Ідеологія та правовий статус особи в державі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького

Ідеологія та правовий статус особи в державі

Бомбергер І.Л., кандидат юридичних наук, доцент кафедри теорії та історії держави і права та приватноправових дисциплін

Гораль В.М., слухач 371 навчальної групи

Анотація

Довгими роками різні мислителі в пошуках сенсу життя розробляли теорії побудови суспільства - від перших релігійних проповідників з їхнім баченням побудови суспільства на основах тих чи інших вірувань, до Томаса Мора з його працею «Утопія», Томазо Кампанелли з працею «Місто Сонця» та більш сучасних ідеологів марксизму та фашизму. Кожна нова теорія суттєво відрізнялася від попередньої. Тим не менш часто з уламків старих ідей з'являються нові. Але які б ідеї не керували суспільством, в ньому завжди є потреба визначення статусу особи в суспільстві\державі. Наприклад, ідеологічні бази двох тоталітарних ідеологій комунізму та націонал-соціалізму (нацизму) полярно визначали структуру побудови суспільства та згідно зі своїми ідеологічними установками визначали правовий статус особи в суспільстві. Базовою основою комунізму була так звана «класова боротьба», тобто становище особи в суспільстві визначалось з огляду на її класову приналежність, а ідеологічною базою нацизму була так звана «расова теорія», де становище особи в суспільстві визначалося її національним походженням. Будь- яке суспільство, перш за все, будується на певних ідеях, які поступово оформлюються в ідеології, котрі мають на меті зміну правового статусу або категорій осіб або кожної особи окремо. Ми живемо в час, коли приходить новий етап обновлення суспільства, оскільки світ постійно змінюється, з'являються нові категорії осіб, котрі потребують юридичного закріплення, яке, своєю чергою, частково буде базуватися на порядках, які панують у суспільстві.

Саме тому в цій статті проаналізовано такі поняття, як «ідеологія», «правовий статус», та проаналізовано питання взаємодії ідеологічних засад та правового статусу особи.

Здійснено відокремлення основних підходів до впливу ідеології на правовий статус особи, взято за основу праці деяких філософів XVIII-XIX століття, в тому числі працю Антуана Дестюта де Трасі - «Основи ідеології», котрий фактично ввів термін «ідеологія». Під час написання статті було проаналізовано досвід інших країн, в яких через їхні ідеологічні особливості правові статуси осіб досить сильно відрізняються.

Ключові слова: ідеологія, політична філософія, правовий статус особи.

Abstract

IDEOLOGY AND LEGAL STATUS OF A PERSON IN THE STATE

For many years, various thinkers, in search of the meaning of life, developed their theories of constructing society - from the first religious preachers with their vision of constructing a society on the basis of various beliefs, to Thomas More with his work “Utopia”, Thomas Campanella with the work “City of the Sun”, and the more modern ideologues of Marxism and Fascism. Each new theory was significantly different from the previous one. However, often fragments of old ideas come up with new ones. But whatever ideas govern society, there is always a need to determine the status of a person in society/state. For example, the ideological bases of the two totalitarian ideologies of communism and national-socialism (Nazism) directly opposed each other to determine the structure of society and, according to their ideological settings, determine the legal status of a person in society. The basic basis of communism was the so-called “class struggle”, that is, the position of a person in society was determined on the basis of his class affiliation, and the ideological basis of Nazism was the so-called “racial theory”, where the dominant position of a person in society was determined on the basis of its national origin. First of all, any society is based on certain ideas, which are gradually being formed in ideology, which aim at changing the legal status or categories of individuals or of each individual. We are living in a time when a new phase of society is coming, as the world is constantly changing, there are new categories of people in need of legal fixation, which, in turn, will be based in part on the prevailing order in society.

That is why this article analyzes such concepts as “ideology”, “legal status” and analyzes the question of the interaction of ideological principles and legal status of a person.

The basic approaches to the influence of ideology on the legal status of a person are separated, taken as the basis of the work of some philosophers of the 18th-19th centuries, including the work of Antoine Destutte de T raci - “Fundamentals of ideology”, which actually introduced the term “ideology” and gave the term to this term. In writing the article, the experience of other countries was analyzed, in which, due to their ideological features, the legal status of individuals is quite different.

Key words: ideology, political philosophy, legal status of a person.

Постановка проблеми

З початку XX століття український народ пережив багато ідеологічних потрясінь: монархізм із його великоросійським шовінізмом змінився комунізмом із його класовою боротьбою та винищенням всіх «ворожих класів», який, своєю чергою, ненадовго був замінений нацизмом із расовою теорією і етнічним геноцидом, потім знову повернувся, але вже в трохи зміненому вигляді, що досить яскраво проілюструвало перехід від тоталітаризму до демократії та те, що тоталітарна система не є реформованою, бо як тільки вона починає ослаблювати тиск на суспільство, одразу починає розвалюватися. Правління всіх цих режимів, безумовно, наклало відбиток на українське суспільство, і нині в часи великого потрясіння для молодої української держави суспільство коливається: яка ідея має вести його? А чи взагалі вона потрібна, ця ідея? Тому питання взаємодії ідеології та права, як ніколи, є особливо актуальним.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Питанням взаємодії ідеології та правового статусу особи присвячено багато робіт, особливу увагу приділено роботам А. де Трасі, С.С. Алексєєва, В.В. Кравченко.

Мета статті полягає у вивченні поняття «ідеологія», «правовий статус особи», взаємодії впливу ідеологічних засад на правовий статус особи, вивченні підходів до реалізації цієї взаємодії та їх порівняння.

Результати дослідження

Розвиток суспільства отримав новий поштовх в епоху Просвітництва. Бажаючи викорінити пережитки феодального Середньовіччя, суспільство шукало нові ідеї для побудови нового суспільства. У XVIII століття Європа увійшла з новим поняттям «ідеологія». Саме в цей період численні ідеї мислителів тієї епохи почали оформлюватися в певні «прото-ідеології» - те, що з часом стане базою для інших ідеологій, зокрема знаних тепер як марксизм та фашизм. Але разом із тим треба з'ясувати, що ж являє собою поняття «ідеологія», окрім певних ідей, систематизованих у певну модель організації суспільства.

Сам термін «ідеологія» був введений у Франції у XVIII столітті філософом А. Дестютом де Трасі, котрий, будучи послідовником сенсуалістичної гносеології, ввів цей термін для позначення вчення про ідеї, що розуміється ним як вчення про загальні закономірності походження ідей зі змісту відчуття [1]. Це вчення мало виступати основними принципами для керівництва як у науці, так і в соціальному житті. Тому Дестют бачив в ідеології систему знань першооснов моралі, політики, права.

Інший філософ та основоположник комуністичної теорії К. Маркс у своїх творах визначав поняття ідеології як «помилкове усвідомлення, мінливий світогляд, що виходить внаслідок матеріальних протиріч в основі суспільства - вона висловлює інтереси певного класу, що видаються за інтереси всього суспільства через хибне усвідомлення» [2].

У цих двох протилежних визначеннях одного поняття є одна спільна риса - суспільство. Складником суспільства є, перш за все, особи, які утворюють це саме суспільство. Але яким би суспільство не було - ієрархічним чи рівноправним, кожна особа відіграє в ньому певні ролі, положення, котрі потребують законодавчого закріплення, встановлення так званого правового статусу особи.

Що ж таке правовий статус особи?

Дослідник С.С. Алексєєв визначає правовий статус особи як «положення людини у правовій реальності, що відображає її (людини) фактичний стан у взаємовідносинах із суспільством і державою, тобто сукупність суб'єктивних прав, юридичних обов'язків і законних інтересів суб'єктів права» [3, с. 549].

Науковець В.В. Кравченко стверджує, що «правовий статус особистості - це її юридично закріплене становище в державі й суспільстві; він становить важливу складову частину суспільного статусу особистості, характеризує зв'язки особистості з державою та державно організованим суспільством» [4, с. 111]. цінність політичний кодифікований конституція

Сучасне суспільство складається з певних груп або класів, які відрізняються положенням людини в цьому суспільстві.

Оскільки нас цікавить взаємодія ідеології та права, розглядати її потрібно, в першу чергу, як політичний та релігійний аспект.

Що таке «політична ідеологія»? Це визначення досить просте - реалізація норм права відповідно до потреб, вимог або інтересів певних суспільств, соціальних верств та груп населення як концептуальне або практичне відображення цих інтересів. Загалом можна сказати, що ідеології відрізняються між собою лише системами цінностей; лібералізм опирається на свободу особи, соціалізм - на загальну рівність, консерватизм - на традиції та звичаї народу/ нації.

Під «релігійною ідеологією» розуміють систему політичних та релігійних аспектів, котрі ставлять за мету об'єднання суспільства на основах релігійних вірувань, а побудову самого суспільства - на основі релігійних догм. Часто поняття «релігійна ідеологія» вживається у зв'язку з такими поняттями, як «фундаменталізм» або «ортодоксія», хоча релігійна ідеологія насправді і є зв'язкою «фундаменталізм- ортодоксія», оскільки фундаменталізм саме передбачає релігію як основу для суспільства, а ортодоксія - неухильне дотримання релігійних норм моралі.

Саме реалізація будь-якої з ідеологічних груп вбачає, перш за все, реалізацію правової бази держави, регулюючи її відповідно до своєї системи цінностей. Науковець В.В. Кравченко виділяє кілька підходів до цього питання [4, с. 116]:

ліберальний. Він базується на принципах природних прав людини та необхідності конституційного створення умов, які б максимально сприяли вільному розвитку особи;

колективістський: сюди можна включити марксистські, расистські чи націоналістичні ідеї, котрі базуються на принципах пріоритету певного колективу (суспільного класу, нації, раси тощо) стосовно особи, а також певного обмеження прав людини в суспільних інтересах;

релігійний: базується на принципах релігії як основи суспільства, значить, і побудови його за релігійними нормами, в яких релігійні норми моралі визначають правовий статус людини, а вища духовна особа (наприклад патріарх, папа чи аятола) є абсолютним провідником влади в суспільстві;

традиціоналістський. Цей підхід характерний тим, що організація суспільства та визначення правового статусу особи базуються на традиціях та звичаях, що панують в окремому суспільстві.

Поширення у світі набирають процеси глобалізації, котрі спричиняють те, що суспільні класи та групи дедалі більше переплітаються. Це спонукає суміщати вище названі підходи в якусь одну ідеологію, наприклад, синтез марксизму та догм ісламу - ісламський соціалізм або поєднання традиціоналізму та лібералізму - націонал-лібералізм.

З огляду на вибраний суспільством підхід, відповідно до його норм буде мінятися і правовий статус особи, хоча першочерговою підставою для набуття правового статусу особи в державі є громадянство - особливий зв'язок «держава-особа», що зумовлений юридичним визнанням державою особи як свого громадянина і набутих ним, прав та обов'язків.

На початку XX століття зародилися майже всі сучасні ідеології, чиє різноманіття дає змогу досить зрозуміло розглянути взаємодію ідеології та права. Наприклад, країни, де заборонені одностатеві відносини і це карається кримінальним законодавством - залежно від того, як обґрунтовується така заборона (можливо, з релігійних мотивів або з міркувань традиціоналізму) - можна цілком трактувати як ідеологічний постулат. Також яскравим прикладом є нацистська Німеччина, «расові закони» котрої закривали євреям доступ майже до всіх посад у країні, обмежили свободу пересування та ввели в посвідченні особи обов'язкову відмітку «єврей», причому законом визначалося, яким чином особа визнається євреєм.

Яскравим сучасним прикладом такої «комбінації» ідеологічних та правових засад є суспільно- політичний режим в Ірані, який поєднує:

релігійний - верховна влада в країні знаходиться в руках у духовної особи - аятоли, а суспільство будується на засадах шаріатського права, що закріплено в Конституції та виражено в назві держави - Ісламська Республіка Іран [5];

традиціоналістський - конституцією Ірану, окрім ісламу, визнаються ще три релігії - юдаїзм, християнство та зороастризм, а ст. 13 Конституції дає змогу вірянам цих релігій у цивільних справах вчиняти дії згідно зі своїми релігійними переконаннями, всі інші вірування визнаються «сектантськими»;

колективістський - хоча ст. 19 Конституції Ірану визначає, що «іранці, незалежно від етносу чи племені, мають рівні права, раса, мова, колір шкіри нікого не ставить в привілейоване становище», ст. 20 говорить, що «всі іранці, незалежно від статі, однаково користуються заступництвом закону і мають всі гуманітарні, політичні, економічні, соціальні та культурні права з умовою дотримання ісламських норм», тобто ця стаття визначає пріоритет мусульман над іншими жителями Ірану.

А ось Конституція Української РСР, наприклад, базувалася в основному на колективістських засадах [6]:

преамбула містила чітку ідеологічну основу, а саме визнання «наукового комунізму» як базисної основи організації суспільно-політичного ладу в державі;

ст. 1 Конституції УРСР: «Українська Радянська Соціалістична Республіка є соціалістична держава робітників і селян», тобто закріплювався пріоритет конкретних класів у суспільстві.

Тим не менш вона включала в себе деякі ліберальні принципи:

ст. 20 Конституції прямо говорить: «Держава ставить собі за мету розширення реальних можливостей для застосування громадянами своїх творчих сил, здібностей і обдаровань, для всебічного розвитку особи», хоча цей принцип частково нівелювався ст. 70 КК Української РСР «Антирадянська агітація та пропаганда»;

ст. 35 передбачала для іноземців та осіб без громадянства ті самі передбачені законом права і свободи, що і громадянам, у тому числі право на судовий захист;

ст. 93 визначала те, що «депутат здійснює свої повноваження, не пориваючи з виробничою або службовою діяльністю», тобто особа, отримуючи правовий статут народного депутата, не була зобов'язана полишати попереднє місце роботи.

Сучасне українське законодавство містить більш широкий перелік правових статусів осіб, оскільки в Україні державна ідеологія заборонена Конституцією (ст. 15 говорить: «Суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова»), тим не менш, хоча українське правове поле базується на ліберальних засадах (ст. 3 визначає людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку як найвищу соціальну цінність), у ньому вбачаються і традиціоналістські підходи, зокрема в преамбулі документа [7]:

«спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім українським народом права на самовизначення»;

«усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями».

Разом із тим потрібно зазначити головну відмінність Конституції України від Конституції УРСР - відсутність колективістського підходу до організації суспільно-політичного устрою. Тобто всі громадяни України мають рівні права, незалежно від класової чи політичної приналежності, раси, культури, мови та віросповідання, держава зобов'язується захищати право громадян на плюралізм думок, вільне спілкування рідною мовою, вільно сповідати релігію та дотримуватися своїх культурних традицій та звичаїв, якщо це не суперечить Конституції та законам України [7].

Також один з яскравих прикладів поєднання різних ідеологічних підходів до організації суспільства - Великобританія, яка не має кодифікованої конституції і є за формою правління парламентською монархією, поєднуючи такі підходи:

традиціоналістський - як було сказано вище, Конституція Великобританії не є кодифікованою і складається із законів, прецедентів і конституційних звичаїв Великобританії, які визначають порядок формування і повноваження органів держави, принципи взаємовідносин державних органів між собою, а також державних органів і громадян. Приємність поколінь яскраво проілюстрована, наприклад, тим, що на території Великобританії діють акти, котрі були прийняті ще до XX століття, наприклад Велика хартія вольностей (1215), Хабеас корпус акт (1679), Білль про права (1689), Акт про престолонасліду- вання (1701);

ліберальний - з огляду на особливості Конституції, права людини часто визначаються не законом, а звичаями, основоположним з яких є правило, згідно з яким можна робити все, що прямо не заборонено законом. «Громадянин може піти або поїхати, куди він захоче, за умови, що він не порушує заборон і наказів кримінального права або прав інших осіб» [8].

Як показує практика, чинна у Великобританії англо-саксонська система права, відмінною особливістю котрої є використання як джерела права прецедентів та звичаїв, має досить високу стабільність та зумовлює «гнучкість» основного закону, визначаючи його розвиток без проходження складної процедури змін та доповнень. Разом із тим ми бачимо, як ефективно поєднуються ідеї монархізму з лібералізмом, за яких і монарх відіграє провідну роль, і права та свободи громадян не пригнічуються.

Висновки та перспективи подальших досліджень

Хоча демократична сутність політично- правового устрою і відкидає закріплення панівної ідеології, варто зазначити, що і сама демократія є певного роду ідеологією, а тому неможливо сказати, що в державі немає певних ідеологічних догм. З наведених вище прикладів ми бачимо, що будь-які ідеологічні підходи застосовуються як ліберальними державами, так і авторитарними чи теократичними, в цілком прагматичних цілях, хоча і не завжди цілком слідуючи природним правам та обов'язкам людини. Тим не менш, яка б влада в країні не була, державу насамперед характеризує правовий статус особи - як першоджерела суспільства, яким, своєю чергою, твориться держава.

Безумовно, людство за останні 150 років пережило багато ідеологій і не менше переживе їх у майбутньому, оскільки світ, а разом із ним і людство, держави і їх громадяни постійно змінюються. Все це дає ґрунт для появи нових ідеологій, а разом із ними - нових соціальних груп, класів суспільства або відмирання певних класів/груп через їх непотрібність, і все це, безумовно, потребує чіткого правового визначення, адже без закріплення прав, свобод та обов'язків у законодавчих актах, будь це сучасна конституція чи середньовічні зведення правил, не може існувати будь-яке суспільство.

Тому можна зробити висновок: визначення А. Дестюта є абсолютно вірним, ідеологія є першоосновою як політики, так і права.

Список використаних джерел

1. Антуан Дестют де Траси. Основы идеологии. Часть первая: Идеология в собственном смысле слова / Д.А. Ланин (перевод, предисловие, комментарии). Москва : Альма Матер, Академический проект, 2013.

2. Маркс К., Энгельс Ф. Соч. Т 3. Москва, 1955. С. 25.

3. Теорія держави і права: підручник для вузів / під ред. С.С. Алексєєва. Москва : НОРМА-ИНФРА-М, 2000. С. 549.

4. Кравченко В.В. Конституційне право України : навч. посібник. Вид. 3-тє, виправл. та доповн. Київ : Атіка, 2004.

5. Конституція Ірану, ред. 1989 р. Интернет-библиотека Пашкова. 2018.

6. Конституція (Основний Закон) Української РСР Документ 888-09, перша редакція - Прийняття від 20.04.1978. Офіційний інтернет-портал Верховної Ради України.

7. Конституція України. Документ 254к/96-ВР, чинний, поточна редакція - Редакція від 01.01.2020, підстава - 27-IX. Офіційний інтернет-портал Верховної Ради України.

8. Уейд Е.К.С., Філліпс Д.Г Конституційне право. Москва : ІЛ, 1950, 410 с.

Размещено на Allbest.ru