Повернення обвинувального акта прокурору: теоретичний та практичний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Повернення обвинувального акта прокурору: теоретичний та практичний аспект

Глиняний О.В., здобувач кафедри кримінального процесу та оперативно-розшукової діяльності Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

У статті розглянуто ключові теоретичні та практичні проблеми, з якими нині зустрічається слідча та судова практика у процесі повернення обвинувального акта прокурору. По-перше, висвітлено проблему невизначеності строку, протягом якого прокурор зобов'язаний усунути недоліки в обвинувальному акті. Враховуючи численну практику повернення судом обвинувального акта на доопрацювання, відсутність у законі чіткого строку, протягом якого прокурор має усунути недоліки, провокує ситуацію невиправданого збільшення строків судового розгляду. У зв'язку з відсутністю механізму попередження порушення розумних строків під час усунення недоліків обвинувального акта видається за доцільне законодавчо закріпити обов'язок суду визначати конкретний строк, необхідний для виправлення недоліків обвинувального акта.

По-друге, досліджено питання щодо визначення процесуальної природи проміжку часу з моменту повернення обвинувального акта прокурору до моменту його повторного направлення до суду після усунення недоліків. Так, деякі процесуалісти стверджують, що йдеться про строки досудового розслідування. На нашу думку, незважаючи на фактичне повернення прокурору обвинувального акта, останній формально перебуває на стадії підготовчого провадження.

По-третє, приділена увага актуальному питанню щодо обрання, зміни, скасування та продовження дії заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі запобіжних заходів, після повернення обвинувального акта прокурору. Зазначено, що у разі прийняття судом рішення про повернення обвинувального акта прокурору не йдеться про повернення на стадію досудового розслідування. Тому питання застосування заходів забезпечення кримінального провадження має вирішувати суд у підготовчому судовому засіданні.

Відсутність належної законодавчої регламентації інституту повернення обвинувального акта прокурору породжує суперечливу судову практику, що зумовило доцільність наукового осмислення вказаної проблематики з метою висловлення пропозицій щодо внесення законодавчих коректив та вдосконалення правозастосовної практики.

Ключові слова: обвинувачення, обвинувальний акт, кримінальне провадження.

Returning an indictment to the prosecutor: theoretical and practical aspects

The key theoretical and practical problems that investigators and court practitioners face today in returning an indictment to the prosecutor are discussed in the article. First, the problem of uncertainty over the term during which the prosecutor is obliged to eliminate the deficiencies in the indictment is highlighted. Considering the numerous practice of the court returning the indictment for revision, the absence of a clear deadline in the law, during which the prosecutor should eliminate the deficiencies, provokes a situation of unjustified increase of the court proceedings terms. Due to the lack of a mechanism for preventing a reasonable time violation from eliminating the deficiencies of the indictment, it is considered appropriate for the court to legislate the duty of setting a specific time limit necessary to remedy the deficiencies of the indictment.

Second, the issue of determining the procedural nature of the time interval from the moment of returning an indictment to the prosecutor to its re-sent to court after the deficiencies has been investigated. Some processualists claim that this is a matter of pre-trial investigation. In our opinion, despite the actual return of the indictment to the prosecutor, the latter formally is at the stage of preliminary proceedings.

Third, attention is paid to the pressing issue of the election, amendment, cancellation and extension of criminal proceedings, including preventive measures, upon the return of the indictment to the prosecutor. It is noted that if the court makes a decision to return an indictment to the prosecutor, it is not a matter of returning to the stage of pre-trial investigation. Therefore, the question of the application of criminal proceedings measures should be decided by the court in a preparatory court session.

The lack of proper legislative regulation of the institute to return an indictment to the prosecutor gives rise to contradictory jurisprudence, which made it expedient to scientifically comprehend these issues in order to express proposals for introducing legislative corrections and to improve law enforcement practice.

Key words: prosecution, returning an indictment, criminal proceedings.

Постановка проблеми

Передбачений кримінальним процесуальним законодавством порядок повернення обвинувального акта прокурору був запроваджений вітчизняним законодавцем із метою усунення формальних порушень закону, допущених слідчим, прокурором у процесі виконання нормативних вимог ст. 291 КПК. Так, суд має право постановити одне з передбачених ч. 3 ст. 314 КПК рішень, зокрема, повернути прокурору обвинувальний акт, якщо він не відповідає вимогам КПК. Згідно зі статистичними даними, ухвалами судів першої інстанції м. Харкова та Харківської області протягом 2018 р. було повернуто 185 обвинувальних актів щодо 222 осіб. Протягом І півріччя 2019 р. було повернуто 111 обвинувальних актів стосовно 146 осіб. Таким чином, загалом протягом 2018 р. - І півріччя 2019 р. було повернуто прокурорам 296 обвинувальних актів стосовно 368 осіб [1]. Аналіз статистичних даних вказує на поширеність цього рішення суду, що актуалізує доцільність дослідження проблематики, пов'язаної з інститутом повернення обвинувального акта прокурору.

Стан дослідження

Проблематика, пов'язана з поверненням обвинувального акта прокурору, доволі активно обговорюється як науковцями, так і правозастосувачами. Вона є предметом наукового інтересу таких процесуалістів, як І.О. Завертайло, Я.В. Замкова, Н.Д. Квасневська, В.В. Колодчин, К.В. Легких, А.Р. Туманянц, В.В. Фєдосєєев, О.Г. Яновська та ін. Разом із тим деякі питання в контексті наведеної проблематики залишаються неоднозначними та дискусійними, що зумовлює науковий інтерес автора цієї статті до їх дослідження.

Метою статті є дослідження ключової проблематики, пов'язаної із поверненням обвинувального акта прокурору, з метою формування обґрунтованого авторського бачення шляхів можливого вирішення дискусійних питань.

Виклад основного матеріалу

Однією із проблем, яка варта наукового осмислення, є питання невизначеності строку, протягом якого прокурор зобов'язаний усунути недоліки в обвинувальному акті. Так, у доповіді Уповноваженого з прав людини свого часу наголошувалося на тому, що через «системне порушення прокурорами вимог КПК щодо належного оформлення обвинувальних актів, період передачі обвинувального акта від прокуратури до суду може тривати понад один рік, що, своєю чергою, створює підґрунтя для необгрунтованої тривалості кримінального провадження» [2, с. 88].

Така небезпечна тенденція пояснюється відсутністю на законодавчому рівні визначеного строку, протягом якого прокурор зобов'язаний усунути недоліки в обвинувальному акті. Частково це питання врегульовано в одному з положень інформаційного Листа Вищого спеціалізованого суду України (далі - ВССУ) «Про порядок здійснення підготовчого судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України» від 03.10.2012 р., де зазначено, що про повернення матеріалів обвинувального акта прокурору суд постановляє відповідну ухвалу, в якій зобов'язує прокурора усунути виявлені недоліки протягом визначеного ним розумного строку, який має бути достатнім для виправлення допущених недоліків (розділ 2 п. 3) [3].

Втім, враховуючи численну практику повернення судом обвинувального акта на доопрацювання, відсутність у законі чіткого строку, протягом якого прокурор має усунути недоли, провокує ситуацію невиправданого збільшення строків судового розгляду. Своєю чергою, розумність строків є гарантією швидкого, повного та неупередженого розслідування та судового розгляду, що відображає вимоги ст. 6 КЗПЛ щодо права кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Як випливає зі змісту ч. 5 ст. 28 КПК, кожен має право, щоб обвинувачення щодо нього в найкоротший строк або стало предметом судового розгляду, або щоб відповідне кримінальне провадження щодо нього було закрите.

У цьому аспекті зауважимо, що проблема невизначеності строку на усунення недоліків обвинувального акта привертає увагу з огляду на системний характер порушення розумних строків кримінального провадження, на що неодноразово звертав увагу ЄСПЛ у рішеннях, наприклад: «Меріт проти України» від 30 березня 2004 р. (пункти 72-76), «Смірнова проти України» від 8 листопада 2005 р. (пункти 66-72), «Іванов проти України» від 7 грудня 2006 р. (пункти 59-77) та ін. [4; 5; 6].

Тому у світлі дотримання засади розумності строків доволі небезпечною процесуальною ситуацією є можливість неодноразового повернення обвинувального акта прокурору. При цьому варто підкреслити, що в КПК України відсутнє поняття повторного звернення прокурора з обвинувальним актом до суду. Крім того, як свідчать результати моніторингу застосування КПК судами м. Києва, типовими були ситуації, коли в судовому засіданні з'ясовувалося, що обвинувальний акт повертався судом вже кілька разів і кожного разу прокурор частково усував недоліки, які раніше були визначені судом [2, с. 88].

З метою усунення таких ситуацій пропонуємо передбачити в КПК, що прокурор не має права звертатися до суду з обвинувальним актом, якщо недоліки, викладені в ухвалі суду про повернення обвинувального акта, не були ним усунені. У разі повторного звернення прокурора з обвинувальним актом, в якому не усунуті недоліки, визначені в ухвалі суду, він підлягає поверненню прокурору.

У контексті розгляду цього питання зауважимо, що чинним КПК не передбачено обов'язку прокурора повторно звернутися з обвинувальним актом до суду. Як випливає із буквального тлумачення норм КПК, після повернення обвинувального акта прокурор уповноважений прийняти одне з альтернативних процесуальних рішень, передбачених ч. 2 ст. 283 КПК. Як ми раніше вказували, у разі прийняття рішення про закриття кримінального провадження «необхідно зобов'язати прокурора письмово повідомляти суд, який прийняв ухвалу про повернення обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, про закриття кримінального провадження» [див.: 7, с. 28].

У світлі розглядуваного питання доволі цікавою є позиція, викладена в рішенні кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 19 червня 2019 р. № 187дп-19 про закриття дисциплінарного провадження щодо заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури Одеської області. Зі змісту цього рішення слідує, що було проведене службове розслідування причин порушення розумних строків у процесі розслідуванні низки кримінальних правопорушень, обвинувальні акти яких було повернуто судами Одеської області на підставі п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК.

Так, матеріали кримінального провадження про тяжкий злочин після повернення судом обвинувального акта перебували у прокурора понад 10 місяців без руху та прийняття кінцевого рішення. При цьому прокурор посилалася на об'єктивні причини неприйняття нею процесуального рішення - на відсутність належної кількості працівників та надмірну завантаженість. Втім, дисциплінарне провадження було закрито, зокрема, із таким мотивуванням: із метою забезпечення завдання кримінального провадження, щоб жоден невинуватий не був обвинувачений прокурором не було направлено до суду обвинувальний акт після його повернення судом, що можна було зробити протягом 1 тижня, максимум - 3 тижнів.

Навпаки, прокурором «з дотриманням вимог розумності строків було ретельно вивчено матеріали цього кримінального провадження та прийнято єдине законне рішення, яке об'єктивно не могло бути прийняте в межах строків повторного направлення до суду обвинувального акта. У такому разі Особа_2 був реабілітований після 4 років судових процесів. Як підкреслено в цьому рішенні, «не можна розглядати завдання кримінального провадження як окремі і конкуруючі між собою та ставити на перевагу терезів завдання щодо швидкого розслідування» [8]. Наведене рішення яскраво демонструє не лише 10-місячний строк перебування обвинувального акта в прокурора після його повернення судом - воно актуалізує масштабну проблему, пов'язану із законодавчою невизначеністю такого строку.

Показово, що здебільшого судді використовують саме роз'яснення інформаційного Листа ВССУ «Про порядок здійснення підготовчого судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України» від 03.10.2012 р. і зазначають в ухвалах про усунення недоліків обвинувального акта протягом розумного строку [9; 10]. При цьому ухвали, в яких судді конкретизують строк на усунення недоліків обвинувального акта, є поодинокими. Наприклад, в ухвалі Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 лютого 2020 р. суд зобов'язав прокурора усунути виявлені недоліки протягом двадцяти днів із дня отримання ухвали, що, на думку суду, відповідає засадам розумного строку та є достатнім для виправлення допущених недоліків [11]. У світлі зазначеного ми поділяємо точку зору таких процесуалістів, як О.В. Бабаєва, І.О. Завертайло, О.Г. Яновська, які вважають, що у зв'язку з відсутністю механізму попередження порушення розумних строків під час усунення недоліків обвинувального акта видається за доцільне законодавчо закріпити обов'язок суду визначати конкретний строк, необхідний для виправлення недоліків обвинувального акта [12, с. 107; 13, с. 130; 14, с. 67].

Підсумовуючи, зазначимо, що з метою усунення практики перебування обвинувального акта у прокурора протягом невизначеного строку після його повернення судом на доопрацювання є доцільним в ухвалі суду конкретизувати строк, протягом якого прокурор зобов'язаний усунути недоліки цього підсумкового процесуального документа.

У світлі розглядуваної проблематики доволі неоднозначним та дискусійним як у теоретичному аспекті, так і в практичному застосуванні, є питання щодо визначення процесуальної природи проміжку часу з моменту повернення обвинувального акта прокурору до моменту його повторного направлення до суду після усунення недоліків. Так, деякі процесуалісти стверджують, що йдеться про строки досудового розслідування [15, с. 36].

Наприклад, на думку Є. Говорун, після повернення обвинувального акта прокурору строк досудового розслідування відновлюється та обчислюється з того моменту, коли такий обвинувальний акт був направлений до суду [16, с. 87]. На нашу думку, незважаючи на фактичне повернення прокурору обвинувального акта, останній формально перебуває на стадії підготовчого провадження. Обґрунтовуючи таку точку зору, ми виходимо із певних позицій. По-перше, повернення обвинувального акта не відновлює досудового розслідування, оскільки інакше прокурор мав би право проводити необмежений обсяг процесуальних, у тому числі слідчих (розшукових), дій, передбачених КПК.

Зауважимо, що ми критично оцінюємо неоднозначне положення, сформульоване ВССУ в інформаційному Листі «Про порядок здійснення підготовчого судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України» від 03.10.2012 р., стосовно можливості проведення слідчих або інших процесуальних дій, що зазначені в ухвалі про повернення обвинувального акта [3]. По-друге, особа, щодо якої надійшов обвинувальний акт до суду, набуває процесуального статусу обвинуваченого, який не трансформується у статус підозрюваного в разі прийняття судом рішення про повернення обвинувального акта. По-третє, в разі повернення обвинувального акта на доопрацювання, в ЄРДР відтворюється інформація щодо статусу кримінального провадження - «повернуто судом», але не «у провадженні» (як це має місце на стадії досудового розслідування). По-четверте, на підтримку нашої позиції спробуємо надати додатковий аргумент.

Так, під час судового провадження суд має право доручити в порядку ст. 333 КПК органу досудового розслідування провести певні слідчі (розшукові) дії. Постановлення судом такої ухвали не означає, що кримінальне провадження повертається на стадію досудового розслідування. Навпаки, як випливає зі змісту ч. 3 ст. 333 КПК, у разі прийняття такого рішення суд відкладає судовий розгляд на строк, достатній для проведення слідчої (розшукової) дії та ознайомлення учасників судового провадження з її результатами. Цей приклад демонструє, що в разі надання судового доручення в поряду ст. 333 КПК кримінальне провадження залишається на стадії судового розгляду і не повертається автоматично на стадію досудового розслідування. Цією логікою міркувань керуємося і ми, стверджуючи, що повернення обвинувального акта прокурору на доопрацювання не означає повернення зі стадії підготовчого провадження на стадію досудового розслідування. Справа в тому, що чітка визначеність у цьому питанні має принципове значення: залежно від того, на якій стадії перебуває кримінальне провадження, розмежовується і порядок вирішення найважливіших питань кримінального процесу. Так, одним із них є обрання, зміна, скасовування або продовження дії заходів забезпечення кримінального провадження.

Нагадаємо, що їх застосування довірено двом різним суб'єктам кримінального процесу: під час досудового розслідування - слідчому судді, а під час судового провадження - суду. Тобто розподіл компетенції між зазначеними суб'єктами пов'язаний із межами стадії кримінального провадження. Втім, у період повернення обвинувального акта прокурору, вирішення питань щодо застосування заходів забезпечення кримінального провадження породжує суперечливу судову практику.

Так, іноді судді однією ухвалою про повернення обвинувального акта одночасно продовжують дію запобіжних заходів [17; 18]. Така практика не є поширеною, вона потребує наукового аналізу з точки зору відповідності вимогам кримінального процесуального закону. Так, на думку К.В. Легких, відповідно до ст. 315 КПК, підготовка до судового розгляду можлива лише тоді, коли суд не прийняв, зокрема, рішення про повернення обвинувального акта прокурору. Цим рішенням «суд автоматично позбавляє себе можливості вирішувати будь-які інші питання в межах даного кримінального провадження, в тому числі й щодо запобіжних заходів» [19].

У цьому контексті, на нашу думку, варто виходити з того, що прийняття рішення про повернення обвинувального акта по суті не «повертає» кримінальне провадження на стадію досудового розслідування. Тому питання застосування заходів забезпечення кримінального провадження, як випливає із ч. 3 ст. 315 КПК, має вирішувати суд у підготовчому судовому засіданні.

Нагадаємо, що ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово зауважував на існуванні системної проблеми в Україні - проблеми тримання обвинуваченого під вартою у період закінчення досудового розслідування і до початку судового розгляду, що становило порушення п.1 ст. 5 Конвенції (п. 98 рішення у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 р.; пункти 29-30 рішення у справі «Чанєв проти України» від 9 жовтня 2014 р.) [20; 21]. Зауважимо, що визначеність у питанні продовження дії запобіжних заходів у період повернення обвинувального акта прокурору є не лише доцільною, а й вкрай необхідною.

Наприклад, потреба в застосуванні або продовженні запобіжного заходу після повернення обвинувального акта є очевидною: наприклад, підозрюваний, усвідомлюючи невідворотність майбутнього покарання після направлення обвинувального акта до суду здійснює спроби ухилення від органів досудового розслідування або перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином тощо. У цьому контексті цікавою є точка зору, висловлена О.Г Яновською, Д.В. Колодчиним, які вважають за доцільне встановити юрисдикційні повноваження за слідчим суддею щодо ухвалення рішень про обрання, зміну, скасування запобіжних заходів або продовження строків їх застосування після передачі обвинувального акта до суду до моменту винесення ухвали про призначення судового розгляду [22, с. 9; 23, с. 158].

Віддаючи належне прогресивній позиції науковців, все ж вважаємо, що питання обрання, зміни, скасування та продовження дії заходів забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжних заходів, після повернення обвинувального акта прокурору знаходиться в юрисдикції суду першої інстанції, оскільки, як було вище зазначено, у разі прийняття судом рішення про повернення обвинувального акта прокурору не йдеться про повернення на стадію досудового розслідування. Тому питання застосування заходів забезпечення кримінального провадження має вирішувати суд у підготовчому судовому засіданні.

прокурор недоліки обвинувальний акт

Висновки

Відсутність належної законодавчої регламентації порядку повернення обвинувального акта прокурору породжує суперечливу судову практику, що зумовило доцільність наукового осмислення вказаної проблематики з метою висловлення пропозицій щодо внесення законодавчих коректив та удосконалення правозастосовної практики.

Список використаних джерел

1. Аналіз судової практики місцевих судів щодо проблемних питань, які виникають при застосуванні суддями норм матеріального та процесуального права під час повернення обвинувальних актів прокурорам у 2018 - І півріччі 2019 років, проведений судовою палатою з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду.

2. Спеціальна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини за результатами пілотного моніторингу застосування нового Кримінального процесуального кодексу України судами м. Києва. Київ : «Арт-Дизайн», 2015. 132 с.

3. Про порядок здійснення підготовчого судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України : Лист Вищ. спеціаліз. суду України з розгляду цивіл. і кримінал. справ від 3 жовт. 2012 р. № 223-1430/0/4-12.

4. Рішення ЄСПЛ у справі «Меріт проти України» від 30 березня 2004 р. (заява № 66561/01).

5. Рішення ЄСПЛ у справі «Смірнова проти України» від 8 листопада 2005 р. (заява № 36655/02).

6. Рішення ЄСПЛ у справі «Іванов проти України» від 7 грудня 206 р. (заява № 15007/02).

7. Глиняний О.В. Деякі питання що виникають при поверненні обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурору. Досудове розслідування: актуальні проблеми та шляхи їх вирішення : матеріали постійно діючого наук.-практ. Семінару, м. Харків, 21 жовт. 2016 р. / редкол.: В.В. Фєдосєєв (голов. ред.), М.В. Членов (заст. голов. ред.) та ін. Харків : Право, 2016. Вип. 8. С. 25-29.

8. Рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 19 червня 2019 р. № 187дп-19.

9. Ухвала Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 25 лютого 2020 р. (справа № 333/766/20).

10. Ухвала Володимирецького районного суду Рівненської області від 3 лютого 2020 р. (справа № 556/6/20).

11. Ухвала Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 лютого 2020 р. (справа № 702/11/20).

12. Бабаєва О.В. Підготовче провадження у системі стадій кримінального процесу України: дис. ... канд. юрид. наук: 12.0.09. Харків, 2019. 282 с.

13. Завертайло І.О. Процесуальні порушення під час складання обвинувального акта і підстави повернення його судом для усунення недоліків, у тому числі угодою (погляд практичного працівника). Вісник аМсУ. Серія: Право. 2015. № 1 (14). С. 127-132.

14. Яновська О.П Забезпечення дотримання розумних строків на стадії підготовчого провадження. Вісник кримінального судочинства. 2016. № 1. С. 64-69.

15. Квасневська Н.Д., Фєдосєєев В.В. Типові помилки при складанні обвинувального акта на направленні його до суду. Досудове розслідування: актуальні проблеми та шляхи їх вирішення : матеріали постійно діючого наук.-практ. Семінару, м. Харків, 21 жовт. 2016 р. / редкол.: В.В. Фєдосєєв (голов. ред.), М.В. Членов (заст. голов. ред.) та ін. Харків : Право, 2016. Вип. 8. С. 34-39.

16. Поворун Є. Проблемні питання, що виникають з приводу обчислення строків досудового розслідування після повернення судом прокурору обвинувального акту, клопотання для усунення виявлених недоліків. Вісник прокуратури. 2018. № 8. С. 82-87.

17. Ухвала Придніпровського районного суду м. Черкаси від 23 жовтня 2018 р. (справа № 702/493/18).

18. Ухвала Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22 серпня 2019 р. (справа № 514/980/19).

19. Легких К.В. Використання недоліків обвинувального акта стороною захисту. Обвинувальний акт як форма кримінального позову.

20. Рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 р. (заява № 40107/02).

21. Рішення ЄСПЛ у справі «Чанєв проти України» від 9 жовтня 2014 р. (заява № 46193/13).

22. Яновська О. Аналітичний звіт щодо окремих проблемних аспектів практичного застосування положень кримінального процесуального кодексу України (квітень 2016 р.). 42 с.

23. Колодчин Д.В. Тримання під вартою як запобіжний захід: дис. ... к.ю.н.: 12.00.09. Харків, 2018. 256 с.

Размещено на Allbest.ru