Інститут угод в кримінальному процесі України: очікування та реалії

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ УГОД У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ: ОЧІКУВАННЯ ТА РЕАЛІЇ

Турман Н.О., кандидат юридичних наук, асистент

кафедри процесуального права

юридичного факультету Чернівецького

національного університету імені Юрія Федьковича

Анотація

кримінальний процесуальний угода бюджетний

Стаття присвячена аналізу процесуальних норм, що регулюють порядок ініціювання та укладення угод у кримінальному процесі України. Інститут угод у кримінальному процесі України застосовується на практиці вже більше семи років, однак говорити про повне втілення та реалізацію цього інституту у практичній сфері передчасно. Аналіз норм КПК України та судової практики свідчить про наявність прогалин та спірних ситуацій, які виникають на практиці під час застосування інституту угод у кримінальних провадженнях. Фактично однією з основних цілей запровадження інституту угод у кримінальний процес України було здійснення пошуку оптимальних кримінально-процесуальних форм, які б надавали можливість більш раціонально й економічно використовувати бюджетні видатки, що асигнуються на здійснення правосуддя та зняття надмірного навантаження з правоохоронних та судових органів. Чи досягнута ця мета? Чи функціонує інститут угод належним чином у кримінальному процесі України? Для надання обґрунтованої відповіді на ці запитання необхідно звернутися до аналізу судової практики, зокрема судових рішень (вироків, ухвал), якими суд затверджує угоди або відмовляє в їх затвердженні. З аналізу такої судової практики неозброєним оком можна зрозуміти, що інститут угод останнім часом почав досить широко застосовуватися на практиці. Беззаперечно, що кількість вироків суду, якими угоди затверджені, та незначний відсоток апеляційних скарг, поданих на такі вироки, свідчать про ефективність укладення останніх на практиці та досягнення згоди між сторонами угоди. У цій статті зосереджена увага на тих нормативних положеннях, які законодавчо закріплені тривалий час, однак під час практичного застосування породжують певні питання або застосовуються з певними порушеннями. Сформульовано висновки і пропозиції, спрямовані на вдосконалення кримінального законодавства у зазначеній сфері.

Ключові слова: кримінальний процес, кримінальне провадження, угоди, угода про примирення, угода про визнання винуватості, ініціювання, укладення та виконання угоди про примирення, ініціювання, укладення та виконання угоди про визнання винуватості.

Annotation

INSTITUTE OF AGREEMENTS IN UKRAINE'S CRIMINAL PROCESS: EXPECTATIONS AND REALITIES

The article is devoted to the analysis of procedural norms governing the procedure of initiation and conclusion of agreements in the criminal process of Ukraine. The institute of agreements in the criminal process of Ukraine has been applied in practice for more than seven years, but it is premature to speak about the full implementation and implementation of this institute in the practical sphere. An analysis of the criminal process norms and judicial cases shows the existence of gaps and controversial situations that arise in practice during the applying the institute of agreements in criminal proceedings. In fact, one of the main goals of introducing the institute of agreements into the criminal process of Ukraine was to search for optimal criminal procedural forms that would allow the more rational and economical use of budget expenditures, which are allocated to the administration of justice and the removal of excessive burden on law enforcement and judicial bodies. Is this goal achieved? Does the covenant institute function properly in Ukraine's criminal process? In order to provide a reasoned answer to these questions, it is necessary to turn to the analysis of case law, in particular court decisions by which the court approves the agreements or refuses to approve them. From the analysis of such cases with the “unarmed” eye, we can understand that the institute of agreements has recently become quite widely used in practice. Undoubtedly, the number of court judgments approving the agreements and the small percentage of appeals lodged on such sentences testify to the effectiveness of the latter in practice and to reach agreement between the parties to the agreement. This article focuses on those statutory provisions that have been enshrined in legislation for a long time, but which, in practical application, raise certain issues or apply with certain violations. The conclusions and proposals aimed at improving the criminal legislation in the specified field are formulated.

Key words: criminal proceedings, agreements, conciliation agreement, plea agreement, initiation, conclusion and enforcement of a conciliation agreement; initiation, conclusion and execution of plea agreement.

Постановка проблеми

Угоди у кримінальному процесі України - правовий інститут, який отримав законодавче закріплення у КПК України 2012 року. На цей час практика застосування вказаного правового інституту становить більше семи років, що свідчить про немалий «багаж» теоретичних досліджень дієвості цього інституту та ефективності застосування останнього на практиці. Не дивлячись на позитивну динаміку збільшення кількості укладених угод у кримінальному процесі і покращення якості змісту останніх, стверджувати про те, що цей інститут повністю належним чином втілений у практичну діяльність, ще рано, оскільки напрацювання єдиної практики застосування його норм наразі триває. Крім того, аналіз теоретичних положень та практичної сфери свідчить про наявність певних помилок, яких допускають сторони та інші учасники кримінального провадження під час ініціювання, укладення та виконання угод у кримінальному процесі, не дивлячись на те, що інститут угод функціонує на практиці вже більше семи років. Саме тому для покращення якості застосування інституту угод у кримінальному процесі на практиці доцільно звернути увагу на найбільш поширені помилки, неточності, яких допускаються сторони під час ініціювання та укладення угод, а також на законодавчі прогалини, що у своїй сукупності чи навіть поодинці досить часто призводять до несприятливих наслідків для сторін або інших учасників процесу.

Стан дослідження

Інститут угод у кримінальному процесі України був предметом дослідження таких вчених, як Ю.В. Баулін, І.А. Войтюк, В.Г. Гончаренко, А.М. Гриб, Ю.М. Грошевий, В.О. Гринюк, В.Т. Маляренка, Н.В. Нестор, Р.В.Новак, В.Т. Нора, Г.Ю. Саєнко, В.Я Тацій, І.А. Тітко та інші.

Однак розроблення єдиного механізму реалізації норм, присвячених інституту угод у кримінальному процесі України, аналіз проблемних питань, які виникають на практиці, та колізійних аспектів, пов'язаних з цим інститутом, потребує подальшого вивчення і удосконалення останнього як на теоретичному, так і на практичному рівнях.

Метою та завданнями статті є аналіз законодавчих положень, присвячених інституту угод у кримінальному процесі України, а також практичної сфери застосування останнього; опрацювання спірних та колізійних моментів, які виникають під час реалізації цього інституту на практиці, з метою удосконалення норм чинного кримінального процесуального законодавства.

Виклад основного матеріалу

З аналізу змісту ч.1 ст.469 КПК України чітко вбачається, що ініціювати укладення угоди про примирення можуть чітко визначені особи -- потерпілий, підозрюваний або обвинувачений. У разі примирення існує певна рівність сторін, які повинні спільно ініціювати процес примирення і спільно вчиняти дії по досягненню згоди, тобто повинні бути зацікавлені в укладенні угоди і активно сприяти досягненню позитивних результатів. Не тільки потерпілий повинен вибачити підозрюваного чи обвинуваченого, примиритися з ним, але і підозрюваний чи обвинувачений повинен проявити активність у досягненні угоди про примирення, тим самим продемонструвати своє каяття і зниження своєї суспільної небезпеки чи відшкодування збитків [1, с. 96-97]. У цьому разі недосконалою видається законодавча норма, яка передбачає права підозрюваного, адже чітко вбачається, що на відміну від потерпілого, у процесуальних правах якого чітко передбачене право примиритися з підозрюваним і як результат укласти про це угоду (ч. 4 ст. 56 КПК України), підозрюваний відповідно до ч. 3 ст.42 КПК України такого права позбавлений.

Крім того, зміст ч.1 ст.469 КПК України чітко закріплює, що ініціювати укладення угоди про примирення можуть чітко визначені особи -- потерпілий, підозрюваний або обвинувачений, а вже домовленості стосовно угоди про примирення можуть проводитися самостійно потерпілим і підозрюваним чи обвинуваченим, захисником і представником або за допомогою іншої особи, погодженої сторонами кримінального провадження (крім слідчого, прокурора або судді). Ця законодавча норма була неодноразово предметом дослідження науковців, і в багатьох наукових працях наголошувалося, що ініціювати укладення угоди про примирення можуть винятково потерпілий, підозрюваний або обвинувачений, порушення цього законодавчого положення часто слугувало підставою для відмови у затвердженні цього виду угоди. Однак сторони продовжують припускатися помилки під час ініціювання угоди про примирення. Прикладом може слугувати ухвала Красилівського районного суду Хмельницької області від 4 березня 2019 року. З резолютивної частини ухвали вбачається, що суд відмовив у затвердженні угоди про примирення, укладеної 30 жовтня 2018 між потерпілим ТОВ «ФГ Тракт» в особі А. та підозрюваним, оскільки укладення угоди не було добровільним, і сторони угоди не примирилися. У підготовчому засіданні обвинувачений зазначив, що угода не підлягає затвердженню, оскільки він її не підтримує. Пояснив, що ініціатором укладення угоди був староста села. Угоду підписувати він не бажав. Угода укладена ним не добровільно [2].

Як зазначалося нами вище, у разі примирення існує певна рівність сторін, які повинні спільно ініціювати процес примирення і спільно вчиняти дії по досягненню згоди, тобто повинні бути зацікавлені в укладенні угоди і активно сприяти досягненню позитивних результатів. Всупереч цим законодавчим положенням на практиці можна знайти кардинально протилежні ситуації, коли сторони укладають угоду про примирення, фактично не іні-іюючи її. Прикладом може слугувати ухвала Красилівського районного суду Хмельницької області від 5 квітня 2019 року. У мотивувальній частині ухвали зазначалося, що в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_5 угоду підтримав, просив її затвердити судом, при цьому вказав, що з текстом угоди повністю не знайомився, не узгоджував вид та розмір покарання обвинуваченим, підписав угоду на прохання обвинувачених. Своєю чергою потерпілі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у судовому засіданні угоду не підтримали та просили відмовити у її затвердженні, посилаючись на те, що умови угоди не відповідають дійсності, відшкодування завданої злочином шкоди обвинуваченими не проведено, вони не узгоджували вид та розмір покарання обвинуваченим, підписали угоду на прохання потерпілого ОСОБА_5. Крім того, обвинувачені ОСОБА_1, ОСОБА_2, оСоБА_3, ОСОБА_4 у судовому засіданні угоду не підтримали та просили відмовити у її затвердженні. Пояснили, що вони не були обізнані з умовами, викладеними в угоді, яку склав адвокат, і вони не відшкодували потерпілим ОСОБА_6 та ОСОБА_7 завдані злочином збитки і не досягли з потерпілими домовленості щодо виду та розміру покарання, яке викладено в угоді. Обвинувачені просили адвоката викласти в угоді мінімальне покарання, яке передбачено за вчинений злочин, однак адвокат в угоді виклав не мінімальне покарання, і вони підписали угоду, не будучи обізнаними про таке [3].

Якщо звернутися і проаналізувати законодавчі положення, що стосуються ініціювання та укладення угоди про визнання винуватості, то відповідно до ч. 1 ст. 472 КПК України в угоді про визнання винуватості зазначаються, зокрема, істотні для відповідного кримінального провадження обставини. На нашу думку, до таких істотних обставин можна віднести питання про долю речових доказів у кримінальному провадженні. На жаль, на практиці продовжують траплятися випадки, коли сторони ініціюють та укладають угоду про визнання винуватості без зазначення істотних для відповідного кримінального провадження обставин. Як приклад можна навести ухвалу Глибоцького районного суду Чернівецької області від 3 липня 2019 року, з мотивувальної частини якої вбачається, що як прокурор, так і обвинувачений просили затвердити угоду про визнання винуватості, однак в судовому засіданні встановлено, що обвинувачений погоджується на затвердження угоди за умові, що йому повернуть екскаватор. Якщо ж вказаний речовий доказ підлягає конфіскації, він не згідний на затвердження угоди. Це питання стосовно долі екскаватора не було належним чином вирішене та узгоджене сторонами угоди, і на цій підставі суд у затвердженні угоди про визнання винуватості, укладеної між прокурором та обвинуваченим, відмовив [4].

Не дивлячись на те, що інститут угод вже тривалий час застосовується на практиці, і ч.8 ст. 474 КПК України чітко закріплює положення, згідно з яким повторне звернення з угодою в одному кримінальному провадженні не допускається, з аналізу судової практики вбачається ситуація, коли це законодавче положення не враховується сторонами угоди під час укладення останньої. Прикладом може слугувати ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 15 лютого 2019 року в провадження № 1-кп/761/1306/2019, з резолютивної частини якої вбачається, що суд відмовив у затвердженні угоди, оскільки остання порушує законодавчі приписи, зазначені в ч. 8 ст. 474 КПК України [5].

Своєю чергою, аналізуючи норми кримінального та кримінально процесуального законодавства, у нас виникло питання, чи можливо укласти угоду про примирення з особою, обвинуваченим, який раніше уже брав участь у процедурі примирення по іншому кримінальному провадженню? Фактично обвинувачений вже проходив через процедуру примирення, з ним була укладена угода про примирення, яка була затверджена судом, і ця угода виконана чи не виконана обвинуваченим. У подальшому обвинувачений знову вчинив проступок, злочин невеликої чи середньої тяжкості, або стосовно нього здійснюється кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення. Чи може ця особа повторно укласти угоду про примирення з потерпілим, відшкодувати заподіяну йому шкоду, а кримінальне провадження буде здійснюватись відносно неї в особливому порядку? У цьому разі з метою усунення «недобросовісності» обвинуваченого і зловживання можливістю черговий раз укласти угоду про примирення, на нашу думку, доречно на законодавчому рівні закріпити положення, згідно з яким угода про примирення може укладатися з тими обвинуваченими, які притягуються до кримінальної відповідальності у визначеній законодавством категорії злочинів вперше [6].

Черговим кроком після ініціювання укладення угоди про примирення є складання змісту угоди. Сам текст угоди про примирення повинен чітко відповідати нормам, встановленим чинним законодавством. Обов'язковим складником змісту угоди про примирення є встановлення розміру шкоди, завданої потерпілому. Якщо підозрюваний (обвинувачений) відшкодовує шкоду грошима, то у цьому разі доречно зазначити її розмір у грошовому еквіваленті. В угоді також може бути зазначено обов'язок відшкодовувати шкоду помісячно. У такому разі сторони угоди повинні чітко погодити дату, до якої помісячно повинно здійснюватися відшкодування завданих збитків, до моменту досягнення відповідного результату (наприклад, одужання потерпілого). Щодо цього ВССУ в ухвалі від 11.04.2013 р. у справі №5 2008км13 зазначив: «Закон не вимагає, щоб таке відшкодування або усунення шкоди було здійснено у повному обсязі. Важливо, щоб винним були задоволені претензії потерпілого. Так, задоволення матеріальних претензій може мати місце і частками, протягом періоду часу, визначеного сторонами». Тобто ще одним обов'язковим складником угоди про примирення є встановлення строку відшкодування шкоди чи перелік дій, не пов'язаних з відшкодуванням шкоди, які підозрюваний чи обвинувачений зобов'язані вчинити на користь потерпілого, строк їх вчинення. Так, Є.В. Повзик пропонує передбачити у ст. 471 КПК України положення, що строк відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також виконання дій, не пов'язаних із відшкодуванням шкоди, не може перевищувати строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення [7, с. 15]. Ряд науковців справедливо зазначають у своїх працях, що відшкодування шкоди або усунення збитків можливо відстрочити на певний строк [8, с. 227; 9, с. 96-98; 10, с. 117], оскільки підозрюваний чи обвинувачений не завжди має реальну можливість відшкодувати шкоду в повному обсязі, наприклад, враховуючи скрутне матеріальне становище. Однак серед науковців існують і погляди. Зокрема, О.В. Хімічева вказує, що завдана шкода має бути повністю відшкодована до вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, тому що в іншому разі потерпілий не отримає достатніх гарантій відшкодування такої шкоди [11, с. 128-129]. Аналізуючи зміст угод про примирення, часто спостерігається ситуація, коли сторони зазначають граничний строк відшкодування збитків ще до моменту затвердження угоди судом. У цій ситуації потерпілий намагається виключити негативні наслідки, які можуть настати для нього у разі неналежного виконання чи невиконання угоди про примирення зі сторони обвинуваченого. Фактично, якщо до зазначеного строку обвинувачений не відшкодував збитки, то потерпілий у підготовчому судовому засіданні просить суд угоду не затверджувати. Така ситуація чітко прослідковується в ухвалі Острозького районного суду Рівненської області від 11 лютого 2019 року в справі 1-кп/567/19/19. Згідно з матеріалами провадження під час підготовчого судового засідання потерпілий заперечив щодо затвердження угоди про примирення, посилаючись на те, що термін відшкодування йому майнової шкоди, зазначений в угоді про примирення обвинуваченим, закінчився, майнова шкода на даний час не відшкодована. Просив відмовити у затвердженні цієї угоди [12]. Фактично примирення не відбулося, кошти не відшкодовані, а отже, угода не може бути затверджена.

З аналізу судової практики на цей час вбачається ситуація, коли, не дивлячись на тривале застосування інституту угод у кримінальному процесі України, сторони угоди продовжують допускати певні помилки та не повною мірою розуміють трактування норм чинного кримінального процесуального законодавства щодо ініціювання, укладення, виконання угод, а також порядку апеляційного оскарження вироків, якими угоди затверджені. Так, суттєвими наслідками укладення та затвердження угоди про визнання винуватості є обмеження кола суб'єктів, які мають право подати апеляційну скаргу, та наявність чітко визначених підстав, з яких може бути подана апеляційна скарга у цій ситуації. Не дивлячись на такі чіткі законодавчі обмеження, на практиці є випадки, коли сторони та інші учасники провадження діють всупереч нормам КПК України. Прикладом може слугувати ухвала Чернівецького апеляційного суду від 28 листопада 2019 року про відмову у відкритті провадження. Згідно з матеріалами провадження прокурор подав апеляційну скаргу на вирок суду першої інстанції щодо затвердження угоди про примирення і просив скасувати вирок суду в частині вирішення питання про долю речових доказів та постановити новий вирок, яким застосувати спецконфіскацію автомобіля. Тобто прокурор, подаючи апеляційну скаргу, не враховує вимоги ч. 3 ст. 394КПК України.

Висновки

Не дивлячись на те, що інститут угод на цей час вже більше семи років функціонує на практиці, і показник укладення угод останнім часом значно зріс, усунення законодавчих прогалин, колізійних моментів і аналіз помилок, яких допускаються сторони під час ініціювання, укладення та виконання угод у кримінальному процесі України, є актуальним та необхідним. Укладення угод з чітким дотриманням законодавчих вимог є запорукою пришвидшення здійснення кримінального провадження. Своєю чергою недосконалість процедури, порушення законодавчо визначеної процедури укладення угод сторонами таких угод та іншими учасниками кримінального провадження часто призводить до серйозних негативних наслідків і слугує своєрідною «перепоною» щодо законного, належного втілення цього інституту кримінального процесуального права у практичну сферу.

Список використаних джерел

1. Діков І.В. Особливості кримінального провадження у формі приватного обвинувачення. Міжнародний юридичний вісник: збірник наукових праць Національного університету державної податкової служби України. Випуск 1(3). Ірпінь. 2016. С. 96-100.

2. Ухвала Красилівського районного суду Хмельницької області від 5 квітня 2019 року в провадження № 677/180/19. Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/80244720 (дата звернення 18.02.2020).

3. Ухвала Красилівського районного суду Хмельницької області від 5 квітня 2019 року в провадження № 677/180/19. Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/81010649 (дата звернення 18.02.2020)

4. Ухвала Глибоцького районного суду Чернівецької області від 3 липня 2019 року в провадження № 1-кп/715/66/19. Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/82794620 (дата звернення 18.02.2020).

5. Ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 15 лютого 2019 року в провадження № 1-кп/761/1306/2019. Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/79952016 (дата звернення 16.02.2020).

6. Турман Н. Процесуально-правовий аспект укладення угоди про примирення у кримінальному процесі України. Национальный юридический журнал: теория и практика. 2018 р. №3(31) С. 132-136.

7. Повзик Є.В. Правові наслідки визнання підозрюваним, обвинуваченим своєї вини (порівняльно-правове дослідження): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність». Національний університет «Юридична академія України ім. Ярослава Мудрого». Харків, 2013. 20 с.

8. Нестор Н. Сучасні правові основи застосування примирення. Юридичний журнал. 2010. № 4. С. 224-229.

9. Мандриченко Ж.В. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим: дис.... канд.. юрид. наук.: 12.00.08. Одеська національна юридична академія. Одеса, 2007. 194с.

10. Повзик Є.В. Правові наслідки визнання підозрюваним, обвинуваченим своєї вини (порівняльно-правове дослідження): монографія. Харків: Право, 2014. 224с.

11. Химичева О.В. Концептуальные основы процессуального контроля и надзора на досудебных стадиях уголовного судопроизводства: монография. Москва: Закон и право: Юнити-Дана, 2004. С. 128-129

12. Ухвала Острозького районного суду Рівненської області від 11 лютого 2019 року в справі 1-кп/567/19/19. Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/79734025 (дата звернення 17.02.2020).

Размещено на Allbest.ru