Загальнотеоретичні та правові характеристики адміністративної відповідальності у сфері забезпечення нормальної діяльності судів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра галузевого права та правоохоронної діяльності

Центральноукраїнського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка

Загальнотеоретичні та правові характеристики адміністративної відповідальності у сфері забезпечення нормальної діяльності судів

General theoretic and legal descriptions of administrative responsibility in the field of providing of normal activity of courts

Окопник О.М.,

кандидат юридичних наук, доцент

Слюсар І.В., аспірант

У рамках судової реформи в Україні був підписаний Указ № 449/2017 від 29 грудня 2017 р. «Про ліквідацію та утворення місцевих загальних судів». Цей Указ було прийнято відповідно до пп. 6 п. 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, ст. 19, ч. 1 ст. 21, п. 40 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Головною метою судово-правової реформи і формування незалежної судової влади є перебудова судової системи, створення нового законодавства, вдосконалення форм судочинства. У процесі реформи необхідно: шляхом ефективного розмежування повноважень гарантувати самостійність і незалежність судових органів від впливу законодавчої і виконавчої влади; реалізувати демократичні ідеї правосуддя, вироблені світовою практикою і наукою; створити систему законодавства про судоустрій, яке б забезпечило незалежність судової влади; поступово здійснити спеціалізацію судів; максимально наблизити суди до населення; чітко визначити компетенцію різних ланок судової системи; гарантувати право громадянина на розгляд його справи компетентним, незалежним і неупередженим судом.

Ефективна робота будь-якої соціальної системи істотно залежить від належно організованого управління нею. Не є винятком і система судових органів України. А для повноцінної реалізації вказаних у реформі пропозицій судовим органам мають бути надані повноцінні умови ведення процесу. І однією із перепон є питання, пов'язані зі значенням інституту адміністративної відповідальності в забезпеченні нормальної діяльності місцевих загальних судів.

У статті розглянуті загальнотеоретичні та правові проблеми значення інституту адміністративної відповідальності в системі адміністративно-правових засобів забезпечення нормальної діяльності місцевих загальних судів.

Ключові слова: адміністративна відповідальність, суд, діяльність суду, учасники адміністративно-деліктних відносин, адміністративні проступки.

As part of the judicial reform in Ukraine, Decree No. 449/2017 of December 29, 2017, On Liquidation and Formation of Local General Courts was signed. This Decree was adopted in accordance with sub-clause 6 of paragraph 161 of Section XV, “Transitional Provisions” of the Constitution of Ukraine, Article 19, Part One, Article 21, Clause 40 of Section XII, “Final and Transitional Provisions” of the Law of Ukraine “On Judiciary and Status of Judges”. The main purpose of judicial reform and the formation of an independent judiciary is the restructuring of the judicial system, the creation of new legislation, and the improvement of forms of justice. In the course of the reform, it is necessary: by effective separation of powers, to guarantee the independence and independence of the judiciary from the influence of the legislative and executive power; implement the democratic ideas of justice produced by world practice and science; to create a system of legislation on the judiciary that would ensure the independence of the judiciary; to progressively specialize the courts; to bring courts as close as possible to the public; clearly define the competence of the various parts of the judiciary; guarantee the right of a citizen to hear his case by a competent, independent and impartial court. The effective operation of any social system depends largely on its properly organized management. The judicial system of Ukraine is no exception. And for the full implementation of the proposals outlined in the reform, the judicial authorities must be provided with the proper conditions for conducting the process. And one of the obstacles is the importance of the institution of administrative responsibility in ensuring the proper functioning of local general courts.

The article deals with the general theoretical and legal problems of the importance of the institute of administrative responsibility in the system of administrative and legal means of ensuring the normal activity of local general courts.

Key words: administrative responsibility, court, activity of court, participants of administratively-tort relations, administrative misconducts.

Інститут адміністративної відповідальності вже досить давно привертає увагу значної кількості вчених- адміністративістів і, незважаючи на це, досі не втратив своєї актуальності та наукової привабливості.

Значення адміністративної відповідальності в охороні суспільних відносин пояснюється, насамперед, тим, що адміністративні проступки - одні з найпоширеніших видів правопорушень. Значна кількість і невелика шкідливість (кожного окремо) цих проступків вимагають порівняно простого порядку застосування заходів впливу. Такий спрощений порядок необхідний, з одного боку, для швидкого дисциплінуючого впливу на винних, а з іншого - дає змогу економити час та кошти держави і самих правопорушників.

Під час реалізації адміністративної відповідальності (застосуванні адміністративних санкцій) включається механізм правового захисту, тобто адміністративний примус щодо осіб, які порушили певні приписи. Він дає змогу не лише притягнути винного до відповідальності, здійснюючи при цьому виховний і попереджувальний вплив, але й допомагає поновленню людини в її правах.

Дослідженням зазначеного інституту займалися такі провідні вчені, як Д.М. Бахрах, Ю.П. Битяк А.Т. Комзюк, В.К. Шкарупа, 1.1. Вєрємєєнко, І.О. Галаган, Л.В. Коваль, Л.Л. Попов, А.П. Шергин та інші, які провели величезну роботу щодо розроблення проблеми адміністративної відповідальності. Однак, незважаючи на інтенсивний розвиток проблематики, пов'язаної з адміністративною відповідальністю, в науці та практиці її реалізації залишилося ще чимало нерозв'язаних питань.

Метою статті є аналіз загальнотеоритичних та правових характеристик адміністративної відповідальності у сфері забезпечення нормальної діяльності судів, адже від їх роботи залежить якість провадження справ та встановлення істини.

Перш ніж перейти безпосередньо до характеристики адміністративної відповідальності у сфері забезпечення нормальної діяльності судів, хотілося б зупинитися на аналізі найбільш проблемних моментів, які останнім часом виникають в інституті адміністративної відповідальності.

Головна проблема, з якою постійно стикаються дослідники, полягає у відсутності визначення адміністративної відповідальності в Кодексі України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП), що, як вірно зазначив К.С. Бельский, збіднює його зміст, позбавляє стрижневої спрямованості правові норми, які містяться у ньому, дає змогу правозастосовнику трактувати норми КпАП свавільно, при бажанні навіть на власний розсуд [2, с. 12].

Адміністративна відповідальність, зазначає В.Є. Севрюгін, - це кінцевий результат проступку, його фінал, правовий наслідок. Водночас це й реакція держави на вчинене правопорушення, яка захищає державний та громадський порядок, власність, права та свободи громадян, встановлений порядок управління від протиправних посягань. У цьому плані відповідальність - явище одного порядку з адміністративним покаранням, адміністративною санкцією. Якщо ж узяти до уваги, що адміністративна відповідальність є результатом порушення адміністративно- правової норми, то тоді характер порушеної вимоги буде визначати правову природу відповідальності, її похідний характер від адміністративно-правової норми. Однак адміністративна відповідальність не може бути зведена ані до адміністративного покарання, ані до адміністративної санкції [12, с. 72].

З огляду на теорію адміністративної відповідальності, а також чинне законодавство, можна зробити висновок, що адміністративне стягнення не завжди супроводжує адміністративну відповідальність, а остання не завжди реалізується через застосування адміністративного стягнення, хоча незастосування стягнення не звільняє порушника від негативної оцінки його дій із боку уповноважених органів (посадових осіб) держави, що може бути також названо адміністративною відповідальністю.

Так, відповідно до ст. 21 КпАП України, суддя в разі виявлення адміністративного правопорушення, що посягає на нормальну роботу суду (наприклад, передбаченого ч. 1 ст. 185-3 КпАП), має право звільнити порушника від адміністративної відповідальності з передачею матеріалів на розгляд громадської організації або трудового колективу, якщо з урахуванням характеру вчиненого проступку і особи правопорушника до нього доцільно застосувати захід громадського впливу, а згідно із ст. 22 КпАП у разі малозначності вчиненого правопорушення суддя може звільнити порушника від відповідальності, обмежившись усним зауваженням. Зазначені положення закону орієнтують суддів на неминучість реагування на кожне адміністративне правопорушення, у тому числі і малозначне, але невідворотність покарання за усі адміністративні правопорушення не встановлюється, хоча і передбачається його настання.

Зазначимо також, що іноді адміністративна відповідальність супроводжується не адміністративним стягненням, а іншими примусовими заходами виховного і превентивного впливу. У цьому випадку йдеться про відповідальність неповнолітніх за адміністративні правопорушення. Цікавою щодо зазначеного є думка К.С. Бель- ського, який вважає, що негативні обмеження (в певних випадках і певному обсязі) майнового, матеріального і особистісного характеру особа може відчувати ще й до застосування до неї адміністративного стягнення, з самого моменту вчинення адміністративного правопорушення [2, с. 19].

Наприклад, за порушення порядку під час судового засідання особа має бути притягнута до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 185-3 КпАП, але до часу розгляду справи вона може бути затримана відповідно до ст.ст. 260, 262, 263 КпАП. З цього неважко зробити висновок, що вже починаючи з моменту застосування заходів, що забезпечують провадження в справах про адміністративні правопорушення, порушник зазнає несприятливих для себе обмежень, апогею яких буде досягнуто з моменту набрання чинності постановою по справі.

Таким чином, стає зрозумілим, що зведення адміністративної відповідальності лише до застосування стягнень є невиправданим звуженням її практичних та науково-теоретичних меж.

Отже, адміністративна відповідальність у сфері забезпечення нормальної діяльності суду реалізується шляхом вступу визначених законом суб'єктів у специфічні адміністративно-процесуальні відносини, учасники яких наділені певними правами та кореспондуючими їм обов'язками. Стає зрозумілим, що реалізація адміністративної відповідальності не є одноактовою дією, а становить складний процедурний механізм, у межах якого виділяються певні елементи, які дають змогу говорити про існування структури адміністративної відповідальності.

Аналіз прав та обов'язків учасників адміністративно-деліктних відносин дає змогу підтримати висловлену Т. Коломоець пропозицію щодо виділення таких елементів адміністративної відповідальності у сфері, що розглядається: звинувачення судом (суддею) певної особи у вчиненні адміністративного правопорушення, що завдає шкоди нормальній діяльності суду, і пояснення цієї особи з приводу свого проступку; негативна оцінка судом (суддею) протиправного діяння; застосування до винної особи адміністративного стягнення у вигляді штрафу або адміністративного арешту. Саме така послідовність розташування структурних елементів адміністративної відповідальності цілком узгоджується із процесуальним режимом її реалізації [9, с. 65].

З питанням загального визначення адміністративної відповідальності у сфері забезпечення нормальної діяльності суду тісно пов'язані деякі особливості, а саме: встановлення підстав зазначеного виду відповідальності, за наявності яких може настати адміністративна відповідальність. Аналіз ознак адміністративної відповідальності дав змогу вченим виділити три її підстави: 1) нормативна, тобто система норм, що описують протиправне діяння й адміністративні стягнення, які встановлюються за його вчинення; 2) фактична, тобто діяння конкретного суб'єкта, що порушують правові приписи, які охороняються адміністративно-правовими санкціями (адміністративні проступки); 3) процесуальна, тобто процедура накладення конкретного стягнення за конкретне адміністративне правопорушення [1, с. 343].

Але для того щоб детально розглядати адміністративні проступки, що посягають на нормальну діяльність суду, необхідно визначитися ще з однією проблемою.

Зрозуміло, що притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення зазначеної групи адміністративних проступків становить певну сукупність дій чи, іншими словами, процес, головним учасником якого є суддя. У зв'язку з цим виникає питання: а чим, власне, займається суддя - реалізацією функцій державного управління чи правосуддя? Ю.М. Старилов дає однозначну відповідь, зазначаючи, що відносини, пов'язані з розглядом суддею справ про адміністративні правопорушення, входять до предмета адміністративного права і мають характер управлінських відносин [14, с. 312].

На нашу думку, незважаючи на те, що норми інституту адміністративного права захищають нормальну діяльність суду, їх реалізація в судовому порядку не може визнаватися здійсненням функції управління

Як вірно зазначає Л.В. Коваль, розглядати судовий порядок розгляду справ про адміністративні правопорушення як форму управлінської діяльності означає розглядати суд (суддю) як орган управління, ігноруючи тим самим розмежування функцій державного управління та правосуддя [7, с. 141-143].

Отже, розгляд судом справ про адміністративні проступки є нічим іншим, як здійсненням правосуддя [13, с. 59].

Елементи складу адміністративного проступку всебічно вивчені вченими-адміністративістами, тому, не вдаючись до глибокого теоретичного аналізу, розглянемо їх стосовно адміністративних проступків, що посягають на нормальну діяльність суду.

Об'єктом адміністративного проступку є суспільні відносини, тобто відносини, які утворюються в різних галузях діяльності людей. Залежно від ступеня узагальнення, рівня абстрактності необхідно розрізняти загальний, родовий, безпосередній об'єкти [3, с. 22].

Принципове значення для досягнення мети цього дослідження має аналіз останніх двох із зазначених видів об'єктів адміністративних проступків, що посягають на нормальну діяльність суду.

Якщо говорити про адміністративні проступки (ст. 185-3 «Прояв неповаги до суду»; ст. 185-5 «Перешкоджання явці до суду народного засідателя»; ч. 1 ст. 185-6 «Невжиття заходів щодо окремої ухвали суду чи окремої постанови судді»), то, на нашу думку, родовим об'єктом зазначених проступків є не встановлений порядок управління, як зазначають деякі автори [8, с. 601], а правосуддя, оскільки зазначені правопорушення знаходять свій вираз у процесі підготовки або здійснення основної функції суду - правосуддя у цивільних, кримінальних справах, а також справах про адміністративні проступки.

Що стосується безпосереднього об'єкта зазначених правопорушень, то він буває різним. Так, встановлений порядок здійснення правосуддя є безпосереднім об'єктом проступків, передбачених ст.ст. 185-3, 185-5 КпАП, а встановлений порядок розгляду окремої ухвали суду чи окремої постанови судді - безпосереднім об'єктом проступку, передбаченого ч. 1 ст. 185-6 КпАП.

Об'єктивну сторону характеризують зовнішні ознаки проступку, які визначають акт зовнішньої поведінки правопорушника. До головних належить протиправне діяння двох видів - дія та бездіяльність [5, с. 29].

Зазначимо, що об'єктивна сторона проступків, відповідальність за які передбачена ст.ст. 185-3 та 185-5, найчастіше проявляється в діях, тобто противоправній, активній, свідомій і вольовій поведінці особи, яка завдає або може створити реальну можливість завдання шкоди об'єкту, що охороняється нормами адміністративного права [1о, с. 190].

Так, прояв неповаги до суду може проявлятися в різних формах (усній, письмовій, друкованій), поведінці, якій- небудь дії (хоча бездіяльність особи також може бути розцінена судом (суддею) як неповага) осіб, що беруть участь у вирішенні адміністративних, цивільних, кримінальних справ. У диспозиції наводиться приблизний перелік таких дій. Це, перш за все, порушення порядку судового засідання, ухилення від явки до суду, невиконання розпоряджень головуючого, що свідчить про відсутність шанобливого ставлення до суду та судових процедур, регламентованих законодавством. Можливі також і інші прояви неповаги до суду. Аналізуючи диспозицію ст. 185-3 КпАП, необхідно пам'ятати, що вона фактично передбачає та розмежовує дві можливі форм неповаги до суду. У першому випадку йдеться про дії, які можуть вчинятися чи, навпаки, не вчинятися як поза межами суду, так і безпосередньо у приміщенні суду (залі судового засідання) і які підпадають під визначення «неповага, яка проявляється особами, що беруть участь у розгляді судом справ» (злісне, тобто два рази і більше, ухилення від явки до суду свідка, потерпілого, позивача, відповідача; невиконання вимог головуючого тощо). У другому випадку - про дії, які свідчать про явну зневагу до суду або встановлених у суді правил і можуть мати місце лише у приміщенні суду. Вважаємо, що вчинення в приміщенні суду або під час судового засідання дій (висловів), що підпадають під ознаки проступку, передбаченого ст. 173 КпАП, додаткової кваліфікації за зазначеною статтею не потребують, а повністю охоплюються складом проступку, закріпленим у ст. 185-3 КпАП. У зв'язку з цим, необхідно розширити диспозицію ст. 185-3 і зазначити, що в разі образи судді особа підлягає адміністративній відповідальності відповідно до зазначеної статті.

Говорячи про об'єктивну сторону проступку, передбаченого ст. 185-5 КпАП, необхідно також наголосити на більшості форм активної поведінки суб'єктів, які вчиняють дії, передбачені зазначеною статтею. Так, перешкоджання явці до суду народного засідателя [11] може здійснюватися у різних формах, зокрема таких як зміна графіку роботи або направлення у відрядження на час виконання обов'язків народного засідателя тощо.

Говорячи про спосіб вчинення зазначеного проступку (перешкоджання явці до суду), необхідно наголосити на тому, що і щодо інших учасників судового розгляду справ іноді застосовуються подібні дії. Так, свідки, потерпілі, експерти, спеціалісти також позбавляються змоги бути присутніми під час судового засідання. Вважаємо, що зазначені особи, враховуючи їх важливе процесуальне становище, потребують захисту від подібних незаконних дій, який міг би бути реалізований у межах інституту адміністративної відповідальності.

Необхідно зупинитися також і на об'єктивній стороні проступку, передбаченого ч. 1 ст. 185-6 КпАП. Її особливість полягає в тому, що вона завжди знаходить прояв у бездіяльності посадових осіб, які зобов'язані вжити відповідні заходи реагування на окрему ухвалу або постанову суду (судді) у формі їх розгляду або здійснення конкретних дій за ними, дати своєчасну відповідь на зазначені документи. Право суду (судді) вимагати відповіді на окрему ухвалу (постанову) від посадових осіб та їх обов'язок своєчасно та належним чином відреагувати на них закріплені у ст. 282 КпАП, але, незважаючи на це, відповідальність відповідно до ч. 1 ст. 185-6 КпАП настає лише за несвоєчасне або неналежне реагування на ухвалу (постанову), яку винесено у зв'язку з розглядом кримінальних справ у суді. Отже, законодавець за допомогою норм адміністративного права (інституту адміністративної відповідальності), насамперед, намагається стимулювати роботу відповідних суб'єктів щодо профілактики злочинів, залишаючи здійснення адміністративно-деліктологічної діяльності без належного адміністративно-правового забезпечення. Такий стан речей, на нашу думку, є невиправданим, оскільки, незважаючи на те, що адміністративні проступки не мають великої суспільної небезпеки для суспільства, вони також вимагають від держави активних дій, спрямованих не тільки на їх подолання, але й на усунення причин та умов, які сприяють вчиненню останніх, а така робота в сучасних умовах, як слушно зазначає К.Л. Бугайчук, набуває особливого змісту та актуальності [4, с. 1].

Адміністративні проступки, що посягають на нормальну діяльність суду, вчиняються переважно умисно (ст. 185-5, ст. 185-6), але дії, відповідальність за які передбачена ст. 185-3 КпАП, можуть бути вчинені і у формі необережності, коли неповага до суду проявляється у спонтанних, заздалегідь необміркованих та непідготовлених вчинках, що знайшли прояв під час судового засідання.

Підсумовуючи, варто зазначити, що об'єктивне існування суспільно шкідливих діянь, які завдають шкоди нормальній діяльності суду, є достатньою підставою для запровадження адміністративної відповідальності за їх вчинення. Адміністративно-правові норми, які визначають склади зазначених адміністративних проступків, виконують охоронну функцію, забороняючи певну поведінку під загрозою застосування адміністративних санкцій. Одночасно вони здійснюють регулятивну функцію, відмежовуючи правомірне діяння від протиправного.

адміністративна відповідальність суд

Список використаних джерел

1. Бахрах Д.Н. Административное право России. Учебник для вузов. Москва: НОРМА, 2002. 443 с.

2. Бельский К.С. Административная ответственность: генезис, основные признаки, структура. Государство и право. 1999. № 12. С. 12-20.

3. Битяк Ю.П., Зуй В.В., Комзюк А.Т. Переконання і примус у державному управлінні. Адміністративна відповідальність: Конспект лекцій. Харків: Укр. юрид. академія, 1994. 44 с.

4. Бугайчук К.Л. Адміністративні проступки: сутність та організаційно-правові заходи їх профілактики: автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.07 / Нац. ун-т внутр. справ. Харків, 2002. 20 с.

5. Ващенко С.В., Поліщук В.Г. Адміністративна відповідальність: навчальний посібник. Запоріжжя: Юридичний ін-т МВС України, 2001. 143 с.

6. Запорожець М.П. Адміністративно-правове забезпечення діяльності місцевих загальних судів України: дис. канд. юрид. наук: 12.0. 07 / Нац. ун-т внутр. справ. Харків, 2004. 179 с.

7. Коваль Л.В. Административно-деликтное отношение. Київ: «Вища школа», 1979. 231 с.

8. Кодекс Украины об административных правонарушениях (научно-практический комментарий). Харьков: ООО «Одиссей», 2000. 1008 с.

9. Коломоець Т.О. Структура адміністративної відповідальності: сучасний доктринальний погляд. Підприємництво, господарство і право. 2002. № 4. С. 65-66.

10. Остапенко О.І. Адміністративна деліктологія: соціально-правовий феномен і проблеми розвитку. Львів: Львівський ін-т внутр. справ при Укр. акад. внутр. справ, 1995. 312 с.

11. Про судоустрій та статус суддів: Закон України від 02.06.2016 р. № 1402-VIN. Дата оновлення: 01.01.2020. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1402-19 (дата звернення 24.01.2020).

12. Севрюгин В.Е. Административный проступок, Понятие, признаки, ответственность. Москва, 1989. 164 с.

13. Селиванов А.А., Нимченко В.И. Рассмотрение в судах дел об административных правонарушениях (Вопросы теории и практики). Советское государство и право. 1991. № 7. С. 53-59.

14. Старилов Ю.Н. Курс общего административного права. В 3 т. Т 1: История. Наука. Предмет. Нормы. Субъекты. Москва: Издательство НОРМА, 2002. 728 с.

Размещено на Allbest.ru