Європейські стандарти правового статусу медіатора

Размещено на http://www.allbest.ru/

Європейські стандарти правового статусу медіатора

Legal status of the mediator in European standards

Кантор Н.Ю.

кандидат юридичних наук

старший викладач кафедри правознавства,

соціології та політології

історичного факультету

Дрогобицького державного педагогічного університету

імені Івана Франка

Анотація

медіатор відповідальність безсторонність

Стаття присвячена окремим аспектам правового статусу медіатора. Підтверджено, що в процедурі медіації третя сторона - медіатор - відіграє ключову роль, оскільки саме він допомагає сторонам знайти спосіб розв'язання конфліктної ситуації. Хоча підсумкове рішення сторони приймають самостійно, медіатор забезпечує результативність цієї процедури. Оскільки нормативного закріплення в спеціальному законодавстві України ні медіація, ні правовий статус медіатора поки що не отримали, дослідження останнього є особливо актуальним.

Основа дослідження - це європейські стандарти, зарубіжний і вітчизняний досвід медіації. Директива 2008/52/ ЄС «Про деякі аспекти медіації у цивільних та господарських правовідносинах» визначила орієнтири формування правової бази інституту медіації для всіх європейських країн. У Директиві закріплені визначення основних понять (медіація та медіатор) і принципи діяльності медіатора. Загальні вимоги до медіатора (щодо компетентності, незалежності і безсторонності) визначає Європейський кодекс етики медіаторів. На основі аналізу цих нормативних документів виокремлено найбільш значущі права та обов'язки медіатора.

Підкреслено, що національне законодавство кожної європейської держави регламентує правовий статус медіатора більш детально. Зокрема, законодавством закріплюється обсяг (у годинах) професійної підготовки медіатора (як теоретичної, так і практичної); конкретизуються вимоги до віку та рівня освіти медіатора тощо. У європейських державах можливе здійснення повноважень медіатора на професійній і непрофесійній основі. Здебільшого вимога юридичної освіти для практики з медіації відсутня. Однак в Україні саме представники юридичної спільноти надають послуги з медіації. Наприклад, виконання функцій медіатора адвокатом передбачено Правилами адвокатської етики.

Виокремлено два види реєстрів медіаторів: єдиний загальний реєстр і кілька спеціалізованих реєстрів медіаторів. Основним засобом дисциплінарної відповідальності медіатора визнається виключення із відповідного реєстру. Підкреслюється важливість моральної відповідальності у вигляді втрати авторитету та ділової репутації.

Ключові слова: медіатор, медіація, правовий статус медіатора, дисциплінарна відповідальність медіатора, реєстр медіаторів.

Summary

The article deals with some aspects of the legal status of the mediator. It emphasizes the key role of the third party - the mediator - in the mediation process, as the mediator helps the parties to find a way to resolve the conflict situations. Although the parties make the final decision on their own, the mediator ensures the effectiveness of the procedure. Since neither mediation nor the legal status of the mediator has obtained normative consolidation in Ukraine yet, the study of the latter is particularly relevant.

The study is based on European standards, foreign and domestic experience of mediation. Directive 2008/52/EC on Certain Aspects of Mediation in Civil and Commercial Matters defines the guidelines for establishing legal framework for the Mediation Institute for all European countries. The Directive defines the basic concepts (mediation and mediator) and the principles of the mediators activity.

General requirements for the mediator (in terms of competence, independence and impartiality) are laid down in the European Code of Conduct for Mediators. The most important rights and obligations of the mediator are identified on the basis of the analysis of these regulations. It is emphasized that the national legislation of each European country regulates the legal status of the mediator in more detail. In particular, the legislation fixes the amount (in hours) of the mediators professional training - both theoretical and practical; specifies age and education requirements to the mediator etc. In most European countries the powers of the mediator may be exercised on a professional and non-professional basis. For the most part, there is no legal education requirement for mediation practice. However, in Ukraine it is the representatives of the legal community that provide mediation services.

For example, the performance of the mediator functions by a lawyer is provided for by the Rules of Attorneys Ethics. There are two types of mediator registers: a single general register and several specialized mediator registers. The main means of disciplinary liability of the mediator is the exclusion from the relevant register. The author emphasizes the importance of moral responsibility in the form of loss of authority and business reputation.

Key words: mediator, mediation, legal status of mediator, disciplinary liability of mediator, register of mediators.

Постановка проблеми. Медіація як альтернативний спосіб урегулювання спорів (конфліктів) передбачає обов'язкову участь у цьому процесі третьої сторони - медіатора, який допомагає сторонам знайти варіанти виходу із конфліктної ситуації. На перший погляд, роль медіатора є незначною, оскільки він, на противагу судді, рішення не ухвалює - його сторони приймають самостійно. Однак без медіатора медіаційний процес є не можливим. Це зумовлює необхідність дослідження правового статусу медіатора, враховуючи, що нормативного закріплення в національному законодавстві він наразі не отримав.

Стан дослідження. Медіація як порівняно новий правовий інститут викликає інтерес у багатьох науковців. Серед останніх публікацій варто назвати підготовлений колективом вітчизняних правників підручник «Медіація у професійній діяльності юриста», який містить широкий спектр теоретичних і практичних питань, пов'язаних із медіацією [1]. Низка робіт (А.Г Бортнікова, Н.О. Васильченко, Н.М. Грень, С. Йосипенко) безпосередньо присвячена правовому статусу медіатора, однак здебільшого вона базуються на положеннях законопроекту № 3665 «Про медіацію», який Верховна Рада України у другому читанні 28 лютого 2019 року відхилила. Тому ця проблема не втрачає актуальності.

Метою статті є дослідження правового статусу медіатора на основі європейських стандартів з урахуванням зарубіжного і вітчизняного досвіду використання медіації.

Виклад основного матеріалу. У багатьох країнах світу (Австрія, Велика Британія, Італія, Нідерланди, Польща, Франція та інших) медіація разом з іншими позасудовими способами розв'язання спорів (конфліктів) давно знайшла широке застосування і отримала нормативну основу. На думку Ю.П. Крисюк, феномен західної медіації характеризується організованими спробами інституціоналізувати її і використовувати для цього механізм правового регулювання [2, с. 155].

Певного досвіду використання медіації набула й Україна, щоправда без спеціальної законодавчої регламентації. Низка чинних законодавчих актів України створила нормативне підґрунтя для розширення способів альтернативного (позасудового) врегулювання спорів, зокрема, шляхом практичного впровадження інституту медіації та посередництва. Крім того, Конституція України гарантує право людини і громадянина на судовий захист прав і свобод, а також право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ст. 55) [4]).

Євроінтеграційні прагнення України зумовлюють необхідність узгодження національного законодавства з європейськими стандартами та урахування досвіду європейських країн у сфері медіації. У європейському правовому просторі доступ як до судових, так і до позасудових методів урегулювання спорів визнається складником політики Європейського Союзу із розбудови території свободи, безпеки та правосуддя.

Своєрідним каталізатором і орієнтиром процесу формування правової бази інституту медіації для всіх європейських країн Т.П. Зубро [5, с. 135] називає Директиву 2008/52/ЄС Європейського парламенту та Ради ЄЄ від 21 травня 2008 року «Про деякі аспекти медіації у цивільних та господарських правовідносинах» (далі - Директива 2008/52/ЄС) [6]. Автор акцентує увагу на тих положеннях Директиви 2008/52/ЄС, які стосуються предмета цього дослідження. Згідно з цим документом, медіатор означає будь-яку третю особу, до якої звернулися з проханням провести медіацію ефективно, неупереджено та компетентно, незалежно від віросповідання або професії цієї третьої особи у відповідній державі- члені, та способу, у який ця третя особа була призначена або отримала запит провести медіацію (ст. 3 (b).

Аналіз цієї норми уможливлює висновок, що медіатором є фізична особа.

О. Кармаза звертає увагу на винятки з цього правила. Наприклад, у Франції суд може призначити медіатором не лише фізичну особу, а й некомерційну організацію, вимоги до яких закріплені законодавством [7, с. 27]. Дійсно, багато питань, які стосуються медіації, держави-члени ЄС можуть вирішувати самостійно в рамках європейських стандартів. Зокрема, Директива 2008/52/ЄС наголошує: ніщо в ній не повинно обмежувати існуючі системи медіації, які регулюються самостійно, якщо вони стосуються аспектів, що не підпадають під сферу дії цієї Директиви.

Згідно з Директивою 2008/52/ЄС, медіатори мають бути обізнаними про існування Європейського Кодексу поведінки медіаторів, який також має бути доступний для широкого загалу в інтернеті. Окрім того, держави-члени будь-якими доречними на їх думку засобами мають заохочувати розробку і дотримання медіаторами та організаціями, які надають послуги з медіації, добровільних кодексів поведінки, а також інших ефективних механізмів контролю якості щодо надання послуг із медіації.

Європейський кодекс етики медіаторів (далі - Кодекс) [8] не містить визначення поняття «медіатор», однак закріплює основні вимоги до нього. Вимога щодо компетентності медіатора має обов'язковий характер: медіатор повинен бути компетентним і добре розбиратися в процедурі медіації. Це передбачає належне навчання, безперервне оновлення знань і практики медіації з урахуванням відповідних стандартів і правил акредитації.

Законодавство різних європейських держав закріплює різний обсяг (у годинах) професійної підготовки медіатора - від 60 (Болгарія, Угорщина) до 500 (Австрія), при цьому навчання охоплює і теоретичну, і практичну частини. Директива 2008/52/ЄС рекомендує державам-членам заохочувати початкове професійне навчання медіаторів і підвищення їх кваліфікації, щоб медіація проводилася ефективно, неупереджено та компетентно до сторін.

Згідно з Кодексом обов'язковими якостями медіатора визнаються його незалежність і безсторонність. Так, Кодекс зобов'язує медіатора повідомити сторони про обставини, які можуть вплинути на його незалежність або викликати конфлікт інтересів. До таких обставин належать особисті або ділові відносини медіатора з однією або декількома зі сторін; фінансова чи інша зацікавленість медіатора в результаті медіації (пряма або непряма); наявність факту співпраці медіатора або будь-якого іншого працівника його фірми з однією або декількома зі сторін у будь-якій якості, крім медіатора. Лише за умови чіткої згоди сторін і впевненості у своїй здатності зберігати повну незалежність і нейтральність медіатор може розпочати або продовжити процедуру медіації. Кодекс встановлює, що медіатор завжди повинен діяти неупереджено і докладати зусиль, щоб він був сприйнятий як неупереджений, ретельністю працювати з усіма сторонами під час медіації.

Аналіз положень Директиви 2008/52/ЄС та Європейського Кодексу поведінки медіаторів дає змогу виокремити такі основні обов'язки медіатора: 1) дотримуватися загальновизнаних і національних етичних засад медіації; 2) повідомляти сторони медіації про конфлікт інтересів та/або інші обставини, що виключають його участь у медіації; 3) діяти безсторонньо і неупереджено; 4) дотримуватися конфіденційності щодо всієї інформації, отриманої під час медіації або у зв'язку з нею, 5) належно проводити процедуру медіації; 6) ретельно працювати з усіма сторонами медіації.

Невід'ємною частиною правового статусу медіатора є його права, які так само контекстуально закріплені Директивою 2008/52/ЄС та Європейським Кодексом поведінки медіаторів. Серед основних прав варто назвати такі: 1) право на професійну підготовку для надання послуг медіації; 2) право просувати свої послуги у професійний, правдивий і гідний спосіб; 3) право на винагороду за свої послуги; 4) право відмовитися від проведення медіації у разі конфлікту інтересів, з етичних або особистих міркувань.

Більш детально правовий статус медіатора регламентується національним законодавством кожної держави, зокрема можуть бути конкретизовані вимоги до медіатора, які зазвичай стосуються віку та рівня освіти. Так, в Австрії професійним медіатором може бути особа, яка досягла 28 років, має встановлену законом професійну кваліфікацію, заслуговує на довіру та уклала договір страхування цивільної відповідальності [7, с. 26-27]. Водночас законодавство багатьох країн не містить окремих вимог щодо досягнення особою певного віку для медіаційної діяльності. Однак в окремих державах існує вимога щодо національного громадянства медіатора (Польща) [9, с. 106].

Законодавство європейських держав передбачає здійснення повноважень медіатора як на професійній, так і непрофесійній основі. При цьому, за спостереженням Т.П. Зубро, в багатьох країнах Європейського Союзу вже існують професійні об'єднання та асоціації медіаторів - людей, які виступають у ролі посередників у вирішенні того чи іншого спору. Це створює умови для формування європейської узгодженої політики подальшого розвитку інституту медіації і створення такого механізму регулювання діяльності, який би дав змогу одночасно уникати надмірної участі держави, але й не втратити можливість контролювати якість наданих послуг із медіації [5, с. 134].

Вітчизняні науковці та практики вважають позитивним моментом відсутність вимоги юридичної освіти для практикування медіації, оскільки представники інших професій (психологи, інженери, лікарі, вчителі) є медіаторами, не гіршими за юристів. Тому законодавством зазначається рівень необхідної освіти, але не фах [1, с. 182].

Частково поділяючи таку позицію, автор зауважує, що в Україні здебільшого саме представники юридичної спільноти надають послуги з медіації. Наприклад, адвокат, якому відома і зрозуміла процедура медіації, її принципи, правила і відмінності від інших способів вирішення спорів, може відігравати позитивну і конструктивну роль у медіації, стимулюючи просування справи вперед, відслідковуючи змістовну частину процесу, допомагаючи гнучкості сторін [10]. Виконання адвокатом функцій медіатора в Україні передбачено Правилами адвокатської етики [11]. У такому випадку дії адвоката мають відповідати міжнародно-визнаним етичним засадам медіації, а також основним принципам адвокатської етики в частині, що може бути застосовною до виконання ним зазначеної функції.

Вартий уваги і відповідний досвід європейських держав. Так, «у Німеччині медіація визнається складником німецького правосуддя. Судді-медіатори працюють при судах, значно зменшуючи кількість потенційних судових справ. Офіційна сфера використання медіації в німецьких судах поширюється на сімейні, адміністративні та інші справи, які розглядаються судами загальної юрисдикції та іншими судами. З 2004 року судова медіація успішно розвивається у формі модельних проектів, які реалізуються під контролем німецьких органів юстиції в судах багатьох земель цієї держави. У більшості німецьких шкіл права постійно викладається курс медіації. Подібна ситуація спостерігається й у Великій Британії, де судові органи так само сприяють розвиткові медіації: у разі, якщо сторона відмовляється від запропонованої судом процедури медіації, вона несе всі судові витрати, навіть якщо виграла справу» [12, с. 76].

Водночас слушним є міркування про те, що «різні категорії справ і різні обставини потребують різних вимог до медіатора, що сприятиме не лише ретельному розгляду справи та пошуку найкращих варіантів вирішення спору чи конфлікту, а й створенню комфортних умов і високому рівню довіри до інституту медіації. Наприклад, якщо йдеться про фіскальні спори, було б добре, якби медіатор розумівся на низці економічних питань» [13].

Ще одне важливе питання стосується реєстрів медіаторів, яке в різних державах вирішується по-різному. Одним із варіантів є створення єдиного загального реєстру медіаторів. Здебільшого такими повноваженнями наділені відповідні державні органи (така практика поширена в Болгарії, Греції, Угорщині). Також можливе створення кількох реєстрів медіаторів, зазвичай спеціалізованих, при цьому ведення реєстрів здійснюють ті суб'єкти, які безпосередньо пов'язані з медіацією (суди, об'єднання медіаторів тощо). Такий варіант передбачає законодавство багатьох країн, які входять до складу Європейського Союзу (Литва, Німеччина, Польща, Чехія) [1, с. 177-181]. Автор зауважує, що документ про кваліфікацію медіатора, отриманий в одній із держав-членів ЄС, здебільшого дає змогу практикувати в усіх державах Європейського Союзу.

Не можна оминути увагою і питання відповідальності медіатора, яке, хоч прямо і не передбачене Директивою 2008/52/ЄС та Європейським Кодексом поведінки медіаторів, корелює із положеннями останнього. Порушення правил поведінки є підставою для дисциплінарної відповідальності медіатора, основним засобом якої слід вважати його виключення із відповідного реєстру, що спричиняє значні репутаційні ризики для медіатора [1, с. 181]. Автор поділяє думку Н.М. Грень, що моральна відповідальність у вигляді втрати авторитету та ділової репутації також є важливим видом відповідальності, оскільки часто сторони за критерієм авторитетності (у вирішенні інших спорів) вибирають медіатора для своєї справи [14, с. 54]. Загалом же питання про відповідальність медіатора варто розглядати лише з точки зору забезпечення ним процесу медіації і дотримання її основних принципів, оскільки відповідальність за підсумкове рішення беруть на себе і несуть самі сторони.

Висновки. Допоки в Україні існує законодавча невизначеність у сфері медіації, дослідження цього інституту не втрачає актуальності. Євроінтеграційний напрям розвитку України зумовлює необхідність урахування європейських стандартів медіації, зокрема тих, які стосуються правового статусу медіатора.

Автор зазначає, що дії особи, яка здійснює функцію медіатора, повинні відповідати загальновизнаним етичним нормам медіації. Найважливішими характеристиками медіатора є репутація та професіоналізм. При формуванні в Україні національної моделі медіації варто орієнтуватися на досвід функціонування інституту медіації в європейських державах, адаптуючи його до українських реалій.

Список використаних джерел

1. Медіація у професійній діяльності юриста : підручник / за ред. Н. Крестовської та Л. Романадзе. Одеса: Екологія, 2019. 456 с.

2. Крисюк Ю.П. Медіація як позасудовий спосіб вирішення спорів: історія впровадження в зарубіжних країнах і перспективи для України. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія «Право». Вип. 38. Т 2. С. 154-157.

3. Стратегія реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 рр.: Указ Президента України від 20.05.2015 № 27б. URL: https://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/276/2015 (дата звернення: 19.12.2019).

4. Конституція України: Закон від 28.06.1996 № 254к/96-ВР URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96- %D0%B2%D1%80 (дата звернення: 19.12.2019).

5. Зубро Т.П. Медіація як спосіб альтернативного врегулювання спорів у європейському просторі. Збірник наукових праць Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди. Серія «Право». 2014. Вип. 21. С. 130-136.

6. Директива 2008/52/ЄС Європейського парламенту та Ради ЄЄ від 21 травня 2008 р. «Про деякі аспекти медіації у цивільних та господарських правовідносинах». URL: https://ukrmediation.com.ua/images/D0CS/Model-documents/media- tion-directive-ukr.pdf (дата звернення: 23.12.2019).

7. Кармаза О. Інститут медіації: основні концепції розвитку. Підприємництво, господарство і право. 2017. № 2. С. 24-28.

8. Європейський кодекс етики медіаторів. URL: https://decisionlab.com.ua/DLfiles/European_Code_of_Conduct_for_Mediators_UA.pdf (дата звернення: 23.12.2019).

9. Васильченко Н.О. Адміністративно-правовий статус суб'єктів медіації в Україні. Актуальні проблеми вітчизняної юриспруденції. 2019. № 1. С. 105-109.

10. Адвокатура і медіація: нові виклики чи можливості? / PRAVOKATOR Дніпро. 20 березня 2019. URL: http://pravokator. club/news/advokatura-i-mediatsiya-novi-vyklyky-chy-mozhlyvosti/ (дата звернення: 28.12.2019).

11. Правила адвокатської етики в ред. від 09.06.2017. URL: https://zakon3.rada.gov.ua/rada/show/n0003418-12/ page?lang=uk (дата звернення: 28.12.2019).

12. Иосифенко С. Правовой статус медиатора в частноправовых отношениях. Legea si Viata. Januar^ 2017. С. 74-80.

13. Козак В. Чи стане медіація ефективною та затребуваною альтернативою судовому вирішенню спорів / Закон і бізнес. 07.09-13.09.2019. URL: https://zib.com.ua/ua/139131-chi_stane_mediaciya_efektivnoyu_alternativoyu_sudovomu_viris. html (дата звернення: 26.12.2019).

14. Грень Н.М. Проблемні аспекти правового регулювання статусу медіатора у процедурі присудової медіації: порівняльно-правовий аналіз. Часопис Київського університету права. 2016. № 3. С. 52-55.

Размещено на Allbest.ru