Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи під час збройного конфлікту

Размещено на http://allbest.ru

Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського

Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи під час збройного конфлікту

Невінчаний М.О., аспірант кафедри спеціально-правових дисциплін

Анотація

Відповідно до Конституції України та низки міжнародних правових актів, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні та світі найвищою соціальною цінністю. Злочини проти статевої свободи й недоторканості особистості пов'язані з грубими порушеннями норм суспільної моралі та особистої свободи особи. Особливої небезпеки злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи набувають під час та в умовах збройних (воєнних) конфліктів міжнародного та неміжнародного характеру.

Особлива небезпека таких діянь зумовлена труднощами, які постають перед жертвою сексуального насильства, у зверненні до кваліфікованої медичної та правової допомоги. Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи в умовах збройного конфлікту найчастіше обтяжені такими злочинами, як катування, викрадення, незаконне позбавлення волі та іншими. Нині на території України, яка контролюється озброєними групами, сексуальне насильство також використовується для того, щоб змусити осіб, позбавлених волі, відмовитися від свого майна або виконати інші дії, яких вимагають злочинці.

Автором статті досліджено діяння, що кваліфікуються актами міжнародного та національного законодавства як злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи під час та в умовах збройного конфлікту міжнародного або неміжнародного характеру. Виявлено еволюцію закріплення стандартів боротьби з сексуальним насильством під час та в умовах збройного конфлікту в міжнародних актах. З метою дослідження розвитку інституту кримінальної відповідальності держави, всіх сторін конфлікту, а також індивідуальної кримінальної відповідальності автором проведено аналіз актів таких судових установ, як Міжнародний кримінальний суд, міжнародні кримінальні трибунали та спеціальних судів щодо розгляду злочинів сексуального насильства. Надано характеристику ефективності захисту жертв сексуального насильства в умовах збройного конфлікту на рівні національного законодавства України. Обґрунтовано необхідність закріплення відповідальності за злочини сексуального характеру в умовах збройного конфлікту в розділі кримінального закону України, що передбачає відповідальність за воєнні злочини.

Ключові слова: злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості, сексуальне насильство, збройний конфлікт, воєнний злочин, міжнародний злочин.

Abstract

Crimes against sexual freedom and sexual personal integrity during armed conflicts

According to the Constitution of Ukraine and a number of international legal acts, a person, his life and health, honor and dignity, integrity and security are recognized in Ukraine and in the world as the highest social value. Crimes against sexual freedom and integrity of the individual associated with gross violations of public morality and personal freedom.

Sexual offenses against sexual freedom and sexual invasion are of particular danger during and in the context of armed (military) conflicts of an international and non-international nature. Sexual offenses against sexual freedom and sexual invasion are of particular danger during and in the context of armed (military) conflicts of an international and noninternational nature.

The particular danger of such actions is due to the difficulties faced by the victim of sexual abuse in seeking qualified medical and legal assistance. Crimes against sexual freedom and sexual immunity of a person in armed conflict are most often burdened with crimes such as torture, kidnapping, unlawful imprisonment, and others. Today, in the territory of Ukraine, which is controlled by armed groups, sexual violence is also used to force imprisoned persons to renounce their property or take other actions required by criminals.

The scientific article investigates acts that qualify acts of international and national law as crimes against sexual freedom and sexual integrity of a person during and in the context of armed conflict of international or non-international nature. The author has demonstrated the evolution of the consolidation of standards for the fight against sexual violence during and in the context of armed conflict in international acts. In order to investigate the development of the State Criminal Responsibility Institute, all parties to the conflict, as well as individual criminal liability, the author analyzed the acts of such judicial institutions as the International Criminal Court, International Criminal Tribunals and Special Courts on the Treatment of Sexual Violence Crimes. The author of the scientific article described the effectiveness of the protection of victims of sexual violence in the context of armed conflict at the level of national legislation of Ukraine. The necessity of securing responsibility for sexual crimes in the context of armed conflict in the section of the Criminal Code of Ukraine providing for responsibility for war crimes is substantiated.

Key words: crimes against sexual freedom and sexual personal integrity, sexual violence, armed conflict, war crime, international crime.

Постановка проблеми та актуальність

Агресія Російської Федерації, спрямована проти України, розпочалася в лютому 2014 р. з анексії Автономної Республіки Крим та продовжилася у квітні 2014 р. організацією незаконних збройних угрупувань на сході нашої держави, що поставила перед українською правовою системою складні завдання додержання та механізму захисту основоположних прав людини та громадянина.

Серед найтяжчих злочинів, що щодня посягають на права людини, варто визнати злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи як такі, що мають один із найвищих коефіцієнтів поширеності серед цивільного населення, що мешкає в зоні воєнного конфлікту на сході України, після вбивства та катувань.

Так, Управління Верховного комісара ООН із прав людини (далі - УВКПЛ) зазначає переважаючу практику безкарності за порушення прав людини, скоєні в контексті конфлікту в Україні, не в останню чергу і щодо випадків сексуального насильства. Дослідження УВКПЛ наголошує на тому, що системність цього явища порушення основоположних прав людини полягає в такому: 1) конфлікт досі триває і частина території України залишається під контролем озброєних груп, без нагляду з боку будь-яких державних органів; 2) безкарність також відображає системну, що триває десятиліттями, проблему відповідальності за порушення прав людини, яка так і не була повністю вирішена та продовжує підривати суспільну довіру до спроможності органів влади притягати злочинців до відповідальності.

З 2014 р. було створено коаліцію «Справедливість заради миру на Донбасі». Це об'єднання правозахисних організацій ставить на меті документацію порушень прав людини в зоні воєнного конфлікту на території ОРДЛО. Так, фіксування фактів злочинів проти цивільного населення під час збройного конфлікту є одним із способів притягнення винних осіб до відповідальності у подальшому та ведення статистичних даних (коаліція «Справедливість заради миру на Донбасі» використовує статистичну базу Memex Patriarch). Таким чином було зафіксовано такі форми сексуального насильства: ушкодження статевих органів, стерилізація, примусова проституція, примус до оголення та публічний показ в оголеному вигляді, погрози сексуальним насильством, спільне утримання жінок разом із чоловіками. Окрім цього, зафіксовано два випадки пошкодження утроб вагітних жінок.

Відповідно до 15-ї доповіді Моніторингової місії ООН із прав людини, «ЛДНР» відмовляють спостерігачам «у безперешкодному доступі до усіх місць позбавлення волі, що викликає занепокоєння щодо того, що випадків катувань та інших видів жорстокого, нелюдського або такого, яке принижує гідність, поводження і покарання, у т. ч. гендерного та сексуального насильства, може бути більше, ніж повідомляється» [1].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. На доктринальному рівні ученими, які зробили значний внесок у дослідження цієї проблеми, є Ю. Антонян, Ю. Александров, Л. Андрєєва, Б. Бліндер, М. Бажанов, І. Галь- перін, Л. Гаухман, А. Ігнатов, С. Косенко, С. Киренко, В. Сафронов, О. Синєокий, М.Корчовий, А. Піонтков- ський, М. Шаргородський та ін.

Метою наукової статті є дослідження діянь, що кваліфікуються міжнародним та національним законодавством як злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи під час та в умовах збройного конфлікту.

Виклад основного матеріалу

Спеціалізовані норми в захисті осіб, а особливо цивільного населення під час збройних конфліктів міжнародного та неміжнародного характеру були вперше нормативно викладені в Женевських конвенціях про захист жертв війни 1949 р.

Так, Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни в ст. 27 визначає, що «жінки будуть спеціально охоронятися від будь-яких замахів на їх честь і, зокрема, від зґвалтування, примусу до проституції або будь-який інший форми замахів на їх моральність».

Крім того, в ст. 32 встановлюється заборона на «прийняття будь-яких заходів, що можуть заподіяти фізичне страждання або призвести до знищення заступництвом осіб, які перебувають в їх владі. Ця заборона поширюється < . .> на медичні або наукові досліди, які викликаються необхідністю лікарського лікування, але так само і на будь-яке інше грубе насильство з боку представників цивільних або військових властей».

Додатковий протокол до Женевських конвенцій 1949 р. стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I) 1977 р ст. 51 містить заборону на акти насильства або погрози насильством, що мають на меті тероризувати цивільне населення [2].

Ст. 75 I Протоколу, що відома як «сітка безпеки», регламентує, що «забороняються і будуть залишатися забороненими в будь-який час і в будь-якому місці такі дії, незалежно від того, чиняться вони представниками цивільних або військових органів: а) насильство над життям, здоров'ям і фізичним та психічним станом осіб, зокрема: 1) вбивство; ІІ) тортури всіх видів, будь то фізичні або психічні; ІІІ) тілесні покарання; PV) каліцтва; V) знущання над людською гідністю, зокрема, принижуюче й образливе поводження, примус до проституції або непристойне посягання в будь-якій формі». Також Протокол містить главу «Заходи щодо захисту жінок і дітей», ст.ст. 76 і 77 які визначають, що «жінки користуються особливою повагою, їм забезпечується захист, зокрема, від зґвалтування, примусу до проституції і будь-яких інших форм непристойних посягань» і «діти користуються особливою повагою, і їм забезпечується захист від будь-якого роду непристойних посягань. Сторони, що перебувають у конфлікті, забезпечують захист і допомогу, які їм потрібні з огляду на їхній вік або з якоїсь іншої причини».

Додатковим протоколом до Женевських конвенцій 1949 р., що стосується захисту жертв збройних конфліктів неміжнародного характеру (Протокол II) 1977 р., ст. 4 «Основні гарантії», по-перше, заборонено:

А) посягання на життя, здоров'я, фізичний і психічний стан осіб, зокрема вбивства, а також таке жорстоке поводження, як катування, нанесення каліцтв або будь-які форми тілесних покарань;

Б) наруга над людською гідністю, зокрема принизливе і образливе поводження, зґвалтування, примус до проституції або непристойне посягання в будь-якій формі; рабство і работоргівля в усіх їх формах; погрози вчинити будь-яку з вищевказаних дій. Аналізуючи окреслені вище положення Женевських конвенцій і Протоколів до них, можна виокремити їх особливості.

По-перше, ці міжнародні нормативно-правові акти визначають злочини проти статевої недоторканості (зокрема зґвалтування) як гендерно зумовлений злочин, що за статевою ознакою звужує коло осіб, які б могли мати статус жертви злочинів сексуального характеру.

Статистичні дослідження сексуального насильства щодо чоловіків в умовах конфліктів нечисленні, однак встановлено, що близько 23% чоловіків у Демократичній Республіці Конго [3, с. 205], 76% політичних в'язнів в Ель Сальвадорі і 80% ув'язнених у концентраційних таборах у Сараєво [4, с. 613-614] були піддані зґвалтуванню та іншим формам сексуальної наруги. Випадки сексуального насильства що до чоловіків також були зафіксовані під час конфліктів у таких країнах, як Шрі-Ланка, Іран, Кувейт, Чилі та Греція [4, с. 612]. По-друге, в документах відсутнє поняття «злочини сексуального характеру», здебільшого такий злочини як, наприклад, зґвалтування, примус до проституції, зараховано до злочинів проти людської гідності. У 1993 р. у зв'язку з встановленими фактами порушень міжнародного гуманітарного права в колишній Югославії, у тому числі зґвалтувань і багатьох інших форм сексуального насильства, Радою Безпеки було засновано Міжнародний кримінальний трибунал у справах колишньої Югославії в цілях судового переслідування осіб, винних у скоєнні подібних злочинів.

В обвинувальних висновках у справах про злочини, вчинені під час війни в колишній Югославії, винесених Міжнародним кримінальним трибуналом у справах колишньої Югославії, до цього моменту злочини у вигляді сексуального насилля розглядалися як серйозні порушення Женевських конвенцій, злочини проти людяності, воєнні злочини і геноцид. Крім того, Суд інкримінував низці передбачуваних військових злочинців, які обіймали командні посади, звинувачення у скоєнні злочинів у вигляді сексуального нападу на підставі ст. 7 Статуту Міжнародного кримінального суду [5]. Варто також наголосити на тому, що під час судового розгляду злочинів, що були скоєні в Югославії, Міжнародним кримінальним трибуналом було прийнято низку рішень, що стали прецедентними [6].

Так, у червні 1996 р. Міжнародний кримінальний трибунал видав обвинувальний висновок стосовно восьми боснійських сербів за низку сексуальних злочинів, скоєних щодо жінок у Фоке. Цей висновок мав велике правове значення, «оскільки вперше сексуальне насильство було належним чином розслідувано з метою залучення до відповідальності за звинуваченням у застосуванні тортур і в поневоленні як злочинах проти людяності» [7].

А 10 грудня 1998 р. був засуджений за застосування тортур як співучасник зґвалтування боснійської мусульманки під час допиту, а також як пособник і підбурювач до зґвалтування командир місцевого спеціального підрозділу військової поліції Анто Фурунджія. Це був перший прецедент, коли міжнародним судовим органом розглядалася справа, пов'язана виключно зі злочинами сексуального насильства. Станом на 2019 р. 124 держави світу ратифікували Римський статут Міжнародного кримінального суду та імплементували його положення в національне законодавство. Саме цей міжнародний акт вніс значні зміни в правову регламентацію злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи під час збройного конфлікту.

Так, Статутом вперше надано визначення поняттю «злочин проти людства/людяності» як одне з таких діянь, що вчиняються в рамках широкомасштабного або систематичного нападу на будь-яких цивільних осіб, якщо такий напад здійснюється свідомо (у тому числі обернення в сексуальне рабство, зґвалтування, примусова вагітність, примусова стерилізація або будь-які інші форми сексуального насильства порівнянної тяжкості).

До компетенції МКС належить розгляд таких злочинів:!) серйозні порушення законів і звичаїв, застосовних у міжнародних збройних конфліктах у встановлених межах міжнародного права, зокрема зґвалтування, обернення в сексуальне рабство, примус до проституції, примусова вагітність, як вона визначена в п. 2 ст. 7, примусова стерилізація та будь-які інші види сексуального насильства, що являють собою грубе порушення Женевських конвенцій; 2) інші серйозні порушення законів і звичаїв, що застосовуються у збройних конфліктах неміжна- родного характеру у встановлених рамках міжнародного права, зокрема зґвалтування, обернення в сексуальне рабство, примус до проституції, примусова вагітність, як вона визначена в п. 2 ст. 7, примусова стерилізація і будь-які інші види сексуального насильства, також представляють собою грубе порушення ст. 3, загальної для чотирьох Женевських конвенцій.

Варто також зауважити, що МКС розглядає сексуальне насильство певної тяжкості. Це не означає, що форми сексуального насильства, які не досягли певного рівня тяжкості, не вважаються міжнародним злочином за іншими договорами чи відповідно до національного законодавства. Наприклад, Статут Спеціального суду по Сьєрра- Леоне передбачає кримінальну відповідальність за злочини проти людяності: «зґвалтування, сексуальне рабство, примусову проституцію, примусову вагітність та будь-яку іншу форму сексуального насильства» [8].

23 квітня 2019 р. Рада Безпеки ООН ухвалила запропоновану Німеччиною резолюцію щодо боротьби із сексуальним насильством в озброєних конфліктах. Поняття «сексуальне насильство, пов'язане з конфліктом» вживається у значенні, наданому йому в Резолюції Ради Безпеки ООН [9]. Воно стосується окремих випадків або типових проявів практики зґвалтування, сексуального рабства, примусу до проституції, примусової вагітності, примусової стерилізації та інших форм сексуального насильства порівняної тяжкості, скоєних проти жінок, чоловіків, дівчат та хлопчиків, а також відповідних моделей поведінки, у тому числі використання цієї поведінки як військової тактики або засобу політичного залякування з боку, скоєного сторонами конфлікту, які включають в себе і державні, і недержавні суб'єкти.

На національному законодавчому рівні відповідальність за сексуальне насилля передбачена Кримінальним кодексом України (далі - КК), що прийнятий ВРУ 5 квітня 2001 р. (набрав чинності 1 вересня 2001 р.). Залежно від безпосереднього об'єкта посягання, суб'єкта злочину, дії особи, яка вчинила сексуальне насильство, кваліфікуються як злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи (Розділ IV КК) [10], зокрема за ст. 152 (зґвалтування), ст. 153 (насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом), ст. 154 (примушування до вступу в статевий зв'язок) КК.

Насильство над населенням, що вчинене на території ведення збройних конфліктів, за законодавством України є військовим злочином (злочином проти встановленого законодавством порядку несення або проходження військової служби, вчиненим військовослужбовцями, а також військовозобов'язаними під час проходження навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів). Суб'єктами цього злочину можуть бути лише військовослужбовці ЗСУ, СБУ, НГУ та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, а також інші особи, визначені законом, зокрема особи, які є співучасниками. Співучасниками злочину поряд із виконавцем є організатор, підбурювач та пособник.

Так, ст. 433 КК (Насильство над населенням у районі воєнних дій), говорить про насильство, протизаконне знищення майна, а також протизаконне відбирання майна під приводом воєнної необхідності, вчинювані щодо населення в районі воєнних дій.

Звертаючись до науково-практичного коментаря КК України, бачимо, що поняття «насильство» у ст. 433 охоплює такі дії, як незаконне позбавлення волі, зґвалтування чи вчинення деяких інших статевих злочинів, заподіяння тілесних ушкоджень будь-якого ступеня тяжкості тощо.

У Розділі ХХ Злочини проти миру, безпеки людства міжнародного правопорядку, що містить перелік воєнних злочинів, не містить окремої статті, що встановлювала б відповідальність за скоєння статевих злочинів. Під розумінням воєнних злочинів йдеться про загальносвітовий феномен кримінальної відповідальності за застосування злочинних методів і засобів ведення військових дій, що порушують базові принципи гуманності, захисту цивільних об'єктів і мирного населення, обмеження воюючих у виборі методів і засобів ведення війни.

Ст. 438 ККУ (Порушення законів та звичаїв війни) встановлює кримінальну відповідальність за: жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням, вигнання цивільного населення для примусових робіт, розграбування національних цінностей на окупованій території, застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, інші порушення законів та звичаїв війни, які передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана ВРУ, а також віддання наказу про вчинення таких дій. Диспозиція цієї норми КК України також не містить прямого посилання на злочинні дії сексуального характеру. Лише такі поняття, як «жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням» та «інші порушення законів та звичаїв війни, які передбачені міжнародними договорами...» надають змогу кваліфікувати посягання на статеву свободу та статеву недоторканості особи як порушення законів та звичаїв війни, що встановлені вищезгаданими міжнародними актами. Варто звернути увагу на те, що суб'єкт злочину в перших п'яти його формах може бути загальним (на відміну від вищезгаданої ст. 433), що розширює коло осіб, які можуть бути притягнені до кримінальної відповідальності.

Вважаємо за необхідне наголосити на важливості закріплення злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи під час збройного конфлікту у Розділі ХХ Злочини проти миру, безпеки людства міжнародного правопорядку. Якщо такі діяння сексуального характеру будуть мати ознаки, що характеризують воєнні злочини, а саме:

1) діяння, що заборонені міжнародним договірним правом;

2) діяння, що здійснюються під час і у зв'язку зі збройними конфліктами; сексуальний насильство гендерний воєнний злочин

3) діяння, що вчиняються злочинцем, що представляє одну зі сторін конфлікту, а їх жертвою стає нейтральне особа або особа, яка належить до іншої сторони конфлікту;

4) діяння мають відбуватися систематично, масштабно.

Висновки

Сексуальне насильство під час збройного конфлікту вважається міжнародним злочином відповідно до міжнародного кримінального права. До сексуального насильства, пов'язаного з конфліктом, належать інциденти або моделі сексуального насильства, які мають прямий чи непрямий зв'язок із конфліктом. Нині в Україні відсутня спеціалізована правова основа запобігання та боротьби із сексуальним насильством під час збройного конфлікту. Так, статті Кримінального кодексу України, що передбачають відповідальність за злочини проти статевої свободи та недоторканості, не враховують специфіку сексуального насильства під час збройного конфлікту. З огляду на те, що нині Україною не ратифіковано Римський статут Міжнародного кримінального суду, залишається відкритим питання відповідальності осіб, що причетні до статевих злочинів на території ОРДЛО, на міжнародному рівні. Пропонуємо доповнити Розділ ХХ «Злочини проти миру, безпеки людства міжнародного правопорядку» КК України статтею, яка б передбачала відповідальність осіб за скоєння злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи під час збройного конфлікту, з метою притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності органами національної судової влади.

Список використаних джерел

1. Управління Верх. Комісара ООН з прав людини. Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16.05-15.08 2016 р. URL: http://www.un.org.ua/ images/ UKR_Ukraine_15th_Report.pdf (дата зверн.: 12.02.2020).

2. Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_1545 (дата звернення: 12.02.2020).

3. Lewis C. Systematic Silencing: Addressing Sexual Violence against Men and Boys in Armed Conflict and Its Aftermath / ed. by G. Heath- cote, D. Otto. Palgrave Macmillan UK, 2014. P 203-223.

4. Stemple L. Male Rape and Human Rights. Hastings Law Journal. 2009. Vol. 60. No. 3. P. 605-647.

5. Римський статут Міжнар. кримінального суду від 17.07.1998 р. № 995-588. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/995_588 (дата звер.: 15.02.2020).

6. The International Criminal Tribunal for the former Yugoslavia. Crimes of Sexual Violence. Source. URL: http://www.icty.org/en/in-focus/ crimes-sexual-violence (дата звернення: 14.02.2020).

7. Доклад Специального докладчика г-жи Р Кумарасвами по вопросу о насилии в отношении женщин на 57-й сессии Комиссии ООН по правам человека (2001). URL: http: //hrlibrary. ngo.ru (дата обращения: 15.02.2020).

8. Statute Of The Spec. Court For Sierra Leone. Art. 2. Crimes against humanity. URL: http://www.rscsl.org/Documents/scsl- statute.pdf (дата зверн.: 16.02.2020).

9. Резолюція Ради Безпеки ООН. Офіційний сайт ООН. URL: http://www.un.org.ua/ua/2019& (дата звернення: 12.02.2020).

10. Кримінальний кодекс України : Закон України від 05.04.2001 р. № 2341-IN. Офіційний вісник України. 2001. № 21.

Размещено на Allbest.ru