Кримінологічний зміст поняття корупції та її елементів

Размещено на http://www.allbest.ru

Кримінологічний зміст поняття корупції та її елементів

The criminological content of the concept of corruptionand its elements

Полях Є.В.,

студентка VI курсу Інституту прокуратури та кримінальної юстиції Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

Проаналізовано кримінологічну сутність поняття «корупція», а також підходи до розкриття цього поняття і здійснено його кримінологічний аналіз. Зазначається, що корупція є складним феноменом, одним з елементів соціальної дійсності, вплив якого поширюється на більшість населення практично в усіх країнах світу, однак, як і будь-яке складне явище, не має єдиного, універсального визначення.

Наведено положення правових актів національного та міжнародного публічного права, погляди вчених щодо кримінологічного змісту поняття корупції. Звертається увага, що не всі нормативні джерела, присвячені проблемі корупції, містять її дефініцію. Аналізується сучасна наукова література стосовно визначень корупції. На їх підставі робиться висновок, що розуміння корупції залежить від кута зору, під яким її намагаються дослідити фахівці різних галузей науки. Наголошується, що єдине уніфіковане визначення поняття корупції є необхідним для вироблення ефективних та дієвих механізмів протидії їй, вибору напряму формування антикорупційної політики держави.

Досліджуються різні класифікації цього негативного явища. Вказується, що існує поділ корупції за рівнями («високорівнева» (або «елітарна»), корупція у середніх ешелонах влади, «низова» корупція (дрібного чиновництва) та корупція «від злиднів»), за сферами діяльності (політична, економічна або ділова (бізнес-еліта країни), побутова), за гілками влади (корупція чиновництва у сфері законодавчої, виконавчої та судової влади), за часом виникнення (ситуативна та корупція на постійній основі) та багатьма іншими критеріями.

Звертається увага, що сутність корупції є сталою, змінюються лише види корупційних діянь і форми їх вияву. Вказується, що корупція - це не стільки юридична, скільки соціальна, кримінологічна, політична, економічна й культурна проблема, яка потребує подальших досліджень своєї природи та сутності з метою розроблення ефективних заходів і шляхів їй запобігання. Доведено, що необхідними є вдосконалення нормативно-правової бази задля протидії та подолання такого явища, як корупція в усіх ешелонах влади.

Ключові слова: корупція, дефініція, боротьба з корупцією, антикорупційна політика, класифікація корупції.

The criminological essence of the concept of “corruption” is analyzed, as well as approaches to its disclosure and its criminological analysis is carried out. It is noted that corruption is a complex phenomenon, one of the elements of social reality, the impact of which extends to the vast majority of the population in virtually all countries of the world, however, like any complex phenomenon, has no single, universal definition.

The provisions of legal acts of national and international public law, the views of scientists on the criminological content of the concept of corruption are presented. Attention is drawn to the fact that not all normative sources dealing with corruption contain its definition. The current scientific literature on the definitions of corruption is analyzed. On their basis, it is concluded that the understanding of corruption depends on the angle of view that is being sought by experts in various fields of science. It is emphasized that a unified definition of the concept of corruption is necessary for the development of effective and effective mechanisms for counteracting it, choosing the direction of shaping the anti-corruption policy of the state.

Different classifications of this negative phenomenon are investigated. It is indicated that there is a division of corruption by levels ("high-level" (or "elitist"), corruption in the middle echelons of power, "grassroots" corruption (petty bureaucracy) and corruption "from poverty"), by fields of activity (political, economic or business (country's business elite), household), by branches of power (corruption of bureaucracy in the sphere of legislative, executive and judicial power), time of occurrence (situational and ongoing corruption) and many other criteria.

Attention is drawn to the fact that the essence of corruption is permanent, only the types of corruption acts and forms of their manifestation change. It is stated that corruption is not so much a legal, but a social, criminological, political, economic and cultural problem that needs further investigation of its nature and nature in order to develop effective measures and ways of preventing it. It is argued that there is a need to improve the legal framework in order to counteract and overcome such a phenomenon as corruption in all levels of government.

Key words: corruption, definition, anti-corruption, anti-corruption policy, classification of corruption.

Вступ

Корупція - це негативне соціальне явище, складний феномен, що був та залишається однією з гострих проблем усього світу, девальвуючи систему соціальних цінностей і пріоритетів, потреб та інтересів. Розв'язання проблем ефективної протидії корупції значною мірою залежить від того, настільки правильно і глибоко буде зрозуміла її сутність [1, с. 153]. Як і будь-яке складне явище, корупція не має єдиного, універсального визначення. А з точки зору того, що в щорічному рейтингу міжнародної неурядової організації Transparency International (станом на кінець 2019 року) за рівнем корупції Україна з індексом 30 посідає 126 місце серед 180 країн світу [2], тема є актуальною.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питанням дослідження такого явища, як корупція, займалося багато вітчизняних та зарубіжних вчених у різні часи. Серед них О. Бандурка, Я. Гілінський, В. Гращук, О. Кальман, М. Камлик, В. Киричко, С. Клімова, В. Криволапчук, О Користін, М. Мельник, А. Мухатаєв, Є. Невмержиць- кий, В. Побережний, А. Політова, В. Соловйов, В. Трепак, М. Фоміна, О. Хромова, С. Яковенко та ін. Однак єдиної точки зору, єдиного підходу щодо визначення дефініції «корупція», її видів та детермінант у науці не розроблено.

Аналіз сучасної наукової літератури демонструє значну кількість визначень корупції, узагальнивши які, можна констатувати, що розуміння корупції залежить від кута зору, під яким її намагаються дослідити фахівці різних галузей науки.

Мета статті - визначення кримінологічного змісту поняття корупції та її основних складових елементів.

Виклад основного матеріалу

У практичній площині визначення сутності корупції, а також історичних, економічних, психологічних та соціальних передумов її існування необхідне для вироблення ефективних та дієвих механізмів протидії їй, вибору напряму формування анти- корупційної політики держави [3, с. 110].

Зазначений термін, як і будь-який інший, є елементом певної терміносистеми. У науковій літературі термін тлумачать як слово чи підрядне словосполучення, що має спеціальне значення, виражає та формує професійне поняття та застосовується в процесі пізнання, освоєння наукових і професійно-технічних об'єктів та відносин між ними [4, с. 5].

Однією з умов існування та застосування терміна «корупція» є обов'язковість дефініції поняття, що висловлюється цим терміном. Як зауважує А.В. Суперанська, визначення є логічним процесом (прийомом) пояснення поняття, а дефініція - власне результатом цього процесу [5, c. 17].

У практичній площині є два основних підходи стосовно формування наукового поняття: доктринальний, що ґрунтується на дослідженнях учених і фахівців у певній галузі, та офіційний (легальний), який базується на нормативних актах, міжнародних документах та інших джерелах, які мають юридичну силу [6, c. 183].

Аналіз використання терміна «корупція» у вітчизняній літературі свідчить, що вченими висловлюється надзвичайно широке розмаїття думок щодо розуміння суті цього явища. Серед них як і узагальнені, нечіткі формулювання, як і такі, що виключають одне одного. Ще одним недоліком значного масиву визначень корупції є те, що як суб'єкт корупційних дій розглядається лише особа, наділена державною владою, - чиновник. Не враховується роль іншої сторони, яка досить часто добровільно для заздалегідь прорахованої вигоди пропонує «хабар» (надання неправомірної вигоди), розуміючи, що подібні дії та їх результат мають негативні наслідки [7, c. 2].

Перейдемо до етимології терміна «корупція». Він походить від сполучення латинських слів correi та rumpere; correi - це обов'язкова причетність кількох представників однієї зі сторін до однієї справи, а rumpere означає порушувати, ламати, пошкоджувати, скасовувати. Так утворився самостійний термін - corrumpere [8, c. 123], що трактується як участь у діяльності кількох (не менше двох) осіб, мета яких полягає у «псуванні», «руйнуванні», «пошкодженні» нормального розвитку судового процесу або процесу керування справами суспільства [9, c. 15].

Великий тлумачний словник сучасної української мови подає кілька визначень поняття «корупція»:

корупція - це використання посадовою особою свого службового становища з метою особистого збагачення;

корупція - це підкупність, продажність урядовців і громадських діячів [10].

Наведена в словнику іншомовних слів дефініція корупції, згідно з якою це «підкупність, продажність серед державних, політичних і громадських діячів, а також урядовців та службовців державного апарату» [11, c. 776], розкриває зміст корупції через підкуп.

В.І. Франчук та Ю.А. Коміссарчук зазначають, що найбільш поширеним визначенням корупції є використання державної влади в корисливих цілях. На їх думку, корупція - це використання службового становища посадовими особами для надання за винагороду різного роду матеріальних благ, пільг, послуг або інших переваг [12].

В.О. Криволапчук, М.Т. Бондарчук, С.М. Злепко, О.В. Шаповалов, Л.Г Коваль характеризують корупцію як складне та багатоаспектне (економічне, правове, моральне) соціальне явище. На їх думку, корупція є розгалуженою системою злочинних відносин, яка вражає не тільки державні структури, кредитно-фінансову, зовнішньоекономічну систему, підприємницьку діяльність, а й усі ланки влади, ставить під загрозу конституційні права і свободи громадян, їх безпеку та національні інтереси держави [13].

Є.В. Невмержицький розглядає корупцію як політичний процес та визначає її як соціально-політичне явище. На його думку, зміст «корупції» зумовлений політичними, економічними і психологічними чинниками, системою негативних поглядів, переконань, установок і діянь окремих громадян, посадових осіб владних інститутів, державних, громадських та приватних організацій, політичних партій, спрямованих на задоволення особистих корисливих, групових або корпоративних інтересів шляхом підкупу, зловживання владою, хабарництва, надання пільг і переваг усупереч суспільним відносинам [14, c. 6].

С.М. Клімова та Т.В. Ковальова характеризують корупцію як складне соціальне явище, яке полягає у використанні службового становища для отримання особистої вигоди, негативно впливає на всі аспекти політичного та соціально-економічного життя й розвитку суспільства і держави [15].

Науковці М.В. Фоміна та В.В. Кузьменко вважають, що визначення поняття корупції та її сутності необхідно досліджувати в контексті взаємозв'язку і взаємозумовленості стосовно визначеної сфери суспільних відносин. По суті, корупція є особливим типом відносин обміну, які об'єднують окремих людей, різні інститути в єдиний соціальний організм. Автори пропонують власну інтерпретацію визначення «корупція» і визначають її як особливий вид обмінних відносин, які здійснюються з порушенням формальних і неформальних інституційних обмежень. Об'єктами купівлі-продажу є різного роду послуги, які надають визначені преференції, у вигляді неправомірних переваг покупцям (фізичним і юридичним особам), з одного боку, а з іншого - такі, що забезпечують неофіційні доходи продавцям (посадовим особам держави, корпораціям і організаціям) [16].

О.І. Хромова вважає, що особливості явища корупції треба розглядати у вузькому (модель підкупу) та широкому значенні (зловживання службовим становищем із корисливих мотивів). У вузькому значенні корупції акцент робиться на сукупності нормативно закріпленого складу правопорушення, передбаченого законодавством. Специфікою цього правопорушення, що відрізняє його з-поміж інших, є спеціальний суб'єкт - посадова особа, що використовує свій статус у корисливих цілях задля особистого збагачення чи в групових інтересах [17].

В.М. Соловйов у дослідженні явища «побутова корупція» наголошує на тому, що її сутність полягає у зловживанні посадовими особами нижчого рівня управління державою, працівниками установ і закладів, які фінансуються з державного або місцевого бюджетів і надають державні послуги громадянам, владними повноваженнями з метою незаконного отримання прибутку або в інших корисливих цілях [18, c. 180].

Щодо поняття «корупція» у нормативно-правових актах, то не всі нормативні джерела, присвячені проблемі корупції, містять її дефініцію. Наприклад, у суб'єктів міжнародної нормотворчості відсутня єдина позиція щодо цінності дефініцій, тому в одних ситуаціях їм приділяють значну увагу, а в інших - ігнорують [6, c. 183].

Так, Конвенція ООН проти корупції [19], прийнята ГА ООН 31 жовтня 2003 р., і Кримінальна конвенція про боротьбу з корупцією (ETS 173) [20] 1999 р. не містять дефініцію поняття «корупція». Маємо справу з дефективністю дефініцій, тобто ситуацією, коли в міжнародно-правових актах не надано визначень ключових понять для сфери дії цих актів [21, c. 87].

Що стосується міжнародно-правових актів, що містять дефініцію поняття «корупція», то її тлумачать по-різному. У Кодексі поведінки посадових осіб із підтримання правопорядку, прийнятому на 34-й сесії ГА ООН 17 грудня 1979 р., зазначено, що корупція «передбачає здійснення або нездійснення будь-якої дії під час виконання обов'язків або через ці обов'язки внаслідок подарунків, які вимагають або приймають, обіцянок і стимулів, або їх незаконне отримання щоразу, коли наявна така діяльність або бездіяльність». Водночас зазначено, що «поняття корупції варто трактувати в межах національного права» [22].

У резолюції «Практичні заходи боротьби з корупцією», поширеній на VIII Конгресі ООН із запобігання злочинності (Гавана, 1990 р.), корупцію визначено як «порушення етичного (морального), дисциплінарного, адміністративного, кримінального характеру, що виявляється в протизаконному використанні свого службового становища суб'єктом корупційної діяльності» [23].

Рамкове рішення Ради ЄС «Про боротьбу з корупцією в приватному секторі» [24] № 568 від 22 липня 2003 р. не містить дефініції корупції, проте розкриває поняття «активної» та «пасивної» корупції.

Активну корупцію визначено як діяння, що полягає в обіцянці, пропозиції або наданні, безпосередньо або через третіх осіб, особі, яка здійснює на будь-якій підставі керівну функцію або роботу на користь організації, що належить до приватного сектора, неналежної вигоди будь- якого характеру, призначеної їй самій або третій особі, для того щоб ця особа, порушивши свої обов'язки, учинила дію або утрималася від цього, а пасивну - як діяння, коли під час здійснення на будь-якій підставі керівної функції або роботи на користь організації, що належить до приватного сектора, особа пропонує або отримує, безпосередньо або через третіх осіб, неналежну вигоду будь-якого характеру, призначену їй або третій особі, або приймає обіцянку такої вигоди для того, щоб, порушивши свої обов'язки, вона вчинила певні дії або утриматися від них.

ООН із метою надання уніфікованої дефініції корупції в довідковому документі щодо боротьби з корупцією визначає це явище як зловживання державною владою для задоволення особистих інтересів [25].

Однак відсутність чітко закріплених правових визначень спостерігається загалом у міжнародних договорах, а не лише щодо поняття «корупція». Наприклад, у правовій системі Європейського Союзу така «відсутність» характеризується науковою літературою як «гнучкість» закріплених у законодавстві правових норм. Така «гнучкість» слугує досягненню компромісу між потребами правової визначеності, з одного боку, і потребами ситуативної справедливості - з іншого. Аналогічну думку обстоював Аристотель, вважаючи, що право, як і міра зі свинцю, може, з одного боку, «набувати контурів каменю й мати його вагу», а з іншого - залишатися м'яким і здатним до зміни.

Уніфіковане поняття «корупція» в міжнародно-правових актах є навіть небажаним явищем, оскільки встановлення меж обсягу та змісту понять позбавляє право змоги легко пристосовуватися до національних умов.

Так, у пояснювальній записці до Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією зазначено: «Те, чи кваліфікуватиметься якась практика як «корупційна» і чи тому засуджуватиметься суспільною мораллю, залежить від конкретної держави» [6, с. 185].

Як слушно зауважує В.М. Киричко, Кримінальний кодекс України буквально не містить термінів «корупція» та «корупційний злочин» і разом із тим передбачає кримінальну відповідальність за корупційні злочини. Таке законодавче рішення зумовлює особливу увагу до поняття корупції і його використання для теоретичного визначення поняття корупційних злочинів, характеру їх суспільної небезпечності та видів корупційних злочинів, передбачених КК України [26, с. 12].

У національному законодавстві поняття корупції було вперше нормативно закріплено в Законі України «Про боротьбу з корупцією» 1995 р. Зокрема, його було визначено як «діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямовану на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг». При цьому розмежовувалися такі поняття, як «корупція» та «корупційні діяння». У принципі, таке визначення корупції давало підстави для досить широкого її розуміння з огляду на оперування терміном «діяльність» і різновекторність її спрямування, однак значним недоліком було те, що законодавець згадував лише про одну єдину форму корупції - «одержання» відповідних предметів.

У чинному Законі України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 р. закріплено таку дефініцію зазначеного явища (з деякими уточненнями попереднього визначення, сформульованого в попередніх законах України «Про засади запобігання та протидії корупції» від 11 червня 2009 р. та «Про засади запобігання та протидії корупції» від 7 квітня 2011 р.): корупція - використання особою наданих їй службових повноважень чи пов'язаних із ними можливостей із метою одержання неправомірної вигоди або прийняття такої вигоди чи прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або, відповідно, обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам задля схиляння цієї особи до протиправного використання наданих їй службових повноважень чи пов'язаних із ними можливостей.

Однак зазначену дефініцію корупції сформульовано лише для потреб Закону України «Про запобігання корупції». Можна дійти такого висновку: поняття «корупція», що існує в національному антикорупційному законодавстві, «переобтяжене» кримінально-правовими ознаками та не відбиває всього спектру сфер, на які може поширюватися це негативне явище. Поняття зосереджується тільки на одному предметі - неправомірній вигоді, не згадуючи про існування інших предметів корупційних злочинів, які згадані КК України, та визначає тільки такі форми протиправних діянь, як «одержання», «прийняття», «прийняття обіцянки/пропозиції», «обіцянка/пропозиція» та «надання». Однак тому ж КК України, з огляду на перелік корупційних злочинів, відомі й деякі інші форми, що можуть бути пов'язані як із «неправомірною вигодою», так і з іншими предметами.

Проаналізувавши певні підходи щодо поняття та сутності корупції, варто докладніше зупинитись на її класифікації. Дослідники В.М. Гаращук і А.О. Мухатаєв виокремлюють чотири основні рівні (види) корупції:

«високорівнева» (або «елітарна») корупція - характерна для вищих ешелонів влади. Саме на цьому рівні, на їх думку, розробляються корупційні схеми, створюються корупційні мережі. Корупція на цьому рівні становить найбільшу небезпеку для держави та суспільства, оскільки представники центральних органів державної влади є розпорядниками бюджетних коштів, державного майна. До основних форм варто зарахувати корупційний лобізм, протекціонізм та фаворитизм, таємні внески на політичні цілі, внески на вибори з подальшими «дивідендами» у вигляді високих державних посад, роздавання податкових пільг тощо;

корупція в середніх ешелонах влади (регіонального рівня) - вирізняється використанням корупціонерами державної власності в особистих цілях; корупція кримінологічний публічний

«низова» корупція (дрібного чиновництва), тобто державних службовців, які безпосередньо проводять роботу з підготовки управлінських рішень, готують або видають відповідні дозволи, здійснюють контрольні дії та безпосередньо притягають до правової відповідальності. На думку дослідників, із представниками цього рівня корупції пересічні люди мають справу безпосередньо і доволі часто. Її небезпека полягає в тому, що саме завдяки корупційним діям дрібних чиновників у громадян формується негативне уявлення про роботу державного апарату та про владу загалом;

корупція «від злиднів». На думку дослідників, це найбільш безпечний вид корупції. Здійснюється дрібним чиновництвом не на постійній основі, ситуативно, або коли вже склалося «зовсім скрутне матеріальне становище». Її порівняна безпечність полягає в тому, що коруп- ційні дії вчиняються службовими особами, для яких ці дії є нетиповими. Низькими посадовими окладами держава провокує людей на корупцію. Небезпека полягає в тому, що особа може звикнути до додаткових фінансових надходжень і почати самостійно утворювати корупційні схеми. У відсотковому відношенні така корупція є незначною і за формою проявів тотожна третьому рівню.

Крім зазначеної класифікації, автори пропонують поділяти корупцію:

за сферами діяльності: політична, економічна або ділова (бізнес-еліта країни), побутова (традиції віддячити за роботу дрібному чиновнику, лікарю тощо);

за гілками влади: корупція чиновництва у сфері законодавчої, виконавчої та судової влади. Сюди ж варто зарахувати й корупцію з боку посадових осіб правоохоронних та контрольно-наглядових органів;

за часом виникнення: ситуативна та корупція на постійній основі, коли це стає способом життя службовця, істотним матеріальним поповненням власного бюджету [27, с. 24-32].

С.М. Клімова та Т.В. Ковальова запропонували свою класифікацію типології корупції. Залежно від критеріїв її прояву корупцію можна поділити на такі напрями:

хто зловживає службовим становищем: державна (корупція чиновників), комерційна (корупція менеджерів офісів), політична (корупція політичних діячів);

хто дає хабара: індивідуальний хабар (із боку громадянина), підприємницький хабар (із боку легальної фірми), кримінальний підкуп;

форма вигоди від корупції для отримувача хабара: грошові хабарі, обмін послугами, отримування вигоди іншого майнового характеру;

мета корупції з погляду того, хто дає хабара: прискорювальний хабар, гальмувальний хабар, хабар за «добре ставлення»;

рівень поширеності корупційних відносин: низова корупція - в нижчому та середньому ешелонах влади; елітарна корупція - серед вищих чиновників і політиків; вертикальна - всередині органу державної влади, міжнародна корупція;

регулярність корупційних зв'язків: епізодична

корупція, системна (інституційна) корупція, клептократія (корупція як невід'ємний компонент владних відносин) [15, с. 48-49].

Беручи до уваги погляди різних вчених, можна виокремити два основні критерії класифікації - управлінський (рівень поширення корупції) та матеріальний (рівень суми неправомірної вигоди):

управлінський рівень: політична (вища) корупція, управлінська (середня) корупція та дрібна (побутова) корупція;

матеріальний рівень неправомірної вигоди: дорівнює або вище 500 мінімальних заробітних плат - «вища» корупція; від 500 до 50 мінімальних заробітних плат - «середня» корупція; до 50 мінімальних заробітних плат - «дрібна» корупція [3, с. 113].

Висновок

Отже, на основі викладеного вище можна констатувати, що корупція являє собою складне та багатогранне правове, політичне, економічне, соціальне й моральне явище, яке має комплексний характер.

Сучасна корупція характеризується як універсальне явище, що виходить за рамки дослідження будь-якої галузевої дисципліни та акумулює у собі складний комплекс соціальних, правових, філософських і економічних характеристик. Отже, під корупцією розуміється явище, яке охоплює всю сукупність корупційних діянь, пов'язаних із протиправним використанням публічною чи приватною службовою особою повноважень чи пов'язаних із цим можливостей в особистих інтересах чи інтересах третіх осіб, із метою незаконного одержання благ майнового чи немайнового характеру для себе та/ або інших осіб, а також відповідно неправомірне надання таких благ. Таким чином, поняття корупції включає не лише протиправну діяльність службових осіб, а й діяльність загальних суб'єктів, яка нерозривно пов'язана із названими зловживаннями і без якої неможливо вчинити це зловживання.

Які б вияви не мала корупція, вона завжди завдає соціальної, моральної та економічної шкоди суспільству, спричиняє падіння валового внутрішнього продукту держави, розвиток тіньового сектору економіки України, зростання безробіття, зубожіння широких верств населення. Сутність корупції є сталою, змінюються лише види корупцій- них діянь і форми їх вияву. Корупція є протиприродним явищем, спрямованим на задоволення власних інтересів одних людей, нехтуючи інтересами інших.

Спроби окремих науковців і практиків однозначно визначити поняття «корупція» і вмістити всі форми вияву корупції в одну норму права практично безуспішні. Корупція - це багатоаспектне соціально-політичне явище, що складається з комплексу протиправних дій та аморальних вчинків. Корупція - це не стільки юридична, скільки соціальна, кримінологічна, політична, економічна й культурна проблема, яка потребує подальших досліджень своєї природи та сутності з метою розроблення ефективних заходів і шляхів їй запобігання. Не втрачає своєї актуальності й необхідність вдосконалення нормативно-правової бази задля протидії та подолання такого явища, як корупція, в усіх ешелонах влади.

Список використаних джерел

Пивоваров В.В. Кримінологічний погляд на сутність феномена корупції / В.В. Пивоваров, Ю.А. Шеліпова. Карпатський правничий часопис. 2015. Вип. 10. С. 151-158.

Індекс сприйняття корупції - 2019. URL: http://cpi.ti-ukraine.Org/#/ (дата звернення 20.02.2020).

Яковенко С.Б. Сутність корупції та її класифікація. Держава та регіони. Серія: Державне управління. 2017. № 1 (57). С. 109-114.

Головин Б.Н. Лингвистические основы учения о терминах: [учеб. пособие для филол. спец. вузов] / Б.Н. Головин, РЮ. Кобрин. Москва : Высш. шк., 1987. 104 с.

Суперанская А.В. Общая терминология. Вопросы теории. Москва : Едиториал УРСС, 2004. 248 с.

Трепак В.М. Особливості дефініції поняття «корупція». Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. 2015. № 4(97). С. 181-196.

Побережний В.В. Сутність та причини корупції в системі органів державної влади. Державне управління: теорія та практика. 2010. № 2. С. 1-6.

Бартошек М. Римское право: (Понятия, термины, определения) / пер. с чешск. Москва : Юрид. лит. 1989. 448 с.

Темнов Е.М. Коррупция. Происхождение современного понятия. Актуальные проблемы теории и практики борьбы с организованной преступностью в России : матер. науч.-практ. конф., г. Москва, 17-18 мая 1994 г. Москва, 1994. Вып. 3. С. 14-20.

Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад. ред. В.Т. Бусел. Київ : Ірпінь, 2009. 1736 с.

Словник іншомовних слів / за ред. О.С. Мельничука. Київ : Голов. ред. УРЕ, 1977. 776 с.

Корупція: теоретико-методологічні засади дослідження. Львів, 2011.220 с.

Соціально-психологічні аспекти виявлення і попередження корупції та інших правопорушень серед працівників міліції : монографія / за заг. ред. В.О. Криволапчука. Вінниця : ВНТУ, 2009. 134 с.

Невмержицький Є.В. Корупція в Україні: причини, наслідки, механізми протидії : монографія. Київ, 2008. 368 с.

Клімова С.М. Організація запобігання та протидії корупції в Україні : навч. посібник / С.М. Клімова, Т.В. Ковальова. Харків,

283 с.

Фоміна М.В. Сутність, форми і класифікація корупційних відносин / М.В. Фоміна, В.В. Кузьменко. Економічний вісник університету. 2013. Вип. 21 (1). С. 182-186.

Хромова Е.И. Коррупция как социально-правовой феномен. Вопросы экономики и права. 2011. № 5. С. 22-27.

Соловйов В.М. «Побутова корупція»: сутність, ґенеза та сучасні тенденції в Україні. Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія та практика). 2011. Вип. 25-26. C. 173-182.

Конвенція Організації Об'єднаних Націй проти корупції (укр/рос). Законодавство України. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/995_c16 (дата звернення 20.02.2020).

Кримінальна конвенція про боротьбу з корупцією (ETS 173). Законодавство України. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/994_101(дата звернення 20.02.2020).

Шутак І. Дефекти дефініцій міжнародного права: теоретико-методологічні і техніко-юридичні аспекти. Вісник Національної академії прокуратури України. 2009. № 3. С. 85-91.

Резолюція 34/169 Генеральної Асамблеї ООН «Кодекс поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку» від 17 грудня 1979 р. Законодавство України. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_282(дата звернення 20.02.2020).

Попередження злочинності та кримінальне правосуддя у контексті розвитку: реалізації та перспективи міжнародного співробітництва. Практичні заходи боротьби з корупцією. Законодавство України. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_785 (дата звернення

Про боротьбу з корупцією : Закон України від 5 жовтня 1995 р. Законодавство України. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/356/95-вр(дата звернення 20.02.2020).

Користін О.Є. Загальні підходи до визначення корупційних злочинів у сфері службової та професійної діяльності працівників органів внутрішніх справ / О.Є. Користін, А.І. Посполітак. Право і суспільство. 2014. № 2. С. 170-176.

Киричко В.М. Кримінальнавідповідальність за корупцію. Науково-практичний коментар. Харків : Право, 2013. 424 с.

Гаращук В.М. Актуальні проблеми боротьби з корупцією в Україні: [монографія] / В.М. Гаращук, А.О. Мухатаєв. Харків : Право, 2010. 144 с.

Размещено на Allbest.ru