Науково-теоретичні засади формування фауністичного права як підгалузі екологічного права України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Науково-теоретичні засади формування фауністичного права як підгалузі екологічного права України

Саме тому метою статті автор визначає дослідження тенденцій формування доктрини фауністичного права на підставі аналізу наукових підходів представників різних еколого-правничих шкіл до визначення місця екологічного права в національній правовій системі, обґрунтування його системно-структурної побудови, змістовної насиченості та характеру взаємозв'язків його системо-утворюючих елементів.

Автор є прибічником концепції самостійності екологічного права, у якому фауністичне право розвивається як його підгалузь. Наголошено на своєчасності формування доктрини фауністичного права, яке варто розглядати як структурно впорядковану органічну єдність правових норм, покликану врегулювати фауністичні відносини між державою, суспільством, окремими фізичними та юридичними особами, а саме щодо охорони, використання, відтворення тваринного світу з метою забезпечення екологічних, економічних, культурно-естетичних і духовних потреб відповідних суб'єктів.

Ключові слова: фауністичне право, фауна, тваринний світ, охорона тваринного світу, екологічне право, доктрина екологічного права.

Scientific and theoretical fundamentals of faunistic law formation as a sub-branch of environmental law in Ukraine

The analysis of scientific and theoretical concepts with regard to faunistic law formation in Ukraine has been provided. In the context of globalization, there is a dynamic development of new as well as improvement of existent social relations that requires an adequate legal regulation by rules of environmental law. Faunistic relations that arise in the field of protection, use and reproduction of the animal world are considered as an integral organic component of the subject of Ukrainian environmental law.

However, modern environmental science demonstrates the lack of comprehensive legal and scientific research devoted to the formation of faunistic law, its features, its own subject and method, principles, sources, etc. There has been focused on assimilative model of the correlation of faunistic law a long of the system of environmental law as a single legal community, with preservation of faunistic law characteristic features, conditioned upon the natural value of the animal world as a component of the environment.

Thereby, the purpose of article is to examine the formation of faunistic law doctrine on the basic of scientific approaches proposed by representatives of different scholar schools of environmental law concerning its place in the legal system, argumentation systemic-structural organisation, essential completeness and the nature of the interconnections of its system-forming elements.

Simultaneously, the author is an adherent of the independence concept of environmental law, in which faunistic law is developing as its sub branch. There has been emphasized on the timeliness of the formation of faunistic law doctrine, which should be considered as structurally ordered organic unity of legal norms which are aimed to regulate faunistic relations between the state, society, individuals and legal entities for the protection, use, reproduction of fauna in order to ensure cological, economic, aesthetic and spiritual needs of certain subjects.

Key words: faunistic law, fauna, animal world, protection of wild life, environmental law, environmental law doctrine.

фауністичний право тваринний

Модифікація сучасних провідних європейських цінностей детермінують соціально-економічних парадигм, політичні транс-перманентно-динамічний розвиток екологічного формації, відбиття в національній правовій системі права як галузі національного права України.

За таких умов глобалізаційний вимір розвитку цивілізації сприяє виникненню нових і ускладненню існуючих суспільних відносин, які потребують адекватного правового врегулювання. Водночас глобалістика як інтегральна та міждисциплінарна наука зумовлює розвиток, більш детальне вивчення відповідних галузей права (зокрема, екологічного - В. Ш. ), нових норм і правових інститутів у межах відповідних напрямів, що виникають у зв'язку із глобалізаційними процесами [1, с. 33].

Ціннісний аспект екологічного права полягає в його вирішальній ролі в досягненні гармонійного співіснування людини з навколишнім природним середовищем, тобто такої форми організації «довірливих» і «дружніх» відносин людства та природи, за якої забезпечуватиметься баланс між суспільним споживанням і реальною здатністю відновлення природних екосистем.

Унікальність та специфічність екологічного права як галузі права зумовлюється доктринальним інтересом до визначення юридичної природи, сутності та його місця в системі національного права. Адже з'ясування його системно-структурної архітектоніки є одним із найобговорюваніших питань серед науковців різних історичних етапів розвитку цієї галузі права, а обґрунтування на підставі досягнення наукового консенсусу як традиційних, так і утворених під впливом інтенаціоналазації суспільних відносин нових підгалузей - одне із пріоритетних завдань сучасної еколого-правової доктрини.

Ураховуючи фундаментальні теоретико-правові досягнення видатних вчених-правознавців у галузі екологічного права, сьогодні методологічно та концептуально обґрунтовані наукові засади становлення та розвитку таких підгалузей екологічного права, як: водне право (О. Шуміло [2]), флористичне право (А. Соколова [3]), ландшафтне право (В. Андрейцев [4], О. Лозо [5]), лісове право (А. Гетьман [6, с. 60-76], В. Костицький [7], І. Лапчан [8] та ін.), гірниче право (Р Кірін [9]), триває формування, отже, і наукова концептуалізація деяких інших самостійних підгалузей екологічного права, наприклад, права поводження з відходами (В. Зуєв [10]).

Стан дослідження

Науково-теоретичним підґрунтям дослідження стали праці таких вітчизняних учених-правознавців у царині екологічного права, як: В. Андрейцев, Г. Анісімова, Г. Балюк, Ю. Вовк, А. Гетьман, М. Дейнега, В. Зуєв, І. Каракаш, В. Костицький, М. Краснова, В. Мунтян, О. Орендарець, В. Попов, А. Соколова, Ю. Шемшученко й ін., які презентують різні еколого-правові наукові школи. Водночас науково обґрунтовані пропозиції щодо формування фауністичного права як інтегрованого за єдністю суспільних відносин щодо охорони, використання та відтворення тваринного світу правового утворення в доктрині екологічного права висвітлювались фрагментарно та лише в контексті формування наукових підходів до аргументації місця екологічного права в системі права.

Саме тому, метою статті є дослідження тенденцій формування фауністичного права та його доктрини в національній правовій системі на підставі аналізу наукових концепцій представників еколого-правової науки.

Виклад основного матеріалу

Нагальність теоретико-методологічного обґрунтування фауністичного права зумовлюється передусім значенням тваринного світу в економічному, політичному та духовно-культурному житті держави й соціуму. У преамбулі до основоположного Закону в досліджуваній царині - «Про тваринний світ» - задекларовано, що він є одним зі компонентів навколишнього природного середовища, національним багатством України, джерелом духовного й естетичного збагачення і виховання людей, об'єктом наукових досліджень, а також важливою базою для одержання промислової і лікарської сировини, харчових продуктів та інших матеріальних цінностей [11]. Отже, цінність тваринного світу як одного з об'єктів еколого-правового регулювання свідчить про існування суспільного інтересу у створенні соціально-регулятивного механізму впорядкування комплексу відносин, які виникають щодо охорони, використання та відтворення тваринного світу (фауністичні правовідносини), які вже традиційно віднесено до предмета екологічного права України.

За таких умов дослідження формування доктрини фауністичного права як інтегральної складової частини екологічного права доцільно проводити крізь призму висвітлення концептуальних ідей і наукових поглядів учених-правознавців різних історичних етапів розвитку екологічного права щодо місця останнього у вітчизняній системі права, його характеру, особливостей, структурної побудови та системних внутрішніх зв'язків між його елементами.

Так, у витоків формування підгалузевої структури екологічного права (зокрема, й фауністичного) стоять погляди О. Колбасова, який у монографії «Экология: политика и право» (1976 р.) звернув увагу на слабкість розвитку досліджуваної підгалузі, зазначаючи, що панівні мисливське право та право про рибальство, тоді як саме фауністичне право має врегулювати відносини щодо охорони та використання тваринного світу [12, с. 125].

Не вдаючись до глибокого аналізу історичних засад становлення екологічного права, варто зазначити, що його теоретичне осмислення вже в сучасній незалежній України відбувалося і продовжує відбуватися за двома провідними ідейними напрямами: як комплексної галузі права (В. Андрейцев, В. Костицький, Ю. Шемшученко), яка інтегрує у власній структурі декілька самостійних галузей, а також як самостійної галузі права, прихильники якої впевнені в єдності всіх відносин, які становлять предмет екологічного права (В. Петров, Ю. Вовк, А. Гетьман, Г. Анісімова, А. Соколова й інші представники Харківської наукової школи екологічного права). Деякі вчені надають екологічному праву статус мезомета - наукової галузі (М. Краснова) або визначають його як супергалузь, надгалузь (В. Андрейцев, Л. Дубовик).

На думку Ю. Шемшученка як прихильника першого доктринального напряму, характерною особливістю екологічного права як комплексної галузі є включення до неї визнаних сьогодні інших галузей права - земельного, гірничого, водного, лісового, фауністичного, атмосфероохоронного. Ці галузі мають власну внутрішню структуру, свій предмет і метод правового регулювання. У системі екологічного права вони є фактично його підгалузями і забезпечують диференціойваний підхід до екологічно обґрунтованого використання кожного з відповідних природних ресурсів [13, с. 18-19]. Водночас комплексний характер правового регулювання, єдність цілей і специфіку змісту науковець інтерпретує як інтегральну властивість правової спільності, де фауністичне право разом з іншими галузями становить її внутрішню структуру [14, с. 68].

Підтримує комплексність галузі екологічного права В. Костицький, наголошуючи, що його складовою частиною є природно-ресурсне право, яке включає в себе або вже сформовані окремі галузі права (земельне, водне, лісове, гірниче), або галузі, процес формування яких триває [15, с. 197-198] (з наведеного випливає, що фауністичне право ще перебуває на шляху формування). Отже, представники зазначеного підходу впевнені, що екологічне право є галуззю зі складним (комплексним) ієрархічним характером, яка акумулює у своїй структурі інші галузі права залежно від виду об'єкта навколишнього природного середовища, які сформовані як самостійні предметні сфери правового регулювання.

Деякі риси комплексності екологічного права як галузі права відображені в наукових ідеях Р. Кіріна. Сучасну концепцію екологічного права він вбачає у статусі загальної галузі права першого рівня, яка поділяється на три родові галузі першого рівня та безпосередні галузі першого рівня (фауністичне право й інші споріднені галузі, об'єктом яких є окремий компонент природного середовища), які мають власний поділ на родові та безпосередні галузі другого рівня [16, с. 78].

Вирішально на розвиток еколого-правових досліджень щодо обґрунтування принципових теоретико-правових засад формування екологічного права впливають наукові школи екологічного права України. Так, наукові погляди про самостійність екологічного права як галузі права сформовані у працях видатних учених-правознавців, засновників Харківської наукової школи екологічного права - Ю. Вовка та В. Попова, які зазначали єдність предмета цієї галузі права через єдність і нерозривність усіх об'єктів природи, проте підкреслювали його багатогранність, що виражається в підвидовому розмаїтті цих відносин через різні види природних об'єктів [17, с. 464]. Сьогодні їхні послідовники також концентрують увагу на самостійності екологічного права в національній правові системі [3, с. 48], переконуючи, що єдині екологічні відносини мають декілька різновидів, що, у свою чергу, дозволяє виокремлювати такі підгалузі екологічного права: земельне, водне, лісове, гірниче, фауністичне, атмосфероповітряне, флористичне тощо [18, с. 105]. Запропонований науковий підхід видається таким, що найбільше відповідає сучасній науково-практичній парадигмі, відповідно до якої генофонд живої та неживої природи взаємодіє як єдине функціональне ціле в межах загальної екосистеми із притаманними стійкими взаємозв'язками між компонентами довкілля.

Отже, ураховуючи стійкість взаємозв'язків між усіма компонентами довкілля, які є об'єктами охорони навколишнього природного середовища, та в контексті обґрунтування методологічних засад фауністичного права варто наголосити на його системних зв'язках з іншими підгалузями (флористичне, природно-заповідне, водне, ландшафтне). Адже, на думку А. Гетьмана і В. Зуєва, концентрація на питаннях динаміки законодавства, без урахування системних зв'язків, призведе до того, що у процесі систематизації законодавства, яке має чимале значення з погляду створення його масиву, буде не тільки відбуватись його формування на більш високому рівні, але й виникатимуть негативні наслідки. Саме такі хиби нині демонструє приклад екологічного права, що веде до втрати цілісного сприйняття системи, розвитку одних напрямів на шкоду іншим елементам системи, а також інтересам окремих груп суспільства з «комерціалізованих» міркувань [19, с. 84].

Взаємозумовленість фауністичного права з іншими структурними елементами екологічного права підтверджується практичною неможливістю комплексної охорони та використання тваринного світу без застосування норм та інститутів інших підгалузей. Наприклад, реалізація державної екологічної політики у сфері охорони тваринного світу передбачає розроблення організаційно-правових заходів, спрямованих на забезпечення збереження не лише диких тварин, але й середовищ їх існування та шляхів міграції, що демонструє нерозривний корелятивний зв'язок із ландшафтним, флористичним, водним правом як підгалузями екологічного права. Застосування нормативно-правових положень, які регулюють процедуру формування екологічної мережі та створення природно-заповідних територій як одного з інструментів охорони тваринного світу, орієнтує на взаємопроникнення норм фауністичного та природно-заповідного права.

Науковці Одеської правничої школи екологічного права як основоположні розглядають самостійні та відособлені природоресурсові суспільні відносин, які водночас мають комплексний характер, оскільки об'єднують близькі за змістом відносини (зокрема, щодо використання об'єктів тваринного світу), залишаючи особливості їх використання в межах відповідних диференційованих галузей ресурсового законодавства [20, с. 309-310].

Але деякі представники сучасної еколого-правової доктрини намагаються відійти від традиційної довготривалої полеміки щодо комплексності або самостійності екологічного права та пропонують нові моделі його наукового осмислення, що є закономірним і виваженим явищем процесів глобалізації й інтернаціоналізації відносин. Так, у контексті запропонованої тематики дослідження необхідно зазначити, що формування й еволюція розвитку фауністичного права пояснюються видозміною концептуальних ідей і світоглядних позицій щодо переоцінки цінності тваринного світу. Право, як і будь-яка соціальна наука, не ізольоване, а навпаки, асимільоване до загальних тенденцій розвитку філософських і наукових знань.

Тому окремі представники Київської наукової школи екологічного права в останніх публікаціях обґрунтовують його мезометанауковий характер. Наприклад, М. Краснова, досліджуючи сучасні тенденції розвитку екологічного права, апелює до врахування положень етики, викладених спершу в Божественному законі, потім у природному законі, і лише потім - у людському законі, тобто в законі, встановленому людьми [21, с. 59]. Отже, трансформація ціннісно-етичних уявлень про тваринний світ, імплементація принципу гуманності в поводженні із тваринами й екоцентричних засад у теорії екологічного права концептуально модифікували сучасну парадигму значення тваринного світу й обумовили нагальність її відображення в нормах фауністичного права.

Підсумовуючи, зазначимо, що сьогодні назріла нагальна потреба в теоретичній концептуалізації та науковому осмисленні фауністичного права як підгалузі екологічного права, а також обґрунтуванні особливостей його об'єктно-суб'єктного складу, специфіки правовідносин, які становлять його предмет, взаємозв'язків з іншими природними об'єктами тощо. Адже особлива природна цінність та природні властивості тваринного світу, а саме його приналежність до генофонду живої природи, який впливає на стабілізацію природних процесів у навколишньому природному середовищі, й обумовлює необхідність упорядкування нормами права комплексу різноманітних, багатогранних і диференційованих, але взаємопов'язаних фауністичних відносин, які становлять предмет фауністичного права.

Висновки

1. Проведене дослідження дало змогу простежити трансформацію науково-доктринальних підходів до становлення екологічного права як галузі права України, дійти висновку, що відносини щодо охорони, використання та відтворення тваринного світу (фауністичні відносини) завжди сприймалися як складова частина предмета екологічного права.

2. Динамічний розвиток фауністичних відносин, їх ускладнення та якісне оновлення, а також виникнення нових парадигм співіснування людини та тваринного світу на гармонійних засадах, що є закономірним результатом глобалізаційних процесів, актуалізує необхідність їх адекватного правового забезпечення та відображення у фауністичному праві України.

3. Фауністичне право варто розглядати як структурно впорядковану органічну єдність правових норм, покликану врегулювати фауністичні відносини між державою, суспільством, окремими фізичними та юридичними особами щодо охорони, використання, відтворення тваринного світу з метою забезпечення екологічних, економічних, культурно-естетичних і духовних потреб.

4. Принципово необхідним та перспективним виявляється подальше теоретичне обґрунтування предмета, методу та методології, принципів, джерел, об'єктно-суб'єктного складу й інших особливостей фауністичного права з метою формування його сучасної доктрини.

Список використаних джерел

1. Стеценко С., Васечко Л. Глобалізація та право: національний вимір: монографія. Київ: Атіка, 2012. 132 с.

2. Процевський В., Шуміло О. Водне право України: навчальний посібник. Київ: Центр учбової літератури, 2012. 176 с.

3. Соколова А. Флористичне право України: проблеми формування та розвитку: монографія. Харків: Право, 2009. 288 с.

4. Андрейцев І. Феноменологічні аспекти формування ландшафтного права і законодавства. Екологічне право і законодавство суверенної України: проблеми реалізації державної екологічної політики: монографія. Дніпропетровськ, 2011. С. 119-204.

5. Лозо О. Правове регулювання охорони ландшафтів в Україні та Європейському Союзі: порівняльний аналіз: авто- реф. дис. ... канд. юрид. наук. Харків, 2015. 19 с.

6. Гетьман А. Генеза науки про лісове та надрове (гірниче) право: [підрозд. 1.1.4]. Правова доктрина України: монографія: у 5-ти т. Т 4: Доктринальні проблеми екологічного, аграрного та господарського права / Ю. Шемшученко та ін.; за заг. ред. Ю. Шемшученка. Харків: Право, 2013. 848 с.

7. Костицький В. Лісове право України. Київ: ЗАТ «Нічлава», 1999. 164 с.

8. Лапчан І. Становлення лісового права та відповідного законодавства України: історичний аспект. Право України. 2006. - № 9. С. 129-133.

9. Кірін Р Кодифікація законодавства про надра: автореф. дис ... докт. юрид. наук: 12.00.06. Київ, 2016. 36 с.

10. Зуєв В. Проблеми формування права поводження з відходами у правовій системі України. Сучасні тенденції розбудови правової держави в Україні та світі: збірник наукових статей за матеріалами ІІ Міжнародної науково-практичної конференції, м. Житомир, 10 квітня 2014 р. Житомир: ЖНАЕУ, 2014. С. 266-268.

11. Про тваринний світ: Закон України від 13 грудня 2001 р. № 2894-ІІІ. Голос України. 2002. № 9.

12. Колбасов О. Экология: политика - право. Правовая охрана природы в СССР Москва: Наука, 1976. 230 с.

13. Екологічне право України. Академічний курс / Ю. Шемшученко (ред.) та ін. Київ: Юридична думка, 2005. 848 с.

14. Шемшученко Ю., Костицький В. Про соціальну обумовленість сучасних проблем теорії та методології екологічного права. Екологічне право України. 2017. № № 1-2. С. 66-74.

15. Костицький В. Екологія перехідного періоду: право, держава, економіка (економіко-правовий механізм охорони навколишнього природного середовища в Україні): монографія. 2-е вид. Київ: Укр. інф.-правовий центр, 2001.772 с.

16. Кірін Р. Новітня структура системи надрового права. Економіка та право. 2019. № 4 (55). С. 71-80.

17. Вовк Ю. Вибрані праці / упорядн.: А. Гетьман, М. Шульга ; відп. ред. М. Шульга. Харків: Юрайт, 2013. 704 с.

18. Анісімова Г. Теоретичні засади розвитку екологічного законодавства в контексті природно-правової доктрини: монографія. Харків: Право, 2019. 672 с.

19. Гетьман А., Зуєв В. Екологічне право: роздуми про його витоки та перспективи розвитку. Проблеми законності. Харків, 2017. Вип. 137. С. 75-91.

20. Каракаш И. Правовое регулирование аграрно-земельных и природоресурсово-экологических отношений: сборник избранных статей, докладов и рецензий (1997-2007). Одеса: Феникс, 2007. 430 с.

21. Краснова М. Сучасні тенденції розвитку екологічного права. Розвиток аграрного, земельного та екологічного права на зламі тисячоліть: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, м. Київ, 18-19 травня 2018 р. Київ, 2018. С. 58-62.

Размещено на Allbest.ru