазначити, що цивільне судочинство має стати гнучкішим на відкритішим до діджиталзації, цифрових нововведень, адже проблеми, спричинені пандемією, значно ускладнили роботу і без того завантажених судів. З цією метою вкрай необхідно забезпечити суди технічними та комунікаційними засобами, активно запроваджувати практику дистанційних слухань, а також унормувати це все на законодавчому рівні.

Список використаних джерел

Європейська конвенція з прав людини: Конвенція Ради Європи від 04 листопада 1950 року. URL:https://www.echr.coe.mt/Documents/Convention_UKR.pdf (дата звернення: 17.11.2020 року).

Конституція України: Закон від 28 червня 1996 року № 254к/96-ВР / Відомості Верховної Ради України від 23.07.1996. № 30.

В. В. Комаров, К. В. Гусаров, Н. Ю. Сакара. Цивільне судочинство України: основні засади та інститути: монографія. за ред. В. В. Комарова. Х.: Право, 2016. 848 с.

Ізарова І.О., Сільвестрі Е. Принцип «Case Management» у цивільному судочинстві: порівняльне дослідження законодавства Італії та України. Вісник Київського національного університету імені Т. Шевченка. Юридичні науки. Київ. 2018. №1(106). URL: http://ekmair. ukma.edu.ua/handle/123456789/13300 (дата звернення: 16.11.2020).

Сирота Д. І. Кореспондуючі права і обов'язки громадянина та працівника міліції: поняття й види. Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. 2007. № 37. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/VKhnuvs_2007_37_37 (дата звернення: 16.11.2020).

Маловацький О. Про дефіцит кадрів в судочинстві. Резолютивка. URL:

https://court.gov.ua/press/interview/1001350/ (дата звернення: 16.11.2020).

Lietuvos Respublikos civilinio proceso kodekso. 2002 m. vasario 28 d. Nr. IX-743. URL: https://www.e-tar.lt/rs/legalact/TAR.2E7C18F61454/format/ISO_PDF (дата звернення:

.

Ізарова І.О. Вебрайте В., Флейшар Р. Case management у цивільному судочинстві: порівняльне дослідження законодавства Литви, Польщі й України. Право України. 2018. №10. URL: http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/15011 (дата звернення: 16.11.2020).

Kodeks postpowania cywilnego. oraz niektorych innych ustaw: Ustawa z dnia 16 wrzesnia 2011 r. o zmianie ustawy. URL: http://prawo.sejm.gov.pl/isap.nsf/download.xsp/ WDU20112331381/T/D20111381L.pdf (дата звернення: 16.11.2020).

Цивільний процесуальний кодекс України: Закон України від 18 квітень 2004 № 1618-I. Відомості Верховної Ради України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618- 15 (дата звернення: 16.11.2020).

Про судоустрій і статус суддів: Закон України від 02.06.2016 р. № 1402-VIII. Дата оновлення: 20.06.2020. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1402-19#Text (дата звернення: 16.11.2020).

План дій Ради Європи щодо посилення незалежності та неупередженості судової влади. Рада Європи. 2016. URL: https://rm.coe.int/1680700285 (дата звернення: 16.11.2020).

О. С. Ковальчук, С. В. Дяченко. Концентрація цивільного процесу як засіб забезпечення своєчасного розгляду справи. Прикарпатський юридичний вісник.2019.№3(28). URL:http://pyuv.onua.edu.ua/index.php/pyuv/article/view/328/631 (дата звернення:

Размещено на Allbest.ru